Постанова № 3805366, 02.06.2009, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2009 № 38/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Вербицької О.В.

За участю представників:

від позивача - не з’явився

від відповідача -не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Екран”

на рішення Господарського суду м.Києва від 05.03.2009

у справі № 38/14 (суддя Власов Ю.Л.)

за позовом Фабрики “Варіант” товариства з обмеженою відповідальністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Екран”

про стягнення 32555,25 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фабрика “Варіант” товариства з обмеженою відповідальністю звернулась до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Екран” про стягнення основного боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції в сумі 27451,29 грн., 3% річних в сумі 1020,79 грн. та 12% річних за користування чужими коштами в сумі 4083,17 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 05.03.2009 р. у справі №38/14 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Екран» (03067. м. Київ, вул. Виборзька, 99; код 13668567) на користь Фабрики «Варіант» товариства з обмеженою відповідальністю (61033, м. Харків, вул. Шевченка, 325, код 21170203) борг з урахуванням встановленого індексу інфляції в сумі 27451 (двадцять сім тисяч чотириста п'ятдесят одна) грн. 29 коп., 3% річних в сумі 1020 (одна тисяча двадцять) грн. 79 коп., державне мито в сумі 284 (двісті вісімдесят чотири) грн. 72 коп. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в розмірі 103 (сто три) грн. 20 коп.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю “Фірма “Екран” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, та прийняти нове, яким відмовити в позові позивачу повністю.

Свої вимоги відповідач обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував та порушив норми процесуального та матеріального права.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Зокрема заявник посилається на те, що своїм рішенням суд позбавив відповідача можливості надати відповідні докази для послідуючого встановлення фактичних обставин справи і справедливого та неупередженого застосування законодавства, що є грубим порушенням прав останнього. Отже, під час винесення Господарським судом рішення від 05.03.2009 р. мало місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які Господарський суд визнав встановленими. Це призвело до винесення неправильного рішення і як слідство є підставою для його скасування в апеляційному порядку згідно із ст. 104 ГПК України та винесення нового рішення.

Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на те, що рішення місцевого господарського суду прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи; висновки місцевого господарського суду відповідають фактичним обставинам справи; судом правильно застосовано норми матеріального права. Позивач просив суд залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв’язаний з доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі; апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 січня 2007 р. між Фабрикою “Варіант” товариством з обмеженою відповідальністю (надалі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фірма “Екран” (надалі відповідач) було укладено договір купівлі-продажу №21 (надалі Договір), відповідно до якого позивач був зобов’язаний передати у власність відповідача товар, найменування, кількість та вартість якого визначені у специфікаціях та рахунках-фактурах на кожну окрему партію товару, а відповідача прийняв на себе зобов’язання прийняти такий товар та оплатити його повну вартість в обумовлений договором строк та на умовах договору.

Відповідно до п.3.1 цього договору вартість товару визначається у відповідному рахунку-фактурі, що виставляється позивачем відповідачу після прийняття до виконання замовлення відповідача на кожну окрему партію товару та підтверджується у специфікації до товаророзпорядчих документах пропорційно кількості переданого товару.

Згідно з п.3.3., 3.4. зазначеного Договору розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування 100 відсотків передоплати вартості кожної окремої партії товару з поточного рахунку Відповідача на поточний рахунок Позивача згідно виставленого рахунку-фактури в термін до 5 банківських днів з моменту одержання рахунку-фактури. Договору документом, що підтверджує факт зарахування суми грошових коштів на поточний рахунок Позивача є відповідна виписка з його банківського рахунку.

Пунктом 5.5 Договору документом, що засвідчує факт та обсяг передачі товару відповідачу є відповідна товаророзпорядча накладна, що підписується представниками обох сторін, та вручається Позивачем Відповідачу в момент фактичного розвантаження товару в повному обсязі на складі Відповідача.

Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до Договору, позивач поставив відповідачу товар загальною вартістю 108342,76 грн. разом з видатковими накладним та рахунками-фактурами, за який Відповідач розрахувався частково в сумі 89092,10 грн. Борг Відповідача перед Позивачем складає 19250.66 грн. За вказаних обставин суд вважає, що позовні вимоги Позивача в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 19250.66 грн. підлягають задоволенню.

У зв’язку з цим, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог Фабрики “Варіант” товариства з обмеженою відповідальністю, з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (надалі – ГК України), майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно змісту ст.ст. 11, 14 та 509 ЦК України договір, зокрема, є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Крім того, згідно змісту ст.ст. 525, 526 та 530 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ст. 629 ЦК України також зазначається, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Отже, між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу за яким позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач прийняв на себе зобов'язання прийняти такий товар та оплатити його повну вартість в обумовлений договором строк та на умовах договору.

Позивач поставив відповідачу товар загальною вартістю 108342,76 грн., що підтверджується накладними та рахунками-фактурами, на виконання умов укладеного договору. Відповідачем було частково здійснено оплату позивачу за поставлений товар в сумі 89092,10 грн., що підтверджується банківськими виписками, залученими до матеріалів справи.

Як було встановлено судом першої інстанції, на час вирішення спору борг відповідача перед позивачем складає 19250,66 грн. На підтвердження іншого, відповідачем не подано суду будь-яких документів.

Розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування 100 відсотків передоплати вартості кожної окремої партії товару з поточного рахунку відповідача на поточний рахунок позивача згідно виставленого рахунку-фактури в термін до 5 банківських днів з моменту одержання рахунку-фактури.

В своїй апеляційній скарзі, скаржник стверджує, що всупереч умовам договору позивачем без отримання передоплати згідно вимог п.3.3 даного Договору був відвантажений та доставлений товар до відповідача, чим позивач порушив та в одноособовому порядку змінив умови Договору.

З думкою відповідача не можна погодитися з наступних підстав. Схема розрахунків та поставок показує фактичний порядок взаємовідносин, згідно до якого за домовленістю сторін передача товару здійснювалася як після одержання передоплати, так і без такої. Вважаємо, що дії позивача по виконанню свого обов'язку щодо передачі Товару згідно договору та домовленостей між сторонами, не можуть свідчити про порушення ним умов договору. Також, слід зазначити, що відповідач жодного разу не відмовився від прийняття товару, який йому передавався позивачем на тій підставі, що передача товару без попередньої його оплати є порушенням умов договору. Товар був відповідачем прийнятий, про що свідчать видаткові накладні, які є в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 625 ЦК України у випадку прострочення грошового зобов’язання кредитор має право вимагати сплати основного боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних.

Отже, виходячи з наведеного, судом першої інстанції було правомірно задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу з урахуванням індексу інфляції в сумі 27451,29 грн. та 3% річних в сумі 1020,79 грн.

Апелянт також стверджує, що його не було повідомлено належним чином про перенесення судового засідання на 05.03.2009 р. коли було винесено рішення.

Колегія також не може погодитись з даним твердженням. Оскільки в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення сторін про відкладення розгляду справи, у відповідності до штампу відділу діловодства Господарського суду м. Києва.

Також, судом першої інстанції було вірно покладені витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України та до Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, на відповідача.

Згідно з ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов’язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Проте, в даному випадку, відповідач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

З урахуванням викладеного судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 05.03.2009 року у справі № 38/14 прийнято з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору.

У зв`язку з цим підстав для скасування прийнятого рішення Київський апеляційний господарський суд не вбачає, а отже апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Екран” підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд , -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду м. Києва від 05.03.2009 року у справі № 38/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Екран” - без задоволення.

Головуючий суддя Андрієнко В.В.

Судді Буравльов С.І.

Вербицька О.В.

10.06.09 (відправлено)