Постанова № 38119631, 07.04.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2014 р. Справа№ 910/21810/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

при секретарі: Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Лихопьок Д.П.

від відповідача - Щербакова В.П.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Енергомаш" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року (суддя Ломака В.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Дельта-Сучасні Технології"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Інженерний центр "Енергомаш"

про стягнення 506041, 24 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року по справі №910/21810/13 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Інженерний центр "Енергомаш" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-Сучасні Технології" 293636,12 грн. - основного боргу, 21290,63 грн. - пені, 8060,91 грн. - 3 % річних, 6459,75 грн. - витрат по сплаті судового збору та 3500,00 грн. - витрат на оплату послуг адвоката.

Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Дельта-Сучасні Технології" зі спеціального фонду Державного бюджету України 3661,08 грн. - судового збору.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2014 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 24.03.2014 року.

20 березня 2014 року через відділ документального забезпечення суду, від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2014 року відкладено розгляд справи до 07.04.2014 року.

07 квітня 2014 року від представника відповідача, до початку судового засідання, через відділ документального забезпечення суду надійшло клопотання про призначення судової експертизи.

В судове засідання 07.02.2014 року з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні просив задовольнити вищезазначене клопотання та призначити по даній справі судову експертизу.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти призначення експертизи.

Колегія суддів розглянувши клопотання представника відповідача про призначення експертизи, прийшла до висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України в № 4 від 23.03.2012 року "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише в разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

В обґрунтування вимог вищезазначеного клопотання відповідач зазначає, що позивач не надав відповідачу документацію на поставлене позивачем обладнання, передбачену чинним Законодавством України. Крім того, звернув уваги на недоліки поставленого обладнання, а саме: відсутність приводу обертання підіймального ролику, вплив зазорів зварки корпусних деталей на працездатність обладнання та якість продукції, що на ньому виготовляється, та на те, яким чином проводилась окраска обладнання.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач прийняв обладнання без претензій до його комплектації, кількості та зовнішньому вигляду.

Твердження апелянта, що примітка зазначена в акті приймання виконаних робіт від 04.02.2013 року відноситься до іншого договору, колегію суддів визнано необґрунтованим, оскільки доказів укладання між сторонами інших договорів, зокрема 26.12.2012 року до суду не надано. Також, колегія суддів, враховуючи пояснення позивача та докази наявні в матеріалах справи в їх сукупності, прийшла до висновку, що зазначений в примітках місяць укладання договору «грудень» є орфографічною помилкою.

Крім того, колегія суддів зазначає, що предметом спору по даній справі є стягнення заборгованості за поставлений товар. Враховуючи, що поставка позивачем та прийняття відповідачем товару на умовах Договору підтверджується належними та допустимими доказами, колегія суддів приходить до висновку, що призначення експертизи щодо властивостей обладнання є недоцільним.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

26 листопада 2012 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено Договір №261112 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору продавець зобов'язався виконати поставку металообробного обладнання, (стрічкопиляльний верстат моделі МЕВА steel 1250 DG), провести його пусконалагоджувальні роботи, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити обладнання та роботи відповідно до умов Договору.

Згідно зі Специфікацією №1 від 26.11.2012 року, в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.02.2013 року, обладнанням мав виступити стрічкопиляльний верстат моделі МЕВА steel 1250 DG.

Пунктом 2.3. Договору (редакція Додаткової угоди №1 від 01.02.2013 року) встановлено, що ціна обладнання складає 1422118, 66 грн., в тому числі ПДВ 20 % - 237019,78 грн.

Відповідно до п. 2.4. Договору (редакція Додаткової угоди №1 від 01.02.2013 року) оплата за обладнання по Договору здійснюється покупцем в повному об'ємі в гривнах та вказана в п. 2.3. Договору. Оплата за обладнання проводиться покупцем п'яти частинами шляхом банківського переводу грошових коштів по вказаним в Договорі реквізитам, на підставі виставлених рахунків продавця в наступному порядку:

а) перша частина оплати складає 500000, 00 грн. та сплачується покупцем на розрахунковий рахунок продавця у вигляді попередньої оплати за обладнання. Оплата проводиться покупцем протягом трьох днів після підписання Договору, але не пізніше 29.11.2012 року;

б) друга частина оплати складає 475213, 21 грн. та сплачується покупцем на розрахунковий рахунок продавця у вигляді попередньої оплати за обладнання. Оплата проводиться покупцем не пізніше 31.01.2013 року;

в) третя частина оплати складає 153269,33 грн. та сплачується покупцем на розрахунковий рахунок продавця у вигляді попередньої оплати за обладнання. Оплата проводиться покупцем протягом трьох днів з дати надходження обладнання на митний термінал по місцю знаходження продавця;

г) четверта частина оплати складає 146818,06 грн. та сплачується покупцем на розрахунковий рахунок продавця у вигляді попередньої оплати за поставлене продавцем обладнання. Оплата проводиться покупцем протягом тридцяти днів з дати відвантаження обладнання продавцем на адресу покупця, яка зазначена в документах на відвантаження обладнання;

д) п'ята частина оплати складає 146818,06 грн. та оплачується покупцем на розрахунковий рахунок продавця у вигляді доплати за поставлене продавцем обладнання та виконання шеф-монтажних і пусконалагоджувальних робіт. Оплата проводиться покупцем протягом десяти днів з дати виконання продавцем робіт по договору та підписання сторонами Акта виконаних робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору відповідач перерахував позивачу грошові кошти на загальну суму 1128482,54 грн.

Місцевим господарським судом встановлено, що 01.02.2014 року позивач поставив відповідачу стрічкопиляльний верстат моделі МЕВА steel 1250 DG, а 09.02.2013 року позивач провів пусконалагоджувальні роботи. Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав та не сплатив четверту та п'яту частини оплати, в результаті чого виникла заборгованість в розмірі 293636,12 грн.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Посилання апелянта на акт від 16.02.2013 року, як на доказ передачі обладнання 16.02.2013 року, колегією суддів визнано безпідставними з огляду на наступне.

Статтею 101 ГПК України, зокрема передбачено, що додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач надав вищезазначений акт лише в апеляційному провадженні, причини не подання останнього в місцевий господарський суд не обґрунтував. Крім того, до апеляційної скарги додано копію акту від 16.02.2013 року, оригінал акту позивачем не надавався.

Враховуючи вищевикладене, колегія суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимога позивача про стягнення основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.2. Договору його сторони визначили, що за порушення строків оплат по Договору (за виключенням оплати по п. а) п. 2.4.) більше 10 днів, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня, від ціни обладнання за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунки місцевого господарського суду 3% річних та пені, які складені арифметично вірно, прийшла до висновку про їх обґрунтованість.

Згідно із ст. 44 ГПК України судові витрати складаються, зокрема, з витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум як судові витрати, що сплачені стороною за отримання послуг адвоката, на підставі договору, укладеного з ним особисто або з адвокатським об'єднанням.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката підлягають задоволенню частково, в розмірі 3500,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Енергомаш" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Енергомаш" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2014 року по справі №910/21810/13 - без змін.

Матеріали справи №910/21810/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді Н.Ф. Калатай

С.А. Пашкіна

Повний текст постанови виготовлено та підписано 09.04.2014 року