Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
26 березня 2014 р. № 820/4062/14
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Рубан. В.В.,
за участі
секретаря судового засідання -Салацької Я.І.,
представника позивача - Коломєйцевої О.П.,
представника відповідача - Онищенка А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Завод "Південкабель" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач, Публічне акціонерне товариство "Завод "Південкабель", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення за формою "В-4" № 0000164000 від 04.03.14 р. СДПІ ОВП у м. Харкові МГУ Міндоходів щодо зменшення ПАТ "Завод "Південкабель" суми від'ємного значення ПДВ за листопад 2013 р. у розмірі 236867,34 грн.; стягнути з державного бюджету на користь ПАТ "Завод "Південкабель" судові витрати по справі у сумі 473,73 грн. судового збору за подання позову.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі акту проведеної перевірки № 42/28-09-40-00-14/00214534 від 18.02.14 р. ПАТ "ЗАВОД "ПІВДЕНКАБЕЛЬ" за листопад 2013 р. відповідачем СДПІ ОВП у м. Харкові МГУ Міндоходів встановлені порушення та прийнято податкове повідомлення-рішення за формою "В-4" № 00000164000 від 04.03.14 р. щодо зменшення від'ємного значення ПДВ у розмірі 236867,34 грн. за листопад 2013 р. Дане податкове повідомлення-рішення позивач вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню з наступних мотивів. Перевіряючі у акті перевірки не визнали права позивача на включення до податкового кредиту за листопад 2013 р. по здійсненій попередній оплаті контрагенту ТОВ завод "Спецлит'є" у листопаді 2013 р. 1184336,70 грн., в тому числі ПДВ 236867,34 грн. за зливки мідні, посилаючись на те, що у них виникли сумніви, що ТОВ завод "Спецлит'є" є виробником зливків мідних, бо основним видом його діяльності, по даним податкових органів є оптова торгівля металами та металевими рудами, а на запит від 26.12.13 р. до Кіровської ДПІ м. Дніпропетровська щодо зустрічної перевірки ТОВ завод "Спецлит'є" відповіді не отримали й тому СДПІ прийняло податкове повідомлення-рішення про зменшення суми від'ємного значення ПДВ за листопад 2014 р. у розмірі 236867,34 грн.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просила суд їх задовольнити, з посиланням на обставини викладені в позовній заяві.
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та вказав, що винесене СДПІ податкове повідомлення-рішення повністю відповідає вимогам діючого законодавства, а тому є законним та обґрунтованими, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.
Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи.
Публічне акціонерне товариство "Завод "Південкабель" зареєстровано рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради та взято на податковий облік в органах державної податкової служби 19.10.1995 року за № 169 і станом на даний час перебуває на обліку в Спеціалізованій державній податковій інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Харкові міжрегіонального ГУ Міндоходів.
На підставі п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 № 1238 "Про затвердження переліку достатніх підстав, які надають податковим органам право на проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування такого податку", відповідно до п.200.11 ст.200 Кодексу, проведено документальну позапланову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства "Завод "Південкабель" правомірності нарахування, декларування від'ємного значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом з податку на додану вартість в сумі 2680101,00 грн., та законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість на рахунок платника банку по декларації з ПДВ за листопад 2013р. в сумі 1642184,0грн.
Вказаною перевіркою встановлено порушення вимог п.200.1, п.200.3 ст.200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. № 2755VI, підприємством ПАТ "Завод "Південкабель" (код ЄДРПОУ 00214534) було завищено суму від'ємного значення за листопад 2013року на 236867,00 гривень.
До вказаних висновків перевіряючи дійшли на підставі того, що контрагент позивача ТОВ завод "Спецлит'є" , на їх думку не є виробником зливків мідних, основним видом його діяльності, по даним податкових органів є оптова торгівля металами та металевими рудами, на запит від 26.12.13 р. до Кіровської ДПІ м. Дніпропетровська щодо зустрічної перевірки ТОВ завод "Спецлит'є" відповіді не отримали.
На підставі Акту перевірки відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення за формою "В-4" № 0000164000 від 04.03.14 р. СДПІ ОВП у м. Харкові МГУ Міндоходів щодо зменшення ПАТ "Завод "Південкабель" суми від'ємного значення ПДВ за листопад 2013 р. у розмірі 236867,34 грн.
Перевіряючи рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність приписам ч.3 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.
Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.
За змістом п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Так відповідно до п.138.4,138.6 ст.138, п.14.1.228 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
Відповідно до п.198.1 -198.3. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.
Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.
Враховуючи викладене вище, відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин отримання послуг за договорами із контрагентом, сплати їх вартості та подальшого використання у господарській діяльності.
В судовому засіданні встановлено наступне:
Між позивачем, ПАТ ЗАВОД "ПІВДЕНКАБЕЛЬ" (в якості покупця) та ТОВ "Спецлит'є" (в якості продавця) був укладений договір купівлі-продажу №1/01-1 від 01.04.13р. на придбання зливків мідних.
На підтвердження доводів про реальність господарських операцій, що були проведені в межах укладеного правочину, позивачем надані до суду наступні первинні документи: податкові накладні № 5 від 06.11.13р. на суму 16666,67грн. ПДВ, № 8 від 07.11.13р. на суму 16666,67грн. ПДВ, № 16 від 08.11.13р. на суму 16666,67грн. ПДВ, № 10 від 11.11.13р. на суму 16666,67грн. ПДВ, № 12 від 12.11.13р. на суму 25000,00грн. ПДВ, № 13 від 13.11.13р. на суму 16666,67 грн. ПДВ, №17 від 14.11.13р. на суму 2666,67грн. ПДВ, № 15 від 14.11.13р. на суму 13918,43грн. ПДВ, № 18 від 15.11.13р. на суму 16666,67грн. ПДВ, № 19 від 18.11.13р. на суму 16666,67грн. ПДВ, № 20 від 19.11.13р. на суму 16666,67грн. ПДВ, № 26 від 20.11.13р. на суму 16666,67грн. ПДВ, № 27 від 21.11.13р. на суму 16666,67грн. ПДВ, № 35 від 28.11.13р. на суму 6666,67грн. ПДВ, № 34 від 27.11.13р. на суму 8333,33грн. ПДВ, №29 від 25.11.13р. на суму 8333,33грн. ПДВ, № 28 від 22.11.13р. на суму 8333,33грн. ПДВ, а разом на суму 236867,34 грн. ПДВ.
Даний товар транспортувався автотранспортом ПАТ "ЗАВОД "ПІВДЕНКАБЕЛЬ" про що свідчить подорожній лист № 180292 від 21.11.13р. Товар був оприбуткований на 98 склад відповідно до прибуткового ордеру №997 від 21.11.13р. Облік руху матеріалів на складі підтверджується складськими картками.
Розрахунки проводилися в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями: п/д № 8855 від 04.11.13р., № 8865 від 05.11.13р., № 8979 від 03.11.13р., № 8906 від 06.11.13р., № 9039 від 12.11.13р., № 9071 від 13.11.13р., № 9106 від 14.11.13р., № 9107 від 14.11.13р., № 9214 від 18.11.13р.,№ 9250 від 19.11.13р., № 9351 від 21.11.13р., № 9286 від 20.11.13р., № 9584 від 28.11.13р., № 9515 від 27.11.13р., № 9383 від 22.11.13р., № 9443 від 25.11.13р., № 654 від 07.11.13р.,№ 671 від 11.11.13р., № 669 від 2215.11.13р.
На підтвердження якості товару позивачем надані до матеріалів справи сертифікати якості.
Крім того, позивачем до матеріалів справи додана ліцензія надана ТОВ Завод "Спецлит'є" на заготівлю, переробку, металургійну переробку металобрухту кольорових металів; дозвіл на продовження виконання роботи підвищеної небезпеки, сертифікат на систему управління якістю; довідку з ЄДРПО в якій види діяльності за КВЕД ТОВ завод «Спецлит'є» крім іншого є: оптова торгівля металами та металевими рудами; виробництво меді; лиття легких кольорових металів; лиття інших кольорових металів; свідоцтво про реєстрацію платника податків на додану вартість; свідоцтво про державну реєстрацію ТОВ завод «Спецлит'є» ; витяг та виписку з ЄДРПО відносно свого контрагента.
Як встановлено під час розгляду справи, основним видом господарської діяльності позивача у перевіряємий період було виробництво кабельно - провідникової продукції, а тому суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо виробничої необхідності придбання від контрагента вказаного товару.
Оглянувши долучені позивачем до справи копії первинних документів, що були складені по взаємовідносинам між ТОВ завод "Спецлит'є", оцінивши їх за правилами ст. 86 КАС України, суд зазначає, що документи не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (надалі за текстом - Положення № 88), спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
Отже, з наданих позивачем первинних документів вбачається, що діяльність позивача відповідає умовам договору та видам господарської діяльності, свідчить про наявність господарської мети при здійсненні господарських операцій з метою отримання прибутку.
Враховуючи викладене вище, суд вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки позивача про відсутність реальності господарських операцій з ТОВ завод "Спецлит'є" відповідно неправомірність формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам із вказаним контрагентом необґрунтованими.
Відповідно до п. 200.1. ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. (п.200.3 ст. 200 ПК України)
Оскільки судовим розглядом встановлено правомірність формування податкового кредиту за листопад 2013р. по взаємовідносинам позивача з ТОВ завод "Спецлит'є" суд вважає необґрунтованими висновки відповідача про порушення підприємством приписів п..200.1, п.200.3 ст.200 Податкового Кодексу України
Суд критично ставиться до посилання податкового органу в акті перевірки на дані автоматизованої бази співставлення показників між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом на рівні ДПУ України в розрізі контрагентів Податковий блок відносно контрагента позивача ТОВ завод "Спецлит'є", з огляду на що, відповідач зробив висновок, що даний контрагент провадить фіктивну господарську діяльність, тобто має ознаки нереальності її здійснення, як підстави встановлення порушень податкового законодавства ПАТ "Завод "Південкабель". Оскільки висновки податкового органу про порушення податкового законодавства зі сторони контрагента позивача, у т.ч. по ланцюгу постачання, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати. Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.
Крім того, належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст. 70 КАС України, доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.
Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим. Отже, платник податків не несе відповідальності за своїх контрагентів. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.
Суд зазначає, що суб'єкт владних повноважень ані в ході проведення перевірки, ані в ході розгляду справи судом не подав жодних доказів на підтвердження факту відсутності у позивача об'єктивної потреби в укладанні вказаного вище договору з ТОВ завод "Спецлит'є", які на думку податкового органу є спірними правочинами. Відповідачем під час розгляду справи не доведено відсутності факту перевезення товарів за спірними правочинами та відсутності факту подальшого використання цих товарів в межах господарської діяльності.
Проаналізувавши наведені норми та дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що укладений правочин є дійсним, виконаним сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не ким не оскарженими та у судовому порядку не визнаний не дійсним.
Суд також вважає за необхідним зазначити, що не актом перевірки не матеріалами справи не встановлено порушень в оформленні податкових накладних, які виписувалися контрагентами позивача, та на підставі яких позивач скористався правом на податковий кредит. Крім того не встановлено фактів недійсності наданих позивачем документів, фактів відсутності у контрагентів позивача статусу платників ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, фактів завищення вартості товарів чи послуг або фактів несумісності зазначених в документах товарів чи послуг з власною господарською діяльністю позивача.
Таким чином, правочин, укладений позивачем з його контрагентом, спрямований на реальне настання правових наслідків, виконаний в повному обсязі, господарські операції мали реальний характер, первинні документи оформлені належним чином, витрати за правочинами фактично понесені, а отримані за правочинами товари (роботи, послуги) використані в межах господарської діяльності, тобто фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між Позивачем та вказаним вище контрагентом і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
З урахуванням викладеного, проаналізувавши наведені норми діючого законодавства, дослідивши надані до справи матеріали, суд приходить до висновку про неправомірне винесення вищевказаного податкового повідомлення - рішення.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
А згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.
При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача щодо скасування податкових повідомлень - рішень правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Завод "Південкабель" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.
2. Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення за формою "В-4" № 0000164000 від 04.03.14 р. Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Завод "Південкабель" (код ЄДР 00214534, п/р 2600710395 в ПАТ "МЕГАБАНК" м.Харків, МФО 351629, вул. Автогенна, 7, м. Харків, 61099) витрати зі сплати судового збору у розмірі 473,73 грн. (чотириста сімдесят три гривні 73 коп.).
4. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. 5. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
У повному обсязі постанова виготовлена 31.03.2014р.
Суддя Рубан В.В.
Судове рішення № 38057851, Харківський окружний адміністративний суд було прийнято 26.03.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 820/4062/14. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: