Постанова № 38113533, 01.04.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 квітня 2014 року 810/879/14-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпініст»

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Альпініст» (надалі - позивач) з позовною заявою до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.11.2013 № 0001652201/981.

Ухвалами суду від 11.03.2014 було відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового слухання на 01.04.2014.

1 квітня 2014 року від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження. Відповідач надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, однак протокольною ухвалою суду відповідачу було відмовлено у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення відповідача щодо нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість прийнято відповідачем із порушенням норм чинного законодавства, а відтак позивач просив суд скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем заперечень проти позову подано не було.

Дослідивши обставини справи та подані сторонами докази, суд встановив наступне.

За наслідками перевірки позивача, відповідач по справі прийняв Акт від 29.07.2013 № 51/220/32724732 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Альпініст» (код ЄДРПОУ 32724732) з питань дотримання вимоги податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Стройторг-Т» (код ЄДРПОУ 36586596) за весь період взаємовідносин.

Із Акта перевірки слідує, що відповідач встановив вчинення позивачем наступних порушень, а саме - п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 41263,14 грн. за березень місяць 2012 року.

В обґрунтування вказаного порушення відповідач послався на Акт Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції від 13.05.2013 № 92/22-01 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства «Стройторг-Т» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість з платниками податку» та Акти перевірки від 18.12.2012 № 629/22-205/37176810, від 07.06.2012 № 1721/22-4/37508561 щодо контрагентів ПП «Стройторг-Т».

На підставі Актів перевірки, які стосуються взаємовідносин ПП «Стройторг-Т» з контрагентами ТОВ «П-Мобайл» та ТОВ «Сімкард», відповідач дійшов висновку про те, що ПП «Стройторг-Т» як суб'єкт підприємництва здійснювало фінансово-господарські відносини з постачальниками на підставі договорів, які були укладені з метою, завідомо суперечливою інтересам держави і суспільства, а суб'єкт господарювання ПП «Стройторг-Т» вчиняв дії умисно, з метою отримання прихованого прибутку, що є ухиленням від сплати податків.

Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку, що неможливо підтвердити факт реального здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Стройторг-Т» за грудень 2011 року та березень 2012 року.

На підставі вказаного Акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.11.2013 № 0001652201/981, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 51578,75 грн.

Позивач не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Досліджуючи правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд надав оцінку документам, які були досліджені і відповідачем при проведенні перевірки позивача, а саме:

- договору від 01.12.2011;

- рахункам-фактурам;

- видатковим накладним;

- податковим накладним;

- платіжним дорученням.

Із вищезазначених документів слідує, що згідно договору поставки від 01.12.2011 № 141 позивач закуповував у контрагента - ПП «Стройторг-Т» будівельні матеріали, для надання послуг з ремонту приміщень.

Виконання вказаних фінансово-господарських відносин підтверджується наступними документами, які були пред'явлені позивачем відповідачу під час проведення перевірки та які наявні в матеріалах справи, а саме:

- копією договору поставки від 01.12.2011 № 141;

- копіями рахунків-фактур від 01.12.2011 № СФ-0001967, від 22.03.2012 № С-00000461, від 15.03.2012 № С-00000412, від 06.03.2012 № С-00000375;

- копіями видаткових накладних від 01.12.2011 № РН-0001572, від 23.03.2012 № С-0000419, від 15.03.2012 № С-0000373, від 06.03.2012 № С-0000340;

- копіями податкових накладних від 01.12.2011 № 9, від 06.03.2012 № 34, від 15.03.2012 № 67, від 23.03.2012 № 113;

- копіями платіжних доручень від 26.12.2011 № 92, від 29.12.2011 № 95, від 15.03.2012 № 2, від 07.05.2012 № 9 та від 07.05.2012 № 10.

Крім того, на підтвердження реальності господарських операцій за договором від 01.12.2011 № 141 з ПП «Стройторг-Т», позивачем було подано до суду копії договорів від 24.10.2011 № 179/10, від 24.10.2011 № 180/10 та від 28.10.2011 № 1254, копії актів приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року та за лютий 2012 року, із яких слідує, що позивачем надавались третім особам послуги із ремонту приміщень, для чого позивачем і закуповувалися від ПП «Стройтор-Т» будівельні матеріали.

Надаючи нормативно-правову оцінку правовідносинам, які складають предмет спору у даній справі, суд виходить з наступного.

Відсутність належних доказів, які б вказували на порушення податкового законодавства, що має наслідком безумовне та чітко визначене застосування відповідних санкцій податкового законодавства, та за умов застосування презумпції правомірності рішень платника податку, передбаченого підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, приводить суд до висновку про задоволення позову та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п.14.1.181 статті 181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.1. статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема і з придбання товарів.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Щодо висновку відповідача про фіктивність угод, укладених між позивачем та ПП «Стройтор-Т», суд зазначає наступне.

Зі змісту Акта перевірки, слідує, що господарські відносини з контрагентом ПП «Стройтор-Т», за результатами яких позивачем сформовано податковий кредит, - відповідач вважає фіктивними.

Однак, суд не погоджується з висновком відповідача про невизнання за позивачем права на податковий кредит та донарахування, у зв'язку з цим ПДВ та зазначає наступне.

Чинним законодавством не передбачено такого наслідку (санкції) встановлення факту нікчемності (недійсності) правочину, як донарахування податкових платежів за такими правочинами, зокрема і платежів з ПДВ.

Донарахування податкових зобов'язань, є за своїм змістом санкцією за допущене порушення платником податку у сфері виключно податкових правовідносин, а встановлення ознак недійсності чи правомірності правочину є суть цивільних правовідносин, в сфері дії яких податкові органи не наділені управлінськими повноваженнями. Тому, висновок відповідача про недійсність господарських операцій між позивачем та ПП «Стройторг-Т» в Акті перевірки не може бути належною юридичною підставою для винесення оскаржуваного рішення та має лише інформативний характер.

Суд звертає увагу, що із Акту перевірки слідує, що відповідач у зв'язку з діями виключно контрагента позивача та контрагентами ПП «Стройторг-Т», які відповідач вважає фіктивним підприємництвом, угоди між ПП «Стройторг-Т» та позивачем також вважає фіктивними. При цьому, відповідач не вказує на будь-які протиправні дії позивача.

За умов відсутності доказів вчинення позивачем правопорушення у сфері саме податкових правовідносин, застосування санкцій податкового законодавства у вигляді донарахування податкових зобов'язань та штрафу є безпідставним та необґрунтованим.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до частини другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Із матеріалів справи слідує, що відповідачем безтоварність господарських операцій, проведених на виконання господарських операцій позивачем з ПП «Стройторг-Т» не досліджувалась фактично, а висновки представника відповідача про таку безтоварність ґрунтуються виключно на припущеннях викладених в акті перевірки контрагентів ПП «Стройтор-Т».

Натомість суд, вивчивши документи подані представником позивача, не може виключити дійсність проведення господарських операцій між позивачем та ПП «Стройторг-Т».

За умов відсутності належних доказів безтоварності господарських операцій проведених на виконання угод укладених позивачем з ПП «Стройторг-Т», суд вважає обмеження відповідачем права позивача на формування податкового кредиту за такими операціями - незаконним.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.11.2013 №0001652201/981, прийняте Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпініст» судовий збір у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

4. Копію постанови направити сторонам.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Терлецька О.О.