Ухвала суду № 38130627, 25.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/4019/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Скалозуб Ю.О. Суддя-доповідач: Горбань Н.І.

У Х В А Л А

Іменем України

25 березня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Горбань Н.І.,

суддів: Земляної Г.В., Сорочка Є.О.,

при секретарі: Алдановій К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.12.2013 року у справі за позовом Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Щорса до Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство імені Щорса звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0002502200 від 19.09.2013 року.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.12.2013 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Козелецька ОДПІ Головного Управління Міндоходів подала апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконне, на її думку, судове рішення в частині задоволення позовних вимог та постановити нове про відмову в позові у повному обсязі.

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що на підставі направлення від 23 серпня 2013 року № 40, виданого Козелецькою об'єднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Чернігівській області Макаровим Олександром Олександровичем, головним державним ревізором-інспектором відділу податкового аудиту ГУ Міндоходів у Чернігівській області, від 23 серпня 2013 року № 41, виданого Козелецькою об'єднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Чернігівській області Проценко Іриною Василівною, начальником відділу доходів і зборів з фізичних осіб ГУ Міндоходів у Чернігівській області, на підставі ст. 20, п.п. 75.1.2 п.75.1 ст. 75, п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п.81.1 ст.81, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року, відповідно до наказу Козелецької ОДПІ від 20.08.2013 № 90 проведена позапланова виїзна перевірка ПОСП ім. Щорса з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 30.06.2013р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 30.06.2013р. відповідно до затвердженого плану перевірки.

Перевірка проводилась з 23.08.2013 по 30.08.2013, про що складено акт від 06.09.2013 № 75/22-03799245 (а. с. 7-33).

На підставі акта перевірки від 06.09.2013 № 75/22-03799245 Козелецькою ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.09.2013 № 0002502200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 1483337,00 грн. (у т. ч. за основним платежем - 659261,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 824076,00 грн.)

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо неправомірності дій відповідача та наявності підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Відповідно пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи із врахуванням визначення терміну "податкове зобов'язання", вказаного в пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Згідно пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш, як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Умови, за яких сільськогосподарське підприємство втрачає право застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, встановлені пунктом 209.11 статті 209 Податкового кодексу України. Відповідно до вказаної норми, якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку.

Таким чином, визначальним для встановлення права особи застосовувати спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість є дотримання сільськогосподарським товаровиробником критерію щодо питомої ваги сільськогосподарських товарів, яка має становити не менше 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом послідовних звітних податкових періодів сукупно.

При цьому сільськогосподарськими відповідно до пункту 209.7 статті 209 Податкового кодексу України вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Відповідно, єдиними критеріями для віднесення товарів до сільськогосподарських для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість є належність цих товарів до певної товарної групи, а також створення цих товарів у процесі діяльності, визначеної пунктом 209.17 статті 209 Податкового кодексу України (які також визначаються за відповідними групами класифікатора видів економічної діяльності).

Козелецька ОДПІ виходила з того, що на визначення права перебування ПОСП ім. Щорса на спеціальному режимі оподаткування, а саме на визначення питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно, мало вплив оформлення права користування земельними ділянками.

При цьому, ПОСП ім. Щорса виробляє сільськогосподарські товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД(01.11 - Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, 01.41 - Розведення великої рогатої худоби молочних порід, 01.64 - Оброблення насіння для відтворення, 10.91 - Виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, 46.21 - Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, 52.10 - Складське господарство, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, оскільки такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Поряд з цим варто зауважити, що земельне законодавство України вимагає державної реєстрації документа, що встановлює право користування земельною ділянкою.

Так, відповідно до частини другої статті 20 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Водночас податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю), як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки, як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, варто визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути підставою для визнання продукції, вирощеної на таких угіддях, несільськогосподарськими товарами для цілей справляння податку з осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість. Розглядувані угіддя знаходяться у користуванні платника сільськогосподарського податку, в даному випадку ПОСП ім. Щорса.

Податковий кодекс України не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи на спеціальному режимі оподаткування податком на додану вартість. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність визначення питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів, поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

За таких обставин продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником, що перебуває на спеціальному режимі оподаткування податком на додану вартість є сільськогосподарською продукцією в розумінні пункту 209.7 статті 209 Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Відповідно, така продукція повинна враховуватися при визначенні питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів, поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно у розмірі 75 відсотків, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарського підприємства. За таких обставин відсутні будь-які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування, які оформлені з недоліками.

Таким чином, перебування особи у статусі платника, що перебуває на спеціальному режимі оподаткування податком на додану вартість є правомірним, якщо при цьому дотримано критерій щодо питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів, яка має становити не менше 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом послідовних звітних податкових періодів сукупно, встановлений статтею 209 Податкового кодексу України. При цьому цей критерій не залежить від стану державної реєстрації договорів оренди відповідних ділянок і дотримується в тому разі, якщо продукція рослинництва вирощена на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні платника податку.

Отже, не можна прийняти аргументи відповідача відносно того, що не будучи зареєстрованим у встановленому законом порядку, договір не є укладеним, а отже і відповідне посилання в податковій звітності на такі договори є протиправним, а також щодо порушення позивачем пункту 8-1.6 статті 8 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 209.7 статті 209 Податкового кодексу України з огляду на те, що вищенаведені договори оренди земельних ділянок не мали відповідної державної реєстрації в Держкомземі.

Товари ПОСП ім. Щорса відповідають визначеним товарним групам та отримані в результаті здійснення діяльності, що відповідає визначеним Податковим кодексом видам для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, вони є сільськогосподарськими і повинні враховуватися при визначенні питомої ваги сільськогосподарських товарів для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. А отже, з огляду на дотримання питомої ваги щодо реалізації сільськогосподарських товарів, слід визнати протиправним висновок органу доходів і зборів щодо завищення податку на додану вартість (скорочена декларація) на 659261,00 грн., оскільки недотримання вимог щодо оформлення земельних ділянок, які використовуються при виробництві сільськогосподарських товарів, відсутні підстави для застосування до особи загальних правил оподаткування податком на додану вартість.

З урахуванням викладеного, у податкових органів відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до позивача, як до особи, що застосовує спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, оскільки при цьому позивачем дотримано вимог законодавства податкового.

Таким чином, відсутні підстави для визначення ПОСП ім. Щорса податкових зобов'язань із податку на додану вартість за правилами загального режиму, оскільки судом встановлено, що позивачем дотримано питому вагу сільськогосподарських товарів у загальному обсязі реалізації товарів.

Крім того, з огляду на вищенаведені норми законодавства та їх аналіз, є безпідставними доводи відповідача щодо формування податкового зобов'язання з податку на додану вартість на підставі того, що підприємством були укладені договори на оренду невитребуваних паїв (сертифікатів) та договори на тимчасове використання земельних ділянок, що не мали відповідної державної реєстрації в Держкомземі, а тому і продукція, вирощена на вказаних площах, не підпадає під визначення сільськогосподарських товарів.

Таким чином, ПОСП ім. Щорса не включило до складу податкових зобов'язань декларації з податку на додану вартість (загальна, розрахунки з бюджетом) обсяг реалізованої продукції, яка вироблена на орендованих виробничих потужностях (землях) правомірно.

У зв'язку з вищенаведеним, Козелецька ОДПІ не має право застосовувати до позивача пп.7.4.3 п.7.4 ст.7, п. 8-1.1, 8-1.6 ст. 8-1 , п. 8-1.15 ст. 8-1 Закону України від 03.04.97 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, оскільки господарством було вірно розраховано питому вагу вартості сільськогосподарських товарів власного та невласного виробництва та сформовано податковий кредит.

Крім того, в силу пункту 8-1.2 статті 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Пункт 209.2 статті 209 Податкового кодексу України визначає, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Ревізор у акті перевірки зазначає, що ПОСП ім. Щорса має спеціальний рахунок № 26040001004639 відкритий в ПАТ ''РАДИКАЛ БАНК", то слід зазначити, що відповідачем встановлено, що сума ПДВ, яка підлягає нарахуванню в особовому рахунку ПОСП ім. Щорса, залишається у розпорядженні платника податку для цільового використання.

Також, ревізор зазначає, що всі кошти були використані для цільового призначення на закупівлю запчатин, насіння кукурудзи, ГСМ послуги по обробітку. Платіжні доручення із зазначенням сум ПДВ, що фактично надійшли на спецрахунок, за даними підприємства в наявності.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що за належних доказів Козелецька ОДПІ не мала причин для винесення оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення, оскільки були відсутні підстави для визначення ПОСП ім. Щорса податкових зобов'язань із податку на додану вартість за правилами загального режиму, так як продукція рослинництва, вирощена останнім на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, у тому числі орендованих, незалежно від стану державної реєстрації відповідних орендних договорів, є сільськогосподарською.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Доводи апеляційної скарги та представника відповідача в судовому засіданні не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 2, 41, 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні апеляційної скарги Козелецької об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Чернігівській області - відмовити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.12.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Н.І.Горбань

Судді: Г.В. Земляна

Є.О. Сорочко

Повний текст ухвали виготовлено 28.03.2014 року.

.

Головуючий суддя Горбань Н.І.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.