Ухвала суду № 38106414, 17.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" березня 2014 р. м. Київ К/800/7936/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сігма»на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2013у справі № 2а-3489/12/1370за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сігма»доДержавної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сігма» звернулося до Львівського окружного адміністративного з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення № 0000581552 та № 0000571552 від 30.03.2012.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2012 позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення №0000581552 та №0000571552 від 30 березня 2012 року.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2013 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2012 скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2012, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання касаційної інстанції, справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:

- відповідачем було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих ТОВ «Торговий дім «Сігма» у податковій звітності з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт № №225/152/34167489 від 14 березня 2012 року;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0000581552 від 30.03.2012, якими позивачу зменшено суму, що підлягала зарахуванню до складу податковою кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на 49 387 грн.;

2) податкове повідомлення-рішення № 0000571552 від 30.03.2012, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 458 433 грн.

Позиція податкового органу полягає у тому, що за наслідками проведення камеральної перевірки контролюючий орган вважає фінансово-господарські відносини позивача з ТОВ «Декос Альянс» такими, що не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, оскільки перевіркою встановлено, що ТОВ «Декос Альянс» не знаходиться за юридичною адресою та здійснювало безтоварні операції внаслідок відсутності у останнього умов для здійснення фінансово-господарської діяльності. Таким чином, контрагент позивача мав намір лише одержати податкову вигоду за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат іншим платникам податку, з огляду на що, правочини, укладені між позивачем та TOB «Декос Альянс» є такими, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства - нікчемними, оскільки направлені на ухилення від сплати податку на додану вартість та завищення валових витрат підприємства.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, викладені в акті камеральної перевірки, про безпідставне формування позивачем податкового кредиту та нікчемності укладених правочинів з TOB «Декос Альянс», є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи. Крім того, відповідачем не надано доказів, які б спростували факт придбання позивачем товарів та послуг у контрагента, який, в свою чергу, підтверджений наданими позивачем первинними документами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, не є безумовною підставою для висновку про правомірність формування податкового кредиту. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що докази, на які послався суд першої інстанції, не є беззаперечними доказами фактичного здійснення господарських операцій, а відтак, податковим органом доведено безтоварність господарських операцій позивача з контрагентом.

Однак, суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на наступне.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п.201.4 ст.201 ПК України).

Враховуючи вищенаведені положення податкового законодавства, суд касаційної інстанції наголошує на тому, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме - платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання своїм контрагентом податкових зобов'язань.

Крім того, з аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Тобто, необхідною умовою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції та законності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів платника у процесі здійснення господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку; подальше використання придбаних платником товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

Вищевказані обставини залишилися поза межами дослідження судами попередніх інстанцій.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст.227 КАС України.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сігма» задовольнити частково.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2012 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2013 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний