Рішення № 38062957, 01.04.2014, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.04.2014 р. Справа № 917/195/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк Агроплюс", вул. Окружна, 11, смт. Ворзель, м. Ірпінь, Київська область, 08296, адреса для листування: офісний центр "Кубік-центр 2", вул. Старокиївська, 10 И, офіс 205, м. Київ, 04116

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Воля-Лан", с. Нижня Ланна, Карлівський район, Полтавська область, 39542

про стягнення 80 916,27 грн.

Суддя Киричук О. А.

Представники:

від позивача: Хомук С. М., дов. б/н від 16.12.2013 р.,

від відповідача: не з'явився.

Розглядається позовна заява про стягнення заборгованості за договором поставки № ПМ3010 від 29.03.2013 р. в сумі 80 916,27 грн., з яких: 47 584,08 грн. - сума основного боргу, 3 116,91 - пеня, 1 572,04 грн. - 3% річних, 9 516,82 грн. - штраф, 19 126,42 грн. - відсотки за користування товарним кредитом.

Позивач в обґрунтування позову вказує, що відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару.

Позивачем через канцелярію суду надані письмові пояснення щодо строку виконання зобов'язань відповідачем та нарахування відсотків за товарним кредитом (вх. № 3381 від 18.03.14 р.).

Відповідно до ухвал від 20.02.14 р., від 13.03.14 р. розгляд справи відкладався.

Відповідач, повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням від 17.03.14 р.

Відповідач в судове засідання не з'явився, відзив на позов не надав.

Керуючись ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу і вирішити спір за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маяк Агроплюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Воля-Лан» було укладено Договір поставки № ПМ3010 від 29.03.2013 р. (надалі - «Договір»). У відповідності до Договору позивач поставив, а відповідач отримав товар згідно видаткової накладної №64 від 12.04.2013р. на суму 35 267,28 грн.; згідно видаткової накладної №534 від 06.09.2013р. на суму 12 316,80 грн., всього отримано відповідачем товару на загальну суму 47 584,08 грн.

У відповідності до п.5.1. Договору Покупець здійснює оплату за Товар в українських гривнях шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника у порядку і строки, що визначені у Специфікації (ях), які є невід'ємною частиною цього Договору. В разі поставки Товару згідно видаткових накладних оплата Товару здійснюється на умовах повної попередньої оплати згідно рахунку-фактури Постачальника.

Як зазначає позивач, за проханням відповідача у зв'язку із терміновою потребою товару позивач поставив відповідачеві товар до надходження коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідно до частини першої ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За таких обставин факт отримання товару відповідачем згідно видаткових накладних, є підставою для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Так, відповідно відповідач був зобов'язаний здійснити оплату до 12.04.2013р. за видатковою накладною №64 на суму 35 267.28 гри.; 06.09.2013р. за видатковою накладною №534 на суму 12 316,80 грн.

Як зазначає позивач, відповідачем не було здійснено жодної оплати за отриманий товар.

Таким чином, загальна заборгованість відповідача за отриманий товар становить 47 584,08 грн.

У відповідності із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За даних обставин вимоги позивача про стягнення 47584,08 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Згідно п.7.4. Договору за порушення строку оплати, який вказано в відповідній (их) Специфікації (ях) до Договору та (або) п.5.1., та (або) п.5.3. та (або) п.9.3. даного Договору, Покупець сплачує Постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

У відповідності до п. 7.5. Договору за порушення строку оплати, який вказано в відповідній , (их) Специфікації (ях) до Договору та (або) п.5.1, та (або) п.5.3., та (або) п.9.3. даного Договору і більше ніж на 30 (тридцять) календарних днів, Покупець сплачує на користь Постачальника штраф в розмірі 20% від вартості несвоєчасно оплаченого Товару.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3116,91 грн. пені за період з 13.04.2013 р. по 30.01.14 р., штрафу в розмірі 20% від суми заборгованості в сумі 9516,82 грн. та 3 % річних в сумі 1572,04 грн. за період з 13.04.2013 р. по 30.01.14 р. суд прийшов до висновку, що вимоги позивача в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню.

Щодо заявлених вимог про стягнення відсотків за користування товарним кредитом в сумі 19126,42 грн. за період з 13.04.2013 р. по 30.01.14 р., суд приймає до уваги наступне.

Відповідно до п.5.8. Договору в разі поставки товару до повної оплати Покупець зобов'язується сплатити відсотки за користування товарним кредитом у такому порядку: 5.8.1 в період до кінцевого строку оплати вартості Товару, зазначеної в відповідній Специфікації (ях) до Договору відсотки за користування товарним кредитом не нараховуються; 5.8.2 - початком нарахування відсотків за користування товарним кредитом вважається: наступний день за днем кінцевої дати сплати вартості Товару зазначеної в відповідній Специфікації (ях) до Договору або наступний день за днем поставки неоплаченого Покупцем Товару (в разі поставки на умовах попередньої оплати).

Пунктом 5.8.3. Договору встановлено, що плата за використання товарного кредиту становить 0,1% від вартості поставленого та неоплаченого товару за кожен календарний день користування, починаючи з дати, визначеної п.5.8.2 до дня оплати товару в повному обсязі.

Визначення «товарного кредиту» міститься в п.п.14.1.245. Податкового кодексу України, згідно із яким товарний кредит - товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк та під процент.

У відповідності з частиною першою ст. 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

За товар, який був переданий відповідачу згідно видаткових накладних №64 від 12.04.2013р. та №534 від 06.09.2013р. відстрочення або з розстрочення платежу не передбачено.

В обґрунтування стягнення з відповідача відсотків за користування товарним кредитом позивач в письмових поясненнях посилається на ст. 536 ЦК України. Як зазначає позивач, за своєю правовою природою відсотки за користування товарним кредитом є процентами за користування чужими коштами згідно ст. 536 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною третьою статті 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною 3 статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Таким чином, нараховані позивачем проценти за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання за своєю правовою природою підпадають під визначення пені.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З урахуванням того, що судом задоволені вимоги позивача про стягнення пені за період з 13.04.2013 р. по 30.01.14 р., суд приходить до висновку про неможливість фактично подвійного її стягнення.

За даних обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків за користування товарним кредитом задоволенню не підлягають.

Зазначене узгоджується з позицією Верховного суду України (постанова ВСУ №8/5025/1402/12 від 24.12.13 р.).

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Воля-Лан" (39542 с. Нижня Ланна, Карлівський район, Полтавська область, код 35539025 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк Агроплюс" (Київська область, м. Ірпінь, вул. Окружна, 11, смт. Ворзель, 08296, код 37508617) 47584,08 грн. основного боргу, 3116,91 пені, 1572,04 грн. - 3% річних, 9 516,82 грн. штрафу та 1395,15 грн. витрат по сплаті судових витрат.

3. В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено _____

Суддя Киричук О.А.