Ухвала суду № 38123022, 03.04.2014, Кодимський районний суд Одеської області

Кодимський районний суд Одеської області

______________

Справа №503/538/14-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2014 року м. Кодима, Одеської області

Кодимський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Сопільняка О.М. при секретарі Вдовиченко В.О.

за участі прокурора Мазур Н.І.

представника потерпілого ОСОБА_1

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Кодимі Одеської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 18 грудня 2013 року за №12013170320000872, з угодою про примирення від 28 лютого 2014 року, по звинуваченню:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, українця, громадянина України, з вищою освітою, працездатного, не працюючого, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, раніше не судимого,

- у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 191 та частиною першою статті 366 КК України,

В С Т А Н О В И В:

18 березня 2014 року з прокуратури Одеської області до Кодимського районного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12013170320000872 по звинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України з угодою про примирення, відповідно до якого ОСОБА_2 звинувачується в розтраті шляхом зловживання своїм службовим становищем чужого майна, яке було йому ввірене та перебувало в його віданні, а також у складанні та видачі завідомо неправдивого офіційного документу, вчинених ним за таких обставин.

Так, займаючи з 16 листопада 2012 року відповідно до наказу директора державного підприємства «Кодимське лісове господарство» №13-к від 15 лютого 2012 року посаду майстра лісу Кодимського лісництва ДП «Кодимське лісове господарство», тимчасово виконуючи з 04 по 17 грудня 2013 року обов'язки лісничого, будучи службовою особою, наділеною організаційно - розпорядчими та адміністративно - господарськими повноваженнями, являючись особою, відповідальною за правильністю лісокористування, охорону і захист лісу на ввіреній майстерській дільниці, будучи матеріально-відповідальною особою за збереження ввірених йому лісонасаджень та лісопродукції, ОСОБА_2 у грудні місяці 2013 року вирішив розтратити ввірені йому товарно-матеріальні цінності, а саме ввірену йому лісопродукцію.

Для цього, з метою досягнення своєї мети, за невстановлених органом досудового розслідування обставин, із використанням комп'ютерно-розмножувальної техніки, а саме струменевого принтеру, самостійно виготовив кольорову копію бланку товарно-транспортної накладної серії ОД №010125 з відбитками печатки «Державне підприємство «Кодимьке лісове господарство» 30298096» та штампу «Кодимське лісництво ДП «Кодимського лісгоспу».

Згідно з обвинувальним актом дії ОСОБА_2 щодо виготовлення шляхом копіювання на комп'ютерно-розмножувальній техніці зазначеного бланку товарно-транспортної накладної, кваліфіковані органом досудового розслідування за ч.1 ст.366 КК України, як службове підроблення, тобто складання та видача службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу.

Після цього, 17 грудня 2013 року, ОСОБА_2, незважаючи на заборону реалізації лісопродукції по товарно-транспортним накладним старого зразка, через водія ОСОБА_3 передав своєму підлеглому - майстру лісу обходу №11 Кодимського лісництва ДП «Кодимське лісове господарство» ОСОБА_4 вказаний підроблений бланк товарно-транспортної накладної, надавши йому по мобільному телефону вказівку заповнити цю накладну та відпустити 7.45 м.куб. технологічної деревини.

Отримавши від ОСОБА_2 бланк товарно-транспортної накладної серії ОД №010125, майстер лісу ОСОБА_4 вніс до неї відомості про відпуск вантажоодержувачу СПД ОСОБА_5 30 фрагментів дерев породи «Дуб», довжиною 3 метри кожен, об'ємом 7.45 м.куб. та відомості про автомобіль перевізник марки ЗіЛ-131 д/н ВН0941ІІ, після чого вказана лісопродукція була завантажена на автомобіль і доставлена та територію приватної пилорами, чим державі було спричинено майнової шкоди у розмірі 3291 грн.80 коп., що є вартістю розтраченої лісопродукції.

Дії ОСОБА_2 щодо розтрати вказаної лісопродукції кваліфіковані органом досудового розслідування за ч.2 ст.191 КК України, як розтрата чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

До обвинувального акту додано угоду про примирення, укладену 28 лютого 2014 року між ОСОБА_2 та представником потерпілого ОСОБА_1

Відповідно до зазначеної угоди, її сторони дійшли згоди про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч.1 ст.366 КК України, як службове підроблення, тобто складання та видача службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу, та за ч.2 ст.191 КК України - розтрата службовою особою шляхом зловживання своїм службовим становищем ввіреного майна.

Цією ж угодою визначено покарання, яке має бути призначене ОСОБА_2 за вчинені злочини, зокрема: за ч.2 ст.191 КК України - у вигляді позбавлення волі строком на один рік з позбавленням права обіймати посади у системі охорони лісових господарств строком на один рік; за ч.1 ст.366 КК України - у вигляді обмеження волі строком на один рік з позбавленням права обіймати посади у системі охорони лісових господарств строком на один рік, та остаточне покарання відповідно до ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів у вигляді позбавлення волі строком на один рік з позбавленням права обіймати посади у системі охорони лісових господарств строком на один рік та зі звільненням відповідно до вимог ст.75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням строком на один рік.

В угоді про примирення також передбачені наслідки її укладення та затвердження, встановлені ст.473 КПК України, та наслідки її невиконання, передбачені ст.476 КПК України.

В підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 винним себе у вчиненні всіх інкримінованих йому злочинів визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро покаявся та підтвердив всі викладені в обвинувальному акті обставини вчинених злочинів.

Представник потерпілого ОСОБА_1 факт добровільного укладення з обвинуваченим вказаної угоди підтвердила, вказавши про свою обізнаність з правовими наслідками її укладення, виконання та невиконання.

Прокурор Мазур Н.І. вважає укладену між обвинуваченим та представником потерпілого угоду про примирення такою, що відповідає всім вимогам закону, не порушує законних прав та інтересів сторін і інших осіб, а тому просила цю угоду затвердити.

Розглядаючи питання про можливість затвердження вказаної угоди про примирення, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода про примирення між потерпілим та підозрюваним/обвинуваченим.

Згідно з п.1 ч.3 ст.314 та ч.2 ст.474 КПК України розгляд щодо угоди проводиться у підготовчому судовому засіданні, за наслідком якого суд має право затвердити угоду чи відмовити у її затвердженні.

Згідно з ч.3 ст.469 КПК України, угода про примирення між потерпілим та підозрюваним/обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості.

ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України, перший з яких відповідно до ч.3 ст.12 КК України є злочином середньої тяжкості, а другий - злочином невеликої тяжкості (ч.2 ст.12 КК).

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в підпункті 1 пункту 1 інформаційного листа №223-1679/0/4-12 від 15 листопада 2012 року, та в пункті 3 Листа №223-558/0/4-13 від 05 квітня 2013 року, вказав, що угода про примирення може бути укладена і тоді, коли потерпілим у кримінальному провадженні є юридична особа як приватного, так і публічного права. При цьому, кримінальний процесуальний закон не надає юридичним особам, визнаним потерпілим від злочину, жодних переваг чи особливого статусу у з зв'язку з їх належністю до юридичних осіб публічного чи приватного права. В той же час, юридичним особам публічного права, якими є державні підприємства, зважаючи на те, що вони діють з метою забезпечення публічних інтересів та потреб значної кількості людей, відшкодування спричиненої шкоди має здійснюватись у повному обсязі.

Судом встановлено, що спричинена ОСОБА_2 ДП «Кодимське лісове господарство» майнова шкода, яка є вартістю незаконно розтраченої ним лісопродукції, відшкодована у повному обсязі шляхом повернення всієї лісопродукції.

Отже, формально ОСОБА_2 та представник потерпілого ОСОБА_1 мали право укласти зазначену угоду про примирення.

В той же час, відповідно ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.314, ч.2 ст.474 та 475 КПК України розгляд угоди щодо примирення проводиться у підготовчому судовому засіданні, за наслідком якого суд може затвердити угоду, ухваливши у кримінальному провадженні вирок та призначивши обвинуваченому узгоджене сторонами угоди про примирення кримінальне покарання.

Відповідно до ч.1 ст.369 та ст.370 КПК України вирок повинен бути законним, тобто ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим, тобто ухваленим на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.

Відповідно до ст.91 КПК України у кримінальному провадженні, окрім іншого, підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Однак, цих вимог під час досудового розслідування зазначеного кримінального провадження в повній мірі дотримано не було.

Так, з повідомлення про підозру та з обвинувального акту вбачається, що умисел на розтрату ввіреного майна у ОСОБА_2 виник у грудні місяці 2013 року, після чого він самостійно шляхом копіювання на комп'ютерно-розмножувальній техніці, виготовив бланк товарно-транспортної накладної серії ОД №010125, скопіювавши його за допомогою струменевого принтеру з незаповненого бланку оригіналу вказаної товарної-транспортної накладної. В той же час, матеріали кримінального провадження свідчать про те, що оригінал бланку товарно-транспортної накладної серії ОД №010125 був заповнений посадовими особами ДП «Кодимське лісове господарство» у встановленому законом порядку (тобто всі екземпляри) ще 05 червня 2013 року, відповідно до якої була здійснена реалізація паливних дров Грабівському фельдшерсько-акушерському пункту КУ «Кодимська центральна районна лікарня». Відтак, у грудні місяці 2013 року оригінал бланку товарно-транспортної накладної серії ОД №010125 не міг бути не заповнений рукописним текстом і з нього не могла бути знята кольорова ксерокопія без цього рукописного тексту. Отже, у кримінальному провадженні не встановлено часу, місця, способу та обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, зокрема виготовлення завідомо неправдивого офіційного документу.

Окрім цього, відповідно до оголошеної 31 січня 2014 року підозри, вчинене ОСОБА_2 кваліфіковане за ч.1 ст.366 КК України як складання та видача завідомо неправдивого офіційного документу за здійснені ним дії, які полягали у копіюванні за допомогою технічного пристрою незаповненого оригіналу бланку товарно-транспортної накладної серії ОД №010125 та виготовлення з цього бланку кольорової копії (том 3 а.с.19-22).

Однак, ні в повідомленні про підозру, ні в обвинувальному акті не вказано які саме дії ОСОБА_2 свідчать про складання ним завідомо неправдивого офіційного документу, а які - про його видачу.

В той же час, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що повне виготовлення завідомо неправдивого офіційного документу, який є предметом у цьому кримінальному провадженні і який має відповідати визначенню, наданому законодавцем у примітці до ст.358 КК України, полягало у вчиненні сукупності окремих дій різними особами. Так, ОСОБА_2 за допомогою комп'ютерно-розмножувального пристрою скопіював з оригіналу бланку товарно-транспортної накладної її кольорову копію, яку передав майстру лісу ОСОБА_4, який за його (обвинуваченого) вказівкою вніс до цього документу відомості про дату її складення, про автомобіль-перевізник та водія-перевізника, про підприємство замовник та вантажоодержувач, про пункти навантаження і призначення, про сортимент лісопродукції, тощо.

Однак, ні дії ОСОБА_4 взагалі, ні дії ОСОБА_2 у частині внесення до бланку товарно-транспортної накладної рукописного тексту належним чином не оцінені та не кваліфіковані, позаяк, як вже було зазначено, ОСОБА_2 за провину за цим епізодом ставиться лише виготовлення кольорової копії незаповненої рукописним текстом товарно-транспортної накладної, а подальші дії щодо внесення до цього документів інших відомостей залишились поза увагою органу досудового розслідування.

Окрім цього, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ввірена ОСОБА_2 лісопродукція була ним розтрачена шляхом надання своєму підлеглому ОСОБА_4 вказівки відпустити (реалізувати) приватному підприємцеві 7.45 м.куб. технологічної сировини на підставі товарно-транспортної накладної старого зразка, використання якої (навіть за умови її достовірності) було заборонене відповідно до спільного наказу міністерства інфраструктури України та Міністерства аграрної політики та продовольства України №961/707, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 06 грудня 2013 року за №2070/24602.

При цьому, про таку заборону заздалегідь було відомо і ОСОБА_2, і ОСОБА_4

Отже, реалізація зазначеної лісопродукції відбувалась за участі ОСОБА_2 та ОСОБА_4, кожен з яких знав про протиправність дій, як вчинених ними окремо, та і в цілому, при цьому, кожен з них виконав ці дії, які зрештою сприяли вчиненню цього злочину в цілому.

Однак, цим діям належна правова оцінка надана не була, роль кожного учасника до кінця не з'ясована, що не дозволяє визначитись з правильністю кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч.2 ст.191 КК України, виходячи з того, що частина третя цієї статті передбачає кримінальну відповідальність за вчинення описаних дій за попередньою змовою групою осіб.

При цьому, з врахуванням особливостей розгляду щодо угоди про примирення, яка має бути розглянута у підготовчому засіданні, з'ясування цих обставин судом в підготовчому засіданні неможливе, оскільки ці обставини можуть бути встановлені, перевірені та досліджені судом під час судового розгляду кримінального провадження у загальному порядку.

Крім цього, укладеною угодою про примирення пропонується призначити ОСОБА_2 за ч.2 ст.191 та ч.1 ст.366 КК України додаткові покарання, однакові за видом і розміром (позбавлення права обіймати посади у системі охорони лісових господарств строком на 1 рік за обома епізодами звинувачення) та при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів застосувати щодо цих покарань принцип поглинення. Однак, це суперечить положенням ст.70 КК України та роз'ясненню Пленуму Верховного Суду України, що є в п.21 постанови №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», де єдеться про те, що суд вправі визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим при призначенні за окремі злочини, що входять у сукупність, покарання як одного виду, так і різних. Однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей (санкцій частин статей) КК. Застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд повинен зазначити у вироку, про яке саме покарання йдеться - основне чи додаткове (ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2014 року, ЄДРСР: http://reyestr.court.gov.ua/Review/37946845).

З цих підстав запропоноване сторонами угоди про примирення кримінальне покарання не може бути призначене судом.

Отже, викладене у своїй сукупності свідчить про те, що угода про примирення укладена сторонами передчасно, а її затвердженню перешкоджає не встановлення всіх обставин, які відповідно до ст.91 КПК України мають бути доведені у кримінальному провадженні, і встановлення яких неможливе під час розгляду цієї угоди у підготовчому засіданні, позаяк потребує проведення судового слідства у загальному порядку.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.314 та п.1 ч.7 ст.474 КК України у підготовчому судовому засіданні суд може відмовити у затвердженні угоди про примирення, якщо її умови суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування у загальному порядку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.314, 474 Кримінального процесуального кодексу України, суд, -

У Х В И Л И В:

У затвердженні угоди про примирення, укладеної 28 лютого 2014 року у кримінальному провадженні №12013170320000872 між підозрюваним ОСОБА_2 та представником потерпілого ОСОБА_1 відповідно до п.1 ч.7 ст.474 КПК України, - відмовити.

Обвинувальний акт відповідно до п.1 ч.3 ст.314 КПК України повернути прокурору Одеської області для продовження досудового розслідування у загальному порядку.

Ухвала суду може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області через Кодимський районний суд на протязі семи днів з дня її проголошення.

Суддя О.М.Сопільняк