Ухвала суду № 38106146, 31.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" березня 2014 р. м. Київ К/800/30360/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Блажівської Н.Є.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2013

та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.01.2010

у справі № 2а-3642/09/1370

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» в особі філії Дрогобицького відділення Ощадбанку № 6307

до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Львівської області

третя особа - Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради Львівської області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Державний Ощадний банк України» в особі філії Дрогобицького відділення Ощадбанку № 6307 звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Львівської області від 31.10.2008 № 0000292305/0, від 31.12.2008 № 0000442305/1, від 12.03.2009 № 0000442305/2, від 21.05.2009 № 0000442305/3.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12.01.2010, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2013, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної виїзної планової перевірки філії Дрогобицького відділеного Ощадбанку № 6307 ВАТ «Державний Ощадний банк України» за період з 01.07.2005 по 30.06.2008, складено акт № 764/22-007/02762257 від 23.10.2008, в якому зафіксовані порушення: ст. ст. 2, 3, 15 Закону України «Про плату за землю», в результаті чого не нараховано та не сплачено до бюджету за 2005 рік - І півріччя 2008 року земельний податок на загальну суму 1 806 грн., а саме: за ІІ півріччя 2005 року - 291 грн., за 2006 рік - 613 грн., за 2007 рік - 635 грн., за І півріччя 2008 року - 267 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 31.10.2008 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000292305/0 про визначення суми податкового зобов'язання з земельного податку в розмірі 2 709 грн., в т.ч.: 1 806 грн. основного платежу та 903 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: від 31.12.2008 № 0000442305/1, від 12.03.2009 № 0000442305/2, від 21.05.2009 № 0000442305/3 про визначення суми податкового зобов'язання з земельного податку в розмірі 2 462,72 грн., в т.ч.: 1 641,81 грн. основного платежу та 820,91 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Донараховуючи податкові зобов'язання з земельного податку спірними податковими повідомленнями-рішеннями, податковий орган виходив з того, що філією Дрогобицького відділення Ощадбанку № 6307 ВАТ «Державний Ощадний банк України» занижено земельний податок з земельної ділянки, на якій розміщені орендовані приміщення оскільки не врахована грошова оцінка землі, надана управлінням земельних ресурсів у м. Дрогобичі.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що земельний податок сплачується власниками або землекористувачами земельних ділянок, які отримали земельну ділянку у власність або у користування, що підтверджується відповідними державними актами, та при умові внесення відповідних даних до земельного кадастру, які є підставою для обчислення плати за землю.

Однак, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Згідно вимог ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно зі ст. 5 цього Закону об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (ч. 1 ст. 15 зазначеного Закону).

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про плату за землю» підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно з ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 14 Закону України «Про плату за землю» платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій; за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні.

В даному випадку судами попередніх інстанцій не досліджено питання по кожному договору оренди приміщень щодо пропорційності зайнятої площі орендованої будівлі позивачем для правильності визначення розміру орендної плати за земельну ділянку, відповідно.

Крім того, вирішуючи позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 31.10.2008 № 0000292305/0, суди попередніх інстанцій не врахували положень пп. «б» пп. 6.4.1 п. 6.4 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення прав та законних інтересів юридичних чи фізичних осіб, та з урахуванням цього не встановили чи є вказана позовна вимога належним способом захисту.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2013 та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.01.2010 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Кошіль Судді Н.Є. Блажівська О.А. Моторний