Ухвала суду № 38081116, 18.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" березня 2014 р. м. Київ К/800/60494/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

при секретарі судового засідання: Мосійчук І.М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року

по справі № 826/6999/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ірмес»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ірмес» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення №0000182230 від 20 лютого 2013 року, згідно якого до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 40567720,18 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 серпня 2013 року у задоволенні позовних відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що співробітниками відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Ірмес» з питань підтвердження від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами та дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з цінними паперами за період з 01 грудня 2011 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої встановлено порушення позивачем п.3 ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет), а саме здійснення ТОВ «Ірмес» в межах торговельного обороту у валюті України розрахунків з нерезидентом «Pt Platinum Public Limited» (Кіпр) без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

На підставі висновків перевірки та процедури адміністративного оскарження податковим органом прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до ст.7 Декрету у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки. Наймодавці-нерезиденти здійснюють оплату праці резидентів виключно у валюті України у готівковій або безготівковій формі. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Положеннями п.5 ч.1 ст.1 Декрету визначено, що резиденти - це, серед іншого, юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України. Нерезидентами є, зокрема, юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України; розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Порядок видачі ліцензій, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, було визначено Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України, затвердженим постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року №484, відповідно до абз.7 п.1.3 якого розрахунки в межах торговельного обороту - рух коштів між резидентами і нерезидентами за операціями продажу (купівлі) товарів на підставі зовнішньоекономічних договорів, які передбачають експорт або імпорт товарів.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» експорт (експорт товарів) - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьому, термін реекспорт (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України; імпорт (імпорт товарів) - купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Системний аналіз зазначених вище приписів Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року №484 (далі - Положення), дає підставі вважати, що до розрахунків нерезидента з резидентом в межах торговельного обороту необхідно відносити операції з імпорту або експорту товарів.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, предметом договору між ТОВ «Ірмес» та компанією «Pt Platinum Public Limited» (Кіпр) є цінні папери, емітовані українським суб'єктом господарювання (ПАТ «Банк Восток»), які обслуговуються в Національній депозитарній системі, а тому, зазначена господарська операція не підпадає під визначення експорту/імпорту товарів у розумінні Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Згідно п.1.4 Положення у межах торговельного обороту без ліцензії здійснюються, серед іншого, розрахунки (платежі) у валюті України між резидентами і нерезидентами-інвесторами за операціями, передбаченими порядком використання поточного рахунку в національній валюті нерезидента-інвестора, установленим у главі 16 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №492.

Відповідно до п.16.3 вищенаведеної Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, на інвестиційний рахунок у національній валюті зараховуються, серед іншого, кошти, повернуті внаслідок часткового або повного припинення нерезидентом інвестицій в Україну відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють здійснення іноземних інвестицій в Україну.

Згідно ст.3 Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції можуть здійснюватися у формі придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів.

З огляду на викладене та зважаючи, що продаж цінних паперів компанією «Pt Platinum Public Limited» (Кіпр) є поверненням раніше здійснених цим нерезидентом інвестицій в Україну, а також враховуючи, що кошти, отримані нерезидентом зараховані на його поточний (інвестиційний) рахунок, відкритий нерезидентом в національній валюті України, колегія суддів погоджує висновок апеляційного суду, що здійснення вищезазначеної господарської операції, яка стала підставою для застосування податковим органом санкцій до ТОВ «Ірмес», не потребувала індивідуальної ліцензії НБУ.

Правильність такого висновку в тому числі підтверджується позицією Національного банку України, висловленою останнім у Листі №29-216/17983 від 16 жовтня 2013 року.

Так, Національний банк України, який у відповідності до положень ст.44 Закону України «Про Національний банк України» діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль, та до повноважень якого, зокрема, віднесено видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій, видача та відкликання ліцензій тощо, у вищезазначеному листі №29-216/17983 від 16 жовтня 2013 року вказує, що перерахування резидентами коштів в гривнях на інвестиційний рахунок іноземного інвестора за операціями купівлі-продажу цінних паперів українських емітентів не вимагає отримання ліцензій.

Крім того, згідно статті 16 Декрету санкції уповноважений застосовувати Національний банк України та за його визначенням підпорядковані йому установи. Відповідач такими правами відповідно до норм закону не наділений.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року по справі № 826/6999/13-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписКарась О.В. підписРибченко А.О.

Ухвала складена у повному обсязі 21.03.2014 р.