Вирок № 38073035, 02.04.2014, Білопільський районний суд Сумської області

Справа № 573/529/13-к

Номер провадження 1/573/2/14

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2014 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючої судді: Свиргуненко Ю. М.,

при секретарі: Федорченко Г. В.,

з участю прокурорів: Топоркової О. Б., Топоркова А. В.,

підсудних: ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

захисника: ОСОБА_3

потерпілих: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15,

представника потерпілих: ОСОБА_16,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля кримінальну справу по обвинуваченню:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, освіта вища, приватного підприємця, на обліку у лікарів нарколога, психіатра не перебуває, згідно ст. 89 КК України не судимого,

за ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 189, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 15 - ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 209, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, українця, громадянина України, уродженця м. Суми, проживаючого в АДРЕСА_2, зареєстрованого в АДРЕСА_3 освіта вища, не працюючого, одруженого, має на утриманні двох малолітніх дітей, раніше не судимого,

за ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 15 - ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 222, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України.

В С Т А Н О В И В:

1. Наприкінці січня 2006 року ОСОБА_1 залучив без офіційного оформлення відносин водієм таксі ОСОБА_7, якому передав в експлуатацію автомобіль "ЗАЗ Daewoo", р. н. НОМЕР_14, довів умови праці, застосування штрафів і обов'язок щоденно сплачувати йому 120 грн.

Через декілька днів ОСОБА_6, рухаючись на вказаному вище автомобілі в умовах ожеледиці, наїхав на бордюр, внаслідок чого тріснув бампер вартістю згідно висновку судової автоварознавчої експертизи, з урахуванням його заміни 988 грн. 17 коп.

Не звертаючись до ДАІ, ОСОБА_6 повідомив про подію ОСОБА_1 і запропонував за власні кошти відремонтувати транспортний засіб, але останній йому відмовив.

Під приводом відшкодування вартості бампера, несвоєчасної здачі плану та штрафів ОСОБА_1 висунув ОСОБА_6 незаконну вимогу передачі 2 300 грн.

Коли ОСОБА_6 платити відмовився, посилаючись на відсутність грошей та невелику вартість ремонту бампера, ОСОБА_1 з погрозою фізичного насильства, забрав у нього посвідчення водія серії НОМЕР_15, видане Сумським ВРЕР УДАІ УМВС України в Сумській області, і заявив, що той повинен придбати для нього в кредит домашній кінотеатр.

Сприймаючи погрози ОСОБА_1 реально, 11 лютого 2006 року ОСОБА_6 уклав із ЗАТ "Альфа-Банк" договір №400066060 про надання кредиту в сумі 2 804 грн. 94 коп., зі сплатою 420 грн. 74 коп. за банківські послуги та 24% річних, строком на 24 місяці. Після того як вказані кошти банк перерахував на рахунок магазину ТОВ "Ельдорадо - Схід", ОСОБА_1 отримав домашній кінотеатр "Panasonic SC-HT880", вартістю 2 384 грн. 20 коп. і розпорядився ним на власний розсуд, поклавши на потерпілого обов'язок сплатити отриманий кредит. Останній зобов'язання перед банківською установою виконав повністю.

У судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів не визнав, суду показав, що дійсно, на підставі довіреності і договору оренди передав ОСОБА_6 в експлуатацію як таксі автомобіль "ЗАЗ Daewoo". За домовленістю, останній повинен був сплачувати йому 120 грн. орендної плати в день. Коли ОСОБА_6 розбив у машині бампер, вони порахували, скільки буде коштувати його заміна з урахуванням вартості матеріалу і роботи, а також час, необхідний для відновлення транспортного засобу, вийшло 2 300 грн. Із вказаною сумою ОСОБА_6 погодився, але послався на відсутність грошей. У зв'язку з цим він запропонував потерпілому взяти кредит. В подальшому ОСОБА_6 придбав для нього в магазині "Ельдорадо" домашній кінотеатр "Panasonic", оформивши його в кредит у ЗАТ "Альфа-Банк", при цьому він із власних коштів сплатив перший внесок. Ніяких погроз, фізичного насильства чи будь-якого обмеження прав і свобод він до ОСОБА_6 не застосовував. Що стосується посвідчення водія ОСОБА_6, то можливо, він і брав у останнього якісь документи, але це необхідно було для складання довідки про доходи, або для оформлення довіреності на право керування транспортним засобом.

Потерпілий ОСОБА_6 у судовому засіданні показав, що в січні 2006 року він через газетне оголошення влаштувався до ОСОБА_1 водієм таксі. Йому дали в експлуатацію автомобіль "ЗАЗ Daewoo". Через декілька днів він на вказаному транспортному засобі потрапив у дорожньо-транспортну пригоду і пошкодив бампер. У зв'язку з цим ОСОБА_1 висунув йому вимогу відшкодувати вартість ремонту автомобіля. Побоявшись ОСОБА_1, він погодився, але послався на відсутність грошей, на що ОСОБА_1 запропонував йому взяти кредит. Щоб розрахуватись за ремонт автомобіля і сплатити заборгованість по орендній платі, він оформив у "Альфа-Банку" кредит на придбання для ОСОБА_1 домашнього кінотеатру При цьому вартість кредиту була більшою, ніж розмір його заборгованості перед ОСОБА_1

У відповідності до висновку судової автотоварознавчої експертизи №29 від 14 лютого 2007 року вартість переднього бампера автомобіля "ЗАЗ Daewoo" з урахуванням вартості відновлювальних робіт станом на січень 2006 року складала 988 грн. 17 коп. (а. с 71-73, т. 6).

Згідно договору №400066060 від 11 лютого 2006 року, укладеного між ЗАТ "Альфа-Банк" і ОСОБА_6, останньому було надано кредит для придбання домашнього кінотеатру "Panasonic SC-HT880" в сумі 2 384 грн. 20 коп. та сплати комісії банку в сумі 420 грн. 74 коп., шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ТОВ "Ельдорадо - Схід" і ЗАТ "Альфа - Банк" відповідно (а. с. 126-127, т. 6).

Заслухавши підсудного ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_6, проаналізувавши всі фактичні дані, які містяться в їх показах, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали кримінальної справи, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов до висновку, що вина підсудного у вчиненні даного злочину знайшла своє підтвердження в судовому засіданні.

Те, що підсудний ОСОБА_1 не визнав своєї вини, суд розцінює як спосіб захисту від пред'явленого обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину.

Доводи ОСОБА_1 стосовно того, що він діяв узгоджено з потерпілим, не погрожував йому і не примушував до отримання кредиту суд оцінює критично і не приймає до уваги, так як вони спростовуються показами потерпілого, який у судовому засіданні підтвердив, що боявся підсудного, оскільки останній йому погрожував фізичним насильством і саме тому змушений був взяти кредит на домашній кінотеатр.

Зазначені покази потерпілого суд кладе в основу вироку, оскільки вони є логічними, послідовними і узгоджуються з іншими дослідженими судом письмовими доказами в їх сукупності.

Органами досудового слідства вищевказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, завдання значної шкоди у великих розмірах.

Однак, суд не погоджується з даною кваліфікацією, враховуючи наступне.

Так, суду не надано доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 вимагання у ОСОБА_6 за попередньою змовою групою осіб та з погрозою вбивства, а тому дані кваліфікуючі ознаки підлягають виключенню із обвинувачення.

Що стосується обвинувачення ОСОБА_1 у вимаганні із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, суд також вважає, що воно не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні з наступних підстав.

Так, при вимаганні поняттям насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, охоплюється: легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження, замах на вбивство, вбивство. До фізичного насильства також належить насильство, яке реально не спричинило шкоду життю, але було небезпечним для життя в момент заподіяння, тобто в момент застосування створювало реальну загрозу для життя.

Під час судовго розгляду справи факт вчинення ОСОБА_1 вимагання із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого ОСОБА_6, не знайшов свого підтвердження, а тому дана кваліфікуюча ознака підлягає виключенню з обвинувачення.

Крім цього, виключенню з обвинувачення підлягають також кваліфікуючі ознаки вчинення вимагання, що завдали потерпілому значної шкоди та шкоди у великих розмірах, враховуючи те, що згідно приміток 2, 3 до ст. 185 КК України у статті 189 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складав 175 грн., а у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Як встановлено судом, підсудний ОСОБА_1 вимагав у потерпілого ОСОБА_6 2 300 грн., а фактично домігся передачі йому домашнього кінотеатру "Panasonic" вартістю 2 384 грн. 20 коп., що не є значною шкодою, чи шкодою у великому розмірі.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за необхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах на ч. 2 ст. 189 КК України як вимагання, тобто вимога вчинення будь-яких дій майнового характеру, вчинена повторно, оскільки в судовому засіданні була доведена вина підсудного ОСОБА_1 саме у вчиненні даного злочину.

Крм того, органами досудового слідства дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 3 ст. 357 КК України як викрадення, привласнення, вимагання документів, заволодіння ними шляхом шахрайства.

Однак, суд не може погодитись із даною кваліфікацією, враховуючи наступне.

Так, підсудний ОСОБА_1 не заперечував можливість отримання від ОСОБА_6 особистих документів, у тому числі і посвідчення водія, для виготовлення фіктивної довідки про доходи, або довіреності на право керування транспортним засобом.

Потерпілий ОСОБА_6 також підтвердив факт того, що на вимогу ОСОБА_1 передавав йому посвідчення водія, яке останній йому повернув після відшкодування завданої шкоди.

Доводи ОСОБА_1 стосовно того, що він міг брати у ОСОБА_6 особисті документи для виготовлення довідки про доходи, суд вважає необґрунтованими, оскільки і в довідці про заробітну плату та інші прибутки від 21 лютого 2006 року №21, виготовленій на ім'я потерпілого, і в довіреності від 31 січня 2006 року, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_6 представляти його інтереси, пов'язані з експлуатацією автомобіля марки "ЗАЗ Daewoo", р. н. НОМЕР_16, відсутні будь-які відомості про посвідчення водія чи будь-який інший особистий документ потерпілого (а. с. 108, т. 6. 239, т. 18).

Будь-яких інших належних і допустимих доказів на підтвердження правомірності заволодіння ОСОБА_1 посвідченням водія потерпілого ОСОБА_6 судом не здобуто.

В судовому засіданні належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 викрадення посвідчення водія ОСОБА_6 і заволодіння ним шляхом шахрайства не здобуто. А тому суд приходить до висновку про виключення з обвинувачення підсудного кваліфікуючих ознак викрадення документа і заволодіння ним шляхом шахрайства

Таким чином, суд вважає, що вина підсудного ОСОБА_1 в судовому засіданні знайшла своє підтвердження і кваліфікує його дії за ч. 3 ст. 357 КК України як незаконне заволодіння шляхом вимагання і привласнення іншим важливим особистим документом.

У відповідності до ст. 12 КК України вказаний злочин є нетяжким, оскільки передбачає покарання у виді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешту на строк до трьох місяців, або обмеження волі на строк до трьох років.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_1 від кримінального покарання за ч. 3 ст. 357 КК України на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

2. В лютому 2006 року ОСОБА_1, повернув ОСОБА_6 посвідчення водія і передав у користування власний автомобіль "ЗАЗ Daewoo", р. н. НОМЕР_17.

На вказаному транспортному засобі ОСОБА_6 в лютому 2006 року потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, після чого за власні кошти відремонтував і добровільно разом із батьком ОСОБА_7 сплатив ОСОБА_1 700 грн. за неможливість його експлуатації. Після цього ОСОБА_6, перебуваючи у скрутному матеріальному становищі, звернувся до ОСОБА_1 за допомогою в отриманні кредиту в сумі 3 000 грн., на що останній погодився. Разом із цим ОСОБА_1, з метою незаконного збагачення, вирішив шляхом обману оформити на ОСОБА_6 кредит у сумі 10 000 грн. і заволодіти більшою частиною банківських грошей.

З метою отримання ОСОБА_6 кредиту ОСОБА_1 повторно, за допомогою комп'ютерної техніки, в офісі ВПП "Атлант", розташованому в м. Суми по вул. Набережна р. Стрілки, 6, виготовив фіктивну довідку про доходи №21 від 21 лютого 2006 року, до якої вніс завідомо неправдиві відомості про те, що в період з 1 серпня 2005 року по 31 січня 2006 року ОСОБА_6 працював менеджером у ВПП "Атлант" і отримав дохід у сумі 7 201 грн. Придаючи довідці вигляду дійсного документа, ОСОБА_1 вказав у ній директором свого приятеля ОСОБА_2, а головним бухгалтером - невідому особу, вчинив за них підписи і завірив відбитками печатки і штампу ВПП "Атлант".

21 лютого 2006 року ОСОБА_1 повторно, з метою заволодіння чужим майном, звернувся у філію ЗАТ КБ "Імексбанк" м. Суми до своєї знайомої, яка там працювала, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, з приводу видачі ОСОБА_6 кредиту. На вимогу банку ОСОБА_1 надав підроблену довідку про доходи ОСОБА_6, створивши таким чином враження про те, що останній є платоспроможним клієнтом, а також інші документи, необхідні для укладення кредитного договору і запросив ОСОБА_6 до банківської установи. Довіряючи ОСОБА_1 та не будучи обізнаним про його наміри, ОСОБА_6 підписав необхідні документи, не ознайомившись з їх змістом, і таким чином уклав договір №38/06 про видачу кредиту в сумі 10 000 грн. зі сплатою 20% річних строком на 1 рік.

В цей же день ОСОБА_6 разом із ОСОБА_1 отримали у касі банку 10 000 грн. готівкою, з яких останній шляхом обману забрав собі 7 000 грн., висунувши при цьому ОСОБА_6 вимогу сплатити кредит у повному обсязі.

Крім того, в березні 2006 року, коли ОСОБА_6 не здав щоденної плати, ОСОБА_1 повторно, з наміром залякати і створити умови для вимагання, зупинив керований ним автомобіль на АДРЕСА_9 і піддав ОСОБА_6 побиттю руками і ногами, спричиняючи фізичний біль та висловлюючи докори про порушення домовленостей і обов'язків по передачі грошей.

Через декілька днів на вул. Горького в м. Суми ОСОБА_1 знову зупинив автомобіль, яким керував ОСОБА_6, і з метою залякування і створення умов для вимагання, викинув останнього з-за керма.

В травні 2006 року ОСОБА_1 почав приїздити до ОСОБА_6 додому на АДРЕСА_4 з вимогою передати 10 000 грн. на погашення кредиту.

Крім цього, в червні 2006 року ОСОБА_1 приїхав на роботу до батька ОСОБА_6 - ОСОБА_7 у ветеринарну лікарню Ковпаківського району м. Суми, що знаходиться по пер. Сумському, 17, і висунув останньому вимогу передати йому 1 000 грн. за те, що син, нібито, щось зламав в автомобілі. Коли ОСОБА_7 відмовився платити, ОСОБА_1 заявив, що син заборгував йому багато грошей і він отримає їх будь-що.

Наприкінці червня 2006 року ОСОБА_1 повторно приїздив до ОСОБА_7 із вимогою сплатити гроші, а не отримавши бажаного, пообіцяв розправитись з ним і сином.

В жовтні 2006 року в м. Суми на вул. Успенсько-Троїцькій біля готелю "Україна" ОСОБА_1 повторно, з погрозою насильства висунув ОСОБА_6 вимогу передати йому 12 000 грн., посилаючись на те, що виросли відсотки, або переписати на нього квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_5. Побоюючись фізичної розправи з боку ОСОБА_1, ОСОБА_6 зробив вигляд, що погодився на умови останнього і пообіцяв зателефонувати, але згодом цього не зробив.

20 лютого 2007 року ОСОБА_1, з метою уникнення розкриття його шахрайських дій по заволодінню грошима банку, погасив оформлений на ОСОБА_6 кредит у сумі 10 000 грн. і відсотки за користування ним у повному обсязі.

Після цього в жовтні 2007 року близько 23 години ОСОБА_1, зустрівши ОСОБА_6 на вул. Соборній в м. Суми, висунув вимогу передати 13 000 грн., на що останній, маючи на меті уникнути протиправного впливу, погодився, але в подальшому цього не зробив.

06 листопада 2007 року близько 10 години ОСОБА_1 на автомобілі "ЗАЗ Daewoo", р. н. НОМЕР_18 під'їхав до ОСОБА_6, який в цей час знаходився біля Зарічного районного суду м. Суми, на вул. Петропавлівській, і наказав останньому сісти в салон його автомобіля. Після цього ОСОБА_1, діючи з наміром заволодіння грошима, повіз ОСОБА_6 по місту. На вул. Червоногвардійській в м. Суми ОСОБА_1 зупинився і вийшов з автомобіля. ОСОБА_6 цим скористався і втік.

Підсудний ОСОБА_1 в судовому засіданні свою вину у вчиненні даного злочину визнав частково, суду показав, що ОСОБА_6 сам звернувся до нього за допомогою в отриманні кредиту. Оскільки потерпілий заборгував йому орендну плату за автомобіль, він запропонував останньому розрахуватись також і з ним, на що ОСОБА_6 погодився. Після цього він виготовив фіктивну довідку про доходи на ім'я ОСОБА_6, до якої вніс неправдиві відомості про роботу останнього у ВПП "Атлант". На підставі цієї довідки ОСОБА_6 отримав в АКБ "Імексбанк" кредит у сумі 10 000 грн., з яких приблизно 7 000 грн. передав йому в рахунок погашення заборгованості, а решту забрав собі. Так як ОСОБА_6 кредит не повертав, то згодом він з власних коштів сплатив усю заборгованість. Грошей у потерпілого ОСОБА_6 не вимагав, а діяв узгоджено з останнім.

Не зважаючи на те, що підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні даного злочину визнав частково, суд вважає, що вина останнього в судовому засіданні знайшла своє підтвердження в повному обсязі, враховуючи наступне.

Так, потерпілий ОСОБА_6 суду пояснив, що звертався до ОСОБА_1 з проханням допомогти в отриманні кредиту, щоб розрахуватись із боргами, у тому числі і перед ним. ОСОБА_1 погодився і сам домовлявся з працівниками "Імексбанку" з приводу оформлення кредиту, а він лише підписав необхідні документи. В подальшому ОСОБА_1 отримав у касі банку гроші, з яких 7 000 грн. залишив собі в рахунок погашення боргу, пояснивши, що з них 1 000 грн. необхідно передати працівникам банку за допомогу, а решту віддав йому. При цьому погашати заборгованість по кредиту повинен був він.

У відповідності до довідки про заробітну плату та інші прибутки №21 від 21 лютого 2006 року ОСОБА_6 в період з 01 серпня 2001 року по 31 січня 2006 року працював менеджером у ВПП "Атлант" і отримав дохід у розмірі 7 201 грн., хоча фактично на даному підприємстві не працював (а. с. 108, т. 6).

Згідно кредитного договору №38/06 від 21 лютого 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_6, останньому було надано грошові кошти в сумі 10 000 грн. зі сплатою 20% річних з кінцевим терміном повернення 20 лютого 2007 року у зв'язку з важливою життєвою подією (а. с. 112, 114-115, т. 6).

З довідок про рух коштів по рахунку ОСОБА_6 за період із 21 лютого 2006 року по 20 лютого 2007 року вбачається, що кредит був повністю повернутий у грудні 2006 року (а. с. 118-119, т. 6).

Доводи підсудного стосовно того, що допомагаючи ОСОБА_6 оформити кредит на суму 10 000 грн., він діяв узгоджено із останнім, без умислу на шахрайське заволодіння коштами банку, суд оцінює критично, оскільки вони спростовуються показами потерпілого, які є логічними, послідовними і відповідають дослідженими судом письмовими матеріалами кримінальної справи в їх сукупності.

Таким чином, суд вважає доведеною вину ОСОБА_1 у вчиненні шахрайського заволодіння коштами банківської установи.

Органами досудового слідства вищевказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі.

Проте, суд не може погодитись з даною кваліфікацією з наступних підстав.

Згідно приміток 2, 4 до ст. 185 КК України у статті 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складав 175 грн.

В особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Як встановлено судом, сума коштів, якими шахрайським шляхом заволодів ОСОБА_1, склала 7 000 грн., що не є особливо великим розміром чи значною шкодою.

Таким чином, суд вважає за необхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 4 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі на ч. 2 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є шахрайство, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, оскільки вина підсудного у вчиненні цього злочину знайшла своє підтвердження в судовому засіданні в повному обсязі.

У відповідності до ст. 12 КК України вказаний злочин відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, оскільки передбачає покарання у виді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_1 від кримінального покарання за ч. 2 ст. 190 КК України на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

Стосовно обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 189 КК України, суд приходить до наступних висновків.

Як зазначив у судовому засіданні ОСОБА_1, він неодноразово звертався до ОСОБА_6 з вимогою повернути кошти, які сплатив за кредит останнього, а також сплатити заборгованість по орендній платі, що утворилась після оформлення кредиту. Для цього, можливо, пропонував потерпілому оформити кредит під заставу квартири. З приводу повернення грошей він також звертався і до батька ОСОБА_6 - ОСОБА_7 Однак, зазначені питання вирішувалися шляхом переговорів, при цьому ні ОСОБА_6, ні членам його родини він не погрожував вбивством чи застосуванням насильства.

Потерпілий ОСОБА_6 в судовому засіданні підтвердив, що ОСОБА_1 бив його на АДРЕСА_9 за те, що він не сплатив орендну плату за автомобіль. З цих же підстав ОСОБА_1 одного разу витягнув його з-за керма свого автомобіля, яким він керував. Крім цього, підсудний заявляв, що в рахунок погашення боргу забере в нього квартиру, а також погрожував йому. У зв'язку з цим він боявся ОСОБА_1 і сприймав його погрози реально.

Потерпілий ОСОБА_7 суду показав, що його син ОСОБА_6, працюючи у ОСОБА_1, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. За простій автомобіля він передав ОСОБА_1 700 грн. Крім цього, за власні кошти відремонтував транспортний засіб. В подальшому ОСОБА_1 приїздив до них додому, а також до нього на роботу із вимогою передати гроші, нібито, за інший розбитий сином автомобіль, але він відповів йому відмовою.

У відповідності до показів свідка ОСОБА_19 на досудовому слідстві, які останній підтримав, надавши суду відповідну письмову заяву, його знайомий ОСОБА_6 працював у ОСОБА_1 таксистом. Одного разу він був свідком того, як ОСОБА_1 в грубій формі, з погрозами, що супроводжувалися нецензурною лайкою, вимагав у ОСОБА_6 гроші в сумі 1 500 дол. США. Після цього ОСОБА_6 йому розповідав, що ОСОБА_1 оформив на нього кредит на суму 10 000 грн. Так як цих грошей він не брав, то й повертати їх не згодний, а тому ОСОБА_1 погрожує йому і вимагає повернути близько 2 000 дол. США (а. с. 46-47, т. 6).

Таким чином, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні вимагання відносно ОСОБА_6 в судовому засіданні знайшла своє підтвердження.

Той факт, що ОСОБА_1 не визнав себе винним у вчиненні даного злочину суд розцінює як спосіб захисту останнього від пред'явленого обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину.

Органами досудового слідства дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах.

Однак, суд не погоджується з даною кваліфікацією, враховуючи наступне.

Так, судом не здобуто доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 вимагання за попередньою змовою групою осіб та з погрозою вбивства, а тому дані кваліфікуючі ознаки підлягають виключенню із обвинувачення.

Стосовно обвинувачення ОСОБА_1 у вимаганні із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, суд приходить до наступних висновків. Поняттям насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, охоплюється: легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження, замах на вбивство, вбивство. До фізичного насильства також належить насильство, яке реально не спричинило шкоду життю, але було небезпечним для життя в момент заподіяння, тобто в момент застосування створювало реальну загрозу для життя. В судовому засіданні факт вчинення ОСОБА_1 вимагання із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, не знайшов свого підтвердження, а тому дана кваліфікуюча ознака підлягає виключенню з обвинувачення.

Крім цього, виключенню з обвинувачення підлягають також кваліфікуючі ознаки вчинення вимагання, що завдали потерпілому значної шкоди та шкоди у великих розмірах. З наступних підстав.

Згідно приміток 2, 3 до ст. 185 КК України у статті 189 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складав 175 грн.

У великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Як встановлено судом, підсудний ОСОБА_1 вимагав у потерпілого ОСОБА_6 спочатку 10 000 грн., в подальшому ця сума зросла до 13 000 грн., що не є значною шкодою, чи шкодою у великому розмірі.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за необхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах на ч. 2 ст. 189 КК України як вимагання, тобто вимога вчинення будь-яких дій майнового характеру, вчинена повторно так як в судовому засіданні була доведена вина підсудного у вчиненні саме цього злочину.

Кримінальна справа в частині обвинувачення ОСОБА_1 у підробленні документів та у використанні підроблених документів, за ч. 2, ч. 3 ст. 358 КК України закрита постановою Білопільського районного суду від 13 лютого 2014 року, яка набрала законної сили, у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягненя до кримінальної відповідальності.

3. В січні 2006 року ОСОБА_1 залучив для роботи водієм таксі ОСОБА_9, якому передав в експлуатацію власний автомобіль "ЗАЗ Daewoo", р. н. НОМЕР_19 і довів умови роботи та відповідальність за пошкодження транспортного засобу.

28 лютого 2006 року, на перехресті вулиць Червоногвардійської та Калініна в м. Суми, ОСОБА_9 на вказаному автомобілі наїхав на електроопору, в результаті чого пошкодив бампер і капот. За вчинення дорожньо-транспортної пригоди відносно ОСОБА_9 було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, і направлено його на розгляд суду.

З приводу пошкодження автомобіля ОСОБА_1 пред'явив ОСОБА_9 вимогу заплатити за ремонт транспортного засобу 3 500 грн.

Коли ОСОБА_9 послався на відсутність грошей, ОСОБА_1 запропонував їх здобути шляхом оформлення кредиту.

Погодившись, ОСОБА_9 передав ОСОБА_1 свій паспорт громадянина України серії НОМЕР_20, виданий Зарічним РВ УМВС України в Сумській області 09 лютого 1999 року, та ідентифікаційний код.

Після цього, ОСОБА_1, усвідомлюючи, що ОСОБА_9 діє внаслідок застосованого до нього обману і не має підстав для отримання кредиту та можливості його відшкодування, повторно, за невстановлених в ході досудового слідства і судового розгляду обставин, із застосуванням комп'ютерної техніки, виготовив фіктивну довідку про доходи №6 від 23 лютого 2006 року, до якої вніс завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_9 в період із 01 серпня по 31 січня 2006 року працював водієм у ВПП "Атлант" і отримав дохід у сумі 6 980 грн. Придаючи довідці вигляду дійсного документа, ОСОБА_1 вказав у ній директором ОСОБА_2, головним бухгалтером невідому особу ОСОБА_20, вчинив за них підписи та завірив відбитками наявних у нього печатки та штампу ВПП "Атлант".

Крім цього, ОСОБА_1, маючи намір за рахунок отримання на ОСОБА_9 споживчого кредиту заволодіти ще більшою сумою, ніж визначені ним збитки, отримав у ПП ОСОБА_21 рахунок-фактуру на оплату шафи-купе вартістю 4 600 грн.

03 березня 2006 року ОСОБА_1 разом із ОСОБА_9 звернулись в Соборне відділення Сумської філії ТОВ КБ "Володимирський" з приводу оформлення кредиту. Там ОСОБА_1 надав працівникам банку паспорт ОСОБА_9, його довідку по доходи, ідентифікаційний код, підроблену довідку про доходи та рахунок-фактуру.

В приміщенні банку ОСОБА_1, у відсутності ОСОБА_9, за попередньою змовою з невстановленими особами, матеріали кримінальної справи відносно яких виділені в окреме провадження, вчинив від імені останнього підписи в офіційних документах, потрібних для оформлення кредиту, а саме: в кредитній заявці про видачу споживчого кредиту в сумі 4 600 грн. від 27 лютого 2006 року, анкеті позичальника, розписці про ознайомлення з нормами Кримінального кодексу, заяві на списування коштів на поточний рахунок позичальника від 03 березня 2006 року, а також у копіях паспорта та ідентифікаційного коду ОСОБА_9

Таким чином, ОСОБА_1 домігся оформлення на ОСОБА_9 договору №16/980-КФО/0423 від 03 березня 2006 року на видачу кредиту в сумі 4 600 грн. строком до 29 лютого 2008 року, зі сплатою 21% річних за користування ним.

Після цього, ОСОБА_1 за невстановлених обставин отримав у банку кредитний договір і спробував отримати підпис ОСОБА_9 Однак, останній робити це відмовився, запропонувавши ОСОБА_1 стягнути з нього завдані збитки законним шляхом.

Не відмовляючись від шахрайського заволодіння кредитними коштами банківської установи, ОСОБА_1 за невідомих обставин підробив підписи ОСОБА_9 в кредитному договорі і домігся таким чином перерахування банком кредитних коштів на рахунок ПП ОСОБА_21, поклавши на ОСОБА_9 обов'язок відшкодувати кредит і відсотки за користування ним.

Після цього, ОСОБА_1 отримав у ПП ОСОБА_21 шафу-купе і розпорядився нею на власний розсуд.

В подальшому, оформлений на ОСОБА_9 кредит та відсотки за користування ним були повернуті банку в повному обсязі, в сумі 9 200 грн.

Паспорт громадянина України та ідентифікаційний код ОСОБА_1 ОСОБА_9 не повернув.

В судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину визнав частково, суду підтвердив, що дійсно з метою отримання ОСОБА_9 кредиту, виготовив на ім'я останнього фіктивну довідку про доходи, до якої вніс неправдиві відомості про те, що останній працював водієм у ВПП "Атлант" і отримав дохід у сумі 6 980 грн., хоча фактично в зазначений у довідці час потерпілий на вказаному підприємстві не працював і заробітної плати не отримував. Стосовно оформлення кредиту, то ОСОБА_9 цими питаннями займався сам. Спочатку останній погодився оформити кредит, а потім сказав, щоб він стягував з нього завдану матеріальну шкоду в судовому порядку. Рахунок-фактуру на придбання шафи-купе у ОСОБА_21 він не отримував. Кому банк перерахував кредитні кошти, хто придбав меблі і ким повернутий кредит йому не відомо. Паспорт та ідентифікаційний код ОСОБА_9 передавав йому особисто для виготовлення фіктивної довідки про доходи.

Потерпілий ОСОБА_9 суду пояснив, що він працював у ОСОБА_1 таксистом. Взимку, в умовах ожеледиці він, керуючи автомобілем "ЗАЗ Daewoo", р. н. НОМЕР_19, наїхав на електроопору, внаслідок чого пошкодив у вказаному транспортному засобі бампер і капот. За скоєння ДТП його притягнули до адміністративної відповідальності. Наступного дня ОСОБА_1 висунув йому вимогу відшкодувати вартість завданої шкоди. Необхідних для цього коштів у нього не було, а тому ОСОБА_1 запропонував йому здобути їх, оформивши кредит. При цьому фізичного чи психічного примусу ОСОБА_1 до нього не застосовував. Спочатку він погодився. Однак, під час ознайомлення зі змістом кредитного договору він побачив, що вказана в ньому сума значно більша ніж та, що обумовлювалась раніше. У зв'язку з цим він відмовився підписувати договір кредиту. Хто замість нього підписав кредитний договір і отримав гроші, а також, хто повернув кредит банку йому не відомо. Паспорт ОСОБА_1 він передавав добровільно для виготовлення документів, необхідних для оформлення кредиту. Однак, в подальшому підсудний йому документ не повернув, оскільки він не розрахувався. У зв'язку з цим він отримав новий паспорт.

Свідок ОСОБА_21 суду показав, що він займається виготовленням меблів. Кому і куди продавав меблі він не пам'ятає. Рахунок-фактуру на придбання ОСОБА_9 шафи-купе виписаний ним. Після перерахування банком грошей товар був поставлений покупцю. Такого не було, щоб перераховані банком гроші він знімав готівкою без відпуску товару.

У відповідності до довідки про заробітну плату та інші прибутки №6 від 23 лютого 2006 року ОСОБА_9 працював у ВПП "Атлант" водієм і за період часу з 01 серпня 2005 року по 31 січня 2006 року отримав заробітну плату в загальному розмірі 6 980 грн. (а. с. 57, т. 8).

Згідно кредитного договору №16/980-КФО/0423 від 03 березня 2006 року, СФ ТОВ КБ "Володимирський" перерахував на рахунок ПП ОСОБА_21 кредитні кошти в сумі 4 600 грн. на оплату товару згідно рахунку-фактури №СФ-0000017 від 02 березня 2006 року (а. с. 67-69, 71, т. 8).

У відповідності до висновку судової почеркознавчої експертизи №37 від 28 березня 2008 року підписи від імені ОСОБА_9 у заяві про списання грошових коштів від 03 березня 2006 року, в кредитному договорі №16/980-КФО/0423 від 03 березня 2006 року, в Тарифах на банківські послуги за виконання операцій у національній та іноземній валюті ТОВ КБ "Володимирський", в копіях паспорта та ідентифікаційного коду, в анкеті позичальника, а також рукописні тексти і підписи в Інформації про позичальника ТОВ КБ "Володимирський", в переліку документів, що додаються до кредитної заявки, в розписці про ознайомлення з нормами Кримінального кодексу України, в кредитній заявці, виконані не ОСОБА_9, а іншою особою (а. с. 124-131, т. 8).

Таким чином, в судовому засіданні вина ОСОБА_1 у скоєнні злочину знайшла своє підтвердження.

Доводи підсудного стосовно того, що він не здійснював підробки підпису ОСОБА_9 в матеріалах кредитної справи і не придбавав шляхом оформлення кредиту на потерпілого шафи-купе, суд вважає безпідставними і не приймає до уваги, оскільки вони спростовуються показами потерпілого, свідка, а також матеріалами кримінальної справи, дослідженими в судовому засіданні, які суд кладе в основу вироку.

Враховуючи вищевикладене, суд кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 358 КК України як підроблення документів, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб та за ч. 3 ст. 358 КК України як використання підроблених документів.

Крім того, органами досудового слідства дії підсудного кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі.

Проте, суд не може погодитись з даною кваліфікацією, зважаючи на те, що згідно приміток 2, 4 до ст. 185 КК України у статті 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складав 175 грн., а в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Як встановлено судом, сума коштів, якими шахрайським шляхом заволодів ОСОБА_1, склала 4 600 грн., що не є особливо великим розміром чи значною шкодою.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вина підсудного ОСОБА_1в судовому засіданні знайшла своє підтвердження і вважає за необхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 4 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі на ч. 2 ст. 190 КК України, тобто шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є шахрайство, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, оскільки в судовому засіданні знайшла своє підтвердження вина підсудного у вчиненні саме цього злочину.

Органами досудового слідства дії ОСОБА_1 кваліфіковані також за ч. 3 ст. 357 КК України як викрадення, привласнення, вимагання документів, заволодіння ними шляхом шахрайства.

Однак із даною кваліфікацією суд не погоджується враховуючи наступне.

Як підтвердив у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_9, він добровільно передавав ОСОБА_1 паспорт для оформлення кредиту, який так і не отримав. В подальшому він неодноразово звертався до ОСОБА_1 з приводу повернення паспорта, однак останній відповідав йому відмовою, мотивуючи її тим, що він із ним не розрахувався.

ОСОБА_1 в судовому засіданні не заперечував факт отримання від ОСОБА_9 паспорта.

Наведене вище свідчить про те, що ОСОБА_1 протиправно не повертав ОСОБА_9 паспорт, який знаходився в його правомірному володінні, оскільки потерпілий сам добровільно їх передав підсудному.

Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 заволодів паспортом ОСОБА_9 шляхом викрадення, вимагання та заволодіння ними шляхом шахрайства суду не представлено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні вина підсудного ОСОБА_1 знайшла своє підтвердження в повному обсязі і кваліфікує його дії за ч. 3 ст. 357 КК України як незаконне заволодіння паспортом шляхом привласнення, виключивши з обвинувачення такі кваліфікуючі ознаки як викрадення, вимагання документа та заволодіння ним шляхом шахрайства у зв'язку з їх недоведеністю.

Санкції статей кримінального закону на момент вчинення злочинів передбачали наступні покарання:

ч. 3 ст. 357 КК України - штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до трьох місяців, або обмеження волі на строк до трьох років;

ч. 2 ст. 358 КК України - обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк;

ч. 3 ст. 358 КК України - штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років;

ч. 2 ст. 190 КК України - штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

У відповідності до ст. 12 КК України злочини, передбачені ч. 3 ст. 357 та ч. 3 ст. 358 КК України, є злочинами невеликої тяжкості, а злочини, передбачені ч. 2 ст. 358, ч. 2 ст. 190 КК України відносяться до категорії злочинів середньої тяжкості.

Згідно п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі, та п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_1 від кримінального покарання за ч. 3 ст. 357, ч. 2, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 190 КК України на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за ці злочини.

4. В подальшому ОСОБА_1, з метою незаконного збагачення, вирішив заволодіти грошовими коштами ЗАТ СК "Примор'є".

Реалізуючи свій злочинний намір, 28 лютого 2006 року ОСОБА_1 звернувся до вищевказаної страхової компанії з повідомленням про настання страхового випадку, а 09 березня 2006 року представив пошкоджений ОСОБА_9 автомобіль "ЗАЗ Daewoo", р. н. НОМЕР_19 експерту ПФ "Ікар ВМЗ сервіс".

Згідно звіту експерта, який ОСОБА_1 отримав наступного дня, вартість ремонту вказаного вище транспортного засобу склала 4 678 грн. 84 коп.

Після цього ОСОБА_1 отримав у ВДТП ДАІ СМВ УМВС України в Сумській області довідки про обставини ДТП №3182 від 07 квітня 2006 року та №4/414 від 18 квітня 2006 року і разом зі звітом про оцінку та атом медичного огляду ОСОБА_9 представив їх в ЗАТ СК "Примор'є".

Приховавши від працівників страховій компанії, що на момент настання страхового випадку ОСОБА_9 не мав законних підстав керувати транспортним засобом, а він як власник відшкодував завдані збитки, діючи умисно, всупереч вимогам п. 5.9 договору №5ТР добровільного страхування транспорту від 10 січня 2006 року, ОСОБА_1 домігся визнання дорожньо-транспортної пригоди з участю ОСОБА_9, що сталась 28 лютого 2006 року на перехресті вулиць Червоногвардійської та Калініна в м. Суми, страховим випадком і за рахунок застосованого обману 31 травня 2006 року отримав страхове відшкодування у сумі 4 079 грн. 44 коп., шляхом перерахування коштів філії АКБ "Імексбанк" м. Суми в рахунок погашення заборгованості по кредиту за автомобіль.

В судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину визнав повністю, суду підтвердив, що з метою отримання страхового відшкодування, подав до страхової компанії "Примор'є" пакет документів про настання страхового випадку із застрахованим автомобілем "ЗАЗ Daewoo", р. н. НОМЕР_19, на якому ОСОБА_9 потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Згодом, страхова компанія виплатила йому страхове відшкодування в сумі 4 678 грн. 84 коп., перерахувавши кошти "Імексбанку" в рахунок погашення заборгованості по кредиту за автомобіль.

Крім визнання підсудним своєї вини у вчиненні злочину, його вина підтверджується також показами потерпілого ОСОБА_9 та дослідженими судом письмовими матеріалами кримінальної справи в їх сукупності.

Так, потерпілий ОСОБА_9 суду підтвердив, що приблизно місяць працював у ОСОБА_1 таксистом. Режим роботи був позмінний. За добу він повинен був здати ОСОБА_1 120 грн. Взимку, в умовах ожеледиці він, керуючи автомобілем "ЗАЗ Daewoo", р. н. НОМЕР_19, наїхав на електроопору, внаслідок чого пошкодив у вказаному транспортному засобі бампер і капот.

Згідно договору страхування транспорту №5-ТР від 10 січня 2006 року ОСОБА_1 застрахував у ЗАТ СК "Примор'є" автомобіль "ЗАЗ Daewoo", р. н. НОМЕР_19.

У відповідності до п. 5.9 вказаного вище договору страхування страхувальник звільняється від виплати страхового відшкодування; якщо страховик отримав повне відшкодування збитків від особи, винної у їх заподіянні; на момент страхового випадку водій не мав законних підстав керувати застрахованим транспортним засобом, тощо (а. с. 15-17, т. 14).

Згідно повідомлення про настання страхового випадку №5-ТР від 10 січня 2006 року ОСОБА_1 повідомив ЗАТ СК "Примор'є" про те, що водій ОСОБА_9, керуючи автомобілем "ЗАЗ Daewoo", р. н. НОМЕР_19, не справився з управлінням, внаслідок чого пошкодив бампер, капот і стойку (а. с. 34, т. 14).

Довідками ВДАІ СМВ УМВС України в Сумській області від 28 лютого 2006 року та від 07 квітня 2006 року підтверджено факт дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої в автомобілі "ЗАЗ Daewoo", р. н. НОМЕР_19 були пошкоджені бампер, капот і стійка (а. с. 31-32, т. 14).

Відповідно до звіту ПФ "Ікар ВМЗ Сервіс" про експертну оцінку автотранспортного засобу, розмір матеріального збитку, завданого внаслідок пошкодження автомобіля "ЗАЗ Daewoo", р. н. НОМЕР_19 без урахування коефіцієнта фізичного зносу складових і втрати товарної вартості склав 4 678 грн. 84 коп. (а. с. 37-61, т. 14).

Згідно страхового акту, затвердженого 30 травня 2006 року, ЗАТ СК "Примор'є" прийняла рішення про виплату ОСОБА_1 страхового відшкодування в розмірі 4 079 грн. 44 коп. (а. с. 36, т. 14).

Вказана сума страхового відшкодування була перерахована на рахунок філії АКБ "Імексбанк" м. Суми (а. с. 35, т. 14).

Таким чином, у судовому засіданні вина підсудного у скоєнні злочину знайшла своє підтвердження.

Органами досудового слідства дії підсудного кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі.

Проте, суд не може погодитись з даною кваліфікацією з наступних підстав.

Згідно приміток 2, 4 до ст. 185 КК України у статті 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складав 175 грн.

В особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Як встановлено судом, сума коштів, якими шахрайським шляхом заволодів ОСОБА_1, склала 4 079 грн. 44 коп., що не є особливо великим розміром чи значною шкодою.

А тому з обвинувачення ОСОБА_1 необхідно виключти такі кваліфікуючі ознаки як вчинення шахрайства, що завдало потерпілому значної шкоди та шкоди в особливо великому розмірі.

Крім того, з обвинувачення ОСОБА_1 необхідно також виключити таку кваліфікуючу ознаку як вчинення шахрайства за попередньою змовою групою осіб, оскільки в судовому засіданні доказів на його підтвердження не здобуто.

Таким чином, суд приходить до висновку про перекваліфікацію дій ОСОБА_1 з ч. 4 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі на ч. 2 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є шахрайство, вчинене повторно, оскільки в судовому засіданні знайшла своє підтвердження вина підсудного саме у вчиненні даного злочину.

У відповідності до ст. 12 КК України вказаний злочин відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, оскільки передбачає покарання у виді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_1 від кримінального покарання за ч. 2 ст. 190 КК України на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

5. В січні 2006 року ОСОБА_1 залучив для роботи водієм таксі без оформлення трудових відносин ОСОБА_24 і передав йому в експлуатацію під заставу паспорта автомобіль "ЗАЗ-Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_1.

23 березня 2006 року в м. Суми по вул. Набережна р. Стрілки ОСОБА_24, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керував автомобілем "ЗАЗ-Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_1 без документів на право керування транспортним засобом. Під час руху ОСОБА_24 зачепив невстановленого пішохода і пошкодив праве бокове дзеркало вартістю 230 грн. 10 коп. У зв'язку із даною дорожньо - транспортною пригодою співробітники ДАІ СМВ УМВС України в Сумській області, матеріали кримінальної справи відносно яких виділені в окреме провадження, затримали ОСОБА_24, а автомобіль помістили на штрафний майданчик.

Вранці 27 березня 2006 року ОСОБА_1, повторно, за попередньою змовою із ОСОБА_2, з метою вимагання грошей у ОСОБА_24 із паспортом останнього приїхали до нього додому на АДРЕСА_18, де наказали одягнутися і вийти до них у машину.

Коли ОСОБА_24 вийшов, ОСОБА_1 за мовчазної підтримки ОСОБА_2 з погрозою насильства, обмеження прав, свобод та законних інтересів, висунув ОСОБА_24 протиправну вимогу сплатити 2 500 грн., мотивуючи її тим, що 50 доларів США заплатили за заміну дзеркала, 100 доларів - пішоходу та 300 доларів - співробітникам ДАІ за не притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення і це крім його боргу по несплаті щоденного плану.

Коли ОСОБА_24 відмовився платити, посилаючись на відсутність грошей, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запропонували йому взяти кредит і попередили, що у разі невиконання вказаних вимог він не тільки залишиться без паспорту, а з ним взагалі може трапитись все що завгодно.

Сприймаючи висловлені співучасниками погрози насильства реально, ОСОБА_24 вимушений був погодитися на незаконну вимогу і поїхав із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Сумської філії ЗАТ КБ "Приват Банк", розташованої в м. Суми по вул. Горького. Оскільки ОСОБА_24 не мав для отримання кредиту відповідного доходу, останньому було відмовлено у його видачі як у вказаній філії, так і у філії цього ж банку, розташованій у м. Суми по вул. Харківській, куди його возили ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Намагаючись будь-яким шляхом заволодіти або майном ОСОБА_24, або отриманням на ім'я останнього під психічним тиском кредитних коштів банківської установи, ОСОБА_1 узгоджено із ОСОБА_2 вирішили застосувати обман. Для цього вони привезли ОСОБА_24 до офісу ВПП "Атлант", розташованого в м. Суми по вул. Горького, 43/81, де ОСОБА_1 повторно, за попередньою змовою із ОСОБА_2 та особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, із застосуванням комп'ютерної техніки виготовили фіктивну довідку про доходи №27 від 27 березня 2006 року, до якої внесли завідомо неправдиві відомості про те, що з 01 вересня 2005 року по 28 лютого 2006 року ОСОБА_24 працював водієм у ВПП "Атлант" і отримав заробітну плату в сумі 7 510 грн. Придаючи цій підробці вигляд дійсного офіційного документа, ОСОБА_1 вказав у ній директором ОСОБА_25, головним бухгалтером ОСОБА_26, підробив за них підписи і завірив відбитками печатки та штампу ВПП "Атлант".

Крім цього, з метою шахрайського отримання кредитних коштів готівкою ОСОБА_1 узгоджено з ОСОБА_2 власноручно виготовив фіктивну квитанцію до прибуткового касового ордеру №27-03 від 27 березня 2006 року, до якої вніс завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_24 придбав у нього як у приватного підприємця корпусні меблі, сплативши за них 4 000 грн., хоча фактично вказаний товар не купувався і не продавався. Придаючи квитанції вигляду дійсного документа, ОСОБА_1 поставив у ній свій підпис і завірив відбитком печатки ПП ОСОБА_1

Того ж дня ОСОБА_1 із ОСОБА_2 привезли ОСОБА_24 до Кредитної спілки "Перше кредитне товариство", розташованої в м. Суми по вул. Харківській, буд. 22, де представили її працівникам, матеріали кримінальної справи відносно яких виділені в окреме провадження, паспорт ОСОБА_24, ідентифікаційний код, підроблені довідку про доходи та квитанцію до приходного касового ордеру.

Вказаними документами та повідомленням про роботу ОСОБА_24 на ВПП "Атлант" ОСОБА_1 ввів працівників спілки в оману та домігся укладення договору №СУ-1/0039/06/295 від 27 березня 2006 року, на підставі якого ОСОБА_24 був наданий кредит в сумі 4 000 грн. строком на 24 місяці зі сплатою 0,164 грн. за кожен день користування ним.

Після цього ОСОБА_1 узгоджено з ОСОБА_2, використовуючи підроблену квитанцію до приходного касового ордеру, отримав у касі спілки 4 000 грн., з них ОСОБА_24 передав 800 грн., а також паспорт і заявив, що все інше припадає їм за хвилювання.

Заслухавши підсудних, свідків, проаналізувавши всі фактичні дані, які містяться в їх показах, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали кримінальної справи, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов до наступних висновків.

В судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні зазначеного злочину визнав частково, суду показав, що ОСОБА_24 орендував у нього автомобіль "ЗАЗ-Daewoo", р. н. НОМЕР_1. Керуючи вказаним транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, потерпілий збив пішохода, пошкодивши при цьому бокове дзеркало в автомобілі, і спробував втекти з місця події, але був затриманий співробітниками ДАІ. Після цього він приїздив додому до ОСОБА_24, щоб поговорити з приводу відшкодування завданої шкоди. Порахувавши суму завданих збитків, він зажадав, щоб ОСОБА_24 розрахувався і сплатив йому 2 500 грн. Останній погодився, але послався на відсутність грошей, на що він запропонував потерпілому взяти кредит. ОСОБА_24 не заперечував і попросив його допомоги. Для отримання ОСОБА_24 кредиту, він виготовив фіктивну довідку про доходи, до якої вніс неправдиві відомості про те, що потерпілий працював у ВПП "Атлант" водієм і в період із 01 вересня 2005 року по 28 лютого 2006 року отримав заробітну плату в розмірі 7 510 грн., а також квитанцію до прибуткового касового ордеру про придбання ОСОБА_24 корпусних меблів, хоча фактично останній їх не купував. Вказані документи він передав потерпілому і останній самостійно вирішував решту питань щодо оформлення кредиту. Потім ОСОБА_24 зателефонував йому, він під'їхав до банку і потерпілий з ним розрахувався. Ніякого психічного чи фізичного примусу до ОСОБА_24 він не застосовував. Паспорт потерпілого у заставу не забирав. Вказаний документ міг братися для оформлення у нотаріуса довіреності на право керування транспортним засобом на ім'я ОСОБА_24 Що стосується ОСОБА_2, то можливо, коли він вирішував зазначені вище питання, останній був поруч із ним, але він не приймав участі в розмовах з приводу грошей. ОСОБА_2 міг виконувати або функцію водія, або бути присутнім для того, щоб порахувати вартість запчастин і ремонту пошкодженого автомобіля.

Підсудний ОСОБА_2 у судовому засіданні своєї вини у вчинені даного злочину не визнав, суду показав, що працював у ОСОБА_1 будівельником, водієм, а також займався ремонтом автомобілів. Мала місце така ситуація, коли ОСОБА_24, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керував автомобілем, який за документами належав ОСОБА_27, і на вул. Набережна р. Стрілки в м. Суми збив жінку, пошкодивши при цьому автомобіль, після чого спробував втекти з місця події, але був затриманий співробітниками ДАІ. В подальшому він возив ОСОБА_1 до ОСОБА_24 додому. Останні розмовляли з приводу відшкодування завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди. При цьому будь-яких погроз з боку ОСОБА_1 відносно ОСОБА_24 він не чув. В їх розмову він не втручався. Ні до виготовлення на ім'я ОСОБА_24 фіктивної довідки про доходи та прибуткового касового ордеру, ні до оформлення на останнього кредиту він ніякого відношення не має. В даній ситуації виконував лише функцію водія і міг за вказівкою ОСОБА_1 відвезти ОСОБА_24 в банк. Від потерпілого нічого не вимагав. Змови про витребування грошей у потерпілого у нього з ОСОБА_1 не було.

Свідок ОСОБА_28 суду підтвердила, що приблизно шість років тому співмешкала із ОСОБА_24 Він працював таксистом у ОСОБА_1 і їздив на автомобілі сестри останнього. Наприкінці березня, коли вона була в пологовому будинку, до неї прийшов ОСОБА_24 і повідомив, що потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, в якій дзеркалом зачепив жінку. При цьому співмешканець перебував у стані алкогольного сп'яніння. Приблизно через тиждень роботодавці ОСОБА_24 стали наполягати на тому, щоб він відшкодував завдану матеріальну шкоду, проти чого останній не заперечував, розуміючи, що це треба робити. Зі слів співмешканця їй відомо, що він боявся ОСОБА_1, оскільки той йому погрожував. Особисто вона свідком погроз не була. Згодом, від працівників служби безпеки банку вона дізналась, що ОСОБА_24 взяв кредит, але не вчиняв ніяких дій для його повернення.

Свідок ОСОБА_29 в судовому засіданні показав, що 26 березня 2006 року він, виконуючи свої службові обов'язки по нагляду за рухом транспортних засобів, на вул. Червона площа в м. Суми намагався зупинити автомобіль таксі "ЗАЗ-Daewoo". На подану ним вимогу про зупинку, водій вказаного автомобіля не зупинився, у зв'язку з чим він почав його переслідувати. На вул. Набережна р. Стрілки автомобіль таксі "ЗАЗ-Daewoo" збив жінку, зачепивши її дзеркалом. Не зупиняючись, водій автомобіля продовжив рух, однак на вул. 9 Травня в м. Суми його затримали і доставили у відділ ДАІ. Водій мав явні ознаки алкогольного сп'яніння, які в подальшому були підтвердженні висновком судово-медичного освідування. Коли він повернувся на місце події, то жінки, яку збив таксист, на місці вже не було. В подальшому особа потерпілої жінки так і не була встановлена.

Згідно показів потерпілого ОСОБА_24 у Краснопільському районному суді, які останній підтримав, надавши суду відповідну письмову заяву, і проти оголошення яких не заперечували учасники процесу, у 2006 році він за оголошенням у газеті влаштувався працювати таксистом. З приводу працевлаштування він розмовляв із ОСОБА_27 Останній він залишив свій паспорт та ідентифікаційний код, оскільки це було обов'язковою умовою. 23 березня 2006 року він, керуючи автомобілем "ЗАЗ Daewoo", р. н. НОМЕР_21, на вул. Набережна р. Стрілки в м. Суми дзеркалом заднього виду зачепив жінку, у зв'язку з чим був затриманий співробітниками Державтоінспекції. Наступного дня до нього додому приїхали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ОСОБА_1 запропонував йому відшкодувати завдані збитки в сумі 2 500 грн., пояснивши, що 50 доларів США було витрачено на ремонт дзеркала, 100 доларів США сплачено травмованій жінці, а решта - передана співробітникам ДАІ за не притягнення його до адміністративної відповідальності. Так як грошей у нього не було, ОСОБА_1 запропонував отримати їх в кредит і повіз його у відділення "ПриватБанку", що знаходиться на вул. Горького в м. Суми. Однак, банк у видачі кредиту відмовив, оскільки він офіційно ніде не працював. Після цього ОСОБА_1 повіз його в офіс фірми "Атлант". Там незнайома дівчина, за вказівкою останнього, виготовила на його ім'я довідку про заробітну плату. В подальшому вони знову заїхали у вказане вище відділення "ПриватБанку", однак там їм повторно відмовили у видачі кредиту без обґрунтування причин. Після цього вони приїхали у Кредитну спілку "Перше кредитне товариство", що знаходиться на вул. Харківській, 22 в м. Суми. Там ОСОБА_1 передав незнайомому чоловіку його паспорт та ідентифікаційний код, які знаходились у нього, а також інші документи. Потім він підписав договір про отримання кредиту в розмірі 4 000 грн., а через декілька хвилин ОСОБА_1 отримав вказану суму в касі банку готівкою, йому передав 800 грн., а решту залишив собі. Коли він запитав у ОСОБА_1, чому так багато грошей він забрав собі, останній відповів, що за хвилювання. Виконуючи вказані дії, ОСОБА_1 фізичною розправою йому не погрожував, але фактично обмежував його право вільного пересування тим, що заборонив виходити з машини, поки він не віддасть гроші. Що стосується ОСОБА_2, то останній лише їздив за кермом (а. с. 80-91, т. 46).

З показів свідка ОСОБА_30 на досудовому слідстві, які останній підтримав, подавши відповідну письмову заяву, проти оголошення яких не заперечували учасники процесу, вбачається, що він працював у Сумській філії Кредитної спілки "Перше кредитне товариство" і мав відношення до видачі кредитів громадянам. На протязі 2006-2007 років у філію, де він працював, були надані довідки про доходи із ВПП "Атлант", засновником якого є ОСОБА_1 В ході перевірки, проведеної після порушення кримінальної справи, у співробітників служби безпеки кредитної спілки склалось враження про те, що вказані довідки є підробленими, зазначені в них особи у ВПП "Атлант" не працювали і заробітної плати не отримували. Відповідно, на підставі підроблених довідок, шахрайським шляхом були видані кредити, частина з яких не відшкодовується (а. с. 243-244, т. 23).

У відповідності до довіреності від 20 березня 2006 року ОСОБА_27 уповноважила ОСОБА_24 представляти її інтереси, пов'язані з експлуатацією належного їй на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_22, виданого Сумським ОРЕВ ДАІ УМВС України в Сумській області 28 січня 2006 року, автомобіля "ЗАЗ-Daewoo", р. н. НОМЕР_1 (а. с. 225, т.18).

Відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи №29 від 14 лютого 2007 року вартість дзеркала заднього виду автомобіля "ЗАЗ-Daewoo" з урахуванням вартості робіт по його заміні станом на березень 2006 року складала 230 грн. 10 коп. (а. с. 71-73, т. 6).

Згідно довідки ВПП "Атлант" №27 від 27 березня 2006 року ОСОБА_24 працював на вазаному підприємстві і в період часу з 01 вересня 2005 року по 28 лютого 2006 року отримав заробітну плату в загальному розмірі 7 500 грн. (а. с. 180, т. 4).

У відповідності до висновку судової почеркознавчої експертизи №4 від 14 лютого 2008 року підписи в графах "директор ОСОБА_23", "гол. Бухгалтер ОСОБА_26" у довідці про доходи №27 від 27 березня 2006 року, виданій на ім'я ОСОБА_24, виконані не ОСОБА_23 і не ОСОБА_26, а іншою особою (а. с. 51-61, т. 31).

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №27-03 від 27 березня 2006 року ОСОБА_24 сплатив ОСОБА_1 як приватному підприємцю 4 000 грн. за корпусні меблі (а. с. 181, т. 4).

Згідно договору №СУ-1/0039/06/295 від 27 березня 2006 року, укладеного між Кредитною спілкою "Перше кредитне товариство" і ОСОБА_24, останньому було надано кредит в сумі 4 000 грн. на придбання корпусних меблів строком на 24 місяці, за умови щомісячної сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 0,164 відсотки від суми залишку по кредиту, за кожний день користування кредитом (а. с. 174-175, т. 4).

Для забезпечення виконання зобов'язань по вказаному кредитному договору ОСОБА_24 уклав із КС "Перше кредитне товариство" договір застави, за яким передав у заставу кредитної спілки, нібито придбані у ОСОБА_1, корпусні меблі (а. с. 176-177, т. 4).

Таким чином, суд приходить до висновку, що вина підсудного ОСОБА_1 у скоєнні злочину в судовому засіданні знайшла своє підтвердження.

Доводи підсудного ОСОБА_1 стосовно того, що він не вимагав у ОСОБА_24 гроші, а діяв узгоджено з останнім, сума, яку він зажадав від ОСОБА_24 була справедливою і потерпілий з нею погодився, суд оцінює критично і не приймає до уваги, оскільки вони суперечать дослідженим судом показам потерпілого, які він надав Краснопільському районному суду, згідно яких останній був згодний сплатити лише вартість дзеркала і роботи по його заміні, що була значно меншою, ніж та сума, яку вимагав ОСОБА_1, а також, що останній весь день возив його по банківським установам м. Суми з метою оформлення кредиту і забороняв йому залишати автомобіль до тих пір, поки він не віддасть гроші.

Крім того, зазначені вище доводи спростовуються показами свідків ОСОБА_28, яка підтвердила суду, що зі слів ОСОБА_24 їй відомо, що останній боявся ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що він вимагав у нього гроші. А свідок ОСОБА_29 зазначив, що особа жінки, яку зачепив на автомобілі "ЗАЗ-Daewoo" ОСОБА_24, так встановлена і не була, що в сукупності з іншими доказами свідчить про протиправність вимог ОСОБА_1 до потерпілого в частині також сплати коштів, нібито, сплачених ним пішоходу.

Також, як вбачається з письмових матеріалів справи, кредит на ім'я ОСОБА_24 був отриманий на підставі підробленої ОСОБА_1 довідки про доходи. Фактично підсудний шахрайським шляхом заволодів котами банківської установи у сумі 3 200 грн., хоча у ОСОБА_24 вимагав 2 500 грн., що значно перевищує розмір спричиненої потерпілим шкоди у виді пошкодження дзеркала заднього виду в автомобілі, у загальній сумі з врахуванням вартості дзеркала та роботи по його встановленню 230 грн. 10 коп., що підтверджена висновком судової авто технічної експертизи.

Доводи ОСОБА_1 стосовно того, що в його діях фактично вбачаються ознаки злочину, передбаченого ст. 355 КК України, тобто примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, а не вимагання, суд також не приймає до уваги, оскільки вони суперечать роз'ясненням, що містяться в абз. 4 п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 25 грудня 1992 року "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності", яка була чинна на момент вчинення ОСОБА_1 злочину, згідно яких вимога виконати (не виконати) зобов'язання, що виникло з підстав, не передбачених чинним законодавством, або неіснуючого зобов'язання, або зобов'язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов'язання для заволодіння майном, правом на майно або вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, належить кваліфікувати як вимагательство.

Органами досудового слідства вищевказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах.

Однак, суд не погоджується з даною кваліфікацією, враховуючи наступне.

Так, судом не здобуто доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 вимагання з погрозою вбивства, а тому дана кваліфікуюча ознака підлягає виключенню із обвинувачення.

Що стосується обвинувачення ОСОБА_1 у вимаганні із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, суд вважає, що дану кваліфікуючу ознаку необхідно виключити з обвинувачення, оскільки при вимаганні під поняттям насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого слід розуміти: легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження, замах на вбивство, вбивство. До фізичного насильства також належить насильство, яке реально не спричинило шкоду життю, але було небезпечним для життя в момент заподіяння, тобто в момент застосування створювало реальну загрозу для життя. В судовому засіданні доказів вчинення ОСОБА_1 вимагання із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, не здобуто.

Крім цього, виключенню з обвинувачення підлягають також кваліфікуючі ознаки вчинення вимагання, що завдали потерпілому значної шкоди та шкоди у великих розмірах, оскільки згідно приміток 2, 3 до ст. 185 КК України у статті 189 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складав 175 грн, а у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Як встановлено судом, підсудний ОСОБА_1 вимагав у потерпілого ОСОБА_24 2 500 грн., а фактично отримав шляхом оформлення кредиту 3 200 грн., що не є значною шкодою, чи шкодою у великому розмірі.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за необхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах на ч. 2 ст. 189 КК України як вимагання, тобто вимога вчинення будь-яких дій майнового характеру, вчинена повторно, за попередньою змовою групою осіб, оскільки в судовому засіданні знайшла своє підтвердження вина підсудного саме у вчиненні даного злочину.

Також, дії ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі.

Проте, суд не може погодитись з даною кваліфікацією з наступних підстав.

Відповідно до приміток 2, 4 до ст. 185 КК України у статті 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складав 175 грн.

В особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Як встановлено судом, сума коштів, якими шахрайським шляхом заволодів ОСОБА_1, склала 3 200 грн., що не є особливо великим розміром чи значною шкодою.

Таким чином, суд приходить до висновку про перекваліфікацію дій ОСОБА_1 з ч. 4 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі на ч. 2 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є шахрайство, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, зважаючи на те, що в судовому засіданні була доведена вина підсудного у вчиненні саме цього злочину.

У відповідності до ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 2 ст. 190 КК України відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, оскільки передбачає покарання у виді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавленнямволі на строк до трьох років.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_1 від кримінального покарання за ч. 2 ст. 190 КК України на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

Кримінальна справа в частині обвинувачення ОСОБА_1 у підробленні документів та у використанні підроблених документів за ч. 2, ч. 3 ст. 358 КК України закрита постановою Білопільського районного суду від 13 лютого 2014 року, яка набрала законної сили, у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Стосовно обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні вказаного злочину, суд вважає, що його вина в судовому засіданні знайшла своє підтвердження.

Доводи підсудного ОСОБА_2 стосовно того, що він не вимагав грошей у потерпілого ОСОБА_24, суд розцінює критично і не приймає до уваги, оскільки в судовому засіданні встановлено, що він був присутній під час розмови ОСОБА_1 і ОСОБА_24 з приводу відшкодування завданої шкоди і сплати грошей, їздив з останніми по банківським установам з метою оформлення кредиту на потерпілого і знаючи, яким шляхом ОСОБА_1 отримує кошти за спричинену йому пошкодженням майна матеріальну шкоду, розумів протиправність дій ОСОБА_1 Те, що ОСОБА_2 не вживав активних дій до потерпілого ОСОБА_24 не є доказом його невинуватості.

Те, що підсудний у судовому засіданні не визнав своєї вини у скоєнні злочину, суд розцінює як спосіб захисту і намір уникнути відповідальності за скоєний злочин.

Таким чином, суд кваліфікує дії підсудного ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 358 КК України як підроблення документів, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб; за ч. 3 ст. 358 КК України як використання підроблених документів.

Крім того, суд кваліфікує дії ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Санкції статей кримінального закону на момент вчинення злочинів передбачали наступні покарання:

ч. 2 ст. 358 КК України - обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк;

ч. 3 ст. 358 КК України - штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років;

ч. 2 ст. 190 КК України - штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавленнямволі на строк до трьох років.

У відповідності до ч. ч. 2, 3 ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 3 ст. 358 КК України, відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, а злочини, передбачені ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 358 КК України є злочином середньої тяжкості.

Згідно п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

три роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_2 від кримінального покарання за ч. ч. 2, 3 ст. 358, ч. 2 ст. 190 КК України на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за ці злочини.

Органами досудового слідства дії підсудного ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 2 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, завданням значної шкоди потерпілому.

Разом з цим, суд не може погодитись із даною кваліфікацією, оскільки у відповідності до примітки 2 ст. 185 КК України завдана потерпілому ОСОБА_24 шкода в сумі 3 200 грн. не є значною, у зв'язку з чим кваліфікуюча ознака "завдання значної шкоди потерпілому" підлягає виключенню з обвинувачення.

Таким чином, суд кваліфікує дії підсудного ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб.

6. Органами досудового слідства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються в наступному.

У березні 2006 року ОСОБА_1, діючи узгоджено із особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, без офіційного оформлення трудових відносин залучили до роботи водієм таксі ОСОБА_31, якому передали в експлуатацію зареєстрований на ОСОБА_27 автомобіль "ЗАЗ - Daewoo", р. н НОМЕР_23, довели умови праці, застосування штрафів і обов'язок щоденно сплачувати 120 грн. з виручки як плати за можливість експлуатації транспортного засобу.

В подальшому ОСОБА_8 використовував зазначений вище автомобіль на підставі шляхових листів з відбитками печатки ПП ОСОБА_1, які заповнював особисто і знищував після використання.

Так як другого водія на автомобіль "ЗАЗ - Daewoo", р. н НОМЕР_23 не було, ОСОБА_8 змушений був працювати цілодобово і щодня сплачувати 120 грн.

Через деякий час умови роботи почали не влаштовувати ОСОБА_8 і він, маючи намір розірвати стосунки з ОСОБА_1, залишив автомобіль "ЗАЗ Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_2 за місцем проживання особи, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, за адресою: АДРЕСА_6, забувши в ньому особисті документи та посвідчення водія серії НОМЕР_24, видане 06 серпня 1998 року Лебединським ВРЕВ УДАІ УМВС України в Сумській області.

Надалі ОСОБА_1, узгоджено з особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, забрали цей важливий особистий документ і утримували його з метою примусити ОСОБА_8 погасити борг, що виник по платі за експлуатацію автомобіля.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_1, за попередньою змовою з ОСОБА_2 і особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, шляхом обману, під приводом оформлення доручення на право керування автомобілем, отримали від ОСОБА_8 його паспорт громадянина України серії НОМЕР_25, виданий 13 квітня 1998 року Лебединським МPB УМВС України в Сумській області. Після цього останні наказали ОСОБА_8 їхати до магазину ТОВ "Ельдорадо - Схід", розташованого по вул. Харківській, 1 в м. Суми, де з погрозою насильства, застосовуючи обман для приховування розміру своїх злочинних намірів, повторно висунули протиправну вимогу, оформити кредит для повернення боргу в сумі 500 грн.

Створивши загрозливу для ОСОБА_8 обстановку, обмежуючи права, свободи та законні інтереси останнього, ОСОБА_1, як ініціатор злочину, пішов у магазин вибирати товар, а ОСОБА_2 залишався поряд із ОСОБА_8 біля входу, позбавляючи останнього можливості втекти.

Коли банківською установою у наданні кредиту ОСОБА_8 було відмовлено, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від своїх намірів не відмовились і, підібравши у ПП ОСОБА_32 комп'ютер, монітор та принтер на суму 4 980 грн., вирішили придбати їх за кошти оформленого на ОСОБА_8 кредиту.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2, повторно, в офісі ВПП "Атлант", розташованому по вул. Горького, 43/81 в м. Суми, на комп'ютерній техніці виготовили фіктивну довідку про доходи №14 від 01 квітня 2006 року, до якої внесли завідомо неправдиві відомості про те, що з 01 жовтня 2005 року по 31 березня 2006 року ОСОБА_8 працював у ВПП "Атлант" і отримав дохід в сумі 7 510 грн. Придаючи вищевказаній підробці вигляд дійсного документу, ОСОБА_1 узгоджено із ОСОБА_2 вказали в ній директором ОСОБА_23, головним бухгалтером ОСОБА_26, поставили підписи за останніх і завірили відбитками печатки та штампу ВПП "Атлант".

Не ставлячи ОСОБА_8 до відома про фіктивний характер документу, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відвезли останнього до Соборного відділення Сумської філії ТОВ КБ "Володимирський", де представили працівникам банку, матеріали кримінальної справи відносно яких виділені в окреме провадження, паспорт ОСОБА_8, фіктивну довідку про доходи та ідентифікаційний код останнього. Приховавши небажання ОСОБА_8 отримувати кредит і відсутність можливості його відшкодувати, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 видали останнього за працівника ВПІІ "Атлант" і домоглися написання ним заявки на отримання кредиту від 14 квітня 2006 року, анкети позичальника та інших документів, потрібних для укладання кредитної угоди.

Дізнавшись, що надання кредиту ОСОБА_8 можливе за умови участі поручителя, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вирішили зробити такою особою колишнього водія ОСОБА_9, паспорт якого був у розпорядженні останнього.

Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_1, діючи узгоджено із ОСОБА_2, за невстановлених слідством обставин, повторно, з використанням комп'ютерної техніки виготовили фіктивну довідку про доходи №18 від 18 квітня 2006 року, до якої внесли завідомо неправдиві відомості про те, що в період із 01 жовтня 2005 року по 31 березня 2006 року ОСОБА_9 працював у ВПП "Атлант" і отримав дохід в сумі 7 190 гри. Придаючи вказаній підробці вигляду дійсного документа, ОСОБА_1 узгоджено із ОСОБА_2 вказали в ній директором ОСОБА_23, головним бухгалтером ОСОБА_26, розписалися за них і завірили відбитками печатки та штампу ВПП "Атлант".

Крім того, плануючи придбання комп'ютера, монітора та принтера за кошти оформленого на ОСОБА_8 кредиту, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали у ПП ОСОБА_35 рахунок №0024 від 17 квітня 2006 року на суму 4 980 грн.

19 квітня 2006 року ОСОБА_1 узгоджено з ОСОБА_2 знову привезли ОСОБА_8 до Соборного відділення Сумської філії ТОВ КБ "Володимирський", де за невстановлених слідством обставин, у відсутності ОСОБА_9, представили працівникам банку його паспорт та ідентифікаційний код, з яких зняли копії і повторно вчинили в них підписи за останнього. Також, надали фіктивну довідку про доходи і за невстановлених обставин за попередньою змовою з невстановленими особами підробили від імені ОСОБА_9 анкету поручителя та оформили договір поруки від 19 квітня 2006 року, вчинивши в цих документах підписи за ОСОБА_9

Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домоглися укладення між Соборним відділенням Сумської філії ТОВ КБ "Володимирський" і ОСОБА_8 договору №16/980-КФО/0775 від 19 квітня 2006 року, за яким останньому було надано кредит у сумі 4 980 грн. строком на 2 роки зі сплатою відсотків у розмірі 21% річних.

В цей же день, після того як банк перерахував кошти на рахунок ПП ОСОБА_32, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали комп'ютерну техніку та розпорядилися нею на власний розсуд.

Після цього ОСОБА_1 повернув ОСОБА_8 паспорт і, погрожуючи застосуванням насильства, висунув вимогу відшкодовувати банку оформлений на ім'я останнього кредит. Однак, ОСОБА_8, який не приймав участі в розпорядженні грошима, цього не робив.

Заслухавши підсудних, потерпілих, свідка, проаналізувавши всі фактичні дані, які містяться в їх показах, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали кримінальної справи, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов до наступних висновків.

Так, у судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 винним себе у вчиненні злочину визнав частково, суду показав, що ОСОБА_8 на підставі довіреності орендував у нього автомобіль "ЗАЗ Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_2. За експлуатацію вказаного транспортного засобу останній повинен був йому сплачувати 120 грн. за добу. Згодом у потерпілого виник борг по орендній платі і він запропонував йому розрахуватись, отримавши гроші в кредит. Для цього він виготовив фіктивну довідку про доходи, до якої вніс неправдиві відомості про те, що ОСОБА_8 працював у ВПП "Атлант" і в період із 01 жовтня 2005 року по 31 березня 2006 року отримав дохід у сумі 7 510 грн. Вказану довідку він передав потерпілому, який самостійно оформив у банку "Володимирський" кредит. Після цього він забрав у приватного підприємця ОСОБА_32 комп'ютерну техніку, яку придбав за рахунок оформленого на ОСОБА_8 кредиту. Хто укладав від імені ОСОБА_9 договір поруки з банком йому не відомо. Паспорт ОСОБА_8 він міг брати для оформлення довіреності та кредиту. Стосовно ОСОБА_2, то не виключено, що останній міг бути присутнім під час його спілкування із ОСОБА_8 в якості водія, але у вирішення їх з потерпілим питань він не втручався.

Підсудний ОСОБА_2 свою вину у вчиненні вищевказаного злочину не визнав, суду пояснив, що паспорт у ОСОБА_8 не забирав. Також не вимагав, щоб потерпілий розрахувався по заборгованості по орендній платі за автомобіль, до якого ніякого відношення не мав. Не виключено, що він міг привозити ОСОБА_1 та ОСОБА_8 до магазину "Ельдорадо", але при цьому ніяких дій, спрямованих на змушення потерпілого до оформлення кредиту він не вчиняв. При оформленні ОСОБА_8 кредиту у банку "Володимирський" він присутній не був. Стосовно укладення від імені ОСОБА_9 договору поруки з банком йому нічого не відомо.

Так, потерпілий ОСОБА_8 суду пояснив, що працюючи на автомобілі "ЗАЗ Daеwoo", реєстраційний номер НОМЕР_2, він не завжди виконував план, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість по платі за експлуатацію вказаного транспортного засобу. Згодом, умови праці перестали його влаштовувати і він повідомив ОСОБА_1, що має намір розірвати з ним стосунки, на що останній запропонував йому сплати борг в розмірі приблизно 1 000 грн. Так як у нього не було необхідної суми, він погодився на пропозицію ОСОБА_1 оформити кредит. Після цього вони разом із ОСОБА_1 прибули у банк "Володимирський", де він добровільно, без будь-якого фізичного, чи психічного тиску з боку підсудного, не читаючи, підписав кредитний договір на суму, як з'ясувалось згодом, понад 4 000 грн. Кредитні кошти він не отримував. Кредит, в подальшому, банку також не повертав, оскільки вважав його занадто великим. Хто сплатив кредит йому не відомо. Стосовно паспорта, то він його передав ОСОБА_1, коли працевлаштовувався. Підсудний ОСОБА_2 йому не погрожував і кредит брати не змушував, а лише інколи їздив на автомобілі разом із ОСОБА_1

Потерпілий ОСОБА_9 суду пояснив, що договір поруки при отриманні кредиту на ім'я ОСОБА_8 у банку "Володимирський" він не підписував і поручителем останнього не був.

Свідок ОСОБА_34 у судовому засіданні підтвердила, що ОСОБА_1 був клієнтом Сумської філії ТОВ КБ "Володимирський", де вона на той час працювала. Не виключено, що вона могла оформляти кредити на ОСОБА_8 і ОСОБА_9 В її присутності не було такого, щоб інша особа ставила підписи за клієнта у документах, необхідних для оформлення кредиту або в кредитному договорі. Однак, були випадки, коли у зв'язку із зайнятістю інші працівники банку отримували від клієнта необхідні документи.

У відповідності до показів свідка ОСОБА_35 у Краснопільському районному суді, які остання підтвердила, надавши суду відповідну письмову заяву, вона знає ОСОБА_1 як клієнта Сумської філії ТОВ КБ "Володимирський", де вона на той час працювала операціоністом. Згідно функціональних обов'язків вона здійснювала прийом документів, оформлення і видачу кредитів. ОСОБА_8 і ОСОБА_9 також були клієнтами банку. Умов оформлення останніми кредитів вона не пам'ятає, однак такого не було, щоб хтось інший ставив підпис у документах, необхідних для оформлення кредиту або в кредитному договорі (а. с. 153-156, т. 46).

Згідно довідки про заробітну плату та інші прибутки №14 від 01 квітня 2006 року ОСОБА_8 працював у ВПП "Атлант" і за період часу із 01 жовтня 2005 року по 31 березня 2006 року отримав дохід у загальному розмірі 7 510 грн. (а. с. 142, т 7).

На підставі вказаної довідки 19 квітня 2006 року між ТОВ КБ "Володимирський" і ОСОБА_8 було укладено кредитний договір №16/980-КФО/0775 на суму 4 980 грн. на строк до 16 квітня 2008 року зі сплатою 21% річних на придбання товару згідно рахунку №0024 від 17 квітня 2006 року, наданого ПП ОСОБА_32, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця (а. с. 158-159, т. 7).

Згідно договору поруки від 19 квітня 2006 року ОСОБА_9 став поручителем ОСОБА_8 перед банком за виконання зобов'язань по вказаному вище кредитному договору (а. с. 153, т. 7).

У відповідності до меморіального ордеру №5332287 від 19 квітня 2006 року Сумська філія ТОВ КБ "Володимирський" перерахувала на рахунок ПП ОСОБА_32 кошти в сумі 4 980 грн. на оплату комп'ютерної техніки згідно рахунку №0024 від 17 квітня 2006 року (а. с. 163, т. 7).

У відповідності до висновку судової почеркознавчої експертизи №37 від 28 березня 2008 року підписи в графі "поручитель" у договорі поруки від 19 квітня 2006 року, у копіях паспорту та ідентифікаційного коду ОСОБА_9 виконані не ОСОБА_9 (а. с. 124-131, т. 8).

Органами досудового слідства дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 2 ст. 358 КК України як підроблення документів, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, а також за ч. 3 ст. 358 КК України як використання підроблених документів.

Проте, суд вважає, що вина ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 та ч. 3 ст. 358 КК України в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження.

Як підтвердив у судовому засіданні підсудний ОСОБА_1, він самостійно, без участі ОСОБА_2, виготовляв довідку про доходи на ім'я ОСОБА_8

Потерпілий ОСОБА_8 суду також показав, що підсудний ОСОБА_2 не змушував його до оформлення кредиту, щоб розрахуватись із боргами і ніяких дій відносно нього не вживав.

Підстав сумніватись у показах ОСОБА_1 та ОСОБА_8 у суду немає, так як вони не суперечать показам свідків та іншим письмовим матеріалам кримінальної справи, дослідженим судом.

Інших доказів на підтвердження вини ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2, ч. 3 ст. 358 КК України, суду не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що обвинувачення ОСОБА_2 по даному епізоду за ч. 2 та ч. 3 ст. 358 КК України слід виключити у зв'язку з недоведеністю його вини у вчиненні злочинів.

Стосовно обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 358 КК України, то в судовому засіданні воно знайшло своє підтвердження. Сам підсудний підтвердив факт виготовлення ним на ім'я ОСОБА_8 завідомо неправдивої довідки про доходи з метою оформлення на останнього кредиту, що не суперечить зібраним письмовим доказам, які були досліджені у судовому засіданні.

Суд також вважає доведеною вину підсудного ОСОБА_1 у підробленні договору поруки від імені ОСОБА_9 за попередньою змовою з особами, матеріали кримінальної справи відносно яких виділені в окреме провадження. Те, що підсудний у цій частині своєї вини не визнав, суд розцінює як намір уникнути кримінальної відповідальності і в подальшому ймовірної необхідності відшкодовувати завдані матеріальні збитки, а також небажання викрити інших співучасників, за допомогою яких був укладений вищевказаний договір поруки.

Таким чином, суд кваліфікує дії підсудного ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 358 КК України як підроблення документів, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, а також за ч. 3 ст. 358 КК України як використання підроблених документів.

Крім того, органами досудового слідства дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, погрозою вбивства, застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах. Дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 2 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, завданням значної шкоди.

Однак, суд вважає, що вина підсудних у скоєнні вказаних злочинів у судовому засіданні не знайшла свого підтвердження, враховуючи наступне.

Так, потерпілий ОСОБА_8 суду підтвердив, що ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_2 його до оформлення кредиту у Сумській філії ТОВ КБ "Володимирський" його не примушували. У нього був борг перед ОСОБА_1 по платі за можливість експлуатації автомобіля і він згодний був його повертати шляхом оформлення кредиту. Кредитний договір він підписував добровільно, без будь-якого фізичного чи психічного тиску відносно нього з боку підсудних. Покази в судовому засіданні є правдивими, він на них наполягає. Покази на досудовому слідстві, які записував слідчий, він підписав не читаючи.

Інших доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні відносно ОСОБА_8 вимагання шляхом погроз насильства, обмеження прав, свобод та законних інтересів, що призвело до укладення останнім кредитного договору на придбання комп'ютерної техніки, суду не представлено.

Таким чином суд приходить до висновку про виключення з обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 епізоду за фактом вимагання відносно ОСОБА_8, за ч. 3 ст. 189 та ч. 2 ст. 189 КК України відповідно у зв'язку з недоведеністю вини підсудних у вчиненні даного злочину.

Органами досудового слідства дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 3 ст. 357 КК України, як викрадення, привласнення, вимагання документів, заволодіння ними шляхом шахрайства.

Однак, суд із даною кваліфікацією погодитись не може, враховуючи наступне.

Так, підсудний ОСОБА_1 не заперечував можливість отримання від ОСОБА_8 паспорта для виготовлення довідки про доходи або оформлення кредитного договору.

Потерпілий ОСОБА_8 також підтвердив, що передавав ОСОБА_1 паспорт, який останній йому повернув після того, як він з ним розрахувався.

Наведене вище свідчить про те, що підсудний ОСОБА_1 деякий час протиправно утримував паспорт потерпілого ОСОБА_8, який останній передав йому добровільно.

Належних і допустимих доказів на підтвердження заволодіння ОСОБА_1 паспортом потерпілого ОСОБА_8 шляхом викрадення, вимагання чи шахрайства суду не надано, у зв'язку з чим дані кваліфікуючі ознаки підлягають виключенню з обвинувачення підсудного.

Таким чином, суд вважає доведеною вину підсудного ОСОБА_1 у вчиненні злочину і кваліфікує його дії за ч. 3 ст. 357 КК України як незаконне заволодіння паспортом шляхом привласнення.

Крім того, органами досудового слідства дії підсудного ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі.

Проте, суд не може погодитись з даною кваліфікацією з наступних підстав.

Згідно приміток 2, 4 до ст. 185 КК України у статті 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складав 175 грн.

В особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Як встановлено судом, сума коштів, якими шахрайським шляхом заволодів ОСОБА_1, склала 4 980 грн., що не є особливо великим розміром чи значною шкодою.

Таким чином, суд приходить до висновку про перекваліфікацію дій ОСОБА_1 з ч. 4 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі на ч. 2 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є шахрайство, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, оскільки в судовому засіданні була доведена вина підсудного саме у вчиненні цього злочину.

Обвинувачення, пред'явлене підсудному ОСОБА_2 органами досудового слідства за ч. 2 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є шахрайство, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, у судовому засіданні не знайшло свого підтвердження з підстав, наведених вище, а тому підлягає виключенню.

Санкції статей кримінального закону на момент вчинення злочинів передбачали наступні покарання:

ч. 3 ст. 357 КК України - штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до трьох місяців, або обмеження волі на строк до трьох років;

ч. 2 ст. 190 КК України - штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років;

ч. 2 ст. 358 КК України - обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк;

ч. 3 ст. 358 КК України - штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років;

У відповідності до ст. 12 КК України злочини, передбачені ч. 3 ст. 357, ч. 3 ст. 358 КК України, є злочинами невеликої тяжкості, а злочини передбачені ч. 2 ст. 358, ч. 2 ст. 190 КК України відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості.

Згідно п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

три роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Згідно п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі, і п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_1 від кримінального покарання за ч. 3 ст. 357, ч. 2, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 190 КК України на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за ці злочини.

7. Судом встановлено, що надалі ОСОБА_8, продовжував працювати у ОСОБА_1

02 травня 2006 року о 08 годині ОСОБА_8, керуючи автомобілем "ЗАЗ-Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_2, на вул. Набережна р. Стрілки в м. Суми виїхав на зустрічну смугу дорожнього руху, де зіткнувся з невстановленим маршрутним таксі типу "Газель". Не отримавши пошкоджень, водій "Газелі" продовжив рух, а ОСОБА_8 внаслідок пошкодження автомобіля залишився на проїжджій частині.

Відразу на місці події опинився ОСОБА_2, який піддав ОСОБА_8 побиттю із завданням фізичного болю та тілесних ушкоджень, з приводу яких останній до лікарняних закладів та правоохоронних органів не звертався. Після цього, ОСОБА_2 по телефону повідомив про дорожньо-транспортну пригоду ОСОБА_1 та особу, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, які згодом приїхали і відправили ОСОБА_8 до місця свого проживання на АДРЕСА_7.

Усунувши таким чином з місця події винного у ДТП ОСОБА_8, ОСОБА_1, діючи узгоджено з ОСОБА_2 і особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, зайняв місце водія і, штучно створюючи підстави для оцінки пригоди як страхового випадку, з метою отримання страхового відшкодування, викликав співробітників ДАІ УМВС України в Сумській області. Представившись останнім водієм автомобіля "ЗАЗ - Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_26, ОСОБА_1 приховав дійсні обставини дорожньо-транспортної пригоди, пояснивши співробітникам міліції, уповноваженим на проведення перевірки і складання відповідних документів, що сам знаходився за кермом автомобіля і рухався вулицею Набережна р. Стрілки, а в районі ринку зупинився і відчув удар в правий бік автомобіля, після чого побачив як від нього від'їжджає "Газель", номер якої не запам'ятав. На підставі зазначених неправдивих пояснень інспектор ВДТП ДАІ СМВ УМВС України в Сумській в області, матеріали кримінальної справи відносно якого виділені в окреме провадження, 11 травня 2006 року в порушенні кримінальної справи за фактом дорожньо-транспортної пригоди відносно ОСОБА_1 відмовив, у зв'язку з відсутністю в діях останнього ознак складу злочину.

Після цього, ОСОБА_1, діючи узгоджено із ОСОБА_2 та особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, на АДРЕСА_7 заявив ОСОБА_8, що останній розбив нову машину, завдавши йому великих неприємностей, у тому числі в стосунках із міліцією. З метою подальшою вимагання, ОСОБА_1 відмовив ОСОБА_8 у пропозиції відремонтувати автомобіль за власні кошти і під погрозою насильства забрав у останнього паспорт громадянина України серії НОМЕР_25, виданий 13 квітня 1998 року Лебединським МРВ УМВС України в Сумській області.

Через два дні ОСОБА_1, повторно, спільно з ОСОБА_2, за попередньою змовою з собою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, приїхали додому до ОСОБА_31 уАДРЕСА_8 Не знайшовши останнього, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 попередили його матір ОСОБА_36, що фізично з ним розправляться, якщо той не з'явиться і не сплатить кошти.

Наступного дня, ОСОБА_1 знову приїхав до ОСОБА_8 у с. Шпилівка Сумського району разом із ОСОБА_2 і особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження. В присутності матері ОСОБА_8 - ОСОБА_36, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, погрожуючи фізичною розправою та знищенням майна сім'ї, висунули ОСОБА_8 протиправну вимогу заплатити за ремонт автомобіля 9 000 грн., що значно перевищувало суму реальних збитків. На посилання ОСОБА_8 на відсутність коштів, останні наказали брати кредит.

Сприймаючи погрози за реальні, 23 травня 2006 року ОСОБА_8 прибув на АДРЕСА_7. Там ОСОБА_1 вдарив його рукою по обличчю, спричинивши фізичний біль та образу, вилаяв за те, що той марнує його дорогоцінний час і наказав їхати з ним та ОСОБА_2 в банки для отримання кредиту.

Коли жоден із банків кредиту не надав, ОСОБА_1, заявивши, що ОСОБА_8 залишиться в його будинку до отримання грошей, відвіз останнього до себе додому на АДРЕСА_7, де з корисливих мотивів до ранку наступного дня незаконно позбавляв волі, не даючи спати, їсти і принизливо лаючи за завданий йому клопіт і матеріальні збитки.

Наступного ранку ОСОБА_1, діючи узгоджено з ОСОБА_2, повезли ОСОБА_8 у Сумське відділення "Укрпромбанку", розташоване в м. Суми по вул. Харківській, 24, де останньому погодились видати кредит за умови надання довідки про доходи.

Дізнавшись про це, ОСОБА_1 в офісі ВПП "Атлант" в м. Суми по вул. Набережна р. Стрілки, 6, за допомогою комп'ютерної техніки виготовив фіктивну довідку про заробітну плату №23 від 23 травня 2006 року, до якої вніс завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_8 працював у ВПП "Атлант" і в період з 01 грудня 2005 року по 01 травня 2006 року отримав заробітну плату в сумі 8 700 грн. Придаючи довідці вигляду дійсного документа, ОСОБА_1 вказав у ній директором ОСОБА_23, головним бухгалтером ОСОБА_26, підробив підписи за них та завірив печаткою і штампом ВПП "Атлант".

Не ставлячи ОСОБА_8 до відома про фіктивний характер документів, ОСОБА_1 разом із останнім надав вищевказану довідку та іншф документи у відділення "Укрпромбанку". Однак, коли представники банку заявили, що можуть видати ОСОБА_8 лише 5 000 грн. ОСОБА_1 відмовився оформляти кредит і повіз останнього до Сумського відділення №48 ВАТ "Державний ощадний банк України", розташованого в м. Суми по вул. Хододногорській.

Дізнавшись, що банківська установа може надати ОСОБА_8 кредит у сумі 7 000 грн. за наявностіпоручителя, ОСОБА_1, повторно, з використанням комп'ютерної техніки виготовив фіктивну довідку про доходи б/н від 24 травня 2006 року на своє ім'я, до якої вніс завідомо неправдиві відомості про те, що він працює менеджером на ВПП "Атлант" і за період із 01 грудня 2005 року по 01 травня 2006 року отримав дохід в сумі 11 140 грн. Придаючи вказаній підробці вигляду дійсного документа, ОСОБА_1 зазначив у ній директором ОСОБА_23, головним бухгалтером ОСОБА_26, підробив підписи за останніх та завірив довідку відбитками наявних у нього печатки і штампу ВПП "Атлант".

Обізнаний про можливість отримання споживчого кредиту лише за наявності документів про придбання товару шляхом переведення коштів як плати за товар на рахунок продавця, ОСОБА_1 вирішив повторно заволодіти кредитними коштами у вигляді готівки за рахунок обману банківської установи.

Для цього, ОСОБА_1 вступив зі знайомим приватним підприємцем ОСОБА_37, матеріали кримінальної справи відносно якого закриті судом у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, у попередню змову на видачу останнім за грошову винагороду фіктивних документів про начебто продаж ОСОБА_8 комп'ютерної техніки, надання цих підробок у банк і отримання за рахунок надання завідомо неправдивої інформації перерахованих банком коштів готівкою, без руху зазначеного товару. При цьому, ОСОБА_1 приховав від ОСОБА_37, що примушує неплатоспроможного ОСОБА_8 до отримання кредиту всупереч волі останнього і вводить в оману банк та запевнив, що кредит буде вчасно відшкодований.

Погодившись на злочинну пропозицію, ОСОБА_37, матеріали кримінальної справи відносно якого закриті судом у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, за погодженням із ОСОБА_1, повторно, у магазині, розташованому в АДРЕСА_10 із використанням комп'ютерної техніки виготовив фіктивні документи про рух товару, а саме: рахунок НОМЕР_27 від 22 травня 2006 року на оплату системного блоку комп'ютера та монітора в сумі 7 200 грн., договір купівлі-продажу від 26 травня 2006 року про продаж вказано техніки ОСОБА_8 на умовах передплати товару в сумі 720 грн. готівкою. Придаючи даним підробкам вигляду дійсних документів, ОСОБА_37 поставив в них свій підпис та завірив власною печаткою приватного підприємця. Зазначені документи останній передав ОСОБА_1, який 24 травня 2006 року разом із ОСОБА_8 звернувся до Сумського відділення №48 ВАТ "Державний ощадний банк України".

В подальшому, ОСОБА_1 узгоджено із ОСОБА_37, матеріали кримінальної справи відносно якого закриті судом у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, як поручитель позичальника для введення в оману працівників банку надав паспорти, ідентифікаційні коди, підроблені довідки про доходи на своє ім'я та на ім'я ОСОБА_8, рахунок НОМЕР_27 від 22 травня 2006 року та договір купівлі-продажу комп'ютерної техніки від 26 травня 2006 року і повідомив, що вони працюють на ВПП "Атлант". За рахунок наданої неправдивої інформації і приховування відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_8 до отримання кредиту ОСОБА_1 створив у працівників банку враження платоспроможних клієнтів і домігся укладання із останнім договору №119 від 26 травня 2006 року про надання кредиту в сумі 6 480 грн. строком на 24 місяці зі сплатою 25% річних.

Того ж дня, долаючи запобіжні заходи банку, ОСОБА_1 уклав договір поруки №1, зобов'язавшись солідарно з ОСОБА_8 відповідати за виконання останнім кредитних зобов'язань і з власних коштів сплатив суму передплати за товар в сумі 720 грн. та 84 грн. 24 коп. за оформлення кредитних документів.

Після цього, ОСОБА_1 примусив ОСОБА_8 укласти з банком договір застави комп'ютерної техніки від 26 травня 2006 року та застрахував її, хоча й не мав наміру на придбання товару. Коли банк за платіжним дорученням №2393145 від 26 травня 2006 року перерахував за договором кредиту 6 480 грн. на розрахунковий рахунок ОСОБА_37 НОМЕР_28, останній отримав вказані кошти готівкою і передав ОСОБА_1 Для приховування безтоварного характеру операції ОСОБА_37, матеріали кримінальної справи відносно якого закриті судом у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, узгоджено із ОСОБА_1, повторно виготовив на комп'ютерній техніці завідомо неправдиві видаткову накладну №0000726 про її відпуск ОСОБА_8 і гарантійний талон б/н від 27 травня 2006 року на обслуговування комп'ютерної техніки. Придаючи вказаним підробкам вигляд дійсних документів, ОСОБА_37 завірив їх власним підписом і печаткою приватного підприємця та передав банківській установі.

Порахувавши корисливу ціль досягнутою, ОСОБА_1 повернув ОСОБА_8 паспорт, однак, останній, ігноруючи покладений на нього обов'язок відшкодовувати оформлені на нього під примусом ОСОБА_1 кредити, виїхав за межі України, фактично ухилившись як від протиправного тиску останнього, так і від зобов'язань перед банком.

У зв'язку з тим, що станом на 01 січня 2007 року заборгованість ОСОБА_8 перед Сумським відділенням ВАТ "Державний ощадний банк України" по кредиту складала 6 053 грн. 91 коп., по відсотках 571 грн. 75 коп. та пеня 34 грн. 88 коп., 23 лютого 2007 року вказана установа звернулась до суду позовом про її примусове стягнення з позичальника та поручителя. Після відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на розрахункові рахунки ПП ОСОБА_1, 19 червня 2007 року останній був вимушений погасити вказану кредитну заборгованість.

Заслухавши підсудних, потерпілого, свідків, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали кримінальної справи та оцінивши їх в сукупності з точки зору належності, допустимості, достатності та взаємозв'язку, суд приходить до наступних висновків.

Так, підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину визнав частково, суду показав, що на початку травня 2006 року ОСОБА_8, керуючи автомобілем "ЗАЗ-Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_2, що за документами належав його сестрі ОСОБА_27, на вул. Набережна р. Стрілки в м. Суми виїхав на зустрічну смугу, де зіткнувся з маршрутним таксі "Газель", внаслідок чого пошкодив транспортний засіб. Прибувши на місце події і побачивши, що ОСОБА_8 знаходиться у стані алкогольного сп'яніння, він сказав йому їхати на АДРЕСА_7 і чекати його там, а сам залишився і викликав співробітників ДАІ. Для того, щоб отримати страхову компенсацію за автомобіль, він повідомив останнім, що був за кермом. В подальшому він все порахував і запропонував ОСОБА_8 відшкодувати завдані пошкодженням автомобіля збитки в сумі 9 000 грн., на що останній погодився. Через декілька днів він з метою вирішення питання стосовно відшкодування шкоди приїздив до дому до ОСОБА_8 в АДРЕСА_7. Разом із ним в якості водія і автомайстра міг їздити і ОСОБА_2 У присутності батьків ОСОБА_8, а також сусіда останніх, який займався ремонтом автомобілів, він назвав завдану пошкодженням автомобіля суму збитків, з якою всі погодились. Так як у ОСОБА_8 не було необхідної суми, він запропонував йому взяти в банку кредит. 23 травня 2006 року потерпілий приїхав до нього додому на АДРЕСА_7 з наміром відшкодувати завдану шкоду. Надалі він з метою отримання ОСОБА_8 кредиту виготовив на ім'я останнього фіктивну довідку про доходи, після чого вони поїхали по банківським установам. Кредит погодились видати лише у Сумському відділенні "Державного ощадного банку України" за умови наявності поручителя. У зв'язку з цим він виготовив на своє ім'я фіктивну довідку про доходи, надав її працівникам банку і уклав договір поруки. Після цього, ОСОБА_8 уклав із банком договір про надання кредиту. Кредитні кошти були перераховані на рахунок ОСОБА_37, як оплата за нібито придбану ОСОБА_8 комп'ютерну техніку. Надалі ОСОБА_37 зняв гроші, що надійшли з банку, готівкою і передав йому. Ніякого насильства, фізичного і психічного тиску до потерпілого чи його близьких він не застосовував. Насильно ОСОБА_8 у себе вдома не утримував. А посвідчення водія у потерпілого він міг брати для оформлення довіреності.

Підсудний ОСОБА_2 винним себе у пред'явленому обвинуваченням злочині не визнав, суду пояснив, що на початку травня 2006 року ОСОБА_8 на автомобілі ОСОБА_1 "ЗАЗ-Daewoo" потрапив у дорожньо-транспортну пригоду в районі центрального ринку м. Суми. За вказівкою ОСОБА_1 він виїхав на місце пригоди. Там він побачив ОСОБА_8, який у стані алкогольного сп'яніння спав за кермом пошкодженого автомобіля. Згодом, на прохання ОСОБА_1 він їздив до ОСОБА_8 додому в АДРЕСА_7. Там він був присутній під час розмови ОСОБА_1 з ОСОБА_8 і його батьками з приводу відшкодування шкоди, яка відбувалась на підвищених тонах. Він міг називати суму ремонту розбитого автомобіля, возити ОСОБА_1 і ОСОБА_8 по банківським установам, але сам гроші у потерпілого не вимагав і до оформлення на останнього договору кредиту ніякого відношення не має.

Підсудний ОСОБА_37, матеріали кримінальної справи відносно якого закриті судом у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, суду підтвердив, що дійсно на прохання ОСОБА_1, з метою отримання ОСОБА_8 кредиту, він видав рахунок-фактуру на суму 7 200 грн. на комп'ютерну техніку, яка потерпілим фактично не придбавалась. В подальшому "Ощадбанк" перерахував на його рахунок у СФ АТ "ВаБанк" кредитні кошти в сумі 6 400 грн., які він зняв готівкою і передав ОСОБА_8 та ОСОБА_1

Потерпілий ОСОБА_8 суду показав, що після того, як він потрапив у дорожньо-транспортну пригоду в районі центрального ринку м. Суми, ОСОБА_1 відвіз його до себе до дому на АДРЕСА_11 і замкнув у будинку, сказавши, що він винен йому гроші за розбитий автомобіль. Повернувшись, ОСОБА_1 висунув йому вимогу сплатити завдані збитки в сумі 9 000 грн., на що він змушений був погодитись. Через декілька днів ОСОБА_1 приїздив до нього до дому і розмовляв з ним і його батьками з приводу відшкодування шкоди. В разі відмови погрожував побити вікна в будинку. Наступного дня він приїхав до ОСОБА_1 додому. Там підсудний його один раз вдарив. Потім вони поїхали по банківським установам. Кредит погодились видати лише у Сумському відділенні "Державного ощадного банку України". Однак, у перший день оформити кредитний договір не вдалось і він залишився вдома у ОСОБА_1 ночувати. Там він у туалет виходив під наглядом, спав, сидячи на кріслі, а поруч на дивані відпочивав ОСОБА_1 Залишити будинок він не міг, так як підсудний замкнув двері. Крім того, він боявся останнього. Наступного дня він оформив у Сумському відділенні "Державного ощадного банку України" кредит на суму 7 000 грн., по якому ОСОБА_1 виступив поручителем. В подальшому банк перерахував гроші на рахунок ОСОБА_37, з яким на той час він знайомий не був і ніяких документів на придбання комп'ютерної техніки у нього не брав. Після цього ОСОБА_1 віддав йому паспорт, заявив, що претензій до нього не має і вони розірвали стосунки. Посвідчення водія він забував у автомобілі ОСОБА_1, коли залишив його біля будинку останнього на АДРЕСА_9, і воно знаходилось у підсудного. Стосовно підсудного ОСОБА_2, то останній, прибувши на місце ДТП, наніс йому удар в обличчя в область лівого ока. Потім він приїздив разом із ОСОБА_1 до нього додому і був присутній під час розмови з приводу відшкодування завданої шкоди. Також, наскільки він пам'ятає, ОСОБА_2 був присутній у ОСОБА_1 вдома, коли він у нього ночував.

З показів свідка ОСОБА_36 на досудовому слідстві і в Краснопільському районному суді, які остання підтримала, надавши відповідну письмову заяву, і проти оголошення яких не заперечували учасники процесу, вбачається, що її син ОСОБА_8 працював у ОСОБА_1 таксистом. На початку травня 2006 року син на автомобілі підсудного потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Після цього ОСОБА_1 і ОСОБА_2 декілька разів приїздили до них додому уАДРЕСА_7 з приводу відшкодування шкоди. Син не погоджувався із названою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 сумою збитків і заперечував проти оформлення кредиту. Щоб допомогти сину, вона спробувала оформити на себе кредит, але банк їй відмовив. Потім ОСОБА_1 та ОСОБА_2 забрали ОСОБА_8 і поїхали шукати гроші. Повернувшись наступного дня, син розповів їй, що разом із ОСОБА_1 їздив по банківським установам з метою оформлення кредиту. Так як за один день отримати кредит не вдалось, ОСОБА_1 закрив його у своєму будинку і не випускав. Чи погрожував сину ОСОБА_1, їй невідомо (а. с. 50-61, т. 46).

Згідно показів свідка ОСОБА_38, наданих Краснопільському районному суду, які остання підтримала, надавши відповідну письмову заяву, і проти оголошення яких не заперечували учасники процесу, її брат ОСОБА_8 працював у ОСОБА_1 таксистом. Він їздив на автомобілі "ЗАЗ Daеwoo". Вона бачила цю машину розбитою. Зі слів брата, у квітні-травні 2006 року він на ній потрапив в аварію. Також вона була присутня в с. Шпилівка Сумського району, коли сестра ОСОБА_1 - ОСОБА_27 з якимись чоловіками приїздила до брата і вимагала відшкодувати завдану шкоду. Зі слів брата їй відомо, що він ночував у будинку ОСОБА_27 проти волі, а наступного дня оформив кредит, нібито на придбання комп'ютерної техніки (а. с. 2-10, т. 46).

У відповідності до довідки про заробітну плату №23 від 23 травня 2006 року ОСОБА_8 працював у ВПП "Атлант" водієм-експедитором і за період часу з 01 грудня 2005 року по 01 травня 2006 року отримав дохід у сумі 8 770 грн. (а. с. 177, т. 7).

Згідно довідки про заробітну плату від 24 травня 2006 року в період із 01 грудня 2005 року по 01 травня 2006 року ОСОБА_1 працював у ВПП "Атлант" менеджером і отримав дохід у загальному розмірі 11 140 грн. (а. с. 180, т. 7).

На підставі вищевказаних довідок 26 травня 2006 року між ВАТ "Державний ощадний банк України" і ОСОБА_8 було укладено договір №119 про надання останньому кредиту в сумі 6 480 грн. строком на 24 місяці зі сплатою 25% річних на придбання промислових товарів згідно рахунку НОМЕР_27 від 22 травня 2006 року, виданого ПП ОСОБА_37, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця (а. с. 193-194, т. 7).

Відповідно до договору поруки №1 від 26 травня 2006 року ОСОБА_1 виступив поручителем ОСОБА_8 по вищевказаному кредитному договору (а. с. 188, т. 7).

У відповідності до договору купівлі-продажу від 26 травня 2006 року ОСОБА_37 продав ОСОБА_8 комп'ютерну техніку вартістю 7 200 грн. на умовах сплати передплати в розмірі 10%, в сумі 720 грн. (а. с. 206, т. 7).

Крім того, ОСОБА_8 передав комп'ютерну техніку згідно рахунку, виданого ПП ОСОБА_37 у заставу, уклавши з банком відповідний договір, а також застрахував придбане майно (а. с 189-190, 192, т. 7).

Згідно платіжного доручення №2393145 від 26 травня 2006 року Сумське відділення ВАТ "Державний ощадний банк України" перерахував на рахунок ОСОБА_37 у Сумську філію АТ "ВаБанк" 6 480 грн. за комп'ютерну техніку згідно кредитного договору №119 від 26 травня 2006 року (а. с. 201. т. 7).

У відповідності до довідки Сумського відділення №48 ВАТ "Державний ощадний банк України" позика, надана 26 травня 2006 року ОСОБА_8, погашена (а. с. 219, т. 7).

Таким чином, у судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт вчинення підсудними ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказаного вище злочину.

Те, що підсудні не визнали своєї вини, суд розцінює як спосіб захисту від пред'явленого обвинувачення з наміром уникнути відповідальності за скоєння умисних злочинів.

Доводи підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно того, що вони не вимагали грошей у ОСОБА_8, суд не приймає до уваги, оскільки вони суперечать показам потерпілого, який у судовому засіданні підтвердив, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 декілька разів приїздили до нього додому з вимогою відшкодувати завдану шкоду, а коли він приїхав до ОСОБА_1 додому на АДРЕСА_7 за паспортом, останній вдарив його, після чого повіз по банківським установам з метою оформлення кредиту. Крім цього, потерпілий ОСОБА_8 в судовому засіданні спростував заперечення ОСОБА_1 стосовно того, що він не позбавляв його волі, вказавши, що останній утримував його в своєму будинку проти його волі, поки він наступного дня не розрахувався, уклавши із банком кредитний договір.

Крім того, вина підсудних у скоєнні злочину підтверджується також показами оголошених у судовому засіданні свідків ОСОБА_36 та ОСОБА_38, згідно яких останні також підтвердили факт вимагання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошей у ОСОБА_8 та незаконного позбавлення його волі.

Вказані покази потерпілого і свідків суд кладе в основу вироку, оскільки вони не суперечать один одному і узгоджуються із письмовими матеріалами справи, дослідженими судом.

Також, суд не приймає до уваги заперечення ОСОБА_1 щодо відсутності в його діях ознак складу злочину, передбаченого ст. 146 КК України, оскільки об'єктивна сторона даного злочину полягає у протиправному перешкоджанні людині вибирати за своєю волею місце перебування. Воно може виявлятися у затриманні потерпілого в тому місці, де він знаходитись не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити.

Кримінальна справа в частині обвинувачення ОСОБА_1 у підробленні документів та у використанні підроблених документів, за ч. 2, ч. 3 ст. 358 КК України закрита постановою Білопільського районного суду від 13 лютого 2014 року, яка набрала законної сили, у зв'язку з закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Крім того, органами досудового слідства дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 3 ст. 357 КК України, як викрадення, привласнення, вимагання документів, заволодіння ними шляхом шахрайства.

Однак, суд із даною кваліфікацією погодитись не може, враховуючи наступне.

Так, у судовому засіданні з показів потерпілого ОСОБА_8 встановлено, що посвідчення водія перебувало у підсудного ОСОБА_1 Доводи останнього з приводу того, що вказаний документ у ОСОБА_8 він міг брати для оформлення довіреності, суд не приймає до уваги, оскільки вони нічим не підтверджені. Крім того, в довіреності на право керування транспортним засобом, виданої ОСОБА_27 ОСОБА_8 відомості про посвідчення водія останнього відсутні (а. с. 225, т. 18).

Таким чином, підсудний ОСОБА_1 фактично утримував посвідчення водія потерпілого ОСОБА_8, яке потрапило до нього через необачність останнього.

Належних і допустимих доказів на підтвердження заволодіння ОСОБА_1 посвідченням водія потерпілого ОСОБА_8 шляхом викрадення, вимагання чи шахрайства суду не надано, а тому дані кваліфікуючі ознаки підлягають виключенню з обвинувачення підсудного.

Таким чином, суд вважає доведеною вину ОСОБА_1 у вчинені злочину і кваліфікує його дії за ч. 3 ст. 357 КК України як незаконне заволодіння шляхом привласнення важливим особистим документом.

Органами досудового слідства вищевказані дії підсудного ОСОБА_1 кваліфіковані також за ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, погрозою вбивства, застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах, а дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 2 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, що завдало значної шкоди.

Проте, суд не може погодитись із даною кваліфікацією, враховуючи наступне.

Так, суду не надано доказів на підтвердження обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні відносно ОСОБА_8 вимагання з погрозою вбивства, а тому дана кваліфікуюча ознака підлягає виключенню із обвинувачення.

Суд також вважає, що з обвинувачення ОСОБА_1 підлягає виключенню така кваліфікуюча ознака як вимагання із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, оскільки судом не здобуто належних і допустимих доказів на її підтвердження. Зокрема, при вимаганні поняттям насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, охоплюється: легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження, замах на вбивство, вбивство, а також насильство, яке реально не спричинило шкоду життю, але було небезпечним для життя в момент заподіяння, тобто в момент застосування створювало реальну загрозу для життя. Однак, в суду не надано доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 відносно ОСОБА_8 вимагання, що спричинило зазначенні вище наслідки.

Крім цього, виключенню з обвинувачення ОСОБА_1 підлягають також кваліфікуючі ознаки вчинення вимагання, що завдали потерпілому значної шкоди та шкоди у великих розмірах з наступних підстав.

Згідно приміток 2, 3 до ст. 185 КК України у статті 189 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складав 175 грн.

У великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Як встановлено судом, підсудний ОСОБА_1 вимагав у потерпілого ОСОБА_8 9 000 грн., що не є значною шкодою, чи шкодою у великому розмірі.

Із зазначених вище підстав з обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 189 КК України підлягає виключенню така кваліфікуюча ознака як вимагання, що завдало значної шкоди потерпілому.

Таким чином, суд вважає за необхідне перекваліфікувати дії підсудного ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах на ч. 2 ст. 189 КК України як вимагання, тобто вимога вчинення будь-яких дій майнового характеру, вчинена повторно, за попередньою змовою групою осіб, оскільки в судовому засіданні знайшла своє підтвердження вина підсудного саме у вчиненні цього злочину.

Суд вважає доведеною вину підсудного ОСОБА_2 у вчиненні злочину і кваліфікує його дії за ч. 2 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Також, дії ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі.

Проте, суд не може погодитись з даною кваліфікацією зважаючи на те, що згідно приміток 2, 4 до ст. 185 КК України у статті 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складав 175 грн., а в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Як встановлено судом, сума коштів, якими шахрайським шляхом заволодів ОСОБА_1, склала 6 480 грн., що не є особливо великим розміром чи значною шкодою.

Таким чином, суд приходить до висновку про перекваліфікацію дій ОСОБА_1 з ч. 4 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі на ч. 2 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є шахрайство, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, оскільки в судовому засіданні була доведена вина підсудного саме у вчиненні цього злочину.

Крім того, органами досудового слідства дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 2 ст. 146 КК України як незаконне позбавлення волі, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину щодо двох осіб, протягом тривалого часу.

Але суд не погоджується з даною кваліфікацією, враховуючи наступне.

Так, кваліфікуюча ознака вчинення незаконного позбавлення волі щодо двох і більше осіб передбачає випадки вчинення одиночного злочину, коли кількість потерпілих складає дві чи більше особи.

Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1 вчиняв свої протиправні дії щодо одного потерпілого ОСОБА_8, у зв'язку з чим, кваліфікуюча ознака вчинення злочину щодо двох осіб підлягає виключенню з обвинувачення.

Поняття "тривалий час" є оціночним і має визначатися судом з урахуванням конкретного астрономічного строку, протягом якого особа була позбавлена волі (тиждень, місяць), місця, де вона трималась, способу її утримання, інших конкретних обставин справи та особи потерпілого.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, те, що потерпілий фактично був позбавлений можливості вибирати своє місце перебування протягом доби, місце і спосіб його утримання, суд приходить до висновку про виключення з обвинувачення ОСОБА_1 такої кваліфікуючої ознаки як вчинення злочину протягом тривалого часу.

Таким чином, суд вважає за не обхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_1 із ч. 2 ст. 146 КК України як незаконне позбавлення волі, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину щодо двох осіб, протягом тривалого часу на ч. 1 ст. 146 КК України як незаконне позбавлення волі, так як в судовому засіданні була доведена вина підсудного у вчиненні саме даного злочину.

Санкції статей кримінального закону на момент вчинення злочинів передбачали наступні покарання:

ч. 3 ст. 357 КК України - штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до трьох місяців, або обмеження волі на строк до трьох років;

ч. 2 ст. 190 КК України - штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років;

ч. 1 ст. 146 КК України - обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк.

У відповідності до ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 3 ст. 357 КК України, є злочином невеликої тяжкості, а злочини, передбачені ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 146 КК України, відносяться до категорії злочинів середньої тяжкості.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за яке передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі, а також п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_1 від кримінального покарання за ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 146 КК України на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за ці злочини.

Кримінальна справа в частині обвинувачення ОСОБА_1 у підробленні документів та у використанні підроблених документів за ч. 2, ч. 3 ст. 358 КК України закрита постановою Білопільського районного суду від 13 лютого 2014 року, яка набрала законної сили, у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Постановою Білопільського районного суду від 28 січня 2014 року, яка набрала законної сили, кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_37 за ч. 2 ст. 222, ч. 2, ч. 3 ст. 358 КК України закрита, у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, встановлених ст. 49 КК України.

8. Крім того судом встановлено, що ОСОБА_1, за попередньою змовою з ОСОБА_2 та особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, повторно, з метою незаконного збагачення, вирішили заволодіти грошовими коштами ЗАТ Страхова компанія "Примор'є".

03 травня 2006 року ОСОБА_1, реалізуючи свій злочинний умисел, діючи узгоджено з ОСОБА_2 та особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, посилаючись на штучно створені обставини дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 02 травня 2006 року, приховуючи дійсні події, на підставі договору страхування №21-ТР від 30 січня 2006 року, звернулися від імені власника автомобіля "ЗАЗ Daewoo", р. н. НОМЕР_2 до страхової компанії з повідомленням про настання страхового випадку, де вказали, що автомобілем керував не ОСОБА_8, який не мав законних підстав для цього, а ОСОБА_1 за дорученням особи, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, а також що, це була приватна поїздка, а не використання транспортного засобу як таксі.

Для підтвердження повідомлення, ОСОБА_1, узгоджено ОСОБА_2, та особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, зняли з автомобіля розпізнавальний ліхтар та інше обладнання, яке дозволяло експлуатувати його як таксі, і в такому вигляді надали на оцінку експертам Сумської ПФ "Ікар ВМЗ Сервіс" для визначення суми збитків. Згідно висновку експерта від 10 травня 2006 року вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля "ЗАЗ Daewoo", р. н. НОМЕР_2 склала 5 760 грн. 62 коп.

Після цього, в точно не встановлений слідством день липня-серпня 2006 року ОСОБА_1, узгоджено з ОСОБА_2 та особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, вказаний вище звіт про оцінку пошкодженого автомобіля разом із довідками про дорожньо-транспортну пригоду від 19 та 29 травня 2006 року, заявою від імені особи, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, та актом медичного освідування ОСОБА_1 надали в ЗАТ СК "Примор'є".

За рахунок зазначеного обману ОСОБА_1, узгоджено з ОСОБА_2 та особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, намагалися заволодіти коштами страхової компанії у вигляді страхового відшкодування, в сумі 5 760 грн. 62 коп., але виконавши всі дії, які вважали необхідними, не змогли довести свій задум до кінця з причин, які не залежали від їх волі, так як 30 жовтня 2006 року ЗАТ СК "Примор'є" відмовило у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з невиконанням умов п. 4.4., п. 5.9 договору №21-ТР від 30 січня 2006 року та ст. 26 Закону України "Про страхування".

Заслухавши підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_2, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і взаємозв'язку суд приходить до наступних висновків.

Так, допитаний в судовому засіданні, підсудний ОСОБА_1 винним себе у вчиненні даного злочину визнав повністю, суду підтвердив, що дійсно з метою отримання страхового відшкодування за пошкоджений ОСОБА_8 автомобіль "ЗАЗ-Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_2, він приховав дійсні обставини дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 02 травня 2006 року, зібрав необхідні для цього документи і від імені ОСОБА_27 звернувся до ЗАТ СК "Примор'є" з повідомленням про настання страхового випадку. Але страхова компанія відмовила йому у виплаті страхового відшкодування.

Підсудний ОСОБА_2 свою вину у вчиненні вказаного злочину не визнав, суду пояснив, що за проханням ОСОБА_1 він лише збирав деякі документи по дорожньо-транспортній пригоді з участю ОСОБА_8 Розпізнавальних знаків таксі з автомобіля він не знімав і з повідомленням про настання страхового випадку до страхової компанії не звертався.

Згідно договору добровільного страхування транспорту №21-ТР від 30 січня 2006 року особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, застрахувала автомобіль "ЗАЗ-Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_2 у ЗАТ СК "Примор'є" (а. с. 21-23, т. 14).

Відповідно до довідок ВДАІ СМВ УМВС України в Сумській області від 02 та 29 травня 2006 року дорожньо-транспортна пригода на вул. Набережна р. Стрілки в м. Суми сталася з участю водія автомобіля "ЗАЗ-Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 (а. с. 63-64, т. 14).

У відповідності до протоколу медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп'яніння від 02 травня 2006 року у ОСОБА_1 ознак вживання алкоголю не виявлено (а. с. 65, т. 14).

03 травня 2006 року особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, звернулась до ЗАТ СК "Примор'є" з повідомленням про настання страхового випадку (а. с. 66, т. 14).

Згідно звіту Фірми "Ікар ВМЗ Сервіс" розмір матеріального збитку без врахування втрати товарної вартості, спричиненого автомобілю "ЗАЗ-Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_2, склав 5 760 грн. 62 коп. (а. с. 71-99, т. 14).

Таким чином, суд приходить до висновку, що вина підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні вказаного злочину в судовому засіданні знайшла своє підтвердження.

Заперечення підсудного ОСОБА_2 стосовно того, що він не знав про злочинні наміри підсудного ОСОБА_1, спрямовані на шахрайське заволодіння коштами ЗАТ СК "Примор'є" і сам не мав на меті вчинити даний злочин, суд оцінює критично і не приймає до уваги, зважаючи на те, що в судовому засіданні доведено, що підсудні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на момент вчинення інкримінованих їм злочинів перебували в дружніх стосунках. ОСОБА_1 неодноразово підробляв обставини дорожньо-транспортних пригод з участю його автомобілів для отримання страхового відшкодування і ОСОБА_2 знав про це. Крім того, і ОСОБА_1, і ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечували, що останній збирав деякі документи, які в подальшому були подані до страхової компанії.

Враховуючи вищевикладене, суд кваліфікує дії підсудного ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України як закінчений замах на шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, коли особи виконали всі дії, які вважали необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від їх волі.

Зважаючи на те, що вищевказаний злочин у відповідності до ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості, за який згідно ст. 49 КК України особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності протягом п'яти років з дня його вчинення, керуючись ч. 5 ст. 74 КК України, якою визначено, що особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_2 та ОСОБА_1від кримінального покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України.

9. Органами досудового слідства підсудні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються в наступному.

В лютому 2006 року ОСОБА_1 за газетним оголошенням підшукав і без офіційного оформлення залучив до роботи водієм таксі ОСОБА_10, якому передав спочатку автомобіль "ЗАЗ- Dawoo", р. н. НОМЕР_17, а через кілька днів - автомобіль аналогічної марки, р. н. НОМЕР_9, обладнаний розпізнавальним ліхтарем таксі " 089". 20 березня 2006 року ОСОБА_1 видав ОСОБА_10 доручення серії НОМЕР_29 на право керування автомобілем і довів до відома умови роботи та відповідальність за пошкодження транспортного засобу з вини водія.

В травні 2006 року ОСОБА_10 під час перевезення пасажирів на вул. Набережна р. Стрілки в м. Суми допустив зіткнення з невідомим автомобілем "Ауді". І хоча при цьому транспортні засоби пошкоджені не були, ОСОБА_1, повторно, за попередньою змовою із ОСОБА_2, з погрозою насильства висловили ОСОБА_10 незаконну вимогу передати їм протягом тижня 100 євро, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного Банку України складало 652 грн. 16 коп., начебто для передачі водієві "Ауді".

Коли ОСОБА_10 не виконав вказаної вимоги, через тиждень ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з погрозами насильства та обмеження прав, свобод і законних інтересів зажадали від нього вже 200 євро, що в гривневому еквіваленті за курсом Національного Банку України становило 1 304 грн. 32 коп., пояснивши таке збільшення невиконанням їхньої вимоги.

Заради уникнення розвитку конфлікту з роботодавцем і втрати роботи, ОСОБА_10 позичив 100 євро, що за курсом Національного Банку України становило 652 грн. 16 коп. і передав їх ОСОБА_1 Однак, останньому цього виявилося замало і він під приводом несплати ОСОБА_10 щоденної виручки висунув незаконну вимогу передати йому ще 500 грн.

Незважаючи на те, що невиконання плану пояснювалося здебільшого безоплатним наданням послуг таксі ОСОБА_1 та знайомим останнього, ОСОБА_10, сприймаючи погрози ОСОБА_1 реально, був вимушений знову погодитися. Маючи непогашений кредит, ОСОБА_10, з наміром задовольнити протиправні вимоги ОСОБА_1 за рахунок кредитних коштів, звернувся до останнього із проханням посприяти у наданні кредиту сестрі ОСОБА_40 На дану пропозицію ОСОБА_1 погодився і, будучи обізнаним про можливість отримання споживчого кредиту лише за наявності документів про придбання товару, шляхом переведення коштів як плати за товар на рахунок продавця, вирішив заволодіти коштами ОСОБА_10 за рахунок обману банківської установи.

Для цього, в травні 2006 року ОСОБА_1 узгоджено із ОСОБА_10, вступив зі знайомим приватним підприємцем ОСОБА_37, матеріали кримінальної справи відносно якого закриті судом у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, у попередню змову на видачу останнім фіктивних документів про начебто продаж ОСОБА_40 комп'ютерної техніки, надання цих підробок у банк і отримання перерахованих банком коштів готівкою, без руху зазначеного товару. При цьому, ОСОБА_1 запевнив ОСОБА_37, що гроші будуть повернуті своєчасно.

Погодившись на злочинну пропозицію, ОСОБА_37, матеріали кримінальної справи відносно якого закриті судом у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, узгоджено із ОСОБА_1 та ОСОБА_10, повторно, з використанням комп'ютерної техніки, в магазині, розташованому по АДРЕСА_10, виготовив фіктивні документи про рух товару, а саме: рахунок №0000499 від 17 травня 2006 року на оплату системного блоку комп'ютера та монітора в сумі 3 019 грн., видаткову накладну №0000715 від 22 травня 2006 року про продаж зазначеної техніки ОСОБА_40, акт прийому - передачі товару №DNH4КР94480014 і власноручно виписав товарний чек №011 від 20 травня 2006 року про передплату товару в сумі 300 грн. готівкою. Придаючи цим підробкам вигляд дійсних документів, ОСОБА_37 розписався в них і завірив власною печаткою приватного підприємця. Зазначені документи він передав ОСОБА_1, а той віддав їх ОСОБА_10

19 травня 2006 року ОСОБА_1, узгоджено із ОСОБА_10 і ОСОБА_37, матеріали кримінальної справи відносно якого закриті судом у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, приховуючи фіктивний характер отриманих документів і не ставлячи до відома про свої наміри ОСОБА_40, звернувся разом із останньою до Сумської філії ЗАТ КБ "ПриватБанк". Там він надав зазначені вище підроблені документи і за рахунок цього вплинув на рішення установи та домігся укладення з ОСОБА_40 кредитного договору №DNH4КР94480014 від 19 травня 2006 року. Відповідно до вказаного договору банк надав ОСОБА_40 кредит у сумі 3 534 грн. 70 коп. зі сплатою 2,09% на місяць строком на 2 роки, шляхом перерахування кредитних коштів на розрахунковий рахунок ПП ОСОБА_37 НОМЕР_28 в СФ АТ "Ва-банк". Отримавши кредитні кошти готівкою, ОСОБА_37, передав їх ОСОБА_10

В цей же день ОСОБА_10 на вимогу ОСОБА_1 передав йому 500 грн. начебто за невиконання плану, після чого розірвав з останнім стосунки.

В серпні 2006 року ОСОБА_1 став телефонувати ОСОБА_10 та під час зустрічі на вул. Набережна р. Стрілки з погрозами насильства вимагати ще 500 грн. за простій автомобіля, коли останній хворів. Однак, не зважаючи на реальне сприйняття погроз ОСОБА_1, ОСОБА_10 відмовився виконувати його вимоги.

Заслухавши підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_10, проаналізувавши всі фактичні дані, які містяться в їх показах, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали кримінальної справи, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов до наступних висновків.

Так, підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні вказаного злочину визнав частково, суду показав, що в травні 2006 року ОСОБА_10, керуючи автомобілем "ЗАЗ Daеwoo", реєстраційний номер НОМЕР_3, допустив зіткнення з автомобілем "Ауді", у зв'язку з чим звернувся до нього за допомогою. Власник автомобіля "Ауді" в присутності ОСОБА_10 запропонував відшкодувати шкоду в сумі 100 євро на місці, зазначивши, що вказана сума буде значно більшою, якщо він викличе співробітників ДАІ. Погодившись, вони домовились розрахуватись через тиждень. Однак, в подальшому він власними коштами розрахувався з власником автомобіля "Ауді", так як у ОСОБА_10 грошей не було. Після цього він запропонував потерпілому розрахуватися з ним, сплативши 100 євро, а також борг по орендній платі в сумі приблизно 500 грн., на що останній погодився. В подальшому він на прохання ОСОБА_10 попросив ОСОБА_37 виготовити на ім'я сестри потерпілого фіктивні документи, необхідні для отримання кредиту, на що останній дав свою згоду. Згодом ОСОБА_10 з ним повністю розрахувався. Погроз, фізичного та психічного тиску до ОСОБА_10 він не застосовував. Стосовно ОСОБА_2, то останній міг його возити на зустріч із власником автомобіля "Ауді", але участі в розмові з приводу розрахунків він не приймав.

Підсудний ОСОБА_2 свою вину у вчиненні злочину не визнав, суду пояснив, що в травні 2006 року ОСОБА_10 потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, під час якої пошкодив автомобіль "Ауді". Він їздив із ОСОБА_1 на зустріч із водієм вказаного автомобіля, в його присутності останній вимагав відшкодувати вартість пошкодженого бампера. Він лише назвав суму, потрібну для відновлення зазначеної деталі і більше ніякої участі в розмові не приймав. Грошей у ОСОБА_10 він не вимагав.

Підсудний ОСОБА_37, матеріали кримінальної справи відносно якого закриті судом у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, суду пояснив, що ОСОБА_10 за рахунком-фактурою на придбання комп'ютерної техніки звертався сам. ОСОБА_1 лише дзвонив йому з проханням надати допомогу останньому, запевнивши, що той є порядною людиною. Після цього він виписав на ім'я ОСОБА_10 рахунок-фактуру, на підставі якого останньому банк надав кредит. Коли кредитні кошти надійшли на його розрахунковий рахунок в АТ "ВаБанк", він на прохання потерпілого зняв їх готівкою і передав останньому.

Потерпілий ОСОБА_10 суду пояснив, що працевлаштовуючись до ОСОБА_1, він під диктовку ОСОБА_27 написав розписку, згідно якої взяв на себе відповідальність за шкоду, заподіяну під час використання автомобіля. Приблизно в травні 2006 року він, керуючи автомобілем "ЗАЗ Daеwoo", реєстраційний номер НОМЕР_3, в районі "Укртелекому" в м. Суми здійснив наїзд на автомобіль "Ауді", внаслідок чого пошкодив бампер. Власник вказаного автомобіля запропонував йому сплатити 200 грн., але так як грошей у нього не було, він зателефонував ОСОБА_27 Остання передала телефон ОСОБА_1 і той сам розмовляв із власником автомобіля "Ауді". Наступного дня він разом із ОСОБА_1 поїхав на зустріч із власником вказаного автомобіля. Останні поговорили між собою і розійшлись. Через декілька днів він, ОСОБА_1 і власник автомобіля "Ауді" продовжили розмову з приводу відшкодування шкоди і зійшлися на сумі 100 євро. ОСОБА_2 хоча й був присутній при цьому, але стояв осторонь і в розмову не втручався. В подальшому він позичив необхідну суму у свого знайомого і добровільно передав ОСОБА_1 У зв'язку з необхідністю повернути позичку, а також сплати борг по орендній платі ОСОБА_1, він звернувся до останнього за допомогою в оформленні кредиту. Погодившись, ОСОБА_1 зателефонував ОСОБА_37 і попросив у нього допомоги. Після цього він на підставі отриманого у ОСОБА_37 рахунку на придбання комп'ютерної техніки оформив у "ПриватБанку" кредит на сестру. Коли кредитні кошти були перераховані на рахунок ОСОБА_37, останній зняв їх готівкою і передав йому, а він у свою чергу розрахувався з ОСОБА_1 по заборгованості по платі за можливість експлуатації автомобіля. Після цього він продовжував працювати на автомобілі ОСОБА_1 Згодом він потрапив до лікарні. ОСОБА_1 зателефонував йому і сказав, щоб він через добу сплачував йому орендну плату в розмірі 60 грн., але він відмовився і розірвав стосунки з підсудним. Через деякий час ОСОБА_1 під час зустрічі сказав, що він винен йому ще приблизно 500 грн. за простій автомобіля, коли він був на лікарняному, але він відмовився сплачувати вказану суму. ОСОБА_1 йому жодного разу не погрожував і останнього він не боявся. Що стосується показів на досудовому слідстві, які записували співробітники міліції, то він їх підписував не читаючи, на даний час його покази відповідають подіям, які відбувались насправді.

Згідно заяви позичальника від 19 травня 2006 року ЗАТ КБ "ПриватБанк" надав ОСОБА_40 кредит на придбання комп'ютерної техніки - системного блоку та монітора і сплату комісії банку в сумі 3 534 грн. 70 коп. на строк 24 місяці по 19 травня 2008 року включно зі сплатою 2,09% на місяць, шляхом перерахунку кредитних коштів у сумі 2 719 грн. на розрахунковий рахунок ПП ОСОБА_37 у СФ АТ "ВаБанк" (а. с. 208, т. 8).

Відповідно до товарного чеку №011 від 20 травня 2006 року ОСОБА_37 отримав передплату згідно рахунку 0000449 від 19 травня 2006 року (а. с. 216, т. 8).

У відповідності до акту прийому-передачі від 19 травня 2006 року ОСОБА_37 передав ОСОБА_40 комп'ютерну техніку згідно рахунку №0000449 від 19 травня 2006 року (а. с. 218, т. 8).

В подальшому ОСОБА_40 повернула ЗАТ КБ "ПриватБанк" кредитні кошти разом із відсотками (а. с. 185-193, т. 8).

Органами досудового слідства дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах, а дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 2 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, що завдало значної шкоди.

Проте суд з даним обвинуваченням не погоджується, зважаючи на те, що сам потерпілий в судовому засіданні заперечував факт вимагання, вказавши, що передавав ОСОБА_1 ті гроші, які дійсно був йому винен. При цьому ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_2 до нього психічного чи фізичного тиску не застосовували. Останній взагалі у вирішення його з ОСОБА_1 питань не втручався.

Покази потерпілого ОСОБА_10 в судовому засіданні суд кладе в основу вироку, оскільки вони є логічними, послідовними, не суперечать його показам іншому складу суду в попередніх судових засіданнях, а також узгоджуються із показами підсудних.

Інших доказів на підтвердження наявності в діях підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ознак складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 189 та ч. 2 ст. 189 КК України відповідно суду надано не було.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність виключення по даному епізоду обвинувачення підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 189 та ч. 2 ст. 189 КК України відповідно за відсутністю в діях останніх ознак складу злочину.

Кримінальна справа в частині обвинувачення ОСОБА_37 і ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 222 КК України закрита постановами Білопільського районного суду від 28 січня 2014 року та від 13 лютого 2014 року відповідно, які набрали законної сили, у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності.

10. В травні 2006 року ОСОБА_1 без офіційного оформлення залучив до роботи водієм таксі мешканця м. Суми ОСОБА_42, передавши останньому за дорученням для перевезення пасажирів автомобіль "ЗАЗ- Dawoo", р. н. НОМЕР_1, зареєстрований на особу, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження.

29 травня 2005 року о 12 годині ОСОБА_42 на вищевказаному автомобілі став учасником дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце на вул. Героїв Сталінграду в м. Суми біля центральної бібліотеки, під час якої мешканець м. Суми ОСОБА_43 власним автомобілем "Москвич" ІІЖ-412, р. н. НОМЕР_30 пошкодив задню частину автомобіля ОСОБА_27

Про те, що сталося, ОСОБА_42 повідомив ОСОБА_2 та ОСОБА_1, які прибули на місце пригоди. Скориставшись розгубленістю ОСОБА_43, ОСОБА_1 визначив, що останній винен у дорожньо-транспортній пригоді, а на пропозицію ОСОБА_43 відремонтувати пошкоджений автомобіль заявив, що ремонтуватиме транспортний засіб лише на СТО "Суми-Лада", розташованій по вул. Черепіна в м Суми, де у нього є знайомства і все робиться дуже швидко.

Після цього, ОСОБА_1 послав один із своїх автомобілів за співробітниками ДАІ. Коли на місце дорожньо-транспортної пригоди прибув інспектор ВДТП ДАІ СМВ УМВС України в Сумській області, матеріали кримінальної справи відносно якого виділені в окреме провадження, ОСОБА_1, заздалегідь фальсифікуючи обставини дорожньо-транспортної пригоди з наміром надання їм ознак страхового випадку, заявив, що за кермом автомобіля "ЗАЗ- Dawoo", р. н. НОМЕР_1 був він. Незважаючи на присутність ОСОБА_42 та співробітника ДАІ, ОСОБА_1 висловив погрози ОСОБА_43, який заперечив таку зміну обставин події.

Провівши перевірку, інспектор ВДТП ДАІ СМВ УМВС України в Сумській області, матеріали кримінальної справи відносно якого виділені в окреме провадження, склав відносно ОСОБА_43 протокол про адміністративне правопорушення серії АК №00043163 за ст. 124 КУпАП та направив матеріали адміністративної справи до Зарічного районного суду, який 20 червня 2006 року визнав останнього винним у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення і наклав адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 34 грн.

В день скоєння дорожньо-транспортної пригоди 29 травня 2006 року ОСОБА_1 за кошти ОСОБА_43 організував експертну оцінку вартості ремонту автомобіля "ЗАЗ - Daewoo", р. н. НОМЕР_1 у ПФ "Ікар ВМЗ Сервіс", попередньознявши з вказаного транспортного засобу розпізнавальний ліхтар таксі та інше обладнання, яке вказувало б на його використання в комерційних цілях. Вказаний автомобіль ОСОБА_1 відігнав на СТО "Суми-Лада", розташовану в м. Суми по вул. Черепіна, 19, і не очікуючи висновку експертів, висунув ОСОБА_43 протиправну вимогу сплатити йому за ремонт автомобіля 7 742 грн., в тому числі 1 820 грн. за неможливість експлуатації автомобіля. Побоюючись зухвалого та маючого широке коло знайомств ОСОБА_1, сприймаючи погрози останнього реально, ОСОБА_43 передав йому зазначену суму, порахувавши свої обов'язки, що виникли у зв'язку з вчиненням дорожньо-транспортної пригоди, виконаними.

Однак, через три дні ОСОБА_43 побачив, що автомобіль не ремонтується і вказав на це ОСОБА_1 під час домовленої зустрічі на площі Незалежності в м. Суми. В свою чергу ОСОБА_1 повторно, висунув ОСОБА_43 вимогу передати ще 2 000 грн. за простій автомобіля. Вважаючи такі вимоги протиправними, а погрози ОСОБА_1 реальними, ОСОБА_43 все ж послався на висновок експерта про розмір вартості ремонту в сумі 7 392 грн. 82 коп. і заявив, що платити нічого не буде. Однак, ОСОБА_1 наполягав на своїй вимозі, підкріплюючи її завуальованими погрозами на зразок, що Суми - місто невелике, вони неодмінно зустрінуться і ОСОБА_43 матиме проблеми. Протягом місяця ОСОБА_1 неодноразово телефонував останньому, погрожуючи фізичною розправою та нагадував про включений лічильник і щоденне зростання його боргу на 120 грн.

В липні 2006 року ОСОБА_1 домігся нової зустрічі з ОСОБА_43, лякаючи останнього окрім вже звичних погроз ще й судовим рішенням за позовом особи, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження. Однак, коли ОСОБА_43 порадив ОСОБА_1 повідомити суду про намір отримати крім його грошей ще й страхове відшкодування за ремонт автомобіля, останній залишив копію цивільного позову і пішов.

В судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 винним себе у вчиненні даного злочину не визнав, суду пояснив, що 29 травня 2006 року в м. Суми по вул. Героїв Сталінграда належний ОСОБА_27 автомобіль "ЗАЗ- Dawoo", р. н. НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_2, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Так як ДТП сталася з вини ОСОБА_43, він зажадав від останнього відшкодувати вартість ремонту вказаного автомобіля і кошти за час простою, на що останній погодився і добровільно сплатив йому 7 742 грн. При цьому вони домовились, що після проведення експертизи і визначення вартості завданої шкоди ОСОБА_43 сплатить йому решту боргу. Згодом ОСОБА_43 вирішив, що він його обманює і відмовився платити. В подальшому, під час розгляду даної справи Краснопільським районним судом, ОСОБА_43 сплатив йому решту боргу в сумі приблизно 100 дол. США. Гроші у ОСОБА_43 він не вимагав, будь-яких погроз, фізичного чи психічного тиску до потерпілого не застосовував, а лише просив відшкодувати завдані йому збитки. На місці дорожньо-транспортної пригоди він хотів вказати себе водієм автомобіля, але так як ОСОБА_43 заперечував, то він цього не зробив.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_42 показав, що орендував у ОСОБА_1 автомобіль "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_2. Вказаним транспортним засобом він керував на підставі довіреності і використовував його як таксі. В травні 2006 року на вул. Героїв Сталінграду в м. Суми він потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. В керований ним автомобіль врізався "Москвич" під управлінням ОСОБА_43, який в подальшому був визнаний винуватцем ДТП.

Згідно показів потерпілого ОСОБА_43 у Краснопільському районному суді, які він підтримав, подавши суду відповідну письмову заяву, і проти оголошення яких не заперечували учасники процесу, 28 травня 2006 року він, керуючи автомобілем "Москвич", на вул. Героїв Сталінграду в м. Суми допустив зіткнення з автомобілем "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_42 Згодом, на місце дорожньо-транспортної пригоди приїхав ОСОБА_1, який представився уповноваженою особою власника пошкодженого автомобіля, та працівники міліції. Спочатку підсудний хотів змінити обставини дорожньо-транспортної пригоди, вказавши, що він був за кермом автомобіля "ЗАЗ Daеwoo", але він проти цього заперечував. Виходячи з ситуації, винним у ДТП був він. У зв'язку з цим ОСОБА_1 запропонував йому відшкодувати заподіяні збитки, на що він погодився і оплатив експертну оцінку пошкодженого автомобіля. За пропозицією ОСОБА_1 машина була поставлена на СТО "Суми-Лада", де майстер на папірці написав, які деталі треба замінити. Згідно попередніх розрахунків сума збитків, завданих пошкодженням автомобіля, склала 7 742 грн., які він передав ОСОБА_1 В подальшому, так як машина не ремонтувалася, він висловив ОСОБА_1 своє незадоволення, на що останній сказав, що він є власником автомобіля і що хоче, те й робить, а через деякий час зажадав від нього ще грошей за простій автомобіля. Коли він платити відмовився, ОСОБА_1 став йому погрожувати, мовляв: "У тебе сім'я, ми живемо в одному місті". Згодом ОСОБА_1 вручив йому позовну заяву ОСОБА_27 про стягнення 11 000 грн., на що він йому сказав, що завдану шкоду йому повинна була відшкодувати страхова компанія. Після цього ОСОБА_1 не звертався до нього з приводу відшкодування шкоди (а. с. 176-179, т. 44).

Згідно квитанції від 30 травня 2006 року ОСОБА_43 сплатив на рахунок ПП "Ікар ВМЗ Сервіс" 280 грн. за визначення розміру збитків автомобіля (а. с. 10, т. 9).

Відповідно до попереднього розрахунку сума збитків склала 7 742 грн., з яких 1 820 грн. - за простій транспортного засобу (а. с. 9, т. 9).

29 травня 2006 року ОСОБА_1 отримав зазначену вище суму, про що написав відповідну розписку (а. с. 9, т. 9).

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 20 червня 2006 року ОСОБА_43 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за фактом дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 29 травня 2006 року в м. Суми на вул. Героїв Сталінграду, в результаті якої автомобіль "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_2 зазнав механічних пошкоджень (а. с. 12, т. 9).

У відповідності до претензії та позовної заяви особи, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, остання пред'являла до ОСОБА_43 вимогу протягом десяти днів сплатити 1 852 грн. матеріальної шкоди - різниці між завданою шкодою в сумі 9 552 грн. і сплаченими коштами в розмірі 7 700 грн., а також 10 000 грн. моральної шкоди (а. с. 6-8, т. 9).

Згідно звіту про експертну оцінку автотранспортного засобу від 31 травня 2006 року розмір матеріальних збитків, завданих власнику автомобіля "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_2 склала 7 392 грн. 82 коп. (а. с. 141-160, т. 15).

Заслухавши підсудного ОСОБА_1, свідка ОСОБА_42, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши їх з точки зору стосовності, допустимості достовірності і достатності, суд приходить до висновку, що вина підсудного у скоєнні злочину в судовому засіданні знайшла своє підтвердження.

Суд не приймає до уваги і оцінює критично заперечення ОСОБА_1 стосовно того, що він не вимагав у ОСОБА_43 гроші, а діяв узгоджено з останнім, сума, яку він зажадав від потерпілого була справедливою і останній з нею погодився, оскільки вони суперечать дослідженим судом показам потерпілого ОСОБА_43, які він надав Краснопільському районному суду, згідно яких останній сплатив ОСОБА_1 обумовлену суму завданих, збитків однак в подальшому підсудний зажадав від нього ще грошей, нібито за простій автомобіля з його вини, хоча фактично він не був винний у тому, що на СТО, куди за бажанням ОСОБА_1 був поміщений на ремонт пошкоджений транспортний засіб, відповідні ремонтні роботи не проводились із незрозумілих причин.

Крім того, зазначені вище доводи спростовуються звітом про експертну оцінку автотранспортного засобу, згідно якого вартість завданих власнику автомобіля "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_2 збитків склала 7 392 грн. 82 коп., що на 349 грн. 18 коп. менше, ніж фактично сплатив ОСОБА_43

Належних і допустимих доказів на підтвердження правомірності вимог ОСОБА_1, який до того ж за документами не був власником автомобіля "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_2 і не був уповноважений на представництво інтересів останнього, відносно ОСОБА_43 суду не надано.

У відповідності до роз'яснень, що містяться в абз. 4 п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 25 грудня 1992 року "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти власності", яка була чинна на момент вчинення ОСОБА_1 злочину, вимога виконати (не виконати) зобов'язання, що виникло з підстав, не передбачених чинним законодавством, або неіснуючого зобов'язання, або зобов'язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов'язання для заволодіння майном, правом на майно або вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, належить кваліфікувати як вимагательство.

Вимагання слід вважати закінченим з момету пред'явлення вимоги, поєднаної із вказаними погрозами, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

Таким чином, суд вважає доведеною вину підсудного ОСОБА_1 у вчиненні вимагання відносно ОСОБА_43

Органами досудового слідства вищевказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах.

Однак, суд не погоджується з даною кваліфікацією, враховуючи наступне.

Так, судом не здобуто доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 вимагання з погрозою вбивства та за попередньою змовою групою осіб, а тому дані кваліфікуючі ознаки підлягають виключенню із обвинувачення.

Стосовно обвинувачення ОСОБА_1 у вимаганні із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, суд приходить до висновку, що дана кваліфікуюча ознака підлягає виключенню, оскільки при вимаганні під поняттям насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, слід розуміти: легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження, замах на вбивство, вбивство. До фізичного насильства також належить насильство, яке реально не спричинило шкоду життю, але було небезпечним для життя в момент заподіяння, тобто в момент застосування створювало реальну загрозу для життя. В судовому засіданні доказів вчинення ОСОБА_1 вимагання із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, не здобуто.

Крім цього, виключенню з обвинувачення підлягають також кваліфікуючі ознаки вчинення вимагання, що завдали потерпілому значної шкоди та шкоди у великих розмірах, зважаючи на те, що у відповідності до приміток 2, 3 до ст. 185 КК України у статті 189 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складав 175 грн., а у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Як встановлено судом, підсудний ОСОБА_1 вимагав у потерпілого ОСОБА_43 9 742 грн., а фактично отримав 7 742 грн., що не є значною шкодою, чи шкодою у великому розмірі.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за необхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах на ч. 2 ст. 189 КК України як вимагання, тобто вимога вчинення будь-яких дій майнового характеру, вчинена повторно, так як у судовому засіданні була доведена вина підсудного у вчиненні саме цього злочину.

11. Органами досудового слідства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються в наступному.

На початку літа 2006 року ОСОБА_1 залучив до роботи водієм таксі без оформлення трудових відносин ОСОБА_11, якому передав в експлуатацію як таксі, придбаний в кредит автомобіль "ЗАЗ Daewoo", р. н. НОМЕР_19.

В ніч із 19 на 20 липня 2006 року ОСОБА_11, керуючи вказаним автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, на в'їзді в с. Стецьківка Сумського району втратив управління і здійснив наїзд на дерево, внаслідок чого транспортний засіб зазнав механічних ушкоджень. Пошкоджений автомобіль "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_19 ОСОБА_11 разом зі своїм знайомим ОСОБА_47 закотив на подвір'я останнього і повідомив про дорожньо-транспортну пригоду ОСОБА_1

Вранці 20 липня 2006 року ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 приїхали у с. Стецьківка та дізнались про обставини дорожньо-транспортної пригоди. Оскільки експлуатація автомобіля як таксі особою, яка знаходилась в стані алкогольного сп'яніння, а також несвоєчасне повідомлення органів ДАІ про дорожньо-транспортну пригоду за умовами договору страхування транспортного засобу №5-ТР від 10 січня 2006 року тягнули за собою позбавлення ОСОБА_1 страхового відшкодування збитків, останній вирішив заволодіти грошовими коштами ЗАТ СК "Примор'є" шахрайським шляхом. Для цього ОСОБА_1 штучно створив і зафіксував зовнішні ознаки дорожньо-транспортної пригоди, які б підпадали під страховий випадок.

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на шахрайське заволодіння коштами страхової компанії, 20 липня 2006 року близько 12 години в с. Стецьківка Сумського району ОСОБА_1 наказав ОСОБА_11 поставити автомобіль "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_19 на місце дорожньо-транспортної пригоди, а сам викликав співробітників ДАІ, яким повідомив, що ОСОБА_11 керував вказаним автомобілем під час приватної поїздки за його присутності в салоні автомобіля. Введені в оману працівники ДАІ документально зафіксували завідомо неправдиві обставини дорожньо-транспортної пригоди, провели судово-медичне освідування вже протрезвілого ОСОБА_11 за матеріалами перевірки 23 липня 2006 року в порушенні кримінальної справи відмовили.

В цей же день ОСОБА_1 повторно, з метою незаконного збагачення, без офіційного визначення вини ОСОБА_11 відмовив останньому у власноручному відновленні технічного стану автомобіля і заявив, що буде сам ремонтувати транспортний засіб, а гроші в сумі 22 500 грн. візьме з ОСОБА_11 шляхом відкриття на нього кредитів. Крім цього, останній повинен сприяти пришвидшенню ремонту, щоб не сплачувати 120 грн. щоденно за простій автомобіля.

Після цього ОСОБА_1, скориставшись розповсюдженими серед водіїв відомостями про наявність у нього кримінальних зв'язків, з погрозою насильства, обмеження прав, свобод і законних інтересів почав вимагати від ОСОБА_11 отримання кредитів у банківських установах. Сприймаючи погрози ОСОБА_1 за реальні, ОСОБА_11 погодився на оформлення кредитів та взяв із собою потрібні для цього особисті документи.

Того ж дня ОСОБА_1, обізнаний про можливість отримання споживчого кредиту на ОСОБА_11 лише за наявності документів про придбання товару, шляхом переведення коштів як плати за товар на рахунок продавця, вирішив повторно заволодіти банківськими грошима у вигляді готівки за рахунок обману.

Для цього ОСОБА_1 вступив у попередню змову із приватним підприємцем ОСОБА_37, матеріали кримінальної срави відносного якого закриті постановою суду від 28 січня 2006 року у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, про видачу останнім за грошову винагороду фіктивних документів про, начебто, продаж ОСОБА_11 цифрової відеокамери "Soni DCR - DVD505Е", надання вказаних підробок у банк і отримання перерахованих банком коштів готівкою без руху зазначеного товару. При цьому, ОСОБА_1, діючи в особистих інтересах, приховав від ОСОБА_37, що примушує неплатоспроможного ОСОБА_11 до отримання кредиту всупереч волі останнього і вводить в оману банк, запевнивши, що кредит буде відшкодований вчасно.

Погодившись на злочинну пропозицію, ОСОБА_37 за погодженням із ОСОБА_1, повторно, у своєму магазині, розташованому в АДРЕСА_10, з використанням комп'ютерної техніки виготовив фіктивні документи про рух товару, а саме: рахунок № 0000701 від 20 липня 2006 року на оплату відеокамери в сумі 4 900 грн., акт прийому-передачі товару ОСОБА_11 від 20 липня 2006 року, товарний чек про сплату передплати ОСОБА_11 в розмірі 1 000 грн. та видаткову накладну №000832 від 20 липня 2006 року про відпуск останньому відеокамери. Придаючи вказаним підробкам вигляду дійсних документів, ОСОБА_37 поставив у них свій підпис та завірив власною печаткою приватного підприємця.

Вищевказані документи ОСОБА_37 за домовленістю передав ОСОБА_1, який 2 липня 2006 року, повторно, з метою заволодіння чужим майном, разом із ОСОБА_11, який не усвідомлював фіктивний характер документів, звернувся до відділення Сумської філії ЗАТ КБ "ПриватБанк" для отримання кредиту. Там ОСОБА_1 узгоджено з ОСОБА_37 надав представникам банківської установи виготовлені останнім підроблені документи про рух товару, копію свого свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця і повідомив, що ОСОБА_11 працює у нього і отримує щомісячно дохід в сумі 2 500 грн. Ввівши підробленими документами та повідомленням про місце роботи ОСОБА_11 працівників банку в оману, ОСОБА_1 домігся укладення з останнім кредитного договору №DNH4КР94480268 від 20 липня 2006 року з видачею кредиту в сумі 5 070 грн. строком на 36 місяців включно зі сплатою 2,09 % на місяць за користування кредитом.

Тоді ж згідно з кредитним договором вищевказана відеокамера стала предметом застави, хоча фактично не була придбана та не продавалася. Коли банк перерахував за договором кредиту на розрахунковий рахунок НОМЕР_28 ОСОБА_37, відкритий в АТ "ВаБанк", 4 900 грн., останній отримав вказані кошти готівкою і передав їх ОСОБА_1

В судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину визнав частково, суду пояснив, що ОСОБА_11 орендував у нього автомобіль "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_19. 20 липня 2006 року останній йому повідомив, що в с. Стецьківка на вказаному автомобілі потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Прибувши на місце, він з'ясував, що його розбитий автомобіль стоїть на подвір'ї знайомого ОСОБА_11, а розбите скло і запчастини валялись біля дерева на трасі. У зв'язку з цим він наказав ОСОБА_11 негайно поставити транспортний засіб на місце дорожньо-транспортної пригоди, а сам викликав співробітників ДАІ. Останні зафіксували обставини ДТП і встановили, що саме ОСОБА_11 був за кермом, так як внаслідок удару об лобове скло у нього були подряпини на лобі, а на лобовому склі автомобіля - його волосся. Після цього висунув ОСОБА_11 вимогу відшкодувати вартість ремонту автомобіля і збитки за його простій. Оскільки автомобіль був пошкоджений серйозно, то не виключено, що загальна сума збитків могла складати 22 500 грн. Так як таких грошей у ОСОБА_11 не було, він запропонував йому отримати їх в кредит або готівкою, або шляхом придбання товару. Кредит на відеокамеру "Soni" оформлявся через ОСОБА_37 Але чи відеокамеру він отримував, чи гроші, точно не пам'ятає. ОСОБА_2 ніякого відношення до оформлення ОСОБА_11 кредиту на відеокамеру не має.

Підсудний ОСОБА_37 в судовому засіданні свою вину у вчиненні злочину визнав повністю, суду підтвердив, що дійсно він виписував на ім'я ОСОБА_11 рахунок на придбання відеокамери вартістю 4 900 грн., на підставі якого банк, де потерпілий оформив кредит, перерахував йому кошти в сумі 3 900 грн. за мінусом 1 000 грн. першого внеску. Хто саме платив перший внесок йому не відомо. Так само він не знає, хто брав відеокамеру, так як її могли віддати покупцю і в його відсутність.

Підсудний ОСОБА_2 у судовому засіданні своєї вини у вчиненні вказаного злочину не визнав, суду показав, що ОСОБА_1 йому по телефону повідомив про дорожньо-транспортну пригоду і попросив відвезти в с. Стецьківка Сумського району. Прибувши на місце, вони виявили, що розбитий ОСОБА_11 автомобіль ОСОБА_1 стояв на подвір'ї одного з дворів неподалік від місця аварії. Оглянувши транспортний засіб, він побачив, що в ньому пошкоджена передня його частина. Після цього, ОСОБА_1 наказав поставити автомобіль на місце ДТП, що вони й зробили. Грошей у ОСОБА_11 не вимагав і ніякого відношення до оформлення останнім кредитів не має.

Потерпілий ОСОБА_11 в судовому засіданні показав, що він орендував у ОСОБА_1 автомобіль "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_19 і використовував його як таксі. В липні 2006 року, в нічний час у с. Стецьківка він, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на автомобілі підсудного в'їхав у дерево, в результаті чого були пошкоджені бампер, капот, одна фара, лобове скло, радіатор, а також змістився двигун. Розбитий транспортний засіб вони з товаришем прибрали з місця події і поставили на подвір'ї останнього. Вранці наступного дня він повідомив про ДТП ОСОБА_1 Прибувши за викликом, підсудний наказав поставити автомобіль на місце дорожньо-транспортної пригоди, що він і зробив. Він запропонував ОСОБА_1 власними силами відремонтувати автомобіль, але останній відмовився, сказавши, щоб він відшкодував завдану шкоду грошима в сумі приблизно 18 000 грн., з чим він погодився. Так як грошей у нього не було, він вирішив отримати їх у кредит. Всього, для того щоб розрахуватись із ОСОБА_1, він отримав чотири кредити, за якими у двох випадках придбав техніку, а у двох - отримав гроші готівкою. Все це він передав ОСОБА_1 добровільно для того, щоб розрахуватись за завдану пошкодженням автомобіля шкоду. ОСОБА_2 грошей у нього не вимагав і не примушував його до укладення кредитних договорів. Зазначені покази потерпілий просив взяти до уваги, вказавши, що вони є правдивими, а покази на досудовому слідстві записувались слідчим і він їх підписував не читаючи.

Свідок ОСОБА_47 суду пояснив, що влітку 2006 року в с. Стецьківка неподалік від його двору ОСОБА_11 на автомобілі "ЗАЗ -Daewoo" в'їхав у дерево, внаслідок чого розбив транспортний засіб. На прохання ОСОБА_11 вони закотили автомобіль у його двір. Вранці наступного дня приїхав власник пошкодженої машини і сказав їм поставити її на місце аварії, біля дерева. В його присутності ОСОБА_11 ніхто не погрожував.

З матеріалів №739 про відмову в порушенні кримінальної справи по факту ДТП, що мала місце на автодорозі Київ-Суми-Юнаківка Сумського району з участю ОСОБА_11, вбачається, що 23 липня 2006 року в порушенні кримінальної справи відносно останнього за ст. 289 КК України було відмовлено на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, у зв'язку з відсутністю в його діях ознак складу злочину (а. с. 84-90, т. 9).

Відповідно до заяви позичальника №DNH4КР4480268 від 20 липня 2006 року ТОВ КБ "ПриватБанк" надав ОСОБА_11 кредит на придбання відеокамери "відео DVD камери Soni" та сплату комісії банку у сумі 5 070 грн. на строк 36 місяців до 20 липня 2009 року включно, з умовою сплати відсотків за його користування у розмірі 2,09% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту шляхом перерахування коштів у сумі 3 900 грн. на рахунок ПП ОСОБА_37 згідно рахунку №0000701 від 20 липня 2006 року (а. с. 102, т. 9).

Згідно рахунку №0000701 від 20 липня 2006 року, виданого ПП ОСОБА_37 на ім'я ОСОБА_11, вартість "відео DVD камери Soni" склала 4 900 грн. (а. с. 111, т. 9).

У відповідності до товарного чеку від 20 липня 2006 року ОСОБА_37 отримав за вказаний товар передплату в сумі 1 000 грн. (а. с. 113, т. 9).

Згідно акту прийому передачі №DNH4КР4480268 від 20 липня 2006 року та видаткової накладної №0000832 від цього ж числа ОСОБА_37 передав ОСОБА_11 відеокамеру "Soni" (а. с. 112, 114 т. 9).

У відповідності до звіту Фірми "Ікар ВМЗ Сервіс" про незалежну експертну оцінку від 21 липня 2006 року розмір матеріальної шкоди, завданої власнику автомобіля "ЗАЗ -Daewoo", р. н. НОМЕР_19, без врахування втрати товарної вартості склала 18 165 грн. 82 коп. (а. с. 216 - 259, т. 15).

Згідно страхового акту від 29 грудня 2006 року ЗАТ СК "Примор'є" прийняла рішення про виплату ОСОБА_1 страхового відшкодування в сумі 14 383 грн. 97 коп. (а. с. 106, т. 14).

Вказане страхове відшкодування було перераховане на рахунок філії АКБ "Імексбанк" в м. Суми в рахунок погашення заборгованості по кредиту за автомобіль (а. с. 105, т. 14).

Органами досудового слідства вищевказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах

Однак, заслухавши підсудних ОСОБА_1, ОСОБА_37, ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_11, свідка ОСОБА_47, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши письмові докази та оцінивши їх з точки зору стосовності, допустимості достовірності і достатності, суд приходить до висновку, що вина підсудного ОСОБА_1 у скоєнні вимагання відносно ОСОБА_11 в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження.

З об'єктивної сторони злочин вимагання характеризується двома взаємопов'язаними діями: 1) пред'явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, знищення або пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди.

Вимога як ознака вимагання означає викладену в рішучій формі пропозицію винного до потерпілого про вчинення дій майнового характеру.

Майнова вимога визнається вимаганням за умови, що вона поєднана з психічним насильством. Пред'являючи до потерпілого майнові претензії, вимагач розуміє, що вони не будуть задоволені, якщо потерпілого до цього не примусити, не присилювати робити певним чином.

Погроза при вимаганні полягає у залякуванні особи, до якої пред'явлена вимога, з метою забезпечити вигідну для винного поведінку.

Погроза при вимаганні повинна бути дійсною і реальною, виходячи із суб'єктивного ставлення до неї винного і суб'єктивного сприйняття її потерпілим.

Як показав у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_11, він добровільно уклав кредитний договір на придбання відеокамери "Soni". Підсудний його до цього не примушував і погроз не застосовував. Він розумів, що пошкодивши автомобіль ОСОБА_1, повинен був із ним розрахуватись.

Підстав сумніватись у зазначених показах потерпілого у суду немає, оскільки останній наполягав на них і просив прийняти до уваги при постановленні вироку відносно ОСОБА_1, крім того вони узгоджуються із показами допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_47, який підтвердив, що в його присутності ОСОБА_11 ніхто не погрожував, самого підсудного, а також письмовими матеріалами кримінальної справи, дослідженими судом.

Інших доказів на підтвердження вини підсудного ОСОБА_1 у вчиненні вимагання відносно ОСОБА_11 суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що по даному епізоду підлягає виключенню обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах, у зв'язку з відсутністю в діях підсудного ознак складу злочину.

Крім того, дії ОСОБА_1 досудовим слідством кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі.

Проте, суд не може погодитись з даною кваліфікацією у зв'язку з тим, що кошти у сумі 4 900 грн., якими шахрайським шляхом заволодів ОСОБА_1, згідно приміток 2, 4 до ст. 185 КК України, у відповідності до яких у статті 190 КУ України значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складав 175 грн., а в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину, не є особливо великим розміром чи значною шкодою.

Таким чином, суд приходить до висновку про перекваліфікацію дій ОСОБА_1 з ч. 4 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі на ч. 2 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є шахрайство, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, оскільки в судовому засіданні була доведена вина підсудного у вчиненні саме цього злочину.

У відповідності до ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 2 ст. 190КК України є злочином середньої тяжкості.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_1 від кримінального покарання за ч. 2 ст. 190 КК України на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

Кримінальна справа в частині обвинувачення ОСОБА_1 у підробленні документів та у використанні підроблених документів, за ч. 2, ч. 3 ст. 358 КК України закрита постановою Білопільського районного суду від 13 лютого 2014 року, яка набрала законної сили, у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Постановою Білопільського районного суду від 28 січня 2014 року, яка набрала законної сили, закрита кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_37 за ч. 2 ст. 222, ч. 2, ч. 3 ст. 358 КК України, у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, встановлених ст. 49 КК України.

Поряд із ОСОБА_1 досудовим слідством у вчиненні відносно ОСОБА_11 вимагання, шахрайського заволодіння коштами банківської установи, підробці документів та використанні підроблених документів обвинувачується також і ОСОБА_2

При цьому дії останнього органами досудового слідства не кваліфіковані.

Ні підсудний ОСОБА_1, ні потерпілий ОСОБА_11, ані свідок ОСОБА_47 суду не підтвердили факт причетності ОСОБА_2 до вчинення злочинів, що досудовим слідством інкриміновані ОСОБА_1

Покази зазначених осіб узгоджуються між собою, не суперечать іншим матеріалам кримінальної справи, дослідженим судом, а тому підстав сумніватися в них у суду немає.

Інших належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 злочинів, передбачених ч. 2, ч. 3 ст. 358, ст. 189, ст. 190 КК України, суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, про виключення по даному епізоду обвинувачення ОСОБА_2 за вказаними статтями кримінального закону у зв'язку з відсутністю в діях останнього ознак складу злочину.

12. Крім цього, судом встановлено, що 28 липня 2006 року ОСОБА_1, повторно, з метою незаконного збагачення та обману банківської установи, за невстановлених обставин, з використанням комп'ютерної техніки виготовив фіктивну довідку про доходи №2 від 21 липня 2006 року, до якої вніс завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_11 з 01 лютого по 01 липня 2006 року працював водієм у ВПП "Атлант" і отримав дохід в сумі 9 170 грн. Придаючи довідці вигляду дійсного документа, ОСОБА_1 вказав у ній директором ОСОБА_23, головним бухгалтером ОСОБА_26, підробив підписи за них та завірив відбитками наявних у нього печатки та штампу ВПП "Атлант".

Також ОСОБА_1 повторно, за допомогою невстановленої особи, виготовив копію фіктивного трудового договору між ВПП "Атлант" і ОСОБА_11 від 02 січня 2006 року, до якого вніс завідомо неправдиві відомості про безстрокове працевлаштування останнього на вказане підприємство водієм із місячною заробітною платою 375 грн. Придаючи договору вигляду дійсного документу, ОСОБА_1 вчинив підписи за директора ВПП "Атлант" ОСОБА_23 і ОСОБА_11 та завірив відбитками печатки ВПП "Атлан".

Крім цього ОСОБА_1, з метою отримання кредитних коштів готівкою, повторно, за попередньою змовою з невстановленою особою, виготовив фіктивну квитанцію до прибуткового касового ордера №105-06м від 28 липня 2006 року, до якої вніс завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_11 придбав у нього, як приватного підприємця, меблевий гарнітур "Ауріка" та кухонний гарнітур "Кокос" і сплатив за це 5 000 грн. Придаючи квитанції вигляду дійсного документа, ОСОБА_1 розписався в ній за касира і завірив відбитком наявної у нього печатки ПП ОСОБА_1

28 липня 2006 року ОСОБА_1 разом із ОСОБА_11, якому не було відомо про фіктивний характер документів, з метою отримання кредиту прибули в Кредитну спілку "Перше кредитне товариство", що знаходиться на вул. Харківській, 22 в м. Суми.

Надавши співробітникам кредитної спілки, матеріали кримінальної справи відносно яких виділені в окреме провадження, паспорт та ідентифікаційний код ОСОБА_11, підроблені довідку про доходи, квитанцію до приходного касового ордеру, копію трудового договору, копії свідоцтва про реєстрацію платника податку ВПП "Атлант" і свідоцтва про його державну реєстрацію, а також повідомивши про роботу ОСОБА_11 у ВПП "Атлант", ОСОБА_1 шляхом обману домігся укладення з ОСОБА_11 кредитного договору №СУ-1/0152/06/554 від 28 липня 2006 року, за яким останньому було надано кредит в сумі 5 000 грн. строком на 24 місяці зі сплатою 0,132% за кожен день користування ним. Отримані кошти ОСОБА_11 передав ОСОБА_1

Допитаний у судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні вказаного злочину визнав повністю, суду підтвердив, що з метою отримання ОСОБА_11 кредиту виготовив фіктивну довідку про доходи, до якої вніс неправдиві відомості про те, що останній працював у ВПП "Атлант" і за період із 01 лютого по 01 липня 2006 року отримав дохід у сумі 9 170 грн. Крім цього, він виготовив фіктивний трудовий договір про працевлаштування ОСОБА_11 у ВПП "Атлант", а також фіктивну квитанцію про оплату останнім меблевого гарнітуру "Ауріка" та кухонного гарнітуру "Кокос". З вказаними документами вони разом із ОСОБА_11 звернулись у Кредитну спілку "Перше кредитне товариство", де останньому було надано кредит у сумі 5 000 грн. Вказані кошти ОСОБА_11 добровільно передав йому в рахунок відшкодування завданих пошкодженням автомобіля збитків. Грошей у потерпілого він не вимагав, все було обумовлено і погоджено з останнім. ОСОБА_2 до оформлення ОСОБА_11 кредиту ніякого відношення не має.

Підсудний ОСОБА_2 у судовому засіданні своєї вини у вчиненні вказаного злочину не визнав, суду показав, що грошей у ОСОБА_11 за розбитий автомобіль ОСОБА_1 не вимагав і ніякого відношення до оформлення потерпілим кредитів не має.

Потерпілий ОСОБА_48 у судовому засіданні підтвердив, що всі кредити брав добровільно, з метою розрахуватися із ОСОБА_1 за пошкоджений автомобіль. При цьому фізичного чи психічного примусу, погроз підсудний до нього не застосовував. Всього він взяв чотири кредити, два з яких - на придбання техніки, а два - готівкою. ОСОБА_2 також у нього гроші не вимагав і кредити оформляти не змушував.

Згідно трудового договору і довідки про заробітну плату та інші прибутки №2 від 21 липня 2006 року ОСОБА_11 працював водієм у ВПП "Атлант" і за період із 01 лютого по 01 липня 2006 року отримав дохід у загальному розмірі 9 170 грн. (а. с. 132-133, т. 9).

У відповідності до квитанції №105-06 від 28 липня 2006 року ПП ОСОБА_1 прийняв від ОСОБА_11 5 000 грн. за меблевий гарнітур "Ауріка" і кухонний гарнітур "Кокос" (а. с. 136, т. 9).

Згідно кредитного договору №СУ-1/0152/06/554# від 28 липня 2006 року, укладеного між Кредитною спілкою "Перше кредитне товариство" і ОСОБА_11, останньому було надано кредит для придбання меблів у сумі 5 000 грн. строком на 24 місяці, з умовою щомісячної сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 0,132% від суми залишку по кредиту, за кожний день користування кредитом (а. с. 125-126, т. 9).

Меблевий гарнітур "Ауріка" і кухонний гарнітур "Кокос" ОСОБА_11 передав у заставу банку за договором №СУ-1/0152/06/554# від 28 липня 2006 року (а. с. 127-128, т. 9).

Заслухавши підсудних ОСОБА_1, ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_11, проаналізувавши всі фактичні дані, які містяться в їх показах, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали кримінальної справи, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов до наступних висновків.

Органами досудового слідства дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі.

Проте, суд не може погодитись з даною кваліфікацією, зважаючи на те, що згідно приміток 2, 4 до ст. 185 КК України у статті 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складав 175 грн., а в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Як встановлено судом, сума коштів, якими шахрайським шляхом заволодів ОСОБА_1, склала 5 000 грн., що не є особливо великим розміром та шкодою в особливо великому розмірі.

Отже, такі кваліфікуючі ознаки як вчинення злочину із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі підлягають виключенню із обвинувачення.

Таким чином, суд приходить до висновку про перекваліфікацію дій ОСОБА_1 з ч. 4 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі на ч. 2 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є шахрайство, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, оскільки в судовому засіданні була доведеною вина підсудного у вчиненні саме цього злочину.

Згідно ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 2 ст. 190 КК України, є злочином середньої тяжкості.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_1 від кримінального покарання за ч. 2 ст. 190 КК України на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

Кримінальна справа в частині обвинувачення ОСОБА_1 у підробленні документів та використанні підроблених документів за ч. 2, ч. 3 ст. 358 КК України закрита постановою Білопільського районного суду від 13 лютого 2014 року, яка набрала законної сили, у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності за вказані злочини, встановлених ст. 49 КК України.

Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що не дивлячись на отримання від ОСОБА_11 грошової суми під приводом ремонту автомобіля, ОСОБА_1 шляхом вимагання забрав у останнього паспорт громадянина України серії НОМЕР_31, виданий 26 червня 2000 року Сумським РВ УМВС України в Сумській області, заявивши, що утримуватиме вказаний документ до тих пір, поки він повністю не відшкодує завдані йому збитки.

Вказані дії підсудного досудовим слідством кваліфіковані за ч. 3 ст. 357 КК України як викрадення, привласнення, вимагання документів, заволодіння ними шляхом шахрайства.

Проте в судовому засіданні вказане обвинувачення не знайшло свого підтвердження. До такого висновку суд прихолить, враховуючи наступне.

Як пояснив у судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 паспорт у ОСОБА_11 він міг брати, щоб виготовити фіктивні документи для отримання кредиту, але потім повернув.

Потерпілий ОСОБА_11 суду підтвердив, що міг передавати ОСОБА_1 свій паспорт для того, щоб той допоміг оформити кредит, але згодом підсудний повернув йому документ.

Інших належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, суду не надано, а тому обвинувачення підсудного за вказаною статтею кримінального закону по даному епізоду підлягає виключенню.

Крім того, органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується за ч. 3 ст. 189 КК України, у вчиненні вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах.

Однак, вказане обвинувачення у судовому засіданні не знайшло свого підтвердження, зважаючи на те, що і ОСОБА_1, і ОСОБА_11 у судовому засіданні заперечували факт застосування до останнього примусу, погроз з метою задоволення майнових вимог підсудного шляхом оформлення кредиту, вказавши, що всі розрахунки були спільно обумовлені, а кредити потерпілим брались добровільно. Будь-яких інших доказів на підтвердження вчинення підсудним ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 3 ст.189 КК України, суду не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що обвинувачення ОСОБА_1 по даному епізоду за ч. 3 ст. 189 КК України підлягає виключенню у зв'язку з відсутністю в діях останнього ознак складу злочину.

Поряд із ОСОБА_1 досудовим слідством у вимаганні відносно ОСОБА_11, незаконному заволодіні паспортом останнього, шахрайському заволодінні коштами банківської установи, підробці документів та використанні підроблених документів, обвинувачується також і ОСОБА_2

При цьому дії останнього органами досудового слідства не кваліфіковані.

Ні підсудний ОСОБА_1, ні потерпілий ОСОБА_11 суду не підтвердили факт причетності ОСОБА_2 до вчинення злочинів, що досудовим слідством інкриміновані ОСОБА_1

Покази зазначених осіб узгоджуються між собою, не суперечать іншим матеріалам кримінальної справи, дослідженим судом, а тому підстав сумніватися в них у суду немає.

Інших належних і допустимих доказів на підтвердження вини підсудного ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 357, ст. 189, ст. 190 КК України, суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, про виключення по даному епізоду обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 2, ч. 3 ст. 358, ст. 189, ст. 190 КК України у зв'язку з відсутністю в діях останнього ознак складу цих злочинів. За ч. 3 ст. 357 КК України суд вважає за необхідне виправдати ОСОБА_2 у зв'язку з недоведеністю його вини у вчиненні даного злочину.

13. Крім того, органами досудового слідства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються в тому, що незважаючи на отримання за рахунок ОСОБА_11 майже 10 000 грн., ОСОБА_1 продовжив вимагати у останнього гроші.

Так, незаконно утримуючи паспорт громадянина України ОСОБА_11, із застосуванням погроз фізичного насильства на адресу останнього та членів його сім'ї, ОСОБА_1 наказав через кілька днів приїхати до нього в м. Суми.

28 липня 2006 року, коли ОСОБА_11 приїхав у АДРЕСА_11, ОСОБА_1, повторно, шляхом погроз застосування насильства, обмеження прав, свобод і законних інтересів, разом із ОСОБА_27, яка була необізнана про злочинні наміри останнього, повіз ОСОБА_11 до магазину ТОВ "Ельдорадо-Схід", розташованого в м. Суми по вул. Харківській, 1, для отримання чергового кредиту на придбання холодильника.

У вказаному магазині ОСОБА_27 вибрала товар, а ОСОБА_1 запропонував ОСОБА_11 звернутись для отримання кредиту до працівників ЗАТ "Альфа-Банк". На вимогу банку ОСОБА_1 надав документи ОСОБА_11, приховавши небажання останнього отримувати кредит і неспроможність його вчасно відшкодовувати, та домігся укладення з ОСОБА_11 кредитного договору №400138762 від 28 липня 2006 року на придбання холодильника "Samsung" в сумі 2 265 грн. 56 коп. з урахуванням сплати 226 грн. 56 коп. за надання кредиту та 12% річних за користування ним строком на 1 рік. Того ж дня ОСОБА_1 отримав у магазині ТОВ "Ельдорадо-Схід" холодильник "Samsung RT-34 MBSW", вартістю 2 039 грн. і використав його у власних цілях.

В судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчинені злочину не визнав, суду показав, що ОСОБА_11, щоб розрахуватися за розбитий у дорожньо-транспортній пригоді автомобіль, добровільно придбав для його сім'ї у магазині "Ельдорадо" холодильник, оформивши покупку в кредит у "Альфа-Банку". Паспорт ОСОБА_11 був у нього, так як останній самостійно займався питаннями оформлення кредиту. Стосовно ОСОБА_2, то останній не приймав участі у вирішенні з ОСОБА_11 питання про відшкодування завданої шкоди.

