Постанова № 38133074, 01.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17340/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіт-Люкс» до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення надміру сплачених коштів, за апеляційною скаргою Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Софіт-Люкс» звернулося у суд з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів та Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №100250000/2013/600483/2 від 01.08.2013 року, стягнути з Державного бюджету України надмірно сплачену суму коштів у загальному розмірі 60670,39 грн., в тому числі 49003,01 грн. - податку на додану вартість, 11667,38 грн. - ввізного мита.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, перший відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - скасуванню в частині з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що митний орган неправомірно визначив митну вартість задекларованого товару за резервним методом, адже до митного оформлення позивачем подані документи, що не містили суперечливих відомостей. У зв'язку із чим, місцевий суд вирішив стягнути надмірно сплачені позивачем при розмитненні товару кошти з державного бюджету України через територіальний орган казначейської служби.

Проте, з таким висновком суду не можна погодитися в повній мірі.

Колегією суддів установлено, що 15.12.2010 року між позивачем та компанією "JANGSU YASHIPS LIGHTING GROUP CO., LTD" (Китай) укладено контракт №CU10-04YS. До зазначеного контракту його сторонами укладено додаткові угоди №1 від 01.12.2011 року, №2 від 02.04.2012 року та №3 від 14.02.2013 року. Пунктами 1.1, 2.1 та 4.11 цього контракту визначено, що продавець ("JANGSU YASHIPS LIGHTING GROUP CO., LTD" (Китай)) зобов'язується поставити, а покупець (ТОВ «Софіт-Люкс») - прийняти та оплатити товар за кількістю, асортиментом і вартістю, що узгоджуються сторонами в інвойсі щодо кожної поставки. Ціни на кожну конкретну партію товару визначені в інвойсі, встановлені в доларах США. Всі товари, які продавець постачає покупцю, виготовляються на підприємстві "NINGBO JIANGBEI ELEX IMP.&EXP.CO., LTD" (Китай). Згідно пункту 12.1 контракту, він набуває чинності з моменту його підписання та діє до 01.03.2015 року включно, але втрачає свою силу не раніше повного виконання сторонами зобов'язань по ньому.

З метою здійснення митного оформлення товару, ввезеного на підставі вказаного контракту, позивачем подавалась митна декларація, якою задекларовано імпорт світильників побутових електричних, які підвішуються або закріплюються на стелі, внутрішніх, з комбінованих металів (метал.спл, скло), призначених для використання з газорозрядними лампами, не для вибухонебезпечних середовищ, без телерадіопередавача та/або приймача: FYGW136-I E27 накладний корпус без ПРА - 150 шт., FYGW114-I E40 накладний корпус без ПРА - 150 шт., FYGW114-II E40 вм-й корпус без ПРА - 550 шт., а також прожекторів для освітлення вулиць (не для використання у вибухонебезпечному середовищі, без телерадіопередавача та/або приймача) FYGT331-III E40 корпус без ПРА - 150 шт. Країна виробництва імпортованого товару - Китай, торгівельна марка - Delux, виробник - "NINGBO JIANGBEI ELEX IMP.&EXP.CO., LTD".

Під час митного контролю, а саме при дослідженні митної декларації та доданих до неї документів у посадової особи митного органу виникли сумніви стосовно заявленої митної вартості.

Із заперечень проти позову та апеляційної скарги митного органу вбачається, що дані сумніви в контролюючого органу сформувались на основі співставлення митної вартості подібних за якісними характеристиками товарів, митне оформлення яких вже здійснено, та аналізу наданих позивачем до митного контролю документів. Також, відповідач посилається на те, що у наданих декларантом документах не містилось усіх даних та були розбіжності (без конкретизації).

Зважаючи на наведене вище, керуючись статтею 53 Митного кодексу України, 01.08.2013 року митний орган витребував у позивача наступні додаткові документи: виписку з бухгалтерської документації, копію митної декларації країни відправлення, інші документи для підтвердження заявленої митної вартості за бажанням декларанта. На вказану вимогу митного органу позивачем надано: інвойс 213YL192 від 14.06.2013 року, пакувальний лист - 213YL192 від 14.06.2013 року, коносамент - CNSIWL10295 від 24.06.2013 року, сертифікат походження - G1333216002676017 від 02.07.2013 року, CMR 1164 від 31.07.2013 року, договір про транспортно-експедиційні послуги №08/01/2013 від 08.01.2013 року, довідку про транспортні витрати б/н від 29.07.2013 року, виписку з бухгалтерської документації від 01.08.2013 року, копії сторінок каталогу виробника товару, висновок про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією В-4066 від 30.07.2013 року, калькуляції від виробника та прайс-листи від виробника та продавця. Тобто, позивачем надано усі, витребувані митним органом документи, та додаткові, з яких вбачається, що вони підтверджують задекларовану позивачем вартість імпортованого товару у розмірі 28315 дол. США., а також кількісні показники (вагу) товару.

У той же час, митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості задекларованих позивачем товарів від 01.08.2013 року №100250000/2013/600483/2, яким було збільшено розмір митної вартості імпортованого позивачем товару, що призвело до збільшення розміру зборів за даною поставкою у загальному розмірі на 60670,39 грн., в тому числі 49003,01 грн. - податку на додану вартість, 11667,38 грн. - ввізного мита.

Зі змісту даного рішення вбачається, що митним органом було відкориговано митну вартість задекларованих позивачем товарів за резервним (шостим) методом. При цьому, в указаному рішенні зазначено, що в результаті контролю наявності підтверджуючих документів, використаних при обчисленні митної вартості, встановлено, що такі документи не містять всіх даних відповідно до обраного (першого) методу визначення митної вартості, а також містять розбіжності, а саме: відповідно до пункту 4.5 контракту від 15.12.2010 року №CU10-04YS продавець зобов'язується поставляти з кожною партією товару належним чином оформлені документи, але згідно відмітки Південної митниці інвойс на теплохід разом з товаром не надавався. Крім того, до митного оформлення декларантом не надано експортну декларацію.

Не погоджуючись із таким рішенням митного органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем спірного рішення, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, яким врегульовані спірні правовідносини є Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VI (далі - Митний кодекс України, МК України).

Відповідно до статті 49 цього Кодексу митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відомості про митну вартість товарів використовуються для: нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки (стаття 50 МК України).

Згідно із статтею 52 вказаного Кодексу заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Частиною 1 ст. 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

У силу вимог пункту 1 частини 4 статті 54 Митного кодексу України митний орган під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Частиною 2 цієї статті перелічені документи, які підтверджують митну вартість товарів:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу вимог частини 3 статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 54 вказаного Кодексу митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів (ч. 1 ст. 55 МК України).

За правилами статті 264 Митного кодексу України, якщо митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу, чи з порушенням інших вимог Митного кодексу України, митний орган відмовляє у прийнятті такої митної декларації (ч. 11 ст. 264).

У статті 57 вказаного Кодексу закріплені правила застосування методів визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. Згідно з ч. 1 цієї статті, митна вартість визначається за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Приписами 2 - 5 частин статті 57 МК України встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

Підстава для незастосування основного методу визначення митної вартості товару передбачена ч.2 ст. 58 МК України. Так, відповідно до вказаної правової норми метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів враховує позицію Верховного Суду України, викладену в постановах від 29.05.2012 року по справі №21-91а12 та 11.09.2012 року по справі №21-262а12, у яких Суд дійшов висновку, що за умови не наведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із позивачем, що за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, застосування митним органом коригування митної вартості є передчасним.

Судова колегія звертає увагу на те, що митним органом у спірному рішенні зазначено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) не застосовується тому, що використані декларантом відомості не підтверджуються документально, методи визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів та метод визначення митної вартості за ціною договору подібних (аналогічних) товарів не застосовується у зв'язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні товари, методи, що базуються на основі віднімання та додавання вартості не застосовані через те, що відсутня основа для віднімання (додавання).

Обговорюючи зазначене митним органом, колегія суддів зауважує, що неможливість застосування методу визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів спростовується самим же відповідачем, оскільки як у запереченнях проти позову, так і в апеляційній скарзі останній стверджує, що під час митного оформлення задекларованих позивачем товарів у працівника митниці виникли сумніви стосовно заявленої митної вартості, і виникли вони на підставі співставлення митної вартості подібних за якісними характеристиками товарів, митне оформлення яких вже здійснено. Відтак, зазначені у спірному рішенні причин незастосування вказаного методу визначення митної вартості не можуть бути розцінені як достатні доводи обґрунтованості проведення коригування за резервним методом.

Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Враховуючи те, що за наслідками митного контролю позивачу було відмовлено, при цьому не надано доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, колегія суддів приходить до висновку, що додаткові докази митним органом були витребувані безпідставно та необґрунтовано.

Пунктом 8 статті 55 Митного кодексу України передбачено, що протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати органу доходів і зборів додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.

Як було з'ясовано судом, на виконання зазначеної норми позивачем були надані митному органу додаткові докази на підтвердження заявленої ним митної вартості, а саме: інвойс, пакувальний лист, коносамент, сертифікат походження, CMR, договір про транспортно-експедиційні послуги, довідку про транспортні витрати, виписку з бухгалтерської документації, копії сторінок каталогу виробника товару, висновок про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією, калькуляції від виробника та прайс-листи від виробника та продавця.

Проте, надані позивачем документи не були враховані митницею без будь-яких застережень стосовно розбіжностей у них.

Із матеріалів справи вбачається, що доводи митного органу зводяться до того, що при перетині кордону на Південній митниці із товаром був відсутній інвойс, а також, що позивачем до митного оформлення не було надано копію митної декларації країни відправлення. Водночас, покликання митного органу спростовуються матеріалами справи, зокрема, змістом поданої митної декларації, яка свідчить про те, що позивачем було надано до митного оформлення інвойс від 14.06.2013 року № 213YL192. А стосовно доводів митниці відносно ненадання копії митної декларації країни відправлення, колегія суддів зазначає, що цей документ відноситься до переліку документів, які надаються додатково, якщо початково надані документи, виключний перелік яких визначено в частині 2 статті 53 Митного кодексу України, містять розбіжності, неточності, не містять всіх відомостей, чого в даному випадку, як зазначено вище, не встановлено.

Окрім того, проаналізувавши наведені відповідачем зауваження до первинно наданих декларантом документів, колегія суддів доходить висновку, що такі не стосуються визначення числового значення заявленої позивачем митної вартості, а тому не спростовують можливість застосування при розрахунку останньої першого методу - за ціною договору (контракту).

Таким чином, відповідно до наявних матеріалів справи, позивачем під час митного контролю і оформлення товарів, що переміщуються через кордон було надано митному органу всі необхідні документи, разом з тим, митний орган прийшов до хибних висновків про заниження митної вартості імпортованої продукції та безпідставно витребував у позивача додаткові документи.

З огляду на встановлені обставини та наведені норми права, дослідивши усі наявні в матеріалах справи документи, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем - Київською міжрегіональною митницею Міндоходів не наведено достатніх обґрунтувань неправомірності застосування позивачем основного методу визначення митної вартості - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Окрім того, не надано жодних доказів неможливості застосування інших методів, окрім резервного.

Колегія суддів наголошує, що у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України саме на суб'єкта владних повноважень покладається тягар доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що суб'єктом владних повноважень не доведено належним чином правомірності спірного рішення.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові, щодо протиправності рішення про коригування митної вартості товарів №100250000/2013/600483/2 від 01.08.2013 року, що є підставою для його задоволення.

Разом з тим, висновок місцевого суду щодо правомірності стягнення із Державного бюджету України на користь позивача переплати, що відповідає різниці між нарахованою контролюючим суб'єктом сумою митної вартості, та визначеною позивачем самостійно за першим методом, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Так, за правилами частин 1, 3 статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Аналіз положень статей 54 та 55 вказаного Кодексу свідчить на користь висновку, що питання контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, як і визначення методу її обчислення у встановленому законом порядку, за наявності певних умов, відносяться до виключної компетенції митних органів.

Наведена позиція суду апеляційної інстанції узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 17.12.2013 року у справі № 21-439а13, які є обов'язковими для врахування адміністративними судами в силу приписів частини 2 статті 161 та частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України. В указаному рішенні, Верховний Суд України зазначив, що суди, встановивши протиправність рішень митного органу про визначення митної вартості товару за тим чи іншим методом, не вправі підміняти митний орган, стягуючи з державного бюджету надмірно сплачену з такої вартості суму, фактично визначаючи при цьому інший метод обчислення митної вартості.

Колегія суддів зазначає, що повернення надміру платникам податків, митних та інших платежів, надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, проводиться відповідно до порядку, встановленого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 року № 618, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 року за № 1097/14364, з урахуванням спільного наказу Державної митної служби України і Державного казначейства України від 20.07.2007 року № 611/147 (був чинним до 30.12.2013 року). Зазначеними нормативно-правовими актами передбачено процедуру повернення надміру сплачених податків та інших платежів, яка, зокрема, передбачає необхідність звернення до митного органу із відповідною заявою та підготування останнім висновку, що надається територіальному органу Державного казначейства України.

Під час судового розгляду справи позивачем не доведено суду дотримання визначеного вказаними вище нормативними актами порядку повернення надмірно сплачених платежів, зокрема, не надано доказів подання до митного органу заяви про повернення коштів та відмови останнього підготувати відповідний висновок.

Отже, висновок суду першої інстанції в частині стягнення з Державного бюджету України надмірно сплаченої суми податку на додану вартість та ввізного мита, не відповідає нормам матеріального права, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення в указаній частині.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог апеляційної скарги, оскільки в ході апеляційного розгляду частково підтвердилась помилковість висновків суду першої інстанції.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року скасувати в частині задоволення вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіт-Люкс» про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіт - Люкс» надміру сплаченого до бюджету ввізного мита та податку на додану вартість. У задоволенні позову в цій частині відмовити.

У решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М