Рішення № 38122982, 08.04.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 356/1524/13ц Головуючий у І інстанції Лялик Р.М.Провадження № 22-ц/780/2277/14 Доповідач у 2 інстанції ІгнатченкоКатегорія 45 08.04.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

8 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Лащенка В.Д., Малорода О.І.,

при секретарі : Лопатюк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Березанського міського суду Київської області від 6 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області, третя особа відділ опіки, піклування та усиновлення служби у справах дітей Березанської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини, визнання незаконним і скасування висновку та зобов'язання виконати рішення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа відділ опіки, піклування та усиновлення служби у справах дітей Березанської міської ради Київської області про визначення місця проживання малолітньої дитини, -

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який в подальшому уточнила, про визначення місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з нею, визнання незаконним і скасування висновку виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області від 9 грудня 2013 року № 9-20-2244 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3, зобов'язання відповідача виконувати рішення виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області від 18 листопада 2011 року № 161 про встановлення порядку побачення з малолітнім сином та стягнення понесених судових витрат.

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що від спільного шлюбу з ОСОБА_2, який розірвано 25 листопада 2011 року, мають малолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішення виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області від 18 листопада 2011 року № 161 встановлено порядок побачення відповідача із сином. Зазначене рішення виконувалося до вересня 2013 року, після чого відповідач самовільно змінив графік відвідування сина, надаючи їй та її батькам можливість спілкування з останнім лише по вихідним дням. Вказала, що відповідач самовільно змінив місце проживання сина, останній проживає з ним, хоча з жовтня 2013 року по даний час ОСОБА_3 знаходиться і у неї, інколи залишається ночувати. Вважає, що висновок виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області від 9 грудня 2013 року № 9-20-2244, згідно якого орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити постійне місце проживання сина з його батьком є необґрунтованим, оскільки він винесений без її участі та повного дослідження всіх обставин.

11 листопада 2013 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом про визначення місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з ним за адресою: АДРЕСА_1, мотивуючи його тим, що ОСОБА_3 бажає і проживає разом з ним та його співмешканкою. Він не заперечує, щоб син спілкувався з матір'ю та провідував її. 13 жовтня 2013 року ОСОБА_3 надіслав йому смс-повідомлення про те, що позивач його побила, після чого повіз його в Березанську міську лікарню, працівники якої повідомили про даний факт Березанський міський відділ внутрішніх справ. В розмові із сином дізнався, що позивач і раніше застосовувала до нього фізичну силу, ставила в куток та зав'язувала йому рот, щоб не було чути крику.

Рішенням Березанського міського суду Київської області від 6 лютого 2014 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено, при цьому зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визначено місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання його батька ОСОБА_2 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 13 лютого 2014 року позивач за первісним позовом подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, і про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, рішення суду в частині визначення місця проживання дитини скасувати та ухвалити нове з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову, і відповідно, відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що таке вирішення спірного питання щодо місця проживання малолітньої дитини найкраще відповідає її інтересам та ставлення ОСОБА_2 до виконання батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до батька, вік дитини та стан її здоров'я.

Розглядаючи спір, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, оскільки вони не ґрунтується на матеріалах справи і зроблені в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Так судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області від 18 листопада 2011 року № 161 встановлено порядок побачення ОСОБА_2 з його малолітнім сином - ОСОБА_3.

Зазначене рішення виконувалася до жовтня 2013 року, оскільки після цієї дати відповідач за первісним позовом самовільно забрав малолітнього ОСОБА_3 за місцем свого проживання, потім надаючи можливість позивачу та її батькам спілкуватися з дитиною лише по вихідних днях, оскільки вважав, що до нього з боку матері періодично застосовується фізичне та психологічне насилля.

Тобто, в даному випадку судом не було враховано порушення ОСОБА_2 умов встановленого порядку відповідним рішенням компетентного органу щодо здійснення та виконання своїх батьківських прав та обов'язків.

Дійсно, із виписки з медичної карти амбулаторного хворого № 335, виданої Березанською міською лікарнею вбачається, що 14 жовтня 2013 року о 12 год. 40 хв. ОСОБА_3 оглянутий лікарем, діагноз - ушиб волосистої частини голови, правої скулової області.

Як пояснив сам потерпілий ОСОБА_3, 13 жовтня 2013 року близько 21 год. ОСОБА_1, знаходячись у ванній кімнаті, нанесла удар рукою йому в обличчя, тому він згодом написав батькові смс-повідомлення, в якому зазначив про даний інцидент, що має відображення в протоколі допиту від 22 жовтня 2013 року, проведеного слідчим СВ Баришівського РВ ГУМВС України в Київській області Захарченком С.В., в присутності психолога Зубко М.В., педагога Власюк Н.М., законного представника ОСОБА_2

Проте згідно висновку експерта Яготинського міжрайонного відділення Київського обласного бюро судово-медичної експертизи № 199 від 19 жовтня 2013 року будь-яких тілесних ушкоджень у громадянина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, не виявлено.

Тому постановою слідчого СВ Баришівського РВ ГУМВС України в Київській області Захарченка С.В. від 4 грудня 2013 року, кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю складу злочину.

Отже відповідачем за первісним позовом не надано суду доказів неналежного виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов'язків, як і не надано взагалі сторонами і судом не здобуто.

При цьому в суді першої інстанції свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 показали суду, що малолітній ОСОБА_3 у розмові з ними пояснив, що батько за розповідь про побиття його матір'ю пообіцяв йому планшет.

Відповідно ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Частиною 1 ст. 160 СК України визначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» (Згідно Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» п. 24 залишений в силі), вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Крім цього, при вирішенні справи такої категорії судом повинні враховуватися й положення ст. ст. 19, 158 СК України, згідно з якими при розгляді судом спору щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування; орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору, який приймається на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають значення для справи; суд може не погодитись з таким висновком, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Як вбачається з висновку виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області від 9 грудня 2013 року № 9-20-2244 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на засіданні комісії з питань захисту прав дитини тричі (протокол № 13 від 23.10.2013 р., протокол № 14 від 20.11.2013 р., протокол № 16 від 5.12.2013 р.) розглядалася заява ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3.

Вивчивши пакет документів, заслухавши думку всіх зацікавлених сторін та членів комісії, на виконання ст. 19 та 150 СК України орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити постійне місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з батьком, ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Судом встановлено й вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 за місцем проживання та роботи характеризуються виключно з позитивної сторони, мають задовільні житлово-побутові умови для проживання дитини, отримують стабільний дохід та протипоказань по догляду за дитиною не мають.

Крім цього, після розірвання шлюбу ОСОБА_1 придбала для окремого проживання із сином нове житло, а саме квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 73,5 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності від 16 листопада 2013 року.

Згідно довідки Березанської міської лікарні № 277 від 4 лютого 2014 року, ОСОБА_3 на момент огляду має зріст 142 см, вагу - 26,5 кг, порівняно з 7 березня 2013 року зріст - 136 см, вага - 23,5 кг, дитина росте і розвивається відповідно віку. В характеристиці за місцем навчання видно, що ОСОБА_3 за період навчання зарекомендував себе здібним учнем, має глибокі та міцні знання з більшості предметів, всебічно розвинений, мовлення характеризується багатством словникового запасу, систематично виконує домашні завдання, що також підтверджується випискою оцінок за 2 семестр 2013-2014 років учня 4-го Б класу та копією його табеля.

Відповідно до консультативної довідки шкільного психолога Зубко М.В. від 27 січня 2013 року, малолітній ОСОБА_3 однаково ставиться як до батька так і до матері.

За таких обставин, суд першої інстанції помилково взяв до уваги висновок виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області від 9 грудня 2013 року № 9-20-2244 про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, оскільки даний висновок не містить будь-яких правових мотивів, на підставі яких органом опіки та піклування була віддана перевага батьку перед матір'ю у визначенні місця проживання дитини.

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст.ст. 212, 213 ЦПК України належним чином не перевірив ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, не з'ясував особисту прихильність дитини до кожного з них, не врахував вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Поза увагою суду залишився принцип 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, в якій вказано, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, не врахувавши дані положення, та інтереси дитини, прийшов до хибного висновку про те, що періодичне бажання малолітнього ОСОБА_3 проживати з батьком та висновок виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області від 9 грудня 2013 року № 9-20-2244 є достатніми підставами для визначення місця проживання малолітньої сина з батьком.

Разом з тим, вирішуючи спір, судова колегія ніяким чином не позбавляє ОСОБА_2 можливості у спілкуванні з дитиною, приймати участь у його вихованні, духовному і фізичному розвитку, адже в даний час є дійсним відповідне рішенням компетентного органу, яким встановлено порядок побачення відповідача із сином ОСОБА_3 та не встановлено будь-яких перешкод з боку позивача в такому спілкуванні.

Таким чином оцінюючи всі здобуті судом докази та встановлені факти, колегія суддів вважає, що сторонами не надано належних доказів та не доведено в судовому засіданні тих обставин, які вказують на не можливість визначення місця проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання його матері, та навпаки, можливість визначення місця проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, тільки за місцем проживання його батька ОСОБА_2

Тому відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України ухвалене в справі рішення суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з нею та задоволення зустрічного позову про визначення місця проживання ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення первісного позову та про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Що ж стосується вимог ОСОБА_1 щодо визнання незаконним і скасування висновку виконавчого комітету, а також зобов'язання відповідача виконувати рішення виконавчого комітету, то вони не ґрунтуються на доказах та законі, і не спростовують висновків суду першої інстанції, які не призвели до порушення основних принципів цивільного процесуального законодавства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Березанського міського суду Київської області від 6 лютого 2014 року скасувати в частині відмови в позові ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з нею та задоволення зустрічного позову про визначення місця проживання ОСОБА_3 з його батьком ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання його матері ОСОБА_1.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 залишити без задоволення.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: