Рішення № 38076001, 31.03.2014, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" березня 2014 р.Справа № 924/153/14

Господарський суд Хмельницької області у складі:

Суддя Магера В.В., розглянувши матеріали

За позовом Відділу капітального будівництва Управління Міністерства Внутрішніх Справ України в Хмельницькій області, м. Хмельницький

до Хмельницького районного кооперативно-державне міжгосподарського будівельно-монтажного об'єднання „Райагробуд", с. Шаровечка Хмельницького району Хмельницької області

про - розірвання договору купівлі-продажу №1/94-06 від 12.02.2006 р., укладеного між ВКПБ УМВС України в Хмельницькій області та Хмельницьким районним кооперативно-державним міжгосподарським будівельно-монтажним об'єднанням "Райагробуд";

- стягнення 71 103,19 грн. боргу, з яких 69 420,00 грн. основного боргу та 1683,19 грн. 3% річних

За участю представників сторін:

від позивача: Вороновська Н.В. - за довіреністю від 11.06.2012 р.;

від відповідача: Шамрай В.В. - за довіреністю від 07.02.2014 р.;

за участю: Кондратюк В.В. - головний держфінінспектор відділу інспектування.

В судовому засіданні 31.03.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст.85 ГПК України.

Суть спору: Позивач звернувся до суду із позовом про розірвання договору купівлі-продажу №1/94-06 від 12.02.2006 р., укладеного між ВКПБ УМВС України в Хмельницькій області та Хмельницьким районним кооперативно-державним міжгосподарським будівельно-монтажним об'єднанням "Райагробуд" та стягнення 71 103,19 грн. боргу, з яких 69 420,00 грн. основного боргу так 1683,19 грн. 3% річних.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 12.02.2006р. між ВКБ УМВС України в Хмельницькій області (покупець) та Хмельницьким районним кооперативно-державним міжгосподарським будівельно-монтажним об'єднанням „Райагробуд (продавець) укладено договір купівлі-продажу №1/94-06.

Згідно п.п.1.1. предметом договору сторони визначили передачу продавцем у власність покупцю секцій (кімнат) №14, 15, 16 в гуртожитку по вул. Будівельній,1 в с.Шаровечка Хмельницького району. Відповідно до п.п.1.2., 2.1. даного договору, право власності на секції переходить до покупця з моменту повної оплати вартості об'єкта в сумі 69 420,00 грн. і нотаріального посвідчення договору. Відповідно до п.п.3.1.-3.2. договору, передача секцій здійснюється Продавцем в 10-ти денний строк після повної їх оплати та посвідчується актом приймання-пере дачі.

Позивач вважає, що розрахунок за придбані квартири ним було проведено в повному обсязі, про що свідчить акт звірки взаєморозрахунків від 19 грудня 2012 року. При цьому, між позивачем та відповідачем було підписано Акт №1/1/2 від 12.02.2006 року прийому-передачі житлового фонду, який фактично є актом приймання-передачі лише майнових прав.

Посилається на те, що згідно ст.657 ЦК України, договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ст.334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення. Перехід права власності на секції (кімнати) лише після нотаріального оформлення договору передбачено і п.п.1.2. договору купівлі-продажу від 12.02.2006 року.

Вказує, що 19 червня 2013 року позивач направив на адресу відповідача лист про необхідність нотаріального укладання договору купівлі-продажу кімнат №14-16 та передачі права власності на дане житло, яким було визначено строк такої передачі до 30 червня 2013 року. Проте, стверджує, що до теперішнього часу договір на передачу у власність секцій (кімнат) №14-16 нотаріально посвідчений не був, квартири у власність передані не були.

Крім того, позивач зазначає, що в лютому 2012 року ВКБ УМВСУ в Хмельницький області перевірялось Контрольно-ревізійним управлінням в Хмельницькій області, за результатами перевірки було складено Акт ревізії фінансово-господарської діяльності ВКБ УМВСУ в Хмельницькій області від 27.02.2012р.

При цьому, перевіркою було підтверджено, що кімнати №14-16 фактично позивачу не передавались, в даних квартирах проживають громадяни, в зв'язку з чим ВКБ УМВСУ зобов'язано відобразити в бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість „Райагробуду". На виконання даної вимоги між позивачем та відповідачем 19.12.2012 року було складено Акт здачі-приймання майнових прав, за яким ВКБ УМВСУ повернуло „Райагробуду" майнові права на квартири №14-16 в гуртожитку по вул. Будівельній, 1 в с. Шаровечка на суму 69 420,00 грн.

Посилається на те, що згідно ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, що не було зроблено відповідачем.

Таким чином вважає, що ВКБ УМВСУ виконало свої зобов'язання за договором купівлі-продажу №1/94-06 від 12.02.2006 року, а відповідач порушив свої зобов'язання за даним договором, квартири у власність позивача не передав.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.665 ЦК України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 ЦК України.

Статтею 620 ЦК України передбачено право кредитора витребувати у боржника, який не виконує свої зобов'язання, річ, визначену індивідуальними ознаками. При цьому, кредитор втрачає право на витребування у боржника речі, визначеної індивідуальними ознаками, у разі, якщо ця річ вже передана третій особі у власність або в користування.

Вказує, що кімнати №14-16 перебувають у власності фізичних осіб, тому позивач не має правових підстав на витребування кімнат, що є предметом договору, у відповідача.

Відповідне до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплати неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

У зв'язку із цим, позивач вважає, що договір купівлі-продажу №1/94-06 від 12.02.2006р. підлягає розірванню, а кошти в сумі 69 420,00 грн. підлягають поверненню. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1 683,19 грн. 3% річних за період прострочення з 01.03.2013р. по 20.12.2013р.

Крім того, 12.03.2014 р. надав суду додаткові пояснення, відповідно до яких повідомив, що умови договору купівлі-продажу №1/94-06 від 12.02.2006р. не виконані відповідачем. Згідно п.1.1.-1.2. договору, предметом договору є передача Продавцем у власність Покупцю секцій (кімнат) №14, 15, 16 в гуртожитку по вул. Будівельній, 1 в с. Шаровечка Хмельницького району, право власності на які переходить до Покупця з моменту повної оплати вартості об'єкта в сумі 69 420,00грн. і нотаріального посвідчення договору.

Відповідно до ст.664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до ст.657 ЦК України, договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Відповідно до ст.334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення

Таким чином вважає, що секції (квартири) не були передані в розпорядження покупцю (ВКБ УМВС), так як право розпорядження нерухомим майном виникає у набувача лише з моменту виникнення права власності, яке виникає, відповідно до ст.334 ЦК України, з моменту нотаріального посвідчення договору.

Крім того, після укладання договору, з'ясувалось, що в зазначених в договорі квартирах мешкали інші особи. Посилання відповідача на акт приймання-передачі житлового фонду від 12.02.2006 року, як на доказ передачі квартир є безпідставним, так як акт приймання-передачі не є правовстановлюючим документом, який породжує право власності на нерухоме майно. Таким чином, відповідач не виконав свого зобов'язання за договором передати у власність секції (кімнати) №14. 15, 16 в гуртожитку по вул. Будівельній, 1 в с. Шаровечка Хмельницького району.

Крім того, позивач не погоджується з доводами відповідача про недоведеність виконання позивачем п.2.2. договору. Так, враховуючи, що розрахунки проводились в лютому 2006 року (тобто 8 років назад), будь-яка документація про перерахування коштів не збереглась. Проте, як зазначає позивач, про факт оплати свідчать наступні докази:

1) відповідно до п.3.1. договору, передача секцій здійснюється Продавцем в 10 денний строк після повної оплати. Враховуючи, що між сторонами було укладено акт приймання-передачі житлового фонду від 12.02.2006 року, відповідач своїми діями підтвердив факт оплати позивачем повної вартості.

2) факт оплати та наявність дебіторської заборгованості відповідача перед позивачем було підтверджено перевіркою ДФІ (Акт ревізії фінансово-господарської діяльності ВКБ УМВСУ в Хмельницькій області від 27.02.2012 року №22-08-08/64), який визнається судами також належним доказом по справі (зокрема, постанова ВГСУ від 26.04.2012 року по справі №23/5005/11182/2011.

3) факт оплати та наявність дебіторської заборгованості відповідача перед позивачем було підтверджено актом звірки взаємних розрахунків від 19.12.2012 року. При цьому, позивач вважає безпідставним посилання відповідача на неналежність даного доказу.

Так, згідно зі ст.32 ГПК доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, па підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини.

Відповідно до п.11.11 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, інвентаризація розрахунків повинна бути присвячена погодженням обсягів заборгованостей між кредиторами і дебіторами. Основою для такої інвентаризації повинні служити кредиторські виписки про заборгованість, які або підтверджені дебіторами, або оскаржені ними. Враховуючи, що відповідач підписав даний акт, він фактично визнав наявність заборгованості по даній господарській операції.

Вказує що судовою практикою на сьогоднішній день акт звірки визнається доказом по справі. Так, в Постанові Вищого господарського суду України (далі ВГСУ) від 16.12.2010 р. у справі №17/717 було встановлено: „приймаючи рішення про стягнення з відповідача заявленої позивачем суми основного боргу, господарські суди першої та апеляційної інстанцій відхилили доводи останнього про те, що актом звірки взаєморозрахунків між сторонами узгоджено суму заборгованості. Спростовуючи наведені доводи, господарські суди зазначили, що чинним законодавством акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку, а у розумінні ст.ст.9,10 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Проте, вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами, договором, накладними, рахунками тощо.

Постановою ВГСУ від 14.12.2010 р. у справі №32/175-10 встановлено, що позивач на підтвердження факту та розміру наявної заборгованості подав до суду підписані сторонами акти звірки взаєморозрахунків - відповідний детальний розрахунок. Попередніми судовими інстанціями зміст зазначених документів залишено без дослідження та оцінки. З огляду на наведене відхилення судом апеляційної інстанції акта звірки взаєморозрахунків не лише суперечить приписам статей 32, 34, 36 ГПК України щодо визначення письмового доказу, але й не ґрунтується на встановлених судами фактичних обставинах".

В Постанові ВГСУ від 21.12.2010 р. у справі №21/84-10 також було визнано доказом акт звірки взаєморозрахунків, де серед інших доказів, суд взяв до уваги і підписаний уповноваженими представниками сторін, скріплений їх печатками двосторонній акт звірки взаємних розрахунків по спірних видаткових накладних з вивіреним сальдо на користь позивача. Цей акт складено на підставі даних бухгалтерського обліку й первинних документів сторін, і відображені в ньому дані не спростовано відповідачем.

Таким чином, позивач зазначає, що серед інших доказів, які підтверджують факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу №1/94-06 від 12.02.2006 року (це сам договір купівлі-продажу, акт здачі-приймання майнових прав від 19.12.2012 року, акт перевірки ДФІ №22-08-08/64), акт звірки взаєморозрахунків від 19.12.2012 року є належним доказом.

Крім того, позивач вважає безпідставним застереження відповідача по строкам позовної давності. Так, відповідно до ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Згідно із п.1.2. договору Продавець зобов'язаний був передати об'єкт шляхом нотаріального посвідчення договору. Строк такого посвідчення договором не визначений. 19 червня 2013 року ВКБ УМВС звернулось до відповідача з вимогою нотаріально посвідчити договір.

Крім того, відповідно до ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Враховуючи, підписані сторонами документи, а саме: акт здачі-приймання майнових прав від 19.12.2012 року та акт звірки взаєморозрахунків від 19.12.2012 року, відповідач вчинив дії, якими визнав свій борг перед позивачем. Таким чином, строк позовної давності ВКБ УМВСУ в Хмельницькій області порушений не був.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві від 11.02.2014р., посилаючись на те, що позивачем не доведено факт виконання п.2.2 договору, а посилання позивача на фактичне перерахування коштів на рахунок відповідача, не відповідає дійсності. При цьому, позивачем на підтвердження позовних вимог не подано належних первинних документів на проведення господарської операції по розрахунках із відповідачем.

Відповідач вважає, що наданий суду акт звірки взаємних розрахунків від 19.12.2012р. не може належним чином підтверджувати господарські операції, оскільки акт звірки не породжує будь-яких прав та обов'язків у сторін. В той час як зобов'язання сторін повинно підтверджуватись первинними документами, договором, накладними, рахунками тощо.

Поняття первинного документу наводиться у ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" де зазначається, що це - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Але даний акт підтверджує лише наміри щодо оплати.

Крім того, в засіданні суду 12.03.2014 р. надав заяву про застосування строків давності, відповідно до якої зазначив, зокрема, що позивачем пропущено загальний трирічний строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України. При цьому зазначив, що так як, договір було укладено 12.02.2006 р., то перебіг позовної давності починається щ 13.02.2006 р. і спливає рівно через три роки, тобто 13.02.2009 року. З огляду на викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

На вимогу суду 31.03.2014р. головний держфінінспектор Держфінінспекції у Хмельницькій області надав суду письмове пояснення, відповідно до якого повідомив, що Державною фінансовою інспекцією в Хмельницькій області відповідно до п. 1.1.6.1 Плану контрольно-ревізійної роботи на IV квартал 2011 року проведено ревізію фінансово-господарської діяльності відділу капітального будівництва УМВС України в Хмельницькій області за II півріччя 2009 року, 2010 рік та завершений звітний період 2011 року, якою встановлено ряд порушень та недоліків, відображених в акті ревізії від 27.02.2012 року № 22-08-08/64.

Так, ревізією виявлено, що відповідно до умов договору купівлі-продажу №1/94-06 від 12.02.2006 та акту прийому-передачі житлового фонду №1/1/2 від 12.02.2006 року Хмельницьким РКДМБМО „Райагробуд" було передано три кімнати №14, 15 та №16 загальною площею 106,8 м.кв. на загальну суму 69420,0 грн. в гуртожитку по вул. Будівельна, 1 в с. Шаровечка Хмельницького району. Зазначені кімнати за даними позабалансового обліку ВКБ УМВСУ рахуються на рахунку 02 „Активи на відповідальному зберіганні".

Натомість, фактично вищезазначені кімнати ВКБ УМВСУ не було передано та в них проживають громадяни. Дебіторська заборгованість в сумі 69 420,0 грн. за даними бухгалтерського обліку ВКБ УМВСУ станом на 01.01.2012 року відсутня, чим порушено вимоги ст.3, ст. 11 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996.

Станом на 31.12.2011 р. дебіторської заборгованості, по якій минув строк позовної давності, на балансі установи не рахується. Вищезазначене питання перевірялось в частині проведення відділом капітального будівництва УМВС України в Хмельницькій області претензійно-позовної роботи в 2010-2011 роках.

Представник позивача в засідання суду 31.03.2014р. прибув, позовні вимоги підтримав із підстав, викладених у позові, просить позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 31.03.2014р. прибув, проти позову заперечив із підстав, викладених у відзиві.

Представник Державної фінансової інспекції в судовому засіданні надання пояснення аналогічні, що викладені у письмовому поясненні.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Відділ капітального будівництва Управління Міністерства Внутрішніх Справ України в Хмельницькій області, м. Хмельницький зареєстроване як юридична особа 12.06.1992р., про що видано свідоцтво про державну реєстрацію №833018 серія А00, значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців згідно довідки статистики №600637 серія АА від 18.06.2012р.

12.02.2006р. між ВКБ УМВС України в Хмельницькій області (покупець) та Хмельницьким районним кооперативно-державним міжгосподарським будівельно-монтажним об'єднанням „Райагробуд" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу №1/94-06.

Згідно п.п.1.1. договору сторони передбачили, що продавець зобов`язується передати у власність покупця секцію №14 загальною площею 35,5 м.кв., №15 загальною площею 35,3 кв.м., №16 загальною площею 36,0 м.кв. в гуртожитку по вул. Будівельній,1 в с.Шаровечка Хмельницького району, а продавець зобов'язується прийняти вказану секцію, оплатити її повну вартість відповідно до умов, що визначені в цьому договорі, та пройти реєстрацію секцій в бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до п.п.1.2., 2.1. даного договору право власності на секцію переходить до покупця з моменту повної оплати вартості об'єкта і нотаріального посвідчення договору. Вартість секції №14, №15, №16 загальною площею 106,8 кв.м. по вул. Будівельній складає 69 420,00 грн. із розрахунку 650,00 грн. за 1 м.кв.

Згідно п.2.2, 3.1, 3.2 договору передбачено, що покупець оплачує вартість секцій в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Передача секцій здійснюється продавцем в 10-ти денний строк після повної оплати. Передача секцій продавцем і прийняття секцій покупцем посвідчується актом прийому-передачі, який підписується сторонами.

Вказаним договором сторони передбачили, що у разі порушення терміну оплати за секцію покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожний день прострочки. У разі, якщо покупець протягом 10 днів з моменту підписання цього договору, не сплатить встановлену в договорі ціну або відмовиться прийняти придбану секцію, продавець має право вимагати прийняття придбаної секції і сплати ціни, а також відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, зі своєї сторони, порушувати питання про розірвання цього Договору і вимагати відшкодування збитків. (п.п.7.1, 7.2 договору).

Згідно п.п.8.1, 9.1 цього договору продавець гарантує, що секція не входить до переліку об'єктів, які не підлягають приватизації, не є проданими, переданими, заставленими, не знаходяться під арештом, судових справ щодо них немає. Ризик випадкової загибелі секції несе покупець з моменту підписання цього договору та сплати вартості. Договір підлягає нотаріальному посвідченню. Всі витати по нотаріальному посвідченню несе покупець.

12.02.2006р. позивач та відповідач підписали Акт №1/1/2 прийому-передачі житлового фонду, згідно якого позивач передав, а відповідач прийняв три кімнати (№14, №15, №16) в гуртожитку по вул. Будівельній,1 в с. Шаровечка Хмельницького району загальною площею 106,8 м.кв. загальною вартістю 69 420,00 грн.

Згідно акту ревізії фінансово-господарської діяльності ВКБ УМВС України в Хмельницькій області від 27.02.2012р. №22-08-08/64 встановлено, що фактично кімнати №14, №15, №16 в гуртожитку по вул. Будівельній,1 в с. Шаровечка Хмельницького району ВКБ УМВСУ не передавались, оскільки в них проживають громадяни. Дебіторська заборгованість в сумі 69 420,0 грн. за даними бухгалтерського обліку ВКБ УМВСУ станом на 01.01.2012 року відсутня, чим порушено вимоги ст.3, ст.11 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996.

В матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків від 19.12.2012р. про стан заборгованості в сумі 69 420,00 грн., складений на вимогу ДФІ від 12.03.2012р. №22-08-03-14/1477.

19.06.2013р. позивач звернувся до відповідача із листом №38/222, згідно якого просив на протязі 10 днів від дати тримання останнього (20.06.2013р. відповідач лист отримав) нотаріально посвідчити вказаний договір купівлі-продажу №1/94-06.

Вважаючи, що відповідач порушив умови договору купівлі-продажу №1/94-06 від 12.02.2006р. та не передав позивачу квартири, останній звернувся до суду із позовом, згідно якого просив розірвати договір купівлі-продажу №1/94-06 від 12.02.2006 р., укладений між ВКПБ УМВС України в Хмельницькій області та Хмельницьким районним кооперативно-державним міжгосподарським будівельно-монтажним об'єднанням "Райагробуд", та стягнути з відповідача 71103,19 грн. коштів, з яких 69 420,00 грн. основного боргу так 1683,19 грн. 3% річних.

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги таке:

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як свідчать матеріали справи, 12.02.2006р. сторони підписали між собою договір купівлі-продажу №1/94-06, предметом якого було визначено житлові приміщення в гуртожитку (секції №14, №15, №16) загальною площею 106,8 кв.м. (п.п.1.1 договору). При цьому, п.п.1.2 договору передбачено, що право власності на секцію переходить з моменту повної оплати вартості товару та нотаріального посвідчення договору.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив, що для договору купівлі-продажу №1/94-06 від 12.02.2006р. є обов'язковою встановлена законом форма про нотаріальне посвідчення двостороннього договору, за відсутності дотримання якої такі договори вважаються нікчемними.

Статтею 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

В ході вирішення спору судом встановлено, що вказаний договір купівлі-продажу №1/94-06 від 12.02.2006р. сторонами не виконувався та в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували вчинення сторонами дій, спрямованих на виконання вказаного договору.

Твердження позивача про здійснення оплати в сумі 69 420,00 грн. належними доказами не підтверджено, а наданий в матеріали справи акт звірки взаємних розрахунків від 19.12.2012р. про стан заборгованості відповідача в сумі 69 420,00 грн., судом оцінюється критично та до уваги не може бути прийнятий, зважаючи на таке. При цьому, всупереч вимог ухвали суду від 27.02.2014р. позивачем не подано належних та допустимих доказів перерахування коштів у вищевказаній сумі відповідачу. Згідно листа відповідача від 31.03.2014р. кошти на виконання умов договору №1/94-06 на рахунок продавця не надходили.

Відповідно до Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", із змінами та доповненнями, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер): забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Таким чином, діючим законодавством на бухгалтера (головного бухгалтера) не покладений обов'язок вчинення дій, які б свідчили про визнання (невизнання) наявності на підприємстві заборгованості. Зазначена особа лише організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій та забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства. Проте, приписами діючого законодавства не заборонено надавати будь-які повноваження особі (головному бухгалтеру, бухгалтеру, працівнику підприємства тощо) для здійснення нею представницьких функцій від імені підприємства, у тому числі на визнання суми заборгованості.

Відповідно до ч.3 ст.237 ЦК України, представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Будь-які докази того, що зі сторони позивача та відповідача вчинялись підписи головними бухгалтерами (за відсутності їх прізвищ), і останні мали право на вчинення таких дій, які свідчать про визнання відповідачем боргу в сумі 69 420,00 грн. перед позивачем, в матеріалах справи відсутні.

Крім того, у загальному розумінні звірка (звіряння) передбачає перевірку точності та відповідності чомусь, зіставлення чогось із чимось. Акт звірки складається не в результаті здійснення господарської операції, а з метою встановлення (підтвердження) реальних показників дебіторсько-кредиторської заборгованості підприємства і його не можна вважати первинним документом.

Також, відсутність в зазначеному документі підпису керівника позивача або інших осіб, які в силу довіреності (доручення, договору тощо) мають право представляти інтереси позивача, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акту звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості і який може служити підставою для відновлення факту наявності заборгованості в розрізі конкретного правочину.

Таким чином, акт звірки взаємних розрахунків від 19.12.2012р., на який посилається позивач, як на первинний доказ оплати, не є таким доказом і не може підтверджувати заборгованість сторін правочину у разі виникнення спору. Аналогічна позиція щодо актів взаємозвірки між підприємствами викладена у постанові Вищого господарського суду України від 14.10.2013р. по справі №924/87/13-г.

Посилання позивача на Акт прийому-передачі житлового фонду від 11.02.2006р., по якому відповідач передав, позивач - прийняв три кімнати загальною площею 106,8 кв.м., спростовується самим позивачем у письмових поясненнях та представником позивача в судових засіданнях.

При цьому, актом ревізії від 27.02.2012р. №22-08-08/64, яка проводилась Державною фінансовою інспекцією в Хмельницькій області, було встановлено, що фактично вищезазначені кімнати ВКБ УМВСУ не було передано та в них проживають інші громадяни. Дебіторська заборгованість в сумі 69420,0 грн. за даними бухгалтерського обліку ВКБ УМВСУ станом на 01.01.2012 року відсутня, чим порушено вимоги ст.3, ст.11 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996. Дане підтверджується також наданим в матеріали справи письмовим поясненням головного держфінінспектора Держфінінспекції у Хмельницькій області від 31.03.2014р.

Відтак, в матеріалах справи відсутні будь-які інші докази, які б підтверджували виконання сторонами (стороною) договору або вчинення будь-яких дій, які підтверджували таке виконання. При цьому, порушення позивачем та/або відповідачем зобов'язань по нікчемному правочину, в ході вирішення даного спору, судом також не встановлено.

