Рішення № 38118896, 03.04.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.04.2014 Справа № 905/8839/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІЛЬ», м. Маріуполь, Донецька область

до Регіонального відділення фонду державного майна України в Донецькій області, м. Донецьк

про визнання права власності.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації м. Маріуполя, м. Маріуполь, Донецька область

ОСОБА_1, АДРЕСА_1.

Колегія суддів у складі:

головуючого судді Говоруна О.В.

суддів Риженко Т.М., Бокової Ю.В.

Представники:

від позивача - Шкиря Л.М., за протоколом № 1 від 19.07.1995;

від відповідача - Бенхасін А.А., довіреність №114 від 23.10.2013, Попов К.Г., довіреність №53 від 31.05.2013;

від третьої особи 1- Шульга І.С., довіреність №37 від 13.03.2014;

від третьої особи 2 - ОСОБА_1.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОРІЛЬ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Регіонального відділення фонду державного майна України в Донецькій області (далі - відповідач) про визнання права власності.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем 21.12.1995 був укладений договір купівлі-продажу приміщення, відповідно до умов якого позивач придбав нежитлові приміщення магазину АДРЕСА_2. Позивач звернувся до Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області для реєстрації за ним зазначених приміщень, однак, реєстраційна служба своїм рішенням відмовила у державній реєстрації права власності на зазначене майно. За вказаних обставин, позивач вважає, що він є власником спірного майна, а відповідач оспорює його права власності за захистом якого він звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою господарського суду від 17.02.2014 було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації м. Маріуполя (далі - третя особа 1).

Ухвалою господарського суду від 04.03.2014 було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 (далі - третя особа 2).

Крім того, позивачем були заявлені клопотання про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Реєстраційну службу Маріупольського міського управління юстиції Донецької області та про виклик до суду, в порядку ст. 30 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), начальника КРУ РВФДМУ по Донецькій області Чуйченкова В.В., начальника РВФДМУ по Донецькій області Пампуру М.В. та начальна БТІ м. Маріуполя Конівченко М.О. для дачі пояснень по суті справи.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та у письмових поясненнях заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що низками судових рішень був встановлений факт, зокрема, відсутності у позивача права власності на нежитлове приміщення під АДРЕСА_2, крім того зазначив, що відповідач ніяким чином не порушує та не оспорює прав і охоронюваних законом інтересів позивача, що могло б бути підставою для звернення останнього до господарського суду за їх захистом саме до відповідача (т.1 а.с.46-51, 98-99, 176-177, т.3 а.с.44-46).

Крім того, відповідач звернувся до суду з клопотання про припинення провадження у справі, у зв'язку із відсутністю предмета спору, з огляду на те, що позивач мотивував свої вимоги відмовою державного реєстратора прав на нерухоме майно у реєстрації спірного майна за позивачем, а відповідач позбавлений можливості будь-яким чином порушувати чи оспорювати право власності позивача на зазначене нерухоме майно.

Третя особа 1 у письмових поясненнях проти задоволення позовних вимог заперечувала з посиланням на те, що спірне нерухоме майно не було проінвентарізовано як об'єкт нерухомості, не реєструвалось та не входило до складу відчужуваних приміщень на момент продажу у 1995 році, тому і підстав вважати позивача власником зазначених приміщень немає (т.1 а.с.154-155).

Третя особа 2 у письмових поясненнях проти задоволення позовних вимог заперечувала з огляду на те, що вона є власником приміщення АДРЕСА_2, яким вона володіє на підставі договору дарування, укладеного між ОСОБА_9 та нею особисто. Крім того зазначила, що судовими рішеннями було встановлено, що підстав вважати позивача власником нежитлових приміщень під АДРЕСА_2 немає, з огляду на що зазначає, що це є преюдиціальними фактами, які в силу ст. 35 ГПУ України мають значення при розгляді даної справи. Також заявила клопотання про застосування позовної давності до вимог позивача про визнання права власності на зазначені нежитлові приміщення (т.2 а.с.125-128, 221).

Посадова особа Маріупольської міської ради, яка викликана для дачі пояснень, в порядку ст. 30 ГПК України, ухвалами суду від 17.02.2014 та від 04.03.2014, у судовому засіданні 14.03.2014 заперечила проти задоволення позовних вимог та у письмових поясненнях зазначила, що згідно рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 19.11.1997 № 289/3, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 був переданий на баланс місцевим радам. Матеріали до рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 19.11.1997 № 289/3 на зберігання до архівного відділу не передавались (т.2 а.с.210-217).

Суд, заслухавши представників сторін, третіх осіб та посадову особу Маріупольської міської ради, дослідивши письмові докази у судовому засіданні, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Товариство покупців громадян України утворили Товариство з обмеженою відповідальністю «Оріль», яке зареєстровано розпорядженням виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 673р від 10.08.1995 (т.1 а.с.20).

Донецьким регіональним відділенням Фонду держмайна України було видано наказ №6105 від 10.11.1995, яким дозволено приватизацію шляхом викупу приміщень власникам приватизованих об'єктів малої приватизації відповідно до Указу Президента України № 827/94 від 30.12.1994 «Про заходи щодо прискорення процесів малої приватизації в Україні» (т.1 а.с.19).

18.12.1995 Донецьким регіональним відділенням Фонду держмайна України затверджено акт оцінки нежитлового приміщення, яке займає позивач. Вартість нежитлового приміщення складає 1 260 510 тис.карб. (т.1 а.с.23).

21.12.1995 між Донецьким регіональним відділенням фонду Державного майна України та позивачем був укладений договір купівлі - продажу приміщення №1354 (далі - договір), відповідно до умов якого Донецьке регіональне відділення фонду Державного майна України зобов'язується передати у власність позивача приміщення загальною площею 388,27кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, яке раніше знаходилось на балансі АП Металургійного комбінату «Азовсталь». Характеристика приміщень надана у технічному паспорті, який виданий бюро технічної інвентаризації (т.1 а.с.27-31).

Згідно з п.1.2 договору право власності на приміщення переходить до покупця з моменту підписання акту прийому-передачі.

Відповідно до п.1.3. договору, згідно акту оцінки, затвердженого наказом начальника Донецького регіонального відділення фонду державного майна України від 18.12.1995 №7165, вартість відчужуваного приміщення становить 1 260 510 тис. карб.

02.02.1996 позивачу видане Свідоцтво про власність за реєстраційним №1130 на приміщення, яке знаходилося в оренді у позивача. Видане свідоцтво на підставі договору купівлі-продажу №1345 від 21.12.1995, а також акту прийому-передачі від 05.01.1996 між позивачем і Фондом державного майна України згідно з Законом України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 04.03.1992 (т.1 а.с.32).

05.02.1996 між позивачем та Донецьким регіональним відділенням фонду державного майна України був підписаний акт прийому-передачі, за яким позивачу були передані приміщення, що були ним викуплені за договором. Сторони підтвердили, що вся сума грошових коштів за договором сплачена (т.1 а.с.33).

Однак, перелічені вище документи не містять у собі переліку внутрішніх приміщень та їх площі та не конкретизують, які самі приміщення підвалу стали предметом договору купівлі продажу №1354.

Матеріали приватизаційної справи спірного майна (т.2 а.с.2-91), у тому числі і акт оцінки об'єкту приватизації, також не містять даних про склад приміщень, що були придбані позивачем.

Відповідно до письмових пояснень третьої особи 1, на момент укладання договору довідка-характеристика, якій передує обстеження домоволодіння не замовлялась, інвентаризація не проводилась (т.1 а.с.154-155).

Згідно умов біржового контракту №19804 від 02.03.1998 (т.1 а.с.36) та акту приймання передавання частини приміщення від 17.11.1998 (т.1 а.с.37), позивачем було продано частку нежитлового приміщення площею 207,18 м.кв., а саме: приміщення підвалу №14 та №15 та приміщення першого поверху №12-8 та №12-9.

Позивач звернувся до Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області для оформлення права власності на нежитлові приміщення АДРЕСА_2.

Реєстраційна служба Маріупольського міського управління юстиції Донецької області рішенням №7501879 від 01.11.2013 відмовила у державній реєстрації права власності на зазначені приміщення, з огляду на те, що неможливо встановити, які саме приміщення та якою площею належать позивачу на праві власності (т.1 а.с.17).

Разом з тим, відповідно до витягу про державну реєстрацію прав, нежитлове приміщення АДРЕСА_2 належить третій особі 2 на підставі договору дарування №1227 від 28.12.2002 та договору про внесення змін №1 від 05.04.2012, частка 9/100 (т.3 а.с.39-41).

Частиною 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з п.1 ст.1 Закону України «Про Фонд державного майна України», Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про Фонд державного майна України», Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності. Представництва підпорядковуються регіональним відділенням. Фонд державного майна України, регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації.

Виходячи з наведеного та наявних матеріалів у справі, позивач не довів, що відповідач має сумніви у належності спірного майна позивачу або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або є такою особою, що має до спірного майна власний інтерес, а отже є такою особою, що не визнає або оспорює право власності позивача на спірне майно.

Крім того, за фізичною особою ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежиле приміщення АДРЕСА_2.

Суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, оскільки позивачем не наведено обґрунтування яким чином рішення суду у справі може вплинути на права та обов'язки третьої особи, а також не зазначено чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення у справі третя особа наділена новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Суд також відмовляє в задоволенні клопотання позивача про виклик до суду, в порядку ст. 30 ГПК України, начальника КРУ РВФДМУ по Донецькій області Чуйченкова В.В., начальника РВФДМУ по Донецькій області Пампуру М.В. та начальна БТІ м. Маріуполя Конівченко М.О. для дачі пояснень по суті справи, з огляд на те, що матеріали справи містять письмові пояснення по справі надані відповідачем та третьою особою 1, які до того ж підписані зазначеними особами, а позивач не довів необхідності надання пояснень цими особами в судовому засіданні особисто.

Крім того, суд відмовляє третій особі 2 у задоволенні клопотання про застосування позовної давності до вимог позивача про визнання права власності на зазначені нежитлові приміщення, з огляду на те, що заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою, крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, ч.4 ст.27 ГПК України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, ст. 22 та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час припис ст. 267 ЦК України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами третіх осіб.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі у зв'язку з його необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас, судом зазначається, що, на підставі ст. 38 ГПК України, господарський суд витребовує докази за наявності відповідного клопотання, у разі неможливості самостійно надати докази сторонами.

Згідно ч.1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими що задоволенню не підлягають.

Господарські витрати розподілити відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, через господарський суд, який розглянув справу.

Повне рішення складено 08 квітня 2014 року.

Головуючий суддя О.В. Говорун

Суддя Т.М. Риженко

Суддя Ю.В. Бокова