Вирок № 38092141, 10.01.2014, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 711/4073/13-кГоловуючий по 1 інстанціїКатегорія : ч. 2 ст. 125 КК України Макаренко І.В. Доповідач в апеляційній інстанції Іваненко І. В. ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2014 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого судді Іваненка І. В.

суддів Биби Ю. В., Євтушенка В. Г.

при секретарі Бєлан О. В.

за участю прокурора Субботіної С. А.

обвинуваченого обвинуваченого ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

законного представника потерпілого ОСОБА_5

представника потерпілого, адвоката ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора, який приймав участь у розгляді провадження в суді першої інстанції, а також обвинуваченого ОСОБА_3, на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 листопада 2013 року, яким вирішено

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Калинівка Городищенського району Черкаської області, українця, громадянина України, освіта середня, одруженого, пенсіонера, мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

засудити за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді одного року обмеження волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на один рік, а також з покладенням на нього обов'язків не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінального-виконавчої інспекції, повідомляти інспекцію про зміну місця проживання та періодично з'являтися до інспекції на реєстрацію. Також вироком суду вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь законного представника потерпілого ОСОБА_7 1 071,47 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди; стягнути з ОСОБА_3 на користь малолітнього потерпілого ОСОБА_8 5 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди; стягнути з ОСОБА_3 на користь Черкаської міської ради 198,03 грн., зарахувавши їх до загального фонду міського бюджету м. Черкаси «Інші надходження», розрахунковий рахунок 31419544700002, МФО 854018, ЗКПО 38031150 та 3 622,88 грн., зарахувавши їх до загального фонду обласного бюджету Черкаської області «Інші надходження», розрахунковий рахунок 31410544700001, МФО 854018, код 37930566 банк одержувач ГУДКСУ у Черкаській області; вирішено речовий доказ по справі, а саме DVD диск, зберігати в матеріалах кримінального провадження, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 визнаний винним у тому, що він 24 травня 2012 року близько 19.00 години біля вхідних дверей четвертого під'їзду будинку АДРЕСА_1 взяв обома руками малолітнього потерпілого ОСОБА_8 за вуха, та, утримуючи за них, підняв останнього, а потім відпустив, і умисно наніс один удар ребром долоні в область потиличної частини голови, після чого знову взяв обома руками за вуха, й, утримуючи за них, підняв його, та різко відпустив. Внаслідок цього потерпілий отримав удар потиличною частиною голови об вхідні двері під'їзду, і йому при цьому були спричинені тілесні ушкодження у вигляді травми голови зі струсом головного мозку, травматичним набряком м'яких тканин обох завушних ділянок, саднами, крововиливами обох завушних ділянок та вушних раковин, які згідно з висновком судово-медичної експертизи № 195/103 м/д від 25 березня 2013 року відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Не погодившись з вироком, прокурор подав апеляційну скаргу, у якій просить вирок суду скасувати, у зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції закону про кримінальну відповідальність. Просить постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_3 покарання за ч. 2 ст. 125 КК України у виді штрафу в розмірі 75 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_3 покарання у виді обмеження волі, яке не могло згідно з ч. 3 ст. 61 КК України бути йому призначеним, враховуючи його пенсійний вік. У решті вирок суду першої інстанції просить залишити без змін.

Обвинувачений ОСОБА_3 також подав апеляційну скаргу, у якій просить вирок суду першої інстанції скасувати та повернути кримінальне провадження на новий судовий розгляд. Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції поверхово розглянув справу, дав неправильну оцінку добутим доказам, а окремі докази не оцінив взагалі чи проігнорував.

Указує, що суд не звернув увагу на те, що потерпілий першим ударив онука обвинуваченого, й дії обвинуваченого були реакцією на цю подію. Вказує, що він лише узяв малолітнього потерпілого за вуха, не кидав його і не бив.

Також вказує, що Третя Черкаська міська лікарня ШМД не діагностувала у ОСОБА_8 ні струсу головного мозку, ні закритої мозкової травми. Хоча 24.05.2012 р. робився знімок № 7234, але ніяких пошкоджень, крім крововиливів за вухами, не було виявлено. Вказує, що у виписці з історії хвороби № 8170 зазначено про те, що даних про травматичне ураження головного мозку не виявлено, нейрохірургічне лікування не показане. Також указує, що й МРТ головного мозку не підтверджує, що у ОСОБА_8 спостерігається струс чи черепно-мозкова травма. Зазначає, що на останньому засіданні в суді першої інстанції був зачитаний висновок судово-медичної експертизи за жовтень та листопад 2013 року, в якій було вказано, що лікувався ОСОБА_8 по своєму хронічному захворюванню. Тому потерпілий не погоджується з стягненням з нього на користь лікарні 3 622,88 грн.

Обвинувачений також вказує, що він, маючи на утриманні двох малолітніх онуків, не в змозі відшкодувати потерпілому моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

Крім цього, обвинувачений зазначає, що усвідомлює неправильність свого вчинку відносно потерпілого, однак вважає, що перебував у стані сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними та аморальними діями потерпілого, що відповідно до п. 7 ст. 66 КК України необхідно вважати обставиною, яка пом'якшує покарання.

Стягнення з нього на користь законного представника потерпілого ОСОБА_7 суми матеріального відшкодування витрат на лікування потерпілого у розмірі 1 071 грн. 47 коп., а також стягнення з нього на користь Черкаської міської ради суми витрат за послуги Третьої Черкаської міської лікарні швидкої медичної допомоги щодо лікування потерпілого в розмірі 198 грн. 03 коп., обвинувачений ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі не оспорює.

Стороною потерпілого апеляційні скарги не подавалися. Однак, представник потерпілого адвокат ОСОБА_6 подав письмові заперечення на апеляційні скарги прокурора і обвинуваченого, у яких просив відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_3 і частково задовольнити апеляційну скаргу прокурора, скасувавши вирок в частині призначеного ОСОБА_3 покарання у виді обмеження волі та призначивши йому інше покарання у виді арешту строком на один місяць реально.

В обґрунтування своєї позиції представник потерпілого зазначає, що в ході досудового розслідування та під час судового розгляду кримінального провадження були здобуті беззаперечні докази наявності вини ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, зокрема висновок судово-медичної експертизи № 195/103 м/д від 25 березня 2013 року, медичні довідки та історія хвороби ОСОБА_8, показання свідків, матеріали відеозапису з камери відеоспостереження під'їзду АДРЕСА_1.

Представник потерпілого указує, що факт наявності матеріальної шкоди документально підтверджується фіскальними чеками на придбання медичних препаратів для малолітнього ОСОБА_8, а також медичними довідками та висновком експерта. Наявність моральної (немайнової) шкоди, яка відповідно до ст. 23 ЦК України полягала у фізичному болі та стражданнях, яких ОСОБА_8 зазнав у зв'язку із ушкодженням здоров'я, та у душевних переживаннях, яких зазнав сам малолітній потерпілий а також його батьки, у зв'язку із протиправною поведінкою з боку ОСОБА_3 по відношенню до дитини, підтверджується медичними довідками, випискою з історії хвороби, де вказаний діагноз та термін лікування з вимушеним припиненням навчального процесу та припиненням спортивних тренувань.

Також представник потерпілого ОСОБА_6 зазначає, що в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить вирок суду першої інстанції скасувати та повернути справу на новий розгляд, однак відповідно до вимог ст. 415 КПК України повернення справи на новий розгляд допускається виключно у випадках, передбачених п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 415 КПК України, про які мова в апеляції взагалі не ведеться.

У судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу підтримав з мотивів, які в ній наведені, просив її задовольнити та відхилити апеляційну скаргу обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_3 також свою апеляційну скаргу підтримав з мотивів, які в ній наведені, просив її задовольнити, не заперечував проти апеляції прокурора в частині призначення йому покарання у виді штрафу.

Захисник ОСОБА_4 підтримала позицію обвинуваченого ОСОБА_3, не заперечувала проти апеляції прокурора в частині призначення обвинуваченому покарання у виді штрафу

Законний представник потерпілого та представник ОСОБА_6 підтримали позицію, викладену у письмових запереченнях представник потерпілого. Просили апеляційну скаргу обвинуваченого відхилити, а апеляцій скаргу прокурора задовольнити частково, скасувавши вирок в частині призначеного обвинуваченому покарання та призначити йому покарання у виді арешту строком на один місяць реально.

Заслухавши доповідача, прокурора, обвинуваченого, захисника, законного представника потерпілого та його представника, вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі, а апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Винуватість ОСОБА_3 у вчиненні поставленого йому у вину злочину обґрунтовано встановлена судом першої інстанції як доведена всебічно дослідженими у судовому засіданні доказами, зокрема наступними:

- показами малолітнього потерпілого ОСОБА_8 про те, що 24 травня 2012 року близько 19.00 год. біля вхідних дверей четвертого під'їзду будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 взяв його обома руками за вуха, і, утримуючи за вуха, підняв його, а потім відпустив та наніс один удар ребром долоні в область потиличної частини голови. Потім знову взяв його обома руками за вуха, і, утримуючи за вуха, підняв його, і знову різко відпустив, внаслідок чого він отримав удар потиличною частиною голови об вхідні двері під'їзду;

- показами свідка ОСОБА_10 про те, що 24 травня 2012 року після 17.00 год. вона знаходилась на подвір'ї будинку АДРЕСА_1 і побачила, як ОСОБА_3 біля четвертого під'їзду взяв обома руками за вуха малолітнього ОСОБА_8, в результаті чого потерпілий піднявся на носочки та гучно плакав, а обвинувачений кричав на нього. Побачивши це, вона відразу ж підійшла до ОСОБА_8 та зробила зауваження ОСОБА_3 Він відпустив потерпілого і сказав, що розбирається з ним за те, що він вдарив його онука. Вона запитала у ОСОБА_8 номер його квартири та повідомила його батьків про дану подію. Під час розмови ОСОБА_3 з матір'ю потерпілого обвинувачений хотів показати як тримав ОСОБА_8 і знову схопив його за вухо, але мати потерпілого відбила його руку;

- показами малолітнього свідка ОСОБА_11 про те, що 24 травня 2012 року близько 19.00 год. він гуляв на подвір'ї будинку АДРЕСА_1 і побачив як ОСОБА_8 та ОСОБА_12 почали битися, а потім останній почав плакати і побіг додому. На подвір'я вийшов дідусь ОСОБА_12, підійшов до потерпілого, який стояв біля четвертого під'їзду, та почав його сварити, а також взяв його правою рукою за ліве вухо. Він пішов за будинок і при подальших подіях присутній не був. Через 10 хвилин він повернувся і побачив на місці події батьків потерпілого, які розмовляли з ОСОБА_3, а біля лівого вуха ОСОБА_8 була кров;

- показами малолітнього свідка ОСОБА_13 про те, що наприкінці весни - на початку літа 2012 року, точної дати не пам'ятає, він разом зі своїми товаришами ОСОБА_8, ОСОБА_11 та ОСОБА_14 гуляли у дворі будинку. В цей час він пішов на заняття з танців і, коли повернувся, то ОСОБА_11 розповів йому, що між ОСОБА_12 та ОСОБА_8 виник конфлікт, і дідусь ОСОБА_12 смикнув ОСОБА_8 за вухо;

- показами малолітнього свідка ОСОБА_14 про те, що у минулому році, точної дати він не пам'ятає, він разом з ОСОБА_11, ОСОБА_13 грали у дворі свого будинку у футбол. Він побачив, як ОСОБА_12 та ОСОБА_8 кидались один на одного травою. Він продовжив грати у футбол та через деякий час підійшов до під'їзду і побачив, що там стоять декілька осіб, і у ОСОБА_8 за вухом тече кров. Також він бачив, що потерпілий вдарив ОСОБА_12 в пах;

- показами малолітнього свідка ОСОБА_12 про те, що в травні 2012 року він гуляв у дворі будинку з ОСОБА_11, ОСОБА_8 та ще кількома товаришами. Через деякий час ОСОБА_8 хтось кинув в обличчя пісок. Він почав тікати від ОСОБА_8, та, коли останній його наздогнав, то наніс йому удар ногою в пах. Його товариші, хто саме він не пам'ятає, розповіли його дідові про цю ситуацію. Його дід підійшов до ОСОБА_8 та смикнув його за вухо;

- показами свідка ОСОБА_15 про те, що 24 травня 2012 року близько 19.00 год. вона разом зі своєю дочкою вийшла з під'їзду будинку АДРЕСА_1 і побачила, як ОСОБА_3 біля вхідних дверей четвертого під'їзду схопив ОСОБА_8 Як саме він його схопив, вона не бачила, оскільки стояла спиною до входу у під'їзд. Коли вона почула, як потерпілий закричав, вона повернулася, але ОСОБА_3 потерпілого вже відпустив. Сусідка ОСОБА_10 викликала через домофон батьків ОСОБА_8, а вона з донькою пішли до магазину, і, коли повернулися, то побачили біля під'їзду працівників міліції та швидкої допомоги;

- показами свідка ОСОБА_16, яка дала аналогічні покази;

- даними відеозапису з камери спостереження, з якого вбачається, як ОСОБА_3 вчиняє неправомірні дії щодо малолітнього ОСОБА_8;

- даними висновку судово-медичної експертизи № 195/103 м/д від 22 березня 2013 року, з якого вбачається, що у ОСОБА_8, згідно даних медичних карт, мали місце ушкодження: травма голови зі струсом головного мозку, травматичним набряком м'яких тканин обох завушних ділянок, саднами, крововиливами обох завушних ділянок та вушних раковин. Вказані ушкодження виникли від дії тупих предметів, по давності виникнення можуть відповідати часу вказаному в постанові про призначення експертизи;

Перевіряючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_3 колегія суддів вважає наступне.

Викладаючи свої доводи в апеляційній скарзі, обвинувачений ОСОБА_3 у підсумку просить суд апеляційної інстанції, скасувавши вирок, повернути кримінальне провадження на новий судовий розгляд.

Однак, як вірно указує у своїх запереченнях представник потерпілого ОСОБА_6, призначити новий розгляд в суді першої інстанції суд апеляційної інстанції має право лише у випадках, передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 415 КПК України. Жодні з указаних в цих пунктах підстав обвинуваченим не наведені й судом апеляційної інстанції не встановлені, тому задовольнити апеляційну скаргу обвинуваченого в частині повернення кримінального провадження на новий судовий розгляд суд апеляційної інстанції не може.

Стосовно клопотання обвинуваченого про скасування вироку суду першої інстанції в цілому, колегія суддів також не вбачає можливим задовольнити цю апеляційну вимогу, не вбачаючи для цього достатніх підстав.

Як вірно зазначив суд першої інстанції у вироку, доводи обвинуваченого про те, що він не бив потерпілого, а лише взяв його за вуха, обґрунтовано спростовуються показами самого потерпілого, який був допитаний у судовому засіданні у присутності законних представників. Тому вказані доводи обвинуваченого колегія суддів відхиляє.

Доводи обвинуваченого про те, що потерпілий не зазнав від його дій жодних травм, колегія суддів також відхиляє, оскільки вони обґрунтовано спростовуються дослідженими судом першої інстанції даними висновку судово-медичної експертизи № 195/103 м/д від 22 березня 2013 року, з якого вбачається, що у ОСОБА_8 мали місце травма голови зі струсом головного мозку, травматичним набряком м'яких тканин обох завушних ділянок, саднами, крововиливами обох завушних ділянок та вушних раковин. Вказані ушкодження виникли від дії тупих предметів, по давності виникнення можуть відповідати часу вказаному в постанові про призначення експертизи та відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Доводи обвинуваченого про те, що він не повинен відшкодовувати кошти в сумі 3 622,88 грн., витрачені Черкаською обласною дитячою лікарнею на лікування потерпілого, колегія суддів також відхиляє як необґрунтовані.

Після події злочину, яка мала місце 24 травня 2012 року, ОСОБА_8 був госпіталізований до Третьої Черкаської міського лікарні швидкої медичної допомоги, де пробув один день, й був виписаний 25 травня 2012 року. Дійсно, як указує в апеляційній скарзі обвинувачений, у виписці з історії хвороби ОСОБА_8 з указаної лікарні № 8170 від 25 травня 2012 року (а.с. 16) вказано, що даних про травматичне ураження головного мозку немає, й нейрохірургічне лікування не показане. Лікарем рекомендовано спостереження у дитячого невролога, а також продовження лікування з приводу основного захворювання.

Однак батьки дитини, хвилюючись за стан здоров'я сина, ініціювали його госпіталізацію до Черкаської обласної дитячої лікарні, де після детальних аналізів, досліджень і спостережень в ході перебування дитини на стаціонарному лікуванні з 25 травня по 15 червня 2012 року ОСОБА_8 був поставлений повний діагноз, який зафіксований у виписці з історії хвороби № 3886 від 15 червня 2012 року (а.с. 14-15), а саме закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, синдром ліквородинамічних розладів, вестибулопатія, забій м'яких тканин голови. Також в діагнозі указані й супутні захворювання та ускладнення, а саме внутрішня компенсована гідроцефалія та підвищена епіактивність головного мозку. Вказаний діагноз був поставлений на підставі детальних медичних досліджень, а саме, як указано у виписці, на підставі екстракраніального сканування, яке було проведене 29 травня 2012 року, та МРТ головного мозку, яке було проведене 09 червня 2012 року.

У вказані виписці чітко вказано, що, враховуючи факт травми 24 травня 2012 року, скарги на головокружіння, головний біль, розлади сну, асиметрію рефлексів, ністагм, атаксію, світлобоязнь, інтенційний тремор, припухлість та синці в області обох завушних ділянок, у дитини має місце закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, синдром ліквородинамічних розладів, вестибулопатія, забій м'яких тканин голови.

Колегія суддів вважає, що право батьків ініціювати госпіталізацію дитини при наявності у дитини скарг на здоров'я після отриманої травми до того лікувального закладу, до якого вони вважають за потрібне, є безумовним правом батьків.

Той факт, що кінцевий діагноз дитині був поставлений не одразу у лікарні швидкої медичної допомоги, а згодом при детальному обстеженні в ході госпіталізації до іншого лікувального закладу, на думку колегії суддів, не ставить під сумнів обґрунтованість такого діагнозу, оскільки він підтверджується висновком судово-медичної експертизи.

Той факт, що у дитини раніше мали місце супутні захворювання, а саме внутрішня гідроцефалія та епілептичний синдром, що й вплинуло на тривалість лікування, на думку колегії суддів, не звільняє обвинуваченого він обов'язку відшкодувати відповідні витрати медичному закладу, оскільки основним діагнозом, з приводу якого лікувався потерпілий, є закрита черепно-мозкова травма зі струсом головного мозку. Саме ці ушкодження визначені в висновку судово-медичної експертизи у якості легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, й саме ці ушкодження як наслідки діяння були поставлені у вину ОСОБА_3 і обґрунтовано визнані судом першої інстанції як доведені.

Оцінюючи доводи обвинуваченого щодо відсутності у нього змоги відшкодувати потерпілому визначену судом першої інстанції суму морального відшкодування у розмірі 5 000 грн., колегія суддів вважає, що відсутність такої змоги не може бути достатньою підставою для звільнення обвинуваченого від відшкодування моральної школи, завданої потерпілому злочином. Тому, враховуючи, що розмір цієї суми обвинувачений в апеляційній скарзі не оспорює, колегія суддів не вбачає підстав задовольнити апеляційну скаргу в цій частині з указаних обвинуваченим мотивів.

Також колегія суддів вважає необґрунтованим посилання обвинуваченого на те, що під час вчинення поставлений йому у вину дій він перебував у стані сильного душевного хвилювання, й, відтак, ця обставина має бути врахована як така, що пом'якшує покарання. Наявність чи відсутність у особи стану сильного душевного хвилювання потребує належного підтвердження експертним шляхом. Під час досудового розслідування щодо ОСОБА_3 була проведена амбулаторна судово-психіатрична експертиза, за наслідками якої був складений акт № 165 від 12 квітня 2013 року (а.с. 136-139). Відповідно до висновку комісії експертів, на період часу, до якого відноситься скоєння інкримінованих йому дій та на теперішній час ОСОБА_3 ознак будь-якого хронічного психічного захворювання, недоумства, тимчасового розладу психічної діяльності або іншого хворобливого стану психіки не виявляв і не виявляє, й при збереженні у нього емоційно-вольової сфери, інтелекту, пам'яті, критичних і прогностичних функцій він був здатен у вказаний період часу та здатен на теперішній час усвідомлювати свої дії та керувати ними. За своїм психічним станом на теперішній час ОСОБА_3 може брати участь у слідчих діях, судовому процесі та не потребує застосування будь-яких примусових заходів медичного характеру.

Враховуючи, що жодних даних про будь-які поведінкові відхилення у обвинуваченого на час вчинення ним інкримінованого діяння у висновку експертів немає, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання обвинуваченого на наявність у нього на час вчинення дій стану сильного душевного хвилювання.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів вважає їх обґрунтованими. Прокурор цілком вірно указує, що відповідно до ч. 3 ст. 61 КК України покарання у виді обмеження волі не застосовується до осіб які досягли пенсійного віку. Обвинувачений ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто станом на 24 травня 2012 року він мав вік понад 61 рік, отримує пенсію з 2010 року, що й було обґрунтовано встановлене судом першої інстанції.

Тому призначення судом першої інстанції покарання у виді обмеження волі не відповідає вимогам ч. 3 ст. 61 КК України, й в цій частині вирок суду підлягає скасуванню як незаконний, у зв'язку з чим також є незаконним вирок суду й в частині застосування ст. 75, 76 КК України, адже вони стосуються звільнення особи від покарання, яке не могло бути їй призначене.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, скасовуючи вирок повністю чи частково, суд апеляційної інстанції зобов'язаний ухвалити новий вирок.

Ухвалюючи в частині призначення покарання новий вирок, колегія суддів бере до уваги, що суд першої інстанції при постановленні вироку обґрунтовано врахував позитивну характеристику ОСОБА_3 за місцем проживання, його вік, стан здоров'я та сімейний стан, а також обґрунтовано врахував відсутність обставин, які пом'якшують покарання, і наявність обставини, яка його обтяжує, а саме вчинення кримінального правопорушення щодо малолітнього (9 років). Колегія суддів також вважає необхідним врахувати, що ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності притягується вперше.

Щодо виду покарання, яке має бути визначене як необхідне і достатнє для належного виправлення обвинуваченого, колегія суддів вважає наступне. Санкція ч. 2 ст. 125 КК України передбачає можливість застосування до винного таких видів основних покарань як штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт або обмеження волі. Покарання у виді громадських робіт, виправних робіт та обмеження волі до ОСОБА_3 не можуть бути застосовані, зважаючи на його пенсійний вік.

Таким чином, можливими до застосування залишаються основні покарання у виді штрафу, про що просить прокурор, або арешту, про що апеляційні скарги не подавалися, а заперечення представника потерпілого з цього питання не можуть бути підставою для ухвалення такого рішення.

Враховуючи це, колегія суддів вважає, що обґрунтованих підстав для призначення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, пов'язаного з його ізоляцією від суспільства немає, оскільки необхідний виправний вплив на обвинуваченого може бути здійснений в межах його перебування у суспільстві шляхом призначення йому покарання у виді штрафу.

Колегія суддів вважає запропонований прокурором розмір штрафу, а саме 75 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 1 275 грн. 00 коп., оптимальним, оскільки такий розмір штрафу є середнім у межах, які визначені санкцією частини статті для цього виду покарання.

Враховуючи указане вище та керуючись ст. ст. 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів,-

ЗАСУДИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08 листопада 2013 року щодо ОСОБА_3 скасувати в частині призначеного ОСОБА_3 покарання за ч. 2 ст. 125 КК України у виді обмеження волі строком на один рік та звільнення його відбування покарання на підставі ст. ст. 75, 76 КК України.

Ухвалити в цій частині новий вирок.

Визнати ОСОБА_3 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, на призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі сімдесяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 1 275 грн. 00 коп.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Вирок набирає законної сили з моменту оголошення і може бути оскаржений у касаційному порядку протягом трьох місяців безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий :

Судді :