Ухвала суду № 38106280, 02.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/18313/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

та представників сторін:

позивача - Назарця Д.А.,

відповідача - Литвиненка С.С.,

Генеральної прокуратури України - Чубенка В.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (далі - ДПІ)

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012

у справі № 2а-584/10/1070

за позовом приватного підприємства "Техбудсервіс" (далі - Підприємство)

до ДПІ,

за участю прокуратури Київської області,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.12.2008 № 0001432300/0, № 0001442300/0, від 05.03.2009 № 0001432300/1 та № 0001442300/1 з тих мотивів, що податковим органом не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавством пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити. Зокрема, скаржник зазначає, що первинні документи (зокрема, податкові накладні), підписані особою, яку неможливо ідентифікувати, не можуть слугувати підставою для формування даних податкового обліку платника.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Підприємства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків товариства з обмеженою відповідальністю «Катко» (далі - ТОВ «Катко») за період з 01.01.2007 по 31.10.2008, оформлену актом від 25.11.2008 № 492/23/1/24891653. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.12.2008 № 0001432300/0, за яким позивачеві було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 014 677,77 грн. (у тому числі 556 023,25 грн. за основним платежем та 458 654,52 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 05.12.2008 № 0001442300/0 про донарахування Товариству ПДВ у сумі 667 277 грн. (у тому числі 444 818,60 грн. за основним платежем та 222 409,30 грн. за штрафними санкціями).

Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваних донарахувань, полягає у тому, що позивачем було незаконно сформовано валові витрати та податковий кредит по операціям з придбання підрядних робіт у рамках господарських правовідносин з ТОВ «Катко».

При цьому ДПІ посилається на те, що названий контрагент зареєстрований на підставну особу, яка не мала будь-якого відношення до діяльності цього товариства та до підписання від його імені первинних документів, у зв'язку з чим постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12.06.2008 у справі № 2а-932/2008 було визнано недійсними установчі документи ТОВ «Катко», його свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ, а також первинні документи, складені від імені цієї юридичної особи.

На підставі цього ДПІ дійшла висновку про те, що відповідні первинні документи не можуть бути підставою для податкового обліку позивача та підтверджувати сформовані ним валові витрати та податковий кредит.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який визначав порядок формування податкового кредиту на час у період, охоплений перевіркою) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що витрати платника, які зменшують базу оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість, мають бути реально понесеними, документально підтвердженими, а документи на обґрунтування таких витрат повинні містити повну та достовірну інформацію про учасників та умови господарських операцій.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначили суди, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати, не спростовано.

Заперечуючи проти права позивача на податковий кредит та валові витрати в оспорюваних сумах, ДПІ посилалася виключно на порушення, допущені контрагентом як третьою особою, а саме - на фіктивність його реєстрації.

ДПІ не наведено доводів та не подано доказів, які безспірно б підтверджували недобросовісність саме позивача як платника податків, свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності названого постачальника, про узгодженість дій позивача та ТОВ «Катко», спрямованих на штучне створення умов для отримання позивачем податкової вигоди тощо.

Під час розгляду цієї справи суди встановили, що реальність виконання операцій з поставки позивачеві підрядних робіт в рамках господарських правовідносин з ТОВ «Катко» підтверджується належними первинними документами - договорами підряду, актами приймання виконаних робіт за формою № КБ-2В, відомостями витрачених ресурсів, податковими накладними, які містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст розглядуваних господарських операцій. Позивачем також подано фотокартки побудованих об'єктів.

Податковим органом не доведено факт недостовірності відомостей у поданих позивачем первинних документах, оформлених під час здійснення спірних господарських операцій з придбання цих робіт у ТОВ «Катко».

Доказів на спростування факту виконання цих робіт саме ТОВ «Катко» або на підтвердження того, що фактично відповідні роботи були виконані іншою особою, податковим органом не представлено.

На час виконання спірних операцій спірний постачальник був в установленому порядку зареєстрований платником ПДВ та мав статус юридичної особи.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком судів щодо обґрунтованості позовних вимог.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012 у справі № 2а-584/10/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько