Постанова № 38125647, 09.04.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2014 р. Справа№ 910/22504/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Кондес Л.О.

Ропій Л.М.

при секретарі: Бовсунівській Л.О.,

за участю представників:

від позивача Чумак О.В., дов від 19.11.2013,

від відповідача не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2014

(дата підписання - 27.01.2014)

у справі №910/22504/13 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Приватного підприємства "Гаранткомплексбуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС"

про стягнення 73145,26 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2014 позов Приватного підприємства "Гаранткомплексбуд" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС" (далі - відповідач) про стягнення 73145,26 грн задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 55844,43 грн основної заборгованості та 1313,55 грн судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2014 скасувати, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку, що між позивачем та відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом оформлення видаткових накладних, без погодження строків оплати поставленої продукції, оскільки сторонами було укладено договір від 15.01.2009 №15/01-09 про виготовлення та поставку товару. Відповідач зазначає, що не отримував лист-вимогу від 07.11.2013 про сплату боргу в сумі 55844,43 грн. Крім того, позивач поставив відповідачу неякісний бетон та цеглу.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2014 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий-суддя Рябуха В.І., судді Кондес Л.О., Ропій Л.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2014 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 19.03.2014. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28. Доказами належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 24.02.2014) позивачу та відповідачу - 26.02.2014.

18.03.2014 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач надав відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 розгляд апеляційної скарги відкладено до 09.04.2014.

04.04.2014 на виконання ухвали суду від 19.03.2014 позивач надав письмові пояснення по суті позовних вимог. Відповідач вимоги ухвали суду від 19.03.2014 не виконав, причин невиконання не повідомив.

У судовому засіданні 09.04.2014 представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2014 - без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки у судове засідання не повідомив.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання з розгляду апеляційної скарги відповідача, а матеріали справи дозволяють розглянути апеляційну скаргу без його участі, з метою дотримання вимог ст. 102 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), на думку колегії суддів, відсутні підстави для відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як вбачається з позовної заяви та матеріалів справи, сторони домовились про постачання позивачем бетону та цегли на умовах оплати після фактичної передачі товару відповідачу.

Таким чином, позивач, здійснивши поставку бетону та цегли, виразив оферту на укладання договору.

Відповідач акцептував пропозицію шляхом отримання продукції.

Отже, між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч.1, 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно видаткових накладних

від 15.01.2009 на суму 34398,00 грн,

від 01.02.2009 на суму 20310,00 грн,

від 05.02.2009 на суму 70389,00 грн,

від 27.02.2009 на суму 43173,00 грн,

від 25.03.2009 на суму 56250,18 грн,

від 31.03.2009 на суму 42340,04 грн,

від 23.04.2009 в загальному на 90160,07 грн,

від 30.04.2009 на суму 9450,00 грн,

від 04.05.2009 на суму 13650,00 грн,

від 07.05.2009 на суму 160800,19 грн,

від 15.05.2009 на суму 28810,03 грн,

від 30.06.2009 на суму 87100,10 грн та

від 31.07.2009 на суму 2010,00 грн позивач поставив, а відповідач прийняв бетон та цеглу на загальну суму 658840,61 грн.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписом уповноваженої особи, підпис якої скріплено печаткою ТОВ "Мегаполіс ДКС".

Відповідач розрахувався за отриманий товар частково в сумі 602996,18 грн, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

В результаті неповної оплати поставок бетону та цегли у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 55844,43 грн.

01.10.2012 сторони склали та підписали акт звірки взаєморозрахунків, в якому відображено борг відповідача в сумі 55844,43 грн. Отже, відповідач був обізнаний про існування у нього заборгованості перед позивачем.

В зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку по оплаті отриманого товару, позивач звернувся до ТОВ "Мегаполіс ДКС" з вимогою від 07.11.2013, в якій просив в семиденний строк з дня отримання вимоги погасити заборгованість в сумі 55844,43 грн.

Відповідач відповіді на претензію не надав, решту суми боргу не сплатив.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Станом на день розгляду справи в суді апеляційної інстанції в матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем заборгованості перед позивачем в сумі 55844,43 грн.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що факт порушення відповідачем зобов'язання по оплаті поставленого товару позивачем належним чином доведений, підтверджений матеріалами справи та відповідачем не спростований, тому судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача 55844,43 грн основного боргу.

В статті 610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Позивач наводить розрахунок та просить стягнути:

9884,00 грн інфляційних втрат, нарахованих на 53834,43 грн за період з 01.07.2009 по 31.10.2013 (9523,68 грн) та на 2010,00 грн за період з 01.08.2009 по 31.10.2013 (360,32 грн) та

7416,83 грн 3% річних, нарахованих на 53834,43 грн за період з 01.07.2009 по 31.10.2013 (7154,81 грн) та на 2010,00 грн за період з 01.08.2009 по 31.10.2013 (262,02 грн).

Здійснивши перевірку розрахунку позивача, суд першої інстанції відмовив у його задоволенні, з чим погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Оскільки сторони не встановили строк виконання зобов'язання покупцем щодо оплати поставленого товару, суд першої інстанції дійшов висновку, що поставлений товар підлягає оплаті у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги у відповідності до ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Перш за все слід зазначити, що апеляційний господарський суд не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що сторонами не був погоджений строк оплати товару, а тому слід застосовувати норми ст. 692 ЦК України, які визначають, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття.

Місцевим господарським судом помилково застосовані до спірних правовідносин положення частини 2 статті 530 ЦК України, яка розміщена у главі 48 ЦК України "Виконання зобов'язань" і носить загальний характер, тобто, може бути застосована до будь-яких зобов'язань, які виникають в цивільному обороті, якщо інше не встановлено спеціальними нормами.

В даному випадку спеціальною нормою права - статтею 692 ЦК України, яка регулює правовідносини купівлі-продажу (поставки), що виникли між сторонами у даній справі, встановлено строк виконання зобов'язання з оплати переданого товару продавцем покупцеві, а саме: після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 17.05.2012 у справі №13/196.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення ч.2 ст.530 ЦК України, в якій йдеться про строк виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (п.1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012).

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки строк оплати продукції сторонами у договорі не встановлений, то відповідач мав розрахуватись з позивачем одразу після отримання продукції, не чекаючи вимоги від позивача, тим більше, що своє право щодо форми вимоги сплатити борг суб'єкт може здійснити будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (постанова Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №43/308-10).

Однак, з банківських виписок не вбачається, яка видаткова накладна була оплачена, неможливо встановити, по якій накладній борг зменшувався чи збільшувався за рахунок наступних поставок, а яка накладна повністю оплачена, то здійснити арифметично вірний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних не можливо по кожній накладній окремо.

Розрахунок позивача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на 53834,43 грн за період з 01.07.2009 по 31.10.2013 та на 2010,00 грн за період з 01.08.2009 по 31.10.2013 арифметично невірний, зважаючи на проплати, періоди нарахування визначено неправильно.

Отже, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних задоволенню не підлягають.

Щодо доводів апеляційної скарги.

Твердження відповідача, що між позивачем та відповідачем укладено договір від 15.01.2009 №15/01-09 про виготовлення та поставку товару не підтверджується матеріалами справи. Позивач заперечує існування такого договору, а відповідач на вимогу суду зазначений ним договір не надав.

Відповідач також зазначає, що не отримував лист-вимогу від 07.11.2013 про сплату боргу в сумі 55844,43 грн. Однак, це не звільняє його від обов'язку сплатити за отриманий товар в порядку ст.692 ЦК України, оскільки він був обізнаний про існування дебіторської заборгованості перед позивачем.

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги доводи відповідача про поставку позивачем неякісних бетону та цегли, оскільки предметом даного спору є стягнення заборгованості за поставку.

Відповідачем не надано належних доказів на спростування позовних вимог.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2014 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс ДКС" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2014 у справі №910/22504/13 - без змін.

2. Матеріали справи №910/22504/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Л.О. Кондес

Л.М. Ропій