Постанова № 38133446, 19.03.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2014 року о 15 год. 45 хв.Справа № 808/1385/14 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Шари І.В.

за участю секретаря судового засідання Пелеха С.І.

представників сторін:

позивача - Вініченка С.В. (довіреність від 17.12.13 №18-189)

- Прошиної С.В. (довіреність від 17.12.13 №18-202)

відповідача - Ратієва Д.С. (довіреність від 27.06.13 №7/10)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів", м. Запоріжжя

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжя Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшов адміністративний позов від Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" (далі - ПАТ «ЗФЗ», позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжя Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (далі - СДПІ з ОВП у м. Запоріжжя, відповідач), в якому позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0000104720 від 13.02.2014.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.02.2014 ПАТ «ЗФЗ» отримало податкове повідомлення-рішення №0000104720 від 13.02.2014, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 21613500 грн. та застосовано штрафну фінансову санкцію у розмірі 108067,50 грн. Ознайомившись із вказаними податковим повідомленням-рішенням, а також приймаючи до уваги той факт, що воно було винесено СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі на підставі висновків Акту перевірки №37/26-20/00186542 від 29.01.2014, ПАТ «Запорізький завод феросплавів» вважає, що зазначений ППР не відповідає чинному податковому законодавству та підлягає скасуванню, оскільки призводить до порушення законних прав та інтересів Позивача як платника податку на додану вартість. Позивач вважає, що дані відносно третьої особи, з якими ПАТ «ЗФЗ» не мало правових відносин наведені в Акті перевірки неправомірно та безпідставно. Дані стосовно обставин господарських взаємовідносин ТОВ "Транспортні системи України" та ТОВ «МТК» не підтверджують і не можуть підтверджувати порушення вимог ст. 198, 200 Податкового кодексу України з боку Публічного акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів». Крім того, позивач звертає увагу, що ПАТ «ЗФЗ» було дотримано всі вимоги законодавства, а саме положення п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 ПКУ, та не допускало порушення вказаних норм ПКУ при веденні податкового обліку. ПАТ «ЗФЗ» вважає, що господарські договори з ТОВ «МТК» були фактично укладені позивачем у відповідності із вимогами чинного законодавства, були виконані сторонами в повному обсязі та були направлені на настання реальних наслідків - придбання послуг для забезпечення постачання продукції власного виробництва покупцям. Позивач також вказує, що спрямованість вказаних правочинів на настання реальних наслідків підтверджується не тільки наявними та наданими до перевірки первинними документами, але і тим фактом, що сторони вказаних правочинів в повній мірі відобразили їх в своєму бухгалтерському податковому обліку. ТОВ «МТК" задекларувало дохід в зв'язку із отриманням від ПАТ "ЗФЗ" оплати за надані послуги та відобразило податкові зобов'язання з ПДВ у відповідному звітному періоді - липень 2013 року. З урахуванням наведених обставин та викладених обґрунтувань, ПАТ "ЗФЗ" вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення від 13.02.2014, винесене СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі не відповідає чинному законодавству та підлягає скасуванню як протиправне.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив із підстав, викладених у письмових запереченнях та просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування заперечення посилається на норми Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та зазначає, що під час перевірки податковим органом встановлено відсутність здійснення господарських операцій за шляхом постачання ТОВ «Транспортні системи України» - ТОВ «МТК» - ПАТ «Запорізький завод феросплавів» в липні 2013 року в частині надання послуг по транспортно-експедиційному обслуговуванню, в які включені додаткові послуги користування складом Субекспедитора - ТОВ «Транспортні системи України» і договірна вартість рухомого складу субекспедитора ТОВ «Транспортні системи України», в результаті чого завищено податкові зобов'язання на суму 1296811 грн., в т.ч. ПДВ 216135 грн., чим було надано право на неправомірне формування податкового кредиту ПАТ «Запорізький завод феросплавів» на суму ПДВ - 216135 грн. Відповідач вважає, що висновки фахівців СДПІ ґрунтуються на законодавстві, а спірне податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим.

У судовому засіданні, відповідно до ст.160 КАС України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи судом з'ясовано наступне.

З 13.01.2014 по 24.01.2014 фахівцями СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «ЗФЗ» з питання реальності та повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліку господарських відносин з платниками податків ТОВ ПМТП «Промснаб» (код за ЄДРПОУ 31371255) за періоди: грудень 2011 року, березень, липень, серпень 2012року та ТОВ «МТК» (код за ЄДРПОУ 33115436) за липень 2013 року.

За результатами перевірки 29.01.2014 складено Акт перевірки №37/26-20/00186542 (а.с.34-43).

Проведеною перевіркою встановлено порушення ПАТ «Запорізький завод феросплавів»: - п. 198.3 ст.198. п. 200.1, п. 200.2. ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (зі змінами і доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за липень 2013 року на суму 216135 грн.(а.с.42 зворот.).

Позивач подав відповідачу Заперечення №12/61 від 04.02.2014 на висновки Акту перевірки №37/26-20/00186542 від 29.01.2014 (а.с.30-33).

Відповідач листом від 10.02.2014 №971/10/47-20 надав позивачу відповідь, в якій зазначив, що СДПІ з ОВП в м. Запоріжжі не має підстав для задоволення запречень (а.с.28-29).

На підставі Акту перевірки №37/26-20/00186542 від 29.01.2014 стосовно ПАТ «Запорізький завод феросплавів» 13.02.2014 винесено податкове повідомлення-рішення №0000104720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 216135 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 108067,50 грн.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням відповідача від 13.02.2014 №0000104720 ПАТ «Запорізький завод феросплавів» оскаржило його до суду.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено матеріалами справи позивач мав правовідносини з ТОВ «Металургійна транспортна компанія», оформлені договорами:

- від 01.08.2008 №90/894 щодо надання інформаційних послуг (а.с.263-265), (а також додаткові угоди від 01.08.2008, від 08.08.2008, від 28.11.2008, від 25.11.2009, від 01.12.2010, від 01.20.2010, від 23.11.2011, від 01.12.2011, від 27.11.2012, від 27.11.2013 (а.с.266-275);

- від 01.01.2011 №450к/131 на транспортно-експедиторське обслуговування вантажів (а.с.226-232), (а також додаткові угоди від 27.11.2012 №7, від 01.02.2013 №8, від 27.11.2013 №12 (а.с.233-235);

- від 20.11.2011 №792 про надання послуг з транспортно-експедиторського обслуговування вантажів (а.с.206-212), (а також додаткові угоди від 27.11.2012 №6, від 27.11.2013 №8 (а.с.213, 216);

- від 17.12.2012 №225/10 про надання послуг (а.с.236-246), (а також додаткова угода від 01.08.2013 №2 (а.с.247);

- від 01.02.2013 №51 про організацію перевезень вантажів (а.с.217-224), (а також додаткова угода від 27.11.2013 №4 (а.с.225);

- від 15.02.2013 №88 про організацію перевезень вантажів (а.с.249-256), (а також додаткові угоди від 20.05.2013 №4, від 15.02.2013 №5, від 27.11.2013 №7 (а.с.257-262).

На підтвердження здійснення господарських операцій за вищевказаними договорами позивачем до суду надано:

1) податкові накладні: №16 від 11.07.2013; №25 від 15.07.2013; №30 від 16.07.2013; №35 від 17.07.2013; №51 від 23.07.2013; №60 від 26.07.2013; №65 від 29.07.2013; №66 від 29.07.2013; №67 від 29.07.2013; №68 від 29.07.2013; №98 від 31.07.2013; №99 від 31.07.2013; №100 від 31.07.2013; №101 від 31.07.2013; №102 від 31.07.2013; №129 від 31.07.2013 (а.с.116-131);

2) розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної: №29 від 16.07.2013; №103 від 31.07.2013; №104 від 31.07.2013(а.с.113-115);

3) платіжні доручення: №213406 від 10.07.2013, №213765 від 15.07.2013, №213668 від 15.07.2013, №213667 від 15.07.2013, №213691 від 15.07.2013, №213692 від 17.07.2013, №214434 від 23.07.2013, №214749 від 26.07.2013, №214750 від 29.07.2013, №214408 від 29.07.2013, №214751 від 29.07.2013, №213830 від 29.07.2013 (а.с.134, 138-141, 144, 147, 150, 153-156);

4) виписки з банків: від 11.07.2013, від 15.07.2013, від 17.07.2013, від 23.07.2013, від 26.07.2013, від 29.07.2013 (а.с.132-133, 135-137, 142-143, 145-146, 148-149, 151-152);

5) рахунки-фактури: №СФ-005395 від 16.07.2013, №СФ-005398 від 16.07.2013, №СФ-005404 від 16.07.2013, №СФ-005446 від 24.07.2013, №СФ-005450 від 24.07.2013, №СФ-005543 від 31.07.2013, №СФ-005510 від 31.07.2013, №СФ-005514 від 31.07.2013, №СФ-005517 від 31.07.2013 (а.с.157, 161, 165, 168, 171, 176, 192, 196, 201);

6) акти виконаних робіт: №202/792/13 від 16.07.2013, №205/792/13 від 16.07.2013, №211/792/13 від 16.07.2013, №215/792/13 від 24.07.2013, №219/792/13 від 24.07.2013, №35/225/10/13, №234/792/13 від 31.07.2013, №238/798/13 від 31.07.2013, №241/792/13 від 31.07.2013 (а.с.158, 162, 166, 169, 172, 178, 193, 197, 202);

7) переліки залізничних документів до актів виконаних робіт: за період з 01.07.2013 по 10.07.2013 включно, за період з 11.07.2013 по 20 липня 2013 року включно, за період з 01.07.2013 по 31.07.2013 включно, за період з 21.07.2013 по 31.07.2013 (а.с.159-160, 163-164, 167, 170, 173-175, 179-191, 194-195, 198-200, 203);

8) реєстри отриманих та виданих накладних: за період з 01.07.2013 по 31.07.2013 (а.с.71-80); за період з 01.08.2013 по 31.08.2013 (а.с.103-112).

Відповідачем не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження нікчемності правочинів між Публічним акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» та ТОВ «Металургійна транспортна компанія».

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Отже, відповідачем не надано доказів неможливості здійснення реальності операцій між позивачем та його прямим контрагентом - ТОВ «Металургійна транспортна компанія».

З урахуванням наведеного, відповідачем не спростовано у суді факт реальності господарських операцій, вчинених між позивачем та ТОВ «Металургійна транспортна компанія».

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, необґрунтованими, у зв'язку з чим приходить до висновку про протиправність прийнятого податкового повідомлення-рішення виходячи з наступного.

1. Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Документи, які надані позивачем суд вважає достатніми та такими, що підтверджують факт придбання послуг у контрагенту.

2. Щодо реальності вчинених операцій між Публічним акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» та ТОВ «Металургійна транспортна компанія» суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В Акті перевірки №37/26-20/00186542 від 29.01.2014 відповідач зазначає, що «…зміст господарської операції ПАТ «Запорізький завод феросплавів» з ТОВ «МТК» (код за ЄДРПОУ 33115436) в липні 2013 року полягає в отриманні послуг по транспортно-експедиційному обслуговуванню вантажів згідно договорів №792 від 20.12.2011р, №225/10 від 17.12.2012р., в які включені додаткові послуги користування руховим складом Субекспедитора - ТОВ «Транспортні системи України», договірна вартість надання рухового складу субекспедитора ТОВ «Транспортні системи України» загальною вартістю 1296810,84 грн., в т.ч. ПДВ - 216135,14 грн. ТОВ «Транспортні системи України» (код 38239834) перебуває на обліку ДПІ у Печерському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві як платник податків за основним місцем реєстрації і має ознаки підприємств ризикової категорії визначених згідно наказу №329 від 23.04.2012р., що задіяні у формуванні схемного податкового кредиту («транзитерів», «податкових ям»)…Перевіркою встановлено порушення п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами і доповненнями), а саме: ПАТ «Запорізький завод феросплавів» включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за операції з придбання послуг у ТОВ «МТК» (код за ЄДРПОУ 33115436), по якому відсутній факт реального вчинення господарських операцій за липень 2013 року. За рахунок операцій придбання послуг від постачальника - ТОВ «МТК» (код за ЄДРПОУ 33115436) в липні 2013 року ПАТ «ЗФЗ» включено до податкового кредиту за липень 2013 року 216135 грн. Враховуючи викладене в акті перевірки встановлено нереальність здійснення господарських операцій ланцюгу ТОВ «Транспортні системи України» - ТОВ «МТК» - ПАТ «Запорізький завод феросплавів» в липні 2013 року в частині надання послуг по транспортно-експедиційному обслуговуванню, в які включені додаткові послуги користування рухомим складом Субекспедитора ТОВ «Транспортні системи України» і договірна вартість надання рухомого складу субекспедитора ТОВ «Транспортні системи України», в результаті чого завищено податкові зобов'язання на суму 1296811 грн., в т.ч. ПДВ - 216135 грн., чим було надано право на неправомірне формування податкового кредиту ПАТ «Запорізький завод феросплавів» на суму 1296811 грн., в т.ч. ПДВ - 216135 грн. У зв'язку з вищезазначеним, в порушення п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), ПАТ «Запорізький завод феросплавів» завищено податковий кредит за липень 2013 року на суму за липень 2013 року на суму 216135 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за липень 2013 року на суму 216135 грн.(а.с.42 зворот)…».

Однак з цього приводу суд зазначає, що Податковий кодекс України для платників податків не передбачає а ні обов'язок, а ні право вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей достовірності його державної реєстрації як СПД, реєстрації платником податків, «податкових взаємовідносин» з бюджетом, ведення податкового обліку, подання декларацій, тощо.

Як видно з акту перевірки відповідачем досліджені первинні документи, які підтверджують надання послуг від ТОВ «Металургійна транспортна компанія»: податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення про перерахування грошових коштів в оплату послуг, акти виконаних робіт, реєстри отриманих та виданих накладних, виписки з банків та інші.

Тобто, зазначені документи підтверджують реальність господарських операцій із вказаним контрагентом - фактичне отримання послуг Публічним акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів".

Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними (фіктивними) правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що зміст угод, укладених між позивачем та ТОВ «Металургійна транспортна компанія», не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено у судовому засіданні фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Металургійна транспортна компанія» правочинів.

Тобто, податковим органом не доведено, а судом також не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

СДПІ з ОВП у м. Запоріжжя також не було обґрунтовано належним чином і не доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Суд вважає за необхідне зазначити, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов'язку щодо сплати податків, зборів вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

Слід врахувати і те, що якщо контрагент не виконував свої зобов'язання перед державою та податковим органом, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні виконаних робіт сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконував усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - по купця товару, яка є платником податку, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі буд-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через наявність/відсутність актів про здійснення зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата ПДВ продавцем, в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. В разі невиконання контрагентами по ланцюгу своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Крім того, нормами Податкового кодексу України, не встановлена відповідальність платника податку за не відображення господарської операції в податковому і бухгалтерському обліку його контрагентів.

Під час проведення перевірки податковий орган прийшов до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження реальності господарських операцій між Публічним акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» та ТОВ «Металургійна транспортна компанія».

Однак, позивачем до суду було надано: податкові накладні, рахунки-фактури, акти виконаних робіт, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, що підтверджують факт надання послуг ТОВ «Металургійна транспортна компанія» на користь позивача та банківські виписки і платіжні доручення, які підтверджують факт повної оплати позивачем отриманих послуг.

Отже, факт виконання операцій засвідчується рядом первинних документів, які не викликають сумніву. Реальність господарських операцій з'ясована через дослідження у сукупності всіх первинних документів.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків та наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

3. Підпунктом 14.1.181, пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 98 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами вказаної статті право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В п.198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У п.201.1 ст.201 ПК України вказано, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За правилами п. 201.4 ст.201 ПКУ встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст.201 ПКУ податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Як встановлено із матеріалів справи, безпосередній контрагент позивача на час здійснення відповідних господарських операцій був зареєстрований як платник податку на додану вартість. Господарські правовідносини з ТОВ «Металургійна транспортна компанія» оформлені позивачем належним чином, а фактичне здійснення операцій з надання послуг підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності.

Отже на підставі вищезазначеного, Публічне акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» мало належним чином оформлені податкові накладні, які одержані від такого постачальника, та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між підприємствами.

Будь-які порушення щодо форми та змісту первинних документів, які підтверджують фактичне вчинення господарських операцій з надання послуг між позивачем та ТОВ «Металургійна транспортна компанія» в акті перевірки відсутні.

Визначення розміру належних платнику податку сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість здійснюється на підставі норм ст.200 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.200.1, 200.2, 200.3 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Як свідчать матеріали справи позивачем надані як до перевірки, так і до суду податкові накладні та всі без винятку документи у підтвердження оплати товару.

Будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних акт перевірки не містить. Не містяться в акті перевірки й зауваження щодо оплати товару.

Отже, Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів, на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача податкових накладних, рахунків-фактур, актів виконаних робіт, документів на (про) оплату придбаних послуг, приймаючи до уваги, що зазначені документи не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку їх оформлення вимогам Податкового кодексу України акт перевірки не містить, Публічне акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» цілком правомірно включило суми до витрат які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податку на додану вартість по придбаним товарам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит та витрати підтверджується єдиними і належними, з точки зору діючого законодавства, доказами.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи, висновки фахівців відповідача є припущеннями, не доведеними належними засобами доказування, а податкове повідомлення-рішення відповідача №0000104720 від 13.02.2014, прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Запоріжжя Міжрегіонального Головного управління Міндоходів відносно Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів», є протиправним, оскільки не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених

статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставини встановлені в акті перевірки, докази позивача не спростовані, тому з огляду на викладене, суд вважає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки №37/26-20/00186542 від 29.01.2014 про порушення Публічним акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» п. 198.3 ст.198. п. 200.1, п. 200.2. ст.200 Податкового кодексу України є помилковими та спростовуються дослідженими під час розгляду справи доказами.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку із чим позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 86, 158, 161-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати винесений Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів податкове повідомлення - рішення від 13.02.2014 року №0000104720.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Шара