Рішення № 38102486, 03.04.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2014 р. Справа № 922/5076/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Бортник О.Ю. при секретарі судових засідань Бобаку Т.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», м. Київ,

до відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вона», м. Львів,

про стягнення 40134,86 грн.

За участю представників:

від позивача - Сухарина С.І. - представник,

від відповідача - Сидор В.Д. - представник.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», м. Київ, у грудні 2013 р. звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Велта», м. Харків, про стягнення 40134,86 грн. заборгованості з страхового відшкодування, пені, трьох процентів річних та інфляційних. Позовні вимоги мотивовано порушенням відповідачем умов Договору про співробітництво в галузі факультативного перестрахування та ретроцесії № 91/01-017/025 від 16.02.2005 р., а також нормами ст.ст. 525, 526, 549, 550, 601, 611, 625 ЦК України, ст. 193 ГК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 січня 2014 р. замінено відповідача у справі № 922/5076/13 - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія Велта» на правонаступника - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Вона», м. Львів, та направлено матеріали справи за підсудністю до господарського суду Львівської області, оскільки місцезнаходженням відповідача у справі з 30.10.2013 р. є місто Львів.

Позивачем 05.03.2014 р. подано суду пояснення, в якому він зменшує розмір позовних вимог та просить стягнути з відповідача 39210,23 грн. заборгованості з страхового відшкодування, пені, інфляційних, трьох процентів річних за ковер-нотами № 90/06-019/308-4 та № 90/06-019/315-13.

Відповідач у відзиві в задоволенні позову просить відмовити повністю, посилаючись на те, що позивач порушив вимоги п.п. 3.1.4. та 3.1.12. Договору, оскільки не повідомив його про те, що на момент передачі автомобіля в перестрахування по ковер-ноту № 90/06-019/308-4 від 17.10.2007 р. цей автомобіль знаходився в оренді. Відтак, відбулась зміна страхового ризику без згоди на це страховика. Відповідач на підставі п. 3.4.2. Договору скористався правом на відмову у виплаті своєї частки страхового відшкодування. Крім цього, відповідач частково сплатив частки страхових відшкодувань, однак, це не враховано позивачем.

З огляду на відзив відповідача позивачем подано вищезгадані пояснення від 05.03.2014 р., в яких зменшено розмір позовних вимог, та пояснено наступне. Після укладення Договору перестрахування будь-які додаткові обставини не виникали, оскільки автомобіль перебував уже в оренді на момент укладення Договору перестрахування. Відповідно до умов п.п. 2.7., 4.2. Договору № 91/01-017/025 зміни страхового ризику не відбулось. Перестраховик погодився, що умови, які не викладено у Договорі перестрахування повністю відповідають умовам первинного Договору страхування. Крім цього, відповідачем за ковер-нотом № 90/06-019/315-13 не доплачено 79,14 грн. його частки страхового відшкодування.

Відповідачем 04.03.2014 р. подано суду заяву про застосування строку позовної давності.

Позивач у поясненнях, поданих 18.03.2014 р., проти застосування позовної давності заперечив, посилаючись на норми п. 5 ч. 1 ст. 268 ЦК України.

У доповненнях до відзиву від 19.03.2014 р. та 25.03.2014 р. відповідач стверджує, що позовних вимог за ковер-нотом № 90/06-019/315-13 він не визнає з підстав, зазначених у відповіді на претензію № 1387 від 19.05.2009 р., а також надав свій розрахунок пені, інфляційних та трьох процентів річних.

У судових засіданнях за клопотаннями представників сторін оголошувались перерви. Розгляд справи відкладався з підстав, наведених в ухвалі суду від 05.03.2014 р. Ухвалою від 20.03.2014 р. продовжено строк розгляду спору з 22.03.2014 р. на 15 днів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд Львівської області дійшов висновку, що позов, з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог, яка надійшла до суду 05.03.2014 р., підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.

Між сторонами у справі 16.02.2005 року укладено Договір про співробітництво в галузі факультативного перестрахування та ретроцессії № 91/01-017/025 (надалі - Договір). Предметом Договору є основоположні та загальні умови перестрахування та ретроцессії ризиків, що взаємно передаються та приймаються Сторонами на факультативній (необов'язковій) основі, а також основні взаємні права та обов'язки Сторін, пов'язані з передачею та прийняттям ризиків в перестрахування або ретроцессію.

Згідно з ст. 193 ГПК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором. Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо Інше не встановлено договором або законом. Згідно з ст.ст. 1, 12 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором-страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Сторонами у пунктах 1.3., 1.7., 3.3.1., 3.3.3., 4.2., 4.7., 7.2. Договору № 91/01-017/025 погоджено, що під ризиком, який передається в перестрахування в рамках згаданого Договору, розуміється подія, визначена первинним Договором страхування або перестрахування, який укладено однією із Сторін, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки вірогідності та випадковості настання. На підставі та на умовах цього Договору сторони укладають Договори перестрахування. Договори перестрахування укладаються у формі Ковер-нот, окремо по кожному ризику. Кожний Договір перестрахування укладається на умовах цього Договору, якщо інше прямо не зазначено в ньому. Кожний Договір перестрахування, укладений Сторонами в рамках цього Договору, не залежить від умов будь-якого іншого Договору перестрахування, укладеного Сторонами в рамках цього Договору. Сторони встановили, що відповідальність відповідача по Договору перестрахування, якщо він згоден прийняти запропонований ризик, починається з моменту підписання Договору перестрахування, якщо в Договорі перестрахування не передбачений інший термін початку відповідальності перестраховика або інша умова стосовно початку відповідальності. Відповідальність відповідача закінчується одночасно з виконанням ним своїх зобов'язань перед Перестрахувальником (позивачем) по Договору перестрахування. Перестраховик (відповідач) зобов'язувався, перерахувати Перестрахувальнику (позивачу) свою частку страхового відшкодування, розмір якого розрахований відповідно до умов цього Договору і договору перестрахування, у термін та на умовах, обумовлених в статті 7 Договору, якщо інше не передбачено в Договорі перестрахування. Відповідно до п. 7.2. Договору, при настанні страхового випадку, передбаченого первинним Договором страхування і Договором перестрахування, відповідач виплачує позивачу (або за дорученням позивача страхувальнику або вигодонабувачу) частину страхового відшкодування, яка відповідає його частці (обсягу) відповідальності за Договором перестрахування, протягом 12 (дванадцяти) робочих днів після одержання від позивача (Перестрахувальника), передбаченого Договором комплекту документів. Відповідач (перестраховик) зобов»язувався у випадку прийняття рішення про відмову в виплаті (зменшення розміру виплати) своєї частки відшкодування - письмово повідомити позивача (Перестрахувальника) про таку відмову (зменшення), вказавши мотиви відмови (зменшення) в термін, передбачений Договором.

17.10.2007 року між сторонами підписано Ковер-нот № 90/06-019/308-4 до Договору про співпрацю, відповідно до якого перестрахування здійснюється на оригінальних умовах страхування, відповідно до договору страхування майнових інтересів Страхувальника -ТОВ «Укрінвестсінтез» № 06-VК/01-043-00096 від 07.09.2007 року пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом LEXUS LX 470, д.н.з. АА0080ЕС.

23 листопада 2007 р. між сторонами у справі підписано Ковер-нот № 90/06-019/315-13 до Договору про співпрацю, відповідно до якого перестрахування здійснюється на оригінальних умовах страхування, відповідно до договору страхування майнових інтересів Страхувальника ТзОВ «БЕТТА» № 06-VК/05-133-03050 від 22.11.2007 року, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом Мауbасh 62S, д.н.з. ВН9995ВЕ.

25.01.2008 року позивач листом за № 244 направив відповідачу розрахунок частки перестраховика у сумі страхового відшкодування по автомобілю LEXUS LX 470, д.н.з. АА0080ЕС, який перестраховано згідно з Ковер-нотом № 90/06-019/308-4 і передбачені договором документи, що регламентують страховий випадок, та просив відповідача здійснити виплату частки у сумі страхового відшкодування в розмірі 6 569,56 грн. Крім цього, 04.12.2008 року позивач направив відповідачу лист за № 5362 з вимогою сплатити частку у сумі страхового відшкодування в розмірі 15 328,98 грн. та долучені до листа документи, що регламентують страховий випадок. 23.12.2008 року позивач направляв відповідачу лист за № 5783 з вимогою сплатити частку у сумі 79,14 грн. страхового відшкодування по автомобілю Мауbасh 62S, д.н.з. ВН9995ВЕ і передбачені договором документи, що регламентують страховий випадок за Ковер-нотом № 90/06-019/315-13 від 23.11.2007 р. Надіслання позивачем відповідачу вказаних листів підтверджується реєстрами на відправку рекомендованих листів від 15.12.2008 р., 12.01.2008 р., завіреними штемпелями поштового відділення, фіскальними чеками УДППЗ «Укрпошта» та листом-відповіддю відповідача за № 293/1 від 26.02.2008 р. Однак, відповідач взятих на себе зобов»язань за Договором № 91/01-017/025 від 16 лютого 2005 р. не виконав, страхового відшкодування у сумі 21977,68 грн. позивачу у строки, встановлені п. 7.2. Договору, не виплатив. У матеріалах справи відсутні та відповідачем на вимоги суду не подані докази сплати цієї суми позивачу. Відтак, 21977,68 грн. заборгованості з сплати страхового відшкодування підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Заперечення відповідача проти стягнення суми основного боргу судом до уваги не беруться як необґрунтовані з огляду на таке. Відповідач, обґрунтовуючи своє право не сплачувати позивачу страхове відшкодування по ковер-ноту № 90/06-019/308-4, посилається на невиконання останнім обов»язку, встановленого п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про страхування», п.п 3.1.4., 3.1.12., 3.4.2. Договору № 91/01-017/025, а саме на: не повідомлення його про те, що протягом дії договору застрахований автомобіль передано в оренду, а також на те, що позивач свідомо приховував факт перебування автомобіля в оренді від відповідача при укладенні договору перестрахування. Проте, підписуючи 16 лютого 2005 р. Договір № 91/01-017/025, у п. 2.7. відповідач зазначив, що він однозначно та беззаперечно погоджується з тим, що всі умови, викладені у Договорі перестрахування, вважаються такими, що повністю задовольнили його і були для нього цілком достатніми для визначення ступеня ризику по Договору перестрахування, а умови, що не викладені в підписаному Договорі перестрахування, повністю відповідають умовам первинного договору страхування та правилам страхування страховика, що уклав первинний договір страхування, відповідно до пункту 1.8. цього Договору. У п. 1.8. Договору № 91/01-017/025 йдеться про те, що ризики, передані та прийняті в перестрахування за цим Договором, вважаються перестрахованими у повній відповідності до умов первинного договору страхування та Правил страхування страховика, що уклав первинний договір страхування. У пункті 1.2. договору сторони погодили, що страховий ризик передається та приймається сторонами на умовах Договору перестрахування (Ковер-ноту). Судом встановлено, що первинний договір страхування № 06-VR\01-043-00096 укладено позивачем 7 вересня 2007 р. Страховий ризик за цим договором відповідач прийняв у перестрахування 17 жовтня 2007 р., підписавши з позивачем Ковер-нот № 90\06-019\308-4. У згаданому ковер-ноті сторони передбачили, що перестрахування здійснюється на оригінальних умовах страхування, відповідно до договору страхування № 06-VR\01-043-00096 від 7 вересня 2007 р. Згідно з п. 13 оригінального Договору страхування та п. 6.4.1. умов страхування № 06- VR\1 до цього договору заява на страхування, подана Страхувальником, є Додатком № 1 до Договору страхування. Договір разом з будь-якими додатками до нього читається як один документ. Згідно з додатком № 1 до Договору страхування (заява) страхуванню підлягав транспортний засіб, який знаходився в оренді. Відтак, відповідачу при прийнятті у перестрахування страхового ризику та укладенні 17 жовтня 2007 р. договору перестрахування було відомо про наявність договору страхування № 06-VR\01-043-00096. Відтак, він знав про перебування автомобіля в оренді, оскільки погодився перестрахувати ризик у повній відповідності до оригінального договору страхування (п. 1.8. Договору 91/01-017/025). Вказана обставина спростовує посилання відповідача на свідоме приховування від нього позивачем обставин, що безпосередньо та безспірно впливають на ступінь страхового ризику. Договір оренди автомобіля від 10.09.2007 р. існував на момент укладення договору Перестрахування від 17.10.2007 р. Позивач стверджує, що він відповідно до вимог п. 3.1.1. договору № 06-VR\01-043-00096 від 7 вересня 2007 р. надав відповідачу всю необхідну інформацію та копії документів за запропонованим в перестрахування ризиком і ці твердження не спростовані відповідачем. Відповідачем не надано суду доказів виникнення за час дії Договору № 91/01-017/025 додаткових обставин, що впливали б на ступінь страхового ризику, і доказів неповідомлення позивачем відповідача про їхнє виникнення. Посилання відповідача на ту обставину, що станом на день укладення договору страхування № 06-VR\01-043-00096 (7 вересня 2007 р.) договір оренди автомобіля від 10 вересня 2007 р. ще не був укладений, судом до уваги не береться. Вказана обставина жодним чином не могла вплинути на ступінь страхового ризику, переданого та прийнятого в перестрахування по ковер-ноту 17 жовтня 2007 р. На цю дату договір оренди уже існував і про нього було відомо відповідачу. Позивачем у судовому засіданні пояснено, що очевидно, фактичні відносини оренди уже існували станом на 7 вересня 2007 р. та у письмовій формі були оформлені через три дні.

Що стосується заперечень відповідача стосовно вимог про стягнення 79,14 грн. страхового відшкодування по ковер-ноту № 90/06-019/315-13 від 23.11.2007 р., то у відповіді на претензію № 1387 від 19.05.2009 р. не йдеться про підстави відмови у оплаті страхового відшкодування, а листа № 448 від 22.01.2009 р. відповідачем суду не надано. Відтак, ці заперечення голослівні та не враховуються судом при прийнятті рішення у справі.

Заява відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості з страхового відшкодування задоволенню не підлягає з огляду на приписи п. 5 ч. 1 ст. 268 ЦК України. Як вбачається з норм ст.ст. 984, 987 ЦК України , ч. 1 ст. 12 Закону України «Про страхування» та змісту Договору перестрахування, він за своєю правовою природою є також договором страхування, оскільки страховик страхує в іншого страховика ризик виконання частини своїх зобов»язань перед страхувальником. Такий висновок суду відповідає висновкам Вищого господарського суду України, викладеним у постанові від 23 березня 2011 р. у справі № 25/426.

Беручи до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності, стягненню на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України підлягають пеня, інфляційні та три проценти річних в межах строків позовної давності по кожній з заявлених позовних вимог. Позивачем заявлено до стягнення неустойку в межах строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України. Однак, з заборгованості по ковер-ноту № 90/06-019/315-13 при обчисленні пені помилково не враховано вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань». Проте, з огляду на спеціальну позовну давність, яка встановлена ч. 2 ст. 258 ЦК України, та приписи вищезгаданої ч. 6 ст. 232 ГК України задоволенню не підлягають позовні вимоги в частині стягнення пені, оскільки зобов»язання з виплати страхового відшкодування мали бути виплачені на початку, в кінці 2008 р. та на початку 2009 р. Позовні вимоги в частині стягнення інфляційних та трьох процентів річних підлягають задоволенню частково, в сумі 683,51 грн. інфляційних та 1977,99 грн. трьох процентів річних в межах трирічного строку позовної давності (інфляційні - за період з березня 2011 р. по січень 2014 р., три проценти річних - за період з 05.03.2011 р. по 04.03.2014 р.), враховуючи, що на основну вимогу строк позовної давності не поширюється. При цьому суд виходить з того, що інфляційні позивачем у поясненнях, поданих суду 05.03.2014 р., у яких зменшено позовні вимоги, заявлено до стягнення по січень 2014 р. включно, а 3 % річних - по 04.03.2014 р. включно. Самі ж пояснення, в яких фактично збільшено період нарахування інфляційних та трьох процентів, хоча й зменшено загальний розмір позовних вимог, подано суду 05.03.2014 р. Відтак, щодо усіх нарахувань, які здійснено до 05.03.2011 р., позивачем пропущено загальний строк позовної давності.

На підставі ст. 49 ГПК України судові витрати у справі слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 84, 85, 116 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВОНА» (79035, м. Львів, вул. Кримська, буд. 28, офіс 501, код ЄДРПОУ 23465084) на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (01133, м. Київ, бульвар Л. Українки, 26, код ЄДРПОУ 32382598) 21977,68 грн. заборгованості, 683,51 грн. інфляційних, 1977,99 грн. трьох процентів річних та 1081,14 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

2. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

4. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом ХІІ ГПК України.

Повне рішення складено 08.04.2014 р.

Суддя Бортник О.Ю.