Ухвала суду № 38106142, 31.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2014 року м. Київ К/800/18583/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Блажівської Н.Є.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013

у справі № 2а-8607/10/1470

за позовом Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне об'єднання»

до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне об'єднання» звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції № від 07.12.2010 № 0001551502/3.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.02.2011 у задоволенні позову відмовлено, з підстав правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено; скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної невиїзної перевірки КП «Житлово-експлуатаційне об'єднання» з питань своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету, складено акт № 30/1502-125/1/31537375 від 11.06.2010, в якому зафіксовані порушення: пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», зокрема встановлено несвоєчасну сплату до бюджету податку на додану вартість за декларацією позивача за листопад 2009 року, при граничному терміні сплати узгодженого зобов'язання до 30.12.2009.

На підставі результатів вказаної перевірки та процедури адміністративного оскарження 07.12.2010 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001551502/3 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 18 368,20 грн. (10% за затримку на 21 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в розмірі 183 682 грн.).

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що за платіжними дорученнями №2540 від 30.12.2009 (100100,00грн.), №2541 від 30.12.2009 (83582,00грн.) позивачем здійснено платежі по сплаті податку на додану вартість згідно податкової декларації за листопад 2009 року (в платіжному дорученні зазначено призначення платежу) при наявності податкового боргу за вересень 2009 року.

Проте контролюючим органом віднесено здійсненні платежі в рахунок податкового боргу, що виник раніше.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що сплачені суми податку на додану вартість в грудні 2009 року правомірно зараховані контролюючим органом в рахунок погашення податкового боргу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що податкове законодавство не надає податковому органу право самостійно змінювати призначення платежу, визначеного платником податків при їх сплаті, зокрема з метою погашення податкового боргу.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з п. 1 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни.

У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу (пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).

В судовому порядку встановлено, що позивач своєчасно сплачував суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за листопад 2009 року, проте відповідач, керуючись приписами підпункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», всупереч визначених позивачем у платіжних дорученнях призначень платежу, зарахував їх на погашення не поточних податкових зобов'язань, а податкового боргу, що виник раніше.

Відповідно до п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Згідно з пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 цього Закону джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Відповідно до п. 3.8 цієї Інструкції, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».

Із наведеної норми вбачається, що право визначати призначення платежу належить виключно платнику, в даному випадку платнику податку - позивачу.

А відтак, беручи до уваги вищевикладені норми та керуючись пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», в якому зазначено, що днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах, суми, зокрема, податкового зобов'язання вважаються сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату, в даному випадку, податкового зобов'язання.

Слід також зазначити, що Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування, визначено вичерпний перелік заходів, які можуть вживатися контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, проте, серед них відсутній такий захід як зміна призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

За вказаних обставин відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді Н.Є. Блажівська О.А. Моторний