Ухвала суду № 38133250, 03.04.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/11759/13-ц 03.04.2014 03.04.2014 03.04.2014

Провадження № 22ц/784/1044/14 Суддя першої інстанції Разумовська О.Г.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

3 квітня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Царюк Л.М., Мурлигіної О.Я.,

при секретарі Романенко Ю.О.,

за участю: представника стягувача - Чекамова В.О.,

представник державної виконавчої служби - Олексенко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Олексенко Ірини Володимирівни на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 лютого 2014 року по справі за скаргою ОСОБА_4 на дії та бездіяльність Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (надалі - ВДВС) ,-

В С Т А Н О В И Л А:

6 грудня 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з заявою на дії та бездіяльність ВДВС.

Свої вимоги заявниця обґрунтовувала тим, що вона є стягувачем за виконавчим листом, виданим 28 лютого 2012 року Заводським районним судом м. Миколаєва на підставі судового рішення про поновлення її на посаді головного інженера ТОВ «Николаевдомсервис-1». Тривалий час рішення суду не виконувалося у зв'язку з неможливістю встановити місце знаходження боржника. Проте, державний виконавець постановою від 3 жовтня 2012 року закінчив виконавче провадження на підставі п. 8 ст. 49, ст. 76 ЗУ «Про виконавче провадження» з посиланням на те, що боржником рішення суду про її поновлення на посаді виконане, оскільки на адресу виконавчої служби надійшов наказ зазначеного товариства про поновлення її на роботі. З вказаними діями державного виконавця вона не згодна, з огляду на те, що останній протягом примусового виконання рішення не міг знайти боржника та стверджував, що боржник як юридична особа не існує.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила суд визнати вказані дії те бездіяльність ВДВС неправомірними та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 лютого 2014 року вказану скаргу задоволено частково. Визнано неправомірною та скасувано постанову державного виконавця ВДВС Олексенко І.В. від 3 жовтня 2012 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 315006369 по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-2702/2011, виданого 28 лютого 2012 року Заводським районним судом м. Миколаєва ,про поновлення ОСОБА_4 на посаді головного інженера ТОВ «Николаевдомсервис-1». Зобов'язано ВДВС відновити виконавче провадження по примусовому виконанню цього виконавчого листа та здійснити дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», щодо його виконання. Також розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі державний виконавець Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Олексенко І.В. просила скасувати зазначену ухвалу суду та постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні скарги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права та свободи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2011 року, залишеним без змін апеляційною інстанцією, поновлено ОСОБА_4 на посаді головного інженера ТОВ «Николаївдомсервіс-1» та стягнуто з цього товариства на користь ОСОБА_4 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 5198.70 грн. та витрати на правову допомогу.

28 лютого 2012 року на виконання цього рішення Заводським районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист про поновлення ОСОБА_4 на посаді головного інженера ТОВ «Николаевдомсервис-1» та окремо про стягнення грошових сум (а.с.215).

Стягувачем за вказаними виконавчими листами є ОСОБА_4, боржником - ТОВ «Николаевдомсервис-1».

Постановою від 5 березня 2012 року ВП № 315006369 відкрито виконавче провадження (а.с. 23).

Актами від 14 березня 2012 року, 15 березня 2012 року та 30 березня 2012 року державними виконавцями ВДВС було встановлено, що ТОВ «Николаевдомсервис-1» за адресою, вказаною у виконавчому документі, відсутнє (а.с.216-218).

16 травня 2012 року на адресу Заводського районного суду м. Миколаєва надійшла заява начальника відділу ВДВС про заміну сторони виконавчого провадження правонаступником. Свою заяву ВДВС обґрунтовувало тим, що протягом тривалого часу ВДВС здійснювалися заходи щодо встановлення місця перебування боржника, однак за вказаними адресами боржника не існує. 9 квітня 2012 року ВДВС направляло подання до прокуратури про порушення кримінальної справи щодо керівника ТОВ «Миколаївдомсервіс-1» за умисне невиконання та перешкоджання виконанню судового рішення та за невиплату заробітної плати, однак в задоволенні цього подання було відмовлено.

В той же день до ВДВС надійшов наказ ТОВ «Миколаївдомсервіс-1» № 14 від 11 березня 2012 року за яким буде проводиться реорганізація ТОВ «Миколаївдомсервіс» (т.2 а.с. 1-22).

Ухвалою суду від 28 травня 2012 року клопотання ВДВС задоволено, допущено заміну сторони у виконавчому провадженні. Проте, ухвалою апеляційної інстанції зазначена ухвала скасована та постановлена нова ухвала про відмову у задоволенні заяви ВДВС (т. 2 а.с. 32, 88-89).

27 липня 2012 року поштою до ВДВС надійшов наказ ТОВ «Николаевдомсервис-1» від 17 лютого 2012 року № 22-к про поновлення ОСОБА_4 на посаді головного інженера (а.с.226).

Постановою старшого державного виконавця ВДВС Олексенко І.В. від 3 жовтня 2012 року виконавче провадження ВП №315006369 по примусовому виконанню виконавчого листа №2-2702/2011 виданого 28 лютого 2012 року Заводським районним судом м. Миколаєва про поновлення ОСОБА_4 на посаді головного інженера ТОВ «Николаевдомсервис» закінчено в зв'язку з виконанням на підставі п. 8 ст. 49, ст. 76 ЗУ «Про виконавче провадження» (а.с.228).

21 грудня 2012 року державний виконавець своєю постановою повернув стягувачу виконавчий лист про стягнення з ТОВ «Миколаївдомсервіс-1» на користь ОСОБА_4 середньої заробітної плати та витрат на правову допомогу за вказаним судовим рішенням у зв'язку з неможливістю встановити місцезнаходження боржника ( т.2 а.с. 227).

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Частина 1 ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон) передбачає, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після цього державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Отже, за змістом ч. 1 ст. 76 Закону вбачається, що виконання судового рішення про поновлення особи на роботі покладається особисто на боржника, який зобов'язаний вчинити певні дії. Повноваження державного виконавця в цьому випадку передбачають контроль за виконанням таких рішень боржником та застосування штрафних санкцій в якості заходів примусу, оскільки діяльність державної виконавчої служби стосується відновлення порушених прав у межах, що визначені законом та рішенням суду, яке встановлює обов'язки боржника.

З аналізу зазначених норм закону встановлено, що процедурні заходи виконання рішення про поновлення на роботі передбачають наявність відповідного акту органу, що прийняв незаконне рішення про звільнення та фактичне допущення зазначеного працівника до виконання попередніх обов'язків на підставі цього акту.

Між тим, встановлені по справі обставини, свідчать про те, що ОСОБА_4 з вищезгаданим наказом про поновлення на роботі не була ознайомлена та фактично не була допущена до виконання трудових обов'язків за цим наказом.

Наказ про поновлення на роботі ОСОБА_4 на посаді головного інженера підприємства з 5 травня 2011 року та виплату їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу був виданий 17 лютого 2012 року, проте 28 лютого 2012 року ОСОБА_4 на її звернення до суду отримала два виконавчих листа для примусового виконання судового рішення.

Більш того, державний виконавець відкрив виконавче провадження, протягом трьох місяців вживав заходи щодо встановлення місця знаходження боржника, ставив перед відповідними органами питання про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду, про заміну правонаступником.

Всі ці обставини у сукупності свідчать про те, що боржник не виконав судового рішення про поновлення трудових прав ОСОБА_4, а державний виконавець при отриманні тільки в липні 2012 року наказу про поновлення стягувача на роботі не перевірив фактичне виконання цього наказу, зокрема, що стягувач була допущена до роботи відповідно наданого боржником наказу.

Крім того, 21 грудня 2012 року державний виконавець своєю постановою повернув стягувачу виконавчий лист про стягнення з ТОВ «Миколаївдомсервіс-1» на користь ОСОБА_4 середньої заробітної плати та витрат на правову допомогу за вказаним судовим рішенням, де знову підтвердив, що місцезнаходження боржника встановити неможливо.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи скаргу, суд першої інстанції правильно виходив з того, що державним виконавцем не були вжиті всі заходи щодо примусового виконання рішення суду, постанова про закінчення виконавчого провадження винесена без дотримання прав та інтересів сторін у виконавчому провадженні, в тому числі права стягувача на всі заходи примусового виконання судового рішення.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що судовий розгляд справи закінчується виконанням рішення суду по справі, а тривале невиконання рішення суду, яке за нормами національного законодавства вимагає негайного виконання, з боку органів державної виконавчої служби порушує права стягувача, визначені п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції зазначена ухвала постановлена з додержанням вимог закону, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України є підставою для відхилення скарги і залишення ухвали без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 314 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державного виконавця Олексенко Ірини Володимирівни відхилити, а ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 6 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: