Ухвала суду № 38074501, 03.04.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/2239/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Янголь Є. В.Номер провадження 22-ц/788/617/14 Суддя-доповідач - Маслов В. О. Категорія - 27

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

03 квітня 2014 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Маслова В. О.,

суддів - Дубровної В. В., Лузан Л. В.,

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Грандфінресурс",

на заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07 травня 2013 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства "Грандфінресурс" про визнання договору недійсним, стягнення збитків та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 07 травня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним договір від 03 липня 2012 року № 211677 та додатки до нього. Стягнуто з ПП "Грандфінресурс" на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 2011 грн. 12 коп.

В апеляційній скарзі ПП "Грандфінресурс" посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у позові ОСОБА_3 відмовити. При цьому зазначає, що спірний договір укладений на підставі вільного волевиявлення сторін з дотриманням вимог чинного законодавства, твердження суду про вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької діяльності та з використанням пірамідальної схеми не відповідає дійсності. Вважає, що діяльність відповідача на момент укладення спірного договору не підлягала ліцензуванню.

Заслухавши пояснення представника позивачки ОСОБА_4, яка вважала рішення місцевого суду правильним, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення місцевого суду залишенню без зміни, виходячи з ч. 1 ст. 308 ЦПК України.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 03 липня 2012 року між сторонами було укладено договір № 211677 разом з додатками до нього (а.с. 4 - 9).

Відповідно до умов п. 1.1 договору відповідач зобов'язався вчинити від імені та за рахунок учасника - позивача певні юридичні дії, спрямовані на придбання товару, або відповідної суми у позику, зазначеної у Додатку № 1 до даного договору, на умовах діяльності Програми "Альянс Україна", що міститься в Додатку № 2, в тому числі: сформувати реєстр учасників, забезпечити його адміністрування; організовувати та проводити захід по розподілу грошового фонду, здійснити оплату товару на користь учасника або надати учаснику відповідну суму у позику; надавати інші послуги і здійснювати інші правочини.

Також зазначеним договором передбачені обов'язки учасника, зокрема, сплатити одноразовий комісійний внесок.

Відповідно до п.п. 2.1.1, 2.1.2 договору, учасник в день підписання договору сплачує одноразовий комісійний внесок та адміністративний платіж, який сплачується не пізніше 15 календарних днів з моменту отримання дозволу; своєчасно, не пізніше 15 числа кожного місяця, сплачує загальний платіж, який включає чистий внесок, за рахунок якого адміністратор здійснює оплату вартості товару чи надає відповідні суми у позику, та адміністративні витрати, що є платою за послуги адміністратора з організації діяльності програми.

Згідно з п. 1.3 ст. 1 додатку №2 до договору, його предметом є послуги з формування реєстру учасників програми, метою яких є придбання товару або відповідної суми у позику.

Як вбачається з п. 4.1 ст. 4 додатку №2, після вчасної сплати чергового загального платежу учасник набуває право брати участь у найближчому заході, коли фонд реєстру є достатнім.

Конкретні умови отримання учасником заявленої суми визначені у ст. 5 цього додатку.

Адміністратор гарантує учаснику надати обумовлену грошову суму за умови виконання останнім всіх умов договору і додатків до нього ( ст. 14 додатку №2 ).

На виконання умов договору, позивачка 03 липня 2012 року сплатила 500 грн. одноразового комісійного внеску, 13 серпня 2012 року, 18 вересня 2012 року, 10 жовтня 2012 року та 15 листопада 2012 року по 277 грн. 78 коп. щомісячного чистого внеску та по 100 грн. адміністративних витрат за договором, а всього 2011 грн. 12 коп., що підтверджується квитанціями, копії яких є на а.с. 11 -13.

Позивачка стверджує, що вказані платежі здійснила з метою отримання у найближчий час позики у розмірі 10000 грн. для ремонту квартири. З часом вона зрозуміла, що позики не отримає і доля її грошей стала невідомою.

Статтею 19 Закону України "Про захист прав споживачів" заборонена нечесна підприємницька практика. До такої практики віднесена будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману - п. 2 абзацу другого ч. 1 ст. 19. Забороняються як такі, що вводять в оману утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції - п. 7 ч. 3 ст. 19. Перелік форм підприємницької діяльності, що вводить в оману, не є вичерпним - ч. 2 ст. 19. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Про це зазначено у ч. 1 ст. 203 ЦК України.

У ч. 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Позов про визнання угоди недійсною ОСОБА_3 обґрунтувала посиланням на правовідносини, які регулюються ст. ст. 203, 215, 227, 229, 230 ЦК України, ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" вважаючи, що помилилася при укладенні договору, а відповідач ввів її в оману нечесною підприємницькою діяльністю, утворенням пірамідальної схеми, несправедливими умовами договору, відсутністю у відповідача ліцензії на надання фінансових послуг населенню.

Задовольняючи позов в частині вимог про визнання недійсним договору та стягнення сплачених коштів, суд першої інстанції виходив з того, що позивач за договором повинен був отримати суму коштів, розмір якої визначався відповідними Додатками до договору, а саме 10000 грн. Суд вважав, що умови спірного договору є несправедливими та непрозорими, унаслідок чого утворюється істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживачеві і на користь відповідача, і що ПП „Грандфінресурс" здійснює нечесну підприємницьку практику, оскільки фонди групи з придбання товару/позики формуються виключно за рахунок внесків інших клієнтів системи, без залучення коштів товариства, а розподіл коштів фонду групи між клієнтами є непрозорим і являє собою реалізацію діяльності пірамідальної схеми. Разом з тим, позивачкою не надано переконливих доказів щодо вчинення правочину під впливом помилки або обману та заподіяння моральної шкоди. В цій частині позову відмовлено і сторони не оскаржують рішення суду в цій частині.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскаржуване рішення місцевого суду відповідає вимогам ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", ст.ст. 214, 215 ЦПК України, зібраним у справі доказам.

Колегія суддів приймає також до уваги той факт, що на день укладення договору відповідач не мав ліцензії на надання фінансових послуг населенню. Відповідач визнає, що відповідної ліцензії на надання фінансових послуг населенню він не мав на день укладення даного договору 03 липня 2012 року, на час виконання цього договору, не має і на даний час. Доводи апелянта про те, що на час укладення спірного договору діяльність ПП "Грандфінресурс" не потребувала ліцензування, відповідала вимогам чинного законодавства, оскільки підприємство не надавало фінансових послуг населенню, здійснювало лише адміністрування їхніх коштів з метою придбання товарів та позик, є необґрунтованими.

Колегія суддів знаходить, що діяльність відповідача по збору грошових коштів фізичних осіб, по їх акумулюванню, адмініструванню, розподілу між клієнтами, видачі позик без залучення своїх коштів, витрачання частини цих коштів на свій прибуток і утримання свого апарату є наданням фінансових послуг населенню і повинна піддаватися ліцензуванню у відповідності з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг». Отже, цей Закон, у системному зв'язку з Законом України «Про захист прав споживачів», з урахуванням вимог ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 227 ЦК України є достатньою правовою підставою для часткового задоволення позову в частині визнання недійсним укладеного сторонами договору, повернення позивачу коштів в одинарному розмірі, сплачених відповідачу за договором.

Доводи позивача про несправедливість умов договору підтверджується розділом договору про відповідальність сторін у ст. 9. Якщо відповідач не поверне належні позивачу кошти, то він сплачує штраф у розмірі 0,01 % від суми одноразового комісійного внеску за кожен день прострочки, тобто 1 відсоток від суми прострочки за 100 днів прострочки. Поряд з цим для позивача за не внесення чергового платежу встановлена відповідальність у розмірі 10 % від суми боргового зобов'язання, що є неспівмірним, неадекватним у порівнянні з відповідальністю слабшої сторони, якою є споживач.

Доводи позивача про незаконність укладеного договору підтверджується і тим, що згідно зі ст. 905 ЦК України при укладенні договору про надання послуг повинен бути визначений строк цього договору. Аналіз укладеного між сторонами договору не містить у собі конкретного строку отримання позивачем позики у 10000 грн. на що вона розраховувала при укладенні договору, тобто цей строк невідомо коли настане і може не настати взагалі.

Твердження апелянта щодо законності вказаного договору, про згоду позивача на його укладення, про відсутність нечесної підприємницької діяльності і пірамідальної схеми по відношенню до позивача, колегія суддів знаходить недоведеними, такими, що суперечать викладеним вище обставинам і доказам.

Інші доводи апеляційної скарги ПП "Грандфінресурс" висновків суду не спростовують.

За викладених обставин і фактів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з достатньою повнотою з'ясував обставини справи, у відповідності зі ст.212 ЦПК України дав оцінку зібраним доказам і вирішив спір у відповідності з законом, тому підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Грандфінресурс" відхилити, а заочне рішення Зарічного районного суду м. Суми від 07 травня 2013 року залишити без змін.

Рішення місцевого суду і ухвала апеляційного суду набрали законної сили, але можуть бути оскаржені в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -