Ухвала суду № 38095056, 25.03.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/687/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Потапчука В.О.,

- Семенюка Г.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року по справі за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 28.11.2012 року № 0000791701, № 0000801701, від 19.02.2013 року № 000031701, № 000041701, № 000051701,-

В С Т А Н О В И Л А:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач, або ФОП ОСОБА_2) звернувся до суду з адміністративним позовом до Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (правонаступник - Баштанська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, далі - відповідач) про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 28 листопада 2012 року №№ 0000791701, 0000801701.

Після відкриття провадження у вказаній адміністративній справі, позивач подав позов про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 19 лютого 2013 року №№ 000031701, 000041701, 000051701, за яким відкрито провадження в адміністративній справі № 814/937/13-а (а.с.1 т.2).

За клопотання позивача позови були об'єднані в одне провадження (а.с.90-91 т.1, а.с.97-98 т.2).

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року вказані вимоги задоволено та податкові повідомлення-рішення від 28 листопада 2012 року № 0000791701, від 28 листопада 2012 року № 0000801701, від 19 лютого 2013 року № 000031701, від 19 лютого 2013 року № 000041701, від 19 лютого 2013 року № 000051701, прийняті Баштанською міжрайонною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби, визнано протиправними і скасовано.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, наголошуючи, зокрема, на правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

В судове засідання представники сторін не прибули, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомленні належним та своєчасно, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою (а.с.134 т.2)

Згідно вимог ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Крім того, відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів, з огляду на зазначене, а також враховуючи те, що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи, - дійшла висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в серпні 2012 року посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 10 серпня 2010 року до 30 вересня 2012 року, результати якої оформлені актом від 16 серпня 2012 року № 209/17/НОМЕР_3 (а.с.11-20 т. 1).

У висновку вказаного акту перевірки зазначено про порушення позивачем наступних вимог податкового законодавства: ст. 19 п. 19.1. пп. «а» Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та ст. 176 п. 176.1, ст. 177 Податкового кодексу України, що виявилось у неналежному веденні обліку доходів та витрат; ст. 167 п. 167.1, ст. 177 п. 177.1, 177.2 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на доходи фізичних осіб на 72551,65 грн.; ст. 183 п. 183.10, ст. 185 п. 185.1, ст. 187 п. 187.1 Податкового кодексу України, що потягло заниження ПДВ, який підлягав сплаті до бюджету на суму 36346,20 грн.

На підставі вказаних висновків відповідачем прийнятті податкові повідомлення - рішення від 28 листопада 2012 року: № 0000791701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 36346,20 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 9086,55 грн.; № 0000801701, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 72551,65 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 18137,91 грн. (а.с.21-22 т.1).

Позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення до Державної податкової служби у Миколаївській області, яка відмовила в задоволенні скарги (а.с.15-29 т.2) та за наслідками її розгляду 19 лютого 2013 року МДПІ прийняла: податкове повідомлення-рішення № 000031701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 50913,45 грн.; податкове повідомлення-рішення № 000041701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 6178,82 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1544,71 грн.; податкове повідомлення-рішення № 000051701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 9086,55 грн. (а.с.12-14 т.2).

Як вбачається зі змісту вказаного акту спірної перевірки, підставою для нарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб та застосування відповідного штрафу, стали такі обставини: на думку перевіряючого, позивачем порушено порядок ведення книги обліку доходів і витрат, що виявилось у не відображенні виручки, яка надійшла від ПАТ «Херсонський маслозавод» на загальну суму 319483,0 грн. і з урахуванням самостійно задекларованої позивачем виручки в сумі 162248,0 грн., чистий оподатковуваний дохід позивача складає 481731,0 грн. (319483+162248=481731); безпідставне включення до складу витрат, пов'язаних із обслуговуванням транспортних засобів і витрат, на підтвердження яких позивачем надані чеки, в яких відсутні реквізити продавця.

Однак, колегія суддів не погоджується з вказаними висновками податкового органу та вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення заявленого позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, прийнятих на підставі вказаних висновків, з огляду на викладене.

Відповідач в акті перевірки зазначає, що позивач порушив порядок ведення книги обліку доходів, оскільки не відобразив виручку від ПАТ «Херсонський маслозавод», яка надійшла до нього згідно платіжних доручень № 14384 від 02 серпня 2011 року на суму 171613,0 грн., № 14239 від 09 серпня 2011 року на суму 48938,0 грн., № 14276 від 16 серпня 2011 року на суму 50000 грн., № 14344 від 23 серпня 2011 року на суму 48932,0 грн., а всього на суму 319483,0 грн. (171613+48938+50000+48932=319483).

Водночас, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивач здійснює розрахунки виключно в безготівковій формі, шляхом списання/зарахування коштів на розрахунковий рахунок у філії «Ощадбанку», про що, також, зазначено перевіряючим в акті перевірки. Позивач надав суду витяг з банківського рахунку за період з 01 січня до 31 грудня 2011 року, з якого слідує, що від ПАТ «Херсонський маслозавод» позивач отримував кошти за послуги із збору молока виключно 02 серпня 2011 року в розмірі 60000,0 грн., 09 серпня 2011 року в сумі 48938,50 грн., 16 серпня 2011 року в розмірі 50000,0 грн. і 23 серпня 2011 року в сумі 48932,0 грн., що загалом складає 207870,50 грн. (60000+48938,50+50000+48932=207870,50).

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність відповідачем отримання позивачем виручки від ПАТ «Херсонський маслозавод» в сумі 319483,0 грн., яка зазначена в акті перевірки, так як ці доводи відповідача спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами, тобто суд виходить з того, що загальний обсяг виручки, отриманої позивачем від ПАТ «Херсонський маслозавод» складає 207870,50 грн. Таким чином, невірний обрахунок відповідачем суми коштів, які надійшли до позивача, призвів до невірного визначення суми чистого оподатковуваного доходу.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач протиправно не врахував в якості витрат, витрати понесені позивачем у зв'язку із проходженням його автотранспортом технічного огляду (565,0 грн.) і витрати на запчастини та технічне обслуговування (230770,0 грн.), а всього 231335,0 грн. (565+230770=231335).

Так, аргументуючи свої заперечення в цій частині, відповідач вказав на те, що на його думку, оскільки автотранспорт зареєстрований на фізичну особу ОСОБА_2, а не на фізичну особу-підприємця ОСОБА_2, останній не міг відносини витрати, пов'язані із утриманням автотранспорту, до складу своїх витрат, як суб'єкта підприємницької діяльності.

Водночас, виходячи з приписів ч. 1 ст. 52 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 128 Господарського кодексу України, відокремлення майна, яке використовується фізичною особою - підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, від усього належного такій фізичній особі майна, не передбачено.

Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1388, передбачено реєстрацію транспортних засобів лише за юридичними чи фізичними особами і взагалі не передбачено їх реєстрацію за фізичними особами -підприємцями.

Зважаючи на викладене, реєстрація транспортного засобу на фізичну особу не є тією обставиною, яка може свідчити про його придбання без мети подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Тобто, використання позивачем в своїй підприємницькій діяльності автомобілів, які зареєстровані за нею, як за фізичною особою, не суперечить приписам проаналізованого законодавства, відповідно, витрати, які він несе на утримання такого майна можуть включатись до складу витрат підприємницької діяльності, за умови, що таке майно використовується для досягнення цілей підприємницької діяльності.

Факт використання позивачем придбаних транспортних засобів у межах господарської діяльності підтверджено актом перевірки відповідача (а.с.19 т.1).

Також, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що не можуть бути взяті до уваги заперечення відповідача про те, що витрати на утримання автотранспорту не є витратами операційної діяльності і, відповідно, не враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з огляду на викладене.

Відповідно до п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Статтею 138 (розділу ІІІ) Податкового кодексу України визначено, що до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Визначення поняття операційних витрат надано в пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України встановлено: «Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг».

Таким чином, витрати, пов'язані з обслуговуванням транспортного засобу (яким здійснювалось перевезення товарів в рамках здійснення господарської діяльності підприємця) включаються до собівартості послуг, які надаються, отже є операційними витратами.

Крім того, відповідач наполягає на тому, що правомірно не врахував витрати позивача на придбання паливно-мастильних матеріалів в сумі 240000,0 грн., оскільки на чеках, наданих позивачем, були відсутні реквізити продавця, які дозволяють його ідентифікувати, що відповідач розцінив як порушення п. 1.2 та 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88.

Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, наведені ним норми Положення визначають метод бухгалтерського обліку і підстави для внесення записів (п. 1.2) та надають визначення терміну первинних документів (п. 2.1), а тому позивач не міг порушити загальні норми.

Досліджені судом першої інстанції товарні чеки, надані сторонами, містять відбиток печатки суб'єкта господарювання з зазначенням індивідуального номера, що дозволяє ідентифікувати такого платника податків (а.с.54-55, 75-76, 78 т.1).

Крім того, судом першої інстанції обґрунтованого зазначено, що поза увагою відповідача залишився той факт, що діюче законодавство не передбачає зазначення в товарному чеку реквізитів продавця.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач протиправно не врахував в якості витрат, витрати позивача на утримання автотранспорту в сумі 231335,0 грн. та витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів в сумі 240000,0 грн., а всього не враховано витрат на суму 471335,0 грн. (231335+240000=471335).

Отже, загальна сума виручки позивача складає 370118,50 грн., з яких 162248,0 грн. самостійно задекларований показник в податковій декларації і 207870,50 грн. виручка отримана від ПАТ «Херсонський маслозавод», а сума протиправно не врахованих витрат складає 471335,0 грн., а тому витрати позивача значно перевищують його доходи.

Стаття 177 пункт 177.2 Податкового кодексу України визначає, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця, тобто позивач повинен сплатити податки, виходячи з різниці між загальною сумою свого доходу і загальною сумою своїх витрат.

Витрати позивача перевищують його доходи, а тому у позивача взагалі відсутній об'єкт оподаткування.

Підставою для нарахування позивачу ПДВ стало перевищення обсягу виручки від реалізації послуг в III кварталі 2011 року.

Згідно ст. 181 п. 181.1 Податкового кодексу України, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Як встановлено судом першої інстанції і не заперечується позивачем, сума його виручки перевищила 300000,0 грн., а тому за правилами наведеної норми, позивач зобов'язаний був зареєструватись як платник ПДВ.

Статтею 183 пункт 183.2 Податкового кодексу України визначено, що у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Як вбачається зі змісту акту спірної перевірки, перевищення обсягу оподатковуваних операцій відбулось в серпні 2011 року, тобто позивач повинен був не пізніше 10 вересня 2011 року подати до МДПІ відповідну заяву, однак такої заяви останнім подано не було.

Поряд з цим, зі змісту акту спірної перевірки вбачається, що протягом вересня-грудня 2011 року позивачем не здійснювались господарські операції, які є об'єктом оподаткування ПДВ, а відтак колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відсутні підстави для нарахування позивачу ПДВ.

Вказані висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовуються. В апеляційній скарзі ДПІ посилається лише на ті висновки, які викладено в акті перевірки, що став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень. Натомість, вказаним висновкам, як зазначено вище, судом першої інстанції надано належну правову оцінку.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року по справі за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 28.11.2012 року № 0000791701, № 0000801701, від 19.02.2013 року № 000031701, № 000041701, № 000051701 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання чинності безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: /М.П. Коваль/

Суддя: /В.О. Потапчук/

Суддя: /Г.В. Семенюк/