Рішення № 38127721, 30.01.2014, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Бугера О.В.

Доповідач - Назарова М.В.

Справа № 437/8750/13ц

Провадження № 22ц/782/152/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді Назарової М.В.

суддів Галан Н.М., Лісіциної А.І.

при секретарі Ковальчук С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань апеляційного суду Луганської області

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 20 грудня 2013 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ-ОТП" про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2013 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, який згодом уточнив, та в якому просив стягнути з ТОВ «АРТ-ОПТ» юридична адреса: м. Луганськ, вул. Оборонна, 32а/408 на його користь: заборгованість із заробітної плати з 01 червня 2010 року до 06 березня 2013 року у сумі 46800 грн.; середній заробіток за період затримки розрахунку з 07.03.2013 року по 19.12.2013 року в сумі 16153.92 грн., вихідну допомогу у розмірі 4500 грн., моральну шкоду у розмірі 10000 грн.; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; судові витрати покласти на відповідача.

Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі, оскільки судом порушені норми матеріального та процесуального права.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що позивач 08.07.1998 року був прийнятий на роботу до ТОВ «АРТ-ОПТ» організатором торгівлі ринку по переводу відповідно до наказу №9к від 08.07.98 року, з 04.01.2000 року був переведений на посаду інспектора торгових зборів ринку відповідно до наказу №1к від 04.01.2000 року, 04.10.2010 року посаду було перейменовано на контролер ринку відповідно до наказу №6-2 від 02.08.2010 року, звільнений 06.03.2013 року за власним бажанням згідно наказу №12-к, про що свідчать записи у трудовій книжці /а.с. 5-10/.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції з посиланням на застосування до спірних правовідносин правил ст.ст. 44, 116, 117 КЗпП України, ст. 23 Закону України «Про оплату праці», виходив з недоведеності вини підприємства у затримці розрахунку з позивачем при звільненні останнього, а також з необґрунтованості решти позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України "Про оплату праці" /далі Закон/ заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов'язань i розписок або іншій формі забороняється. Kpiм того, ст. 30 Закону передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплати праці: а/ загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б/ розміри i підстави відрахувань iз заробітної плати; в/ сума заробітної плати, що належить до виплати.

У відповідності до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо cпip вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Матеріалами справи підтверджено, що у відповідача перед позивачем існувала заборгованість із заробітної плати, а саме - компенсації за невикористану відпустку у сумі 7431,02 грн. /а.с. 27/, яку відповідач виплатив ОСОБА_2 під час розгляду справи судом /а.с. 44/.

Щодо розміру заборгованості, то з урахуванням наданих сторонами доказів, суд погоджує цю суму, виходячи із заборгованості підприємства станом на час звільнення у сумі 11590 грн. /а.с. 27/, фактично отриманих позивачем 2000 грн. /а.с. 28/, та з урахуванням вимог п.293.1 ст.2 абзаца другого п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу про порядок застосування ставки податку на доходи фізичних осіб у розмірі 17%.

Посилання відповідача на те, що підприємство намагалося сплатити позивачу існуючу заборгованість і з цього приводу вело з ним листування, а той ухилявся від отримання належних йому сум, не заслуговують на увагу, адже ТОВ «АРТ-ОПТ» надані відомості про пропозиції ОСОБА_2 отримати розрахунок по заробітній платі лише у серпні 2013 року /а.с. 29-32/, у той час, коли позов був пред'явлений до суду 10 червня 2013 року /а.с. 2/.

За таких умов колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Визначаючи розмір середньоденного заробітку для розрахунку суми за час затримки розрахунку на підставі п. 8 Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», судова колегія вважає його як 56,65 грн. /1150+1150 /заробітна плата на січень та лютий 2013 року/ : 43/кількість робочих днів за січень та лютий 2013 року/.

Проте, оскільки суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, а позивачем сума середньоденного заробітку визначена як 56,09 грн., то судова колегія виходить саме з цієї суми, і вважає до стягнення за період з 07.03.2013 року до 17.09.2013 року /дата остаточного розрахунку із позивачем/ належить 7459 грн. 97 коп. /56,07 х 133 дні /за час затримки розрахунку/.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Оскільки судовою колегією встановлення порушення відповідачем трудових прав позивача, що виразилося у затримці розрахунку із ним, то позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди теж слід задовольнити.

З урахуванням вимог ст. 23 ЦК України обґрунтованою є сума у 500 грн.

На підставі викладеного рішення суду у зазначеній частині слід скасувати з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо решти позовних вимог, то рішення суду ґрунтується на вимогах закону та матеріалах справи з огляду на наступне.

Так є нічим не підтвердженими позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь заборгованості із заробітної плати з 01.06.2010 року до 06.03.2013 року.

Крім того, статтею 44 КЗпП передбачено, що при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору /стаття 38 i 39/ працівникові виплачується вихідна допомога у poзмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки позивач був звільнений з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, будь-яких доказів з приводу порушення відповідачем трудового законодавства на час звільнення не встановлено, то підстав для задоволення позову в цій частині немає.

Як правильний і висновок суду про отримання позивачем 10.03.2013 року грошових коштів у сумі 2000 грн. на підставі свідчень свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, які засвідчували наявний в матеріалах справи відповідний акт про отримання 10.03.2012 року позивачем цих коштів /а.с. 28/, а також те, що від підпису позивач відмовився.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності перед ним заборгованості по заробітній платі протягом останніх трьох років також спростовуються актом перевірки товариства Управлінням Пенсійного Фонду України в Артемівському районі м. Луганська №136 від 03.11.2011 року /а.с.56-64/, з якого вбачається, що на підприємстві заробітна плата працівникам виплачується iз каси у грошовому вигляді за рахунок виручки, станом на 03.11.2011 року товариство не має заборгованості iз виплати заробітної плати, актом перевірки №13 від 15.02.2013 року УПФУ в Артемівському районі м. Луганська з якого також вбачається, що заробітна плата робітникам підприємства виплачується iз каси у грошовому вигляді.

Станом на 15.02.2013 року заборгованості iз виплати заробітної плати на підприємстві немає /а.с.65-71/, про що свідчить довідка з окремих питань плану перевірки як складової частини акту ДПА в Артемівському районі м. Луганська від 24.04.2013 року №17/17200/24052562, в якій наведено динаміку нарахування та виплати заробітної плати /а.с.72-83/, актом Ленінської районної виконавчої дирекції від 01.03.2012 року /а.с.84-87/.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалене рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовій збір у розмірі 243 грн. 60 коп., що є мінімальною ставкою згідно Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення суду на підставі статті 309 ЦПК України - зміні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 20 грудня 2013 року змінити, скасувавши його в частині відмови в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ-ОТП" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 7459 грн. 97 коп., моральної шкоди у сумі 500 грн. та судовий збір на користь держави у сумі 243 грн. 60 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий:

Судді: