Постанова № 38083509, 03.04.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2014 р. Справа№ 910/16240/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Гончарова С.А.

Яковлєва М.Л.

за участю представників:

від позивача: представник - Галков І.О. - за довіреністю,

від відповідача: представник - Полєжаєва К.О. - за довіреністю,

від третьої особи: представник - Пінчук-Ніколайчук Ю.В. - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2013 р.

у справі № 910/16240/13 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг", м. Київ

до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Київ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега торг Лтд», м. Київ,

про стягнення 134 811,91 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 132154,34 грн. основного боргу - заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором фінансового лізингу № 1126/12/2007 від 18.12.2007р., 2190,50 грн. неустойки, 467,07 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором фінансового лізингу № 1126/12/2007 від 18.12.2007р. в частині сплати лізингових платежів за 63-64 періоди.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2013 р. у справі №910/16240/13 позов задоволено повністю, стягнуто з Фірми "Т.М.М." Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" 132154 грн. 34 коп. основного боргу, 2190 грн. 50 коп. неустойки, 467 грн. 07 коп. три відсотки річних, 2696 грн. 24 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фірма "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, обставини, які місцевий господарський суд визнав встановленим, недоведені, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що доводи, які викладені в апеляційній скарзі, нормативно необґрунтовані, не аргументовані та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега торг Лтд».

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Представник третьої особи в судовому засіданні просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.12.2007р. між ТОВ "Ласка Лізинг" (лізингодавець) та ТОВ "Фірмою "Т.М.М." (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 1126/12/2007, відповідно до якого лізингодавець зобов'язався придбати в свою власність техніку у відповідності з встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця та передати його без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач - прийняти його на умовах даного договору.

Відповідно до п.1.1 договору, предметом лізингу є вантажний автомобіль МАЗ 642205-220 в кількості п'яти одиниць.

Умовами п. 3.1 договору визначено, що передача лізингодавцем майна, а також необхідного приладдя та документів, що є невід'ємною частиною майна, та прийняття його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акту здачі-приймання майна. Приймання майна лізингоодержувачем повинне бути здійснене протягом п'яти робочих днів після отримання повідомлення лізингодавця про готовність майна до передачі, про що лізингодавець повідомляє лізиногоодержувача шляхом направлення відповідного повідомлення.

20.03.2008р. на підставі видаткової накладної № РН-0000067 лізингодавець передав, а лізингоодержувач в особі Розпорня О.П., що діяв на підставі довіреностей НВП № 399265 від 15.04.2008р., НБМ № 316817 від 14.03.2008р. прийняв предмет лізингу: автомобіль МАЗ 642205-22- в кількості п'яти одиниць.

Сторонами одночасно з підписанням договору було погоджено та підписано графік внесення лізингових платежів (Додаток № 1 до договору). В подальшому, Додатковою угодою № 1126/12/2007/R від 30.07.2009р. сторонами графік внесення лізингових платежів викладено в новій редакції.

Згідно з п. 7.1 договору, сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця, під якою розуміється сума, відображена в гривнях та яка дорівнює одному долару США за курсом, встановленим п. 7.1.1 договору, а саме:

- "Курс 1" - курс, встановлений НБУ для одного долара США станом на 18.12.07 р.;

- "Курс 2" - курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату, визначену для проведення лізингового платежу згідно з графіком внесення платежів (Додаток № 1) до даного договору.

Відповідно до п. 7.1.2 договору, поточний лізинговий платіж, що підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток суми лізингового платежу, вираженої в "у.о." згідно з графою 3 Додатку № 1 до договору на відповідну дату проведення платежу, та "Курсу 2".

Вартість майна, що передається лізингодавцем лізингоодержувачу складає суму еквівалентну 307 030,00 "у.о", в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 51 171,67 "у.о", виражена в гривнях України. Вартість майна (враховуючи ПДВ), що передається лізингодавцем лізингоодержувачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності з п. 7.4 Договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану в графі 4 графіка внесення платежів по курсу 1 та викупну вартість, вказану в додатку № 1 до Договору по курсу 1 (п. 2.2 Договору).

Згідно умов п. 7.3 договору, загальна вартість лізингових платежів, що підлягають до сплати Фірмою "Т.М.М." - ТОВ, становить 405 829,21 умовних одиниць (у.о.), включаючи ПДВ в розмірі 20% від суми, що відноситься в погашення вартості майна - 49 921,67 у.о.

Згідно з п. 7.5 договору, відповідач зобов'язаний вносити на розрахунковий рахунок позивача платежі, розмір яких встановлювався на кожний період в Графіку внесення платежів, що є Додатком № 1 до договору.

Позивач вказує, що відповідно до Графіку внесення платежів, з 63 по 64 періоди включно, відповідач повинен був сплатити по 6567,49 у.о. відповідно до графи 3 Графіку та по 1699,39 у.о. відповідно до графи 7 Графіку.

Відповідач свої зобов'язання за договором фінансового лізингу № 1126/12/2007 від 18.12.2007р. в частині сплати лізингових платежів за періоди 63-64 не виконав, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість перед лізингодавцем у розмірі 132154,34 грн.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з п. 7.7 договору, лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в об'ємі та в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом строку лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Приписами ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Доказів оплати відповідачем суми 132154,34 грн. чергових лізингових платежів за 63-64 періоду по Графіку внесення платежів, в тому числі в установлені договором строки, суду не надано.

Доводи відповідача про недосягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору в частині непогодження ціни договору, що на думку відповідача свідчить про те, що договір фінансового лізингу № 1126/12/2007 від 18.12.2007р. є не укладеним, спростовуються змістом п.2.3 договору, відповідно до якого ціна в договорі визначена у гривнях, крім того розрахунки між сторонами договору підлягають здійсненню у гривнях (п.7.1 договору), що не суперечать законодавству України.

Що стосується тверджень заявника про нечинність умов пп. 7.1, 7.2, 7.4 договору з огляду на встановлення в договорі грошової одиниці в іноземній валюті, що на думку відповідача, звільняє його від будь-яких зобов'язань за цим договором, слід зазначити наступне.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійним договору фінансового лізингу № 1126/12/2007 від 18.12.2007р. як в цілому, так і в частині пунктів 7.1, 7.2, 7.4 договору, відповідачем не надано.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (пункт 1 частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі у гривнях.

Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, втім, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання також в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, але якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (пункти 1, 2 статті 533 Цивільного кодексу України).

Отже, чинне законодавство хоч і визначає національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №12/149 та судовій практиці Вищого господарського суду України по аналогічних справах, зокрема у постановах № 5011-3/14538-2012 від 20.03.2013р., № 5011-30/16984-2012 від 28.05.2013р., № 910/8841/13 від 14.10.2013р.

Статтями 610, 612 ЦК України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п.9.5 договору, у разі якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не здійснює оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець має право вимагати сплату неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу в перші п'ять днів прострочки та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингоодержувач зобов'язується її сплатити.

Позивачем нараховано 2190,50 грн. неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за прострочення оплати по платіжним зобов'язанням за 63-64 періоди включно, з урахуванням положень ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Оскільки встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, вимога позивача про стягнення неустойки в межах, визначених ч. 6 ст. 232 ГК України є обґрунтованою та правомірною.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 467,07 грн. трьох відсотків річних.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.

Відповідач свого контррозрахунку суми позову не надав, стверджувань позивача належними доказами не спростував.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

З огляду на викладені обставини, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову повністю, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2013 року у справі № 910/16240/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/16240/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді С.А. Гончаров

М.Л. Яковлєв