Ухвала суду № 38088660, 03.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/13956/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

03 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Анапріюк С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - Карпенко Наталії Іванівни на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Астрід» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Астрід» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вважає висновки податкового органу неправомірними і безпідставними, а тому податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2013 року задоволено вказаний позов. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 20.05.2013 року за № 0005252280 та № 00005242280, винесені Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - Карпенко Наталія Іванівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні даного позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Астрід» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Еліс Транс» за період з 01.05.2011 року по 31.12.2011 року та з ТОВ «Елтіс» за період з 01.01.2012 року по 30.11.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 23.04.2013 року № 258/1-22-80-36702513, за змістом якого проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 622602,00 грн. та порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, та п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 592955,00грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення № 0005252280 від 20.05.2013 року, яким за позивачем визначено суму зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 778253,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 622602,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 155651,00 грн.; № 00005242280 від 20.05.2013 року, яким за позивачем визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 741194,00 грн. в тому числі за основним платежем в розмірі 592955,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 148239,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, підставою для донарахування позивачу зобов'язань з податку на додану вартість слугували висновки щодо безпідставного віднесення позивачем до складу податкового кредиту та валових витрат коштів сплачених при взаємовідносинах з ТОВ «Елтіс», оскільки правочин, укладений позивачем з таким контрагентом, укладено без мети настання реальних наслідків та, на переконання податкового органу, є нікчемним.

До таких висновків податковий орган прийшов на підставі відомостей акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Елтіс», складеного працівниками ДПІ у Печерському районі м. Києва 15.03.2013 року № 1005/22-10/30782038, яким, на переконання податкового органу, встановлено відсутність вказаного товариства за податковою адресою, а також встановлено відсутність у ТОВ «Елтіс» засобів необхідних для здійснення господарської діяльності.

Саме наведені вище обставини слугували підставою для висновків податкового органу про нікчемність правочину укладеного позивачем з ТОВ «Елтіс», а також укладених на виконання таких правочинів договорів комісії.

При цьому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необгрунтованість доводів відповідача про безтоварність укладених позивачем у перевіряємий період договорів, оскільки вони не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України та фактичних обставинах справи.

Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", за змістом якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічні вимоги податковим законодавством ставляться і при формуванні суб'єктами господарювання валових витрат.

Правова позиція по даному питанню також висловлена у листі ВАС України від 02.06.2011 року, за яким судам першої та апеляційної інстанції рекомендовано при встановленні правомірності формування даних податкового обліку та наявності у правочинів наявності ознак фіктивності чи нікчемності досліджувати товарність таких правочинів.

Аналогічна позиція також викладено у рішеннях Вищого адміністративного суду України, зокрема: постанова від 22.06.2011 року № К/9991/15429/11, ухвала від 05.10.2011 року № К 9991/14602/11.

Судом першої інстанції з метою встановлення істини по справі та дотримання рекомендацій спеціалізованих судів вищих інстанцій досліджено товарність такої угоди та реальність настання її умов, та встановлено наступне.

Між позивачем та ТОВ «Елтіс» 03.01.2012 року було укладено договір № 24 транспортного експедирування, відповідно до змісту якого ТОВ «Елтіс» зобов'язувалось надавати позивачу під загрузку автопоїзди в справному стані, з міжнародною страховкою та надавати інформацію про транспорт.

За результатами виконання сторонами своїх зобов'язань складено акти здачі-приймання робіт (послуг) та виписано податкові накладні.

Крім того, на підставі пояснень в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - директора ТОВ «Елтіс» встановлено, що вказане товариство було створеним ним з метою заняття господарською діяльністю у 2000 році, і по даний час вказане товариство працює та надає послуги.

Також директор ТОВ «Елтіс» пояснив, що дійсно надавав позивачу послуги з транспортного експедирування відповідно до умов договору № 24 від 03.01.2012 року, крім того зазначив, що ним до суду було оскаржено дії податкового органу з приводу складання акту про неможливість проведення зустрічної звірки, за результатами такого оскарження.

При цьому, Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.05.2013 року у справі № 826/4890/13-а визнано неправомірними дії ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо складання такого акту.

Крім того, відповідно до постанови Старшого слідчого першого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 04.10.2013 року кримінальне провадження відносно посадових осіб ТОВ «Астрід», порушене за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України у зв'язку із відсутністю складу злочину в їх діях закрито.

Статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про необґрунтованість податкових повідомлень-рішень, а тому вони підлягають скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - Карпенко Наталії Іванівни - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко В.Е. Мацедонська

Суддя: В.П. Мельничук

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.