При цьому, законодавством України не передбачено можливості розірвання нікчемного правочину, оскільки договір може бути розірвано за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною свого зобов'язання, тобто дійсного спірного правочину.

Згідно п.п.2.5.2. п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України). Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України) (п. 2.6 Постанови).

Нотаріальне посвідчення правочинів (договорів) є обов'язковим лише у передбачених законом випадках або коли сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору (частина четверта статті 639 ЦК України). Зокрема, вимоги щодо обов'язкового нотаріального посвідчення правочину встановлено для довіреності, що видається у порядку передоручення, договору іпотеки, договору купівлі-продажу об'єкта приватизації державного майна, договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи тощо. У зв'язку з недодержанням вимоги щодо нотаріального посвідчення правочинів нікчемними є лише такі правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню чи такі, умовами яких передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення. (п.п.3.2 Постанови).

Приписами статей 651,652 ЦК України передбачені підстави розірвання договору.

Зокрема, ст.652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Частинами 3,4 вказаної статті передбачено, що в разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову.

Враховуючи те, що позивачем не доведено та не подано доказів на підтвердження зміни істотних обставин, яким сторони керувались при укладанні спірного договору із врахуванням вимог ст.652 ЦК України, суд вважає позовні вимоги про розірвання договору купівлі-продажу №1/94-06 від 12.02.2006 р. безпідставними, не підтвердженими відповідними доказами та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду також на те, що укладений між сторонами правочин є нікчемним.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 71 103,19 грн. коштів, з яких 69 420,00 грн. основного боргу так 1683,19 грн. 3% річних, суд вважає їх безпідставними та такими, які будь-яким доказами не підтверджені.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 п.1 ст.175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З положень ст.11 та ст.509 ЦК України вбачається, що в силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто сплати боргу, однією з підстав виникнення, цивільних прав та обов'язків сторін є укладення між ними договору.

Судом враховується, що зобов'язання відповідача перед позивачем по оплаті коштів в сумі 69 420,00 грн. за відсутності укладеного між сторонами дійсного правочину, зважаючи на нікчемність договору купівлі-продажу №1/94-06 від 12.02.2006 р., не виникли.

Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача 69 420,00 грн. основного боргу так 1683,19 грн. 3% річних, суперечить фактичним обставинам справи та не узгоджується із вимогами чинного законодавства. Натомість, будь-яких інших доказів на спростування зазначеного, суду не подано.

За приписами статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з приписами статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. (ст. 43 ГПК України).

Безпідставним суд вважає заяву відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності при зверненні із даним позовом, зважаючи на таке.

Згідно з ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 1, 5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. (ч.3 ст.267 ЦК України).

Згідно п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013р. №9 передбачено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Із врахуванням вищенаведеного та приймаючи до уваги відсутність порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, заява відповідача про застосування до спірних відносин строку позовної давності, не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у позові необхідно відмовити.

У відповідності до ст.ст.44, 49 ГПК України судові витрати по справі на відповідача не покладаються.

Керуючись ст.ст.1, 2, 45, 12, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, СУД -

В И Р І Ш И В:

У позові Відділу капітального будівництва Управління Міністерства Внутрішніх Справ України в Хмельницькій області, м. Хмельницький до Хмельницького районного кооперативно-державного міжгосподарського будівельно-монтажного об'єднання „Райагробуд", с. Шаровечка Хмельницького району Хмельницької області про розірвання договору купівлі-продажу №1/94-06 від 12.02.2006 р., укладеного між ВКПБ УМВС України в Хмельницькій області та Хмельницьким районним кооперативно-державним міжгосподарським будівельно-монтажним об'єднанням "Райагробуд"; стягнення 71 103,19 грн. боргу, з яких 69 420,00 грн. основного боргу та 1 683,19 грн.3% річних відмовити.

Повне рішення складено 04.04.2014р.

Суддя В.В. Магера

Віддруковано 1 прим. - до матеріалів справи