Постанова № 38061283, 19.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/4895/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Терлецька О.О.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Ключковича В.Ю., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Ком-Сервіс" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Ком-Сервіс" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Спец-Ком-Сервіс" звернувся до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 22.08.2013р. № 0000492300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2013 року в задоволенні вимог даного позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі направлень від 10.06.2013 № 490, 491, 492, 493, 494, виданих ДПІ у Києво-Святошинському районі,службовими особами відповідача проведено дрокументальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Ком-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.

За результатами перевірки податковим органом було складено Акт перевірки від 30.07.2013 № 40/22-01/36449624 (надалі - Акт перевірки), в якому зафіксовано порушення позивачем вимог:

- п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5, пп.11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оприбуткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями), пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 6 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (із змінами та доповненнями), що призвело до зниження податку на прибуток на загальну суму 1 595 651,00 грн.;

- ст. 3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (із змінами та доповненнями), а також п. 3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165 (із змінами та доповненнями), п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України), в результаті чого позивачем було занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 334 523, 44,00 грн.;

- пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України від 22.05.2003 № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб», пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України в частині неутримання податку з доходів з фізичних осіб з виплаченого доходу у квітні 2010 року ОСОБА_2, у розмірі 17 471,00 грн., у липні 2012 року ОСОБА_3, у розмірі 15 380,78 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.08.2013 № 0000492300, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 1 767 003,00 грн., з яких за основним платежем - 1 594 703,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 172 300,00 грн.

Позивач заперечує правомірність спірного податкового повідомлення-рішення відповідача, у зв'язку з чим просить визнати його протиправним та скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 334/94-ВР), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом наведених норм, для формування валових витрат обов'язковою передумовою, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 ст. 5 Закону, є подальше фактичне використання таких витрат у власній господарській діяльності підприємства та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції Закону, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 168/97-ВР).

Згідно з пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону, датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Із системного аналізу пункту 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» випливає, що поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів.

Тобто з метою оподаткування фактом поставки товарів визнається як операція, в результаті якої за умовами договору між постачальником та покупцем передача товару вже відбулася (у покупця виникло право власності на товар), так і операція, в результаті якої виникнення права власності на товар ще має відбутися при виконанні певних умов договору, тобто оплати товару чи отримання товару покупцем.

Разом з тим, податковий кредит звітного періоду у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. № 398-V), визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 п. 7.4.5 цієї ж норми Закону (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, обов'язковою умовою, з якою Закон пов'язує право платника на включення сплачених у складі вартості придбаних товарів (основних фондів), робіт, послуг сум ПДВ до податкового кредиту, є використання цих товарів (основних фондів), робіт, послуг у господарській діяльності такого платника.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що позивач в періоді, що перевірявся, мав господарські взаємовідносини з наступними контрагентами: ТОВ «НВП Брат», ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Східна будівельна компанія», ТОВ «Інноваційно-виробничий центр», ТОВ «Аксіома», ТОВ «Ліас-сервіс», ПП «Промспецтех» та ТОВ «Авалон Трейд».

Так, 06 січня 2011 року між TOB «Спец-Ком-Сервіс» та TOB «НПП Брат» був укладений Договір № 2985, в рамках якого TOB «НПП Брат» поставило, а TOB «Спец-Ком-Сервіс» отримало товар (комплектуючі). На виконання умов зазначеного договору TOB «НПП Брат» було виписано в адресу TOB «Спец-Ком-Сервіс» наступні видаткові накладні: від 28.02.11 № 0228102 на суму 94057,22 (у тому числі ПДВ - 15676,20), від 28.02.11 № 0228107 на суму 75602,53 (у тому числі ПДВ - 12600,42), від 28.02.11 № 0228111 на суму 29561,52 (у тому числі ПДВ - 4926.92). В рахунок оплати за отриманий товар TOB «Спец-Ком-Сервіс» було перераховано на розрахунковий рахунок TOB «НВП БРАТ» у 2010-2012 р. - 199221,27 грн. Зазначений товар був оприбуткований та використаний позивачем у його господарській діяльності.

01 вересня 2010 року між TOB «Спец-Ком-Сервіс» та TOB «Виробничо-комерційна фірма «Східна будівельна компанія» був укладений Договір № 01/09, в рамках якого TOB «Виробничо-комерційна фірма «Східна будівельна компанія» поставило, а TOB «Спец-Ком-Сервіс» отримало товар (комплектуючі, автозапчастини, ізотермічні та універсальні фургони, а також промтоварний, термічний та хлібний фургон). На виконання умов зазначеного договору TOB «Виробничо-комерційна фірма «Східна будівельна компанія» було виписано в адресу TOB «Спец-Ком-Сервіс» наступні видаткові накладні: від 09.09.10 № 0909/1 на суму 117999,98 грн. (у тому числі ПДВ - 19666,66 грн.), 09.09.10 № 0909/2 на суму 164500.02 грн. (у тому числі ПДВ - 27416,67 грн.), від 20.09.10 № 2009/2 на суму 58000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 9666,67 грн.), від 20.09.10 № 2009/1 на суму 54394,28 грн. (у тому числі ПДВ - 9065,71 грн.), від 23.09.10 № 2309/1 на суму 32748,82 грн. (у тому числі ПДВ - 5458,14 грн.), від 20.10.10 № 2010/2 на суму 170678,51 грн. (у тому числі ПДВ - 28446,42 грн.), від 12.11.10 № 1211/2 на суму 155034,08 грн. (у тому числі ПДВ - 25839,01 грн.). В рахунок оплати за отриманий товар TOB «Спец-Ком-Сервіс» було перераховано на розрахунковий рахунок TOB «Виробничо-комерційна фірма «Східна будівельна компанія» у 2010-2012 році -753355,69 грн. Зазначений товар був оприбуткований та використаний позивачем у його господарській діяльності.

05 липня 2010 року між TOB «Спец-Ком-Сервіс» та TOB «Інноваційно-виробничий центр» було укладено Договір № 40/4, в рамках якого TOB «Інноваційно-виробничий центр» поставило, а TOB «Спец-Ком-Сервіс» отримало товар (комплектуючі). На виконання умов зазначеного договору TOB «Інноваційно-виробничий центр» було виписано в адресу TOB «Спец-Ком-Сервіс» наступні видаткові накладні: від 08.07.10 № 3/0807 на суму 499556,34 грн. (у тому числі ПДВ - 83259,39 грн.), від 08.07.10 № 1/0807 на суму 20700,00 грн. (у тому числі ПДВ - 3450,00 грн.), від 06.09.10 № 1/0609 на суму 230285,57 грн. (у тому числі ПДВ - 38380,93 грн.), від 25.10.10 № 1/2510 на суму 506615,46 грн. (у тому числі ПДВ - 84435,91 грн.). В рахунок оплати за отриманий товар TOB «Спец-Ком-Сервіс» було перераховано на розрахунковий рахунок TOB «Інноваційно-виробничий центр» у 2010-2012 р. - 770541,91 грн. Позивачем були закуплені запасні частини для продажу та оприбутковано їх як товари, що підтверджується витягом з Картки рахунку 631 за 2010р. по контрагенту TOB «Інноваційно-виробничий центр».

Крім того, між TOB «Спец-Ком-Сервіс» та TOB «Аксіома» були проведені розрахункові операції згідно рахунків-фактур, у зв'язку з чим TOB «Аксіома» поставило, а TOB «Спец-Ком-Сервіс» отримало товар (комплектуючі). На поставлений товар TOB «Аксіома» було виписано в адресу TOB «Спец-Ком-Сервіс» видаткову накладну від 14.12.10 № 141205 на суму 384644,38 грн. (у тому числі ПДВ - 64107,40 грн.).

02 жовтня 2010 року між TOB «Спец-Ком-Сервіс» та TOB «Ліас-сервіс» був укладений Договір № 01/11, в рамках якого TOB «Ліас-сервіс» поставило, а TOB «Спец-Ком-Сервіс» отримало товар (комплектуючі). На виконання умов зазначеного договору TOB «Ліас-сервіс» було виписано в адресу TOB «Спец-Ком-Сервіс» наступні видаткові накладні: від 30.12.2010 № 563012 на суму 240000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 40 000,00 грн.). Оплату за отриманий товар ТОВ «Спец-Ком-Сервіс» було перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Ліас-сервіс». Вказаний товар позивачем було оприбутковано у визначеному законом порядку, що підтверджується витягом з Картки рахунку 631 за 2010р. та за 2011р. по контрагенту TOB «Ліас-сервіс».

06 січня 2011 року між TOB «Спец-Ком-Сервіс» та ПП «Промспецтех» був укладений Договір № 1061, в рамках якого ПП «Промспецтех» поставило, а TOB «Спец-Ком-Сервіс» отримало товар (автозапчастини, запчастини та комплектуючі). На виконання умов зазначеного договору ПП «Промспецтех» було виписано в адресу TOB «Спец-Ком-Сервіс» наступні видаткові накладні: від 10.01.11 № 011099 на суму 402189,00 грн. (у тому числі ПДВ - 67031,50 грн.), від 10.01.11 № 011095 на суму 243656,99 грн. (у тому числі ПДВ - 40609,50 грн.), від 28.03.11 № 032806 на суму 50195,10 грн. (у тому числі ПДВ - 8365,85 грн.), від 28.03.11 № 032805 на суму 455891,88 грн. (у тому числі ПДВ - 75981,98 грн.). Оплату за отриманий товар TOB «Спец-Ком-Сервіс» було перераховано на розрахунковий рахунок ПП «Промспецтех».

01 листопада 2011 року між TOB «Спец-Ком-Сервіс» та TOB «Авалон Трейд» був укладений Договір № 17, в рамках якого TOB «Авалон Трейд» поставило, а ТОВ «Спец-Ком-Сервіс» отримало товар (комплектуючі). На виконання умов зазначеного договору TOB «Авалон Трейд» було виписано в адресу ТОВ «Спец-Ком-Сервіс» видаткові накладні (копії яких містяться в матеріалах даної справи). Оплату за отриманий товар TOB «Спец-Ком-Сервіс» було перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Авалон Трейд». Отриманий товар позивачем було оприбутковано у визначеному законом порядку, що підтверджується витягом з Картки рахунку 631 за 2010р. та 2011р. по контрагенту TOB «Авалон Трейд» та використано у його господарській діяльності.

06 січня 2011 року між TOB «Спец-Ком-Сервіс» та ПП «Промспецтех» був укладений Договір № 1061, в рамках якого ПП «Промспецтех» поставило, а TOB «Спец-Ком-Сервіс» отримало товар (автозапчастини, запчастини та комплектуючі). На виконання умов зазначеного договору ПП «Промспецтех» було виписано в адресу TOB «Спец-Ком-Сервіс» видаткову накладну від 21.04.11 № 042101 на суму 26000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 4333,33 грн.). Оплату за отриманий товар TOB «Спец-Ком-Сервіс» було перераховано на розрахунковий рахунок ПП «Промспецтех». Отриманий товар був оприбуткований позивачем у визначеному законом порядку, що підтверджується витягом з Картки рахунку 631 за 2011р. по контрагенту ПП «Промспецтех» та використаний ним у його господарській діяльності.

01 листопада 2011 року між TOB «Спец-Ком-Сервіс» та TOB «Авалон Трейд» був укладений Договір № 17, в рамках якого TOB «Авалон Трейд» поставило, а TOB «Спец-Ком-Сервіс» отримало товар (комплектуючі). На виконання умов зазначеного договору TOB «Авалон Трейд» було виписано в адресу TOB «Спец-Ком-Сервіс» видаткові накладні (копії яких містяться в матеріалах даної справи). Оплату за отриманий товар TOB «Спец-Ком-Сервіс» було перераховано на розрахунковий рахунок TOB «Авалон Трейд». Комплектуючі для автомобілів (освітлювальне обладнання і т.д.) були оприбутковані позивачем у визначеному законом порядку, що підтверджується витягом з Картки рахунку 631 за 2011р. та 2012р. по контрагенту TOB «Авалон Трейд».

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач, зокрема, вказує на нікчемність укладених позивачем правочинів, які на його думку є фіктивними та не створюють жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Як вбачається з акту перевірки № 40/22-01/36449624, податковим органом, серед іншого, було зроблено висновок про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 334 523,44 грн., чим порушено вимоги п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Так на підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем до суду були надані копії належним чином оформлених первинних документів, що стосуються господарських взаємовідносин позивача з контрагентами ТОВ «НВП Брат», ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Східна будівельна компанія», ТОВ «Інноваційно-виробничий центр», ТОВ «Аксіома», ТОВ «Ліас-сервіс», ПП «Промспецтех» та ТОВ «Авалон Трейд».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Як підставу нікчемності укладених позивачем правочинів відповідач, серед іншого, посилається на відсутність місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна контрагентів позивача, які економічно необхідні для результатів відповідної господарської та економічної діяльності, а також основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів для здійснення господарських операцій.

Крім того, за твердженням податкового органу, з яким також погодився суд першої інстанції, на момент проведення перевірки не було надано для огляду товарно-транспортні накладні та подорожні листи, які могли б підтвердити транспортування товару, а також відомості щодо підтвердження складського зберігання товару, що на думку податкового органу, вказує на порушення вимог ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу України в частині укладення правочинів при придбанні та продажу товарів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Так, на момент укладення спірних правочинів юридичні особи контрагентів позивача - ТОВ «НВП Брат», ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Східна будівельна компанія», ТОВ «Інноваційно-виробничий центр», ТОВ «Аксіома», ТОВ «Ліас-сервіс», ПП «Промспецтех» та ТОВ «Авалон Трейд» не були припинені у визначеному законом порядку та були зареєстровані належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Згідно Рішень Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягають застосуванню судами як джерела права, платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Як свідчать матеріали даної справи, на момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагентів позивача - ТОВ «НВП Брат», ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Східна будівельна компанія», ТОВ «Інноваційно-виробничий центр», ТОВ «Аксіома», ТОВ «Ліас-сервіс», ПП «Промспецтех» та ТОВ «Авалон Трейд». При цьому, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання сторонами спірних угод були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про юридичних осіб даних підприємств.

Разом з тим, відсутність платника податків за місцем реєстрації, на думку колегії суддів, не може свідчити про не реальність здійснення укладених правочинів.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «НВП Брат», ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Східна будівельна компанія», ТОВ «Інноваційно-виробничий центр», ТОВ «Аксіома», ТОВ «Ліас-сервіс», ПП «Промспецтех» та ТОВ «Авалон Трейд», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності спірних правочинів, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог даного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Київського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2013 року та ухвалення нового рішення, яким адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Ком-Сервіс" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, слід задовольнити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Ком-Сервіс" задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2013 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Ком-Сервіс" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 22 серпня 2013 року № 0000492300.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків В.Ю. Ключкович І.Й. Петрик

Повний текст постанови виготовлено - 25.03.14р.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Ключкович В.Ю.

Петрик І.Й.