Підсудний ОСОБА_2 в судовому засіданні своєї вини у вчиненні даного злочину не визнав, пояснивши, що ніякого відношення до вимагання у ОСОБА_11 грошей не має, оформляти кредити, щоб розрахуватись із ОСОБА_1, потерпілого не змушував.

Потерпілий ОСОБА_11 суду підтвердив, що для того, щоб розрахуватися за розбитий у ДТП автомобіль, він за домовленістю із ОСОБА_1 добровільно придбав для його сім'ї холодильник, оформивши покупку. Ні примусу, ні погроз з боку підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до нього не було.

Згідно договору №4000138762 від 28 липня 2006 року ЗАТ "Альфа-Банк" надав ОСОБА_11 кредит на придбання холодильника "SAMSUNG RT-34MBSW" у сумі 2 265 грн. 56 коп. на умовах сплати відсотків за користування ним у розмірі 12% річних строком до 29 липня 2007 року (а. с. 115-116, т. 9).

У відповідності до товарного чеку №107230 та видаткової накладної №DE/4358 від 28 липня 2006 року ОСОБА_11 отримав у ТОВ "Ельдорадо-Схід" холодильник "SAMSUNG RT-34MBSW" (а. с 121 - 122, т. 9).

Заслухавши підсудних ОСОБА_1, ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_11, проаналізувавши всі фактичні дані, які містяться в їх показах, співставивши їх із повно, всебічно і об'єктивно дослідженими матеріали кримінальної справи, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, суд дійшов до наступних висновків.

Дії ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах.

Однак, суд вважає, що вказане обвинувачення у судовому засіданні не знайшло свого підтвердження, оскільки ні підсудний ОСОБА_1, ні потерпілий ОСОБА_11 у судовому засіданні не підтвердили факт застосування до останнього погроз і примусу до оформлення кредиту для задоволення майнових вимог підсудного. Сам потерпілий суду пояснив, що кредит оформляв добровільно, попередньо обумовивши свої дії з ОСОБА_1 для того, щоб розрахуватися з ним за розбитий автомобіль.

Інших належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 протиправних дій відносно ОСОБА_11, передбачених ч. 3 ст.189 КК України, суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обвинувачення ОСОБА_1 по даному епізоду за ч. 3 ст. 189 КК України підлягає виключенню.

Щодо обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 357 КК України, тобто у викраденні, привласненні, вимаганні документів, заволодінні ними шляхом шахрайства, суд вважає, що воно не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні.

Так, потерпілий ОСОБА_11 суду підтвердив, що весь час паспорт перебував у нього. Не виключено, що він міг добровільно передавати вказаний документ ОСОБА_1 з метою оформлення одного із кредитів, але згодом останній йому документ повернув. Зазначені покази потерпілого підтвердив у судовому засіданні і підсудний ОСОБА_1

Інших належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, судом не здобуто, а тому вказане обвинувачення підсудного по даному епізоду підлягає виключенню.

Крім того, вищевказані дії ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі.

Однак, суд не може погодитись з даною кваліфікацією враховуючи наступне.

Як встановлено судом, сума коштів, якими шахрайським шляхом заволодів ОСОБА_1, склала 2 039 грн., що не є особливо великим розміром чи значною шкодою, в розумінні приміток 2, 4 до ст. 185 КК України, згідно яких у статті 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складав 175 грн., а в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Отже, такі кваліфікуючі ознаки як вчинення злочину із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі підлягають виключенню із обвинувачення.

В судовому засіданні також не знайшов свого підтвердження факт вчинення ОСОБА_1 вказаного злочину за попередньою змовою групою осіб, а тому дана кваліфікуюча ознака також підлягає виключенню із обвинувачення.

Таким чином, суд приходить до висновку про перекваліфікацію дій ОСОБА_1 з ч. 4 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі на ч. 2 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є шахрайство, вчинене повторно, так як у судовому засіданні знайшла своє підтвердження вина підсудного у вчиненні саме цього злочину.

Згідно ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 2 ст. 190 КК України, є злочином середньої тяжкості.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_1 від кримінального покарання за ч. 2 ст. 190 КК України на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

Поряд із ОСОБА_1 досудовим слідством у вимаганні відносно ОСОБА_11, незаконному заволодіні паспортом останнього, вчиненні шахрайства обвинувачується також і ОСОБА_2

При цьому дії останнього органами досудового слідства не кваліфіковані.

Ні підсудний ОСОБА_1, ні потерпілий ОСОБА_11 суду не підтвердили факт причетності ОСОБА_2 до вчинення злочинів, що досудовим слідством інкриміновані ОСОБА_1

Покази зазначених осіб узгоджуються між собою, не суперечать іншим матеріалам кримінальної справи, дослідженим судом, а тому підстав сумніватися в них у суду немає.

Інших належних і допустимих доказів на підтвердження вини підсудного ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 357, ст. 189, ст. 190 КК України, суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, про виключення по даному епізоду обвинувачення ОСОБА_2 за ст. 189, ст. 190 КК України у зв'язку з відсутністю в діях останнього ознак складу цих злочинів. За ч. 3 ст. 357 КК України суд вважає за необхідне виправдати ОСОБА_2 у зв'язку з недоведеністю його вини у вчиненні даного злочину.

14. Крім того, судом встановлено, що 01 серпня 2006 року ОСОБА_1, за допомогою комп'ютерної техніки в офісі ВПП "Атлант", в м. Суми по вул. Набережна р. Стрілки, 6, виготовив фіктивну довідку про доходи №3 від 01 серпня 2006 року, до якої вніс неправдиві відомості про те, що ОСОБА_49 працював у ВПП "Атлант" з 01 березня 2006 року по 01 серпня 2006 року і отримав заробітну плату в сумі 9 170 грн., хоча фактично у вказаний у довідці час останній на даному підприємстві не працював. Придаючи довідці вигляду дійсного документа, ОСОБА_1 вказав у ній директором ОСОБА_23, головним бухгалтером ОСОБА_26, розписався за них та завірив штампом і печаткою ВПП "Атлант".

Також ОСОБА_1 повторно виготовив фіктивний трудовий договір між ВПП "Атлант" і ОСОБА_49 від 01 березня 2006 року, до якого вніс завідомо неправдиві відомості про безстрокове працевлаштування останнього на вказане підприємство водієм із місячною заробітною платою 375 грн. Придаючи договору вигляду дійсного документу, ОСОБА_1 вчинив підписи за директора ВПП "Атлант" ОСОБА_23 і ОСОБА_49 та завірив відбитками печатки ВПП "Атлан".

Окрім цього, ОСОБА_1 за допомогою невстановленої слідством особи виготовив фіктивну квитанцію до прибуткового касового ордера №146-06 М від 01 серпня 2006 року, де вказав, що ОСОБА_49 придбав у нього, як приватного підприємця, меблі на суму 5 000 грн. Придаючи квитанції вигляду дійсного документа, ОСОБА_1 розписався в ній за касира і завірив відбитком наявної у нього печатки приватного підприємця.

01 серпня 2006 року ОСОБА_1 разом із ОСОБА_11 та ОСОБА_49, які не були обізнані про фіктивний характер документів, з метою отримання кредиту прибули в Кредитну спілку "Перше кредитне товариство", що знаходиться на вул. Харківській, 22 в м. Суми.

Надавши співробітникам кредитної спілки, матеріали кримінальної справи відносно яких виділені в окреме провадження, паспорт та ідентифікаційний код ОСОБА_49, підроблені довідку про доходи, квитанцію до приходного касового ордеру, копію трудового договору, копії свідоцтва про реєстрацію платника податку ВПП "Атлант" і свідоцтва про його державну реєстрацію, а також повідомивши про роботу ОСОБА_49 у ВПП "Атлант", ОСОБА_1 шляхом обману домігся укладення з останнім договору №СУ-1/0154/06/554 від 01 серпня 2006 року про надання кредиту в сумі 5 000 грн. строком на 24 місяці зі сплатою 0,132% за кожен день користування ним. Отримані кошти ОСОБА_49 передав ОСОБА_1

В судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину визнав частково, суду підтвердив факт виготовлення на ім'я ОСОБА_49 фіктивної довідки про доходи, фіктивного трудового договору, також неправдивої квитанції до прибуткового касового ордеру про придбання ОСОБА_49 у нього як приватного підприємця меблів на суму 5 000 грн., які були необхідні для оформлення кредиту. Примусу, фізичного чи психічного тиску до ОСОБА_11 та ОСОБА_49, спрямованого на задоволення його майнових вимог шляхом оформлення кредиту, він не застосовував. Паспорт ОСОБА_11 у себе не утримував.

Підсудний ОСОБА_2 у судовому засіданні своєї вини у вчиненні даного злочину не визнав, суду пояснив, що про оформлення кредиту на ОСОБА_49 йому нічого не відомо, гроші у останнього він не вимагав.

Потерпілий ОСОБА_11 в судовому засіданні показав, що нині покійний його товариш ОСОБА_49 оформляв кредит у Кредитній спілці "Перше кредитне товариство" на його прохання, добровільно, щоб допомогти йому розрахуватися із ОСОБА_1 за розбитий автомобіль. Ні до нього, ні до ОСОБА_49 підсудний ні погроз, ні психічного чи фізичного тиску не застосовував. Його паспорт знаходився у нього. ОСОБА_2 до оформлення на ім'я ОСОБА_49 кредиту ніякого відношення не має.

У відповідності до показів свідка ОСОБА_52 на досудовому слідстві, які останній підтримав, надавши суду відповідну письмову заяву, приблизно у березні 2006 року він, працюючи у Сумській філії Кредитної спілки "Перше кредитне товариство" на посаді спеціаліста служби фінансового-економічної безпеки, познайомився із ОСОБА_1 Через деякий час кредитна спілка уклала із останнім договір про співпрацю. Мав місце випадок, коли ОСОБА_1 приводив у філію якогось чоловіка. Так як у ОСОБА_1 на руках був необхідний пакет документів, то гроші клієнту були видані. Згодом ОСОБА_1 став з'являтися у приміщенні Сумської філії кредитної спілки частіше. Він не лише приводив клієнтів, а й приносив квитанції на оплату товару, на підставі яких отримував у касі кредитні кошти. Пам'ятає, що клієнти, яких приводив ОСОБА_1, надавали довідки про доходи, видані ВПП "Алант", трудові договори про працевлаштування на вказане підприємство водіями чи менеджерами, а також квитанції, складені ОСОБА_1, як приватним підприємцем. При перевірці достовірності вказаних документів, вони сумніву не викликали. Крім того, сам ОСОБА_1 запевняв, що люди офіційно у нього працюють. У 2007 році у клієнтів, яких приводив ОСОБА_1, виникла суттєва заборгованість по кредитам, серед них він пам'ятає ОСОБА_11 та ОСОБА_49 (а. с. 249-251, т. 22).

Згідно довідки про заробітну плату та інші прибутки №3 від 01 серпня 2008 року та трудового договору від 01 березня 2006 року ОСОБА_49 працював у ВПП "Атлант" водієм і за період із 01 березня 2006 року по 01 серпня 2006 року отримав дохід у загальному розмірі 9 170 грн. (а. с. 144-145, т. 9).

У відповідності до договору №СУ-1/0154/06/54 Кредитна спілка "Перше кредитне товариство" надала ОСОБА_49 кредит у сумі 5 000 грн. строком на 12 місяців на умовах сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 0,132% від суми залишку по кредиту, за кожний день користування кредитом на придбання меблів (а. с. 137-138, т. 9).

Відповідно до квитанції №146-06м від 01 серпня 2006 року ОСОБА_49 сплатив ОСОБА_1, як приватному підприємцю, 5 000 грн. за м'які меблі (а. с. 147, т. 9).

Заслухавши підсудних ОСОБА_1, ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_11, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали кримінальної справи з точки зору належності, допустимості і взаємозв'язку, суд приходить до наступних висновків.

Кримінальна справа в частині обвинувачення ОСОБА_1 у підробленні документів та у використанні підроблених документів за ч. 2, ч. 3 ст. 358 КК України закрита постановою Білопільського районного суду від 13 лютого 2014 року, яка набрала законної сили, у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за вказані злочини.

Крім того, вказані вище дії ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах.

Проте суд вважає, що вказане обвинувачення у судовому засіданні не знайшло свого підтвердження, враховуючи наступне.

Як підтвердив у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_11 він просив свого товариша ОСОБА_49 допомогти йому розрахуватись за пошкоджений автомобіль, на що останній погодився і уклав із Кредитною спілкою "Перше кредитне товариство" кредитний договір. Підсудний ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував факт застосування до ОСОБА_11 та ОСОБА_49 примусу, фізичного чи психічного насильства, спрямованого на укладення останніми кредитних договорів, для задоволення його матеріальних вимог.

Суду не надано інших належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 протиправних дій відносно ОСОБА_11 та ОСОБА_49

Таким чином, суд приходить до висновку про виключення по даному епізоду обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 189 КК України.

Судом також не здобуто доказів на підтвердження обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 357 КК України, тобто у викраденні, привласненні, вимаганні документів, заволодінні ними шляхом шахрайства.

Ні потерпілий ОСОБА_11, ні підсудний ОСОБА_1 не підтвердили суду факт протиправного заволодіння останнім будь-яким способом паспортом потерпілого, а тому обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 357 КК України по даному епізоду необхідно виключити.

Крім того, вищевказані дії ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі.

Однак, суд не може погодитись з даною кваліфікацією оскільки сума коштів, якими шахрайським шляхом заволодів ОСОБА_1, склала 5 000 грн., що у відповідності до приміток 2, 4 до ст. 185 КК України не є особливо великим розміром чи значною шкодою.

Отже, такі кваліфікуючі ознаки як вчинення злочину із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі підлягають виключенню із обвинувачення.

Таким чином, суд приходить до висновку про перекваліфікацію дій ОСОБА_1 з ч. 4 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі на ч. 2 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є шахрайство, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, оскільки саме у вчиненні цього злочину була доведена вина підсудного в судовому засіданні.

Зважаючи на те, що згідно ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 2 ст. 190 КК України, є злочином середньої тяжкості, за вчинення якого у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності по закінченню п'яти років із дня вчинення злочину до дня набрання вироком законної сили, на підставі ч. 5 ст. 74 КК України, якою визначено, що особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_1 від кримінального покарання за ч. 2 ст. 190 КК України.

Поряд із ОСОБА_1 досудовим слідством у вимаганні відносно ОСОБА_11, незаконному заволодіні паспортом останнього, вчиненні шахрайства, підробці документів та у використанні підроблених документів обвинувачується також і ОСОБА_2

При цьому дії останнього органами досудового слідства не кваліфіковані.

Ні підсудний ОСОБА_1, ні потерпілий ОСОБА_11 суду не підтвердили факт причетності ОСОБА_2 до вчинення злочинів, що досудовим слідством інкриміновані ОСОБА_1

Покази зазначених осіб узгоджуються між собою, не суперечать іншим матеріалам кримінальної справи, дослідженим судом, а тому підстав сумніватися в них у суду немає.

Інших належних і допустимих доказів на підтвердження вини підсудного ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 357, ч. 2, ч. 3 ст. 358, ст. 189, ст. 190 КК України, суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, про виключення по даному епізоду обвинувачення ОСОБА_2 за ст. 189, ст. 190, ч. 2, ч. 3 ст. 358 КК України у зв'язку з відсутністю в діях останнього ознак складу цих злочинів. За ч. 3 ст. 357 КК України суд вважає за необхідне виправдати ОСОБА_2 у зв'язку з недоведеністю його вини у вчиненні даного злочину.

15. Судом встановлено, що 05 серпня 2006 року ОСОБА_1 повторно, з метою шахрайського заволодіння грошима матері ОСОБА_11 - ОСОБА_12, приїхав до Сумського обласного державного торгового підприємства ДАК "Хліб України", розташованого в м. Суми по вул. Залізничній, 2, де ОСОБА_12 працювала.

Діючи шляхом обману, ОСОБА_1 запевнив останню, що ОСОБА_11 повністю розрахувався за пошкоджений в результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль і тому залишився винним йому лише 750 грн.

Повіривши обіцянкам ОСОБА_1, ОСОБА_12 віддала останньому вказану суму. Однак ОСОБА_1, привласнивши та використавши отримані 750 грн., прийняті на себе зобов'язання виконувати відмовився.

07 серпня 2006 року ОСОБА_1, повторно, з метою незаконного збагачення приїхав на роботу до ОСОБА_12, заявивши, що її син ОСОБА_11 винен йому ще 22 500 грн., у зв'язку з чим вона має сплатити 1 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом Національного Банку України становило 5 050 грн.

Коли ОСОБА_12 обурилась і нагадала про передачу 750 грн., як останнього внеску в рахунок відшкодування боргу сина, ОСОБА_1 став погрожувати фізичною розправою, а також звільненням з роботи у разі невиконання вказаних вимог. Незважаючи на сприйняття погроз ОСОБА_1 реально, ОСОБА_12 виконувати вимоги останнього відмовилася.

Наступного дня о 08 годині ранку ОСОБА_1 знову приїхав на роботу до ОСОБА_12 та став наполягати на передачі йому 1 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України становило 5 050 грн. В обґрунтування вказаної вимоги ОСОБА_1 показав ОСОБА_12 розрахунок боргу сина на суму 22 500 грн., з яких начебто 300 доларів США передані працівникам ДАІ, частину витрачено на ремонт пошкодженого автомобіля, а решту складала вартість простою автомобіля. Також ОСОБА_1 сказав, що оформив на ОСОБА_11 кредити на суму 17 000 грн., і що останній має сплатити ще 1 000 доларів США. Коли ОСОБА_12 відмовилася платити та запропонувала ОСОБА_1 звернутися з такими вимогами до суду, останній став погрожувати фізичною розправою.

Отримавши відмову, через два дні пізно ввечері ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 приїхали до місця проживання ОСОБА_12, розташованого в АДРЕСА_12, де знову висунули вимогу передати 1 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України становило 5 050 грн. Доповнюючи один одного, останні погрожували фізичною розправою та знищенням житлового будинку. Реально сприймаючи погрози ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_12, нічого не відповідаючи, сховалася в будинку.

Протягом наступних кількох днів ОСОБА_1 приїздив у с. Стецьківка Сумського району та шукав ОСОБА_11, а також ще протягом місяця телефонував ОСОБА_12, погрожуючи, та вимагаючи передати гроші.

Заслухавши підсудних ОСОБА_1, ОСОБА_2, потерпілих ОСОБА_11 ОСОБА_12, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали кримінальної справи з точки зору належності, допустимості і взаємозв'язку, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні вказаного злочину не визнав, суду показав, що грошей у ОСОБА_12 не вимагав. З останньою була розмова лише з приводу того, яким чином вирішити питання щодо відшкодування завданої її сином шкоди. За пропозицією ОСОБА_11 вони їздили до ОСОБА_12 на роботу, де остання передала йому 750 грн. Тут же вони домовились про сплату ще 5 000 грн. Але в подальшому ОСОБА_12 платити вказану суму відмовилась. Не виключає, що додому до ОСОБА_12 міг їздити із ОСОБА_2, але останній був присутній лише для того, щоб порахувати вартість ремонту транспортного засобу і в їх із потерпілою розмову не втручався.

Підсудний ОСОБА_2 своєї вини у вчиненні даного злочину також не визнав, суду показав, що на роботу до ОСОБА_12 не їздив. Один раз возив ОСОБА_1 до потерпілої додому в с. Стецьківка Сумського району, але участі в розмові останніх не приймав. Потерпілій не погрожував і не змушував її сплачувати ОСОБА_1 борг.

Потерпіла ОСОБА_12 суду пояснила, що її син ОСОБА_11 працював у ОСОБА_1 таксистом. Потрапивши в дорожньо-транспортну пригоду, він розбив автомобіль підсудного. Влітку 2006 року ОСОБА_1 декілька разів приїздив до неї на роботу, а також додому і вимагав гроші за розбитий сином автомобіль. Вона передала ОСОБА_1 750 грн., на що останній сказав, що треба буде трохи доплатити. Але в подальшому підсудний став вимагати суму, що дорівнювала приблизно 1 000 дол. США, на що вона відповіла відмовою. Погрози ОСОБА_1, які останній висловлював у неї на роботі, вона реально не сприймала, оскільки поряд було багато людей. Однак коли ОСОБА_1 приїздив до неї додому, вона реально його побоювалась. Разом із ОСОБА_1 до неї додому приїздив ще якийсь чоловік, останній, наскільки вона зрозуміла, був водієм і в їх із ОСОБА_1 розмову не втручався.

Потерпілий ОСОБА_11 суду показав, що мати заплатила ОСОБА_1 750 грн. в рахунок відшкодування шкоди за пошкоджений автомобіль.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вина підсудного ОСОБА_1 у скоєнні злочину в судовому засіданні знайшла своє підтвердження.

Доводи підсудного ОСОБА_1 стосовно того, що він не вимагав у ОСОБА_12 гроші, суд розцінює як спосіб захисту від пред'явленого обвинувачення і не приймає до уваги, оскільки вони суперечать дослідженим судом показам потерпілої, яка в судовому засіданні підтвердила, що ОСОБА_1 вимагав у неї гроші за пошкоджений автомобіль. Вона боялась підсудного, коли той приїздив до неї додому.

Підстав сумніватись у показах потерпілої ОСОБА_12 у суду не має, оскільки вони є логічними, послідовними і не суперечать матеріалам кримінальної справи, а тому саме їх суд кладе в основу вироку.

Вищевказані дії ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах.

Однак, суд не погоджується з даною кваліфікацією, враховуючи наступне.

Зокрема, судом не здобуто доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 вимагання з погрозою вбивства, а тому дана кваліфікуюча ознака підлягає виключенню із обвинувачення.

Стосовно обвинувачення ОСОБА_1 у вимаганні із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, суд вважає, що дану кваліфікуючу ознаку необхідно виключити з обвинувачення з наступних підстав. Об'єктивна сторона злочину вимагання полягає в активних діях, зокрема в пред'явленні майнової вимоги, одночасно із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, під яким слід розуміти: легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження, замах на вбивство, вбивство. До фізичного насильства також належить насильство, яке реально не спричинило шкоду життю, але було небезпечним для життя в момент заподіяння, тобто в момент застосування створювало реальну загрозу для життя. Однак, належних і допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 вимагання із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, суду не надано.

Також виключенню з обвинувачення підлягають такі кваліфікуючі ознаки як вчинення вимагання, що завдало потерпілому значної шкоди та шкоди у великих розмірах, зважаючи на те, що підсудний ОСОБА_1 вимагав у потерпілої ОСОБА_12 1 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України складало 5 050 грн., що згідно приміток 2, 3 до ст. 185 КК України не є значною шкодою, чи шкодою у великому розмірі.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає за необхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах на ч. 2 ст. 189 КК України як вимагання, тобто вимога вчинення будь-яких дій майнового характеру, вчинена повторно, за попередньою змовою групою осіб, оскільки в судовому засіданні знайшла своє підтвердження вина підсудного у вчиненні саме цього злочину.

Стосовно обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні вказаного злочину, суд вважає, що його вина в судовому засіданні також знайшла своє підтвердження.

Доводи підсудного ОСОБА_2 стосовно того, що він не вимагав грошей у потерпілої ОСОБА_12, суд не приймає до уваги і розцінює як спосіб захисту від пред'явленого обвинувачення, оскільки в судовому засіданні встановлено, що він був присутній під час розмови ОСОБА_1 і ОСОБА_12 з приводу відшкодування завданої шкоди і сплати грошей і, хоча й не приймав активної участі у вимаганні, але розуміючи протиправність дій ОСОБА_1 і знаючи, яким шляхом останній отримує кошти за спричинену йому пошкодженням майна матеріальну шкоду, надавав йому свою мовчазну згоду на це і не перешкоджав у вчиненні протиправних дій.

Органами досудового слідства дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 2 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, що завдало значної шкоди.

Проте суд вважає, що обвинувачення ОСОБА_2 підлягає виключенню така кваліфікуюча ознака як вчинення вимагання, що завдало значної шкоди, оскільки 5 050 грн. які ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 вимагали у потерпілої ОСОБА_12, у відповідності до примітки 2 ст. 185 КК України, згідно якої у статті 189 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складав 175 грн., не є значною шкодою.

Таким чином, суд вважає доведеною вину підсудного ОСОБА_2 і кваліфікує його дії за ч. 2 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Вищевказані дії ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за ч. 3 ст. 357 КК України, як викрадення, привласнення, вимагання документів, заволодіння ними шляхом шахрайства.

Але в судовому засіданні вказане обвинувачення не знайшло свого підтвердження.

Як підтвердив потерпілий ОСОБА_11 у судовому засіданні, його паспорт був у нього. Він міг добровільно передавати вказаний документ ОСОБА_1 з метою оформлення одного із кредитів, але згодом останній йому документ повернув. Зазначені покази потерпілого підтвердив у судовому засіданні і підсудний ОСОБА_1

Будь-яких інших належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, судом не здобуто, а тому по даному епізоду обвинувачення підсудного за вказаною статтею кримінального закону підлягає виключенню.

16. Крім цього, ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2, повторно вирішив шляхом обману і зловживання довірою заволодіти грошовими коштами ЗАТ СК "Примор'є" у виді страхового відшкодування збитків за ремонт застрахованого автомобіля "ЗАЗ Daewoo", р. н. НОМЕР_19.

Для цього ОСОБА_1, узгоджено з ОСОБА_2, всупереч п. 4.3, п. 5.9 договору добровільного страхування транспорту №5ТР від 10 січня 2006 року, свідомо приховав від страхової компанії факт використання автомобіля як таксі, керування ним найманим водієм без законних підстав, а також що дорожньо-транспортна пригода мала місце 19 липня 2006 року і що автомобілем на той момент керував сп'янілий ОСОБА_11, який не повідомив про подію співробітників Державтоінспекції і прибрав автомобіль з місця пригоди.

Штучно створюючи страховий випадок, ОСОБА_1, узгоджено з ОСОБА_2, 20 липня 2006 року сфальсифікував умови пригоди і надав співробітникам ДАІ завідомо неправдиві пояснення про те, що в момент ДТП він, як власник, знаходився в салоні автомобіля, приховавши, що ОСОБА_11 керував автомобілем у стані алкогольного сп'яніння.

Також ОСОБА_1, діючи узгоджено з ОСОБА_2, приховав від страховика те, що ОСОБА_11 частково відшкодував завдані пошкодженням автомобіля збитки.

21 липня 2006 року ОСОБА_1 від свого імені звернувся у ЗАТ СК "Примор'є" із завідомо неправдивим повідомленням про настання страхового випадку з належним йому автомобілем "ЗАЗ Daewoo", р. н. НОМЕР_19.

В цей же день ОСОБА_1, за попередньою змовою з ОСОБА_2, створюючи підстави для незаконного заволодіння грошима страховика, з метою приховання від страхової компанії використання автомобіля як таксі, зняв з нього розпізнавальний ліхтар та інші приладдя, які на це вказували, і представив транспортний засіб у Сумську ПФ "Ікар ВМЗ Сервіс" для проведення експертної оцінки матеріальних збитків.

Звіт про оцінку від 26 липня 2006 року, згідно якого розмір матеріальних збитків склав 18 165 грн. 82 коп., разом із довідками про обставинами дорожньо-транспортної пригоди від 07 серпня 2006 року і копію акту медичного освідування ОСОБА_11 ОСОБА_1, узгоджено ОСОБА_2, надав у ЗАТ СК "Примор'є".

Своїми вищевказаними діями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ввели в оману працівників страхової компанії і домоглися прийняття нею 29 грудня 2006 року рішення про визнання обставин зазначеної дорожньо-транспортної пригоди страховим випадком і виплати 14 383 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок філії АКБ "Імексбанк" в м. Суми.

Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 винним себе у вчиненні вказаного злочину визнав повністю, суду пояснив, що з метою отримання страхового відшкодування від ЗАТ СК "Примор'є" він повідомив працівників Державтоінспекції про те, що на момент ДТП він знаходився в салоні автомобіля, яким керував ОСОБА_11 Підроблені документи він подав у страхову компанію, яка згодом перерахувала йому страхове відшкодування в сумі 14 383 грн. ОСОБА_2 ніякого відношення до отримання ним страхового відшкодування не має. Останній лише привозив його на місце дорожньо-транспортної пригоди в с. Стецьківка.

Підсудний ОСОБА_2 у судовому засіданні своєї вини у вчиненні вказаного злочину не визнав і пояснив суду, що ОСОБА_1 йому по телефону повідомив про ДТП і сказав, щоб він відвіз його в с. Стецьківка Сумського району. Коли вони прибули на місце, то встановили, що в одному з дворів, неподалік від місця дорожньо-транспортної пригоди, стояв пошкоджений ОСОБА_11 автомобіль. Оглянувши транспортний засіб, він побачив, що його передня частина була повністю розбита. ОСОБА_1 наказав поставити автомобіль на місце дорожньо-транспортної події. Що вони й зробили.

Потерпілий ОСОБА_11 у судовому засіданні показав, що в липні 2006 року, в нічний час у с. Стецьківка він, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на автомобілі підсудного ОСОБА_1 в'їхав у дерево, в результаті чого була пошкоджена передня частина автомобіля. Розбитий транспортний засіб вони з товаришем прибрали з місця події і поставили на подвір'ї останнього. Вранці наступного дня він повідомив про ДТП ОСОБА_1 За викликом на місце приїхали ОСОБА_2 і ОСОБА_1 Останній наказав поставити автомобіль на місце дорожньо-транспортної пригоди, що вони і зробили. Після цього на місце ДТП прибули співробітники Державтоінспекції.

Згідно матеріалів №739 про відмову в порушенні кримінальної справи по факту ДТП, що мала місце на автодорозі Київ-Суми-Юнаківка Сумського району з участю ОСОБА_11, 23 липня 2006 року в порушенні кримінальної справи відносно останнього за ст. 289 КК України було відмовлено на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, у зв'язку з відсутністю в його діях ознак складу злочину (а. с. 84-90, т. 9).

У відповідності до договору страхування №5-ТР від 10 січня 2006 року, ОСОБА_1 застрахував у ЗАТ СК "Примор'є" належний йому автомобіль "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_19.

Згідно п. 5.9 вказаного договору страховик звільняється від виплати страхового відшкодування, якщо страхувальник подав свідомо неправдиві відомості про об'єкт страхування, або про факт настання та обставини страхового випадку; страхувальник отримав повне відшкодування збитків від особи, винної у їх заподіянні; на момент настання страхового випадку водій керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, під впливом наркотичних, токсичних речовин чи лікарських препаратів, що знижують швидкість реакції і увагу, а також якщо він передав право управління транспортним засобом особі, яка перебувала у зазначеному стані; на момент настання страхового випадку водій не мав законних підстав права керувати застрахованим транспортним засобом, тощо (а. с. 15, т. 14).

У відповідності до довідки ДАІ дорожньо-транспортна пригода сталася 20 липня 2006 року в с. Стецьківка Сумського району з участю автомобіля "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_19 під управлінням ОСОБА_11 Причиною ДТП стала розгерметизація заднього правого колеса, внаслідок чого водій не справився з керуванням і здійснив наїзд на дерево (а. с. 102, т. 14).

21 липня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до ЗАТ СК "Примор'є" з повідомленням про настання страхового випадку, вказавши, що 20 липня 2006 року о 12 годині в с. Стецьківка в автомобілі "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_19, яким керував ОСОБА_11, вистрелило колесо, внаслідок чого водій не справився з управлінням і в'їхав у дерево. Він в цей час знаходився в салоні автомобіля на пасажирському сидінні (а. с. 104, т. 14).

Згідно страхового акту від 29 грудня 2006 року ОСОБА_1 отримав страхове відшкодування у сумі 14 383 грн., шляхом перерахування коштів на рахунок в Сумську філію АКБ "Імексбанк" (а. с. 103, 104, т. 14).

Таким чином, суд вважає, що вина підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні даного злочину повністю доведена в судовому засіданні.

Те, що підсудний ОСОБА_2 не визнав своєї вини у вчиненні даного злочину, суд не приймає до уваги і розцінює як спосіб захисту від пред'явленого обвинувачення.

Заперечення ОСОБА_2 стосовно того, що він не має ніякого відношення до отримання ОСОБА_1 страхового відшкодування за розбитий ОСОБА_11 автомобіль, суд оцінює критично, оскільки як встановлено в судовому засіданні, підсудний ОСОБА_2 неодноразово приймав участь у підробленні ОСОБА_1 обставин ДТП з метою отримання страхового відшкодування. Те, що ОСОБА_2 нібито не розумів протиправність дій ОСОБА_1, суд також не приймає до уваги, оскільки перебуваючи на той час із останнім у дружніх стосунках, він знав про те, що в такий спосіб ОСОБА_1 привласнює собі кошти страхової компанії. Тим більше, що автомобіль ОСОБА_2 також був застрахований у ЗАТ СК "Примор'є" і в ньому були викладені такі ж підстави звільнення страхувальника від виплати страхового відшкодування, що й у договорі, укладеному ОСОБА_1

Вищевказані дії ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі.

Однак, суд не може погодитись з даною кваліфікацією оскільки сума коштів, якими шахрайським шляхом заволодів ОСОБА_1, склала 14 383 грн., що у відповідності до приміток 2, 4 до ст. 185 КК України не є особливо великим розміром чи значною шкодою.

Отже, такі кваліфікуючі ознаки як вчинення злочину із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі підлягають виключенню із обвинувачення.

Враховуючи викладене вище, суд вважає за необхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 4 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди та шкоди в особливо великому розмірі на ч. 2 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є шахрайство, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, оскільки в судовому засіданні була доведена вина підсудного у вчиненні саме цього злочину.

Дії ОСОБА_2 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є шахрайство, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Згідно ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 2 ст. 190 КК України, є злочином середньої тяжкості.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від кримінального покарання за ч. 2 ст. 190 України на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

17. 01 серпня 2006 року близько 11 години 30 хвилин невстановлений водій, керуючи автомобілем "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_7, що належав ОСОБА_53, вчинив ДТП в районі перехрестя вул. Білопільський шлях та дороги на радгосп "Тепличний" в м. Суми, в результаті чого пошкодив вказаний транспортний засіб.

Оскільки внаслідок зазначених вище обставин дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_53 була позбавлена права на отримання страхового відшкодування, ОСОБА_1, з метою заволодіння грошовими коштами страховика, вирішив штучно створити підстави для їх виплати.

Для цього ОСОБА_1 вступив у попередню змову з ОСОБА_2, відвів йому роль водія автомобіля "ЗАЗ -Daewoo", р. н. НОМЕР_7 і, створивши видимість обставин, за яких автомобіль занесло на електроопору, викликав працівників ДАІ. Прибувший на місце події інспектор ВДТП ВДАІ СМВ УМВС України в Сумській області, матеріали кримінальної справи відносно якого виділені в окреме провадження, склав схему дорожньо-транспортної пригоди, направив ОСОБА_2 до Сумського обласного наркологічного диспансеру для проходження медичного огляду на стан сп'яніння і долучив до матеріалів перевірки пояснення від імені останнього та власника автомобіля ОСОБА_53, яка в даній ДТП фактично участі не приймала і на момент огляду у пошкодженому автомобілі не знаходилась.

За результатами перевірки відносно ОСОБА_2 було складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Після огляду працівниками міліції місця ДТП ОСОБА_1 зняв з автомобіля розпізнавальний ліхтар і відігнав транспортний засіб на СТО "Суми-Лада", розташоване в м. Суми по вул. Черепіна, 19, де надав його для оцінки вартості завданих збитків спеціалістам Сумської ПФ "Ікар ВМЗ Сервіс".

02 серпня 2006 року ОСОБА_1, узгоджено з ОСОБА_2, від імені ОСОБА_53 звернувся до ЗАТ СК "Примор'є" з повідомленням про настання страхового випадку із застрахованим автомобілем "ЗАЗ -Daewoo", р. н. НОМЕР_7, в якому виклав завідомо неправдиві відомості про обставини дорожньо-транспортної пригоди.

22 серпня 2006 року ОСОБА_1, діючи узгоджено із ОСОБА_2, представив у страхову компанію довідки про обставини сфальсифікованої дорожньо-транспортної пригоди без номера і дати, а також №6945 від 14 серпня 2006 року, копію акту медичного освідування, звіт про оцінку вартості відновлювальних робіт автомобіля від 05 серпня 2006 року на суму 13 942 грн. та інші необхідні документи.

За рахунок вищевказаних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 намагалися ввести в оману працівників страхової компанії і заволодіти її грошовими коштами, що дорівнюють розміру вартості відновлювальних робіт пошкодженого автомобіля "ЗАЗ -Daewoo", р. н. НОМЕР_7.

Однак, даний злочин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не змогли довести до кінця з причин, які не залежали від їх волі, так як ЗАТ СК "Примор'є" відмовило у виплаті страхової суми на підставі п. 5.9 договору добровільного страхування транспорту №15ТР від 20 січня 2006 року та ст. 26 Закону України "Про страхування".

Підсудний ОСОБА_1 винним себе у вчиненні вказаного злочину визнав повністю, суду показав, що дійсно після того як автомобіль "ЗАЗ -Daewoo", р. н. НОМЕР_7 зазнав механічних пошкоджень під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталася в районі повороту на радгосп Тепличний на вул. Білопільський шлях в м. Суми, він з метою отримання страхового відшкодування, підробив обставини ДТП. Для цього наказав ОСОБА_2 сісти за кермо розбитого автомобіля і викликав працівників Державтоінспекції. Після огляду місця події працівниками міліції, він зняв з машини розпізнавальні знаки, що вказували на використання її як таксі, і відігнав на СТО "Суми-Лада" для проведення експертної оцінки. Після цього від імені матері ОСОБА_53 звернувся у ЗАТ СК "Примор'є" з повідомленням про настання страхового випадку. Але страхова компанія відмовила йому у виплаті страхового відшкодування.

Допитаний у судовому засіданні підсудний ОСОБА_2 своєї вини у вчиненні даного злочину не визнав, суду показав, що 01 серпня 2006 року за вказівкою ОСОБА_1 сів за кермо автомобіля "ЗАЗ -Daewoo", р. н. НОМЕР_7, який був пошкоджений під час ДТП, що сталася цього дня. Крім того, за направленням співробітників ДАІ пройшов медичний огляд на стан сп'яніння. В подальшому був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення дорожньо-транспортної пригоди. Виконуючи вказані дії, він не мав наміру на шахрайське заволодіння коштами ЗАТ СК "Примор'є". Чи отримав ОСОБА_1 страхове відшкодування йому не відомо.

Згідно договору добровільного страхування транспортного засобу №15-ТР від 20 січня 2006 року ОСОБА_53 застрахувала належний їй автомобіль "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_7 у ЗАТ СК "Примор'є".

У відповідності до п. п. 5.9 вказаного договору страховик звільняється від виплати страхового відшкодування, якщо страхувальник подав свідомо неправдиві відомості про об'єкт страхування, або про факт настання та обставини страхового випадку; на момент настання страхового випадку водій не мав законних підстав права керувати застрахованим транспортним засобом, тощо (а. с. 18-20, т. 14).

Відповідно до довідок ВДАІ СМВ УМВС України в Сумській області були зафіксовані обставини дорожньо-транспортної пригоди, що трапилася 01 серпня 2006 року на вул. Білопільський шлях в м. Суми з участю автомобіля "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_7 під управлінням ОСОБА_2 Причиною ДТП стало недотримання водієм п. 12.1 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого останній допустив наїзд на електроопору (а. с. 152-153, т. 14).

02 серпня 2006 року ЗАТ СК "Примор'є" було повідомлене про настання страхового випадку із застрахованим автомобілем "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_7 (а. с. 155, т. 14).

Згідно повідомлення ЗАТ СК "Примор'є" від 27 грудня 2006 року ОСОБА_53 було відмовлено у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з порушенням п. 5.9 договору добровільного страхування транспортного засобу №15-ТР від 20 січня 2006 року (а. с. 156, т. 14).

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що вина підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні даного злочину знайшла своє підтвердження в судовому засіданні.

Невизнання підсудним ОСОБА_2 своєї вини у вчиненні злочину суд розцінює як спосіб захисту останнього від пред'явленого обвинувачення.

Доводи ОСОБА_2 стосовно того, що на момент вчинення злочину він не усвідомлював протиправний характер дій ОСОБА_1, суд не приймає до уваги, оскільки, як встановлено в судовому засіданні, підсудний ОСОБА_2 неодноразово приймав участь у підробленні ОСОБА_1 обставин ДТП, у зв'язку з чим знав, що в такий спосіб ОСОБА_1 привласнює собі кошти страхової компанії. Крім того, за умовами договору добровільного страхування транспортного засобу, укладеного між ОСОБА_2 і ЗАТ СК "Примор'є", який був типовим у цій страховій компанії для даного виду страхування, підстави звільнення страхувальника від виплати страхового відшкодування аналогічні тим, що й у договорі, укладеному ОСОБА_53, від імені якої діяв ОСОБА_1 (а. с. 12-14, 18-20. т. 14).

Таким чином, суд кваліфікує дії підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України як закінчений замах на шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, коли особи виконали всі дії, які вважали необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від їх волі.

У відповідності до ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 2 ст. 190 КК України, є злочином середньої тяжкості.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від кримінального покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

18. Органами досудового слідства підсудний ОСОБА_1 обвинувачується в наступному.

Навесні 2006 року ОСОБА_1 залучив до роботи водієм таксі без офіційного оформлення трудових відносин ОСОБА_54 і передав йому в експлуатацію власний автомобіль "ЗАЗ-Daewоо", р. н. НОМЕР_17.

В липні 2006 року ОСОБА_54, бажаючи придбати в кредит власний автомобіль, попросив ОСОБА_1 посприяти в цьому. Останній, повторно, з корисливою метою незаконного збагачення, погодився і вирішив за рахунок цього заволодівати спочатку частиною отриманих в кредит грошей ОСОБА_54, а в подальшому взагалі стати співвласником придбаного останнім транспортного засобу.

Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_1 запропонував ОСОБА_54 отримати кредит на придбання автомобіля в філії АКБ "Імексбанк" м. Суми, де він був знайомий із начальником кредитного відділу, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження. Пославшись на сприяння останньої, ОСОБА_1, вводячи в оману ОСОБА_54, попередив, що отримає в банку гарантійний лист про видачу кредиту на придбання автомобіля, але за це працівникам установи потрібно передати винагороду в сумі 400 доларів США.

Довіряючи ОСОБА_1 як приятелю та роботодавцю, ОСОБА_54 погодився на вказані умови. Не маючи вказаної кількості грошей, ОСОБА_54 позичив у знайомих потрібну суму і в липні 2006 року передав гроші ОСОБА_1 Останній, не збираючись виконувати прийняті на себе зобов'язання, а саме передавати працівникам банку гроші в сумі 400 доларів США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України становило 2 020 грн., привласнив вказану суму та витратив на власний розсуд.

Вищевказані дії ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі.

Але, заслухавши підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_54, проаналізувавши всі фактичні дані, які містяться в їх показах, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали кримінальної справи, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку про те, що вказане обвинувачення в судовому засіданні не знайшло свого підтвердження, враховуючи наступне.

У судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні даного злочину не визнав, суду показав, що на прохання ОСОБА_54 надавав йому допомогу в оформленні кредиту на придбання автомобіля. У зв'язку з цим від останнього він отримував 400 дол. США, які витратив на оплату страховки. Для себе особисто він грошей у ОСОБА_54 не брав. В подальшому придбаний в кредит автомобіль вони за домовленістю з ОСОБА_54 оформили у спільну власність для того, щоб в разі невиконання останнім умов кредитного договору, він міг захистити свої права.

Підсудний ОСОБА_54 суду пояснив, що він дійсно звертався до підсудного ОСОБА_1 за допомогою в отриманні кредиту на придбання автомобіля. У зв'язку з цим він передавав ОСОБА_1 400 дол. США, які останній витратив на обов'язкові платежі, необхідні для оформлення кредиту. Гроші у нього ОСОБА_1 не вимагав.

Підстав сумніватися у показах підсудного ОСОБА_54 у суду немає, оскільки вони не суперечать показам підсудного ОСОБА_1 і дослідженим судом письмовим матеріалам справи в їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що кошти в сумі 400 дол. США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України становило 2 020 грн., підсудний ОСОБА_54, матеріали кримінальної справи відносно якого закриті постановою Білопільського районного суду від 28 січня 2014 року у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, передавав підсудному ОСОБА_1 добровільно, знаючи на які цілі вони будуть витрачені. Крім того, як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 в подальшому не ухилився від виконання своїх зобов'язань і допоміг підсудному ОСОБА_54 оформити кредит на покупку автомобіля.

Інших належних і допустимих доказів на підтвердження вини підсудного ОСОБА_1 у шахрайському заволодінні коштами підсудного ОСОБА_54 судом не здобуто.

Таким чином, суд приходить до висновку, що підсудного ОСОБА_1 необхідно виправдати за ч. 4 ст. 190 КК України, у зв'язку з недоведеністю вини підсудного у вчиненні даного злочину.

19. Крім того, у вересні 2006 року, одночасно з діями по накопиченню грошей для первинного внеску за автомобіль, ОСОБА_54 займався оформленням кредиту на його придбання. Для цього 04 вересня 2006 року останній разом із ОСОБА_1 звернувся до філії АКБ "Імексбанк" м. Суми з проханням надати кредит в сумі 40 319 грн. строком на 60 місяців.

Дізнавшись про умови кредитування, ОСОБА_54 звернувся до ОСОБА_1 з проханням виготовити для представлення банківській установі фіктивну довідку про доходи. Вступивши із останнім у попередню змову, ОСОБА_1, повторно, в офісі ВПП "Атлант", розташованому в м. Суми по вул. Набережна р. Стрілки, із використанням комп'ютерної техніки виготовив фіктивну довідку про доходи №58 від 07 вересня 2006 року, до якої вніс завідомо неправдиві відомості про те, що з 01 квітня по 01 вересня 2006 року ОСОБА_54 працював водієм на ВПП "Атлант" і отримав заробітну плату в сумі 12 460 грн. Придаючи вказаній підробці вигляд дійсного документа, ОСОБА_1 вказав у довідці директором ОСОБА_23, головним бухгалтером ОСОБА_26, вчинив за них підписи та завірив відбитками печатки і штампу ВПП "Атлант".

Підроблений документ ОСОБА_1 передав ОСОБА_54, який, готуючись до оформлення кредиту, 15 вересня 2006 року за гарантійним листом філії АКБ "Імекебанк" в м. Суми отримав у салоні - магазині ВАТ "Суми - Авто" рахунок-фактуру №414303 - 8525 на оплату автомобіля "ЗАЗ-Daewoo TF69Y125", вартістю 47 435 грн.

Того ж дня ОСОБА_54 сплатив із раніше отриманих кредитних коштів перший внесок за автомобіль у сумі 7 116 грн. та уклав з продавцем автомобіля договір купівлі-продажу №8525.

Крім того, 15 вересня 2006 року ОСОБА_54 оформив у приватного нотаріуса заяву ВЕВ №851045, в якій вказав, що автомобіль "ЗАЗ - Daewoo" придбав разом із ОСОБА_1 за спільні кошти у спільну сумісну власність.

16 вересня 2006 року ОСОБА_54 зареєстрував вказаний транспортний засіб в органах ДАІ, вказавши ОСОБА_1 співвласником.

18 вересня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_54 повторно надали працівникам філії АКБ "Імекебанк" м. Суми зазначені вище документи, а також свідоцтво про реєстрацію автомобіля "ЗАЗ - Daewoo", р. н. НОМЕР_5, підроблену довідку про доходи таособисті документи і таким чином ввели останніх в оману щодо фінансового стану позичальника, вплинули на рішення установи та домоглися укладення з ОСОБА_54 договору №125/06 від 18 вересня 2006 року про видачу останньому кредиту в сумі 40 319 грн. строком на 5 років зі сплатою 19% річних за користування кредитом.

На вимогу банку, для забезпечення відшкодування кредиту, ОСОБА_54 передав придбаний автомобіль в заставу, уклавши відповідний договір ВЕВ №851058 від 18 вересня 2006 року, та того ж числа застрахував вказаний транспортний засіб у ТДВ СК "Альфа гарант", за договором №06/08-108-00094, сплативши 3 178 грн.15 коп. страхових внесків.

Отриманий кредит ОСОБА_54 відшкодовував згідно графіку його погашення.

В судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні даного злочину визнав частково, суду показав, що на прохання ОСОБА_54, з метою отримання останнім кредиту на придбання автомобіля, виготовив фіктивну довідку про доходи, до якої вніс неправдиві відомості про те, що останній працював у ВПП "Атлант" водієм і за шість місяців отримав заробітну плату у сумі 12 460 грн. На підставі зазначеної довідки ОСОБА_54 було надано кредит, по якому він виступив поручителем. Останній за попередньою спільною домовленістю зареєстрував його співвласником придбаного транспортного засобу. Після того як ОСОБА_54 повністю сплатив кредит за автомобіль, він написав довіреність, щоб останній міг на власний розсуд розпоряджатися ним.

Підсудний ОСОБА_54 в судовому засіданні показав, що звертався до ОСОБА_1 з проханням допомогти отримати кредит на придбання автомобіля. Погодившись, останній виготовив на його ім'я фіктивну довідку про доходи, яка в подальшому стала підставою для надання йому банком кредиту. За домовленістю з ОСОБА_1 він оформив його співвласником придбаного транспортного засобу для того, щоб в разі, якщо він не матиме змоги сплачувати кредит, останній міг його погасити і таким чином повністю набути право власності на автомобіль.

У відповідності до показів свідка ОСОБА_55 на досудовому слідстві і в Краснопільському районному суді, які останній підтримав, надавши відповідну письмову заяву, останній мав намір придбати автомобіль "Заз Daewoo", власником якого був ОСОБА_54, а співвласником - ОСОБА_1 Вказаний транспортний засіб був придбаний у кредит. Спочатку спробували домовитись із банком щодо переоформлення кредиту, але отримавши відмову, дійшли згоди про те, що він буде сплачувати кредит за ОСОБА_54 і користуватись його автомобілем на підставі довіреності. Частково сплативши кредит, він наприкінці січня 2010 року повернув автомобіль ОСОБА_54, так як не мав можливості сплачувати кредитні кошти, у зв'язку з чим перед банком виникла заборгованість (а. с. 133-135, 140-143, т. 10, 190-191, т. 47).

Згідно показів свідка ОСОБА_57 на досудовому слідстві і в Краснопільському районному суді, які остання підтримала, надавши відповідну письмову заяву, остання, працюючи в філії АКБ "Імексбанк" м. Суми на посаді юрисконсульта, знала ОСОБА_1 як клієнта банку. Мати і сестра останнього також оформляли у них кредити. Вона приймала від клієнтів документи, але перевірка їх достовірності до її функціональних обов'язків не входила. В подальшому вказані документи передавались на розгляд кредитної комісії, яка вирішувала питання про надання кредиту (а. с. а. с. 23-26, т. 22, а. с. 14-15, т. 49).

04 вересня 2006 року ОСОБА_54 звернувся до філії АКБ "Імексбанк" м. Суми із заявою на отримання кредиту (а. с. 119, т. 21).

Згідно довідки про заробітну плату та інші прибутки №58 від 07 вересня 2006 року ОСОБА_54 працював у ВПП "Атлант" водієм і за період з 01 квітня по 01 вересня 2006 року отримав дохід у загальному розмірі 12 460 грн. (а. с. 125, т. 21).

Відповідно до квитанції №58 від 15 вересня 2006 року ОСОБА_54 сплатив на рахунок АТ "Укравто" передплату за автомобіль у сумі 7 116 грн. (а. с. 126, т. 21).

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу №8525 від 15 вересня 2006 року ОСОБА_54 придбав у АТ "Українська автомобільна корпорація" автомобіль "ЗАЗ - Daewoo" вартістю 47 435 грн. шляхом сплати авансу у сумі 7 116 грн. за рахунок власних коштів, а решти - коштами, отриманими від банку в кредит (а. с. 129-131, т. 21).

Згідно свідоцтва про реєстрацію, виданого МРВ ДАІ при УМВС України в Сумській області 16 вересня 2006 року, ОСОБА_54 зареєстрував придбаний автомобіль "ЗАЗ - Daewoo" за р. н. НОМЕР_5 на своє ім'я, вказавши співвласником транспортного засобу ОСОБА_1 (а. с. 132, т. 21).

Відповідно до договору №125/06 від 18 вересня 2006 року АКБ "Імексбанк" надав ОСОБА_54 кредит на придбання автомобіля "ЗАЗ - Daewoo" у сумі 40 319 грн. зі сплатою 19 відсотків річних строком до 16 вересня 2011 року (а. с. 135-137, т. 21).

У відповідності до договору від 18 вересня 2006 року ОСОБА_54 і ОСОБА_1 передали придбаний транспортний засіб у заставу банку (а. с. 135-140, т. 21).

В цей же день ОСОБА_54 застрахував придбаний автомобіль у ТДВ СК "Альфа - Гарант" за договором №06/08-108-00094 (а. с. 141-143, т. 21).

Згідно платіжного доручення №464 від 18 вересня 2006 року АКБ "Імексбанк" перерахував отримані ОСОБА_54 в кредит кошти в сумі 40 319 грн. на рахунок АТ "Укравто" в рахунок оплати за автомобіль (а. с. 147, т. 21).

Вищевказаний кредит ОСОБА_54 повернутий банку згідно графіку (а. с. 150-164, т. 21).

Заслухавши підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_54, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали кримінальної справи та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов до наступних висновків.

Органами досудового слідства вищевказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі.

Проте суд вважає, що вина підсудного у скоєнні даного злочину в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження. До такого висновку суд приходить, враховуючи наступне.

Як підтвердив у судовому засіданні ОСОБА_54, за домовленістю із ОСОБА_1 він записав останнього співвласником автомобіля "ЗАЗ - Daewoo" у зв'язку з тим, що він надавав допомогу в оформленні кредиту на придбання вказаного транспортного засобу, а також для того, щоб останній повернув кредит банківській установі, в разі, якщо він цього зробити не зможе.

Підсудний ОСОБА_1 у судовому засіданні також заперечував наявність у нього умислу на шахрайське заволодіння майном ОСОБА_54, зокрема автомобілем "ЗАЗ - Daewoo". Суду пояснив, що поручався за ОСОБА_54 перед працівниками банківської установи, а тому за попередньою домовленістю останній зробив його співвласником придбаного в кредит автомобіля.

Підстав сумніватися у показах підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_54 у суду немає, оскільки вони не суперечать один одному, а також дослідженим судом письмовим матеріалам кримінальної справи в їх сукупності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що підсудний ОСОБА_54 зареєстрував автомобіль "ЗАЗ - Daewoo", р. н. НОМЕР_5 разом із ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності добровільно, без застосування обману чи зловживання довірою з боку ОСОБА_1 А останній у свою чергу, отримавши право власності на частину транспортного засобу, не мав корисливого наміру в подальшому заволодіти ним у повному обсязі і ухилитися від виконання своїх зобов'язань. Крім того, як встановлено судом із показів підсудних, після того як ОСОБА_54 сплатив кредит за автомобіль, ОСОБА_1 написав на його ім'я довіреність, згідно якої останній міг розпоряджатися транспортним засобом на власний розсуд.

Інших належних і допустимих доказів на підтвердження вини підсудного ОСОБА_1 у шахрайському заволодінні майном підсудного ОСОБА_54, зокрема, автомобілем "ЗАЗ - Daewoo", р. н. НОМЕР_5 загальною вартістю 47 435 грн. суду не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку про виключення по даному епізоду обвинувачення підсудного ОСОБА_1 ч. 4 ст. 190 КК України, у зв'язку з відсутністю в діях останнього ознак складу злочину.

Кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 2, ст. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 222 КК України по даному епізоду закрита постановою Білопільського районного суду від 13 лютого 2014 року, у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, встановлених ст. 49 КК України.

Також, постановою Білопільського районного суду від 28 січня 2014 року закрита кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_54 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 2 ст. 222, ч. 2, ч. 3 ст. 358 КК України у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності.

20. В червні 2006 року ОСОБА_1,узгоджено із ОСОБА_2, залучили без офіційного оформлення трудових відносин водієм таксі ОСОБА_4, якому ОСОБА_2, передав придбаний у кредит власний автомобіль "ЗАЗ - Daewoo", р. н. НОМЕР_8. Разом із цим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 довели ОСОБА_4 умови праці, вимоги до експлуатації автомобіля, а також можливість застосування штрафів за відповідні порушення. Крім того, організовуючи роботу ОСОБА_4, ОСОБА_1 отримав від нього під заставу паспорт громадянина України.

В серпні 2006 року, працюючи на вказаному автомобілі на газовому паливі, ОСОБА_4 спробував перейти на бензин і виявив несправність бензонасосу, роботу якого фактично не перевіряв з моменту прийняття транспортного засобу. Про дану поломку ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_1, який, не маючи ніякого відношення до автомобіля "ЗАЗ - Daewoo", р. н. НОМЕР_8, з метою заволодіння грошима ОСОБА_4, відразу заявив, що за зламаний бензонасос останній повинен заплатити 4 000 грн. Коли ОСОБА_4 попросив зачекати, ОСОБА_1, діючи повторно, з погрозою фізичної розправи поставив йому вимогу їхати з ним у банк, щоб отримати кредит для негайної сплати боргу.

15 серпня 2006 року, сприйнявши вищевказані погрози ОСОБА_1 реально, ОСОБА_4 вимушений був поїхати з ним на АДРЕСА_10 для оформлення кредиту.

Обізнаний про можливість отримання споживчого кредиту лише за наявності документів на придбання товару, шляхом безготівкового переведення коштів на рахунок продавця як оплати за товар, ОСОБА_1 вирішив повторно заволодіти кредитними коштами у вигляді готівки за рахунок обману банківської установи.

Для цього ОСОБА_1 вступив у попередню змову із приватним підприємцем ОСОБА_37, матеріали кримінальної справи відносно якого закриті постановою Білопільського районного суду від 28 січня 2014 року у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, на видачу останнім за грошову винагороду фіктивних документів про начебто продаж ОСОБА_4 системного блоку комп'ютера та монітора, надання вказаних підробок у банк і отримання перерахованих банком коштів готівкою, без руху зазначеного товару. При цьому, ОСОБА_1 приховав від ОСОБА_37, що примушує неплатоспроможного ОСОБА_4 до отримання кредиту всупереч його волі, маючи на меті заволодіти майном банківської установи, та запевнив, що кредит буде відшкодований вчасно.

Погодившись на злочинну пропозицію, ОСОБА_37, діючи узгоджено із ОСОБА_1, повторно, у своєму магазині, розташованому по АДРЕСА_10, з використанням комп'ютерної техніки виготовив фіктивні документи про рух товару, а саме: рахунок .№0000784 від 15 серпня 2006 року на оплату комп'ютера та монітора в сумі 5 000 грн., акт прийому-передачі товару ОСОБА_4 від 15 серпня 2006 року та видаткову накладну №0000874 від 15 серпня 2006 року про відпуск останньому комп'ютерної техніки. Придаючи вказаним підробкам вигляду дійсних документів, ОСОБА_37 поставив у них свій підпис та завірив власною печаткою приватного підприємця.

15 серпня 2006 року ОСОБА_1, отримавши від ОСОБА_37 вказані вище документи, разом із ОСОБА_4 звернулись до Сумської філії ЗАТ КБ "ПриватБанк" з приводу видачі споживчого кредиту для придбання комп'ютерної техніки. На вимогу працівників банку в присутності ОСОБА_4, який не усвідомлював підроблений характер документів, ОСОБА_1, діючи узгоджено з ОСОБА_37, надав його паспорт, ідентифікаційний код, підроблені документи про рух матеріальних цінностей, таким чином повторно ввівши в оману працівників банку і створивши у них враження платоспроможного клієнта. Того ж дня, він домігся укладання між банком та ОСОБА_4 договору №ОМН4КР94480307, за яким останньому було надано споживчий кредит в сумі 6 500 грн. строком на 24 місяці включно зі сплатою 2,09% на місяць за користування ним. Після того як гроші в сумі 5 000 грн. були перераховані в СФ АТ "ВаБанк" на належний ОСОБА_37 розрахунковий рахунок НОМЕР_28, останній зняв їх готівкою і передав ОСОБА_1

Заволодівши грошима банківської установи в сумі 5 000 грн., ОСОБА_1 використав їх на власний розсуд, а бензонасос в автомобілі ОСОБА_2 не замінив.

Заслухавши підсудних, потерпілих, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і взаємозв'язку, суд приходить до наступних висновків.

Так, допитаний у судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні вказаного злочину визнав частково, суду показав, що влітку 2006 року до нього звернувся ОСОБА_4 з приводу отримання в оренду автомобіля. Так як у нього вільних машин не було, він за домовленістю із ОСОБА_2 передав потерпілому автомобіль останнього, який простоював. ОСОБА_4 був неохайним водієм, декілька разів потрапляв у дрібні дорожньо-транспортні пригоди, в яких автомобіль зазнавав незначних механічних ушкоджень, а згодом повідомив про те, що з ладу вийшов бензонасос. У зв'язку з цим він запропонував потерпілому розрахуватись і за бензонасос, і за попередні дрібні пошкодження автомобіля, а також сплатити заборгованість по орендній платі, на що останній погодився, але послався на відсутність грошей. А тому він запропонував ОСОБА_4 отримати їх у кредит. В подальшому він попросив ОСОБА_37 виготовити фіктивні документи, необхідні для оформлення кредиту. Після цього, з виготовленими ОСОБА_37 документами про рух товарно-матеріальних цінностей, вони із ОСОБА_4 звернулись у банківську установу, де останній добровільно уклав кредитний договір. Коли банк перерахував кредитні кошти на рахунок ОСОБА_37, останній зняв їх готівкою і передав ОСОБА_4, який у свою чергу розрахувався з ним.

Підсудний ОСОБА_37, матеріали кримінальної справи відносно якого закриті постановою Білопільського районного суду від 28 січня 2014 року у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, в судовому засіданні свою вину у вчиненні даного злочину визнав повністю, суду пояснив, що ОСОБА_1 попросив його допомогти ОСОБА_4 оформити кредит, на що він погодився. Після цього, потерпілий неодноразово приходив до нього в магазин з якоюсь жінкою. Він виготовив необхідний пакет документів, на підставі якого ОСОБА_4 отримав у "ПриватБанку" кредит. Коли кредитні кошти в сумі 5 000 грн. були перераховані на його розрахунковий рахунок у "ВаБанк", він зняв їх готівкою і передав потерпілому. На які цілі ОСОБА_4 брав кредит, йому не відомо.

Підсудний ОСОБА_2 у судовому засіданні свою вину у вчиненні злочину не визнав, суду показав, що на підставі доручення передавав ОСОБА_4 власний автомобіль "ЗАЗ - Daewoo", р. н. НОМЕР_8. Останній мав перед ОСОБА_1 заборгованість за пошкоджений бензонасос. Особисто він до потерпілого ніяких претензій не мав і грошей у нього не вимагав.

Потерпілий ОСОБА_4 суду пояснив, що дійсно він влаштувався на роботу до ОСОБА_1 водієм таксі. Йому в експлуатацію передали автомобіль "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_8, який належав підсудному ОСОБА_2 Через деякий час він, виявивши, що на вказаному автомобілі згорів бензонасос, повідомив про це ОСОБА_1 Останній сказав, щоб він розрахувався. Він не заперечував сплатити вартість пошкодженого бензонасосу, але просив почекати. Однак, підсудний чекати не хотів і запропонував йому взяти кредит, сказавши, що в іншому випадку буде гірше. Побоюючись того, що ОСОБА_1 може його побити, він змушений був оформити кредит. Для цього в магазині, розташованому на АДРЕСА_10, куди його привіз підсудний, він отримав пакет документів, з якими пішов у банк і самостійно оформив кредит на суму приблизно 5 000 грн. Ці гроші в подальшому забрав ОСОБА_1

Потерпілий ОСОБА_5 у судовому засіданні показав, що від працівника служби безпеки банку дізнався про кредит сина. Зі слів останнього йому відомо, що цей кредит на нього оформив ОСОБА_1 в рахунок відшкодування шкоди за зламаний на автомобілі ОСОБА_2 бензонасос. Хоча при цьому сам ОСОБА_2 претензій йому не висував.

Згідно рахунку №0000784 від 15 серпня 2006 рок, виданого ОСОБА_37 на ім'я ОСОБА_4, вартість системного блоку до комп'ютера та монітора складає 5 000 грн. (а. с. 188, т. 10).

Як вбачається із заяви позичальника №DNH4НР94480307 від 15 серпня 2006 року ЗАТ КБ "ПриватБанк" надав ОСОБА_4 кредит на придбання комп'ютерної техніки та сплату комісії банку і ТОВ "ПриватКредит" за консультативні послуги в сумі 6 500 грн. на строк 24 місяці до 15 серпня 2008 року включно з умовами сплати відсотків за його користування в сумі 2,09% у місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, шляхом перерахування коштів у сумі 5 000 грн. на рахунок ОСОБА_37 у СФ АТ "ВаБанк" (а. с. 179, т. 10).

Відповідно до акту прийому передачі товару №DNH4НР94480307 від 15 серпня 2006 року та видаткової накладної №0000847 від цього ж числа ОСОБА_37 передав комп'ютерну техніку ОСОБА_4 (а. с. 189-190, т. 10).

Кримінальна справа по даному епізоду по обвинуваченню ОСОБА_37 за ч. 2, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 222 КК України, тобто, за підроблення документів, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, використання підроблених документів та шахрайство з фінансовими ресурсами, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, закрита постановою Білопільського районного суду від 28 січня 2014 року на підставі ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Вина підсудного ОСОБА_1 у вчиненні даного злочину, на думку суду, знайшла своє підтвердження в судовому засіданні. До такого висновку суд приходить, враховуючи наступне.

Як підтвердив у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4, підсудний ОСОБА_1 фактично примусив його розрахуватись за пошкоджений бензонасос, оформивши кредит. Він не заперечував проти сплати вартості згорівшого агрегату, але просив почекати, поки він знайде гроші. Однак, підсудний сказав, що якщо він одразу не розрахується, то буде гірше. Ці слова він розцінив як погрозу в побитті. Зі слів хлопців, які працювали у ОСОБА_1 на таксі, він знав, що останній міг застосувати силу.

Підстав сумніватись у показах потерпілих ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у суду немає, оскільки вони є незмінними, послідовними і не суперечать письмовим матеріалами кримінальної справи, дослідженим судом. Крім цього і потерпілий ОСОБА_4, і підсудний ОСОБА_1 суду підтвердили, що неприязних стосунків один з одним у них немає. Враховуючи вищевикладене, суд кладе покази потерпілого в основу вироку.

Крім того, підсудний ОСОБА_1 у судовому засіданні не заперечував, що зажадав від ОСОБА_4 сплатити вартість зламаного в автомобілі ОСОБА_2 бензонасосу, а також сплатити заборгованість по орендній платі за експлуатацію транспортного засобу.

З показів підсудного ОСОБА_2, з якими погодився підсудний ОСОБА_1, судом також встановлено, що автомобіль "ЗАЗ - Daewoo", р. н. НОМЕР_8 на праві власності належав ОСОБА_2, який у свою чергу не уповноважував ОСОБА_1 на розпорядження його майном, у зв'язку з чим останній не мав ніякого відношення до вказаного транспортного засобу, а тому, на думку суду, його вимога до потерпілого ОСОБА_4 про сплату вартості зламаного бензонасосу і сплату коштів за можливість експлуатації автомобіля є протиправною.

Крім того, з огляду на особу потерпілого ОСОБА_4, враховуючи поведінку підсудного ОСОБА_1 по відношенню до останнього та інших потерпілих у даній справі, суд вважає, що в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт залякування ОСОБА_1 потерпілого ОСОБА_4 з метою забезпечити виконання майнової вимоги. Зважаючи на суб'єктивне сприйняття потерпілим висловлювань ОСОБА_1, на думку суду, він реально сприймав погрози останнього.

Органами досудового слідства вищевказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах.

Однак, суд не погоджується з даною кваліфікацією, враховуючи наступне.

Так, судом не здобуто доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 вимагання з погрозою вбивства, а тому дана кваліфікуюча ознака підлягає виключенню із обвинувачення.

Стосовно обвинувачення ОСОБА_1 у вимаганні із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, суд приходить до наступних висновків. При вимаганні поняттям насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, охоплюється: легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження, замах на вбивство, вбивство. До фізичного насильства також належить насильство, яке реально не спричинило шкоду життю, але було небезпечним для життя в момент заподіяння, тобто в момент застосування створювало реальну загрозу для життя. В судовому засіданні факт вчинення ОСОБА_1 вимагання із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, не знайшов свого підтвердження, а тому дана кваліфікуюча ознака також підлягає виключенню з обвинувачення.

Крім цього, виключенню з обвинувачення підлягають також кваліфікуючі ознаки вчинення вимагання, що завдали потерпілому значної шкоди та шкоди у великих розмірах з наступних підстав.

Згідно приміток 2, 3 до ст. 185 КК України у статті 189 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складав 175 грн.

У великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Як встановлено судом, підсудний ОСОБА_1 вимагав у потерпілого ОСОБА_4 4 000 грн., а фактично шляхом оформлення на потерпілого кредиту, отримав кошти у сумі 5 000 грн., що не є значною шкодою чи шкодою у великому розмірі.

Стосовно обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні вимагання за попередньою змовою групою осіб, суд приходить до наступних висновків.

Так, підсудний ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні вказаного злочину спільно з підсудним ОСОБА_2, якому поміж тим, досудовим слідством обвинувачення у вчиненні вимагання по відношенню до потерпілого ОСОБА_4 по даному епізоду взагалі не пред'явлено.

В судовому засіданні вина ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 189 КК України, також не доведена, оскільки і потерпілий ОСОБА_4, і підсудні заперечували його причетність до вчинення вимагання.

Інших належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення підсудним ОСОБА_2 злочинних дій відносно ОСОБА_4 по даному епізоду суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про виключення з обвинувачення ОСОБА_1 кваліфікуючої ознаки вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб.

За таких обставин суд приходить до висновку про перекваліфікацію дій підсудного ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах на ч. 2 ст. 189 КК України як вимагання, тобто вимога вчинення будь-яких дій майнового характеру, вчинена повторно, так як у судовому засіданні була доведена вина підсудного у вчиненні саме цього злочину.

Крім того, дії ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі.

Проте, суд не може погодитись з даною кваліфікацією у зв'язку з тим, що кошти у сумі 5 000 грн., якими шахрайським шляхом заволодів ОСОБА_1, згідно приміток 2, 4 до ст. 185 КК України, якими визначено, що у статті 190 КУ України значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складав 175 грн., а в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину, не є особливо великим розміром чи значною шкодою.

Таким чином, з обвинувачення ОСОБА_1 підлягає виключенню така кваліфікуюча ознака як вчинення шахрайства із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про перекваліфікацію дій ОСОБА_1 з ч. 4 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі на ч. 2 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є шахрайство, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, оскільки вина підсудного у вчиненні даного злочину була доведена в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 2 ст. 190 КК України є злочином середньої тяжкості, тому на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, якою визначено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості, керуючись ч. 5 ст. 74 КК України, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_1 від кримінального покарання за ч. 2 ст. 190 КК України.

Кримінальна справа в частині обвинувачення ОСОБА_1 у підробленні документів та у використанні підроблених документів за ч. 2, ч. 3 ст. 358 КК України закрита постановою Білопільського районного суду від 13 лютого 2014 року, яка набрала законної сили, у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності.

21. 10 вересня 2006 року, близько 15 години 40 хвилин, на перехресті вулиць Лисенка та Роменської в м. Суми, керуючи автомобілем "ЗАЗ - Daewoo", р. н. НОМЕР_1, що належав сестрі ОСОБА_1 - ОСОБА_27, ОСОБА_4 став учасником дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої було пошкоджено вищевказаний автомобіль, а також автомобіль "Ніссан - прем'єра", р. н. НОМЕР_32, яким керував мешканець м. Харкова ОСОБА_60

За результатами перевірки, проведеної по факту даної дорожньо-транспортної пригоди, в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_4 було відмовлено у зв'язку із відсутністю в діях останнього ознак злочину.

Ввечері того ж дня ОСОБА_1 зустрівся із ОСОБА_4 та звинуватив його у пошкодженні двох зазначених вище автомобілів.

Тоді ж ОСОБА_1, діючи повторно, без проведення оцінки вартості пошкоджень автомобілів, висунув ОСОБА_4 протиправну вимогу передати терміново 10 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного Банку України становило 50 500 грн.

Знаючи про відсутність у ОСОБА_4 вказаної суми коштів, ОСОБА_1 запитав у нього про наявність майна. Наляканий можливою розправою, ОСОБА_4 повідомив, що його бабуся ОСОБА_61 подарувала йому квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_13, яку можна продати в рахунок відшкодування боргу.

Продовжуючи свої злочинні дії, маючи намір будь - яким шляхом заволодіти майном ОСОБА_4, ОСОБА_1 відразу висунув вимогу переоформити вказану квартиру на нього, пообіцявши повернути зайві гроші після її продажу.

Сприймаючи погрози ОСОБА_1 реально, і знаходячись в залежності від останнього як роботодавця, ОСОБА_4 вимушений був погодитися на вказану пропозицію.

11 вересня 2006 року ОСОБА_1 примусив ОСОБА_4 поїхати з ним у с. Шейчино Богодухівського району і забрати у бабусі останнього - ОСОБА_61 документи на квартиру.

Наступного дня ОСОБА_1, застосовуючи протиправний тиск, спонукав ОСОБА_4 оформити у приватного нотаріуса на його ім'я доручення серії ВЕВ №850962 на право розпорядження вказаною квартирою, після чого подав оголошення в місцевій пресі про її продаж.

13 вересня 2006 року ОСОБА_1 разом із ОСОБА_4 звернувся до Богодухівського бюро технічної інвентаризації, де замовив термінову видачу витягу з реєстру для відчуження квартири та її реєстрації на ОСОБА_1 за договором дарування.

Тоді ж ОСОБА_1, застосовуючи погрози, змусив ОСОБА_4 укласти у приватного нотаріуса м. Богодухів ОСОБА_62 договір серії ВЕВ №635449 від 13 вересня 2006 року купівлі-продажу двохкімнатної квартири АДРЕСА_13, вартістю згідно звіту про оцінку 43 376 грн.

Отримавши вказаний документ, ОСОБА_1 фактично незаконно придбав у власність майно ОСОБА_4 та звернувся до Богодухівського БТІ для реєстрації вказаної квартири на своє ім'я. 21 вересня 2006 року з метою відчуження даного майна ОСОБА_1 отримав у БТІ відповідний витяг.

Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 винним себе у вчиненні даного злочину не визнав, суду показав, після того як ОСОБА_4 розрахувався за бензонасос, він передав йому в експлуатацію належний ОСОБА_27 автомобіль "ЗАЗ -Daewoo", р. н. НОМЕР_2. На початку вересня 2006 року потерпілий на автомобілі ОСОБА_27 потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок чого розбив вказаний транспортний засіб, а також автомобіль "Ніссан - прем'єра", що належав ОСОБА_60 При вирішенні питання про відшкодування збитків за пошкоджені транспортні засоби від водія автомобіля "Ніссан - прем'єра" він дізнався, що у ОСОБА_4 є квартира в м. Богодухів, якою він готовий розрахуватися. На місці ДТП вони з ОСОБА_60 домовилися, що він самостійно вирішить питання щодо відшкодування завданої шкоди. Після цього він з'ясував у ОСОБА_4, чи розуміє він, що повинен розрахуватись за два розбиті автомобілі, а також за час простою автомобіля "ЗАЗ -Daewoo", на що останній відповів стверджувально і запропонував продати квартиру в м. Богодухові. Обговоривши всі питання, він сказав ОСОБА_4, щоб їхав додому і чекав його дзвінка, а сам поїхав за родичами і друзями, яких вранці вивіз на відпочинок. Повернувшись пізно ввечері, він зателефонував ОСОБА_4 і сказав, щоб останній приїхав до нього додому для вирішення питання щодо відшкодування завданої шкоди. ОСОБА_4 приїхав до нього додому добровільно. Він назвав потерпілому приблизну суму вартості завданих збитків, що становила 10 000 дол. США і складалась із приблизної вартості розбитого автомобіля "Ніссан - прем'єра", який ОСОБА_60 не захотів ремонтувати, пославшись на недоцільність, вартості ремонту автомобіля "ЗАЗ -Daewoo", а також орендної плати за час простою вказаного транспортного засобу в розмірі 120 грн. на добу, яку він не міг не нараховувати, оскільки повинен був платити кредит за цей автомобіль. Після цього він передав ОСОБА_4 ключі від іншого автомобіля, сказавши, щоб вранці останній приїхав. Телефон і паспорт у потерпілого не забирав, фізичною розправою йому не погрожував, психічного тиску не чинив і в автомобілі не утримував. Так як у ОСОБА_4 були ключі від автомобіля, він вільно, без перешкод міг залишити транспортний засіб. Наступного дня вони з потерпілим поїхали вирішувати питання з приводу відшкодування шкоди, зокрема їздили в м. Богодухів до баби потерпілого. При цьому забирати правовстановлюючі документи останній ходив сам добровільно і мав можливість поставити до відома бабу про його протиправні дії, а також викликати співробітників міліції, але цього не зробив.

Підсудний ОСОБА_2 своєї вини у вчиненні даного злочину не визнав, суду пояснив, що ніякого відношення до вимагання грошей у ОСОБА_4 не має. Він не змушував останнього розраховуватись із ОСОБА_1 за пошкоджені автомобілі квартирою. Єдине, що він міг робити, - називати вартість запчастин і відновлювального ремонту.

Будучи допитаним у судовому засіданні, потерпілий ОСОБА_4 пояснив, що на початку вересня 2006 року на вул. Роменській в м. Суми потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, в якій розбив автомобіль ОСОБА_1 "ЗАЗ -Daewoo", а також автомобіль "Ніссан - прем'єра". На місці події йому претензій ніхто не пред'являв. Після оформлення обставин події співробітниками ДАІ, він пішов додому, а ОСОБА_1 кудись поїхав, сказавши, щоб він йому зателефонував, коли закінчить усі справи. Вдома він повідомив батькам про те, що потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, після чого зателефонував ОСОБА_1 Останній наказав вийти на вул. Черепіна в м. Суми, звідки забрав його і повіз в район Веретинівки в м. Суми. Там підсудний сказав йому, що він винен за два пошкоджені автомобілі 10 000 дол. США. Погодившись із названою ОСОБА_1 сумою завданої шкоди, він послався на відсутність грошей. Після цього ОСОБА_1 запитав, що в нього є продати, щоб розрахуватись із ним, на що він сказав, що в нього є квартира в м. Богодухів. Надалі, коли він попросився додому, підсудний відмовив йому, сказавши: "Не видумуй нічого, будеш зі мною, інакше взагалі можу закрити у підвалі" і забрав мобільний телефон. Після цього він змушений був ночувати в автомобілі. В подальшому, два дні ОСОБА_1 возив його по інстанціям з метою переоформити квартиру, що знаходиться в м. Богодухові, яку йому подарувала бабуся. Він хоча й мав можливість покинути автомобіль, в якому фактично весь час утримував його ОСОБА_1, але не міг цього зробити, оскільки боявся останнього. Бабусі також не сказав про вчинення підсудним відносно нього протиправних дій, оскільки хвилювався за її здоров'я. Коли він переоформив квартиру на ОСОБА_1 останній віддав йому телефон і паспорт і відпустив. Що стосується підсудного ОСОБА_2, то останній відносно нього протиправних дій по даному епізоду не вчиняв.

Потерпілий ОСОБА_5 суду показав, що на початку вересня 2006 року його син ОСОБА_4 на автомобілі ОСОБА_1 потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Прийшовши в той день близько 20 години, син побув вдома приблизно 5-10 хвилин. Потім йому хтось зателефонував, він одягнувся і кудись пішов, сказавши, що скоро повернеться. Він цілу ніч телефонував сину, однак зв'язку не було. Згодом прийшло смс-повідомлення, що син знову з'явився на зв'язку. Коли він зателефонував на номер сина, йому відповіла якась дівчина, після чого зв'язок знову перервався. В подальшому від сина він дізнався, що 13 вересня 2006 року останній написав довіреність, якою надав ОСОБА_1 право розпоряджатися квартирою, розташованою в м. Богодухів. Зі слів сина йому також відомо, що останній переоформив квартиру на ОСОБА_1 під тиском, у зв'язку з тим, що підсудний його утримував.

Свідок ОСОБА_64 суду пояснив, що він був понятим під час огляду співробітниками місця дорожньо-транспортної пригоди, що сталася на вул. Роменській в м. Суми. Він бачив автомобіль "ЗАЗ -Daewoo", який лежав під стовпом, та іномарку темного кольору з харківськими номерами, в якій був розбитий перед. Хто був винний у тій дорожньо-транспортній пригоді не знає. На його думку, винним був водій автомобіля "ЗАЗ -Daewoo", який не надав перевагу в русі водію іномарки.

Згідно показів свідка ОСОБА_60 Краснопільському районному суду, які останній підтримав, надавши відповідну письмову заяву, у вересні 2006 року в м. Суми на вул. Роменській він, керуючи автомобілем "Ніссан - прем'єра", потрапив у дорожньо-транспортну пригоду в результаті того, що водій автомобіля "ЗАЗ -Daewoo", р. н. НОМЕР_2 ОСОБА_4, виїхавши на головну дорогу з другорядної, не надав йому перевагу в русі. Внаслідок ДТП обидва транспортні засоби зазнали механічних ушкоджень. Водій автомобіля "ЗАЗ -Daewoo" запевнив його, що розрахується, продавши квартиру в м. Богодухові. Згодом на місце ДТП приїхав ОСОБА_1, який представився уповноваженою особою власника автомобіля "ЗАЗ -Daewoo". З ним він в подальшому і вирішував усі питання щодо відшкодування шкоди, завданої пошкодженням його транспортного засобу. ОСОБА_4 після ДТП він більше не бачив. Наступного дня останній на зустріч із ним не прийшов і на дзвінки не відповідав. Коли через деякий час додзвонився, то потерпілий йому сказав, що не міг з ним зустрітися, так як ОСОБА_1 його не відпускав. Також ОСОБА_4 йому повідомив, що передав свою квартиру в м. Богодухів підсудному, який із ним розрахується. В подальшому він уклав із ОСОБА_1 договір займу, за яким підсудний повинен був до 07 лютого 2006 року сплатити йому 6 500 дол. США, а він у свою чергу на підставі довіреності передав останньому свій розбитий автомобіль "Ніссан - прем'єра". Розрахунки тягнулися дуже довго і фактично ОСОБА_1 віддав йому гроші за автомобіль лише у лютому 2007 року (а. с. 278-288, т. 44).

З показів свідка ОСОБА_61 на досудовому слідстві, які остання підтримала, надавши суду відповідну заяву, вбачається, що приблизно у 2005 році вона подарувала квартиру, розташовану в АДРЕСА_13 своєму онуку ОСОБА_4 У вересні 2006 року близько 21 години останній приїхав до неї додому і просив документи на квартиру, нібито для того, щоб показати їх вітчиму. Онук приїжджав із якимось чоловіком на іномарці. Через декілька днів вона побачила в газеті оголошення про продаж її квартири. Коли вона зателефонувала по вказаному в оголошенні телефону, їй відповів чоловік на ім'я ОСОБА_1. Згодом вона дізналася, що квартиру продали для того, щоб розрахуватися за розбиті онуком автомобілі (а. с. 20-21, т. 11).

У відповідності до показів свідка ОСОБА_65 на досудовому слідстві і в Краснопільському районному суді, які остання підтримала, надавши відповідну письмову заяву, восени 2006 року вона разом із ОСОБА_1 була на місці ДТП, що сталася на вул. Роменській в м. Суми. Там вона бачила автомобіль "ЗАЗ -Daewoo", який лежав на боці на узбіччі, а також пошкоджений автомобіль "Ніссан". ОСОБА_1 про щось розмовляв із водіями вказаних транспортних засобів. Згодом їй стало відомо, що автомобіль "Ніссан" перейшов у власність ОСОБА_1, а автомобіль "ЗАЗ -Daewoo" відремонтував водій, який його пошкодив. На місці події останній був дуже переляканий. Він декілька днів їздив разом із ОСОБА_1 Пам'ятає, що вони з ОСОБА_1 та водієм їздили у м. Богодухів Харківської області, але з якою метою їй не відомо (а. с. 79-82, т. 12, 254-257, т. 44).

Відповідно до протоколів огляду і перевірки технічного стану транспортних засобів внаслідок ДТП з участю ОСОБА_4 належний ОСОБА_27 автомобіль "ЗАЗ -Daewoo", р. н. НОМЕР_1 зазнав механічних ушкоджень у виді деформації правої сторони кузова, деформації кришки багажника, тріщини лобового скла, деформації всього лівого боку кузова, а в автомобілі "Ніссан - прем'єра", р. н. НОМЕР_32, що належав ОСОБА_60, була повна деформація передньої частини і тріщина лобового скла (а. с. 202-203, т. 10).

Пасажири автомобіля "ЗАЗ -Daewoo", р. н. НОМЕР_1 ОСОБА_66 та ОСОБА_37 отримали тілесні ушкодження у виді ЗЧМТ, струсу головного мозку та скальпованої рани лівої кістки відповідно (а. с. 212, 213, т. 10).

Постановою інспектора з дізнання СМВ УМВС України в Сумській області, матеріали кримінальної справи відносно якого виділені в окреме провадження, від 18 вересня 2006 року в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 286 КК України було відмовлено на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, у зв'язку з відсутністю складу злочину (а. с. 196, т. 10).

Згідно договору дарування від 14 січня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Богодухівського районного нотаріального округу Харківської області, ОСОБА_4 на праві власності належала квартира АДРЕСА_13 (а. с. 56, т. 11)

У відповідності до довіреності від 12 вересня 2006 року ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_1 розпоряджатися вказаною квартирою, у тому числі продати за ціною та на умовах на власний розсуд або обміняти (а. с. 48, т. 11).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 13 вересня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Богодухівського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 продав ОСОБА_1 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_13 за 50 000 грн. (а. с. 58, т.10).

Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 22 грудня 2006 року право власності на вказане нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_1 (а. с. 66, т. 10).

У відповідності до звіту про оцінку майна можлива ринкова вартість квартири АДРЕСА_13, станом на 13 вересня 2006 року складала 43 376 грн. (а. с. 89-114, т. 11).

Згідно звіту Фірми "Ікар ВМЗ Сервіс" про незалежну експертну оцінку ринкової вартості автотранспортного засобу, розмір матеріальних збитків, завданих власнику автомобіля "Ніссан - прем'єра", без врахування втрати товарної вартості склав 12 146 грн. 22 коп.(а. с. 174-211, т. 16).

Відповідно до звіту Фірми "Ікар ВМЗ Сервіс" сума матеріального збитку, завданого власнику автомобіля "ЗАЗ -Daewoo", р. н. НОМЕР_1, без урахування втрати товарної вартості транспортного засобу, склала 13 199 грн. 60 коп., а вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля 14 770 грн. 50 коп. (а. с. 10-34, т. 15).

З договору купівлі-продажу від 22 грудня 2006 року вбачається, що придбану у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_13, ОСОБА_1 продав ОСОБА_56 (а. с. 69. т.11).

Заслухавши підсудних ОСОБА_1, ОСОБА_2, потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, свідка ОСОБА_64, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши письмові докази та оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і взаємозв'язку суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні злочину в судовому засіданні доведене повністю.

Суд не приймає до уваги доводи ОСОБА_1 стосовно того, що він не вимагав у потерпілого ОСОБА_4 грошей за пошкоджений автомобіль, оскільки вони є необґрунтованими і суперечать показам допитаних у судовому зсіданні потерпілих, свідка, а також письмовим матеріалам кримінальної справи в їх сукупності.

Як підтвердив у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4, він боявся підсудного ОСОБА_1 і, зважаючи на те, що останній не погодився на те, щоб він з батьками знайшов необхідні для розрахунку за розбиті автомобілі кошти, змушений був погодитися на пропозицію підсудного і розрахуватися з ним належною йому на праві власності квартирою, що знаходилась у м. Богодухів. Крім цього, потерпілий також зазначив, що, забравши його ввечері після ДТП з дому, ОСОБА_1 відібрав у нього телефон і утримував його, поки він не переписав на нього квартиру. Він змушений був ночувати в автомобілі і позбавлений був спілкування з батьками. Хоча він і міг вільно залишити транспортний засіб, оскільки машина з середини відмикалась, але не зробив цього, так як боявся підсудного, який зі слів таксистів, міг застосовувати побиття, щоб змусити розрахуватись.

Підстав сумніватись у показах потерпілого ОСОБА_4 у суду немає, оскільки вони узгоджуються із показами іншого потерпілого ОСОБА_67, який у судовому засіданні підтвердив, що після ДТП його син кудись зник на декілька днів і не відповідав на телефонні дзвінки, а повернувшись розповів, що його не відпускав додому ОСОБА_1, внаслідок чого він переписав на останнього квартиру в м. Богодухів.

Також покази потерпілих знайшли своє підтвердження в показах свідка ОСОБА_60, наданих Краснопільському районному суду, які останній підтримав, надавши відповідну письмову заяву, згідно яких, він після дорожньо-транспортної пригоди намагався додзвонитись водію автомобіля "ЗАЗ -Daewoo" ОСОБА_4, але останній не відповідав. Коли, нарешті, він додзвонився, то останній йому повідомив, що квартиру в м. Богодухів переписав на ОСОБА_1, який сам повинен тепер з ним розрахуватись, а на зустріч прийти не зміг, оскільки ОСОБА_1 його забрав із дому і декілька днів не відпускав. Крім того, як вбачається з показів свідка ОСОБА_65 ОСОБА_4 був переляканий і декілька днів їздив із ОСОБА_1 вирішуючи питання щодо відшкодування шкоди, у тому числі і в м. Богодухів.

Судом також встановлено, що власник автомобіля "ЗАЗ -Daewoo", р. н. НОМЕР_1 ОСОБА_27 належним чином не уповноважувала ОСОБА_1 на представництво її інтересів при використанні даного транспортного засобу, що, на думку суду, також свідчить про протиправність вимог останнього до потерпілого ОСОБА_4

Крім того, вина підсудного ОСОБА_1 у вчиненні злочину повністю підтверджується письмовими доказами, дослідженими судом.

Вищевказані дії ОСОБА_1 досудовим слідством кваліфіковані за ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах.

Однак, суд не погоджується з даною кваліфікацією, враховуючи наступне.

Так, судом не здобуто доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 вимагання з погрозою вбивства, а тому дана кваліфікуюча ознака підлягає виключенню із обвинувачення.

Суд також вважає, що в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження така кваліфікуюча ознака як вимагання із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого.

Як підтвердив у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4, підсудний ОСОБА_1 фізичної сили до нього не застосовував.

З об'єктивної сторони вимагання, вчинене із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, полягає у завданні потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження, замах на вбивство, вбивство, а також насильство, яке реально не спричинило шкоду життю, але було небезпечним для життя в момент заподіяння, тобто в момент застосування створювало реальну загрозу для життя.

В судовому засіданні факт вчинення ОСОБА_1 вимагання із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, не знайшов свого підтвердження, а тому дана кваліфікуюча ознака також підлягає виключенню з обвинувачення.

Крім цього, виключенню з обвинувачення підлягає також кваліфікуюча ознака вчинення вимагання, що завдало потерпілому значної шкоди з наступних підстав.

У відповідності до примітки 2 ст. 185 КК України у ст. 189 КК України значна шкода визначається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складав 175 грн.

Як встановлено судом, підсудний ОСОБА_1 вимагав у потерпілого ОСОБА_4 10 000 дол. США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України дорівнювало 50 500 грн. і в 288, 57 разів перевищувало неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тому у відповідності до примітки 3 до ст. 185 КК України є шкодою у великому розмірі.

Суд вважає, що такі кваліфікуючі ознаки як вчинення вимагання, що завдало значної шкоди і шкоди у великому розмірі виключають одна одну і не можуть бути одночасно, а тому, кваліфікуюча ознака вчинення вимагання, що завдало значної шкоди потерпілому, підлягає виключенню з обвинувачення ОСОБА_1

Стосовно обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні вимагання за попередньою змовою групою осіб, суд приходить до наступних висновків.

Так, підсудний ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні вимагання відносно ОСОБА_4 спільно з підсудним ОСОБА_2 Проте, вина останнього у вчиненні вказаного злочину в судовому засіданні не доведена. Причетність останнього до вчинення по даному епізоду вимагання відносно ОСОБА_4 у судовому засіданні не підтвердили ані потерпілі, ані підсудний ОСОБА_1

У зв'язку з цим, з обвинувачення ОСОБА_1 підлягає виключенню кваліфікуюча ознака вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб.

За таких обставин, суд кваліфікує дії підсудного ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, що завдало майнової шкоди у великих розмірах.

Також дії ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за ч. 2 ст. 146 КК України як незаконне позбавлення волі, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину щодо двох осіб, протягом тривалого часу.

Однак, суд вважає, що в судовому засіданні вина підсудного у вчиненні даного злочину не знайшла свого підтвердження з наступних підстав.

Так, з об'єктивної сторони незаконне позбавлення волі полягає в протиправному перешкоджанні людині вибирати за своєю волею місце перебування. Воно може виявлятися у затриманні потерпілого в тому місці, де він взагалі або більше не бажає перебувати, або поміщення її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, хоча бажає. Це діяння може бути здійснене шляхом обману, фізичного або психічного насилля. Прикладом останнього є погроза зброєю, внаслідок чого потерпілий змушений залишатися у приміщенні.

Як встановлено в судовому засіданні з показів потерпілого ОСОБА_4, він змушений був проводити свій час у автомобілі ОСОБА_1 При цьому ті моменти, коли залишався один, у тому числі коли й ночував, він мав можливість покинути транспортний засіб, а також попросити допомоги у сторонніх осіб. Те, що ОСОБА_4 боявся підсудного ОСОБА_1, не свідчить про наявність у останнього умислу, спрямованого на незаконне позбавлення потерпілого волі та вчинення ним активних дій для цього.

Що стосується поняття "тривалий час", то воно є оціночним і повинно визначатися судом з урахуванням конкретного астрономічного строку, протягом якого особа була позбавлена волі (тиждень, місяць), місця, де вона трималась, способу її утримання, інших конкретних обставин справи та особи потерпілого.

Крім того, підсудного обвинувачують у незаконному позбавленні волі двох і більше осіб, що з об'єктивної сторони передбачає випадки вчинення одиночного злочину, коли кількість потерпілих складає дві чи більше особи.

Як встановлено в судовому засіданні, потерпілим у даному випадку є одна особа - ОСОБА_4

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 146 КК України в судовому засіданні не знайшло свого підтвердження, а тому підсудного за даною статтею кримінального закону необхідно виправдати.

Поряд із ОСОБА_1 досудовим слідством у вимаганні відносно ОСОБА_4 та незаконному позбавленні останнього волі обвинувачується також і ОСОБА_2

При цьому дії останнього органами досудового слідства не кваліфіковані.

Ні підсудний ОСОБА_1, ні потерпілий ОСОБА_4 суду не підтвердили факт причетності ОСОБА_2 до вчинення злочинів, що досудовим слідством інкриміновані ОСОБА_1

Покази зазначених осіб узгоджуються між собою, не суперечать іншим матеріалам кримінальної справи, дослідженим судом, а тому підстав сумніватися в них у суду немає.

Інших належних і допустимих доказів на підтвердження вини підсудного ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ст. 189, ч. 2 ст. 146 КК України, суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, про виключення по даному епізоду обвинувачення ОСОБА_2 за ст. 189 КК України у зв'язку з відсутністю в діях останнього ознак складу цього злочину. А за ч. 2 ст. 146 КК України ОСОБА_2 необхідно виправдати за недоведеністю вини.

22. Крім того, ввечері 21 вересня 2006 року ОСОБА_1 продовжуючи свої протиправні дії, з метою вимагання грошей у ОСОБА_4 та членів його сім'ї, повторно, за попередньою змовою із ОСОБА_2, приїхав додому до ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_14 та, приховуючи заволодіння квартирою останнього, висловив вимогу батьку ОСОБА_4 - ОСОБА_5 терміново передати ще 17 500 грн. начебто за ремонт пошкодженого автомобіля.

Коли ОСОБА_5 платити відмовився, ОСОБА_1 за підтримки ОСОБА_2. заявив, що поставить останнього на лічильник та забере і його квартиру.

Погрожуючи фізичною розправою, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 висунули ОСОБА_5 вимогу надати паспорт та ідентифікаційний код для оформлення на нього кредиту. Однак, ОСОБА_5, хоча й сприймав вищевказані погрози реально, але виконувати вимоги останніх відмовився.

22 вересня 2006 року о 05 годині ранку ОСОБА_2 узгоджено із ОСОБА_1 знову приїхав додому до ОСОБА_5 з вимогою передати йому, як заступнику ОСОБА_1, документи для оформлення кредиту. Коли ОСОБА_5 відмовив ОСОБА_2, останній пішов та повернувся через кілька годин вже з ОСОБА_1, який продовжував вимагання, погрожуючи ОСОБА_5 великими неприємностями та, заявивши, що забере його житло, а вже потім буде розбиратись.

В подальшому, 22 грудня 2006 року ОСОБА_1 отримав із Богодухівського БТІ витяги з реєстру права власності на квартиру, розташовану по АДРЕСА_13, і шляхом укладення договору купівлі - продажу серії ВЕМ №259467 від 22 грудня 2006 року продав її мешканці АДРЕСА_15 ОСОБА_56, яка діяла в інтересах своєї знайомої ОСОБА_68, за 8 000 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 40 400 грн.

Незважаючи на це, в грудні 2006 року ОСОБА_1 знову приїхав додому до ОСОБА_5 та продовжив вимагати гроші, пояснивши, що отримані від продажу квартири гроші він віддав власникові пошкодженого автомобіля "Ніссан - прем'єра". Проте, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відмовилися платити ОСОБА_1 будь - які гроші, не зважаючи на реальність погроз останнього.

Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 винним себе у вчиненні даного злочину не визнав, суду пояснив, що оскільки вартість квартири в м. Богодухів не покривала витрати на ремонт обох автомобілів, а також заборгованості по орендній платі за час простою автомобіля "ЗАЗ -Daewoo", р. н. НОМЕР_1, з метою обговорення питання щодо відшкодування решти боргу він разом із ОСОБА_2 поїхав до ОСОБА_4 додому. Вдома був батько потерпілого, якому він пояснив, що так як квартира не продається, він не може розпочати ремонт свого автомобіля, за який, крім того, у його сина з кожним днем збільшується заборгованість по орендній платі. ОСОБА_5 погодився і вони домовились, що останній отримає необхідні гроші в кредит. Наступного дня ОСОБА_2 за його вказівкою поїхав за ОСОБА_5, щоб оформити кредит. Але останній робити це відмовився. Ніякого тиску до ОСОБА_5 він не застосовував, вбивством чи застосуванням іншого насилля не погрожував.

Підсудний ОСОБА_2 у судовому засіданні винним себе у вчиненні даного злочину не визнав, суду показав, що у вересні 2006 року ввечері він разом із ОСОБА_1 приїздив до ОСОБА_4 додому. Там ОСОБА_1 розмовляв із батьком потерпілого - ОСОБА_5 з приводу відшкодування шкоди, при цьому погроз з боку підсудного до останнього не було. Вдруге він їздив до ОСОБА_4 додому забрати довідку про обставини ДТП. Погроз потерпілим він не висловлював і грошей у останніх не вимагав.

У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4 підтвердив, що після того як він переписав на ОСОБА_1 квартиру, що знаходиться в м. Богодухів, до нього додому разом із ОСОБА_2 приїздив ОСОБА_1 і вимагав ще гроші за ремонт автомобіля "ЗАЗ -Daewoo" та за час його простою у сумі, що дорівнювала 17 500 грн. Але батько платити відмовився, пославшись на те, що в рахунок відшкодування збитків за пошкоджені автомобілі віддали квартиру в Богодухові, на що ОСОБА_1 відповів, що забере квартиру, в якій вони проживають. Розмова відбувалась на підвищених тонах, але, крім зазначеної, інших погроз від ОСОБА_1 він не чув. Що стосується ОСОБА_2, то останній під час розмови ОСОБА_1 з батьком мовчки сидів у кріслі і в розмову не втручався.

Потерпілий ОСОБА_5 суду пояснив, що після того як його син переоформив на ОСОБА_1 квартиру, останній разом із ОСОБА_2 приїздив до нього додому і вимагав ще 17 500 грн., на що він відповів, що не збирається нікому нічого платити. Після цього ОСОБА_1 сказав, щоб він надав йому паспорт та ідентифікаційний код для оформлення кредиту. Але він знову відповів відмовою. ОСОБА_2, хоча й був присутній при цій розмові, але не втручався в неї, лише декілька разів запитав: "Чия це квартира?". Останнього він не боявся, хоча й розумів, що він приїхав для того, щоб підтримати ОСОБА_1 Вранці наступного дня до нього додому приїхав ОСОБА_2 за документами. Останньому він сказав, що ніяких документів не дасть і гроші в кредит брати не буде. Через декілька годин до нього знову приїхав ОСОБА_1 і, погрожуючи, став вимагати гроші, однак, він знову відповів відмовою.

Заслухавши підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_2, потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_5, проаналізувавши всі фактичні дані, які містяться в їх показах, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали кримінальної справи, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов до наступних висновків.

Органами досудового слідства вищевказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, завданням значної шкоди у великих розмірах, а дії ОСОБА_2 - за ч. 2 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, що завдало значної шкоди.

Проте суд вважає, що вина підсудних у судовому засіданні не знайшла свого підтвердження з наступних підстав.

Так, з об'єктивної сторони злочин вимагання характеризується пред'явленням майнової вимоги, яка є завідомо протиправною.

Другою обов'язковою умовою об'єктивної сторони вимагання є погроза застосування насильства, знищення або пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди, яка повинна бути дійсною і реальною, зважаючи на суб'єктивне сприйняття її потерпілим та суб'єктивне ставлення до неї винного. При цьому реальність погрози для потерпілого означає усвідомлення ним того, що небезпека заподіяння шкоди, якою погрожує винний, може стати дійсною, якщо він проігнорує вимогу останнього.

Як встановлено в судовому засіданні з показів підсудних і потерпілих, ОСОБА_1 в бік ОСОБА_5, але останній на них не зважав і в категоричній формі декілька разів відмовив підсудному у виконанні його вимоги про сплату грошей.

Суд вважає, що якби потерпілий ОСОБА_5 реально сприймав погрози підсудних - значно молодших і сильніших від нього чоловіків, які зі слів останнього мали ще й зв'язки у кримінальному світі та правоохоронних органах, то, принаймні, зробив би вигляд, що погодився виконати їх вимогу, але він цього не зробив. На присутність підсудного ОСОБА_2 потерпілий ОСОБА_5 взагалі не зважав, що підтвердив у судовому засіданні. До правоохоронних органів з приводу протиправних дій підсудних потерпілий також своєчасно не звернувся. Все це дає суду підстави вважати, що потерпілий ОСОБА_5 не сприймав погрози підсудних реально.

Суду не надано інших належних і допустимих доказів, які б містили в собі фактичні дані, на підставі яких можна було б зробити висновок про наявність у діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ознак складу злочину, передбаченого ч. 3 та ч. 2 ст. 189 КК України відповідно.

Таким чином, суд приходить до висновку про виключення по даному епізоду обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 189 КК України та обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 189 КК України.

23. Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується у наступному.

Після дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 10 вересня 2006 року в районі перехрестя вулиць Лисенка та Роменської в м Суми, за участю автомобілів "ЗАЗ - Daewoo", р. н. НОМЕР_2 та "Ніссан - прем'єра", р. н. НОМЕР_32, належного ОСОБА_60, ОСОБА_1 за домовленістю із останнім займався ремонтом вказаного транспортного засобу. Однак, ОСОБА_60 не став забирати пошкоджений автомобіль, запропонувавши ОСОБА_1 купити його за 8 500 доларів США, на що останній погодився, пообіцявши розрахуватися після закінчення ремонту.

07 рудня 2006 року у приватного нотаріуса в м. Суми ОСОБА_60 за домовленістю із ОСОБА_1 оформив на ім'я останнього доручення серії НОМЕР_33 на право розпорядження автомобілем "Ніссан - прем'єра", р. н. НОМЕР_32 і таким чином фактично передав ОСОБА_1 право власності на вказаний транспортний засіб. На цей час ОСОБА_1 вже шляхом вимагання заволодів квартирою ОСОБА_4, розташованою по АДРЕСА_13, вартістю 43 376 грн., яку 22 листопада 2006 року продав за 40 400 грн.

Для приховування та маскування незаконного походження даних коштів ОСОБА_1 вирішив їх легалізувати, придбавши у ОСОБА_60 автомобіль "Ніссан - прем'єра", р. н. НОМЕР_32. Реалізуючи свій злочинний намір, на початку 2007 року ОСОБА_1 домовився із ОСОБА_60 зменшити вартість вказаного автомобіля до 6 500 доларів США, що за офіційним курсом Національного Банку України становило 32 825 грн. В лютому 2006 року ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_60 вказану суму зі здобутих злочинних шляхом коштів, придбавши у свою власність автомобіль "Ніссан - прем'єра", р. н. НОМЕР_32.

28 лютого 2007 року, приховуючи наявність вищевказаного автомобіля у своїй власності, ОСОБА_1 на підставі довіреності зняв його з обліку в Державтоінспекції, начебто, для реалізації і 05 травня 2007 року перереєстрував його на свою матір ОСОБА_53, на підставі договору купівлі - продажу CM №07050561, укладеного на товарній біржі "Київська універсальна", що знаходиться по АДРЕСА_16.

В подальшому автомобіль "Ніссан - прем'єра", р. н. НОМЕР_32 ОСОБА_1 використовував у своїх цілях.

В судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні злочину не визнав, суду показав, що за пошкоджений ОСОБА_4 у ДТП автомобіль ОСОБА_60, розраховуватись повинен був він. У зв'язку з тим, що розбитий "Ніссан - прем'єра" ОСОБА_60 забирати не захотів, він повинен був сплатити його вартість в сумі 6 500 дол. США. Оскільки таких грошей у нього не було, 07 грудня 2006 року вони з ОСОБА_60 уклали договір займу, за яким він, нібито, позичив у останнього 6 500 дол. США, які повинен був повернути протягом трьох місяців. Тоді ж ОСОБА_60 видав на нього довіреність на право розпорядження автомобілем "Ніссан - прем'єра". Квартиру у м. Богодухів Харківської області він продав 22 грудня 2006 року за 8 000 дол. США. Ці кошти витратив на ремонт двох пошкоджених ОСОБА_4 автомобілів: "Ніссан - прем'єра" і "ЗАЗ -Daewoo", а з ОСОБА_60 розрахувався іншими коштами у лютому 2007 року.

З показів свідка ОСОБА_60 Краснопільському районному суду, які останній підтримав, надавши відповідну письмову заяву, у вересні 2006 року в м. Суми на вул. Роменській він на автомобілі "Ніссан - прем'єра", потрапив у дорожньо-транспортну пригоду в результаті того, що водій автомобіля "ЗАЗ -Daewoo", р. н. НОМЕР_2 ОСОБА_4, виїхавши на головну дорогу з другорядної, не надав йому перевагу в русі. Внаслідок ДТП обидва транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень. Водій автомобіля "ЗАЗ -Daewoo" ОСОБА_4 запевнив його, що відшкодує завдані збитки, продавши квартиру в м. Богодухів. Однак, в подальшому всі питання він вирішував із ОСОБА_1 Останній довго з ним не розраховувався. Говорив, що ОСОБА_4 передав квартиру в м. Богодухів йому. Пропонував придбати цю квартиру за 8 500 дол. США. Однак, з'ясувавши, що квартира в м. Богодухів стільки не коштує, він від такої пропозиції відмовився. Після цього ОСОБА_1 сказав, що як тільки продасть квартиру, одразу ж розрахується. Щоб перестрахувати себе, 07 грудня 2006 року він уклав із ОСОБА_1 договір займу, за яким підсудний повинен був до 07 лютого 2007 року сплатити йому 6 500 дол. США , а він у свою чергу на підставі довіреності передав останньому свій розбитий автомобіль "Ніссан - прем'єра". По закінченню строку дії вищевказаного договору займу ОСОБА_1 з ним повністю розрахувався (а. с. 278-288, т. 44).

У відповідності до довіреності від 12 вересня 2006 року ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_1 розпоряджатися квартирою, що знаходиться в АДРЕСА_13, у тому числі продати за ціною та на умовах на власний розсуд або обміняти (а. с. 48, т. 11).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 13 вересня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Богодухівського нотаріального округу Харківської області, ОСОБА_4 продав вищевказану квартиру ОСОБА_1 за 50 000 грн. (а. с. 58, т.10).

Згідно довіреності від 07 грудня 2006 року ОСОБА_67 уповноважив ОСОБА_1 продати за ціну і на умовах на розсуд уповноваженого або обміняти, здавати в оренду, експлуатувати автомобіль "Ніссан - прем'єра", р. н. НОМЕР_32 (а. с. 6. т. 11).

З договору купівлі-продажу вбачається, що придбану у ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_13, ОСОБА_1 продав ОСОБА_56 22 грудня 2006 року (а. с. 69. т. 11).

У відповідності до облікової картки приватного транспортного засобу, автомобіль "Ніссан - прем'єра", р. н. НОМЕР_32 був знятий із обліку 28 лютого 2007 року в м. Харків (а. с. 186, т. 18).

Згідно біржового контракту купівлі-продажу дорожньо-транспортного засобу від 05 травня 2007 року, ОСОБА_1 продав автомобіль "Ніссан - прем'єра" ОСОБА_53 за 100 грн. (а. с. 187, т. 18).

Органами досудового слідства вищевказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 2 ст. 209 КК України як легалізація (відмивання) доходу, одержаного злочинним шляхом, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Однак, заслухавши підсудного ОСОБА_1, проаналізувавши всі фактичні дані, які містяться в його показах, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали кримінальної справи, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку про те, що вказане обвинувачення в судовому засіданні не знайшло свого підтвердження, враховуючи наступне.

У відповідності до п. 2. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 15 квітня 2005 року "Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом" кримінальна відповідальність за ст. 209 КК України настає у разі вчинення хоча б однієї з таких дій, що передували легалізації (відмиванню) доходів:

1) фінансової операції з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення предикатного діяння чи укладення угоди щодо них;

2) дій, спрямованих на приховання чи маскування: а) незаконного походження таких коштів або іншого майна; б) володіння ними; в) прав на такі кошти або майно; г) джерела їх походження; д) місцезнаходження; е) переміщення;

3) набуття, володіння або використання таких коштів чи іншого майна.

Відповідальність за зазначені дії настає лише у разі, коли кошти або інше майно, що є предметом легалізації, були одержані внаслідок вчинення предикатного діяння (передбаченого п. 1 примітки до ст. 209 КК України, яке передувало легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом) і ці дії були вчинені умисно з метою надання правомірного вигляду володінню, використанню, розпорядженню такими коштами або майном, їх набуттю чи для приховання джерел їх походження.

Під легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, відповідно до абзацу четвертого ст. 1, ст. 2 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" від 28 листопада 2002 року та диспозиції ч. 1 ст. 209 КК України належить розуміти вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна з метою надання правомірного вигляду володінню, їх використанню або розпорядженню ними чи дій, спрямованих на приховання джерел їх походження, а також вчинення з такими коштами або іншим майном фінансової операції чи укладення щодо них угоди за умови усвідомлення особою того, що вони були одержані злочинним шляхом.

У відповідності до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в абз. 1 п. 8 Постанови "Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом" №5 від 15 квітня 2005 року, під діями, спрямованими на приховання чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна, одержаних унаслідок вчинення предикатного діяння, чи володіння ними, а так само прав на них, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, слід розуміти будь-які дії особи, за допомогою яких маскується чи приховується факт одержання таких коштів або іншого майна, що передував легалізації (відмиванню) цих доходів, вчинені як особою, котра одержала ці кошти або майно таким шляхом, так і будь-якою іншою особою.

Згідно абз. 1 п. 12 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України для вирішення питання про наявність складу злочину, передбаченого ст. 209 КК України, необхідно встановити, що особа вчинила одну з дій, зазначених у ч. 1 цієї статті, з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення предикатного діяння, з метою надання правомірного вигляду володінню, розпорядженню ними, їх використанню, набуттю або приховання чи маскування їх незаконного походження чи володіння ними, прав на них, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення або ж вчинила щодо них фінансову операцію чи уклала угоду.

Тобто, інкримінуючи особі легалізацію коштів, отриманих злочинним шляхом, доказуванню підлягає, який дохід особа отримала від злочинної діяльності. Після чого органи досудового слідства і прокурор повинні довести, що саме цих коштів особа вчинила відмивання, зокрема, за ці кошти набула нову власність, вчинила дії, спрямовані на набуття, зміну цивільних прав та обов'язків, тощо.

Як встановлено судом з показів ОСОБА_1, кошти, одержані від продажу квартири в м. Богодухів, були витрачені на ремонт розбитих ОСОБА_4 автомобілів: "Ніссан - прем'єра" і "ЗАЗ -Daewoo". Автомобіль "Ніссан - прем'єра" у ОСОБА_60 він змушений був придбати, так як останній не захотів його ремонтувати, вважаючи це недоцільним, а зажадав від нього гроші в сумі 6 500 дол. США. З ОСОБА_60 він розрахувався не тими коштами, що отримав від відчуження квартири ОСОБА_4

Згідно показів свідка ОСОБА_60, за домовленістю з ОСОБА_1 він передав останньому розбитий ОСОБА_4 автомобіль "Ніссан - прем'єра", а ОСОБА_1 в свою чергу повинен був сплати йому 6 500 дол. США. Фактично ОСОБА_1 розрахувався з ним приблизно 15 лютого 2007 року (а. с. 278-288, т. 44).

28 лютого 2007 року автомобіль "Ніссан - прем'єра", р. н. НОМЕР_32 був знятий з обліку в м. Харків, а 05 травня 2007 року проданий ОСОБА_1 ОСОБА_53 (а. с. 186-187, т. 18).

Виходячи з вищевикладеного, а також враховуючи, що з моменту укладення договору купівлі-продажу квартири, розташованої в м. Богодухів Харківської області, до моменту зняття автомобіля "Ніссан - прем'єра" з реєстраційного обліку в м. Харків і подальшого його продажу ОСОБА_53 пройшов тривалий проміжок часу, у зв'язку з чим не можливо зробити безперечний висновок, що ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_60 автомобіль за кошти, отримані від реалізації здобутої внаслідок вчинення предикатного злочину квартири ОСОБА_4 і в подальшому продав вказаний транспортний засіб своїй матері з метою приховати незаконне походження коштів.

Інших належних і допустимих доказів, які б містили в собі фактичні дані про вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ст. 209 КК України, суду не надано.

Таким чином, суд вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209 КК України, у зв'язку з чим підсудного за вказаною статтею Кримінального кодексу України слід виправдати

24. Продовжуючи злочинну діяльність, ОСОБА_1 з метою отримання страхового відшкодування за пошкоджений ОСОБА_4 автомобіль "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_2, вирішив заволодіти грошовими коштами ЗАТ СК "Примор'є", де вказаний транспортний засіб був застрахований.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 узгоджено з ОСОБА_2, вирішили імітувати нову дорожньо-транспортну пригоду з участю вищевказаного автомобіля, яка б підпадала під страховий випадок. З цією метою вони використали зареєстрований на ОСОБА_53 автомобіль "ЗАЗ-Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_4, залучили найнятого влітку 2006 року водія ОСОБА_69, на ім'я якого особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, 14 вересня 2006 року оформила доручення на право керування автомобілем "ЗАЗ-Daewoo", р. н. НОМЕР_2, а також знайомих ОСОБА_70 і ОСОБА_65 як понятих, не поставивши при цьому останніх до відома про свій злочинний намір.

Створюючи обстановку дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_1 узгоджено з ОСОБА_2 19 вересня 2006 року близько 23 години 30 хвилин поставили зазначені вище автомобілі, які вже мали механічні пошкодження, на перехресті вулиць Кіровоградської та Черкаської в м. Суми таким чином, що "ЗАЗ-Daewoo", р. н. НОМЕР_2 під управлінням ОСОБА_69 рухався вулицею Кіровоградською, а автомобіль "ЗАЗ-Daewoo", р. н. НОМЕР_4, під управлінням ОСОБА_2 рухався по вул. Черкаській і порушив правила дорожнього руху, внаслідок чого автомобілі зіткнулися. Після цього ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розкидали частини автомобіля, привезли на місце ОСОБА_69, ОСОБА_70 і ОСОБА_65 та викликали співробітників ДАІ, матеріали кримінальної справи відносно яких виділені в окреме провадження. Останні, прибувши на місце дорожньо-транспортної пригоди, провели перевірку і за її результатами склали відносно ОСОБА_2 протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Таким чином, ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2 та особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, створили фіктивний страховий випадок з автомобілем "ЗАЗ-Daewoo", р. н. НОМЕР_2, а 20 вересня 2006 року звернулись із повідомленням про його настання до страхової компанії.

Надалі ОСОБА_1, діючи узгоджено з ОСОБА_2 та особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, надав ЗАТ СК "Примор'є" довідки про обставини сфальсифікованої дорожньо-транспортної пригоди без номера і дати, копії акту медичного освідування ОСОБА_69, доручення на ім'я останнього серії ВЕВ №851029 від 14 вересня 2006 року, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_34 від 28 січня 2006 року, а також звіт ПФ "Ікар ВМЗ Сервіс" про оцінку транспортного засобу, згідно якого вартість відновлювальних робіт пошкодженого автомобіля "ЗАЗ-Daewoo", р. н. НОМЕР_2 склала 14 770 грн. 50 коп.

За рахунок вищевказаних дій ОСОБА_1, діючи узгоджено з ОСОБА_2 та особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, намагалися шахрайським шляхом заволодіти коштами страхової компанії в сумі 14 770 грн. 50 коп., але злочин не закінчили з причин, що не залежали від їх волі. 29 грудня 2006 року ЗАТ СК "Примор'є" відмовило у виплаті страхового відшкодування у зв'язку із порушенням вимог п. 5.9 договору добровільного страхування транспорту №21-ТР від 30 січня 2006 року та ст. 26 Закону України "Про страхування".

Заслухавши підсудних ОСОБА_1, ОСОБА_2, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши письмові докази та оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що вина останніх у судовому засіданні повністю доведена, з наступних підстав.

Допитаний у судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні вказаного злочину визнав повністю, суду показав, що у вересні 2006 року він, не дивлячись на те, що ОСОБА_4 відшкодував завдані пошкодженням автомобіля "ЗАЗ-Daewoo", р. н. НОМЕР_2 збитки, вирішив отримати страхове відшкодування і від ЗАТ СК "Примор'є", де вказаний транспортний засіб був застрахований. Для цього він з ОСОБА_2 притягнули пошкоджені автомобілі "ЗАЗ-Daewoo", р. н. НОМЕР_2 і "ЗАЗ-Daewoo", р. н. НОМЕР_4 на перехрестя вулиць Кіровоградської та Черкаської в м. Суми і поставили так, щоб склалось враження, нібито в автомобіль "ЗАЗ-Daewoo", р. н. НОМЕР_2 під управлінням ОСОБА_69 в'їхав автомобіль "ЗАЗ-Daewoo", р. н. НОМЕР_4, за кермом якого був ОСОБА_2 Потім на місце штучно створеної ДТП він привіз ОСОБА_69, ОСОБА_70 і ОСОБА_65 як очевидців і викликав співробітників Державтоінспекції. Надалі він звернувся до ЗАТ СК "Примор'є" з повідомленням про настання страхового випадку і надав усі необхідні документи. Однак, страхова компанія відмовила йому у виплаті страхового відшкодування.

Підсудний ОСОБА_2 в судовому засіданні свою вину у вчиненні даного злочину визнав повністю, суду підтвердив, що на початку вересня 2006 року, близько 22 години він на прохання ОСОБА_1 приїхав на перехрестя вулиць Кіровоградської та Черкаської в м. Суми. Там стояли два автомобілі: "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_4 та "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_2. ОСОБА_1 попросив його виступити водієм автомобіля "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_4, на що він погодився. Коли на місце події приїхали співробітники ДАІ він дав пояснення, які йому сказав ОСОБА_1

Згідно показів свідка ОСОБА_69 на досудовому слідстві, які останній підтримав, надавши відповідну письмову заяву, він працював у ОСОБА_1 водієм таксі. 19 вересня 2006 року останній йому зателефонував і, повідомивши, що один із автомобілів потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, попросив приїхати на вул. Черкаську в м. Суми і виступити водієм. Прибувши на місце, він побачив два автомобілі "ЗАЗ Daеwoo". Складалось враження, що один із них рухався по головній дорозі, а другий не надав йому перевагу в русі, внаслідок чого сталася ДТП. Тут же були дівчина ОСОБА_1 та його приятель ОСОБА_69. В подальшому останні були понятими під час огляду місця події співробітниками Державтоінспекції. За вказівкою ОСОБА_1 він сів за кермо автомобіля "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_2. За кермом другого автомобіля був ОСОБА_2 Коли приїхали працівники ДАІ, він надав останнім пояснення, які йому сказав ОСОБА_1 і пройшов судово-медичне освідування на стан сп'яніння (а. с. 96-99 т. 12 ).

У відповідності до показів свідка ОСОБА_65 на досудовому слідстві і в Краснопільському районному суді, які остання підтримала, надавши відповідну письмову заяву, на прохання ОСОБА_1 вона їздила на місце дорожньо-транспортної пригоди, що сталась на перехресті вулиць Кіровоградської і Черкаської в м. Суми і була присутня під час огляду його співробітниками Державтоінспекції. Підпис у схемі огляду місця події, наявній у адміністративній справі відносно ОСОБА_2, схожий на її (а. с. 79-82, т. 12, 254-257, т. 44).

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_22, виданого Сумським ОРЕВ ДАІ ГУМВС України в Сумській області 28 січня 2006 року, власником автомобіля "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_2 була особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження (а. с. 44, т. 4).

У відповідності до договору №21-ТР добровільного страхування транспорту від 30 січня 2006 року особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, застрахувала автомобіль "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_2 у ЗАТ СК "Примор'є".

За змістом п. 5.9 вказаного договору страховик звільняється від виплати страхового відшкодування, якщо страхувальник подав свідомо неправдиві відомості про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; якщо страхувальник отримав повне відшкодування збитків від особи, винної у їх заподіянні, тощо (а. с. 21-23, т. 14).

Відповідно до довіреності від 14 вересня 2006 року особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, надала ОСОБА_69 повноваження, пов'язані з експлуатацією автомобіля "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_2 (а. с. 47, т. 4).

20 вересня 2006 року особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, звернулась до ЗАТ СК "Примор'є" з повідомленням про настання страхового випадку із застрахованим автомобілем "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_2 внаслідок ДТП, що сталась 19 вересня 2006 року о 23 годині 20 хвилин на перехресті вулиць Кіровоградської і Черкаської в м. Суми (а. с. 43, т. 4).

Згідно довідок ДАІ внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у вищевказаному автомобілі, яким на підставі довіреності керував ОСОБА_69, були пошкоджені обидві праві дверцята, деформована права стійка, розбите скло обох правих дверей. ДТП сталася внаслідок недотримання водієм іншого транспортного засобу - ОСОБА_2 п. 16.11 Правил дорожнього руху України (а. с. 48-49, т. 4).

Відповідно до звіту Фірми "Ікар ВМЗ Сервіс" розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_2, без урахування втрати товарної вартості склав 1 349 грн. 67 коп., а вартість відновлювального ремонту - 14 770 грн. 50 коп. (а. с. 50-81, т. 4).

29 грудня 2006 року ЗАТ СК "Примор'є" відмовило особі, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, у виплаті страхового відшкодування у зв'язку із порушенням п. 5.9 договору добровільного страхування транспорту (а. с. 41-42, т. 4).

Таким чином суд вважає доведеною вину підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні даного злочину і кваліфікує їх дії за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України як закінчений замах на шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно за попередньою змовою групою осіб, коли особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

У відповідності до ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 2 ст. 190 КК України є злочином середньої тяжкості, тому на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, якою визначено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості, керуючись ч. 5 ст. 74 КК України, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від кримінального покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України.

25. В жовтні 2006 року ОСОБА_1, діючи узгоджено із особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, залучив до роботи водієм таксі без офіційного оформлення трудових відносин ОСОБА_72, якому передав власний автомобіль "ЗАЗ-Daewoo", р. н. НОМЕР_19 і довів умови праці та підстави застосування штрафів.

12 жовтня 2006 року о 02 годині 30 хвилин ОСОБА_72, рухаючись на автомобілі "ЗАЗ- Dawoo", р. н. НОМЕР_19 по вул. Харківській в м. Суми з боку центру міста на проспект М. Лушпи, в районі зупинки транспорту "Сумсельмаш" заснув за кермом і наїхав на залізобетонну опору, внаслідок чого пошкодив автомобіль і спричинив пасажиру ОСОБА_74 тяжкі тілесні ушкодження. У зв'язку з цим ОСОБА_72 в подальшому було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України.

Дізнавшись про дорожньо-транспортну пригоду, вранці 12 жовтня 2006 року ОСОБА_1 приїхав у Сумську обласну лікарню, де в умовах стаціонару лікувався ОСОБА_72, і запропонував останньому відшкодувати шкоду, завдану пошкодженням автомобіля, в сумі 8 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ складало 40 400 грн., але ОСОБА_72 відмовився платити і запропонував вирішити це питання у суді.

Про вимогу ОСОБА_1 відремонтувати машину за 8 000 доларів США дізналася родичка ОСОБА_72 - ОСОБА_14, яка запропонувала вирішити питання ремонту по домовленості.

Дізнавшись, що необхідних коштів родичі ОСОБА_72 не мають, ОСОБА_1 запропонував їм взяти кредит.

Для цього в офісі ВПП "Атлант", що знаходився по вул. Набережна р. Стрілки, 6 в м. Суми, ОСОБА_1 повторно, за допомогою комп'ютерної техніки виготовив фіктивний рахунок від 12 жовтня 2006 року №12/10/06Р, до якого вніс завідомо неправдиві дані про те, що ОСОБА_14 придбала у нього, як у приватного підприємця, ноутбук вартістю 8 731 грн. Придаючи підробці вигляду дійсного документа, ОСОБА_1 вчинив у ній підписи та завірив відбитком власної печатки приватного підприємця.

12 жовтня 2006 року ОСОБА_14, якій не було відомо про фіктивний характер документа, звернулась у ТОВ Комерційний банк "Дельта", що знаходиться на вул. Набережна р. Стрілки в м. Суми з метою отримання кредиту.

Надавши співробітникам банку рахунок та інші особисті документи, ОСОБА_14 уклала договір №003-18024-121006 про надання кредиту в сумі 9 167 грн. 55 коп. строком на 3 роки. На підставі вказаного кредитного договору 13 жовтня 2006 року банк перерахував кредитні кошти в сумі 8 731 грн. на рахунок ПП ОСОБА_1 в СОД "Райффайзен банк Аваль".

16 жовтня 2006 року ОСОБА_1 зняв вищевказані кошти готівкою і розпорядився ними на власний розсуд.

Допитаний в судовому засіданні, підсудний ОСОБА_1 винним себе у вчиненні даного злочину визнав частково, суду показав, що в жовтні 2006 року він на прохання матері потерпілого, передав у користування ОСОБА_72 автомобіль "ЗАЗ Daеwоо", р. н. НОМЕР_19. Через декілька днів від родичів потерпілого він дізнався, що останній заснув за кермом і врізався у стовп, внаслідок чого розбив автомобіль і спричинив пасажиру тілесні ушкодження. Разом із ними він поїхав на місце дорожньо-транспортної пригоди і побачив, що удар був настільки сильним, що двигун змістився у салон автомобіля, а кузов деформувався. Родичі ОСОБА_72 сказали, що розрахуються за розбитий автомобіль. Так як ремонтувати транспортний засіб не було сенсу, він запропонував останнім сплатити його вартість у розмірі 40 000 грн., а пошкоджений транспортний засіб забрати собі. На його пропозицію родичі ОСОБА_72 погодились. В подальшому сестра ОСОБА_72 - ОСОБА_14, на підставі виготовленого ним, як приватним підприємцем, фіктивного рахунку про придбання ноутбука, оформила у банку кредит на суму 8 731 грн. і таким чином частково з ним розрахувалась. Суму збитків, завданих пошкодженням автомобіля від 40 000 грн. до 50 000 грн. він не збільшував. Грошей у потерпілих ОСОБА_72 та ОСОБА_14 не вимагав і погроз їм не висловлював. Що стосується ОСОБА_2, то останній міг лише виконувати функцію водія, а також називати вартість запчастин і ремонту.

Підсудний ОСОБА_2 своєї вини у вчиненні даного злочину не визнав, суду показав, що ОСОБА_72 орендував у ОСОБА_1 автомобіль "ЗАЗ Daеwоо", р. н. НОМЕР_19. Через деякий час ОСОБА_72 на вказаному автомобілі потрапив у ДТП. На прохання ОСОБА_1 він возив останнього на місце події і бачив, що автомобіль "ЗАЗ Daеwоо", р. н. НОМЕР_19 був розбитий настільки, що ремонтувати його не було сенсу. Крім того, він возив ОСОБА_1 до ОСОБА_72 у лікарню. Спочатку він залишався в автомобілі, але згодом йому зателефонував ОСОБА_1 і попросив зайти у лікарню. В його присутності останній розмовляв із потерпілим і його батьками з приводу відшкодування завданої шкоди. Погроз до ОСОБА_72 і його родичів ОСОБА_1 при ньому не висловлював. Він особисто також не примушував потерпілого і його родичів відшкодовувати завдану ОСОБА_1 шкоду будь-яким шляхом, у тому числі і шляхом оформлення кредитів.

Будучи допитаною в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_14 показала, що її брат ОСОБА_72 працював у ОСОБА_1 водієм таксі. В ніч на 12 жовтня 2006 року брат потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, в якій розбив автомобіль підсудного. Зі слів ОСОБА_1 розмір завданих йому збитків склав приблизно 40 000 - 50 000 грн. Оскільки потрібно було відшкодовувати вартість розбитого братом автомобіля, а необхідних грошей у сім'ї не було, вони за пропозицією ОСОБА_1 вирішили взяти гроші в банку, оформивши на неї кредит. В цей же день, тобто 12 жовтня 2006 року, ОСОБА_1 видав рахунок на ноутбук, на підставі якого вона оформила у "Дельта банку" кредит на суму приблизно 9 000 грн. При цьому ні грошей, ні ноутбука не отримувала. Наступного дня вони всі сім'єю порадились і відмовились відшкодовувати завдані збитки, запропонувавши підсудному стягнути з них кошти через суд. Після цього ОСОБА_1 вона не бачила. Кредит виплатила повністю. Претензій до підсудного не має. Особисто їй ОСОБА_1 не погрожував, грошей не вимагав і брати їх в кредит не змушував.

Згідно показів потерпілого ОСОБА_72 у Краснопільському районному суді, які останній підтримав, надавши відповідну письмову заяву, в жовтні 2006 року він почав працювати у ОСОБА_1 водієм таксі. В його розпорядження підсудний передав автомобіль "ЗАЗ Daеwоо", р. н. НОМЕР_19. Через декілька днів він потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, в якій розбив вказаний транспортний засіб і травмував пасажира. Сам він після ДТП також потрапив у лікарню. ОСОБА_1 приходив до нього і пропонував забрати розбитий автомобіль, а йому сплатити 45 000 грн. Але він не погодився, так як машина була не нова. Грошей на оплату ремонту автомобіля у нього також не було. У лікарні у нього виникла сварка з ОСОБА_1, в ході якої останній наполягав на відшкодуванні завданих збитків. Чи висловлював при цьому підсудний будь-яких погроз, у тому числі й погрози вбивством, не пам'ятає, але його слова він реально не сприймав, так як вважав, що йому нічого боятися. Щоб розрахуватися із ОСОБА_1, сестра ОСОБА_14 на його прохання брала кредит в сумі приблизно 10 000 грн. До ОСОБА_1 ніяких претензій він не має і вважає, що з ним уже розрахувався. Чи приїжджав у лікарню підсудний ОСОБА_2 сказати не може. Кошти його сестра ОСОБА_14 сплатила підсудному ОСОБА_1 справедливо. Якщо й були якість погрози з боку ОСОБА_1, то він їх реально не сприймав і підсудного не боявся (а. с. 208-214, т. 46).

Сідок ОСОБА_75 у судовому засіданні допитаний не був. До канцелярії суду надійшла письмова заява останнього про рогляд справи в його відсутність, раніше надані покази підтримує.

Згідно показів свідка ОСОБА_75 у Краснопільському районному суді, декілька років назад від своєї сестри ОСОБА_76 він дізнався про те, що її син ОСОБА_72 потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. Про аварію вони повідомили ОСОБА_1, на автомобілі якого племінник працював. На місці ДТП ОСОБА_1 запропонував сестрі відшкодувати завдані пошкодженням автомобіля збитки у сумі приблизно 45 000 грн. Остання погодилась, але послалась на відсутність коштів. У зв'язку з цим підсудний запропонував сестрі отримати гроші в банку, оформивши кредит на себе та родичів. В подальшому, кредит був оформлений на ОСОБА_14 Йому ОСОБА_1 також пропонував брати кредит, на що він погодився, але взяти гроші в банку не зміг у зв'язку з відсутністю довідки про заробітну плату. Відремонтувати автомобіль за їхній рахунок ОСОБА_1 відмовився. Погроз від ОСОБА_1 в бік своїх родичів він не чув. Брати кредити підсудний також не примушував (а. с. 311 - 3114, т. 45).

Як вбачається з показів свідка ОСОБА_75 на досудовому слідстві, у зв'язку із пошкодженням автомобіля ОСОБА_1 дуже нервував, нагнічував обстановку і примушував його сестру ОСОБА_72 та інших родичів брати кредити, щоб з ним розрахуватись (а. с. 225-227, т. 13).

В основу вироку суд кладе покази даного свідка, надані Краснопільському районному суду, вважаючи їх більш правдивими, оскільки останній був допитаний попереднім складом суду у присутності всіх учасників процесу більш об'єктивно. Крім того, ці покази не суперечать показам допитаних у судовому засіданні підсудних, потерпілих, а також письмовим матеріалам справи, дослідженим судом.

У відповідності до показів свідка ОСОБА_77 на досудовому слідстві, які останній підтримав, надавши відповідну письмову заяву, в жовтні 2006 року він, працюючи на посаді інспектора ВО ДТП ДАІ м. Суми, виїздив у складі слідчо-оперативної групи на ДТП, що сталася на вул. Харківській в м. Суми. На місці події було встановлено, що водій автомобіля заснув, внаслідок чого наїхав на електроопору, у зв'язку з чим пошкодив переднью праву частину автомобіля і спричинив пасажиру тілесні ушкодження (а. с. 168-172, т. 13).

З показів свідка ОСОБА_78 на досудовому слідстві та в Білопільському районному суді, які останній підтримав, надавши відповідну письмову заяву, вбачається, що 11 жовтня 2006 року він ніс службу в складі слідчо-оперативної групи Сумського міського відділу. 12 жовтня 2007 року близько 02 год. 20 хв. надійшло повідомлення про ДТП на вул. Харківській у м. Суми. По приїзду на місце події було встановлено, що водій ОСОБА_72, керуючи автомомобілем "ЗАЗ Daewoo", р. н. НОМЕР_19, не справився з керуванням і допустив наїзд на електроопору (а. с. 60-61, т. 13).

Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 16 травня 2007 року встановлено, що ОСОБА_72, керуючи автомобілем "ЗАЗ Daеwоо", р. н. НОМЕР_19, який належить ОСОБА_1, рухався по вул. Харківській в м. Суми з боку центра міста в напрямку пр. М. Лушпи і в районі зупинки транспорту загального користування "Сумисільмаш" зневажив безпекою дорожнього руху, заснув за кермом, допустив наїзд на електроопору, розташовану на правому узбіччі дороги, внаслідок чого спричинив пасажиру ОСОБА_74 тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких. Даним вироком ОСОБА_72 визнано винним за ч. 2 ст. 286 КК України і призначено покарання у виді двох років випраних робіт з відрахуванням в дохід держави 20% заробітку, без позбавлення права керувати транспортними засобами (а. с. 250-252, т. 13).

Згідно звіту Фірми "Ікар ВМЗ Сервіс" розмір шкоди, завданої власнику автомобіля "ЗАЗ Daеwоо", р. н. НОМЕР_19, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, без врахування товарної вартості склав 24 442 грн. 21 коп. (а. с. 1-36. т. 16).

Відповідно до рахунку №12/10/06, виданого ОСОБА_1, вартість ноутбука складає 8 731 грн. (а. с. 214, т. 13).

Згідно договору №003-18024-121006 від 12 жовтня 2006 року ТОВ КБ "Дельта" надав ОСОБА_14 кредит у сумі 9 167 грн. 55 коп. з кінцевим терміном повернення 11 жовтня 2009 року на придбання майна згідно раунку №12/10/06 та оплату кредитору плати за надання кредиту в сумі 436 грн. 55 коп. (а. с. 209 - 210, т. 13).

Заслухавши підсудних ОСОБА_1, ОСОБА_2, потерпілу ОСОБА_14, проаналізувавши всі фактичні дані, які містяться в їх показах, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали кримінальної справи, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов до наступних висновків.

Органами досудового слідства вищевказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, застосуваня насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілого, що завдало значної шкоди та шкоди у великих розмірах. Дії ОСОБА_2 досудовим слідством кваліфіковані за ч. 2 ст. 189 КК України як вимагання, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, що завдало значної шкоди.

Однак суд вважає, що вина підсудних у вчиненні вищевказаних злочинів у судовому засіданні свого підтвердження не знайшла.

До такого висновку суд приходить враховуючи наступне.

Так, потерпіла ОСОБА_14 у судовому засіданні не підтвердила факт вимагання відносно неї з боку підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_2, пояснивши, що гроші в кредит вона брала добровільно, розуміючи необхідність відшкодування завданих братом матеріальних збитків. Погроз та фізичного насильства підсудний ОСОБА_1 до неї не застосовував. Чи був присутній ОСОБА_2 при вирішенні з ОСОБА_1 питання про відшкодування завданої шкоди не пам'ятає.

Згідно показів потерпілого ОСОБА_72, ОСОБА_1 пропонував йому сплатити 45000 грн. за розбитий автомобіль. Оскільки таких грошей у нього не було, він запропонував підсудному стягнути їх через суд. Чи висловлював при цьому ОСОБА_1 будь-які погрози в його адресу не пам'ятає, але слова останнього він реально не сприймав, так як вважав, що йому нічого боятися. Вважає, що його сестра ОСОБА_14 справедливо сплатила ОСОБА_1 кошти в сумі приблизно 9 000 грн. за пошкоджений автомобіль. Стосовно ОСОБА_2, потерпілий точно не зміг сказати, чи був останній присутнім під час його з ОСОБА_1 розмов (а. с. 208-214, т. 46).

З показів свідка ОСОБА_75 у Краснопільському районному суді ОСОБА_1 пропонував його сестрі ОСОБА_76 сплатити завдані пошкодженням автомобіля кошти. При цьому підсудний вів себе адекватно і намагався справедливо вирішити ситуацію, що склалася.

Зазначені вище покази потерпілих і свідка суд кладе в основу вироку, оскільки вони не суперечать один одному, показам підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які в судовому засіданні також заперечували факт вчинення вимагання у потерпілих ОСОБА_72 і ОСОБА_14, а також письмовим матеріалам кримінальної справи в їх сукупності.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Складом злочину визнається сукупність закріплених у кримінальному законі ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається злочином. Елементами складу злочину є: 1) об'єкт злочину; 2) об'єктивна сторона злочину; 3) суб'єктивна сторона злочину; 4) суб'єкт злочину.

Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про те, що дії (бездіяльність) особи, поведінка якої оцінюється у даному конкретному випадку не є злочином. Якщо судом буде встановлено, що в діях особи відсутні певні ознаки, які є складовими елементу складу злочину , то вчинене також не вважається злочином.

З об'єктивної сторони вимагання полягає у пред'явленні винною особою з корисливих спонукань вимоги до потерпілого передати приватне майно чи право на нього, або вчинити будь-які дії майнового характеру, поєднані як з погрозою застосування насильства до потерпілого або близьких йому осіб, розголосити відомості, що ганьблять потерпілого, або близьких йому сіб, пошкодити чи знищити їх майно, так і з насильством, пошкодженням чи знищенням майна.

У відповідності до роз'яснень, що містяться в абз. 2, 3 п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 25 грудня 1992 року "Про судову практику у справах про корисливі злочини проти приватної власності", яка діяла на момент вчинення інкримінованих підсудним злочинів, психічне насильство при вимагательстві полягає в погрозі негайно або в майбутньому застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб (родичів, інших осіб, доля яких для потерпілого має істотне значеня). Погроза має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо) бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він буде протидіяти нападаючому або не виконає його вимог, ця погроза буде реалізована, а у потерпілого таке враження склалося.

У судовому засіданні факт висловлювання підсудними ОСОБА_1 та ОСОБА_2 погроз вбивства, застосування фізичного насильства, у тому числі і небезпечного для життя і здоров'я, до потерпілих ОСОБА_72 та ОСОБА_14 за умови, що останні сприймали їх реально, які є обов'язковою складовою об'єктивної сторони складу злочину вимагання, не знайшов свого підтвердження.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про виключення по даному епізоду обвинувачення підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 3 та ч. 2 ст. 189 КК України відповідно.

Крім цього, вказані вище дії ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, що завдало потерпілому значної шкоди і шкоди в особливо великому розмірі.

Проте суд не може погодитись із вищевикладеною кваліфікацією з наступних підстав.

Так, у судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ст. 190 КК України за попередньою змовою групою осіб, а тому дана кваліфікуюча ознака підлягає виключенню з обвинувачення підсудного.

Стосовно кваліфікації дій ОСОБА_1 як шахрайства, що завдало потерпілому значної шкоди і шкоди в особливо великому розмірі, суд вважає, що дані кваліфікуючі ознаки також необхідно виключити з обвинувачення останнього, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що кошти у сумі 8 731 грн., якими шахрайським шляхом заволодів ОСОБА_1, згідно приміток 2, 4 до ст. 185 КК України, якими визначено, що у статті 190 КУ України значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складав 175 грн., а в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину, не є особливо великим розміром чи значною шкодою.

Таким чином, суд приходить до висновку про перекваліфікацію дій ОСОБА_1 з ч. 4 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі на ч. 2 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є шахрайство, вчинене повторно, оскільки вина підсудного у вчиненні даного злочину була доведена в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 2 ст. 190 КК України є злочином середньої тяжкості, тому, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, якою визначено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості, керуючись ч. 5 ст. 74 КК України, якою визначено, що особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_1 від кримінального покарання за цей злочин.

Кримінальна справа в частині обвинувачення ОСОБА_1 у підробленні документів та у використанні підроблених документів за ч. 2, ч. 3 ст. 358 КК України закрита постановою Білопільського районного суду від 13 лютого 2014 року, яка набрала законної сили, у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності.

26. Також в листопаді 2006 року до офісу ВПП "Атлант" з приводу придбання пластикових вікон звернувся ОСОБА_13

Для оплати шести вікон "REHAU" особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, не маючи наміру передавати зазначений товар, виписала рахунок №10/11/06 від 10 листопада 2006 року на суму 9 700 грн., який ОСОБА_1 завірив своїм підписом та печаткою приватного підприємця.

Надавши вказаний рахунок та інші особисті документи працівникам ТОВ КБ "Дельта", ОСОБА_13 уклав кредитний договір №001-18024-101106 від 10 листопада 2006 року, за яким банківська установа перерахувала на рахунок ПП ОСОБА_1 9 700 грн.

Через деякий час ОСОБА_13 звернувся до особи, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, за вікнами, але ОСОБА_1 запропонував йому почекати.

Надалі ОСОБА_1, діючи за попередньою змовою з особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, виготовили фіктивну накладну №311/00 від 13 листопада 2006 року, до якої внесли завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_13 отримав сім вікон "REHAU". Придаючи цій підробці вигляду дійсного документа, ОСОБА_1 та особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, розписалися за себе і ОСОБА_13 та завірили печаткою ПП ОСОБА_1

Зазначену накладу особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, діючи узгоджено із ОСОБА_1, надала співробітникам ТОВ КБ "Дельта".

Надалі, ОСОБА_1 зняв перераховані банком на його рахунок гроші готівкою і розпорядився ними на власний розсуд.

У судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні даного злочину визнав частково, суду показав, що до нього разом із ОСОБА_13 звернулась дівчина на ім'я ОСОБА_36 з проханням допомогти отримати кредит. Вони між собою домовились, що ОСОБА_13 бере кредит, а ОСОБА_36 за нього платить. Так як цю ОСОБА_36 знала ОСОБА_80, яка у нього працювала, він погодився і, як приватний підприємець, виписав на ім'я ОСОБА_13 фіктивний рахунок на оплату пластикових вікон. Після того, як банк перерахував кредитні кошти на його рахунок, він зняв їх готівкою і на прохання ОСОБА_13 передав ОСОБА_36. Через деякий час ОСОБА_13 повідомив, що грошей не отримав, у зв'язку з чим він порекомендував останньому розбиратися з дівчиною самому.

Потерпілий ОСОБА_13 у судовому засіданні показав, що в жовтні 2006 року йому потрібні були гроші. У зв'язку з цим він вирішив взяти кредит. Оскільки банки видавали кредити на товар, він звернувся до дівчини на ім'я ОСОБА_36 за допомогою. Остання познайомила його з ОСОБА_1, який у свою чергу виписав йому рахунок на придбання вікон. На підставі цього рахунку він отримав у "Дельта банку" кредит на суму приблизно 10 000 грн. Однак в подальшому ні вікон, ні грошей не отримував. ОСОБА_1 сказав, що передав гроші ОСОБА_36, яка в свою чергу кудись зникла.

Згідно показів свідка ОСОБА_81 на досудовому слідстві, які остання підтримала, надавши відповідну письмову заяву, з 15 березня 2006 року вона працювала в Сумському відділенні ТОВ КБ "Дельта" кредитним інспектором. Її робоче місце знаходилость у магазині "Телефоніка", що знаходився на вул. Набережна р. Стрілки в м. Суми. На роботі вона познайомилась із дівчиною на ім'я ОСОБА_36, яка працювала у ОСОБА_1 Остання попросила її допомагати людям, які будуть купляти у ОСОБА_1 товар, в отриманні кредиту. Між КБ "Дельта" і ОСОБА_1 був договір про співробітництво, у зв'язку з чим причин у відмові в оформленні кредитів клієнтам останнього вона не бачила. У листопаді 2006 року до неї звернувся ОСОБА_13 і надав рахунок-фактуру від ПП ОСОБА_1 на придбання пластикових вікон, на підставі якого 10 листопада 2006 року вона, за згодою головного офісу банку уклала з останнім кредитний договір на суму 9 700 грн. В подальшому вказана сума була перерахована банком на рахунок ОСОБА_1 Через місяць, коли потрібно було сплачувати обов'язковий платіж по кредиту, ОСОБА_13 прийшов до неї і повідомив, що вікон від ОСОБА_1 він не отримав, у зв'язку з чим просив розірвати договір, на що вона відповіла, що таких повноважень не має (а. с. 241-245, т. 22).

З показів свідка ОСОБА_82 на досудовому слідстві і в Краснопільському районному суді, які останній підтримав, надавши відповідну письмову заяву, він працював у ВПП "Атлант" і займався встановленням пластикових вікон. Про об'єкти роботи його повідомляла дівчина на ім'я ОСОБА_36, яка працювала в офісі ОСОБА_1 Вікна клієнту на прізвище ОСОБА_13 він ніколи не ставив. Чи замовляв останній вікна йому також не відомо (а. с. 124-125, т. 31, а. с. 340, т. 48).

Згідно рахунку №10/11/06 від 10 листопада 2006 року, виписаного ПП ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_13, вартість семи пластикових вікон "REHAU" склала 9 700 грн. (а. с. 206, т. 9).

Відповідно до договору №001-18024-101106 від 10 листопада 2006 року ТОВ КБ "Дельта" надало ОСОБА_13 кредит у загальній сумі 10 185 грн. на придбання товару згідно з переліком, що зазначений у рахунку-фактурі №10/11/06 від 10 листопада 2006 року, та оплату послуг банку за надання кредиту, строком на 36 місяців, з кінцевим терміном повернення 09 листопада 2009 року (а. с. 200-203, т. 9).

У відповідності до накладної 1311/06 від 13 листопада 2006 року ПП ОСОБА_1 передав ОСОБА_13 вказані металопластикові вікна "REHAU" в кількості сім штук (а. с. 207, т. 9).

Таким чином, суд вважає, що вина підсудного ОСОБА_1 у судовому засіданні знайшла своє підтвердження в повному обсязі.

Заперечення підсудного стосовно того, що отримані ОСОБА_13 в кредит гроші він не присвоював, а на прохання і за дорученням останнього передав дівчині на ім'я ОСОБА_36, суд не приймає до уваги і розцінює як спосіб захисту від пред'явленого обвинувачення і намір ухилитися від матеріальних претензій з боку потерпілого та банківської установи.

В основу вироку суд кладе покази потерпілого ОСОБА_13, який у судовому засіданні підтвердив, що ні грошей, ні вікон від ОСОБА_1 він не отримував. Доручення ОСОБА_80 на отримання від ОСОБА_1 грошей не давав і по телефону останньому не говорив про необхідність передачі перерахованих банком грошей зазначеній дівчині.

Ці покази є логічними, послідовними і не суперечать дослідженим судом письмовим матеріалам кримінальної справи в їх сукупності.

Вищевказані дії ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі.

Однак, суд не може погодитись із даною кваліфікацією, оскільки сума коштів, якими шахрайським шляхом заволодів ОСОБА_1, склала 9 700 грн., що у відповідності до приміток 2, 4 до ст. 185 КК України не є особливо великим розміром чи значною шкодою.

Отже, такі кваліфікуючі ознаки як вчинення злочину, що завдало потерпілому значної шкоди та шкоди в особливо великому розмірі, підлягають виключенню із обвинувачення.

Враховуючи викладене вище, суд вважає за необхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч. 4 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі на ч. 2 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є шахрайство, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, оскільки у вчиненні цього злочину вина підсудного була доведена в судовому засіданні.

Згідно ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 2 ст. 190 КК України, є злочином середньої тяжкості.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_1 від кримінального покарання за ч. 2 ст. 190 КК України на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

Кримінальна справа по даному епізоду по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 та ч. 3 ст. 358 КК України, тобто у вчиненні підроблення документів повторно, за попередньою змовою групою осіб та у використанні підроблених документів, закрита постановою суду від 13 лютого 2014 року, яка набрала законної сили, у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності.

27. Судом також встановлено, що у вересні 2006 року ОСОБА_1 обладнав автомобіль "ЗАЗ-Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_5 газобалонною установкою.

В листопаді 2006 року ОСОБА_1 висунув ОСОБА_54 вимогу повернути йому 10000 грн., витрачених на встановлення ГБУ. Так як ОСОБА_54 не мав таких коштів, ОСОБА_1 запропонував йому взяти кредит, на що останній погодився.

Реалізуючи задумане, ОСОБА_1 в офісі ВПП "Атлант", розташованому по вул. Набережна р. Стрілки, 6 в м. Суми, наказав особі, матеріали справи відносно якої виділені в окреме провадження, виготовити документи про фіктивну купівлю-продаж вікон та дверей, необхідні для оформлення кредиту і отримання перерахованих кредитних коштів готівкою.

27 листопада 2006 року особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, повторно, із застосуванням комп'ютерної техніки, за вказівкою ОСОБА_1 виготовила від імені останнього, як приватного підприємця, фіктивний рахунок №27/11/06 на оплату ОСОБА_54 металопластикових вікон та дверей "Rehau", яких взагалі не було в продажу, на загальну суму 18 090 грн.

Тоді ж ОСОБА_1 та особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, виготовили завідомо неправдиву квитанцію до прибуткового касового ордеру від 27 листопада 2006 року, до якої внесли завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_54 сплатив ОСОБА_1 передплату за товар в сумі 7 000 грн.

Вищевказані фіктивні документи, завірені печаткою приватного підприємця, ОСОБА_1 передав ОСОБА_54 для укладання кредитного договору в ТОВ Комерційний банк "Дельта".

Оскільки для отримання кредиту був потрібен поручитель, ОСОБА_54 запросив до банку свого родича ОСОБА_84, при цьому не ставлячи останнього до відома про фіктивність укладення договору про придбання вікон і дверей.

28 листопада 2006 року ОСОБА_54, діючи узгоджено з ОСОБА_1 та особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, представив працівникам банку підроблені рахунок на оплату та квитанцію до прибуткового касового ордеру, вплинувши таким чином на рішення банку про укладення кредитного договору №001-18000-281106 від 28 листопада 2006 року, за яким були видані кредитні кошти в сумі 11 644 грн. 50 коп. строком на 36 місяців за умови сплати 554 грн. 50 коп. за надання кредиту.

На вимогу банку того ж числа ОСОБА_84 виступив поручителем ОСОБА_54 і уклав договір поруки №001-18000-281106 від 28 листопада 2006 року.

За умовами кредитного договору, укладеного з ОСОБА_54, 11 090 грн. були перераховані банком в якості оплати товару на рахунок ОСОБА_1 в СОД "Райффайзен банк Аваль". 29 листопада 2006 року ОСОБА_1 отримав вищевказану суму готівкою і використав їх на власний розсуд.

У судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні вказаного злочину визнав частково, суду показав, що ОСОБА_54 був винен йому гроші за газобалонну установку, яка коштувала разом із роботою по її встновленню приблизно 10 000 грн. Таких грошей у ОСОБА_54 не було, у зв'язку з чим останній звернувся до нього за допомогою в оформленні кредиту. Погодившись, він виготовив фіктивний рахунок на оплату металопластикових вікон і дверей на суму 18 090 грн. і квитанцію про нібито сплату ОСОБА_54 передплати у сумі 7 000 грн. Після цього ОСОБА_54 оформив кредит. Коли банк перерахував на його рахунок кредитні кошти у сумі 11 644 грн. 50 коп., він зняв їх готівкою і використав у власних цілях. Цима грошима ОСОБА_54 з ним повністю розрахувався.

Підсудний ОСОБА_54 у судовому засіданні винним себе визнав повністю і показав, що ОСОБА_1 за свої кошти встановив на його автомобіль "ЗАЗ Daewoo Lanos" газобалонну установку. Через деякий час останній запропонував розрахуватися і сплатити 10 000 грн. Оскільки таких грошей у нього не було, він знову звернувся до ОСОБА_1 за допомогою в отриманні кредиту. Останній погодився і виписав на його ім'я рахунок на оплату металопластикових вікон і дверей на суму 18 090 грн. та квитанцію про нібито сплату ним передплати у сумі 7 000 грн. Використавши зазначений рахунок і квитанцію він уклав із банком "Дельта" кредитний договір на суму 11 644 грн. 50 коп. На вимогу банку його поручителем при укладенні кредитного договору став ОСОБА_85 Кредитні кошти були перераховані на рахунок ОСОБА_1 Вищевказана сума ОСОБА_1 була сплачена справедливо. Вимагання, погроз з боку ОСОБА_1 на його адресу не було.

Згідно показів свідка ОСОБА_85 на досудовому слідстві і в Білопільському районному суді, які останній підтримав, надавши відповідну письмову заяву, в листопаді 2006 року ОСОБА_54 попросив його виступити поручителем при оформленні кредиту на придбання металопластикових вікон і дверей. При цьому ОСОБА_54 пояснив, що так як він не працює, банк без поручителя не погоджується надати йому кредитні кошти у сумі 11 000 грн. і запевнив, що кредит буде відшкодований вчасно. Він погодився і уклав із банком договір поруки. Куди були перераховані кредитні кошти, йому не відомо. Банк до нього претензій не пред'являв (а. с. 96, т. 10).

У відповідності до рахунку №27/11/06 вартість дев'яти металопластикових вікон і двох дверей склала 18 090 грн. (а. с. 140, т. 5).

Згідно квитанції від 28 листопада 2006 року ОСОБА_54 сплатив ОСОБА_1 передплату за вказаний товар у сумі 7 000 грн. (а. с. 161, т. 5).

Відповідно до договору №001-18000-281106 від 28 листопада 2006 року ТОВ КБ "Дельта" надало ОСОБА_54 кредит у сумі 11 090 грн. на придбання майна згідно переліку, зазначеного в рахунку-фактурі №27/11/06, з кінцевим терміном повернення 27 листопада 2009 року (а. с. 158-159, т. 5).

В забезпечення виконання зобов'язань по вказаному кредитному договору між банком і ОСОБА_85 було укладено договір поруки №001-18000-281106 від 28 листопада 2006 року (а. с. 159, т. 5).

Заслухавши підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_54, співставивши фактичні дані, що містяться в їх показах з повно, всебічно і об'єктивно дослідженими письмовими матеріалами кримінальної справи, оцінивши всі докази з точки зору належності, допустимості, взаємозв'язку і достатності, суд приходить до наступних висновків.

Органами досудового слідства вищевказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, застосуваня насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілого, що завдало значної шкоди та шкоди у великих розмірах.

Однак суд вважає, що вина підсудного у вчиненні даного злочину не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні з наступних підстав.

Об'єктивна сторона злочину вимагання полягає у пред'явленні винною особою з корисливих спонукань вимоги до потерпілого передати приватне майно чи право на нього, або вчинити будь-які дії майнового характеру, поєднані як з погрозою застосування насильства до потерпілого або близьких йому осіб, розголосити відомості, що ганьблять потерпілого, або близьких йому осіб, пошкодити чи знищити їх майно, так і з насильством, пошкодженням чи знищенням майна.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у абз. 2, 3 п. 13 своєї Постанови №12 від 25 грудня 1992 року "Про судову практику у справах про корисливі злочини проти приватної власності", яка діяла на момент вчинення інкримінованих підсудному злочинів, психічне насильство при вимагательстві полягає в погрозі негайно або в майбутньому застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб (родичів, інших осіб, доля яких для потерпілого має істотне значеня). Погроза має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо) бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він буде протидіяти нападаючому або не виконає його вимог, ця погроза буде реалізована, а у потерпілого таке враження склалося.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Згідно показів підсудного ОСОБА_54 в судовому засіданні, підсудний ОСОБА_1 грошей у нього не вимагав. Всі розрахунки з останнім були спільно обумовлені. Станом на 2006 рік вартість газобалонної установки з роботою по її встановленню коштувала приблизно 10 000 грн. Будь-яких погроз відносно нього та членів його родини ОСОБА_1 не висловлював.

Підсудний ОСОБА_1 у судовому засіданні також заперечував факт вимагання у ОСОБА_54 грошей у сумі 10 000 грн., вказавши, що ця сума була справедливою і останній з нею погодився.

Наведене вище свідчить про відсутність у діях ОСОБА_1 ознак складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 189 КК України, у зв'язку з чим обвинувачення останнього по даному епізоду за вказаною статтею кримінального закону підлягає виключенню.

Крім того, органами досудового слідства вищевказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі.

Проте, суд не може погодитись з даною кваліфікацією з наступних підстав.

Так, згідно приміток 2, 4 до ст. 185 КК України у статті 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складав 175 грн., а в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Кошти у сумі 11 644 грн. 50 коп., якими шахрайським шляхом заволодів ОСОБА_1, не є особливо великим розміром чи значною шкодою, а тому кваліфікуючі ознаки вчинення шахрайства із завданням потерпілому значної шкоди та шкоди в особливо великому розмірі з обвинувачення ОСОБА_1 підлягають виключенню.

Крім того, за недоведеністю підлягає виключенню з обвинувачення ОСОБА_1 за вказаною вище статтею кримінального закону така кваліфікуюча ознака, як вчинення шахрайства за попередньою змовою групою осіб.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про перекваліфікацію дій ОСОБА_1 з ч. 4 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі на ч. 2 ст. 190 КК України - шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є шахрайство, вчинене повторно, зважаючи на те, що в судовому засіданні була доведена вина підсудного у вчиненні саме даного злочину.

Згідно ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 2 ст. 190 КК України є злочином середньої тяжкості, тому на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, якою визначено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості, керуючись ч. 5 ст. 74 КК України, якою визначено, що особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_1 від кримінального покарання за цей злочин.

Кримінальна справа по даному епізоду по обвинуваченню ОСОБА_1 у підробленні документів повторно, за попередньою змовою групою осіб та у використанні підроблених документів за ч. 2 та ч. 3 ст. 358 КК України закрита постановою Білопільського районного суду від 13 лютого 2014 року, яка набрала законної сили, у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за ці злочини.

Постановою Білопільського районного суду від 28 січня 2014 року, яка набрала законної сили, закрита кримінальна справа відносно ОСОБА_54 по обвинуваченню за ч. 2 та ч. 3 ст. 358 КК України, тобто у підробленні документів, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, та у використанні підроблених документів у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності за вказані кримінальні діяння, встановлених ст. 49 КК України.

28. Навесні 2006 року ОСОБА_1 знайшов і без офіційного оформлення залучив до роботи водієм таксі ОСОБА_15, якому передав автомобіль "ЗАЗ - Dawoo", р. н. НОМЕР_4.

Згодом ОСОБА_1 залучив ОСОБА_15 до роботи водієм на автомобілі 31Л-130, транзитний номер НОМЕР_6.

Виконуючи завдання ОСОБА_1, ОСОБА_15 у період жовтня - грудня 2006 року перевозив буряк та інші вантажі в межах Сумської області, а також здійснював ремонт вантажівки. Не маючи наміру виконувати прийняті на себе зобов'язання по оплаті праці ОСОБА_15, ОСОБА_1 заробітну плату останньому пе платив, обіцяючи розрахуватись пізніше.

В подальшому, діючи шляхом обману, ОСОБА_1 заявив ОСОБА_15, що грошей для виплати заробітної плати не вистачає, у зв'язку з цим він може надати можливість заробити їх самому, шляхом використання належного ОСОБА_27 автомобіля "ЗАЗ - Dawoo", р. н. НОМЕР_2, як таксі, без сплати коштів за експлуатацію вказаного транспортного засобу протягом десяти днів.

Погодившись на умови ОСОБА_1, щоб заробити на життя ОСОБА_15 почав перевозити пасажирів вказаним автомобілем. Однак, за технічним станом автомобіль виявився непридатним до експлуатації, тому на другий день замість заробітку ОСОБА_15 відігнав його на ремонт на СТО. Після ремонту останній відпрацював на вказаному автомобілі лише 4 дні, після чого ОСОБА_1 припинив строк безоплатної експлуатації автомобіля. Внаслідок цього, введений в оману ОСОБА_15 не отримав обумовленої заробітної плати в розмірі 3000 грн. і в грудні 2006 року був вимушений повідомити ОСОБА_1, що розриває з ним трудові стосунки. За вказівкою останнього ОСОБА_15 залишив автомобіль "ЗАЗ - Dawoo", р. н. НОМЕР_2 на СТО "Суми-Лада", розташованій по вул. Черепіна, 19 в м. Суми та влаштувався на роботу в іншу службу таксі.

Через кілька днів у грудні 2006 року ОСОБА_1 висловив ОСОБА_15 претензію, що останній залишив автомобіль "ЗАЗ - Dawoo", р. н. НОМЕР_2 з водою в системі охолодження, у зв'язку з чим розморозився блок двигуна і запропонував зустрітись з приводу ремонту автомобія.

Обгрунтовуючи свої доводи, ОСОБА_1 показав розморожений блок двигуна, і не дивлячись на те, що як власник сам повинен був опікуватись технічним станом автомобіля, поклав поломку двигуна на ОСОБА_15, висунувши вимогу сплатити 7 000 грн. Коли останній відмовився платити, ОСОБА_1 забрав у нього посвідчення водія серії НОМЕР_35, видане 16 серпня 2002 року Сумським ВРЕВ УДАІ УМВС України в Сумській області, і заявив, що треба їхати до нотаріуса для оформлення договору позики на вказану вище суму.

Погрозами залишити ОСОБА_15 без документів і змоги будь-де працевлаштуватися ОСОБА_1 примусив останнього оформити у приватного нотаріуса договір позики ВЕМ №822805 від 12 січня 2007 року на суму 7 000 грн. із зобов'язанням повернути гроші в строк до 12 лютого 2007 року.

Намагаючись уникнути погроз і повернути свої документи та майно, ОСОБА_86, для вигляду, дав обіцянку ОСОБА_1 передати гроші в зазначений термін, а 18 січня 2007 року, коли останній повернув документи, звернувся до правоохоронних органів із заявою про вимагання грошей.

06 лютого 2007 року ОСОБА_15 знаходився у своєму таксі служби " 089" на вул. Курській в м. Суми напроти магазину "Трістан". Близько 16 години 30 хвилин до нього під'їхав ОСОБА_1, пред'явив претензії з приводу звернення до правоохоронних органів і крізь відкрите вікно наніс удар кулаком в обличчя ОСОБА_15, котрий сидів за кермом. Потім відчинив двері і піддав останнього побиттю кулаками та ногами в обличчя, по голові і тулубу. Внаслідок цього ОСОБА_15 були завдані тілесні ушкодження у вигляді гематом в області лівого ока, лівої щоки, верхньої губи, садна під лівим оком та над верхньою губою, крововиливу в задній заушній області, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, перелому нижньої орбітальної стінки зліва без суттєвого зміщення, які згідно висновку судово- медичної експертизи відносяться до категорії легких, що потягнули за собою короткочасний розлад здоров'я.

Побачивши скривавлене обличчя ОСОБА_15, ОСОБА_1 відвіз останнього до травмпункту Сумської обласної клінічної лікарні, де повідомив лікарю, що той впав. Після надання ОСОБА_15 допомоги, ОСОБА_1 наказав останньому мовчати про те, що трапилось під погрозою розправи і нагадав про необхідність виконання його вимоги по сплаті 7000 грн. Травмований ОСОБА_15 вимушений був знов обіцяти виконання цієї протиправної вимоги. Того ж вечора ОСОБА_15 був госпіталізований у нейрохірургічне відділення COKJI, де лікувався до 21 лютого 2007 року.

Підсудний ОСОБА_1 у судовому засіданні винним себе у вчиненні вказаного злочину визнав частково, суду показав, що навесні 2006 року він передав ОСОБА_15 в експлуатацію автомобіль "ЗАЗ - Dawoo", р. н. НОМЕР_4. В подальшому потерпілий за домовленістю з ним став працювати на його автомобілі ЗІЛ і перевозити цукровий буряк. Так як сільгосппідприємства, яким він надавав послуги по перевезенню цукрового буряку, з ним не розрахувались, він запропонував ОСОБА_15 взяти у нього в оренду автомобіль "ЗАЗ - Dawoo" і використовувати його 20-30 днів без сплати орендної плати. Через деякий час ОСОБА_87 йому зателефонував і повідомив, що працювати у нього більше не буде, що машину залишив на СТО, що знаходиться на вул. Курській в м. Суми, і відключив телефон. По приїзду на СТО йому повідомили, що в автомобілі, яким користувався ОСОБА_15, розмерзся і тріснув двигун. Порахувавши вартість завданих збитків, він висунув потерпілому претензію сплатити йому 7 000 грн. Останній погодився, після чого вони поїхали до нотаріуса і уклали договір позики. Після цього ОСОБА_15 кудись зник. 06 лютого 2007 року вони з потерпілим зустрілись на вул. Курській в м. Суми. Він запитав у потерпілого, чому він переховується і не відповідає за свої слова, на що останній виразився в його адресу нецензурною лайкою і пішов до багажника за монтировкою. З ОСОБА_15 вони побились не тому, що останній був винен йому гроші, а у зв'язку з тим, що той його образив.

Будучи допитаним у судовому засіданні, потерпілий ОСОБА_15 пояснив, що працював у ОСОБА_1 на різних автомобілях. За час роботи на автомобілі ЗІЛ ОСОБА_1 заборгував йому гроші і не розрахувався. Замість цього запропонував взяти в експлуатацію як таксі автомобіль "ЗАЗ - Dawoo" і деякий час в рахунок боргу не здавати виручку. Наприкінці 2006 року він вирішив припинити свою роботу у ОСОБА_1 Залишивши машину біля СТО, він повідомив про це ОСОБА_1, а сам пішов відпочивати. Через декілька днів йому зателефонував підсудний і повідомив, що в автомобілі, який він залишив на вулиці біля СТО, розморозився двигун. При зустрічі ОСОБА_1 сказав, що ремонт двигуна коштує 7 000 грн. та запропонував йому відшкодувати завдані збитки. Не погодившись із тим, що двигун розморозився з його вини, він платити гроші відмовився. Однак, через деякий час він все ж таки уклав з ОСОБА_1 договір позики, за яким взяв на себе зобов'язання протягом місяця повернути підсудному 7 000 грн. Але, свої зобов'язання за вказаним договором він не виконав. Через деякий час на вул. Курській в м. Суми ОСОБА_1 побив його після чого відвіз до травмпункту. Його паспорт знаходився у ОСОБА_1 весь час, поки він працював. А посвідчення водія ОСОБА_1 у нього забрав на СТО, після того як з'ясувалось, що в автомобілі, який він експлуатував, розморозився двигун. Що стосується ОСОБА_2, то останній до нього ніяких претензій не пред'являв, грошей не вимагав і нічим не погрожував.

У відповідності до оголошених в судовому засіданні показів свідка ОСОБА_88 на досудовому слідстві, які останній підтримав, надавши відповідну письмову заяву, восени 2006 року його син ОСОБА_88 працевлаштувався до ОСОБА_1 водієм таксі. Згодом ОСОБА_1 вигнав сина, заявивши, що той не своєчасно привозить план, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість. Через декілька днів ОСОБА_1 зажадав від сина сплатити 7 000 грн., нібито, за розморожений з його вини двигун у автомобілі, на якому він працював. Однак, син не вважав себе винним у цьому, а тому відмовився виконувати вимогу ОСОБА_1 Після цього останній погрозами змусив сина укласти договір позики на вищевказану суму. Приблизно через два тижні ОСОБА_1 побив сина біля магазину "Тристан" в м. Суми, у зв'язку з чим він змушений був лікуватися в умовах стаціонару (а. с. 188-189, т. 11).

Згідно договору позики від 12 січня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу, ОСОБА_15 позичив у ОСОБА_1 7 000 грн. до 12 лютого 2007 року (а. с. 147, т. 11).

18 січня 2007 року ОСОБА_15 звернувся до правоохоронних органів із заявою з приводу протиправних дій з боку ОСОБА_1, який вимагав у нього 7 000 грн. (а. с. 145, т. 11).

У відповідності до акту судово-медичного обстеження №1448 від 26 липня 2007 року при обстеженні ОСОБА_15 виявлені тілесні ушкодження у виді гематом в області лівого ока, лівої щоки, саден в області нижньої повіки лівого ока, гематоми в області верхньої губи зліва, крововиливу в лівій завушній області. ОСОБА_15 знаходився на стаціонарному лікуванні з 06 по 21 лютого 2007 року в нейрохірургічному відділенні СОКЛ з діагнозом: ЗЧМТ, струс головного мозку, перелом нижньої орбітальної стінки зліва без суттєвого зміщення. Вказані тілесні ушкодження утворились від дії тупих предметів, про що свідчить характер пошкоджень. Дані тілесні ушкодження кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров'я. Дані тілесні ушкодження могли утворитись 06 лютого 2007 року (а. с. 124-125, т. 11).

Таким чином, суд приходить до висновку, що вина підсудного ОСОБА_1 у судовому засіданні знайшла своє підтвердження в повному обсязі.

Те, що ОСОБА_1 свою вину у вчиненні даного злочину визнав частково, суд розціює як спосіб захисту і бажання уникнути кримінальної відповідальності за вчинений тяжкий злочин.

Заперечення ОСОБА_1 стосовно того, що він не вимагав грошей у ОСОБА_15, а діяв за спільною з останнім домовленістю, суд не приймає до уваги, так як вони спростовуються показами потерпілого в судовому засіданні. Зокрема, останній суду підтвердив, що він вважав себе винним у тому, що в автомобілі ОСОБА_1 розморозився двигун і не бажав платити підсудному гроші за це. Договір позики з ОСОБА_1 уклав, щоб забрати в останнього свої документи. За те, що він в подальшому не сплатив кошти за пошкоджений двигун, ОСОБА_1 його побив. Покази потерпілого є логічними, послідовними, не суперечать дослідженим судом письмовим доказам, у зв'язку з чим суд кладе їх в основу вироку.

Доводи ОСОБА_1 стосовно того, що він фактично побився з ОСОБА_15, так як останній його образив, суд розцінює критично, так як вони нічим не підтверджені.

Вищевказані дії ОСОБА_1 органами досудового слідства кваліфіковані за ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб, з погрозою вбивства, застосування насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілого, що завдало значної шкоди та шкоди у великих розмірах.

Проте, суд не погоджується з даним обвинуваченням з наступних підстав.

Зокрема, виключенню з обвинувачення підсудного ОСОБА_1 підлягають такі кваліфікуючі ознаки як вчинення вимагання з погрозою вбивства та за попередньою змовою групою осіб, оскільки в судовому засіданні вона не знайшла свого підтвердження.

Крім того, з обвинувачення підсудного також підлягають виключенню такі кваліфікуючі ознаки як вчинення вимагання, що завдало потерпілому значної шкоди та шкоди у великих розмірах, враховуючи наступне.

Так, згідно примітки 2 ст. 185 КК України у ст. 189 цього Кодексу значна шкода визначається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складав 175 грн.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 вимагав у ОСОБА_15 кошти в сумі 7 000 грн.. що в розумінні примітки 2 до ст. 185 КК України не є значною шкодою.

Таким чином, суд приходить до висновку про кваліфікацію дій підсудного ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 189 КК України як вимагання, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, поєднане із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілого.

Також, суд не погоджується з пред'явленим досудовим слідством обвинуваченням підсудному ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 357 КК України, тобто у викраденні, привласненні, вимаганні документів, заволодінні ними шляхом шахрайства, зважаючи на те, що в судовому засданні не знайшов свого підтвердження факт заволодіння ОСОБА_1 посвідченням водія ОСОБА_15 шляхом викрадення чи заволодіння ним шляхом шахрайства.

Як підтвердив у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_15, на вимогу ОСОБА_1 він передав йому своє посвідчення водія, яке останній утримував у себе до тих пір, поки він не уклав із підсудним договір позики.

Враховуючи вищевикладене, суд кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 357 КК України як заволодіння важливим особистим документом шляхом вимагання і привласнення, вважаючи доведеною вину підсудного у вчиненні цього злочину.

Вказаний злочин згідно ст. 12 КК України є нетяжким, оскільки на момент його вчинення ОСОБА_1, санкція статті передбачала максимальне покарання до трьох років обмеження волі.

У зв'язку з цим, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, якою визначено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі, керуючись ч. 5 ст. 74 КК України, якою визначено, що особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_1 від кримінального покарання, призначеного за цей злочин.

29-31. Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується у наступному.

В жовтні 2005 року ОСОБА_1, маючи на меті одержати в своє розпорядження шляхом укладання фіктивної угоди права власності на нерухоме майно та подальшу передачу його в заставу банку для отримання іпотечного кредиту, підшукав подружжя нині покійних, пристарілих ОСОБА_89 та ОСОБА_90, які проживали за адресою: АДРЕСА_17. ОСОБА_90 була інвалідом І групи по зору і не бачила на обидва ока, а ОСОБА_89, ІНФОРМАЦІЯ_11 - учасником Великої Вітчизняної Війни, виявляв ознаки наслідків органічного ураження головного мозку зі зниженням пам'яті та інтелекту в помірно вираженому ступені. Останні потребували постійної допомоги і тривалий час підшукували опікунів.

Дізнавшись про це, ОСОБА_1 з метою незаконного заволодіння нерухомістю подружжя ОСОБА_89 отримав у Сумському обласному державному нотаріальному архіві дублікати акту про закінчення будівництва житлового будинку АДРЕСА_17 від 14 лютого 1990 року та договору про надання ОСОБА_89 дозволу на будівництво даного житла серії ВСЕ №172528 від 24 грудня 1957 року, які 20 жовтня 2005 року надав у Комунальне підприємство "Сумське міське бюро технічної інвентаризації", і таким чином відновив право власності ОСОБА_89 на будинок.

24 січня 2006 року ОСОБА_1 отримав у Сумському міському управлінні земельних ресурсів на ім'я ОСОБА_89 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №336184, а в експертно-консультаційному центрі "Альянс-2000" - висновок експерта про оціночну вартість земельної ділянки прощею 694 м. кв. в сумі 20 334 грн.

У червні 2006 року в будинку ОСОБА_89 відбулася пожежа, внаслідок чого вищевказане житло потребувало ремонту. Скориставшись цим, ОСОБА_1 за участю своїх родичів продемонстрував співчуття подружжю, і входячи у довіру до останніх, пообіцяв відремонтувати будинок, а також годувати їх та доглядати до смерті, однак, фактично обмежився організацією ремонту за кошти подружжя ОСОБА_89 та тимчасовим доглядом за останніми.

Отримавши легальний доступ до будинку під приводом ремонту та догляду за господарями, ОСОБА_1 знайшов та замовив усі документи, необхідні для встановлення права власності ОСОБА_89 на будинок та земельну ділянку, а також інші документи, необхідні для оформлення угод купівлі-продажу вказаної нерухомості.

Намагаючись надати злочинним діям вигляду законних та приховуючи у них свою дійсну мету, ОСОБА_1 вступив у попередню змову з особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, про виконання в запланованих ним злочинах ролі покупця садиби.

Готуючись до заволодіння чужим майном, проігнорувавши волю незрячої ОСОБА_90, скориставшись фізичними та психічними вадами ОСОБА_89, ОСОБА_1 запевнив останнього в укладенні договору довічного утримання, за яким він, нібито, взяв на себе зобов'язання поховати старих і таким чином отримав згоду оформити вказаний договір у нотаріуса.

14 липня 2006 року ОСОБА_1 спільно з особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, повідомили нотаріуса про бажання ОСОБА_89 продати будинок та земельну ділянку, що знаходяться по АДРЕСА_17, а також запевнили, що передали останньому гроші за будинок в сумі 80 000 грн. та за земельну ділянку 30 000 грн., а всього 110 000 грн.

Після надання ОСОБА_1 необхідних документів нотаріус оформила договір купівлі-продажу житлового будинку серії ВЕА №447796 та договір купівлі-продажу земельної ділянки серії ВЕА №447797, а також заяву від імені ОСОБА_90 про згоду на продаж нерухомості і надала їх на підпис ОСОБА_89, який внаслідок застосованого ОСОБА_1 та особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, обману не усвідомлював їх дійсного змісту, невстановленій жінці, яка виступала від імені ОСОБА_90, та особі, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, як покупцю.

В цей же день особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, у приватного нотаріуса ОСОБА_92 оформила на ОСОБА_1 доручення серії ВА №447798 на розпорядження житловим будинком та приватизованою земельною ділянкою, розташованими по АДРЕСА_17.

В подальшому ОСОБА_1 звернувся до КП "Сумське міське бюро технічної інвентаризації" про реєстрацію права власності вказаного нерухомого майна на особу, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, про що 21 липня 2006 року отримав відповідний витяг.

Таким чином, ОСОБА_1, повторно, за попередньою змовою із особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, шляхом обману та зловживання довірою заволодів майном ОСОБА_89, зокрема, будинком, вартістю 238 520 грн., та земельною ділянкою площею 694 м.кв., вартістю 20 334 грн.

Продовжуючи свої злочинні дії, в серпні 2006 року, отримавши у своє розпорядження набуте злочинним шляхом майно у вигляді придбаних особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, будинку та земельної ділянки подружжя ОСОБА_89, ОСОБА_1, діючи повторно, за попередньою змовою із останньою, приступив до його легалізації шляхом використання в якості застави під іпотечний кредит.

28 серпня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "Оціночна фірма "Юніт" та отримав експертну оцінку будинку, розташованого по АДРЕСА_17, згідно якої вартість будинку склала 266 835 грн. 60 коп., а 30 серпня 2006 року особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, отримала в ТОВ "Гео - бізнес" висновок експерта про оцінку вартості земельної ділянки в сумі 31 478 грн. 14 коп.

01 вересня 2006 року ОСОБА_1, як фізична особа - підприємець, звернувся до філії АКБ "Імексбанк", розташованої в м. Суми, із заявою про видачу кредиту для розвитку власного бізнесу в сумі 27 750 доларів США строком на 36 місяців.

Для забезпечення кредиту ОСОБА_1 запропонував банку у заставу отримані злочинним шляхом будинок загальною площею 71,2 м. кв., розташований по АДРЕСА_17 та земельну ділянку площею 694 м. кв.

На вимогу банку ОСОБА_1 та особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, надали необхідні документи, у тому числі й зазначені вище звіти про експертну оцінку вищевказаного нерухомого майна, а також правовстановлюючі документи на нього, а саме, договори купівлі-продажу будинку серії ЕА №447796 та земельної ділянки ВЕА №449797 від 14 липня 2006 pоку, реєстраційне посвідчення комунального підприємства "Сумське міське бюро технічної інвентаризації" від 21 липня 2006 pоку, витяг про реєстрацію права власності від 21 липня 2006 pоку, державний акт на право власності на землю серії ЯД №163558 від 09 серпня 2006 року, технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_17, доручення серії ВЕА №447798 від 14 липня 2006 року на ім'я ОСОБА_1 щодо розпорядження будинком.

Для обману працівників банку ОСОБА_1 та особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, приховали фіктивний характер правовстановлюючих документів на вищевказані будинок та земельну ділянку, їх отримання шахрайським шляхом, проживання в будинку подружжя ОСОБА_89 та за рахунок вказаних неправдивих відомостей вплинули на рішення установи і домоглися укладення між банком та ОСОБА_1 договору кредиту №122/06 від 08 серпня 2006 року на суму 17 000 доларів США строком на 3 роки зі сплатою 15 % річних та 1% комісії від суми кредиту 1 раз на рік.

На вимогу банку, з метою виконання позичальником своїх зобов'язань погашення кредиту, сплати процентів та можливих штрафних санкцій ОСОБА_1 та особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, надали під заставу будинок та земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_17 та уклали у приватного нотаріуса іпотечний договір серії ВЕВ №850942 від 08 вересня 2006 pоку, визначивши вартість предмету іпотеки у 171 700 грн.

Того ж числа ОСОБА_1 та особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, застрахували у ЗАТ СК "Примор'є" житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_17, від вогневих ризиків та стихійних явищ на суму 171700 грн, уклавши відповідний договір №564ИМ. ОСОБА_1 сплатив банку необхідні платежі і за заявою на видачу готівки №884 отримав із каси 17 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України становило 85 850 грн.

Отримані на розвиток бізнесу кошти за рахунок використання здобутого злочинним шляхом майна ОСОБА_1 спільно із особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, використав для подальшого збагачення.

В подальшому, не маючи джерел коштів для повернення кредиту, ОСОБА_1, діючи узгоджено з особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, вирішив відшкодувати кредит у філії АКБ "Імексбанк" м. Суми за рахунок нового кредиту, наданого іншим банком.

Для цього 04 червня 2007 року ОСОБА_1 спільно з особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, з метою повторного відмивання злочинного доходу та отримання нового іпотечного кредиту за рахунок використання будинку та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_17, звернулися до Сумської обласної філії АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк", де з метою обману працівників банківської установи надали правовстановлюючі документи на вищевказане нерухоме майно, доручення на право розпорядження будинком та земельною ділянкою на ім'я ОСОБА_1 серії ВА №447798 від 14 червня 2007 pоку, звіт про експертно-грошову оцінку земельної ділянки від 12 березня 2007 pоку на суму 20 334 грн. та інші документи.

Приховуючи від працівників банку дійсний стан вже переданих у заставу філії АКБ "Імексбанк" в м. Суми будинку та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_17, наявність проживаючих у вказаному будинку подружжя ОСОБА_89, і видаючи майно останніх за своє, ОСОБА_1 та особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, вплинули на рішення банківської установи та домоглися укладення договору про надання відновлювальної кредитної лінії №750/4-4714 від 06 червня 2007 року в сумі 40 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних та комісії до 2022 року.

06 червня 2007 року ОСОБА_1 звернувся до філії АКБ "Імексбанк" в м. Суми і за сприянням начальника кредитного відділу, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, домігся зняття заборони відчуження заставлених 08 вересня 2006 року будинку та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_17.

Того ж дня ОСОБА_1 та особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, передали вказану нерухомість вартістю 252 500 грн. в заставу Сумській філії АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" та уклали у приватного нотаріуса іпотечний договір серії ВЕА №560212 від 06 червня 2007 року.

Крім того, ОСОБА_1 на вимогу банку виступив поручителем особи, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, і уклав договір поруки №750/4-4715 від 06 червня 2007 року, прийнявши на себе зобов'язання щодо погашення кредиту та відсотків за користування ним.

07 липня 2007 року особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадженя, застрахувала будинок, розташований по АДРЕСА_17, у НАСК "Оранта" від пожежі, вибуху та стихійних явищ на суму 252 500 грн.

Тогож дня особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, за заявою на видачу готівки №1 отримала в касі банку 40 000 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 202 000 грн., з яких 16 056 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 81 082 грн. 80 коп., спільно з ОСОБА_1 сплатили філії АКБ "Імексбанк" м. Суми в рахунок погашення заборгованості за кредитом, а залишок кредитних коштів використали на розвиток власної підприємницької діяльності.

Таким чином, ОСОБА_1, повторно, за попередньою змовою з особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, діючи як фізичні особи - підприємці, надали банківським установам - філії АКБ "Імексбанк" в м. Суми та Сумській філії АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" завідомо неправдиві відомості щодо заставленого майна з метою отримання кредитів. Тоді ж з метою відмивання доходів, одержаних шахрайським шляхом, останні вчинили фінансові операції з використанням в якості застави будинку та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_17, вартістю 258 854 грн. для укладення кредитних угод і зa рахунок цього одержали у своє розпорядження 57 000 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 287 850 грн. Здобутими таким шляхом коштами ОСОБА_1 та особа, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, тривалий час користувалися для розвитку власної підприємницької діяльності та відшкодували раніше отриманий кредит, тобто легалізували (відмили) злочинний дохід в сумі 258 854 грн.

Органами досудового слідства вищевказані дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 4 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб із завданням значної шкоди потерпілому та завданням шкоди в особливо великому розмірі.

Але, заслухавши підсудного ОСОБА_1, представника потерпілих ОСОБА_16, свідків ОСОБА_53, ОСОБА_27, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, проаналізувавши всі фактичні дані, які містяться в їх показах, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали кримінальної справи, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку про те, що вказане обвинувачення в судовому засіданні не знайшло свого підтвердження, враховуючи наступне.

Так, будучи допитаним у судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні вказаного злочину не визнав, суду показав, що з ОСОБА_89 познайомився випадково, одного разу підвізши його додому. Останній йому поскаржився на своє життя, на що він відповів, що в разі необхідності допоможе і назвав адресу свого мешкання. Через декілька днів ОСОБА_89 прийшов до нього додому на АДРЕСА_7 і попросив допомоги. Він розповів, що після пожежі будинок, де він мешкає з дружиною, став непридатним для проживання, а сину вони не потрібні. Після цього вони разом поїхали на АДРЕСА_17, де проживало подружжя ОСОБА_89. Оглянувши будинок, він побачив, що той потребує ремонту і вкладення значних коштів. ОСОБА_89 запропонував йому укласти договір довічного утримання. Але він, дізнавшись від сусідів, що останній до цього вже укладав анологічні договори, але згодом виганяв квартирантів, відмовився. У зв'язку з цим вони з ОСОБА_89 домовились укласти договір купівлі-продажу на умовах, що останній з дружиною проживатимуть в будинку на АДРЕСА_17 до тих пір, поки не підшукають більш прийнятне для себе житло. Оскільки його сестра ОСОБА_27 потребувала окремого житла, він вирішив придбати будинок ОСОБА_89 для неї, проти чого остання не заперечувала. Так як грошей, що залишились від продажу трикімнатної квартири батьків у сумі, що дорівнювала приблизно 10 000 дол. США, на придбання будинку не вистачало, решту вони позичили у ОСОБА_93 В подальшому сестра передала ОСОБА_89 гроші за будинок, після чого вони всі разом поїхали до нотаріуса, де уклали договори купівлі-продажу будинку і земельної ділянки. Зі слів ОСОБА_89 йому відомо, що гроші за будинок у нього, начебто, забрав ОСОБА_16 Останнього він до судового розгляду кримінальної справи ніколи не бачив. Про те, що він приїздив на АДРЕСА_17 йому розповідав ОСОБА_89

Надалі придбані у ОСОБА_89 будинок і земельну ділянку, він передав у заставу філії АКБ "Імексбанк", за рахунок чого отримав кредит. Частину кредитних коштів він передав ОСОБА_93 в рахунок погашення боргу, а на решту - розпочав ремонт у будинку по АДРЕСА_17. На час проведення брудних робіт на два тижні він влаштовував ОСОБА_89 та ОСОБА_90 в спеціалізований лікувальний заклад для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни для проходження санаторного лікування.

Оскільки АКБ "Імексбанк" надав кредит на короткий термін у зв'язку з чим щомісячно потрібно було сплачувати велику суму, а грошей не вистачало, він вирішив перекредитуватися в АКБ "Укрсоцбанк". Передавши в заставу банку домоволодіння і земельну ділянку по АДРЕСА_17, він отримав кредит на суму 40 000 дол. США, частину з яких сплатив у рахунок погашення заборгованості по кредиту перед АКБ "Імексбанк", а на решту - "під ключ" зробив ремонт у новопридбаному будинку.

Представник потерпілої ОСОБА_16 у судовому засіданні показав, що в липні 2006 року його батьки ОСОБА_89 та ОСОБА_90 уклали договір купівлі - продажу земельної ділянки та будинку, розташованих по АДРЕСА_17. Як йому потім стало відомо зі слів батьків, цей договір їх примусила підписати сім'я ОСОБА_1. Самі договори куплі - продажу мати не могла підписати, так як була сліпа і неграмотна. Зі слів батьків, обіцяні кошти за продаж будинку та земельної ділянки ОСОБА_27 їм не передавала. Сім'я ОСОБА_1 створила батькам такі умови, що унеможливлювали проживання останніх у вказаному вище будинку. Були підпали будинку, моріння голодом стариків та інше. Він вважає, що таким чином його батьки були вбиті. Укладені останніми договори купівлі-продажу є недійсними, так як вчинені внаслідок злочинних дій ОСОБА_1 та членів його родини.

Свідок ОСОБА_27 в судовому засіданні підтвердила, що її брат ОСОБА_1 познайомився з ОСОБА_89, коли підвозив останнього додому. Побачивши, в яких умовах проживає старе подружжя, брат став надавати їм допомогу. Згодом ОСОБА_89 запропонував їм придбати його садибу, розташовану по АДРЕСА_17. Погодившись, вона передала ОСОБА_89 всю обумовлену суму. Після цього вони з братом та подружжям ОСОБА_89 поїхали до нотаріуса. В присутності останнього ОСОБА_89 сказав, що вона з ним повністю розрахувалась. Так як ОСОБА_90 була сліпа, нотаріус зачитала вголос договори купівлі - продажу, і вони всі підписали їх. В цей же день вона надала брату доручення на право розпорядження придбаною нерухомістю. Після укладення угод про відчуження нерухомого майна, подружжя ОСОБА_90 продовжувало проживати на АДРЕСА_17, а вони проводили ремонт будинку.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_53 показала, що її син ОСОБА_1 познайомився з ОСОБА_89, коли довозив останнього додому. Побачивши як проживають ОСОБА_89 з дружиною, син запропонував їм допомогу. Згодом він за власні кошти відремонтував дах у будинку ОСОБА_89, який після пожежі протікав під час дощу. У січні 2006 року ОСОБА_1 не міг збирати документи, необхідні для укладення з ОСОБА_89 договору купівлі-продажу, так як на той час, а саме 25 січня 2006 року, останній уклав договір довічного утримання з ОСОБА_96 Вказаний договір був розірваний у судовому порядку лише 20 червня 2006 року. В липні 2006 року вони уклали з ОСОБА_89 договір купівлі-продажу садиби, що знаходиться на АДРЕСА_17. Так як грошей на її придбання не вистачало, вона позичила у ОСОБА_93 9 000 дол. США. Згодом, на відновлення придбаного житла син вклав багато грошей, а по закінченню ремонту все згоріло, а сина заарештували. За рекомендацією пожежників вона забрала документи подружжя ОСОБА_89, у тому числі і паспорти останніх, до себе додому, де й зберігала до моменту вилучення їх співробітниками міліції. В серпні 2006 року ОСОБА_16 звертався до суду із заявою про визнання ОСОБА_89 недієздатним, щоб в подальшому розірвати договір купівлі-продажу. В свою чергу ОСОБА_89 надав її сину довіреність на представництво його інтересів у суді. Він не хотів, щоб будинок залишився усиновленому сину ОСОБА_16, пояснюючи це тим, що останній погано до них ставився і завдав їм багато лиха. Так як ОСОБА_16 у судові засідання не з'являвся, його заява була залишена судом без розгляду. Крім того, зі слів ОСОБА_89 та його сусідів їй відомо, що після того як вони уклали договір купівлі-продажу будинку, розташованого на АДРЕСА_17, до ОСОБА_89 приходив ОСОБА_16 і вимагав, щоб він розірвав договір.

Свідок ОСОБА_93 у судовому засіданні підтвердив, що в липні 2006 року позичав ОСОБА_53 9 000 дол. США на придбання будинку для доньки ОСОБА_27, який, зі слів матері підсудного, знаходився в м. Суми, в районі тягового мосту.

Як показала у судовому засіданні свідок ОСОБА_92, 14 липня 2006 року до неї, як приватного нотаріуса, звернулися ОСОБА_89, ОСОБА_90 та ОСОБА_27 з проханням посвідчити договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, які знаходяться в АДРЕСА_17. Для цього ОСОБА_89 надав усі необхідні документи. В ході бесіди з подружжям ОСОБА_89, вони розповіли, що дітей не мають. На її запитання, чому вони вирішили укласти договір купівлі-продажу, а не договір довічного утримання, останні розповіли, що раніше укладали такий договір із ОСОБА_96, але так як ті не надавали їм належної допомоги, вони його розірвали. Зі слів ОСОБА_89, за ними доглядали батьки ОСОБА_27 і вона сама. Також ОСОБА_89 пояснили, що гроші за будинок отримали і частково витратили їх на ремонт даху та заміну вікон. З наданих документів вбачалось, що житловий будинок і земельна ділянка, розташовані на АДРЕСА_17 є не спільною сумісною власністю подружжя, а особистою власністю ОСОБА_89, оскільки були набуті останнім у власність до реєстрації 26 квітня 1995 року шлюбу із ОСОБА_90. Остання також підтвердила, що ніяких перебудов і перепланування в будинку в період шлюбу вони не проводили. У зв'язку з цим, згода ОСОБА_90 на відчуження ОСОБА_89 нерухомості не вимагалась. Але, зважаючи на те, що ОСОБА_90 була зареєстрованою у відчужуваному будинку, вона відібрала від неї заяву і, зачитавши її вголос, надала на підпис, так як остання сказала, що хоча й погано бачить, але письменна і свій підпис у документі поставити зможе. В її присутності ОСОБА_90 сама підписала заяву-згоду на продаж ОСОБА_89 нерухомого майна, розташованого на АДРЕСА_17. Ні у поведінці подружжя ОСОБА_89, ні у поведінці ОСОБА_27 вона нічого підозрілого не помітила і, провівши всі обов'язкові дії та перевіривши документи, посвідчила договори купівлі-продажу вищевказаного домоволодіння та земельної ділянки. Через деякий час до неї з'явився ОСОБА_16 і повідомив, що його батько ОСОБА_89 перебуває на обліку у лікаря психіатра. Але це не є підставою для відмови нотаріуса у посвідченні угоди. Договір не може бути нотаріально посвідчений лише в тому випадку, коли особа в установленому законом порядку визнана недієздатною.

Свідок ОСОБА_94 суду показав, що на прохання ОСОБА_1 здійснював оцінку житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_17, для передачі його в заставу АКБ "Імексбанк". Для проведення оцінки ОСОБА_1 надав йому довіреність від власника, правовстановлюючі документи на вищевказаний будинок і технічний паспорт. Ці документи ніяких сумнівів у нього не викликали. Вони з підсудним виїздили на АДРЕСА_17, але в середину будинку він не потрапив. Однак, у відповідності до діючого законодавства, що регулює порядок оцінки, це не було перешкодою для визначення вартості оцінюваного майна.

З показів свідка ОСОБА_96 на досудовому слідстві вбачається, що в 2005 році з оголошення в газеті "Данкор" він дізнався, що двоє пристарілих людей - інвалідів потребують опікунів. Зателефонувавши за номером, указаним в оголошенні, вони домовились про зустріч за адресою: АДРЕСА_17, під час якої і познайомились із подружжям ОСОБА_89. З останніми вони домовились, що будуть ними опікуватись до смерті. Після цього вони з дружиною стали допомагати старим. ОСОБА_90 була сліпа, всі обставини сприймала нормально, якихось психічних вад він у останньої не помічав. ОСОБА_89 також вів себе адекватно, спиртним не зловживав, але мав свої специфічні погляди на життя. Згодом вони уклали з подружжям ОСОБА_89 договір довічного утримання і стали мешкати разом з останніми за адресою: АДРЕСА_17. Пізніше ОСОБА_89 звинуватив їх у крадіжці і вони змушені були піти. Через декілька днів їм зателефонувала ОСОБА_90 і повідомила, що всі їх речі на місці та попросила повернутись, але вони з дружиною відмовились. Згодом договір довічного утримання, укладений між ним і подружжям ОСОБА_90, був розірваний у судовому порядку з ініціативи ОСОБА_89 Пізніше він дізнався, що ОСОБА_89 не раз запрошував до себе опікунів, але через деякий час виганяв їх (а. с. 80-82, т. 25).

Згідно показів свідка ОСОБА_98 в Краснопільському районному суді, які остання підтримала, надавши суду відповідну письмову заяву, у 2005-2007 роках вона працювала листоношею і приносила подружжю ОСОБА_89, що мешкали по АДРЕСА_17, пенсію, яку віддавала ОСОБА_89 Останній розписувався у відомостях за себе і свою дружину ОСОБА_90 Про те, що в нього забирають пенсію, останній їй нічого не говорив (а. с. 183-186, т. 49).

Відповідно до показів свідка ОСОБА_99 на досудовому слідстві, які останній підтримав надавши відповідну письмову заяву, в листопаді 2007 року, після затримання ОСОБА_1, останній телефонував йому і пропонував придбати пошкоджений пожежею будинок та приватизовану земельну ділянку на АДРЕСА_17. У зв'язку з цим він попросив у ОСОБА_1 документи на нерухомість і сказав, що подумає. Наступного дня він на прохання ОСОБА_27 приїхав на місце, оглянув домоволодіння але, дізнавшись, що в ньому зареєстровані попередні власники, а також, що будинок знаходиться в заставі банку, відмовився його купляти (а. с. 210-211, т. 25).

У відповідності до показів свідка ОСОБА_100, яка на час судового розгляду померла, наданих на досудовому слідстві і в Краснопільському районному суді, що були судом оголошені за згодою всіх учасників процесу, ОСОБА_89 був її братом. Останній разом із дружиною ОСОБА_90 мешкали в АДРЕСА_17. З братом вона спілкувалася переважно по телефону. Приблизно 01 січня 2007 року до неї додому приїхав ОСОБА_89 разом із хлопцем на ім'я ОСОБА_1 і повідомив, що нарешті знайшов людей, які його доглянуть і поховають. Про продаж будинку і про гроші брат при цьому не говорив. В березні 2007 року від брата вона дізналась, що жінка, яка ним опікувалась, перестала приходити, а ОСОБА_1 став готувати документи на поміщення їх у госпіталь для ветеранів війни і праці. Через деякий час вона зі слів сина ОСОБА_89 - ОСОБА_16 дізналась, що брат продав будинок. З цього приводу вона подзвонила брату, але той їй сказав, що будинок не продавав, а уклав договір довічного утримання. В подальшому від ОСОБА_16 вона дізналась, що брата спалили і він знаходиться у лікарні. Коли вона провідувала ОСОБА_89, останній їй скаржився на ОСОБА_1, який нібито відбирав у нього гроші, а також просив передати ОСОБА_53, яка ним опікувалась, щоб вона передала гроші за будинок їх сину ОСОБА_16 (а. с. 210-211, т. 25, 163-167, т. 45).

Як пояснювала на досудовому слідстві нині покійна потерпіла ОСОБА_90, покази якої були оголошені судом за згодою всіх учасників процесу, на початку червня 2006 року в будинку, де вона мешкала разом із чоловіком ОСОБА_89, сталася пожежа. Після цього її чоловік кудись зник, а через деякий час з'явився додому з хлопцем, який представився ОСОБА_1. Останній привів у їх будинок своїх батьків і сестру, запевнивши, що ті будуть ними опікуватись. Але родичі ОСОБА_1 погано їм допомагали, бувало таке, що не кормили декілька днів. Всю пенсію, яку приносила їм поштарка, забирав ОСОБА_1 За рахунок неї останній кормив їх, робив ремонт у будинку, хоча до цього запевняв, що не буде чіпати їх гроші. Про те, що її чоловік уклав із ОСОБА_27 договір купівлі-продажу будинку їй нічого не відомо. Свого дозволу на це вона не давала. Чи отримав ОСОБА_89 кошти за будинок, їй не відомо (а. с. 106-112, т. 24, а. с. 94-96, т. 25).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 червня 2006 року було розірвано договір довічного утримання між ОСОБА_89 та ОСОБА_96, що був укладений 25 січня 2006 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_101 (а. с. 127, т. 24).

Відповідно до договору купівлі продажу від 14 липня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_92, зареєстрованого в реєстрі за №659, та витягу з Державного реєстру правочинів від цього ж числа, ОСОБА_89 продав особі, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, житловий будинок з надвірними та побутовими будівлями, розташований по АДРЕСА_17 житловою площею 53,9 кв. м., загальною площею 71,2 кв. м. за 80 000 грн. Інвентаризаційна вартість відчужуваного будинку на момент укладення угоди становила 41 379 грн. (а. с. 128, т. 24).

В цей же день, тобто 14 липня 2006 року, ОСОБА_89 уклав із особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_92, зареєстрований в реєстрі за №660, за яким продав останій земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарчих будівель і споруд загальною площею 0,0694 га, що розташована за адресою. АДРЕСА_17, за 30 000 грн. На момент укладення угоди експертна вартість вказаної земельної ділянки становила 20 334 грн. (а. с. 166, 24).

У відповідності до змісту вказаних договорів при їх укладенні сторони підтвердили наступне: вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, укладення договорів відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договорів зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договори не приховують інших правочинів, спрямовані на реальне настання наслідків, які обумовлені в них, про що поставили свої підписи на текстах обох договорів.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, житловий будинок належав ОСОБА_89 на підставі договору на право безстрокового користування земельною ділянкою від 24 грудня 1957 року, укладеного з відділом комунального господарства виконкому Сумської міської ради депутатів трудящихся, зареєстрованого в КП "Сумське міське бюро технічної інвентаризації" 18 листопада 2005 року в реєстровій книзі №134 за реєстровим №14305 та Акту про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 14 лютого 1990 року, затвердженого рішенням Ковпаківського райвиконкому №51 від 20 лютого 1990 року (а. с. 152-154. т. 24).

Земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_17, належала ОСОБА_89 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЯБ №336184, виданого Сумською міською радою 24 січня 2006 року на підставі рішення Сумської міської ради від 29 грудня 2005 року за №1581-МР, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею за №010661200106 (а. с. 165, т. 24).

У відповідності до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_36 ОСОБА_89 зареєстрував шлюб із ОСОБА_90 26 квітня 1995 року (а. с. 22, т. 24).

Наведене вище свідчить про те, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_17, належав ОСОБА_89 на праві особистої приватної власності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України, так як був набутий останнім до реєстрації шлюбу з ОСОБА_90

Разом з тим, у відповідності до заяви від 14 липня 2006 року ОСОБА_90 надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_89 на продаж сумісно набутих ними у шлюбі житлового будинку з господарчими будівлями та земельної ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_17, за ціну та на умовах на його розсуд. Текст цієї заяви зачитаний нотаріусом ОСОБА_90 вголос. Приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_92 засвідчена справжність підпису ОСОБА_90, який зроблено в її присутності. Особу ОСОБА_90, яка підписала цей документ, встановлено (а. с. 146, т. 24).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, і має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судом встановлено, що зміст договорів купівлі-продажу садиби і земельної ділянки, що знаходяться в АДРЕСА_17, не суперечить вимогам цивільного законодавства, інтересам держави, суспільства, його моральним засадам.

Також у судовому засіданні встановлено, що на момент укладення договорів купівлі - продажу житлового будинку з надвірними та побутовими будівлями і земельної ділянки, що знаходяться по АДРЕСА_17, ОСОБА_89 та ОСОБА_90 мали необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Те, що потерпілий ОСОБА_89 перебував на обліку у Сумському обласному психоневрологічному диспансері з діагнозом: розлад поведінки і особистості внаслідок органічного ураження головного мозку, не є підставою для визнання договорів купівлі-продажу недійсними, оскільки останній не був визнаний недієздатним чи обмежено дієздатним у порядку, визначеному ст. ст. 36-37, 39-40 ЦК України (а. с. 100, т. 25).

Крім того, той факт, що ОСОБА_89 не виявляв зовнішніх ознак психічного розладу, підтверджується оголошеними в судовому засіданні показами свідка ОСОБА_96 на досудовому слідстві, які останній підтримав, надавши відповідну письмову заяву, також показами свідка ОСОБА_92 в судовому засіданні (а. с. 80-82, т. 25).

Згідно копії витягу із акту огляду у МСЕК №003436 від 17 березня 1998 року ОСОБА_90 є інвалідом першої групи по зору внаслідок загального захворювання (а. с. 77, т. 61).

Разом з цим у матеріалах кримінальної справи відсутні належні і допустимі докази на підтвердження того, що потерпіла ОСОБА_90 внаслідок вад зору не ставила підпис у заяві нотаріусу про згоду на продаж ОСОБА_89 спільно нажитого нерухомого майна. Навпаки, покази представника потерпілих ОСОБА_16 у судовому засіданні про те, що його мачуха ОСОБА_90, коли жила в його квартирі після пожежі у листопаді 2007 року, могла самостійно зрізати нігті, дають суду підстави вважати, що остання все ж таки могла поставити свій підпис у документі, у тому числі і у вищевказаній заяві нотаріусу.

Покази ОСОБА_90 на досудовому слідстві та представника останньої ОСОБА_16 у суді стосовно того, що потерпіла не їздила до нотаріуса для укладення договорів купівлі - продажу, суд не приймає до уваги, оскільки вони в судовому засіданні нічим не підтверджені.

Той факт, що ОСОБА_92 не впізнала ОСОБА_90 при пред'явленні їй фотознімку останньої для впізнання, не є безумовним доказом того, що потерпіла не була присутньою під час укладення правочинів її чоловіком ОСОБА_89, зважаючи на те, що специфіка роботи нотаріуса являє собою постійне спілкування зі значною кількістю людей. Крім того, з моменту посвідчення договорів купівлі-продажу 14 липня 2006 року до моменту проведення слідчої дії - прд'явлення фотознімків для впізнання 29 січня 2008 року пройшов значний проміжок часу (а. с. 187-188, т. 25).

Похилий вік ОСОБА_89 та ОСОБА_90 згідно діючого цивільного законодавства також не є перешкодою для укладення останніми договорів купівлі-продажу належного їм майна.

В судовому засіданні не здобуто доказів на підтвердження того, що укладаючи договори купівлі-продажу із ОСОБА_27, ОСОБА_89 та ОСОБА_90 діяли всупереч своїй волі.

Так, жоден з допитаних у судовому засіданні свідків не підтвердив, що підсудний ОСОБА_1 запевняв ОСОБА_89 та ОСОБА_90, що з ними буде укладений договір довічного утримання. Навпаки, свідок ОСОБА_92 суду пояснила, що пропонувала ОСОБА_89 укласти такий договір, але останній категорично відмовився і завірив, що гроші за будинок від ОСОБА_27 отримав. Ніякої дивакуватої поведінки з боку ОСОБА_89 та ОСОБА_90 вона не помітила. Останні не виглядали також змученими і виснаженими.

Зазначені покази свідка не суперечать показам підсудного ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_27, які в судовому засіданні підтвердиили, що з ОСОБА_16 домовлялися саме про укладення договорів купівлі-продажу домоволодіння і земельної ділянки.

Також про намір підсудного придбати у подружжя ОСОБА_16 садибу по АДРЕСА_17 шляхом укладення договору купівлі-продажу свідчать покази свідка ОСОБА_93, який суду зазначив, що в липні 2006 року ОСОБА_53 позичала в нього 9 000 дол. США на придбання для доньки ОСОБА_27 будинку, розташованого в м. Суми в районі тягового мосту. Ці покази підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_27 та ОСОБА_53

Підстав сумніватися у показах свідків ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_27 та ОСОБА_53 у суду немає, оскільки вони є логічними, послідовними, не суперечать один одному, а також письмовим матеріалам кримінальної справи в їх сукупності. Крім того, свідки ОСОБА_92 та ОСОБА_93, на думку суду, не заінтересовані в наслідках розгляду даної кримінальної справи, оскільки не підтримують ніяких стосунків із підсудним ОСОБА_1 та представником потерпілих ОСОБА_16, що підтвердили в судовому засіданні. А тому, саме покази цих свідків суд кладе в основу вироку.

Суд оцінює критично доводи представника потерпілих ОСОБА_16 та оголошені в судовому засіданні покази потерпілої ОСОБА_90 і свідка ОСОБА_100 стосовно того, що ОСОБА_89 вважав, що укладав із ОСОБА_27 договір довічного утримання і грошей за наслідками укладення правочинів не отримував, враховуючи наступне.

Так свідчення потерпілої ОСОБА_90 з цього приводу суперечливі та непослідовні і не підтверджуються іншими доказами, дослідженими судом (а. с. 106-112, т. 24, а. с. 91, т. 25).

Покази представника потерпілих ОСОБА_16 суд оцінює критично і не приймає до уваги, оскільки останній перебуває в неприязних відносинах із підсудним ОСОБА_1 та членами його сім'ї, про що свідчать постійні приниження і образи в їх адресу у судових засіданнях зі сторони представника потерпілих, а також безпідставні звинувачення останнім підсудного у вчиненні відносно нього та інших учасників судового розглядву справи кримінально-караних діянь.

Покази свідка ОСОБА_100 з приводу того, що зі слів ОСОБА_89 їй відомо, що гроші за будинок йому сім'я ОСОБА_1 не віддала, то їх суд також не може покласти в основу вироку з наступних підстав.

Так, ОСОБА_100 доводилась ОСОБА_89 рідною сестрою, а ОСОБА_16 є її племінником, а тому остання була заінтересована в результатах розгляду справи і її покази, на думку суду, направлені на досягнення певної мети відносно осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності, зокрема, підсудного ОСОБА_1 та членів його родини. Дані нею свідчення в судовому засіданні нічим не підтверджені і спростовуються показами підсудного ОСОБА_1, а також свідків ОСОБА_53, ОСОБА_27, ОСОБА_93, ОСОБА_92 А саме, свідок ОСОБА_92 суду підтвердила, що на момент посвідчення нею договорів купівлі-продажу будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_17, ОСОБА_89 запевнив її, що гроші за відчужувану нерухомість йому сплачені. Свідок ОСОБА_93 в судовому засіданні показав, що в липні 2006 року ОСОБА_53 позичала в нього гроші в сумі 9 000 дол. США на придбання будинку для доньки. Покази цих свідків узгоджуються із показами свідків ОСОБА_53 і ОСОБА_27 та самого підсудного ОСОБА_1, які суду показали, що передавали ОСОБА_89 гроші за придбані будинок і земельну ділянку, розташовані в АДРЕСА_17, в сумі, що зазначена у договорах купівлі-продажу, тобто 110 000 грн.

Крім того, як встановлено судом із протоколів допиту свідка ОСОБА_103 та потерпілої ОСОБА_90, ОСОБА_89 скаржився на сина - представника потерпілих ОСОБА_16, так як останній їм не допомагав, у зв'язку з чим він змушений був через оголошення в місцевій пресі шукати собі опікунів. А свідок ОСОБА_92 у судовому засіданні показала, що під час укладення угод купівлі-продажу потерпілий їй взагалі повідомив, що дітей не має.

Наведене вище дає підстави суду вважати, що на момент укладення договорів купівлі-продажу будинку і земельної ділянки, що знаходяться в АДРЕСА_17, між ОСОБА_89 та ОСОБА_16 склалися неприязні стосунки. ОСОБА_89 знав, що договір довічного утримання не складно розірвати у судовому порядку, а тому саме шляхом укладення договорів купівлі-продажу вирішив позбавити сина спадщини.

Після смерті батька ОСОБА_16 намагається будь-яким шляхом повернути собі майно останнього, про що свідчать чисельні скарги на підсудного, членів його родини, прокурорів та суддів які приймали участь у розгляді даної справи.

Про те, що ОСОБА_89 та ОСОБА_90 усвідомлювали суть укладеного ними правочину, свідчать також оголошені судом покази свідка ОСОБА_98 у Краснопільському районному суді та свідка ОСОБА_96 на досудовому слідстві, які останні підтримали, надавши відповідні письмові заяви, з яких вбчається, що потерпілі адекватно сприймали події, що відбувалися навколо них, висловлювали змістовні судження з того чи іншого приводу (а. с. 80-82, т. 25, а. с. 183-186, т. 49).

Доводи представника потерпілих ОСОБА_16 у судовому засіданні стосовно того, що ОСОБА_1 мордував його батька і мачуху, не кормив, утримував у підвалі, внаслідок чого останні боялися підсудного і змушені були укласти правочини, спрямовані на відчуження належного їм нерухомого майна, у судовому засіданні не знайшли свого належного підтвердження.

Покази потерпілої ОСОБА_90 на досудовому слідстві з цього приводу суд також не може прийняти до уваги, оскільки вони є суперечливими і нічим не підтверджені (а. с. 106-112, т. 24, а. с. 91, т. 25).

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що волевиявлення ОСОБА_89 та ОСОБА_90 на момент укладення оспорюваних правочинів було вільним і відповідало їх волі.

Договори купівлі-продажу будинку і земельної ділянки, що знаходяться на АДРЕСА_17, укладені з дотриманням вимог ст. 657 ЦК України і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені в них.

Доказів, які б викривали неправомірність дій приватного нотаріуса ОСОБА_92, яка посвідчувала вказані угоди, судом не встановлено. Під час неодноразових перевірок правоохоронних органів з цього приводу, проведених за скаргами ОСОБА_16, також не здобуто доказів на підтвердження протиправності дій приватного нотаріуса ОСОБА_92 (а. с. 256-259, т. 50).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що договори купівлі-продажу житлового будинку і земельної ділянки від 14 липня 2006 року, укладені між ОСОБА_89 та ОСОБА_27, не суперечать Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. На момент вчинення правочинів ОСОБА_89 та ОСОБА_90 мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасників правочинів було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Правочини вчинені у формі, встановленій законом, і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. В установленому законом порядку ці правочини недійсними не визнані.

Таким чином, набуття особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, у власність садиби та земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_17, на думку суду, є правомірним.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить також до висновку, що подальша передача особою, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, права розпорядження майном, набутим внаслідок укладення 14 липня 2006 року договорів купівлі - продажу, підсудному ОСОБА_1 згідно довіреності від 14 липня 2006 року, посвідченої приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_92, зареєстрованої в реєстрі за №660, не суперечить діючому законодавству і відповідає її волі, що остання підтвердила в судовому засіданні.

Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що заволодів майном ОСОБА_89 та ОСОБА_90 шахрайським шляхом. При цьому не зазначено, в чому конкретно виразилася об'єктивна сторона протиправних дій підсудного: у обмані чи в зловживанні довірою.

Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення його в оману.

Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна.

В судовому засіданні факт заволодіння ОСОБА_1 нерухомістю ОСОБА_89 тим чи іншим шахрайським способом не знайшов свого підтвердження.

За таких обставин суд приходить до висновку, що в судовому засіданні вина ОСОБА_1 по даному епізоду у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, не знайшла свого підтвердження, а тому підсудного необхідно виправдати за вказаною статтею кримінального закону у зв'язку з відсутністю в діях останнього ознак саладу злочину.

Крім того, досудовим слідством дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 2 ст. 209 КК України як легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Але суд вважає, що дане обвинувачення в судовому засіданні також не знайшло свого підтвердження з наступних підстав.

У відповідності до п. 2. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 15 квітня 2005 року "Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом" кримінальна відповідальність за ст. 209 КК України настає лише у разі, коли кошти або інше майно, що є предметом легалізації, були одержані внаслідок вчинення предикатного діяння (передбаченого п. 1 примітки до ст. 209 КК України, яке передувало легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом) і ці дії були вчинені умисно з метою надання правомірного вигляду володінню, використанню, розпорядженню такими коштами або майном, їх набуттю чи для приховання джерел їх походження.

Відповідно до абзацу четвертого ст. 1, ст. 2 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" від 28 листопада 2002 року та диспозиції ч. 1 ст. 209 КК України під легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, належить розуміти вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна з метою надання правомірного вигляду володінню, їх використанню або розпорядженню ними чи дій, спрямованих на приховання джерел їх походження, а також вчинення з такими коштами або іншим майном фінансової операції чи укладення щодо них угоди за умови усвідомлення особою того, що вони були одержані злочинним шляхом.

Як встановлено судом, нерухомість та земельна ділянка, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_17, були придбані правомірно, подальша передача їх в іпотеку банківським установам за договорами від 08 вересня 2006 року (а. с. 216, т. 21 201-202, т. 25) не суперечить діючому законодавству і відповідає волі власника, у зв'язку з чим, в діях ОСОБА_1 відсутній склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209 КК України, а тому підсудного за вказаною статтею кримінального закону необхідно виправдати.

32. Крім того, судом встановлено, що 17 травня 2007 року ОСОБА_1 придбав газовий пістолет "ПГШ-790" серії НОМЕР_38 калібру 9 мм виробництва СП "Шмайсер Україна". 18 травня 2007 року ОСОБА_1 отримав в УМВС України в Сумській області дозвіл НОМЕР_47 на його зберігання і носіння строком до 18 травня 2010 року.

Ігноруючи право законного користування вказаним газовим пістолетом, ОСОБА_1 за невстановлених слідством обставин замінив у вказаному фабричному пістолеті стандартну втулку на виготовлену саморобним способом, таким чином переобладнавши його в вогнепальну зброю, після чого незаконно зберігав на АДРЕСА_7, перевозив у власних автомобілях та носив при собі.

06 листопада 2006 року під час затримання ОСОБА_1 в автомобілі "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_18, яким він користувався на підставі доручення, було виявлено і вилучено пістолет "ПГШ-790" серії НОМЕР_38, споряджений 7 патронами та металевою вставкою і викруткою до нього.

Згідно висновку судової криміналістичної експертизи №180 від 28 листопада 2007 року -пістолет є ручною вогнепальною зброєю, виготовленою шляхом заміни стандартної втулки в фабричному газовому пістолеті "ПГШ-790" калібру 9 мм на виготовлену саморобним способом, що дозволяє здійснювати постріли шумовими патронами калібру 9 мм з використанням снарядів, що заряджаються окремо від патронів.

Заслухавши підсудного ОСОБА_1, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали кримінальної справи та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до наступних доказів.

Допитаний у судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчиненні вказаного злочину визнав повністю, суду підтвердив, що на підставі дозолу придбав у магазині газовий пістолет. В подальшому він викрутив у ньому втулку і зробив травматичним. Дозволу на носіння травматичної зброї у нього не було. Перероблений пістолет носив при собі для власної безпеки.

У відповідності до повідомлення МВС України в Сумській області від 05 січня 2010 року та наявної в матеріалах справи копії дозволу УГБ УМВС України в Сумській області НОМЕР_40 від 19 січня 2007 року 17 травня 2007 року ОСОБА_1 придбав на СП "Шмайсер", розташованому в м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області по вул. Ломоносова, 1, газовий пістолет ПГШ-790, к-9 мм НОМЕР_38 (а. с. 7-8, т. 48).

Згідно посвідчення - дозволу НОМЕР_39, виданого 18 травня 2007 року управлінням МВС України в Сумській області, ОСОБА_1 мав право на зберігання і носіння "ПГШ-790", к. 9 мм, НОМЕР_38 (а. с. 204, т. 29).

З протоколу огляду та вилучення транспортного засобу вбачається, що під час затримання ОСОБА_1 в автомобілі "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_18 було виявлено і вилучено "ПГШ-790" серії НОМЕР_38, споряджений 7 патронами та металевою вставкою і викруткою до нього (а. с. 155-156, т. 29).

У відповідності до висновку висновку судової балістичної експертизи №180 від 28 листопада 2007 року вилучений у підсудного ОСОБА_1 пістолет є ручною вогнепальною зброєю - самозарядним пістолетом, виготовленим шляхом заміни саморобним способом дросельної втулки газового пістолета "ПГШ 790", калібру 9мм виробництва СП "Шмайсер" (Україна). Відповідно до паспорта даного пістолета, металева втулка та викрутка у комплекцію до даного пістолета не входять. Конструкція наданого на дослідження пістолета дозволяє здійснювати постріли шумовими патронами калібру 9 мм з використанням снарядів, що заряджаються окремо від патронів (а. с. 221-226, т. 29).

Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується у носінні, зберіганні, придбанні, виготовленні вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу, за ч. 1 ст. 263 КК України як незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинам.

Але суд не може погодитися з даною кваліфікацією з наступних підстав.

Так, підсудний ОСОБА_1 досудовим слідством обвинувачується у придбанні вогнепальної зброї.

У відповідності до роз'яснень, які містяться у п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 26 квітня 2002 року "Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами" під незаконним придбанням вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв слід вважати умисні дії, пов'язані з їх набуттям (за винятком викрадення, привласнення, вимагання або заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем) всупереч передбаченому законом порядку - в результаті купівлі, обміну, привласнення знайденого, одержання як подарунок, на відшкодування боргу, тощо.

Як встановлено судом, 17 травня 2007 року підсудний ОСОБА_1 придбав газовий пістолет "ПГШ-790", к. 9 мм на підставі дозволу УГБ УМВС України в Сумській області НОМЕР_40 від 19 січня 2007 року, тобто на законних підставах.

Таким чином, суд вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутня така об'єктивна сторона злочину як незаконне придбання вогнепальної зброї.

Крім того, органи досудового слідства обвинувачують ОСОБА_1 у незаконному поводженні із бойовими припасами або вибуховими речовинами.

При цьому не зрозуміло, в чому ж саме обвинувачується підсудний: у незаконному поводженні з бойовими припасами, чи незаконному поводженні з вибуховими речовинами, чи у незаконному поводженні з тим і іншим одночасно.

Як вбачається з висновку судової балістичної експертизи, представлені на дослідження сім патронів, що були вилучені у ОСОБА_1 є пістолетними "посиленими" патронами, виробник яких не відомий, що призначені для стрільби з пістолетів та револьверів, призначених для відстрілу патронів, споряджених снарядами "несмертельної дії". Дані патрони до категорії бойових припасів не відносяться і до стрільби не придатні.

Наведене вище, дає суду підстави вважати, що в діях підсудного ОСОБА_1 відсутня також така об'єктивна сторона злочину як незаконне поводження з бойовими припасами.

Факт незаконного поводження ОСОБА_1 з вибуховими речовинами у судовому засіданні взагалі не знайшов свого підтвердження. Належних і допустимих доказів на підтвердження цього суду не надано.

Таким чином, обвинувачення підсудного ОСОБА_1 у незаконному поводженні з бойовими припасами та вибуховими речовинами, а також у незаконному придбанні вогнепальної зброї підлягає виключенню з обвинувачення у зв'язку з відсутністю в діях останнього ознак складу злочину.

Виходячи з вищевикладеного, суд кваліфікує дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 263 КК України як незаконне поводження зі зброєю, тобто виготовлення, зберігання і носіння вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу.

На момент вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, санкція статті передбачала покарання у виді позбавлення волі на строк від двох до п'яти років, а тому у відповідності до ст. 12 КК України вказаний злочин відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_1 від кримінального покарання за ч. 1 ст. 263 КК України на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

33. Крім того судом встановлено, що у вересні 2006 року ОСОБА_1, узгоджено з ОСОБА_2, залучили без офіційного оформлення до роботи водієм таксі ОСОБА_105, якому передали у користування автомобіль "ЗАЗ - Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_7, зареєстрований на ОСОБА_53, довели умови оплати праці та обов'язок щоденно сплачувати 120 грн. з виручки.

На початку жовтня 2006 року ОСОБА_105 почав їздити на автомобілі "ЗАЗ - Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_8, котрий належав ОСОБА_2

25 жовтня 2006 року близько 06 години ОСОБА_105, повертаючись після перевезення пасажирів вказаним автомобілем з м. Білопілля до м. Суми, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, під час якої перекинувся в кювет, внаслідок чого пошкодив транспортний засіб та потрапив до Сумської міської клінічної лікарні.

05 листопада 2006 року за фактом даної ДТП в порушенні кримінальної справи було відмовлено у зв'язку з відсутністю складу злочину і малозначністю.

Тоді ж, ОСОБА_2, достовірно знаючи, що згідно п. 5.9. Договору добровільного страхування транспорту №6ТР від 10 січня 2006 року в разі використання автомобіля "ЗАЗ - Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_8 з комерційною метою він буде позбавлений права на страхове відшкодування, вирішив отримати його шляхом введення страховика в оману.

Для цього, ОСОБА_2 під час проведення перевірки за фактом ДТП з'явився до Сумського РВ УМВС України в Сумській області і дав пояснення про те, що він знаходився в належному йому автомобілі і був учасником дорожньої пригоди, в ході якої автомобіль був пошкоджений.

26 жовтня 2006 року він звернувся до ЗАТ СК "Примор'є" з повідомленням про настання страхового випадку, в якому вказав завідомо неправдиві відомості про обставини ДТП.

30 жовтня 2006 року ОСОБА_2 зняв з автомобіля розпізнавальний ліхтар та інші прилади, які вказували на його використання як таксі, і представив транспортний засіб для огляду та оцінки вартості ремонту експертам ПФ "Ікар ВМЗ Сервіс".

В період часу 25 жовтня 2006 року - 15 травня 2007 року ОСОБА_2 на вимогу працівників страхової компанії представив копії свідоцтва водія на своє ім'я та на ім'я ОСОБА_105, паспорта та ідентифікаційного коду останнього, довідки ДАІ, складені за матеріалами ДТП №02 від 02 січня 2007 року та б/н від 15 травня 2007 року, довідку Сумської міської клінічної лікарні про лікування ОСОБА_105 та звіт експертної оцінки вартості ремонту автомобіля від 17 травня 2007 року на суму 16 251 грн. 41 коп.

Своїми вищевказаними діями ОСОБА_2 намагався ввести в оману працівників страхової компанії і заволодіти грошовими коштами останньої, тобто вчинив усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця. Однак 18 червня 2007 року ЗАТ СК "Примор'є" відмовило ОСОБА_2 у виплаті страхового відшкодування, у зв'язку з порушенням останнім ст. 26 Закону України "Про страхування" № 85/96 ВР від 07 березня 1996 року та п. 5.9. Договору добровільного страхування транспорту №6-ТР від 10 січня 2006 року. У зв'язку з цим, ОСОБА_2 не закінчив злочин з причин, які не залежали від його волі.

Допитаний у судовому засіданні підсудний ОСОБА_2 свою вину у вчиненні даного злочину визнав повністю, суду підтвердив, що 25 жовтня 2006 року близько 6 години ранку ОСОБА_105, керуючи належним йому автомобілем "ЗАЗ - Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_8, повертався з м. Білопілля в м. Суми. В районі с. Постольне Сумського району ОСОБА_105 заснув за кермом, внаслідок чого автомобіль з'їхав у кювет і перевернувся. Коли він приїхав на місце пригоди, водія там уже не було. Працівникам Державтоінспекції він повідомив, що під час ДТП був у салоні автомобіля, хоча фактично на той час в машині його не було. Так як батьки ОСОБА_105 відмовилися відшкодовувати завдані збитки, він вирішив отримати страхове відшкодування в ЗАТ СК "Примор'є", де автомобіль "ЗАЗ - Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_8 був застрахований. Для цього він зібрав і надав у страхову компанію всі необхідні документи. Однак, ЗАТ СК "Примор'є" відмовило йому у виплаті страхового відшкодування, внаслідок чого він змушений був ремонтувати пошкоджений ОСОБА_105 автомобіль за власні кошти.

Крім визнання підсудним ОСОБА_2 своєї вини у вчиненні даного злочину, вина останнього підтверджується дослідженими судом письмовими матеріалами кримінальної справи в їх сукупності.

Так, згідно показів свідка ОСОБА_105 на досудовому слідстві, які останній підтримав, надавши відповідну письмову заяву, він працював у ОСОБА_1 водієм таксі. Йому в експлуатацію був переданий належний ОСОБА_2 автомобіль "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_8. 25 жовтня 2006 року близько 06 години він на вказаному автомобілі повертався з м. Білопілля, куди відвозив пасажира, в м. Суми. В районі с. Постольне він, щоб уникнути зіткнення із зустрічним автомобілем КАМАЗ, змушений був звернути на узбіччя, де наїхав на насип піску, внаслідок чого автомобіль перевернувся і впав на дах. На момент ДТП в автомобілі "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_8 він був сам. Вказаним транспортним засобом керував без відповідного доручення. Пояснення про те, що під час зазначеної вище дорожньотранспортної пригоди в салоні автомобіля знаходився ОСОБА_2, він надав на прохання останнього, приблизно через тиждень після ДТП. Ці пояснення він надавав співробітникам ДАІ, неподалік від радгоспу "Тепличний", куди його привіз ОСОБА_2 (а. с. 166-173, т. 23).

У відповідності до договору №6-ТР добровільного страхування транспорту від 10 січня 2006 року ОСОБА_2 застрахував належний йому автомобіль "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_8 в ЗАТ СК "Примор'є".

Згідно п. 5.9 вказаного договору страховик звільняється від здійснення виплати страхового відшкодування, якщо на момент настання страхового випадку водій не мав законних підстав керувати застрахованим транспортним засобом; а також в разі використання транспортного засобу з комерційною метою, як таксі (а. с. 141-145, т. 4).

З довідки Сумського РВ УМВС України в Сумській області від 02 січня 2007 року №2 вбачається, що 25 жовтня 2006 року о 06 годині на автошляху Суми-Білопілля біля с. Постольне ОСОБА_105, керуючи автомобілем "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_8, що належав ОСОБА_2, рухався зі швидкістю близько 60 км/год. Після роз'їзду із автомобілем, що рухався в зустрічному напрямку, ОСОБА_105 побачив пішохода, що йшов по проїжджій частині, і щоб уникнути наїзду на останнього, звернув праворуч, з'їхав в кювет і перекинувся. Внаслідок ДТП в автомобілі "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_8 була деформована передня його частина, ліве і праве крила, а також дах (а. с. 136-139, т. 4).

26 жовтня 2006 року ОСОБА_2 звернувся до ЗАТ СК "Примор'є" із повідомленням про настання страхового випадку із застрахованим автомобілем "ЗАЗ Daеwoo", р. н. НОМЕР_8 внаслідок дорожньотранспортної пригоди, що сталася напередодні о 06 годині на автодорозі Суми - Білопілля (а. с. 131, т. 4).

Згідно звіту ПФ "Ікар ВМЗ Сервіс" розмір матеріального збитку, без втрати товарної вартості, завданого власнику вищевказаного автомобіля, склав 16 251 грн. 41 коп. (а. с. 146-168, т. 4).

18 червня 2007 року ЗАТ СК "Примор'є" відмовило ОСОБА_2 у виплаті страхового відшкодування на підставі ст. 26 Закону України "Про страхування", внаслідок порушення останнім п. 5.9 договору №6-ТР добровільного страхування транспорту від 10 січня 2006 року (а. с. 130, т. 4).

Таким чином, суд вважає, що вина підсудного ОСОБА_2 у вчиненні даного злочину в судовому засіданні знайшла своє підтвердження в повному обсязі.

Органами досудового слідства дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 2 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є шахрайство, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Однак, суд не погоджується із даною кваліфікацією, зважаючи на те, що в судовому засіданні така кваліфікуюча ознака, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, не знайшла свого підтвердження, у зв'язку з чим вона підлягає виключенню з обвинувачення ОСОБА_2

Таким чином, суд кваліфікує дії підсудного ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 190 КК України як шахрайство, кваліфікуючими ознаками якого є шахрайство, вчинене повторно.

Згідно ст. 12 КК України злочин, передбачений ч. 2 ст. 190 КК України, є злочином середньої тяжкості.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_2 від кримінального покарання за ч. 2 ст. 190 КК України на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

34. На початку січня 2006 року ОСОБА_1 узгоджено з ОСОБА_2 в офісі ВПП "Атлант", розташованому в м. Суми по вул. Набережна р. Стрілки, 6, виготовив фіктивну довідку про доходи №6 від 6 січня 2006 року, до якої вніс завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_2, працюючи у ВПП "Атлант" з 01 липня по 31 грудня 2005 року, отримав заробітну плату у загальній сумі 11 500 грн., тоді як офіційно, за даними управління Пенсійного фонду України у Ковпаківському районі м. Суми заробітна плата ОСОБА_2 в липні - грудні 2005 року складала 310 - 322 грн. на місяць. Придаючи довідці вигляду дійсного документа, ОСОБА_1 вказав у ній директором ОСОБА_23, головним бухгалтером невідому особу, підробив підписи за них та завірив відбитками наявних у нього штампу і печатки ВПП "Атлант".

Використовуючи видану ОСОБА_1 фіктивну довідку про заробітну плату №6 від 06 січня 2006 року, ОСОБА_2 звернувся до філії АКБ "Імексбанк" в м. Суми, де надавши інші особисті документи та заповнивши необхідні заяви, отримав згоду на видачу кредиту для покупки автомобіля.

Після цього, ОСОБА_2 уклав з АТ "Українська автомобільна корпорація" договір купівлі-продажу №6204 від 10 січня 2006 року на придбання автомобіля ЗАЗ Daewoo, здійснив передплату і зареєстрував вказаний транспортний засіб в ОРЕВ ДАІ УМВС України в Сумській області на своє ім'я за номером НОМЕР_41.

Надалі ОСОБА_2 уклав із філією АКБ "Імексбанк" м. Суми кредитний договір №185 від 10 січня 2006 року, за яким отримав кредит в сумі 34 425 гривень для оплати придбаного автомобіля. На вимогу банку, ОСОБА_2 передав автомобіль "ЗАЗ Daewoo", р. н. НОМЕР_42 у заставу, уклавши відповідний договір ВСО №379943 від 11 січня 2006 року. За умовами п. 3.3.11 кредитного договору та п.2.1.5 договору застави ОСОБА_2 прийняв на себе обов'язок не передавати придбаний транспортний засіб у оренду чи інше володіння третіх осіб без згоди заставодержателя.

Вподальшому кредит, отриманий для придбання автомобіля, ОСОБА_2 сплачував згідно графіку і 30 листопада 2007 року погасив повністю.

Допитаний у судовому засіданні підсудний ОСОБА_2 свою вину у вчиненні даного злочину визнав повністю, суду підтвердив, що деякий період часу він офіційно працював у ВПП "Атлант" на посадах інженера та заступника директора по будівництву. Однак, потім звільнився, але продовжував працювати неофіційно. Яка у нього була заробітна плата не пам'ятає. Маючи бажання придбати автомобіль у кредит, він звернувся за допомогою до ОСОБА_1 Погодившись, ОСОБА_1 видав йому довідку про доходи, в якій розмір отриманої ним заробітної плати був завищений. На підставі цієї довідки він отримав у філії АКБ "Імексбанк" м. Суми кредит на придбання автомобіля "ЗАЗ Daewoo" в сумі 34 425 грн. В подальшому, придбаний транспортний засіб він використовував у власних цілях, а також передавав в оренду.

Підсудний ОСОБА_1 винним себе у вчиненні даного злочину також визнав, суду пояснив, що для того щоб ОСОБА_2 міг отримати кредит на автомобіль, він виготовив на його ім'я фіктивну довідку про доходи, до якої вніс неправдиві відомості про те, що останній працював у ВПП "Атлант" з 01 липня по 31 грудня 2005 року і отримав заробітну плату у загальній сумі 11 500 грн. Потім він посприяв у тому, щоб ОСОБА_2 зміг отримати необхідний кредит у філії АКБ "Імексбанк" м Суми.

Крім визнання підсудними ОСОБА_1 та ОСОБА_2 своєї вини у вчиненні даного злочину, їх вина підтверджується дослідженими судом письмовими матеріалами кримінальної справи в їх сукупності.

Згідно довідки про заробітну плату та інші прибутки №6 від 6 січня 2006 року ОСОБА_2 працював робітником у ВПП "Атлант" і в період часу зі 01 липня 2005 року по 30 грудня 2005 року отримав заробітну плату у загальному розмірі 11 500 грн. (а. с.78, т. 20).

Відповідно до повідомлення управління Пенсійного фонду України в Ковпаківському районі м. Суми ОСОБА_2 працював у ВПП "Атлант" з липня по грудень 2005 року включно і отримував заробітну плату в розмірі 310 - 322 грн. на місяць (а. с. 32-33, т. 31).

Згідно договору купівлі-продажу автомобіля №6204 від 10 січня 2006 року, укладеного між Акціонерним товариством "Українська автомобільна корпорація" та ОСОБА_2, останній придбав автомобіль "ЗАЗ Daеwoo" вартістю 40 500 грн. (а. с. 91-92, т. 20).

У відповідності до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_43 від 10 січня 2006 року ОСОБА_2 зареєстрував вищевказаний транспортний засіб на своє ім'я за номером НОМЕР_8 (а. с. 93, т. 20).

Згідно договору №185 від 10 січня 2006 року, укладеного між АКБ "Імексбанк" і ОСОБА_2, останньому було надано кредит для придбання автомобіля "ЗАЗ Daеwoo" в сумі 34 425 грн., зі сплатою 18 % річних з кінцевим терміном повернення 08 січня 2011 року (а. с. 94-96, т. 20).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитом ОСОБА_2 передав придбаний автомобіль в заставу банку за договором від 11 січня 2006 року (а. с. 97, т. 20).

Згідно договору страхування №6-ТР від 10 січня 2006 року ОСОБА_2 застрахував транспортний засіб у ЗАТ СК "Примор'є" (а. с.105-107 т. 20).

У відповідності до висновку судової почеркознавчої експертизи №4 від 14 лютого 2008 року підписи у графі "директор" в довідці №6 від 06 січня 2006 року виконані не ОСОБА_23, не ОСОБА_26, а іншою особою (особами) (а. с. 51-58, т. 31).

Отже, суд вважає, що вина підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні даного злочину в судовому засіданні знайшла своє підтвердження в повному обсязі.

Постановою Білопільського районного суду Сумської області від 13 лютого 2014 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_1 звільнено від відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 222 КК України, у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, встановлених ст. 49 КК України.

Дії підсудного ОСОБА_2 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 358 КК України як підроблення документів, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно, за попередньою змовою групою осіб та за ч. 3 ст. 358 КК України як використання підроблених документів.

Крім того, органами досудового слідства дії підсудного ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 2 ст. 27 - ч. 1 ст. 222 КК України як шахрайство з фінансовими ресурсами, кваліфікуючими ознаками якого є вчинення злочину повторно.

Однак, суд не може погодитись з даною кваліфікацією, оскільки диспозиція ч. 1 ст. 222 КК України взагалі не містить такої кваліфікуючої, як повторність.

Крім цього, в судовому засіданні належних і допустимих докзів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 вказаного злочину повторно не здобуто. Отже, така кваліфікуюча ознаки як повторність, підлягає виключенню із обвинувачення ОСОБА_2

Таким чином, суд кваліфікує дії підсудного ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 222 КК України як шахрайство з фінансовими ресурсами, вважаючи доведеною вину підсудного у вчиненні даного злочину.

Санкції статей кримінального закону на момент вчинення злочинів передбачали наступні покарання:

ч. 2 ст. 358 КК України - обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк;

ч. 3 ст. 358 КК України - штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років;

ч. 1 ст. 222 КК України - штраф від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеження волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

У відповідності до ч. ч. 2, 3 ст. 12 КК України злочини, передбачені ч. 3 ст. 358, ч. 1 ст. 222 КК України, відносяться до категорії злочинів невеликої тяжкості, а злочин, передбачений ч. 2 ст. 358 КК України, -є злочином середньої тяжкості.

Згідно п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

три роки у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від кримінального покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про звільнення ОСОБА_2 від кримінального покарання за ч. 2, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 222 КК України на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв'язку із закінченням встановлених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

Постановою Білопільського районного суду від 13 лютого 2014 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 222 КК України у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності за вказані злочини, встановлених ст. 49 КК України.

При призначенні виду і міри покарання ОСОБА_1, суд враховує ступінь тяжкості, вчинених ним злочинів та їх суспільну небезпеку, причини, що спонукали останнього на вчинення злочинів, особу підсудного, який позитивно характеризується за місцем проживання, і згідно ст. 89 КК України є несудимим.

Обставин, що згідно ст. ст. 66, 67 КК України обтяжують чи пом'якшують покарання підсудному, в судовому засіданні не встановлено.

За таких обставин суд вважає, що справедливим та законним для ОСОБА_1 буде покарання, призначене в межах санкції ч. 3 ст. 189 КК України, у виді позбавлення волі з конфіскацією майна та за ч. 2 ст. 189 КК України - у виді позбавлення волі, так як менш суворе покарання буде недостатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Остаточне покарання підсудному слід призначити на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, більш суворим.

Призначаючи вид та міру покарання підсудному ОСОБА_2 суд враховує ступінь тяжкості скоєних ним злочинів, а також особу підсудного, який за місцем проживання характеризується позитивно.

До пом'якшуючих відповідальність обставин суд відносить перебування на утриманні у підсудного ОСОБА_2 двох малолітніх дітей: ОСОБА_144, ІНФОРМАЦІЯ_12 та ОСОБА_145, ІНФОРМАЦІЯ_13, а також те, що підсудний до кримінальної відповідальності притягується вперше.

Визначених ст. 66 КК України обставин, які б обтяжували покарання підсудного, в судовому засіданні не встановлено.

Таким чином, суд вважє, що для вправлення підсудного ОСОБА_2 і попередження вчинення ним нових злочинів справедливим і достатнім за ч. 2 ст. 189 КК України буде покарання, призначене в межах санкції статі у виді позбавлення волі, згідно ст. 75 КК України з випробуванням, з встановленням іспитового строку та покладенням визначених ст. 76 КК України обмежень.

На досудовому слідстві потерпілий ОСОБА_7 заявив до підсудного ОСОБА_1 цивільний позов про стягнення 700 грн. матеріальної шкоди і 3 000 грн. моральної шкоди (а. с. 44, т. 6).

В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_7 просив стянути з підсудного в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000 грн., відмовившись від стягнення 700 грн. матеріальної шкоди.

Підсудний ОСОБА_1 позовні вимоги ОСОБА_7 не визнав.

Заслухавши підсудного, потерпілого, прокурора, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями, бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Судом встановлено, що внаслідок злочинних дій підсудного ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_7 завдана моральна шкода, яка полягає у перенесеному моральному болі та стражданнях, яких він зазнав внаслідок висунення підсудним незаконних вимог щодо сплати коштів за пошкоджений його сином ОСОБА_6 автомобіль.

На підставі викладеного, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи характер і обсяг душевних страждань потерпілого, а також і те, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, гідності особи, а тому суд вважає за необхідне стягнути з підсудного ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_7 моральну шкоду в сумі 500 грн.

В задоволенні решти позовних вимог потерпілого ОСОБА_7 про стягнення з підсудного ОСОБА_1 моральної шкоди суд вважає за необхідне відмовити.

Потерпілий ОСОБА_4 заявив до підсудного ОСОБА_1 цивільний позов про стягнення 88 000 грн. матеріальної шкоди, з них - 80 000 грн. за незаконно привласнену квартиру, розташовану в АДРЕСА_13, та 8 000 грн. за отриманий під примусом підсудного кредит з відсотками, а також 20 000 грн. моральної шкоди.

В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4 заявлений позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити.

Підсудний ОСОБА_1 позов потерпілого ОСОБА_4 не визнав.

Заслухавши учасників процесу, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали справи та оцінивши їх в сукупності, суд вважає, що позов потерпілого підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У відповідності до звіту про оцінку майна можлива ринкова вартість квартири АДРЕСА_13, на момент вчинення злочину становила 43 376 грн. (а. с. 89-114, т. 11).

Доводи потерпілого ОСОБА_4 стосовно того, що на момент продажу вищевказана квартира коштувала 80 000 грн. нічим не підтверджені.

Таким чином, суд приходить до висновку про стягнення з підсудного ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_4 43 376 грн., що дорівнює ймовірній вартості квартири останнього на момент вчинення злочину.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення з підсудного в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 8 000 грн. за отриманий під примусом кредит з відсотками, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно заяви позичальника №DNH4НР94480307 від 15 серпня 2006 року ЗАТ КБ "ПриватБанк" надав ОСОБА_4 кредит на придбання комп'ютерної техніки та сплату комісії банку і ТОВ "ПриватКредит" за консультативні послуги в сумі 6 500 грн. на строк 24 місяці до 15 серпня 2008 року включно з умовами сплати відсотків за його користування в сумі 2,09% у місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, шляхом перерахування коштів у сумі 5 000 грн. на рахунок ОСОБА_37 у СФ АТ "ВаБанк" (а. с. 179, т. 10). Вказану суму кредитних коштів ОСОБА_37 зняв готівкою і передав підсудному ОСОБА_1

Разом з цим, на підтвердження своїх позовних вимог потерпілий ОСОБА_4 не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що він поніс будь-які витрати, пов'язані з поверненням банківській установі кредитних коштів та відсотків за користування ними. Навпаки, потерпілий ОСОБА_4 суду показав, що кредит банку не сплачував.

За таких обставин суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_1 8 000 грн. за отриманий під примусом кредит і відсотки слід відмовити.

Таким чином, стягненню з підсудного ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_4 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди підлягають кошти в сумі 43 376 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди суд вважає за необхідне відмовити.

Суд також вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 20 000 грн. підлягають задоволенню частково, в сумі 7 000 грн.

До такого висновку суд приходить, враховуючи наступне.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями, бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Як встановлено в судовому засіданні, внаслідок злочинних дій ОСОБА_1 ОСОБА_4 була завдана моральна шкода, яка полягає у перенесеному моральному болі та стражданнях, яких він зазнав внаслідок висунення підсудним незаконних вимог щодо сплати коштів за пошкоджений автомобіль, що потягли за собою примусову передачу у власність підсудного належної потерпілому квартири.

Таким чином, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи характер і обсяг душевних страждань потерпілого, а також і те, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, гідності особи, суд вважає за необхідне стягнути з підсудного ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 7 000 грн.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди, суд вважає за необхідне відмовити.

Потерпілий ОСОБА_13 заявив до підсудного ОСОБА_1 цивільний позов про стягнення матеріальної шкоди в сумі 40 000 грн. що складається з вартості отриманого ним кредиту та відсотків за користування ним (а. с. 180. т. 9).

Підсудний ОСОБА_1 вищевказаний позов не визнав.

Заслухавши учасників процесу, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали кримінальної справи та оцінивши їх в сукупності, суд приходить до висновку, що позов потерпілого ОСОБА_13 задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.

Відповідно до договору №001-18024-101106 від 10 листопада 2006 року ТОВ КБ "Дельта" надало ОСОБА_13 кредит у загальній сумі 10 185 грн. на придбання товару згідно з переліком, що зазначений у рахунку-фактурі №10/11/06 від 10 листопада 2006 року, та оплату послуг банку за надання кредиту, строком на 36 місяців, з кінцевим терміном повернення 09 листопада 2009 року (а. с. 200-203, т. 9).

Як підтвердив у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_13, кредитні кошти банківській установі він не повертав.

Інших належних і допустимих доказів на підтвердження того, що потерпілий ОСОБА_13 поніс будь-які витрати, пов'язані з відшкодуванням банківській установі кредитних коштів та відсотків за користування ними, суду не надано.

За таких обставин, суд вважає, що у задоволенні позову потерпілого ОСОБА_13 про стягнення з підсудного ОСОБА_1 матеріальної шкоди в сумі 40 000 грн. необхідно відмовити в повному обсязі.

На досудовому слідстві до підсудного ОСОБА_1 були також заявлені наступні цивільні позови:

- ОСОБА_6 про стягнення 19 086 грн., з яких 9 086 грн. - матеріальна шкода і 10000 грн. - моральна шкода (а. с. 44, т. 6);

- ОСОБА_8 про стягнення 30 000 грн., з яких 10 000 грн. - матеріальна шкода і 20 000 грн. - моральна шкода (а. с. 76, т. 7);

- ОСОБА_9 про стягнення 200 грн. матеріальної шкоди (а. с. 44, т. 8);

- ОСОБА_10 про стягнення 10 260 грн., з яких 6 260 грн. - матеріальна шкода та 4 000 грн. - моральна шкода (а. с. 181, т. 8).

- ОСОБА_11 про стягнення 28 009 грн. матеріальної шкоди (а. с. 66, т. 9);

- ОСОБА_12 про стягнення 750 грн. матеріальної шкоди (а. с. 78, т. 9);

- ОСОБА_14 про стягнення 35 000 грн. з яких 23 000 грн. - матеріальна шкода і 12 000 грн. - моральна шкода (а. с. 204, т. 13);

- ОСОБА_15 про стягнення 8 000 грн. моральної шкоди (а. с. 185, т. 11).

В судовому засіданні потерпілі ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 від заявлених на досудовому слідстві позовів відмовились.

Також, на досудовому слідстві потерпілий ОСОБА_43 заявив до підсудного ОСОБА_1 цивільний позов: про стягнення 4 000 грн. матеріальної шкоди і 3 000 грн. моральної шкоди (а. с. 19, т. 9).

В судове засідання потерпілий не з'явився, надавши письмову заяву про розгляд справи в його відсутність.

Підсудний ОСОБА_1 вищевказаний позов не визнав.

Заслухавши учасників процесу, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали кримінальної справи та оцінивши їх у сукупності, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні доведено, що злочинними діями ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_43 було завдано матеріальну шкоду в сумі 7 742 грн.

Таким чином, виходячи з положень ч. 1 ст. 1166 ЦК України, якою визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, суд вважає, що позов потерпілого ОСОБА_43 про стягнення з підсудного ОСОБА_1 4 000 грн. матеріальної шкоди підлягає задоволенню в повному обсязі.

Що стосується позовних вимог потерпілого ОСОБА_43 про стягнення з підсудного ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 3 000 грн. суд вважає, що вони підлягають частковому задоволенню, в сумі 1 000 грн., оскільки, на думку суду, саме на таку суму потерпілому була завдана моральна шкода, яка виразилась у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього підсудного ОСОБА_1

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_43 про стягнення з підсудного ОСОБА_1 моральної шкоди суд вважає за необхідне відмовити.

Також, на досудовому слідстві потерпілий ОСОБА_24 заявив до підсудних ОСОБА_1 і ОСОБА_2 цивільний позов про стягнення 9 000 грн., з яких 8 000 грн. - матеріальна шкода і 1 000 грн. - моральна шкода (а. с. 178, т. 6).

В судове засідання потерпілий не з'явився, надав письмову заяву про розгляд справи без його участі.

Підсудні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначений вище цивільний позов потерпілого ОСОБА_24 не визнали.

Заслухавши учасників процесу, суд приходить до наступних висновків.

Згідно договору №СУ-1/0039/06/295 від 27 березня 2006 року, укладеного між Кредитною спілкою "Перше кредитне товариство" і ОСОБА_24, останньому було надано кредит в сумі 4 000 грн. на придбання корпусних меблів строком на 24 місяці, за умови щомісячної сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 0,164 відсотки від суми залишку по кредиту, за кожний день користування кредитом (а. с. 174-175, т. 4).

Судом не здобуто належних і допустимих доказів на підтвердження того, що потерпілий ОСОБА_24 поніс будь-які витрати на повернення банку кредитних коштів і процентів за вищевказаним кредитним договором, а тому його позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди в сумі 8 000 грн. задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_24 про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 1 000 грн., то суд вважає, що вони підлягають задоволенню частково.

До такого висновку суд приходить, враховуючи наступне.

Згідно ч. 1 ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями, бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Суд вважає, що злочинними діями підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_24 була завдана моральна шкода, яку суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи характер і обсяг душевних страждань потерпілого, оцінює в 700 грн.

У задоволенні решти позовних вимог потерпілого про стягнення з підсудного ОСОБА_1 і ОСОБА_2 моральної шкоди суд вважає за необхідне відмовити.

Також, представник потерпілих ОСОБА_16 заявив до підсудного ОСОБА_1 цивільний позов, який неодноразово змінював і уточнював, востаннє 12 лютого 2014 року (а. с. 75, т. 61).

Згідно своїх останніх уточнених позовних вимог ОСОБА_16 просив:

1) визнати незаконними договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, розташованих в АДРЕСА_17, від 14 липня 2006 року;

2) всі боргові зобов'язання по вказаній власності на момент передачі її представнику потерпілих покласти на ОСОБА_1;

3) стягнути з ОСОБА_1 781 000 грн. матеріальної шкоди, завданої злочином;

4) стягнути з ОСОБА_1 38 057 грн. страхового відшкодування за згорілий будинок.

Підсудний ОСОБА_1 зазначений позов представника потерпілих не визнав.

Заслухавши учасників процесу, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши письмові матеріали кримінальної справи, суд приходить до висновку, що зазначений вище позов задоволенню не підлягає в повному обсязі, зважаючи на те, що вина підсудного ОСОБА_1 у вчиненні злочину відносно ОСОБА_89 та ОСОБА_90, представником яких є ОСОБА_16, у судовому засіданні не знайшла свого підтвердження.

Крім того, в ході досудового слідства були заявлені наступні цивільні позови:

- ЗАТ "Альфа банк" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по укладеному з ОСОБА_11 кредитному договору №400138762 від 28 липня 2006 року в сумі 6 386 грн. 84 коп., з яких 2 265 грн. 56 коп. - сума прямих збирків, 296 грн. 74 коп. - проценти за користування кредитом і 631 грн. 12 коп. - комісія за користування кредитом (а. с. 217-220, т. 23);

- ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі Сумської філії про стягнення з ОСОБА_1 39 672 грн. 48 коп. (а. с. 226-227, т. 23);

- ЗАТ СК "Примор'є" про стягнення з ОСОБА_1, особи, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, та ОСОБА_53 43 826 грн. 35 коп. (а. с. 250, т. 23);

- КС "Перше кредитне товариство" про стягнення з ОСОБА_107 9 024 грн. 67 коп., ОСОБА_108 про стягнення 8 972 грн. 77 коп.; ОСОБА_54 про стягнення 3 202 грн. 80 коп.; ОСОБА_109 про стягнення 9 466 грн. 53 коп.; ОСОБА_49 про стягнення 5 988 грн. 88 коп., ОСОБА_110 про стягнення 14 575 грн. 94 коп.; ОСОБА_24 про стягнення 9 077 грн. 09 коп.; ОСОБА_11 про стягнення 5 845 грн. 82 коп., ОСОБА_111 про стягнення 24 172 грн. 73 коп.; ОСОБА_112 про стягнення 9 947 грн. 80 коп.; ОСОБА_113 про стягнення 5 685 грн. 64 коп.

В судові засідання представники цивільних позивачів: ЗАТ "Альфа банк", ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі Сумської філії, ЗАТ СК "Примор'є", КС "Перше кредитне товариство" жодного разу не зявились, хоча належним чином повідомлялись про час, день і місце розгляду справи, заяви про розгляд справи в їх відсутність суду не надали.

Прокурор Топоркова О. Б. в судових дебатах просила залишити позови зазначених вище цивільних позивачів без розгляду, роз'яснивши останнім право на звернення до суду з аналогічними позовами в порядку цивільного судочинства.

Заслухавши учасників процесу, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали кримінальної справи та оцінивши їх в сукупності суд приходить до наступних висновків.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, суд залишає заяву без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

У відповідності до інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2012 року суд не повинен з'ясовувати причини неявки належним чином повідомленого позивача в судове засідання і це не може бути підставою для скасування постановленої ним ухвали про залишення заяви без розгляду.

Враховуючи вищевикладене, та приймаючи до уваги, що належним чином сповіщені про час, день та місце розгляду справи позивачі у судове засідання не з'явились, заяви про розгляд справи, зокрема цивільних позовів, в їх відсутність також не надали, суд вважає необхідним, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України позовні заяви ЗАТ "Альфа банк", ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі Сумської філії, ЗАТ СК "Примор'є", КС "Перше кредитне товариство" залишити без розгляду, роз'яснивши при цьому цивільним позивачам, що залишення позовних заяв без розгляду не позбавляє їх права на повторне звернення до суду з аналогічними позовами в порядку цивільного судочинства.

Крім того, ТОВ КБ "Дельта" звернувся до суду з позовом про стягнення з підсудного ОСОБА_1 234 687 грн. 76 коп. заборгованості за наступними кредитними:

1) №003-18024-121006 від 12 жовтня 2006 року, укладеного з ОСОБА_14, в сумі 5 235 грн.;

2) №001-18024-191006 від 19 жовтня 2006 року, укладеного з ОСОБА_114, в сумі 52 806грн. 76 коп.;

3) №002-18024-201006 від 20 жовтня 2006 року, укладеного із ОСОБА_115, в сумі 9 411 грн. 63 коп.;

4) №001-18024-241006 від 24 жовтня 2006 року, укладеного з ОСОБА_22, в сумі 72 336 грн. 52 коп.;

5) №001-18024-091106 від 09 листопада 2006 року, укладеного з ОСОБА_116, в сумі 24 212 грн. 95 коп.;

6) №001-18024-101106 від 10 листопада 2006 року, укладеного з ОСОБА_13, в сумі 33 876 грн. 61 коп.;

7) №001-18024-151106 від 15 листопада 2006 року, укладеного з ОСОБА_117, в сумі 6 648 грн. 39 коп.;

8) №001-18000-281106 від 28 листопада 2006 року, укладеного з ОСОБА_54, в сумі 7 181 грн. 43 коп.;

9) №005-18024-221206 від 22 грудня 2006 року, укладеного з ОСОБА_118, в сумі 22 978 грн. 47 коп. (а. с. 206-211, т. 23).

Підсудний ОСОБА_1 вищевказаний позов ТОВ КБ "Дельта" не визнав у повному обсязі.

Заслухавши учасників процесу, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні не встановлена причетність підсудного ОСОБА_1 до укладення ОСОБА_114, ОСОБА_115, ОСОБА_22, ОСОБА_116, ОСОБА_117 та ОСОБА_118 кредитних договорів із ТОВ КБ "Дельта". Не пред'являлось ОСОБА_1 таке обвинувачення і органами досудового слідства.

А тому у задоволенні позовних вимог ТОВ КБ "Дельта" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами, укладеними з ОСОБА_114, ОСОБА_115, ОСОБА_22, ОСОБА_116, ОСОБА_117 та ОСОБА_118, у загальній сумі 188 394 грн. 72 коп. слід відмовити, роз'яснивши позивачу його право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства з позовами про стягнення боргу до вищевказаних осіб.

Стосовно заборгованості по наступним кредитним договорам: №003-18024-121006 від 12 жовтня 2006 року, укладеному із ОСОБА_14, у сумі 5 235 грн., №001-18000-281106 від 28 листопада 2006 року, укладеному з ОСОБА_54, у сумі 7 181 грн. 43 коп. та №001-18024-101106 від 10 листопада 2006 року, укладеному з ОСОБА_13 у сумі 33 876 грн. 61 коп., то ці позовні вимоги також задоволенню не підлягають, зважаючи на те, що згідно повідомлень АТ "Дельта Банк" вказана заборгованість відсутня.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ТОВ КБ "Дельта" в повному обсязі.

Крім того, заступник прокурора Сумської області заявив до підсудного ОСОБА_1 цивільний позов про стягнення на користь Управління Державного казначейства України в Сумській області для перерахування Сумській обласній клінічній лікарні коштів, витрачених на лікування потерпілого ОСОБА_15, у сумі 1 401 грн. 60 коп.

Судом встановлено, що на лікування потерпілого ОСОБА_15 внаслідок злочинних дій ОСОБА_1 було витрачено 1 401 грн. 60 коп., що підтверджується довідкою КЗ Сумська обласна клінічна лікарня від 04 квітня 2008 року (а. с. 283, т. 23).

Згідно ч. 1 ст. 93-1 КПК України в редакції Закону 1960 року кошти, витрачені закладом охорони здоровя на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину, за винятком завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, стягуються судом при постановленні вироку за позовом закладу охорони здоровя, органу Міністерства фінансів України або прокурора в порядку, передбаченому ст. 28 та ч. другою і третьою статті 93 цього Кодексу.

Таким чином, вищевказаний позов заступника прокурора Сумської області необхідно задовольнити в повному обсязі і стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління Державного казначейства України в Сумській області для перерахування Сумській обласній клінічній лікарні кошти, витрачені лікування потерпілого ОСОБА_15, у сумі 1 401 грн. 60 коп.

Стосовно судових витрат у даній кримінальній справі суд приходить до наступних висновків.

Згідно ч. ч. 1 - 3 ст. 93 КПК України 1960 року судові витрати покладаються на засуджених, крім сум, що видані і мають бути видані перекладачам, або приймаються на рахунок держави.

При визнанні підсудного винним суд постановляє стягти з нього судові витрати. В тому разі, якщо винними буде визнано декількох осіб, суд постановляє, в якому розмірі повинні бути стягнені витрати з кожного з них, ураховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан засудженого.

Якщо підсудний буде визнаний винним, але звільнений від покарання, суд має право покласти на нього судові витрати.

Під час досудового розслідування кримінальної справи проводились судові товарознавчі експертизи, під час яких вирішувалось питання щодо визначення вартості належних ОСОБА_6 куртки і телефону "Моторола". Загальна вартість цих експертиз складає 235 грн. 40 коп. У зв'язку із доведеністю вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину відносно ОСОБА_6 вказана сума підлягає стягненню з підсудного на користь НДЕКЦ при УМВС України в Сумській області (а. с. 52, 61, т. 6).

Крім того, стягненню з ОСОБА_1 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Сумській області підлягає вартість судової автотехнічної експертизи у сумі 91 грн., яка була проведена під час досудового слідства з метою доведення вини останнього у вчиненні злочину відносно ОСОБА_9, оскільки вина підсудного була доведена в судовому засіданні (а. с. 70. т. 60).

Стягненню з підсудного ОСОБА_1 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Сумській області підлягають також судові витрати за проведення судових почеркознавчих експертиз в загальній сумі 2 031 грн. 25 коп. (а. с. 123, т. 8, а. с. 68, т. 31).

Крім того, з підсудного ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь НДЕКЦ при УМВС України в Сумській області витрати за проведення судової балістичної експертизи в сумі 405 грн. 64 коп. (а. с. 220, т. 29).

Також у судовому засіданні була доведена вина ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину відносно ОСОБА_24 по епізоду №5. Уз в'язку з цим стягненню з підсудних в дольовому порядку на користь НДЕКЦ при УМВС України в Сумській області підлягають витрати за проведення судової автотехнічної експертизи в сумі 406 грн. 65 коп., тобто, по 203 грн. 33 коп. з кожного (а. с. 192, т. 6).

Окрім цього, під час досудового слідства проводилась судова почеркознавча експертиза. Зважаючи на те, що вина підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у підробленні документів знайшла своє підтвердження в судовому засіданні, то витрати, пов'язані з її проведенням у сумі 8 223 грн. 12 коп. необхідно стягнути в дольовому порядку з підсудних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Сумській області, тобто по 4 111 грн. 56 коп. з кожного (а. с. 49, т. 31).

В ході досудового слідства проводилась судова пожежно-технічна експертиза по факту підпалу будинку, розташованого по АДРЕСА_17 в ніч із 7 на 8 листопада 2007 року, вартість якої складає 2 281 грн. 78 коп. Однак, зважаючи на те, що підсудному ОСОБА_1 обвинувачення в умисному вчиненні підпалу вищевказаного будинку не пред'являлось, витрати, пов'язані із дослідченням доказів за цим фактом приймаються за рахунок держави (а. с. 85, т. 24).

Таким чином, з підсудного ОСОБА_1 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Сумській області необхідно стягнути судові витрати за проведення експертиз в загальній сумі 7 078 грн. 18 коп.

Стягненню з ОСОБА_2 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Сумській області підлягають кошти за проведення судових експертиз у загальному розмірі 4 314 грн. 89 коп.

Питання про речові докази суд вирішує у відповідності до ст. 81 КПК України в редакції 1960 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 323, 324 КПК України 1960 року, суд

З А С У Д И В:

ОСОБА_1 визнати винним:

1) За ч. 1 ст. 146 КК України і призначити покарання за цим законом у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_1 від призначеного йому за ч. 1 ст. 146 КК України покарання у зв'язку із закінченням передбачених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

2) За ч. 2 ст. 190 КК України і призначити йому покарання за цим законом у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_1 від призначеного йому за ч. 2 ст. 190 КК України покарання у зв'язку із закінченням передбачених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

3) За ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України і призначити йому покарання за цим законом у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_1 від призначеного йому за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України покарання у зв'язку із закінченням передбачених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

4) За ч. 3 ст. 357 КК України і призначити йому покарання за цим законом у виді 3 (трьох) місяців арешту.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_1 від призначеного йому за ч. 3 ст. 357 КК України покарання у зв'язку із закінченням передбачених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

5) За ч. 2 ст. 358 КК України і призначити йому покарання за цим законом у виді 1 (одного) року 6 (шести) місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_1 від призначеного йому за ч. 2 ст. 358 КК України покарання у зв'язку із закінченням передбачених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

6) За ч. 3 ст. 358 КК України і призначити йому покарання за цим законом у виді 6 (шести) місяців арешту.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_1 від призначеного йому за ч. 3 ст. 358 КК України покарання у зв'язку із закінченням передбачених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

7) За ч. 1 ст. 263 КК України і призначити йому покарання за цим законом у виді 2 (двох років) 6 (шести) місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_1 від призначеного йому за ч. 1 ст. 263 КК України покарання у зв'язку із закінченням передбачених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2, ч. 3 ст. 189 КК України і призначити йому покаранная:

- за ч. 2 ст. 189 КК України у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі;

- за ч. 3 ст. 189 КК України у виді 6 (шести) років 7 (семи) місяців позбавлення волі із конфіскацією належного йому майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_1 остаточне покарання у виді 6 (шести) років 7 (семи) місяців позбавлення волі із конфіскацією належного йому майна.

ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 146 та ч. 2 ст. 209, ч. 4 ст. 190 КК України та виправдати у зв'язку із відсутністю в його діях складу злочину.

Строк покарання ОСОБА_1 відраховувати з дня затримання, тобто з 06 листопада 2007 року (а. с. 188-189, т. 32).

Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишити попередню - тримання під вартою

ОСОБА_2 визнати винним:

1) За ч. 2 ст. 190 КК України і призначити йому покарання за цим законом у виді 2 (двох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_2 від призначеного йому за ч. 2 ст. 190 КК України покарання у зв'язку із закінченням передбачених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

2) За ч. 2 ст. 15 - ч. 2 ст. 190 КК України і призначити йому покарання за цим законом у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_2 від призначеного йому за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 190 КК України покарання у зв'язку із закінченням передбачених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

3) За ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 222 КК України і призначити йому покарання за цим законом у виді 2 (двох) років обмеження волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк 1 (один) рік.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_2 від призначеного йому за ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 222 КК України основного і додаткового покарання у зв'язку із закінченням передбачених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

4) За ч. 2 ст. 358 КК України і призначити йому покарання за цим законом у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_2 від призначеного йому за ч. 2 ст. 358 КК України покарання у зв'язку із закінченням передбачених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

5) За ч. 3 ст. 358 КК України і призначити йому покарання за цим законом у виді 4 (чотирьох) місяців арешту.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_2 від призначеного йому за ч. 3 ст. 358 КК України покарання у зв'язку із закінченням передбачених ст. 49 КК України строків притягнення до кримінальної відповідальності за цей злочин.

ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України і призначити йому покарання за цим законом у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком два роки.

На підставі п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_2 не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти цей орган про зміну місця проживання і роботи та періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_2 до вступу вироку в законну силу залишити попередню - підписку про невиїзд.

Стягнути з ОСОБА_1:

- на користь ОСОБА_4 43 376 (сорок три тисячі триста сімдесят шість) гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди і 7 000 (сім тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 50 376 (п'ятдесят тисяч триста сімдесят шість) гривень, відмовивши у задоволенні решти позовних вимог потерпілого;

- на користь ОСОБА_43 4 000 (чотири тисячі) гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди і 1 000 (одну тисячу) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 5 000 (п'ять тисяч) гривень, а у задоволенні решти позовних вимог потерпілого відмовити;

- на користь ОСОБА_7 500 (п'ятсот) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, відмовивши у задоволенні решти позовних вимог потерпілого;

- на користь Управління Державного казначейства України в Сумській області для перерахування Сумській обласній клінічній лікарні 1 401 (одну тисячу чотириста одну) гривню 60 копійок;

- на користь НДЕКЦ при УМВС України в Сумській області 7 078 (сім тисяч сімдесят вісім) гривень 18 копійок судових витрат за проведення судових експертиз.

Стягнути з ОСОБА_2:на користь НДЕКЦ при УМВС України в Сумській області 4 314 (чотири тисячі триста чотирнадцять) гривень 89 копійок судових витрат за проведення судових експертиз.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ОСОБА_24 700 (сімсот) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог потерпілого ОСОБА_24 відмовити.

У задоволенні позову потерпілого ОСОБА_13 про стягнення з ОСОБА_1 40 000 (сорока тисяч) гривень матеріальної шкоди відмовити в повному обсязі.

У задоволенні позову представника потерпілих ОСОБА_16 до підсудного ОСОБА_1 про визнання незаконними договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_17, стягнення всіх боргових зобов'язань по вказаній власності на момент передачі її представнику потерпілих, стягнення 781 000 (сімсот вісімдесят однієї тисячі) гривень матеріальної шкоди та 38 057 (тридцяти восьми тисяч п'ятдесяти семи) гривень страхового відшкодування за згорілий будинок відмовити в повному обсязі.

У задоволенні позову ТОВ КБ "Дельта" про стягнення з ОСОБА_1 234 687 (двохсот тридцяти чотирьох тисяч шістсот восьмидесяти семи) гривень 76 копійок відмовити в повному обсязі.

Залишити без розгляду цивільні позови:

- ЗАТ "Альфа банк" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по укладеному з ОСОБА_11 кредитному договору №400138762 від 28 липня 2006 року в сумі 6 386 (шість тисяч триста вісімдесят шість) гривень 84 копійки;

- ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі Сумської філії про стягнення з ОСОБА_1 39 672 (тридцяти дев'яти тисяч шістсот семи десяти двох) гривень 48 копійок;

- ЗАТ СК "Примор'є" про стягнення з ОСОБА_1, особи, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, та ОСОБА_53 43 826 (сорока трьох тисяч вісімсот двадцяти шести) гривень 35 копійок;

- КС "Перше кредитне товариство" про стягнення з: ОСОБА_107 9 024 грн. 67 коп., ОСОБА_108 8 972 грн. 77 коп.; ОСОБА_54 3 202 грн. 80 коп.; ОСОБА_109 9 466 грн. 53 коп.; ОСОБА_49 5 988 грн. 88 коп., ОСОБА_110 14 575 грн. 94 коп.; ОСОБА_24 9 077 грн. 09 коп.; ОСОБА_11 5 845 грн. 82 коп., ОСОБА_111 24 172 грн. 73 коп.; ОСОБА_112 9 947 грн. 80 коп.; ОСОБА_113 5 685 грн. 64 коп.

Роз'яснити цивільним позивачам, що залишення позовних заяв без розгляду не позбавляє їх права на повторне звернення до суду з аналогічними позовами в порядку цивільного судочинства.

Скасувати заходи безпеки по кримінальній справі до представника потерпілих ОСОБА_16 згідно постанови Краснопільського районного суду від 24 жовтня 2008 року.

Речові докази:

1) кредитні справи на ім'я ОСОБА_6, відкриті в АКБ "Імексбанк" та ЗАТ "Альфа - Банк", які знаходяться в матеріалах кримінальної справи, залишити при справі (а. с. 135-136, т. 6);

2) аркуш паперу з текстом сум штрафів, введених ОСОБА_1, які зберігаються у відділі ресурсного забезпечення УМВС України в Сумській області, знищити (а. с. 70 - 71, т. 7);

3) документи, вказані в п. п. 1-13, 1-7 протоколу огляду від 12 березня 2008 року, що були видані сестрою ОСОБА_8 - ОСОБА_38, які знаходяться в матеріалах кримінальної справи, залишити при справі (а. с. 111, т. 7);

4) виданий ОСОБА_9 договір про повну матеріальну відповідальність, залишити в матеріалах кримінальної справи (а. с. 37, т. 8);

5) кредитні справи на ім'я ОСОБА_8 та ОСОБА_9, відкриті в Сумській філії ТОВ КБ "Володимирський", в яких маються вказані в п. п. 1-26, 1-22 протоколу огляду від 11 березня 2008 року документи, залишити в матеріалах кримінальної справи (а. с. 92-94, т. 8);

6) дані про відділення ЗАТ "Приват Банк" м. Суми, заяву позичальника ОСОБА_40 №DNK4КР94480014 від 19 травня 2006 року на отримання кредиту в сумі 3 534 грн. 70 коп. на придбання комп'ютерної техніки, повідомлення ОСОБА_40, копія довіреності НОМЕР_63 від 20 березня 2006 року на право керування автомобілем "ЗАЗ - DAWOO", реєстраційний номер НОМЕР_9 на ім'я ОСОБА_121 та ОСОБА_10, кардіограму ОСОБА_10, заяву позичальника ОСОБА_40 №DNK4КР94480014 від 19 травня 2006 року на отримання кредиту в сумі 3 534 грн. 70 коп. на придбання комп'ютерної техніки, оцінку фінансового стану позичальника ОСОБА_40, аркуш із записами номерів телефонів ОСОБА_40, копію паспорта та ідентифікаційного коду ОСОБА_40, копію свідоцтва про державну реєстрацію ПП ОСОБА_1, заяву ОСОБА_40, товарний чек ПП. ОСОБА_37 №011 на суму 300 грн., рахунок ПП ОСОБА_37 №0000499 від 17 травня 2006 року на придбання комп'ютерної техніки на суму 3 019 грн., видаткову накладну ПП ОСОБА_37 №00000715 від 22 травня 2006 року на суму 3 019 грн., акт прийому-передачі товару №DNK4КР94480014 від 19 травня 2006 року, які зберігаються у кримінальній справі, залишити при справі (а. с. 221, т. 8);

7) копію позовної заяви особи, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження до ОСОБА_43 13 652 грн. 82 коп., копію листа особи, матеріали кримінальної справи відносно якої виділені в окреме провадження, до ОСОБА_43 із пропозицією вирішення фінансових питань, копію розрахунку ОСОБА_1 по вартості пошкодженого автомобіля та простою, копію розписки ОСОБА_1 про отримання 7 742 грн., копію квитанції про сплату ОСОБА_43 280 грн. в ТОВ "Ікар ВМЗ сервіс" для визначення вартості пошкодження автомобіля НОМЕР_1, копію аркуша із записної книжки ОСОБА_43, в якій маються записи ОСОБА_42 та співробітника ДАІ, який виїжджав на місце пригоди, копію постанови суду від 20 червня 2006 року про накладення штрафу на ОСОБА_43, копію супровідного листа із Зарічного районного суду м. Суми, які зберігаються у кримінальній справі, залишити при справі (а. с. 15, т. 9);

8) матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи №739 від 23 липня 2006 року відносно ОСОБА_11 за фактом ДТП на автодорозі Київ - Суми - Юнаківка, які зберігаються у кримінальній справі, залишити при справі (а. с. 91, т. 9);

9) кредитну справу на ім'я ОСОБА_11, відкриту в СФ ЗАТ КБ "ПриватБанк", кредитну справу на ім'я ОСОБА_49, відкриту в СФ ЗАТ КБ "ПриватБанк"; кредитну справу на ім'я ОСОБА_11, відкриту в ЗАТ "Альфа-Банк", які зберігаються у кримінальній справі, залишити при справі (а. с. 160. т. 9);

10) кредиту справу, відкриту в Сумській філії ЗАТ КБ "ПриватБанк" на ім'я ОСОБА_54, яка зберігається у кримінальній справі, залишити при справі (а. с. 47, т. 10);

11) кредитні справи, відкриті в КС "Перше кредитне товариство", на ім'я: ОСОБА_24, ОСОБА_122, ОСОБА_123, ОСОБА_111, ОСОБА_125, ОСОБА_11, ОСОБА_59, ОСОБА_49, ОСОБА_54, ОСОБА_1, ОСОБА_112, ОСОБА_110, ОСОБА_109, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_113, ОСОБА_128, ОСОБА_129, ОСОБА_130, ОСОБА_131, ОСОБА_63, ОСОБА_2, ОСОБА_132, ОСОБА_133, ОСОБА_134, ОСОБА_135, ОСОБА_136, які зберігаються в матеріалах кримінальної справи, залишити при справі (а. с. 81, т. 10);

12) кредитну справу, відкриту СФ ЗАТ КБ "ПриватБанк" на ім'я ОСОБА_4, яка зберігається у кримінальній справі, залишити при справі (а. с. 192, т. 10);

13) матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_4 за фактом дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 10 вересня 2006 року в м. Суми на перехресті вулиць Роменської та Лисенка, які зберігаються в матеріалах кримінальної справи, залишити при справі (а. с. 215, т. 10);

14) матеріали адміністративної справи Зарічного районного суду м. Суми №3-12125/2006 відносно ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП; матеріали адміністративної справи №3-15023/06 від 28 вересня 2006 року відносно ОСОБА_137 за фактом ДТП, що мало місце 05 вересня 2006 року в м. Суми на вул. Металургів; матеріали адміністративної справи Зарічного районного суду м. Суми №3-14999/2006 року відносно ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП, які зберігаються в матеріалах кримінальної справи, залишити при справі (а. с. 16, 39, 78, т. 12);

15) вилучені в КБ "Дельта Банк" наступні документи: кредитний договір №003-18024-121006 від 12 жовтня 2006 року на ім'я ОСОБА_14, анкету позичальника, копію паспорта ОСОБА_14, рахунок-фактуру ПП ОСОБА_1 №12/10/06 року на суму 8 7331 грн., кредитний договір №001-18024-191006 від 19 жовтня 2006 року на ім'я ОСОБА_114, анкету позичальника, копію паспорта ОСОБА_114, рахунок-фактуру ПП ОСОБА_1 №18/10-01 на суму 9 999 грн., рахунок-фактуру ПП ОСОБА_1 №18/10-01 на суму 7 534 грн., квитанцію до прибуткового касового ордеру ПП ОСОБА_1 від 19 жовтня 2006 року, накладну ПП ОСОБА_1 №1910/01 від 19 жовтня 2006 року на суму 17 533 грн., кредитний договір №002-18024-201006 від 20 жовтня 2006 року на ім'я ОСОБА_115, анкету позичальника, копію паспорта ОСОБА_115, договір поруки ОСОБА_139, копію паспорта ОСОБА_139, рахунок-фактуру ПП ОСОБА_1 №20/10/06 року на суму 2 400 грн., кредитний договір №001-18024-241006 від 24 жовтня 2006 року на ім'я ОСОБА_22, анкету позичальника, копію паспорта ОСОБА_22, рахунок-фактуру №24/10/06 року ПП ОСОБА_1 на суму 18 971 грн., кредитний договір №001-18024-311006 від 31 жовтня 2006 року на ім'я ОСОБА_140, договір поруки на ім'я ОСОБА_141, анкету позичальника, копію паспорта ОСОБА_140, рахунок-фактуру №30/10/06 року ПП ОСОБА_1 на суму 3 240 грн., кредитний договір №003-180240031106 від 03 листопада 2006 року на ім'я ОСОБА_142, анкету позичальника, копію паспорта ОСОБА_142, накладну ПП ОСОБА_1 №0311/06 року від 03 листопада 2006 року на суму 6 100 грн., рахунок-фактуру ПП ОСОБА_1 №03/11/06 року на суму 6 100 грн.; кредитний договір №001-18024-091106 від 09 листопада на ім'я ОСОБА_116, анкету позичальника, копію паспорта ОСОБА_116, рахунок-фактуру №09/11/06 на ім'я ОСОБА_116 на суму 9 600 грн., квитанцію до прибуткового касового ордеру на ім'я ОСОБА_116, накладну ПП ОСОБА_1 №0911/06 від 09 листопада 2006 року на суму 9 500 грн., кредитний договір №001-18024-101106 від 10 листопада 2006 року на ім'я ОСОБА_13, анкету позичальника, копію паспорта ОСОБА_13, копію довідки замість військового квитка на ім'я ОСОБА_13, рахунок-фактуру ПП ОСОБА_1 №10/11/06 на суму 9 700 грн., накладну ПП ОСОБА_1 від 13 листопада 2006 року на суму 9 700 грн., кредитний договір №001-18024-151106 від 15 листопада 2006 року на ім'я ОСОБА_117, анкету позичальника, копію паспорта ОСОБА_117, рахунок-фактуру ПП ОСОБА_1 №14/11/06 на суму 11 050 грн., накладну №1511/06 від 15 листопада 2006 року на суму 11 050 грн., кредитний договір №001-18000-281106 від 28 листопада 2006 року на ім'я ОСОБА_54, анкету позичальника, копію паспорта ОСОБА_54, копію військового квитка ОСОБА_54, договір поруки на ім'я ОСОБА_85, копію паспорта ОСОБА_85, копію ідентифікаційного коду ОСОБА_85, рахунок-фактуру ПП ОСОБА_1 №27/11/06 року на суму 18 090 грн., квитанцію ПП ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_54, кредитний договір №005-180240221206 від 22 грудня 2006 року, анкету позичальника, копію паспорта ОСОБА_118, копію свідоцтва про державну реєстрацію ПП ОСОБА_118, рахунок-фактуру ПП ОСОБА_1 №20/12/2006 року на суму 12 000 грн., накладну ПП ОСОБА_1 №2212/06 на суму 12 000, які зберігаються у матеріалах кримінальної справи, залишити при справі (а. с. 217, т. 13);

16) документи вилучені у ДПІ в м. Суми, зазначені в протоколах огляду від 08, 15 та 19 лютого 2008 року, які зберігаються у кримінальній справі, залишити при справі (а. с. 163, т. 18);

17) документи, вказані в п. п. 1-38 протоколу огляду від 29 січня 2008 року, вилучені в управлінні ДАІ при УМВС України в Сумській області, які зберігаються у кримінальній справі, залишити при справі (а. с. 218, т. 18);

18) документи, вилучені у Сумській дирекції "Райффайзенбанк Аваль" та Сумській філії АКБ "Імексбанк", перелічені в п. п. 1-59, 1-48 та 1-60 протоколу огляду від 01 березня 2008 року, які зберігаються у кримінальній справі, залишити при справі (а. с. 152, т. 20);

19) документи вилучені в СФ АКБ "Імексбанк", а саме: дозволи на право передачі транспортних засобів, придбаних в кредит третім особам, видані ОСОБА_1, ОСОБА_53, ОСОБА_27, ОСОБА_54 та ОСОБА_2, а також дані про рух коштів на кредитних рахунках ОСОБА_1, які зберігаються у кримінальній справі, залишити при справі (а. с. 231, т. 20;

20) вилучені в Сумській філії АКБ "Імексбанк" заяву на отримання кредиту ОСОБА_1 від 17 січня 2006 року, анкету позичальника на отримання кредиту для придбання товарів тривалого використання, копію паспорта ОСОБА_1, копію ідентифікаційного коду ОСОБА_1, копію свідоцтва про державну реєстрацію ОСОБА_1, копію довідки про доходи ОСОБА_1 з ДПІ м. Суми., копію протоколу засідання кредитної комісії, протокол засідання кредитної комісії, розпорядження кредитному відділу, розпорядження операційному відділу від 02 лютого 2007 року, розпорядження операційному відділу від 18 січня 2007 року, кредитний договір №195 від 18 січня 2006 року, копію кредитного договору №195, графік погашення кредиту, заяву на видачу готівки № 607 від 17 травня 2007 року на суму 25 250 грн., копії квитанцій, довідку про погашення кредиту, заяви на переказ готівки, які зберігаються у кримінальній справі, залишити при справі (а. с. 34, т. 21);

21) вилучені в Сумській філії АКБ "Імексбанк" документи, перелічені в протоколі огляду від 01 березня 2008 року, які зберігаються у кримінальній справі, залишити при справі (а. с. 243-247, т. 21);

22) документи, вилучені у приватного підприємця ОСОБА_37, зазначені в протоколі виїмки та огляду від 25 січня 2008 року, які зберігаються у кримінальній справі, залишити при справі (а. с. 29, т. 23);

23) копію дефектної відомості огляду транспортного засобу ЗАЗ-DAAWOO Т13110, державний номер НОМЕР_10, 2005 року випуску, кузов НОМЕР_44 від 06 жовтня 2006 року, яка зберігається у кримінальній справі, залишити при справі (а. с. 165, т. 23);

24) документи, вказані у п. п. 1-15 протоколу огляду предметів від 24 березня 2008 року, вилучені у КП "Сумське міське бюро технічної інвентаризації", які зберігаються у матеріалах кримінальної справи, залишити при справі (а. с. 136-139, т. 24);

25) документи, вказані у п. п. 1-24 протоколу огляду предметів від 24 березня 2008 року, вилучені у приватного нотаріуса ОСОБА_92, які зберігаються у матеріалах кримінальної справи, залишити при справі (а. с. 178-181, т. 24);

26) документи, вилучені в НАСК "Оранта", перелічені у п. п. 1-34 протоколу огляду від 21 березня 2008 року, які зберігаються у кримінальній справі, залишити при справі (а. с. 183-186, т. 26);

27) печатку та штамп ТОВ "Автобудсервіс" ЛТД, а також печатку ВПП "Атлант, які знаходяться на зберіганні у камері схову речових доказів Ковпаківського ВМ СМВ УМВС України в Сумській області, повернути власнику - ОСОБА_1 (а. с. 225, т. 27);

28) штамп ВПП "Атлант", який знаходяться на зберіганні у камері схову речових доказів Ковпаківського ВМ СМВ УМВС України в Сумській області, повернути власнику - ОСОБА_1 (а. с. 228, т. 27);

29 дискети та роздруковані на 61 аркуші текстові файли, які містились на них, вилучені за місцем проживання ОСОБА_1 та родичів останнього, які знаходяться в матеріалах кримінальної справи, залишити при справі (а. с. 130, т. 28);

30) документи, вказані у п. п. 1-88 протоколу огляду від 14 листопада 2007 року, вилучені за місцем проживання ОСОБА_1, ОСОБА_53, ОСОБА_122, ОСОБА_27, які знаходяться в матеріалах кримінальної справи, залишити при справі (а. с. 271-280, т. 28);

31) пістолет "ПГШ" - 790 калібру 9 мм, заводський НОМЕР_38, металеву викрутку та вставку до пістолету, що знаходяться на зберіганні у відділі ресурсного забезпечення УМВС України в Сумській області, знищити (а. с. 230-231, т. 29);

32) документи, вказані у п. п. 1-33 протоколу огляду від 13 листопада 2007 року, які знаходяться на зберіганні у кримінальній справі, залишити при справі ( т. 29 а. с. 249);

33) речові докази, а саме:

- аркуш білого кольору формату А-4, на якому маються рукописні записи, виконані кульковою ручкою з барвником синього кольору; сумку з тканини чорного кольору розміром 27 х 17 см., в якій знаходяться: шкіряний гаманець коричневого кольору розміром 10 х 13,5 см., в якому знаходиться: 2 візитки чорного кольору розміром 9 x 5 см., на яких міститься напис "ОСОБА_1 НОМЕР_64"; візитка, з однієї сторони якої на зеленому фоні зазначено "Такси для ВАС всегда! 062", та з іншої сторони на блакитному фоні зазначено: "ПРОДАЖА АВТОМОБИЛЕЙ т. 783-400, гарантия, сервис, кредит"; договір застави №К101050-0002 від 02 листопада 2007 року, укладений між Повним товариством ломбард "Кредитний дім" та ОСОБА_143; незаповнений бланк прибуткового касового ордеру, у правому нижньому куті якого міститься відтиск штампу, з написом: "Підприємець ОСОБА_1"; гарантійне свідоцтво на лічильник води DNN (Е-Т) QN 1,0; DNN (Е-Т) QN 1,5., заводський №0360937307, з іншої сторони гарантійного свідоцтва міститься напис, виконаний кульковою ручкою з барвником синього кольору "Магазин Роменская вертик"; лист з блокноту, на якому міститься рукописний текст, виконаний кульковою ручкою з барвником синього кольору; аркуш розміром 8,8 х 8,8 см., на якому міститься рукописний текст виконаний кульковою ручкою з барвником синього кольору, також наявний відтиск печатки лікаря, з іншої сторони наявний відтиск печатки "ОПЛАЧЕНО" та вказана дата 30 жовтня 2007 року; фіскальний чек, на якому зазначено: ПТ Ломбард "Кредитний дім" ВІД 1, Червоногвардійська, 1, РН 1819004056, ПН 317880518192, сума - 162, 00, касир ОСОБА_146, 02.11.2007, 16:18 №1164; металева ручка з написом на ній: "MADE IN UK Y.I PARKER"; пластмасова ручка жовтого кольору, з ковпачком з однієї сторони синього кольору; металева відкупорка для пляшок; 7 ключів, а саме: ключ сірого кольору, довжиною 5,5 см. із написом з обох боків "ROLAR"; ключ сірого кольору, довжиною 6 см. із написом з обох боків "YU-K1"; ключ сірого кольору, довжиною 8 см. з однієї сторони мається напис "GUARDIAN"; ключ сірого кольору, довжиною 7 см. із написом з обох боків "САМ"; ключ жовтого кольору, довжиною 9 см. з однієї сторони наявний напис "CLASS"; ключ жовто-зеленого кольору, овальної форми, без будь яких написів на ньому; ключ з основою чорного кольору, довжиною 4 см, із написом з обох боків" ІTALY", пластикову картку "Приват Банк" "Maestro" НОМЕР_45, дійсну до 03/10; пластикову картку "ПриватБанк" "Maestro" НОМЕР_46, дійсну до 04/10, дозвіл на зброю МВС України НОМЕР_47 Сумський MB, на ім'я ОСОБА_1, мешканця АДРЕСА_1, з фотокарткою; дозвіл НОМЕР_62, виданий 18 травня 2007 року на право зберігання, носіння "ПГШ - 790", К - 9 мм, НОМЕР_38, які знаходяться на зберіганні в камері схову речових доказів Ковпаківського ВМ СМВ УМВС України в Сумській області, після вступу вироку в законну силу знищити;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_48, власник: ОСОБА_1, ідентифікатор НОМЕР_49, реєстраційний НОМЕР_50, марка - 3A3-DAEWOO, модель ТІ3110, особливі відмітки: "Кредит-Аваль, відчуження заборонено", д/р НОМЕР_51, НОМЕР_52; посвідчення водія на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_14 року народження, НОМЕР_53, видане ДАІ МВС-УВС м. Суми 02 березня 1999 року, відкриті категорії транспортних засобів В, С; талон про проходження технічного огляду серії НОМЕР_9, 3A3-DAEWOO Т13110, кузов НОМЕР_55, дата проведення 18 вересня 2007 року ДВ №665618; талон до посвідчення водія серії НОМЕР_56, серії НОМЕР_57, на ім'я ОСОБА_1, виданий ДАІ м. Суми 02 березня 1999 року; (дублікат) картка фізичної особи - платника податків, в якій зазначено, що ОСОБА_1 одержав індетифікаційний номер НОМЕР_12; фотокартку розміром 7 х 10, на якій зображені ОСОБА_1 та дівчина, у верхньому лівому куті зазначено: "Февраль 2006 г"; пластикову картку "Укрсоцбанк"VISA Gold НОМЕР_58, дійсна до 04/09, видану на ім'я ОСОБА_1, мобільний телефон "SAMSUNG" із панеллю синього кольору спереду та сірого ззаду, у телефоні під акумулятором маються написи: Модель SCH - N 380, НОМЕР_65 FCC ID: НОМЕР_66. MADE IN KOREA; телефон "NOKIA 6300" IMEI НОМЕР_59, з SIM карткою "UMC", з написом цифр на якій - НОМЕР_60, номер телефону НОМЕР_61, сірого та чорного кольору; купюру номіналом 1 (один) долар США, серія та номер I 76253388 А; акумулятор до телефону "BL-4C, НОМЕР_67, НОМЕР_68; акумулятор до телефону "NOKIA " BL - 4C, НОМЕР_69; навушники до телефону, які знаходяться на зберіганні в камері схову речових доказів Ковпаківського ВМ СМВ УМВС України і Сумській області після вступу вироку в законну силу повернути власнику, ОСОБА_1;

- документи, вказані в п. п. 1-2, 6-88 протоколу огляду предметів від 14 листопада 2007 року, які знаходяться на зберіганні у кримінальній справі, залишити при справі;

- автомобіль "ЗАЗ-DAEWOO", д/н НОМЕР_18, який знаходиться на зберіганні у відділі ресурсного забезпечення УМВС України в Сумській області, повернути власнику ОСОБА_27;

- документи, вказані в п. п. 1-113 протоколу огляду предметів від 14 березня 2008 року, вилучені за місцем проживання ОСОБА_1, ОСОБА_53 та ОСОБА_27, які знаходяться на зберіганні у кримінальній справі, залишити при справі (а. с. 250, 256, 267, 268, 275, т. 29);

34) документи, вказані в п. п. 1-58 протоколу огляду предметів від 08 лютого 2008 року, вилучені в КБ "Укрсоцбанк", які знаходяться на зберіганні у кримінальній справі, залишити при справі (а. с. 214, т. 30).

Скасувати арешт з будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_17 згідно постанови старшого слідчого СУ УМВС України в Сумській області ОСОБА_147 від 22 листопада 2007 року (а. с. 190, т. 24).

Вирок може бути оскаржено до Апеляційного суду Сумської області через Білопільський районний суд Сумської області протягом п'ятнадцяти діб з моменту його проголошення, а засудженим ОСОБА_1 в той же строк з моменту отримання копії вироку суду.

Суддя: