Рішення № 38132672, 01.04.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23943/13 01.04.14

За позовом Публічного акціонерного товариства «Одеський завод по випуску ковальсько-пресових автоматів»

до Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерний центр «Енергомаш»

про стягнення 321 590, 13 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Кушкова П.М. за довіреністю б/н від 13.01.2014 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Одеський завод по випуску ковальсько-пресових автоматів» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерний центр «Енергомаш» (далі - відповідач) про стягнення 321 590, 13 грн., в тому числі 313 780, 02 грн. основного боргу, 7 216, 94 грн. пені, 593, 17 грн. 3 % річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 6 431, 80 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу обладнання та провів монтажні й пусконалагоджувальні роботи, проте як останнім в порушення взятих на себе зобов'язань відповідна продукція та роботи не були оплачені у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.12.2013 р. порушено провадження у справі № 910/23943/13, розгляд справи призначено на 21.01.2014 р.

У судовому засіданні 21.01.2014 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Представник відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справи з метою мирного врегулювання спору.

У судовому засіданні 21.01.2014 р. судом було оголошено перерву до 04.02.2014 р.

27.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача 313 780, 02 грн. основного боргу, 9 275, 85 грн. пені та 2 140, 58 грн. 3 % річних. Заява обґрунтована тим, що позивач збільшив період нарахування пені та відсотків річних до 83 днів та крім того, перерахував пеню з урахуванням приписів Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 04.02.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному, справу № 910/23943/13 було передано для розгляду судді Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.02.2014 р. суддею Любченко М.О. було прийнято до свого провадження справу № 910/23943/13 та призначено її до розгляду на 12.03.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. справу № 910/23217/13 було передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято до свого провадження справу № 910/23943/13 та призначено її до розгляду на 12.03.2014 р.

11.03.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача 313 780, 02 грн. основного боргу, 14 528, 44 грн. пені та 3 352, 72 грн. 3 % річних. Заява обґрунтована тим, що позивач збільшив період нарахування пені та відсотків річних до 130 днів.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 12.03.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному, справу № 910/23943/13 було передано для розгляду судді Васильченко Т.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2014 р. суддею Васильченко Т.В. було прийнято до свого провадження справу № 910/23943/13 та призначено її до розгляду на 12.03.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2014 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 01.04.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р. справу № 910/23943/13 було передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято до свого провадження справу № 910/23943/13 та призначено її до розгляду на 01.04.2014 р.

31.03.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю направити свого представника в судове засідання.

Представник відповідача в судове засідання 01.04.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, судом залишено без задоволення подане через відділ діловодства господарського суду міста Києва клопотання відповідача про відкладення розгляду справи в силу його необґрунтованості.

Так, відповідачем до вказаного клопотання не надано доказів існування обставин, на які він посилається в його обґрунтування.

Крім того, слід зазначити про те, що як на тому наголошено в п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Вказані обставини подання суду необґрунтованих належним чином клопотань в сукупності з тривалим ненаданням письмових пояснень у справі та заперечень проти заявлених позовних вимог, а також витребуваних судом документів, можуть свідчити про зловживання відповідачем процесуальними правами.

Так, в Інформаційному листі № 01-08/140 від 15.03.2010 р. «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» Вищий господарський суд України роз'яснив, що матеріали справ, звернення господарських судів і учасників судового процесу та інша інформація, яка надходить до Вищого господарського суду України, свідчать, що в діяльності деяких сторін, третіх осіб у справах набула поширення практика зловживання своїми процесуальними правами. Зокрема, мають місце нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин

Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Водночас, згідно з частиною третьою статті 22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 01.04.2014 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, подану ним до суду 11.03.2014 р., у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції.

У судовому засіданні 01.04.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.11.2012 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу обладнання № 145-11/12, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався здійснити поставку та передати у власність покупця обладнання, найменування, кількість та ціна якого вказані в Специфікації № 1 (Додаток № 1) до Договору, що є його невід'ємною частиною, а також виконати шеф-монтажні та пусконалагоджувальні роботи обладнання, а покупець - прийняти та оплатити вказане обладнання та роботи у відповідності до умов Договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору поставка обладнання здійснюється на умовах DDP (склад покупця) за адресою: м. Харків, вул. Киргизька, 19, у відповідності з правилами тлумачення термінів Інкотермс 2010.

Загальна сума Договору включає в себе вартість обладнання, шеф-монтажних та пусконалагоджувальних робіт і складає 711 000, 00 грн. (п. 2.1. Договору).

Відповідно до п. 2.6. Договору оплата здійснюється покупцем в безготівковій формі шляхом банківського переказу грошових коштів по вказаним в Договорі реквізитам продавця на підставі виставлених рахунків в наступному порядку: 50 % від загальної суми Договору перераховуються на розрахунковий рахунок продавця у вигляді попередньої оплати протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання рахунку; 50 % від загальної суми Договору перераховуються на розрахунковий рахунок продавця протягом 5-ти банківських днів після закінчення виконання продавцем шеф-монтажних та пусконалагоджувальних робіт з дати підписання сторонами відповідного акта виконаних робіт та введення обладнання в експлуатацію.

Пунктом 12.1. Договору його сторони визначили, що він вступає в силу з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до п. 12.2. Договору він діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по Договору.

Сторони підписали Специфікацію №1 до Договору (Додаток № 1) на суму 711 000, 00 грн.

15.12.2012 р. сторони уклали Додаткову угоду до Договору, якою викладали п. 2.1. Договору в редакції, відповідно до якої загальна сума Договору включає в себе вартість обладнання, шеф-монтажних та пусконалагоджувальних робіт і складає 628 000, 02 грн.

Також, враховуючи зазначені зміни, сторонами було підписано Специфікацію № 1.1 до Договору (Додаток № 1.1) на суму 628 000, 02 грн.

При цьому, п. 2 Специфікації № 1.1 сторони визначили умови оплати: 50 % від вартості обладнання по даній Специфікації перераховуються покупцем на розрахунковий рахунок продавця у вигляді попередньої оплати після підписання цієї Специфікації та отримання рахунку від продавця; кінцевий платіж в розмірі 50 % від вартості обладнання по даній Специфікації перераховуються покупцем на розрахунковий рахунок продавця після підписання Акту виконаних робіт та введення обладнання в експлуатацію.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме: наданих позивачем виписок банку по поточному рахунку, 05.02.2013 р. відповідач перерахував позивачу 100 000, 00 грн. та 24.04.2013 р. 214 220, 00 грн., всього 314 220, 00 грн.

У відповідь, на підставі товарно-транспортної накладної серії ААК № 0014 від 09.08.2013 р. та накладної № 114 від 09.08.2013 р. позивач поставив відповідачу автомат холодновисадочний АО320 та технологічне оснащення на загальну суму 628 440, 00 грн.

Відповідачем було отримано вказане обладнання в особі свого представника на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей № 62 від 08.08.2013 р.

13.06.2013 р. сторони підписали Акт приймання та випробовування автомата, відповідно до якого значиться, що автомат холодновисадочний АО320 відповідає технічним вимогам та заявленим характеристикам і є випробуваним.

06.09.2013 р. відповідач підписав Акт виконання пуско-налагоджувальних робіт, відповідно до якого зазначається, що співробітником позивача у відповідності до Договору були виконані роботи в цехових умовах ТОВ ІЦ «Енергомаш». Станок зданий в експлуатацію з наступними зауваженнями: необхідно доробити правильне облаштування додатковими 2-ма роликами; кінцева оплата буде здійснена до 31.10.2013 р.

При підписанні вказаного Акту 24.09.2013 р. позивач Листом за № 831 повідомив відповідача про те, що конструкцією станка не передбачено наявності додаткових роликів, але на прохання відповідача такі можуть бути встановлені. При цьому, позивач зазначив, що він згоден на поетапну оплату: 50 % від залишку оплати до 10.10.2013 р., решта - до 31.10.2013 р.

28.10.2013 р. сторони підписали Акт звірки розрахунків, відповідно до якого сальдо на користь позивача складає 313 780, 02 грн.

04.11.2013 р. позивач направив відповідачу Претензію № 880, якою просив сплатити борг в сумі 313 780, 02 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

В той же час, як зазначалося вище сторони визначили умови оплати, а саме: 50 % від вартості обладнання по Специфікації № 1.1 перераховуються покупцем на розрахунковий рахунок продавця у вигляді попередньої оплати після підписання Специфікації № 1.1 та отримання рахунку від продавця; кінцевий платіж в розмірі 50 % від вартості обладнання по Специфікації № 1.1 перераховуються покупцем на розрахунковий рахунок продавця після підписання Акту виконаних робіт та введення обладнання в експлуатацію.

06.09.2013 р. відповідач підписав Акт виконання пуско-налагоджувальних робіт, відповідно до якого зазначається, що співробітником позивача у відповідності до Договору були виконані роботи в цехових умовах ТОВ ІЦ «Енергомаш». Станок зданий в експлуатацію з наступними зауваженнями: необхідно доробити правильне облаштування додатковими 2-ма роликами; кінцева оплата буде здійснена до 31.10.2013 р.

При підписанні вказаного Акту 24.09.2013 р. позивач Листом за № 831 повідомив відповідача про те, що конструкцією станка не передбачено наявності додаткових роликів, але на прохання відповідача такі можуть бути встановлені. При цьому, позивач зазначив, що він згоден на поетапну оплату: 50 % від залишку оплати до 10.10.2013 р., решта - до 31.10.2013 р.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 14 528, 44 грн. пені та 3 352, 72 грн. 3 % річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

При цьому, відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові № 910/2224/13 від 02.10.2013 р., положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 8.4. Договору сторони визначили, що за порушення покупцем строків оплати по Договору за виключенням оплати по п.п. а) п. 2.6 Договору, покупець виплачує продавцю пеню в розмірі 0, 1 % від суми не проведеного платежу, вказаного в Договорі, за кожен день прострочки.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу 14 528, 44 грн. пені та 3 352, 72 грн. 3 % річних за період в 130 днів (з 01.11.2013 р. по 10.03.2014 р.) на суму боргу в розмірі 313 780, 02 грн., розрахунок яких є вірним.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги в частині стягнення пені та 3 % річних також підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерний центр «Енергомаш» (02002, місто Київ, Дніпровський район, вулиця Луначарського, будинок 4; код ЄДРПОУ 24288388) на користь Публічного акціонерного товариства «Одеський завод по випуску ковальсько-пресових автоматів» (65029, місто Одеса, Приморський район, вулиця Градоначальницька, будинок 4; код ЄДРПОУ 05749145) 313 780 (триста тринадцять тисяч сімсот вісімдесят) грн. 02 коп. основного боргу, 14 528 (чотирнадцять тисяч п'ятсот двадцять вісім) грн. 44 коп. пені, 3 352 (три тисячі триста п'ятдесят дві) грн. 72 коп. 3 % річних та 6 633 (шість тисяч шістсот тридцять три) грн. 22 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.04.2014 р.

Суддя В.С. Ломака