Постанова № 38101989, 26.03.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2014 року Справа № 813/173/14

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Кузана Р.І.,

з участю секретаря судового засідання Перчак С.В.,

представників:

позивача Крохти Р.В.,

відповідача Квасниці Н.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства «Шувар-продукт» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Дочірнє підприємство «Шувар-продукт» Товариства з обмеженою відповідальністю «Шувар» звернулось у Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби в якому просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.09.2013р. № 0000792210 та № 0000802210.

В обгрунтування позовних вимог вказує на протиправність спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки такі винесені на підставі акта, який складений з грубим порушенням чинного законодавства, висновки зроблені відповідачем без об'єктивного аналізу господарських операцій. Позивач вказує, що податковий орган не мав законних підстав для проведення перевірки, що підтверджується постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2013р. та матеріалами перевірки, проведеної прокуратурою Сихівського району м.Львова. Зазначає, що податковим органом вже проводилась документальна перевірка за вказаний у спірному акті період, в тому числі з питань фінансово-господарських відносин з ТзОВ «Галицькі інвестиції», ТзОВ «Ейс констракшен менеджмент», ТзОВ «АРС Трейд», ПП «Один два три». Ця обставина вказана в п.2.5 акту перевірки. Відповідач не вказав причини проведення повторної документальної перевірки, а тому ця обставина, на думку позивача, свідчить про необ'єктивність та безпідставність проведеної перевірки та зроблених за її результатами висновків. Вказує на те, що висновки акту перевірки № 140/22-10/30337873 від 28.08.2013р. не ґрунтуються на аналізі первинних документів, а тому безпідставним є зменшення податкового кредиту позивачу. Окрім того зазначає, що відповідач не вправі самостійно робити висновки про нікчемність правочинів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, з підстав зазначених в позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила в повному обсязі з підстав, зазначених в письмових запереченнях проти адміністративного позову та поданих документах.

Зазначила, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ «Галицькі інвестиції», ТзОВ «Ейс контракшн менеджмент», ТзОВ «АРС Трейд» та ПП «Один два три», оскільки факт поставки таких товарів вказаними контрагентами не доведений. Крім того вказані підприємства-контрагенти позивача відсутні за місцезнаходженням на підтвердження чого є відповідні акти ДПІ у Печерському районі м. Києва, згідно з якими встановлено відсутність юридичних осіб за місцезнаходженням та неможливість самостійно здійснювати фінансово-господарську діяльність. Крім цього, до перевірки позивачем не представлено первинних документів, що свідчить про відсутність факту здійснення господарських операцій.

Тому, на думку податкового органу, спірними податковими повідомленнями-рішеннями позивачу правомірно збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість та застосовані штрафні санкції.

За клопотанням позивача, судом, відповідно до ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України, проведено заміну відповідача на Державну податкову інспекцію у Сихівському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (ДПІ у Сихівському районі).

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:

ДПІ у Сихівському районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку Дочірнього підприємства "Шувар-продукт" Товариства з обмеженою відповідальністю "Шувар" з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні взаєморозрахунків із ТОВ "Галицькі інвестиції", ТзОВ "Ейс контракшен менеджмент", ТзОВ "АРС Трейд", ПП „Один два три", про що складено акт перевірки від 28.08.2013р. №140/22-10/30337873.

Перевіркою встановлено порушення ДП «Шувар-Продукт»:

- п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ платником податків не надано посадовим особам органів державної податкової служби документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки;

- п.п.7.4.1, п.п 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 23.04.1997р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 108 794,04грн., в т.ч. в серпні 2010р. - 66 960,0грн., в вересні 2010р.-41834,04грн;

- п. 198.1, 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2756-VІ, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 48 777,36грн., а саме в червні 2011року - 15 498,57грн., у серпні 2011року - 33 278,79грн.

На підставі вищезазначеного акта перевірки ДПІ у Сихівському районі м. Львова 13.09.2013р. винесено:

- податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000792210, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 193 091,00 грн., в тому числі за основним платежем 157 572,00 грн. та за штрафними санкціями 35 519,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000802210, яким застосовано штрафні санкції в сумі 510,00 грн.

Надаючи оцінку правовідносинам позивача з вказаними контрагентами, судом встановлено наступне:

Щодо правовідносин з ТзОВ «АРС Трейд»:

Між ДП «Шувар-продукт» ТзОВ «Шувар (Покупець) та ТзОВ «АРС Трейд» (Постачальник) укладено договір поставки від 01.06.2011р. №172. Згідно з умовами вказаного договору Постачальник зобов'язується поставити потрібні Покупцеві товари в кількості, асортименті, за цінами, на суму, що зазначені в накладних Постачальника.

Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар на умовах, передбачених даним Договором.

На підтвердження факту виконання договірних зобов'язань з вказаним контрагентом, позивачем долучено до матеріалів справи наступні первинні документи: відомість по рахунках, виписку з рахунку ДП «Шувар-продукт» за період 08.08.2011р. до 08.08.2011р., виписку з рахунку ДП «Шувар-продукт» за період 11.08.2011р. до 11.08.2011р., видаткову накладну від 07.06.2011р. №РН-6-07021, податкову накладну від 07.06.2011р. №238, видаткову накладну від 09.06.2011р. №РН-6-09024, податкову накладну від 09.06.2011р. №239, видаткову накладну від 15.06.2011р. №РН-6-15028, податкову накладну від 15.06.2011р. №445, видаткову накладну від 17.06.2011р. №РН-6-17020, податкову накладну від 17.06.2011р. №446, видаткову накладну від 22.06.2011р. №РН-6-22013, податкову накладну від 22.06.2011р. №447, видаткову накладну від 23.06.2011р. №РН-6-23012, податкову накладну від 23.06.2011р. №448, видаткову накладну від 28.06.2011р. №РН-6-28003, податкову накладну від 28.06.2011р. №565, видаткову накладну від 29.06.2011р. №РН-6-29037, податкову накладну від 29.06.2011р. №566, видаткову накладну від 30.06.2011р. №РН-6-30064, податкову накладну від 30.06.2011р. №567, видаткову накладну від 30.06.2011р. №РН-6-30065, податкову накладну від 30.06.2011р. №568.

Щодо правовідносин з ТзОВ «Ейс контракшен менеджмент»:

Між ДП «Шувар-продукт» ТзОВ «Шувар (Покупець) та ТзОВ «Ейс контракшен менеджмент» (Постачальник) укладено договір поставки від 01.08.2011р. №8, відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю (передавати у власність Покупця) визначений цим Договором товар, а Покупець зобов'язується на умовах та в порядку, визначених цим Договором, прийняти названий товар та оплатити його.

На підтвердження факту виконання договірних зобов'язань з вказаним контрагентом, позивачем долучено до матеріалів справи наступні первинні документи: відомість по рахунках за 01.08.2011р. - 31.10.2011 р, виписка руху коштів по рахунку ДП «Шувар-продукт» за період 14.09.2011р до 014.09.2011р., видаткова накладна від 23.08.2011р. №РН-8-23009, податкова накладна від 23.08.2011р. №519, видаткова накладна від 23.08.2011р. №РН-8-23010, податкова накладна від 23.08.2011р. №520, видаткова накладна від 25.08.2011р. №РН-8-25012, податкова накладна від 25.08.2011р. №553, видаткова накладна від 29.08.2011р. №РН-8-29016, податкова накладна від 29.08.2011р. №614, видаткова накладна від 30.08.2011р. №РН-8-30011, податкова накладна від 30.08.2011р. №651, видаткова накладна від 30.08.2011р. №РН-8-30012, податкова накладна від 30.08.2011р. №652, видаткова накладна від 31.08.2011р. №РН-8-31021, податкова накладна від 31.08.2011р. №703, видаткова накладна від 31.08.2011р. №РН-8-31022, податкова накладна від 31.08.2011р. №704.

Щодо правовідносин з ПП «Один Два Три»:

Між ДП «Шувар-продукт» ТзОВ «Шувар (Покупець) та ПП «Один Два Три» (Постачальник) укладено договір поставки від 30.08.2010р. №76, згідно з умовами якого Постачальник зобов'язується поставити потрібні Покупцеві товари в кількості, асортименті, за цінами, на суму, що зазначені в накладних Постачальника. Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Товар на умовах, передбачених даним Договором.

На підтвердження факту виконання договірних зобов'язань з вказаним контрагентом, позивачем долучено до матеріалів справи наступні первинні документи: відомість руху коштів по рахунках за період з 01.08.2010р. по 31.12.2010р., видаткові накладні від 01.08.2010р. №1/08-01, від 02.08.2010р. №2/08-17, від 04.08.2010р. №4/08-10, від 05.08.2010р. №5/08-07, від 06.08.2010р. №6/08-13, від 11.08.2010р. №11/08-06, від 12.08.2010р. №12/08-07, від 12.08.2010р. №12/08-08, від 12.08.2010р. №12/08-09, від 12.08.2010р. №12/08-10, від 13.08.2010р. №13/08-07, від 16.08.2010р. №16/08-06, від 17.08.2010р. №17/08-02, від 17.08.2010р. №17/08-03, від 19.08.2010р. №19/08-04, від 21.08.2010р. №21/08-05, від 23.08.2010р. №23/08-01, від 23.08.2010р. №23/08-02, від 23.08.2010р. №23/08-03, від 25.08.2010р. №25/08-08, від 27.08.2010р. №27/08-06, від 27.08.2010р. №27/08-07, від 28.01.2010р. №28/08-01, від 30.08.2010р.№30/08-11, від 31.08.2010р. №31/08-15, від 02.09.2010р. №2/09-09, від 03.09.2010р. №3/09-08, від 03.09.2010р. №3/09-07, від 04.09.2010р. №4/09-02, від 04.09.2010р. №4/09-03, від 07.09.2010р. №7/09-03, від 08.09.2010р. №8/09-06, від 13.09.2010р. №13/09-08, від 14.09.2010р. №14/09-06, від 14.09.2010р. №14/09-05, від 16.09.2010р. №16/09-10, від 16.09.2010р. №16/09-11, від 20.09.2010р. №20/09-10, від 21.09.2010р. №21/09-07, від 23.09.2010р. №23/09-06 та податкові накладні від 01.08.2010р. № 432, від 02.08.2010р. №433, від 04.08.2010р. №461, від 05.08.2010р. №462, від 06.08.2010р. №464, від 11.08.2010р. №465, від 12.08.2010р. №466, від 12.08.2010р. №467, від 12.08.2010р. №468, від 12.08.2010р. №469, від13.08.2010р. №470, від 16.08.2010р. №471, від 17.08.2010р. №472, від 17.08.2010р. №473, від 19.08.2010р. №474, від 21.08.2010р. №475, від 23.08.2010р. №476, від 23.08.2010р. №477, від 23.08.2010р. №478, від 25.08.2010р. №479, від 27.08.2010р. №480, від 27.08.2010р. №481, від 28.08.2010р. №482, від 30.08.2010р. №483, від 31.08.2010р. №484, від 02.09.2010р. №510, від 03.09.2010р. №525, від 03.09.2010р. №524, від 04.09.2010р. №530, від 04.09.2010р. №531, від 07.09.2010р. №553, від 08.09.2010р. №567, від 13.09.2010р. №609, від14.09.2010р. №618, від 14.09.2010р. №617, від 16.09.2010р. №647, від 16.09.2010р. №648, від 20.09.2010р. №684, від 21.09.2010р. №685, від 23.09.2010р. №696, від 29.09.2010р. №759.

Щодо долучених позивачем до матеріалів справи копій первинних документів по господарських операціях з ТзОВ «Галицькі інвестиції» суд зазначає, що в акті перевірки № 140/22-10/30337873 від 28.08.2013р. не зафіксовано порушень щодо взаєморозрахунків позивача з вказаним контрагентом, відтак такі операції не є предметом дослідження у даній справі, а тому не враховуються судом.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно до ст.1 зазначеного Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Судом встановлено, що первинні документи, якими позивач доводить здійснення господарської операції з вищезазначеними контрагентами, оформлені належним чином, такі містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій ДП «Шувар-продукт» не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів.

Крім того, судом враховано, що сума ПДВ згідно з податковими накладними по операціях, які ставляться під сумнів ДПІ у Сихівському районі м. Львова, позивачем відображено у податкових деклараціях за періоди, що перевірялися відповідачем. Відповідач не надав доказів щодо не реєстрації цих податкових накладних контрагентами позивача, тому суд приходить до висновку, що податкові накладні зареєстровані належним чином.

Для установлення зв'язку між фактом придбання товарів і господарською діяльністю, позивачем долучено до матеріалів справи належним чином завірені копії первинних документів, з яких вбачається, що отримані ТзОВ «Ейс контракшн менеджмент», ТзОВ «АРС Трейд» та ПП «Один два три» товари позивач використав в подальшій господарській діяльності.

Так, матеріалами справи підтверджується, що придбані у вказаних контрагентів овочі та фрукти були реалізовані позивачем та доставлені власним транспортом іншим контрагентам, в тому числі закладам освіти м.Львова. Вказана обставина не заперечується відповідачем та, на переконання суду, спростовує висновки акту перевірки з приводу безтоварності фінансово-господарських операцій позивача.

На момент виникнення спірних правовідносин, визначення платників податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподаткованих та звільнених від оподаткування операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету встановлювались Законом України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03 квітня 1997 року з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 168/97-ВР) та Податковим кодексом України, а тому при вирішенні спору Судом застосовуються положення, як Закону України "Про податок на додану вартість", так і Податкового кодексу України

Пунктом 1.7 Закону України від 03.04.1997, № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 7.4.1. Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У відповідності до п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, до складу податкового кредиту відноситься лише ті суми витрат платника податку, які фактично понесені на придбання товарів (робіт, послуг) для подальшого використання їх у власній господарській діяльності.

Судом враховано, що про необґрунтованість податкової вигоди (отримання бюджетного відшкодування сум ПДВ платником) можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг)) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Судом враховано, що висновки акту перевірки та доводи представника відповідача в суді обґрунтовані виключно даними актів ДПІ у Печерському районі м.Києва «Про неможливість проведення зустрічних звірок ТзОВ «Ейс констракшен менеджмент», ТзОВ «АРС Трейд» та ПП «Один два три» (т.5 а.с. 228-243). При цьому, з наявних в матеріалах справи витягів з автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (т.6 а.с. 34-37) судом встановлено, що розбіжність даних по податку на додану вартість позивача з вказаними контрагентами виникла в результаті відображення в автоматизованій системі акту перевірки від 28.08.2013р. № 140/22-10/30337873. Таким чином, на час здійснення господарських операцій та відображення їх результатів у податковій звітності ДП «Шувар-продукт» та ТзОВ «Ейс констракшен менеджмент», ТзОВ «АРС Трейд», ПП «Один два три», відсутня була розбіжність між даними податкового кредиту позивача та податковими зобов'язаннями його контрагентів. Доказів протилежного відповідачем суду не представлено.

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Згідно з положеннями Податкового кодексу об'єктом оподаткування податком на додану вартість, зокрема, є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю (п. . 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Виходячи з положень п. 187.1 ст. 187 Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 201.1. ст. 201 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п.201.6 ст. 201 ПК України).

Відповідно до п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Вирішуючи спір, суд керується принципом законності та виходить з положень Конституції України, відповідно до частини 2 статті 19 якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За положеннями Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відносно вказаних в акті перевірки підприємств-контрагентів позивача, податковий орган зазначає, що ті відсутні за місцезнаходженням. Однак, сама по собі ця обставина не свідчить про неспроможність підприємства займатись підприємницькою діяльністю, крім того жодних належних письмових доказів про це не надано. Таким чином, суд не бере до уваги покликання на відсутність підприємств за місцезнаходженням, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені доказами.

Оцінюючи дані факти, суд надає перевагу письмовим доказам (первинним документам) та поясненням позивача, а також враховує, що про реальність господарських операцій позивача з контрагентами свідчить той факт, що товарно-матеріальні цінності від зазначених контрагентів були реально обліковані підприємством та використані у власній господарській діяльності. Достовірних фактів, які б викликали сумнів в реальності придання таких у суду немає.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на ту обставину, що у контрагентів позивача, не було достатньої кількості матеріальних, трудових ресурсів та транспортних засобів для виконання договорів, що на його думку свідчить про відсутність фактів поставки товарів та надання послуг по транспортуванню, оскільки вказані висновки не знайшли свого підтвердження належними і допустимими доказами по справі.

Так, відповідач долучив до матеріалів справи копії протоколів допиту свідків -керівників ТзОВ "Ейс Констракшен Менеджмент", ТзОВ "АРС Трейд", ПП «Один два три» та вказує, що такі протоколи є доказом, з якого прямо вбачається, що спірні господарські операції були безтоварними.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Вина осіб у зайнятті фіктивним підприємництвом чи у підробленні документів може встановлюватися лише вироком суду, адже такі діяння є кримінально карані. Відповідачем не було надано вироку суду з якого б вбачалася вина певних осіб у зайнятті фіктивним підприємництвом щодо підприємств постачальників позивача, чи вироку суду з якого б вбачалася вина певних осіб у підробленні документів первинного бухгалтерського обліку.

За таких умов протоколи допиту свідків самі по собі не можуть вказувати на фіктивність діяльності підприємства та на безтоварність господарських операцій.

Суд звертає увагу відповідача на те, що у разі встановлення вироком суду, який набрав законної сили, вини певних осіб у підробленні документів чи зайнятті фіктивним підприємництвом постанова суду може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами. (ст. 245 КАС України).

Щодо висновків ДПІ про нікчемність правочинів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентами ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ДП «Шувар-Продукт» на укладення договорів без наміру створити наслідки, які ними передбачені. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо поставки товарів та їх оплати. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення протиправного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Фактично висновки акту перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагентів позивача надавати послуги та здійснювати поставку товарів з причин відсутності їх за місцезнаходженням. По вказаних контрагентах податковим органом зроблено посилання на акти перевірок ДПІ у Печерському районі м.Києва щодо неможливості проведення зустрічних звірок контрагентів позивача.

Даючи правову оцінку таким висновкам, суд враховує, що зустрічні звірки проводяться податковими органами відповідно до п.п.73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації. При цьому, зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження господарських виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Відповідно до п. 1 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010р. № 1232 зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

З аналізу вказаних норм вбачається, що зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в той час, як функція податкового органу щодо контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, реалізується останніми шляхом проведення перевірок у випадках та в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Таким чином, за своєю правовою природою акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є актом перевірки контролюючого органу та не може містити в собі аналізу господарських операцій платника податків та висновків про нікчемність укладених ним договорів. У зв'язку з цим, обгрунтування податковим органом виявлених порушень з посиланням на висновки таких актів є неправомірним.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку що відповідачем без належних на це підстав збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, відтак податкове повідомлення-ірішення № 0000792210 від 12.09.2013р. є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо правомірності застосування відповідачем фінансових санкцій за ненадання платником податків контролюючому органу оригіналів документів та їх копій, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків, суд зазначає, що відповідно до п.85.2 ст. 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

За положеннями п.121.1 ст.121 Податкового кодексу України ненадання платником податків контролюючому органу оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом є підставою для застосування штрафних санкцій в розмірі 510 гривень.

Податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (п. 61.1 ст. 61 Податкового кодексу України).

Аналіз вказаних норм дає суду підстави дійти висновку, що штрафна санкція за непредставлення платником податків до перевірки первинних документів може бути застосована лише за наявності законних підстав для її проведення.

З представленого позивачем листа Прокуратури Сихівського району м.Львова № 04-21/200-13 від 01.10.2013р. (т. 1 а.с. 36) судом встановлено, що проведеною прокуратурою перевіркою виявлено порушення вимог законодавства щодо підставності проведення позапланової документальної перевірки ДП «Шувар-продукт». З цього приводу внесено подання про усунення вказаних порушень.

Крім цього, судом враховано, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2013р. у справі №813/6418/13-а визнано протиправним та скасовано наказ від 14.08.2013р. №135 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ДП «Шувар-продукт».

Відповідно до частин 1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не долучено доказів правомірності прийняття спірних рішень.

Суд враховує, що згідно з п.10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013р. "Про судове рішення в адміністративній справі", в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

З огляду на викладене вище та з врахуванням встановлених обставин справи суд вважає, що зазначені в акті перевірки від 28.08.2013р. висновки податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому адміністративний позов про визнання протиправними та скасування прийнятих на підставі таких висновків податкових повідомлень-рішень є обгрунтованим та такий слід задовольнити.

Судові витрати у розмірі в сумі 388 (триста вісімдесят вісім) гривень 00 коп. відповідно до ст. 94 КАС України слід стягнути на користь позивача.

Керуючись статтями. 7-14, 69-71, 86, 159, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0000792210 від 12.09.2013р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 193091 грн. 00 коп. та № 0000802210 від 12.09.2013р., яким визначено суму грошового зобов'язання за штрафними санкціями в розмірі 510 грн. 00 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Шувар-продукт» судовий збір в сумі 388 (триста вісімдесят вісім) гривень 00 коп.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Кузан Р.І.