Рішення № 38118907, 02.04.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" квітня 2014 р.Справа № 916/3073/13

За позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 101481,36грн.

Суддя Погребна К.Ф.

У судових засіданнях приймали участь представники:

Від позивача: Клименко Б.В. - довіреність;

ОСОБА_4 - довіреність;

Від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні 02.04.2014р. приймали участь представники:

Від позивача: ОСОБА_4 - довіреність;

Від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ: Позивач, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення з неустойки в розмірі 101481,36грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.11.2013р. було порушено провадження у справі №916/3073/13.

Враховуючи перебування судді Погребної К.Ф. на лікарняному, розпорядженням голови господарського суду Одеської області від 19.12.2013р. справу № 916/3073/13 було передано на розгляд судді Д'яченко Т.Г., яка своєю ухвалою прийняла її до провадження.

Розпорядженням голови господарського суду Одеської області від 23.12.2013 року, у зв'язку із виходом судді Погребної К.Ф. з лікарняного, справу №916/3073/13 було передано на розгляд судді Погребній К.Ф., яка своєю ухвалою прийняла її до свого розгляду.

Враховуючи перебування судді Погребної К.Ф. на навчанні в Інституті підготовки професійних суддів України, розпорядженням голови господарського суду Одеської області від 24.02.2014р. справу № 916/3073/13 було передано на розгляд судді Демешину О.А., який своєю ухвалою прийняв її до провадження.

Розпорядженням голови господарського суду Одеської області від 03.03.2014 року, у зв'язку із поверненням судді Погребної К.Ф. з навчання, справу №916/3073/13 було передано на розгляд судді Погребній К.Ф., яка своєю ухвалою від 04.03.2014р. прийняла її до свого розгляду.

Відповідач у засідання суду не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про місце та дату засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовим повідомленням від 24.02.2014р.

Крім того, судом неодноразово задовольнялось клопотання представника відповідача, про перенесення розгляду справи.

Відповідач надав відзив на позов, відповідно якого позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими безпідставними, в зв'язку з чим просить суд в задоволені позову відмовити повністю.

У судовому засіданні 02.04.2013р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив.

15 квітня 2002 року між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Орендар) було укладено Договір №100/7 оренди не житлового приміщення, (надалі за текстом -Договір), згідно якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування не житлове приміщення першого поверху, загальною площею 57,7 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2. За умовами Договору, за орендоване приміщення Орендар зобов'язався сплачувати орендну плату, що становила на перший місяць після підписання договору оренди 244,53 грн., без урахування ПДВ та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначався шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції. Орендар зобов'язався вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів господарської діяльності. Умовами договору передбачався строк його дії до 15.04.2005р.

Додатковим погодженням до договору від 08.01.2008р. строк дії договору продовжено до 08.06.2008р. на підставі листа орендаря, змінено розмір орендної плати до 1102,16 грн., з визначенням даного розміру орендної плати у якості базового, починаючи з 01.01.2008р.

Листом від 25.02.2008р. за № 0115/835 відповідача було повідомлено за фактичною адресою про відмову представництва від продовження строку дії договору на новий термін та запропоновано відповідачу звільнити займане ним приміщення.

Відповідно до рішення Одеської міської ради №273-VI від 31.01.2011р. найменування виконавчого органу, Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, замінено на Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

Згідно положення про Департамент комунальної власності, яке затверджене рішенням Одеської міської ради від 28.02.11р. №384-УІ, Департамент комунальної власності Одеської міської ради є правонаступником Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

Позивач вказує, що під час дії договору оренди відповідач був недобросовісним орендарем, зокрема не виконував належним чином зобов'язання, в порушення ст. 526, 530, 629 ЦК України, через що в нього утворилася заборгованість з орендної плати.

Враховуючи порушення орендарем порядку внесення плати за користування приміщенням, Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради звернулось до суду з позовом.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.04.2009р. по справі №3/7-09-385 позовні вимоги Представництва по управлінню комунальною власністю до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення та виселення були задоволені. Виселено Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 з нежитлового приміщення загальною площею 57,7кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 на користь Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради. В частині позовних вимог Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 4815,69грн., пені в розмірі 262,50грн. - провадження в цій частини припинено, на підставі п.1.1.ст. 80 ГПК України.

Зазначене рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили відповідно до ст.. 85 ГПК України.

Позивач зазначає, що відповідач у добровільному порядку не передав не житлове приміщення першого поверху загальною площею 57,7кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, у зв'язку з чим ФОП ОСОБА_2 було виселено в примусовому порядку (акт державного виконавця від 30.11.2012р.).

24.10.2013р. позивач направив на адресу Орендаря претензією №001-13/8548, згідно якої запропонувало в строк до 01.12.2013р. оплатити неустойку у сумі 101481,36грн.

Не отримавши відповіді на надіслану претензію, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області із відповідним позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заборгованості з неустойки у розмірі 101481,36грн. за період з 01.06.2010р. по 30.11.2012р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (зі змінами та доповненнями) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що визначено в ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так, Департаментом комунальної власності Одеської міської ради нараховано неустойку у розмірі 101481,36грн. за період з 01.06.2010р. по 31.11.2012р.

Відповідно до ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно із ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно із п.4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором, у тому числі у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Із місту наведеного пункту ст. 231 ГК України вбачається, що розмір штрафних санкцій обчислюється не тільки у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф); у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня), як це передбачено ст. 549 ЦК України; а і у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У даному випадку штрафні санкції у вигляді неустойки відповідно із умовами договору оренди та ч.2 ст. 785 ЦК України встановлюються у кратному розмірі до розміру орендної плати.

Таким чином, вищенаведене свідчить про те, що неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, встановлена ч.2 ст. 785 ЦК України безумовно є штрафною санкцією, яка передбачена ст. 230 ГК України і вказаний висновок не суперечить висновку Вищого господарського суду України щодо неможливості застосування спеціальної позовної давності до цієї штрафної санкції, як самостійної майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин (Інформаційний лист ВГСУ від 29.05.12 р. №01-06/735/2012), оскільки такий висновок ВГС України ґрунтується на неможливості її отожнення із неустойкою, передбаченою п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України.

У даному ж випадку ж випадку неустойка, передбачена ч.2 ст. 785 ЦК України підпадає під визначення ст. 230 ГК України, як окремого виду штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування ПДВ є операції платника податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких знаходиться на митній території України.

Сплата неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення не відповідає поняттям "постачання товарів" або "постачання послуг", з огляду на визначення цих понять Податковим кодексом України, за яким:

- постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п. 14.1.185 ПКУ);

- постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (п.п. 14.1.191 ПКУ).

Згідно з п. 1 ст. 188 ПКУ база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Таким чином, неустойка, передбачена ч.2 ст. 785 ЦК України, не може розглядатись як компенсація вартості наданих послуг, яка збільшує базу оподаткування податком на додану вартість, а за своєю правовою природою є штрафною санкцією.

Аналогічної правової позиції з аналогічних спірних правовідношень щодо нарахування ПДВ на штрафні санкції, дотримується і Державна податкова адміністрація України в листі №15098/10/15-0217 від 28.04.11р. „Щодо порядку оподаткування податком на додану вартість штрафних санкцій та пені", в листі від 25.07.2001р. №9049/7/16-1277 "Щодо обкладення податком на додану вартість отриманої неустойки"; а також Вищий господарський суд України (постанова від 14.03.13 р. по справі №5017/1355/2012).

Так, судом встановлений факт неповернення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 57,7кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2. Лише 30.11.2012р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звільнив приміщення, що підтверджується актом державного виконавця.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач безпідставно включив до складу неустойки суму податку на додану вартість у розмірі 8739,52грн. (4369,76грн. х 2), а тому з відповідача відповідно із ч.2 ст. 785 ЦК України підлягає стягненню неустойка у розмірі 84567,78грн.( 101481,36грн. - 16913,58грн. = 84567,78грн.) за період з 01.06.2010р. по 30.11.2012р.

Аналогічну правову позицію про відсутність підстав для включення Департаментом комунальної власності Одеської міської ради податку на додану вартість до складу неустойки, викладено в постанові ОАГС від 26.09.2013р. по справі №916/76313, залишеною без змін постановою ВГСУ від 21.11.2013р. по справі №916/763/13.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Що ж стосується заперечень відповідача то вини до уваги судом не приймаються оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Так, відповідач зазначає що після отримання копії рішення суду, неодноразово направив на адресу позивача листи від 28.04.2009р. та від 14.05.2009р. з проханням направити представника для приймання приміщення і підписання акту приймання-передачі, проте зазначені листи були залишені без відповіді та задоволення. В підтвердження зазначених обставин надає до суду копії листів та копії поштових повідомлень про вручення.

Втім зазначені докази до уваги судом не приймаються оскільки, по перше представником відповідача не надано належних доказів того, що на адресу позивача направлялись саме вищезазначені листи (опис вкладення, поштова квитанція), а по друге в матеріалах справи міститься лист - відповідь Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", з якого вбачається рекомендовані листи № 6503103467867 та за № 6503103468057 в надходженні та видачі не значаться.

Крім того, в своєму відзиві на позов відповідач посилається на пропуск позивачем строку позовної давності, проте відповідні посилання на думку суду є хибними, оскільки відповідно п. 5 ч. 4 Постанову ВГСУ від 29.05.2012р. №12 „Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним.

За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи проте враховуючи перерахунок неустойки підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (65111, АДРЕСА_1, код: НОМЕР_1) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул.Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595) 84567 (вісімдесят чотири тисячі п'ятсот шістдесят сім)грн. 78коп. неустойки та 1720(одну тисячу сімсот двадцять)грн. 50коп. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 07.04.2014р.

Суддя Погребна К.Ф.