Ухвала суду № 38107949, 07.04.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3645/14 Справа № 185/9784/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Врона А. О. Доповідач - Черненкова Л.А. Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2014 року м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Петешенкової М.Ю., Дерев'янка О.Г.

при секретарі - Бойко О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 на ухвалу судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2014 року про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики, -

В С Т А Н О В И Л А:

23 вересня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаною позовною заявою та просив постановити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 4 114 077,22 грн.

09 грудня 2013 року позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на все майно, що належить відповідачу на праві приватної власності, в тому числі на корпоративні права в ТОВ «Заман ЛТД», а саме: на частку в статутному фонді у розмірі 50%, що складає 200 000 грн., посилаючись на те, що забезпечення позову необхідно враховуючи ціну позову та її співмірність із заявленими ним вимогами, які направлені на забезпечення виконання рішення суду з метою упередження можливого утруднення виконання майбутнього рішення суду у випадку його задоволення.

Питання забезпечення позову в цій справі судовими інстанціями розглядалось неодноразово.

Ухвалою судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2014 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову - задоволено частково; заборонено ОСОБА_3 та іншим особам здійснювати будь-які дії, спрямовані на відчуження в будь-який спосіб транспортного засобу ВАЗ 210990, д/н НОМЕР_1 к НОМЕР_3, св-во НОМЕР_4 від 03.12.2005 року (кредит), Деу Сенс, д/н НОМЕР_2, к НОМЕР_5, св-во НОМЕР_6 від 31.08.2004 року (кредит), ТЗ викрадено 31.01.2006 року, який належить на праві власності ОСОБА_3; в задоволенні іншої частини заяви відмовити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу суду та задовольнити заяву позивача про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу суду та направити справу для вирішення питання про забезпечення позову на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Вислухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід відхилити, а ухвалу суду залишити без змін за наступними підставами.

Відповідно до вимог ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Таке забезпечення допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду і ці обставини та докази їм повинні бути викладені в заяві про забезпечення позову.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції правильно та обґрунтовано до вирішення справи по суті розглянув заяву про забезпечення позову, задовольнивши заяву частково, виходячи з того, що арешт майна являє собою заборону розпорядження майном до набрання рішенням законної сили або до скасування ухвали про забезпечення позову. Заявником не доведено доцільність та необґрунтовано необхідність застосування такого виду забезпечення позову, як арешт корпоративних прав в ТОВ «Заман ЛТД» - частки в статутному фонді підприємства для провадження господарської діяльності підприємства. Відсутні причинно-наслідковий зв'язок між можливістю виконання судового рішення та вжиттям судом вказаного заходу забезпечення. Згідно ухвали суду від 21 листопада 2013 року зазначене майно належить ОСОБА_5, а не відповідачу. Зважаючи на те, що заявлені позовні вимоги матеріального характеру із значною ціною позову та враховуючи те, що за відповідачем зареєстровано право власності на рухоме майно, суд вважає за необхідне забезпечити позов шляхом заборони відповідачу та іншим особам відчужувати це майно.

Доводи апелянта ОСОБА_2 про те, що судом не перевірено факт належності корпоративних прав відповідачу, оскільки на цей час це майно зареєстровано за відповідачем, а тому необхідно накласти арешт на частку в статутному фонді у розмірі 50% в ТОВ «Заман ЛТД», судова колегія вважає неспроможними, оскільки вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен враховувати роз`яснення, дані в постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", п.4, де вказано, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам. Слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець та обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Суддя суду першої інстанції вказані положення постанови Пленуму Верховного Суду України та норми Закону враховував при вирішенні питання забезпечення позову.

Накладення арешту на частку в статутному фонді юридичної особи, яка не є стороною у справі, та є такими заходами, які можуть перешкоджати господарській діяльності юридичної особи, у зв'язку з чим це є безпідставним видом забезпечення позову, що не відповідає вимогам закону та положенням постанови Пленуму Верховного Суду України, а тому в цій частині вимог про забезпечення позову судом першої інстанції правильно відмовлено.

Доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що суд вийшов за межі заявлених вимог про забезпечення позову, оскільки заявник просив суд накласти арешт на її майно, а суд заборонив відчужувати це майно, судова колегія вважає неспроможними, оскільки арешт майна є по суті забороною відчуження майна до набрання рішенням законної сили.

Позовні вимоги є вимогами матеріального характеру та вони значні в розмірі 4 114 077,22 грн. і незабезпечення позову може утруднити виконання рішення по справі.

Виходячи з наведеного, доводи викладені в апеляційних скаргах визнати обґрунтованими не можна, а тому колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.304,307, п.1 ст.312, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відхилити.

Ухвалу судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2014 року про забезпечення позову - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає, оскільки не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Судді колегії