Постанова № 38089569, 17.03.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2014 р. Справа№ 910/15059/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Лобаня О.І.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Марчуку О.Л.,

за участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 17.03.2014 року

розглянувши матеріали апеляційних скарг публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та приватного акціонерного товариства «Теодосія»

на рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2013 року

у справі №910/15059/13 (суддя Полякова К.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до приватного акціонерного товариства «Теодосія»

про стягнення грошових сум, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.10.2013 року у справі №910/15059/13 позовні вимоги задоволено частково. Вирішено стягнути з ПАТ «Теодосія» на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» втрати від інфляційних процесів у розмірі 25 535,45 грн., пеню у розмірі 39 870,58 грн. та 3% річних у розмірі 144 675,78 грн. У іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2013 року у справі №910/15059/13 в частині відмови у стягненні пені в сумі 452 170,18 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить змінити рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2013 року у справі №910/15059/13 та відмовити у позові в частині стягнення пені в сумі 39 870,58 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2014 року у справі №910/15059/13 апеляційні скарги позивача та відповідача об'єднано в одне провадження та призначено їх до розгляду в судовому засіданні 22.01.2014 року за участю уповноважених представників сторін.

Представник позивача в судовому засіданні 17.03.2014 року надав усні пояснення, якими підтримав свою апеляційну скаргу та заперечив проти доводів викладених в скарзі відповідача. Представник відповідача в судовому засіданні 17.03.2014 року надав усні пояснення, якими підтримав свою апеляційну скаргу та заперечив проти доводів викладених в скарзі позивача.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 31.01.2011 року між НАК «Нафтогаз України» (правонаступником якого є ПАТ «НАК «Нафтогаз України», (далі - постачальник) та ЗАТ «Теодосія» (правонаступником якого є ПАТ «Теодосія», далі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №14/168/11 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати покупцеві в 2011 році імпортний природний газ для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ (п. 1.1. договору).

Як слідує із матеріалів справи, сторонами було укладено ряд додаткових угод до зазначеного договору, якими вносились зміни щодо ціни поставленого природного газу.

На виконання умов договору, постачальник поставив, а покупець прийняв у період з вересня 2011 року по грудень 2012 року (включно) природний газ на загальну суму 7 224 180,52 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с. 23-39).

Відповідно до п. 5.1. договору сторонами передбачено, що оплата за газ, з урахуванням вартості його транспортування, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 15 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач не виконав свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної сплати вартості поставленого природного газу на загальну 1 281 323,84 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, як слідує із матеріалів справи, сторонами здійснено залік зустрічних однорідних вимог у розмірі 1 177 693,85 грн., а також відповідачем сплачено 103 630,00 грн. на рахунок позивача платіжним дорученням №43 від 29.07.2013 року частину основного боргу.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача основної суми боргу в розмірі 1 281 323,84 грн.

Також, відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.2. договору сторонами передбачено, що за несвоєчасну оплату газу у строки, зазначені у п. 5.1. цього договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості пеню у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за звітній період.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» передбачено, що нарахування неустойки за прострочення виконання зобов'язання за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом, можливе лише в тому випадку якщо період нарахування неустойки не перевищує одного року від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого природного газу, колегія суддів, здійснивши власний перерахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 39 870,58 грн.

Відтак, не знаходять свого підтвердження доводи ПАТ «НАК «Нафтогаз України» щодо необґрунтованого розрахунку (невірного періоду) судом першої інстанції пені.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на зазначений припис та перевіривши розрахунок 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 144 675,78 грн.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення інфляційних в розмірі 25 535,45 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» передбачено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 року №23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 року №62-97р).

Крім того, слід зазначити, що нарахування індексу інфляції згідно вищевказаної статті відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому, за весь період прострочення. І, якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву «дефляція», то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуску жодного місяця. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обов'язковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці.

Аналогічної правової позиції притримується Вищий господарський суд України у справі №5023/4682/12 від 27.03.2013 року.

Проте, здійснивши перерахунок інфляційних втрат, здійснений судом першої інстанції, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що місцевим судом не було враховано зазначене вище, а саме дефляцію на спірний період.

Отже, враховуючи викладене та прострочення відповідачем виконання зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого природного газу, колегія суддів, здійснивши власний перерахунок, встановила, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 917,20 грн. інфляційних втрат.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ч. 2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково та прийняти нове рішення.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2013 року у справі №910/15059/13 підлягає частковому скасуванню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2013 року у справі №910/15059/13 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Теодосія» на рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2013 року у справі №910/15059/13 задовольнити частково.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2013 року у справі №910/15059/13 скасувати в частині стягнення з ПАТ «Теодосія» на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 25 535,45 грн. інфляційних втрат.

4. В цій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з ПАТ «Теодосія» на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 2 917,20 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат відмовити.

5. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2013 року у справі №910/15059/13 залишити без змін.

6. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Теодосія» (02068, місто Київ, вулиця Архітектора Вербицького, будинок 1, ідентифікаційний код 30689644) на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код 20077720) 3 747,21 грн. судового збору за подання позову.

7. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; ідентифікаційний код 20077720) на користь приватного акціонерного товариства «Теодосія» (02068, місто Київ, вулиця Архітектора Вербицького, будинок 1, ідентифікаційний код 30689644) 311,41 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

9. Справу №910/15059/13 повернути до господарського суду міста Києва.

10. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

11. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді О.І. Лобань

А.Г. Майданевич