Постанова № 38071669, 12.03.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2014 р. Справа№ 927/1527/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Смірнової Л.Г.

при секретарі Дмитрина Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника Чернігівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.01.2014р. (повний текст підписано - 20.01.2014р.)

у справі №927/1527/13 (суддя - Фесюра М.В.)

за позовом Заступника Чернігівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова

до Публічного акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго"

про стягнення збитків у розмірі 1 157 786,21 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду Чернігівської області передані позовні вимоги Заступника Чернігівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова до Публічного акціонерного товариства "Облтеплокомуненерго" про стягнення збитків у розмірі 1 157 786,21 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно в період з 20.10.2010 року по 11.09.2013 року здійснив транспортування теплової енергії до споживачів в об'ємі 56621 Гкал, та при цьому одноособово отримав дохід від транспортування теплової енергії мережами позивача.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.01.2014 року у справі №927/1527/13 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Заступник Чернігівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.01.2014 року у справі №927/1527/13 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Чернігівської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

На підставі апеляційної скарги Заступника Чернігівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері на рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.01.2014 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 06.02.2014р. порушено апеляційне провадження.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2014р., враховуючи перебування судді Гончарова С.А. у відпустці, змінено склад колегії суддів, замість судді Гончарова С.А. введено суддю Іоннікову І.А.

В судове засідання 26.02.2014р. представники відповідача не з'явилися. Про причини неявки суд не повідомлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2014 року в порядку передбаченому ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 12.03.2014 року.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.01.2014 року у справі № 927/1527/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.01.2014 року у справі № 927/1527/13.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, на балансі позивача перебуває розподільча теплова мережа довжиною 11590,8 м ( в однотрубному вимірі), яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії (котельні відповідача, розміщеної за адресою: смт.Гончарівськ вул. Танкістів, 5/124) до теплового вводу споживачів.

Згідно з преамбулою Закону України "Про теплопостачання" цей Закон визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.

Відповідно до ст..1 Закону України "Про теплопостачання" транспортування теплової енергії - це господарська діяльність, пов'язана з передачею теплової енергії (теплоносія) за допомогою мереж на підставі договору.

За приписами частин 5, 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання - споживача до теплової мережі, а споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги", статтею 19 якого унормовано, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статтею 23 цього Закону встановлено, що господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом.

Як встановлено, судом, 20.09.2012 року між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернігова та Публічним акціонерним товариством "Облтеплокомуненерго" було укладено договір на транспортування теплової енергії № 526/12 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, теплопостачальна організація (Відповідач) подає в мережі Транспортної організації (Позивач), а Транспортна організація транспортує до споживачів Теплопостачальної організації теплову енергію в обсягах, передбачених договорами та додатками до них, що укладені між Теплопостачальною організацією і споживачами Теплопостачальної організації.

Пунктом 9.1. Договору передбачено, що договір розпочинає свою дію з моменту встановлення (затвердження) у визначеному чинним законодавством України порядку Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії для Теплопостачальної організації.

Відповідно до п. 4.1 Договору, оплата за надані послуги по транспортуванню теплової енергії здійснюється на умовах безготівкового перерахування Теплопостачальною організацією Транспортній організації коштів на підставі рахунку, виставленого Транспортною організацією, але в будь-якому випадку після надходження коштів за постачання теплової енергії від споживачів Теплопостачальної організації на розрахунковий рахунок Теплопостачальної організації. Відповідно до п. 4.3. Договору, тарифи на послуги по транспортуванню теплової енергії встановлюються у відповідності до вимог чинного законодавства України. Станом на день укладання Договору тарифи встановлені рішенням № 96 виконавчого комітету Гончарівської селищної ради від 28.08.2012 року та становлять: без ПДВ 17,04 грн./Гкал; ПДВ 3,408; з ПДВ 20,448 грн./Гкал.

Прокурор з позивачем звертались до суду з позовом до ПАТ "Облтеплокомуненерго" про внесення змін до цього договору.

Оцінюючи вказаний договір та відмовляючи у внесенні змін до нього, Київський апеляційний господарський суд у постанові від 09.09.2013р. по справі № 927/529/13 прийшов до висновку , що спірний договір не розпочав свою дію, а транспортування теплової енергії відбувалося у позадоговірному порядку. Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги доводи про те, що відповідач недобросовісно виконує взяте на себе зобов'язання щодо отримання тарифів від Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері комунальних послуг, оскільки вказана обставина також не є підставою для зміни п.9.1 договору, який не суперечить законодавству та погоджений сторонами на їх власний розсуд.

Частиною 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 р. № 8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 р. №01-8/1427).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави для повторного доказування наведеної обставини (договір на транспортування теплової енергії № 526/12 від 20.09.12 не вступив в дію), адже існування даної обставини підтверджує судове рішення у спорі, що виник між тими ж сторонами (справа № 927/529/13).

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права(реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Таким чином, у вигляді реальних збитків відшкодовуються тільки ті витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті доходи, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Отже, зменшення майнових благ внаслідок невиконання зобов'язань наступає об'єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов'язань.

Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов'язань причиною. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою залучення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності.

Складовою правопорушення є сукупність чотирьох елементів: протиправної поведінки, негативних наслідків такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та настанням негативних наслідків, вини правопорушника.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).

Тобто, нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України передбачений перелік застосування потерпілою стороною заходів по забезпеченню захисту своїх порушених прав внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. ст. 33, 34 ГПК України).

З урахуванням наведених положень суд зазначає, що застосування положень ст. 224, 225 ГК України можливо лише за умови існування між сторонами господарських відносин, проте як вірно встановлено судом першої інстанції на момент виникнення у позивача умовних збитків, господарські відносини між сторонами не вступили в дію, оскільки договір на транспортування теплової енергії не розпочав своєї дії (не було затверджено порядку Національною комісією).

Щодо стягнення реальних збитків суд зауважує, що якщо одна із сторін неукладеного договору здійснить дії, спрямовані на його виконання, вона може захистити свої права, застосувавши положення глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" Цивільного кодексу України, проте такі вимоги позивачем заявлені не були.

Крім того судом першої інстанції вірно встановлено відсутність у діях відповідача складу правопорушення, оскільки позивачем не доведено та не підтверджено відповідними доказами наявність вини відповідача, протиправної поведінки та наявність причинно-правового зв'язку між правопорушенням і завданою шкодою в розмірі 1 157 786,21 грн., що у свою чергу унеможливлює задоволення позовної вимоги щодо стягнення збитків.

Також колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом було вірно встановлено відсутність у позивача права на надання послуг з транспортування теплової енергії в спірний період, оскільки ліцензію Серії АТ №572235, видану Чернігівською обласною державною адміністрацією, він отримав лише 24.06.2011р., а тарифи на транспортування були встановлені рішенням Гончарівської селищної ради № 96 лише 28.08.2012р.

Враховуючи неподання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених ним обставин справи, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення збитків у загальному розмірі 1 157 786,21 грн..

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну Заступника Чернігівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова залишити без задоволення, рішення Господарського суду Чернігівської області від 17 січня 2014 року у справі № 927/1527/13 залишити без змін.

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернігова (код 08351733, м. Чернігів вул. Любченка,19) на користь державного бюджету (р/р 31217206783002, отримувач УДКСУ м. Чернігова, код ЄДРПОУ 38054398, банк: ГУДКУ у Чернігівській області, МФО 853592, код 38054398, код бюджетної класифікації 22030001) 11 577,86 грн. (одинадцять тисяч п'ятсот сімдесят сім гривень 86 коп.) судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Матеріали справи № 927/1527/13 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

Л.Г. Смірнова