Ухвала суду № 38105923, 08.04.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

08 квітня 2014 року Справа № 916/1188/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Прокопанич Г.К., Алєєва І.В., (доповідач) Євсіков О.О.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.11.2013 року

у справі № 916/1188/13 господарського суду Одеської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська будівельна компанія "Вікоіл"

до 1. Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради

2. Комунального підприємства "Одеське міське проектно-виробниче бюро архітектури та містобудування"

за участю третіх осіб 1. Державного підприємства "Український державний науково-дослідний інститут проектування міст "Діпромісто" ім. Ю.М. Білоконя"

2. Одеської міської ради

3. Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради

про визнання недійсним договору та додаткової угоди

ВСТАНОВИВ:

Подана Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради касаційна скарга на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.11.2013 року у справі № 916/1188/13 не відповідає вимогам розділу ХІІ1 ГПК України з наступних підстав.

Згідно з ч. 4 ст. 111 ГПК України до касаційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Постановою правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, якою встановлено загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Нормами інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів, у тому числі платіжних доручень.

Відповідно до п. 3.8. вказаної Інструкції, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором (п. 2.21 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Скаржником у якості доказу сплати судового збору до касаційної скарги додано платіжні доручення від 11.12.2013 року № 444, в якому у графі "Призначення платежу" зазначено: "101; 02498820; ч.о. судового збору (Вищий господарський суд України, 070), сим. 254 КТКВКМБ 010116 КЕКВ 2800" та платіжне доручення від 11.12.2013 року № 445, в якому у графі "Призначення платежу" зазначено: "101; 02498820; к.о. судового збору (Вищий господарський суд України 070), сим. зв. 254 КТКВКМБ 010116 КЕКВ 2800"

Таким чином, графи "Призначення платежу" вказаних платіжних доручень не містять відомостей про те, по якій саме справі сплачено судовий збір.

З огляду на викладене, додані до касаційної скарги платіжні доручення від 11.12.2013 року № 444 та від 11.12.2013 року № 445 не можна вважати належними доказом сплати судового збору у встановленому порядку.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1113 ГПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Крім того, частинами першою і другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 4 частини першої ст. 111 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга подається у письмовій формі і повинна містити вимоги особи, що подала скаргу, із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права.

Доводи касаційної скарги стосуються виключно питань, пов'язаних з установленням обставин справи та оцінкою доказів у ній, тобто питань, розгляд та вирішення яких з урахуванням наведених приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, перебувають поза межами перегляду справи в касаційній інстанції.

Пунктом 6 частини першої ст. 1113 Господарського процесуального кодексу України визначено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо у скарзі не зазначено суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду Вищим господарським судом України і підлягає поверненню.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 86, 111, п. 4, 6 ч. 1 ст. 1113 ГПК України, Вищий господарський суд України

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.11.2013 року у справі № 916/1188/13 повернути скаржнику.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Суддя (доповідач) І.В. Алєєва

Суддя О.О. Євсіков