Ухвала суду № 38096646, 02.04.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2014 року Справа № 876/8029/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08 травня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталь-Едель" до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

11 квітня 2013 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сталь-Едель» звернувся в суд з позовом до відповідача - Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області ДПС, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000662205 від 12 березня 2013 року, яким позивачу зменшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 342 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 08 травня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 12 березня 2013 року №0000662205.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що господарські операції, які відображені ТОВ "Сталь-Едель" в досліджуваних документах, не мають достатньої доказовості фактичного їх здійснення, така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту; наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту та відшкодування ПДВ у подальшому. Аналіз господарської та економічної діяльності контрагентів позивача - ТОВ «Феміда-Інтер» та ПрАТ «Металіст» свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, а саме: відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, що свідчить про неможливість здійснення фінансово-господарської діяльності. Позивачем також не представлено документів, які б підтверджували фактичне отримання робіт (послуг) від вказаних контрагентів. Безтоварність господарських операцій позивача також підтверджується аналізом виробничих потужностей, необхідних для здійснення певних технологічних процесів, перевіркою їх фактичної наявності у контрагентів позивача. Поясненнями громадян ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, відібраними спіробітниками ВМП Луцької ОДПІ, підтверджується відсутність належних доказів транспортування позивачем товару від контрагента, невикористання контрагентом позивача - ТОВ «Феміда-Інтер» власних складських приміщень для зберігання відповідного товару, сумнівність актів виконаних робіт на транспортування товарно-матеріальних цінностей зі складу контрагента та інші факти, які підтверджують безтоварність операцій між ТОВ «Феміда-Інтер» та ТОВ «Сталь-Едель». Таким чином, позивач безпідставно сформував податковий кредит. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000662205 прийнято правомірно. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, позивач подав на адресу суду заперечення проти апеляційної скарги, в яких зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить справу слухати у його відсутності. Тому з врахуванням вищенаведеного, суд, відповідно до положень ч.1 ст.197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи в їхній відсутності в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Свідоцтвом про державну реєстрацію №1198020000002359 стверджується, що ТОВ «Сталь-Едель» зареєстроване виконавчим комітетом Луцької міської ради як юридична особа 31 березня 2006 року, ідентифікаційний номер 343104603189.

Видами діяльності позивача є, зокрема, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (основний); виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій; оптова торгівля металами та металевими рудами; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

На момент винекнення спірних правовідносин ТОВ «Сталь-Едель» перебувало на обліку в Луцькій ОДПІ як платник ПДВ, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платником ПДВ №02612778 від 05 квітня 2006 року.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 12 по 18 лютого 2013 року Луцькою ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Сталь-Едель» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Феміда-Інтер» за період з 01 серпня 2010 року по 30 листопада 2012 року, якою встановлено порушення вимог п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 та п.188.1 ст.188 ПК України, в результаті чого завищено податкові зобов'язання на загальну суму 708890,00 грн., в тому числі за вересень 2012 року - 417689,00 грн., за жовтень 2012 року - 291201,00 грн. за взаємовідносинами із ПрАТ «Металіст»; вимог п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.2 ст.198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 417363,00 грн., в тому числі за вересень 2012 року - 417363,00 грн. за взаємовідносинами з ТОВ «Феміда-Інтер»; вимог ст.ст.134, 135, 136, 137 ПК України, в результаті чого завищено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на загальну суму 3544450,00 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2012 року - на суму 2088445,00 грн., за IV квартал 2012 року - на суму 1456005,00 грн.; вимог ст.ст.134, 138, 139 ПК України, в результаті чого завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на загальну суму 3540850,00 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2012 року - на суму 2086815,00 грн., за IV квартал 2012 року - на суму 1454035,00 грн.

За результатами перевірки складено Акт №1147/22.6/3431062 від 19 лютого 2013 року (а.с.10-21).

12 березня 2013 року на підставі вказаного акту перевірки Луцькою винесено податкове повідомлення-рішення №0000662205, яким позивачу зменшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 342 грн. (а.с.4).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з недоведеності податковим органом обставин, які б свідчили про фактичне нездійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини, укладені з контрагентами, не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Позивачем також підтверджено наявність господарської мети при придбанні товару та одержання прибутку внаслідок подальшої реалізації металопрокату. Висновки податкого органу про неправомірність формування платником податків податкового кредиту та валових витрат за результатами таких господарських операцій є безпідставними та необґрунтованими. Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі помилкових висновків Луцької ОДПІ про порушення ТОВ «Сталь-Едель» податкового законодавства. Відповідач не довів правомірності прийнятих ним рішень та не надав доказів на обґрунтування власних заперечень.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

П.198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 ПК України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

П. 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 вересня 2012 року між ТОВ «Феміда-Інтер» (постачальник) та ТОВ «Сталь-Едель» (покупець) укладено два договори поставки труб профільних та блоків газосиліконових стінових.

Найменування, одиниця виміру, загальна кількість, ціна товару визначаються специфікацією, що є додатком №1 до даних договорів (а.с.23-26).

На виконання умов зазначених договорів ТОВ «Феміда-Інтер» протягом вересня-жовтня 2012 року здійснило поставки металопрокату на загальну суму 4249017,38 грн., в тому числі ПДВ - 708169,56 грн., що підтверджується видатковими та податковими накладними (а.с.27-36, 51-58, 71-88).

Транспортування товару від постачальника до покупця здійснювалось автомобільним транспортом підприємця ОСОБА_1, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними (а.с.37, 38-50, 59, 60-70).

Оплата придбаного товару позивачем та автопослуг з його доставки підтверджується платіжним дорученням №94 від 30 жовтня 2012 року на суму 160419,00 грн., отримувач - ТОВ «Феміда-Інтер» та платіжним дорученням №11 від 04 березня 2013 року на суму 18400,00 грн., отримувач ФОП ОСОБА_1, призначення платежу - за автопослуги згідно з актами здачі-приймання робіт 28.09.12 р. та 19.10.12 р. (а.с.84, 85).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 10 липня 2012 року між ТОВ «Сталь-Едель» (постачальник) та ПрАТ «Металіст» (покупець) укладено договір поставки №3, предметом якого є поставка товару, асортимент якого визначається за усною домовленістю між керівниками (а.с.113).

Протягом вересня-жовтня 2012 року ТОВ «Сталь-Едель» здійснило поставку металопрокату ПрАТ «Металіст» на загальну суму 4253342,94 грн., в тому числі ПДВ - 708890,49 грн., що підтверджується податковими та видатковими накладними (а.с.114-140). Розрахунок за придбаний у позивача товар ПрАТ «Металіст» здійснило в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями №471 від 19 вересня 2012 року, №492 від 26 вересня 2012 року, №509 від 18 жовтня 2012 року, №510 від 19 жовтня 2012 року, (а.с.170-173).

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Феміда-Інтер», ПрАТ «Металіст» підтверджується первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні". Про дійсність правочину свідчить також те, що всі розрахунки між позивачем та вказаними контрагентами мають реальний грошовий характер та підтверджені відповідними платіжними дорученнями. Оскільки підставою для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідно до вимог ПК України є належним чином оформлені податкові накладні, що виписані ТОВ «Феміда-Інтер» та ТОВ «Сталь-Едель», то позивачем повністю дотримано всі вимоги чинного законодавства щодо формування податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження реальності проведених операцій з вказаним контрагентом надано ряд первинних документів, зокрема податкові накладні, які не мали недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленим вимогам норм чинного законодавства. Факт отримання позивачем податкової накладної за результатами придбання товару дає право віднести суму сплаченого ПДВ до податкового кредиту. Жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює. І лише відсутність податкової накладної безумовно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту та валових витрат сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг). Інших обмежень щодо включення до податкового кредиту та валових витрат сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів (робіт, послуг), законодавчо не встановлено.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту, доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Щодо покликань апелянта на відсутність належних доказів транспортування позивачем товару від контрагента, колегія суддів вважає такі безпідставними, виходячи з наступного.

Позивачем для підтвердження реальності транспортування товару надано товарно-транспортні, які підтверджують, що поставка товару від ТОВ «Феміда-Інтер» до ТОВ «Сталь-Едель» здійснювалась з пункту навантаження: смт.Ківерці, вул.Жовтнева,11 в пункт розвантаження: м.Луцьк, вул.Боженка, 34.

Транспортування металопрокату при поставці його позивачем на ПрАТ «Металіст» вантажним транспортом не здійснювалось з огляду на наявність у ПрАТ «Металіст» орендованого приміщення за адресою: м.Луцьк, вул.Боженка, 34, відповідно до договір оренди від 01 червня 2012 року №2, згідно з яким ПрАТ «Металіст» орендує у позивача будівлю цеху (С-1), що знаходиться за вищевказаною адресою: м.Луцьк, вул.Боженка, 34.

Факт оренди зазначеного приміщення підтверджується актом приймання-передачі до вказаного договору оренди, актами здачі-прийняття робіт, податковими накладними (а.с.174-182).

Таким чином, доводи апелянта в цій частині є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Покликання апелянта на нереальність господарських операцій з огляду на відсутність основних фондів та недостаність трудових ресурсів є безпідставними, оскільки немає законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, тобто є можливість здійснення діяльності шляхом використання орендованих основних фондів, залучення трудових ресурсів на підставі укладення цивільно-правових договорів. Крім того, оборотно-сальдовою відомостю по рахунку: 10 «Місця зберігання; Необоротні активи» за квітень 2013 року підтверджується, що у позивача для здійснення господарської діяльності наявні основні засоби: адміністративні приміщення, склади та будівля цеху, за місцерозташуванням: м.Луцьк, вул.Боженка, 34, що також підтвержується і актом перевірки (п.2.9 акту перевірки, а.с.12).

Колегія суддів також вважає, що судом першої інстанції правильно не взято до уваги як належні та допустими докази у справі поясненнями громадян ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (а.с.107-112), відібрані спіробітниками ВМП Луцької ОДПІ під час проведення заходів по відпрацюванню сумнівних операцій з поставки товару ТОВ «Феміда-Інтер» до ТОВ «Сталь-Едель», оскільки така інформація не спростовує встановлених фактів відсутності порушення позивачем вимог податкового законодавства, крім того, вказані особи не допитувалися як свідки, не попереджалися про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а тому їх пояснення не можуть судом прийматися до уваги як доказ у справі.

Таким чином, Луцька ОДПІ не надала жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентом вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з поставки товару позивачеві, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція висловлена, зокрема, в Постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10, який зазначив, що "чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту". Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Така правова позиція суду узгоджується також з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення №0000662205 від 12 березня 2013 року прийнято неправомірно.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів прийшла до переконання про те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 08 травня 2013 року у справі № 803/882/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.І. Мікула

Судді А.Р. Курилець

М.П. Кушнерик