Ухвала суду № 38106291, 02.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/68993/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційні скарги ОСОБА_1 та державного підприємства "48 Завод залізничної техніки" (далі - Підприємство)на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2009

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012

у справі № 2а-29503/08/2070

за позовом ОСОБА_1

до державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова (далі - ДПІ),

за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - Підприємства,

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про: визнання дій ДПІ з проведення 25.09.2008 камеральної перевірки Підприємства такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства; визнання протиправним акта перевірки від 25.09.2008 № 5971/1502/08112520, а також про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.09.2008 № 000400/1502/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2009 у позові відмовлено з мотивів його необґрунтованості. При цьому суд виходив з відсутності порушеного права ОСОБА_1, яке підлягає судовому захисту, а також з факту заниження Підприємством податкових зобов'язань з ПДВ.

Справа неодноразово переглядалася в апеляційному порядку. За наслідками її повторного розгляду в суді апеляційної інстанції постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012 рішення суду першої інстанції змінено в частині підстав та мотивів для відмови у задоволенні цього позову. Зокрема, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність порушення прав ОСОБА_1 як директора Підприємства та наголосив на неправильному процесуальному статусі Підприємства як третьої особи з самостійними позовними вимогами, що виключає можливість задоволення його позовних вимог.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ОСОБА_1 та Підприємство звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну документальну (камеральну) перевірку податкових декларацій Підприємства за звітні періоди з березня 2008 року по серпень 2008 року в розрізі контрагентів, оформлену актом від 25.09.2008 № 5971/1502/08112520.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким Підприємству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 840 253,74 грн. за основним платежем та 42012,69 грн. за штрафними санкціями.

Підставою для цього донарахування став висновок ДПІ про невиконання платником обов'язку з декларування податкових зобов'язань у відповідній сумі за наслідками виписки його контрагентам-покупцям податкових накладних за операціями з поставки послуг з огляду на виявлену розбіжність між сумами сформованого покупцями Підприємства податкового кредиту та сумою визначених позивачем податкових зобов'язань (як це було встановлено за результатами співставлення розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів у рамках здійснення заходів з податкового контролю).

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні цього позову, суди обох попередніх інстанцій цілком об'єктивно зазначили, що донарахування податкового зобов'язання Підприємству як платнику податків жодним чином не може порушити права його директора (ОСОБА_1), який, будучи уповноваженою особою діяти від імені Підприємства, не є суб'єктом відповідальності у сфері податкового законодавства у розглядуваних правовідносинах. Наведене обумовлює правильність висновку судів про відсутність у ОСОБА_1 права вимоги за цим позовом та, відповідно, можливість його задоволення.

Що ж стосується самостійних вимог Підприємства як третьої особи, то слід зазначити, що з огляду на положення частини першої статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом якої задоволення адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача, відповідні вимоги не можуть дублювати зміст позовних вимог позивача у справі. У той же час оскільки ОСОБА_1 не є належним позивачем у даній справі та не висловлював згоди на його заміну іншою особою, то з огляду на приписи частини другої статті 52 названого Кодексу вимоги Підприємства підлягають розгляду. Такі вимоги не можна вважати тотожними вимогам ОСОБА_1 з огляду на об'єктивну відсутність правового обґрунтування для існування останніх.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

В силу вимог підпункту 7.3.1 пункту 7.3 цієї ж статті Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Таким чином, за фактом настання першої події платник податку-продавець повинен виписати податкову накладну з відображенням ПДВ у ціні поставленого товару (роботи, послуги) у складі податкових зобов'язань, що водночас є підставою для реалізації платником податків-покупцем права на формування податкового кредиту у відповідній сумі на підставі цієї податкової накладної.

У даному разі, як встановив суд першої інстанції, Підприємство за фактом складення податкових накладних покупцям не включив відповідні суми податку до податкових зобов'язань у відповідних звітних періодах, подавши до контролюючого органу декларацію з ПДВ за серпень 2008 року з нульовими показниками.

Наведені обставини не були спростовані Підприємством. Доводи останнього про подання та підписання декларації з ПДВ за серпень 2008 року неналежною особою отримали належну правову оцінку в суді першої інстанції, який встановив що на підставі наказу начальника Підприємства від 19.08.2008 № 115 у серпні 2008 року його керівником був ОСОБА_2 (який і підписав декларацію).

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог з підстав, викладених у постанові Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2009.

А відтак, керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та державного підприємства "48 Завод залізничної техніки" задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012 у справі № 2а-29503/08/2070 скасувати.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2009 у справі № 2а-29503/08/2070 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько