Ухвала суду № 38056027, 31.03.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №484/4460/13-ц 31.03.2014 31.03.2014 31.03.2014

Провадження №22-ц/784/628/14

Головуючий у першій інстанції Маржина Т.В.

Категорія 56 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

УХВАЛА

Іменем України

31 березня 2014 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

з секретарем судового засідання Руднік Є.М.,

за участі: представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

представника третьої особи ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Відділу державної виконавчої служби Первомайського міськрайонного управління юстиція Миколаївської області рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 січня 2014 року, ухваленого по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області, ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5, про визнання права власності на майно, виключення з акту опису та арешту та визнання недійсним свідоцтва про придбання рухомого майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися,-

ВСТАНОВИЛА:

18 вересня 2013 року ОСОБА_3 звернувся із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є добросовісним набувачем збірно - розбірного металевого кіоску для продажу продовольчих товарів згідно накладної, виданої йому 11 вересня 1999 року Первомайською заготівельно - збутовою базою та з цього часу тільки він здійснював правомочності власника у повному обсязі.

10 жовтня 2009 року він уклав у простій письмовій формі договір оренди, відповідно до якої передав належний йому кіоск в оренду ОСОБА_6 строком на 5 років, тобто до 10 жовтня 2014 року включно.

Не дивлячись на це, 11 жовтня 2011 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області, при виконанні виконавчих дій, в рамках виконавчого провадження відкритого на підставі виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_5 (яка є матір'ю ОСОБА_6) на користь ОСОБА_7 42 618 грн. 32 коп., проведено опис та арешт майна за місцем знаходження вказаного торгівельного кіоску, про що складено акт опису й арешту майна.

Вказаний кіоск був виставлений на торги, але прилюдні торги не відбулися у зв'язку з відсутністю купівельного попиту і за заявою відповідача ОСОБА_7 обумовлене майно було залишено за ним, на підставі чого останньому 03 грудня 2012 року було видано свідоцтво про придбання рухомого майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися.

Посилаючись на вказані обставини та на те, що він є законним власником торгівельного кіоску, а про порушення своїх прав дізнався лише у грудні 2012 року, позивач просив позов задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 січня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на рухоме майно - збірно-розбірний металевий кіоск розміром 4 х 3.65 м, що знаходиться по вулиці Радянській №8 в місті Первомайську Миколаївської області.

Зобов'язано відділ державної виконавчої служби Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області виключити з акту опису й арешту майна від 11 жовтня 2011 року, складеного в межах виконавчого провадження №28130900 по примусовому виконанню виконавчого листа №2-987/2011, виданого 04 серпня 2011 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області - збірно - розбірний металевий кіоск для продажу продовольчих товарів.

Визнано недійсним Свідоцтво про придбання рухомого майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися, видане приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу ОСОБА_8 03 грудня 2012 року, зареєстроване в реєстрі за №2534.

Не погодившись із судовим рішенням, Відділ державної виконавчої служби Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог.

Скаргу обґрунтовував невідповідністю висновків суду обставинам справи та порушенням судом порядку дослідження доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскарженому рішенні, міськрайонний суд виходив з того, що вимоги про визнання права власності на рухоме майно, а також виключення його із акту опису та арешту є обґрунтованими та підтвердженні належними доказами, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст.41 Конституції України, ст.ст.386,391 ЦК України - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник майна може вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, від кого б ці перешкоди не виходили.

Порядок виконання судових рішень, права і обов'язки державного виконавця, інших учасників виконавчого провадження в процесі виконання судових рішень визначені Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 та Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року №74/5, Зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 року за № 865/4158 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин 1,2 ст.14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно до положень ч.1 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Закон України «Про виконавче провадження», зокрема ст.ст.55,56,57 передбачає звернення стягнення в порядку примусового виконання за виконавчими документами, але лише на те майно, що належить на праві власності боржникові.

При цьому, не допускається звернення стягнення на майно, зазначене в переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернуто стягнення за виконавчими документами, згідно з додатком до цього Закону.

Арешт на майно боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника накладається державним виконавцем у тому числі і шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

В п.п.2,4 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 серпня 1976 року «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» роз'яснено, що при розгляді позовів про виключення майна з опису суди зобов'язані всебічно і повно з'ясовувати обставини, наведені позивачем на підтвердження своїх вимог, додержуючись при цьому неухильно як правових норм, що гарантують права осіб, які беруть участь у справі, так і правил про належність і допустимість доказів.

Відповідно до ст.62 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний у п'ятнадцятиденний строк з дня надходження до державного виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок для обліку депозитних сум органу державної виконавчої служби різницю між початковою вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо початкова вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягується виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.

Майно передається стягувачу за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалося на реалізацію. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державний виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно.

Також, при вирішенні таких позовів судам слід керуватися положеннями про його доведеність.

Вирішуючи спори даної категорії, суди повинні беззастережно дотримуватися вимог цивільно-процесуального законодавства, а саме ст.ст.59,60,213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі».

При ухваленні рішення суд оцінює докази відповідно до вимог ст.ст.58 - 59, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Судовим розглядом встановлено, що на виконані Відділу державної виконавчої служби Первомайського міськрайонного управління юстиції знаходиться виконавче провадження №28130900, відкрите на підставі виданого 04 серпня 2011 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області виконавчого листа за №2-987/2011 щодо стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 коштів в розмірі 42 618 грн. 32 коп.

В ході примусового виконання вищевказаного виконавчого листа, 11 жовтня 2011 року державним виконавцем проведено опис та арешт майна за адресою: вулиця Радянська, №8 в місті Первомайську Миколаївської області, про що складено акт опису й арешту майна.

До складу описаного та арештованого майна увійшло наступне рухоме майно - збірно - розбірний металевий кіоск для продажу продовольчих товарів, синьо - червоного кольору.

Вказаний акт був складений в присутності ОСОБА_5 та підписаний нею без будь - яких зауважень (а.с.11-12).

У жовтні 2011 року в ході виконання судового рішення проведено експертну оцінку збірно - розбірного металевого кіоску для продажу продовольчих товарів, ринкова вартість якого станом на 30 вересня 2011 року склала 30 151 грн. 00 коп. (а.с.10).

10 квітня 2012 року між Відділом державної виконавчої служби Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області та Миколаївською філією Приватного підприємства «Нива - В.Ш.» укладено договір про надання послуг з реалізації арештованого майна боржника.

12 липня 2012 року згідно повідомлення вищевказаної торгівельної організації реалізація арештованого майна не була проведена у зв'язку з відсутністю зареєстрованих покупців (а.с.50).

Втім, оскільки майно не було реалізоване, а стягувач виявив бажання залишити за собою не продане майно, 02 серпня 2012 року старшим державним виконавцем винесена постанова про передачу спірного майна стягувачу ОСОБА_7 в рахунок погашення боргу, а 03 грудня 2012 року останній отримав свідоцтво про придбання рухомого майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися (а.с.16,14).

Звертаючись з вищевказаним позовом та наполягаючи на його задоволенні, позивач зазначав, що він є єдиним власником спірного кіоску.

На підтвердження цих доводів останній надав оригінал накладної від 11 вересня 1999 року та довідку Миколаївської обласної спілки споживчих товариств № 01-01/329 від 30 травня 2013 року, з якої слідує, що у 1999 році Первомайська заготівельно - збутова база виготовляла та реалізовувала металеві кіоски, на придбання яких надавалися накладні. Після її ліквідації вся документація була передана до архіву та знищена за терміном давності (а.с.69,18).

За такого, давши належну оцінку наявним у справі доказам, правильно застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального права, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, оскільки власником торгівельного кіоску є позивач, а не боржник ОСОБА_5, яка лише орендує земельну ділянку, на якій розташований металевий кіоск для продажу продовольчих товарів.

Враховуючи викладене, також підлягають задоволенню і решта вимог позивача, оскільки вони похідні від вимоги про визнання права власності і наслідують його процесуальну долю.

Разом з тим, твердження особи, яка подала апеляційну скаргу про те, що відсутні правові підстави для зняття арешту з майна, оскільки арешт був знятий державним виконавцем під час передачі спірного майну стягувачу, ґрунтуються на помилковому тлумаченні закону, так як цивільно - правовим наслідком визнання недійсним свідоцтва про придбання рухомого майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися, є реституція - повернення сторін до первісного стану. Тобто, у такому випадку, спірне майно повинно повернутися до державної виконавчої служби для повторного проведення виконавчих дій щодо реалізації арештованого майна.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для його скасування.

Враховуючи наведене, рішення суду є законним і обґрунтованим, а апеляційна скарга в межах її доводів, на підставі ст.308 ЦПК України, не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області відхилити, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: Судді: