Рішення № 38097332, 01.04.2014, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "01" квітня 2014 р. Справа № 906/183/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Терлецької-Байдюк Н.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: Тарнавський В.В. - довіреність б/н від 09.01.2014р.;

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бехівський гранітний кар'єр" (с.Бехи Коростенський район Житомирська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-ТТК" (м. Бєлгород Російська Федерація)

про стягнення 739236,75 російських рублів

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 739236,75 російських рублів, з яких 729750,00 російських рублів - основний борг, 9486,75 російських рублів - пеня. Витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з'явився, відзиву не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно і належним чином.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги те, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами згідно із ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бехівський гранітний кар'єр" (постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Союз-ТТК" (покупець/відповідач) було укладено договір постачання щебеневої продукції №59 (а.с.8-12), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити у власність покупця, а покупець прийняти щебеневу продукцію, що виробляється постачальником (далі - "Товар"), та провести його оплату на умовах даного договору та Специфікації (п.1.1 договору).

Найменування (номенклатура), кількість, строки та об'єми поставки кожної партії товару визначаються в погоджених сторонами специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору, що готуються на підставі письмових заявок покупця на місячну поставку товару, а також вказуються в товарно-транспортних накладних (далі - накладні) і рахунках-фактурах (п.1.2 договору).

Згідно п.2.1 договору загальна сума договору на момент його підписання складає 50 000 000 російських рублів.

У відповідності до п.4.6 Договору постачання Товару здійснюється на підставі та згідно погоджених сторонами письмових Заявок Відповідача на місячний обсяг постачання Товару.

На виконання умов Договору від 05.11.2013р. сторони погодили Специфікацію № 1 (надалі - Специфікація), згідно якої Позивач прийняв зобов'язання поставити Відповідачу щебінь гранітний у кількості 40 000 тонн загальною вартістю 21 000 000 російських рублів, на умовах поставки: DAF (ІНКОТЕРМС-2000) до залізничного переходу на кордоні Україна-Росія: Зернове - Суземка, протягом календарного місяця з дня погодження відповідної заявки на поточний місяць (а.с.13).

На підставі вищевказаної Специфікації Відповідач надіслав на адресу Позивача Заявку №1 від 05.11.2013р. (Вих. № 52/09) (надалі - Заявка) на місячну поставку щебеню у кількості 1400 тонн на станцію Балашиха Московської залізниці (а.с.14).

У відповідності з умовами п.4.7 Договору Відповідач вказав у Заявці наступні кінцевий пункт призначення Товару в країні Покупця (Відповідача) і реквізити Вантажоотримувача для відвантаження Товару:

- Вантажоотримувач: ВАТ «Балашихинський літейно-механічний завод»;

- Поштова адреса: 143900, м. Балашиха, Західна Промзона, шосе Ентузіастів, 6.4;

- Станція призначення: Балашиха.

На виконання вищевказаної Заявки постачальник 17.11.2013р. направив за адресою, зазначеною Відповідачем у Заявці, Товар загальною вартістю 729 750 російських рублів, що підтверджується залізничною товарно-транспортною накладною, рахунком-фактурою (а.с.15-19).

У день відвантаження Товару Позивач, у відповідності з вимогами п.3.1 Договору, направив Відповідачу електронною поштою повідомлення про відправку Товару з додатком копій залізничної товарно-транспортної накладної, рахунку-фактури, експортної вантажної митної декларації, реєстру з номерами вагонів, сертифікату походження ф.СТ-1 і сертифікату якості на Товар, виданого підприємством-виробником (а.с.17-22).

Згідно відмітки на залізничній товарно-транспортній накладній Товар прибув на адресу, зазначену Відповідачем (тобто, на станцію Балашиха) 27.11.2013р.

У відповідності з п.4.1 Договору датою поставки вважається дата перетину Товаром україно-російського кордону.

Згідно п.4.4 Договору поставка Товару здійснюється шляхом доставки Товару залізничним транспортом силами та за рахунок Позивача в місце поставки, вказане в п. 2.3 Договору.

При цьому, кінцевим пунктом призначення Товару буде залізнична станція, що повинна бути зазначена в заявці і специфікації на кожну поставку, де буде здійснюватись здавання-приймання Товару в порядку, передбаченому умовами Договору.

Згідно п. 2.3 Договору конкретні умови поставки погоджуються сторонами в специфікації.

Таким чином, Сторони в Специфікації визначили умови та місце постачання - DAF (ІНКОТЕРМС - 2000) до залізничного переходу на кордоні Україна-Росія: ст. Зерново - Суземка.

Згідно ІНКОТЕРМС-2000, умови DAF означають, що продавець виконав свої обов'язки щодо поставки, коли товар, що пройшов митне очищення для експорту, але ще не для імпорту, наданий у розпорядження покупця не розвантаженим на прибулому транспортному засобі в названому місці та пункті на кордоні, але перед митним кордоном суміжної країни. Під терміном "кордон" може розумітися будь-який кордон, включаючи кордон країни експорту.

Згідно п. А 4 ІНКОТЕРМС-2000 DAF, Продавець зобов'язаний надати товар в розпорядження покупця в погодженому пункті на кордоні.

Таким чином, Позивач як Постачальник виконав свої зобов'язання по поставці Товару в момент перетину Товаром російсько-українського кордону на ст. Зерново -Суземка, тобто 21.11.2013р., що підтверджується відміткою на залізничній товарно-транспортній накладній.

Згідно п.2.7 Договору оплата кожної партії Товару здійснюється Покупцем банківським переказом в російських рублях на рахунок постачальника на умовах 100% попередньої оплати протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання сторонами відповідної Специфікації до Договору.

Однак, відповідач розрахунки за отриману продукцію не провів, внаслідок чого станом на час звернення позивача з позовом у даній справі, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за отриману 21.11.2013р. продукцію згідно договору №59 від 05.11.2013р. у розмірі 729750 російських рублів.

Несплата відповідачем коштів за поставлену продукцію стало приводом для звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Згідно положень статей 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема з договору.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Між позивачем та відповідачем виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити продукцію, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку.

Згідно з пунктом 1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару

Приписами ч.ч.1,2 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання, в тому числі підприємці, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 729750 російських рублів обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 9486,75 російських рублів пені.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Згідно п.7.2 договору, у випадку прострочки оплати товару проти строків, встановлених даним договором, покупець сплатить постачальнику пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченого в строк товару за кожну повну неділю прострочки.

Однак, відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як зазначалось вище, пунктом 2.7 Договору сторони передбачили, що оплата кожної партії Товару здійснюється Покупцем банківським переказом в російських рублях на рахунок постачальника на умовах 100% попередньої оплати протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання сторонами відповідної Специфікації до Договору.

Оскільки Покупцем не здійснено попередню оплату заявленого товару, то в силу приписів ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто, за обставинами справи з 28.11.2013р.

Перевіривши розрахунок пені із врахуванням положень закону, господарський суд приходить до висновку, що правомірним є нарахування пені за період з 28.11.2013 по 07.02.2014 за формулою: 729750 російських рублів*13%(подвійна облікова ставка НБУ)*72(кількість прострочених днів)/365 в сумі 18713,59 російських рублів.

Враховуючи те, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 9486,75 грн., заява про збільшення суми позову не подавалась, то стягненню підлягає пеня в сумі 9486,75 російських рублів.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач не подав до суду жодного доказу на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору за правилами ст.49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.33,34,43,44,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-ТТК" (308015, Російська Федерація, м. Бєлгород, вул. Сумська, б.66а, код 92872280)

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бехівський гранітний кар'єр" (11521, Житомирська область, Коростенський район, с. Бехи, код 13568156) - 739236,75 російських рублів, з яких 729750,00 російських рублів - основний борг, 9486,75 російських рублів - пеня, а також 3637,64 грн. сплаченого судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 07 квітня 2014 року.

Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - відповідачу (рек. з повід.)