Ухвала суду № 38069476, 21.03.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

----------------------

У Х В А Л А

21 березня 2014 р.м.ОдесаСправа № 2-а-4142/11/2170

Категорія: 8.3.1. Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

доповідача, судді - Димерлія О.О.

суддів - Романішина В.Л., Єщенка О.В.

за участі секретаря - Цуцкірідзе М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Агродоктор» на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агродоктор» до Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Херсонської області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вказаним вище адміністративним позовом та, посилаючись на порушення процесуального порядку проведення та оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового законодавства, реальне настання наслідків за господарськими операціями з ПП «Арт-Сенсіс», просиву суд: скасувати податкове повідомлення-рішення Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Херсонської області (надалі - ОДПІ) від 24 червня 2011 року №0000842301 про сплату зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 32188 грн. та штрафними санкціями 8047 грн., а усього 40235 грн.; скасувати податкове повідомлення - рішення Каховської ОДПІ від 24 червня 2011 року №0000862301 про сплату зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 19993 грн. та штрафними санкціями у розмірі 4998 грн. 50 коп., а усього - 24991 грн. 50 коп.

За наслідками розгляду адміністративного позову 17 жовтня 2011 року Херсонським окружним адміністративним судом ухвалено постанову про відмову товариства з обмеженою відповідальністю «Агродоктор» (надалі - Товариство) у задоволенні адміністративного позову.

Приймаючи означене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як суб'єкт господарювання, діяв в одному сегменті ринку з ПП «Агрт-Сенсіс», повинен бути обізнаним з порядком укладення договорів та складання і оформлення первинних бухгалтерських та податкових документів, знати про обов'язок перевіряти повноваження осіб, які уклали договір, які підписали розрахункові документи, накладні, податкові накладні. Херсонський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що позивач діяв без належної обачності та обережності, встановивши господарські стосунки з особами, які мають ознаки «фіктивності» та займаються незаконною підприємницькою діяльністю.

В апеляційній скарзі Товариство, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове - про задоволення позову.

Позивач вважає, що судом першої інстанції не в повній мірі досліджено зв'язок між фактом придбання товарів та фактом подальшого їх використання у господарській діяльності позивача. Крім тог, чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правом перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів та відповідність їх господарської діяльності за угодами. Також ОДПІ не надало суду відомостей про визнання недійсними установчих документів ПП «Арт-Сенсіс».

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув та обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.

Судом встановлено, що за результатами проведеної Каховською ОДПІ позапланової невиїзної перевірки Товариства з питань правомірності формування податкового кредиту та валових операцій з ПП «Арт-Сенсіс» за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, був складений акт № 283/23/33342692 від 07.04.2011 року. В ході перевірки встановлено порушення позивачем пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також ч.1 ст.203, 215,228, 662, 655, 656 ЦК України в момент вчинення правочинів, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок чого занижено суму ПДВ на 25751 грн. за грудень 2009 року та завищено залишок від'ємного значення ПДВ по рядку 26 Декларації за грудень 2009 року на суму 6157 грн. Зазначені порушення стали підставою для прийняття податковим органом 21.04.2011 року оскаржуваних податкових-рішень №№ 0000412301, 0000422301, якими Товариство визначено податкове зобов'язання на суму 32 188 грн., штрафні (фінансові) санкції 16 094 грн. та 19 993 грн., штрафні (фінансові) санкції 9 997 грн. відповідно.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стало не підтвердження по ланцюгу постачання сплати податку на додану вартість до бюджету за всіма постачальниками.

Так, Товариство на підставі податкових накладних придбало у ПП «Арт-Сенсіс» захисні засоби рослин на загальну суму 154505,16 грн., в т.ч. ПДВ 25750,86 грн.

Актом ОДПІ від 07.02.2011 року № 126/23-6/36672270 «Про неможливість проведення перевірки контрагента ПП «Арт-Сенсіс», з питань підтвердження отриманих від платника податків ТОВ «Агродоктор» відомостей», встановлено, що ПП «Арт-Сенсіс» за юридичною адресою не знаходиться, засновник та директор підприємства заперечує будь-яку його діяльність як керівника підприємства.

Крім того, згідно акту № 3443/23-2/36672270 від 02.08.2010 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Арт-Сенсіс» з питання підтвердження правових відносин з ТОВ «СЕІЛ-ТОРГ» за грудень 2009 року, ПП Арт-Сенсіс» було порушено ч.1 ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з постачальником та покупцями в грудні 2009 року, серед яких було зокрема ПП «Арт-Сенсіс». ТОВ «СЕІЛ-ТОРГ» не має власних чи орендованих складських приміщень, відсутній технічний персонал, транспорті засоби. Тобто відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної господарської діяльності, операції з придбання товару не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, операції з оприбуткування, приймання-передачі товарів не проводилось, не підтвердження здійснення господарської діяльності. У ході перевірки встановлено відсутність поставок, передачі товарів від ТОВ «СЕІЛ-ТОРГ» приватному підприємству «Арт-Сенсіс».

Зважаючи на зазначені вище обставини, суд першої інстанції посилається на правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та робить висновок, що усі договірні відносини ПП «Арт-Сенсіс» не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а тому укладені з підприємством правочини є нікчемними.

Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції, позивач зазначає, що підставою для формування податкового кредиту є податкова накладна, видана платником податку, який поставляє товари (послуги), а тому правомірність нарахування Товариству податкового кредиту було підтверджено відповідними податковими накладними, виданими ПП «Арт-Сенсіс». Крім того, на момент здійснення операцій з позивачем, ПП «Арт-Сенсіс» було у встановленому законом порядку зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мало статус платника ПДВ, що також є вирішальним фактором для формування податкового кредиту.

Але ж з такими доводами апелянта погодитися неможливо виходячи з наступного.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат, відповідно до пп.5.2.1 п.2,пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього Закону, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (послуг) і охороною праці, у тому числі з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 9 цього Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити, які зазначені в цій статті, та в яких, крім іншого, повинно бути зазначено зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такі ж вимоги до первинних документів визначені у п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Всупереч зазначеним вище вимогам чинного законодавства, позивачем, крім податкових накладних, не були надані інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема: акти прийому-передачі товару, довіреності, документи, які підтверджують транспортування та зберігання товару.

Крім того, положеннями п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2. п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна вважається оформленою належним чином, у разі дотримання при її оформленні вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 цього Закону, Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997 року, зокрема повинна містити підпис і прізвище особи, яка склала податкову накладну, а також печатку підприємства.

Допитаний в якості свідка у кримінальній справі ОСОБА_1, пояснив, що за винагороду він погодився бути засновником та директором ПП «Арт-Сенсіс», при цьому печатку підприємства він не виготовляв та ніколи не мав її у розпорядженні, ніякої господарської діяльності від імені підприємства не здійснював, податкові накладні на ім'я він не підписував.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками Херсонського окружного адміністративного суду про те, що контрагентом Товариства - ПП «Арт-Сенсіс» були видані податкові накладні, зміст яких не відповідає вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, оскільки вони були підписані невідомою, сторонньою особою.

Таким чином, податкові накладні, на які позивач посилається як на відповідні первинні документи, що підтверджують здійснення господарських операцій з придбання засобів захисту рослин, не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, а отже бути підставою для формування податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що доказом товарності господарських операцій з придбання засобів захисту рослин, є подальше використання придбаних товарів у господарській діяльності, а саме їх продаж іншим суб'єктам господарювання.

При цьому на підтвердження цього позивачем надано копії документів, які свідчать про подальшу реалізацію товару, проте не підтверджують фактів поставок товарів саме за спірними господарськими операціями.

Відсутність належних чином оформлених первинних документів, підтверджуючих факт передачі товару, а саме: актів прийому-передачі, довіреностей, документів, які підтверджують транспортування та зберігання товару, належним чином оформлених податкових накладних, а також відсутність господарської діяльності з боку ПП «Арт-Сенсіс», спростовує твердження позивача про фактичне здійснення господарських операцій з придбання засобів захисту рослин.

Навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих контрагентом податкових накладних, не є підставою для відшкодування ПДВ, оскільки судом встановлено фіктивний характер укладених правочинів, нездійснення самих господарських операцій.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.08.2008 року по справі № 21-320во08.

Згідно ч.2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Нормами статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Враховуючи те, що угоди, укладені між ПП «Арт-Сенсіс» та Товариства були направлені на безпідставне отримання з державного бюджету відшкодування податку на додану вартість, вони є такими, що спрямовані на незаконне заволодіння майна держави.

Таким чином, є повністю обґрунтованими, такими, що відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права, які було правильно застосовано в оскаржуваному рішенні суду, висновки суду першої інстанції про те, що правочин, внаслідок якого позивачем занижений податок на прибуток і збільшені валові витрати підприємства, суперечить інтересам держави і суспільства і вважається таким, що порушує публічний порядок та відповідно до ч.2 ст.228 ЦК України є нікчемним.

Зважаючи на все вище викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при розгляді справи судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідають чинному законодавству.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки базуються на невірному трактуванні позивачем фактичних обставин норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись: ст.. ст..185, 195, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агродоктор»- залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агродоктор» до Каховської об'єднаної державної податкової інспекції Херсонської області про скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України на протязі двадцяти днів.

Суддя-доповідач:

Судді