Ухвала суду № 38118222, 03.04.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/2186/13-ц Головуючий у І інстанції Орда О.О.Провадження № 22-ц/780/2023/14 Доповідач у 2 інстанції Данілов О.М.Категорія 56 03.04.2014

УХВАЛА

Іменем України

03 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Данілова О.М.,

суддів: Мережко М.В., Суханової Є.М.,

при секретарі: Власенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до Васильківського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, мотивуючи свої вимоги тим, що 04 вересня 1999 року між сторонами було укладено шлюб. Від зазначеного шлюбу сторони мають неповнолітню доньку, ОСОБА_4, 2002 року народження, яка проживає з позивачем.

Під час шлюбу сторонами набуто квартиру загальною площею 48,4 кв.м., вартістю 100800 грн., розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Посилається на те, що оскільки відповідач самоусунувся від обов'язків по вихованню та матеріальному забезпеченню дитини та родини загалом, неповнолітня дитина проживає разом з позивачкою та в повному обсязі перебуває на її утриманні, а відповідач не платить аліменти, вважає за можливе відступити від рівності часток подружжя, збільшивши її частку у спільному майні.

Просила суд визнати за нею право власності на 2/3 частини вищезазначеної квартири, а за відповідачем визнати право власності на 1/3 частину квартири.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково та визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру по ? частині за кожним.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що вони з 04 вересня 1999 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області29.07.2013 року (а.с. 11).

Спірна квартира була придбана відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.2008 року, коли він перебував у шлюбі з позивачкою, при цьому остання надавала свій дозвіл на вчинення цього правочину (а.с. 5-6).

Сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного майна.

Ухвалюючи рішення про визнання за сторонами по ? частині за кожним спірної квартири, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надала суду доказів, що відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Разом з тим, суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи відповідача про те, що квартира є його особистою власністю, яка придбана ним за кошти, які знаходилися на депозитному рахунку у банку та від продажу земельної ділянки, оскільки вони не були підтверджені належними доказами, згідно п. 4.2 Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 травня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, ОСОБА_6, який укладений за згодою дружини продавця - ОСОБА_3, а також за згодою дружин покупців - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с. 80).

За таких обставин, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірна квартира не є особистою власністю ОСОБА_2, оскільки ним не доведено, що квартира придбана за його особисті кошти, не пов'язані з сімейним бюджетом, тоді як виписки з банку не вказують на ті обставини, що саме гроші зняті з рахунку були сплачені за спірну квартиру, оскільки їх джерело зберігання на рахунку не встановлено, тому висновки суду відповідають обставинам справи, ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до вимог ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

З урахуванням наведеного суд зробив правильний висновок про часткове задоволення позову.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає обставинам справи, постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: