Ухвала суду № 38045333, 02.04.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1008/7856/12 Головуючий у І інстанції Корнієнко С.В.Провадження № 22-ц/780/1691/14 Доповідач у 2 інстанції ДаценкоКатегорія 56 02.04.2014

УХВАЛА

Іменем України

27 березня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Даценко Л.М.,

суддів Савченка С.І., Коцюрби О.П.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

встановила:

У листопаді 2010 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому посилалася на те, що на початку 2005 року вона здійснювала пошук приміщення для відкриття магазину "Ельдорадо" в м. Бориспіль, а відповідач запропонував поступитися орендованим ним приміщенням і вести спільний бізнес та повідомив, що може вкласти кошти у даний бізнес, натомість просив 25% від прибутку, що буде приносити магазин, відкритий нею.

27.05.2005 року Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією зареєстровано ТОВ "Ісідаг", засновником якого є позивачка, саме на це товариство зареєстровано магазин "Ельдорадо", що був відкритий нею у м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 10-в, приміщенням для якого поступився відповідач.

ОСОБА_1, маючи намір вести спільний бізнес з позивачкою, надав останній грошові кошти у розмірі 101000 грн. на розвиток бізнесу, натомість мав отримувати 25% від прибутку бізнесу. Він щомісячно отримував відсотки від прибутку магазину, що підтверджується його розписками від 08.10.2008 року на суму 4307,00 доларів США, від 12.10.2007 року на суму 3670,00 доларів США, від 05.07.2007 року на суму 11616,00 грн., від 19.01.2008 року на суму 20964,00 грн., від 28.11.2007 року на суму 10000,00 грн., від 28.08.2007 року на суму 10007,00 грн.

На початку 2007 року позивачка відкрила магазин "Імперія меблів", після чого відповідач запропонував їй вкласти кошти у її новий бізнес та вести його спільно, натомість просив виплачувати йому 25% від прибутку магазину, після чого надав позивачці грошові кошти у розмірі 176750 грн. на розвиток зазначеного магазину. Від прибутку даного магазину він отримував відсотки, що підтверджується його розписками від 19.01.2008 року на суму 10000,00 доларів США, від 05.02.2008 року на суму 10000,00 доларів США та згідно розписки від 23.07.2007 року він отримав від позивачки свою частку статутного фонду зазначеного меблевого магазину в розмірі 26000 доларів США.

Кошти, які надав відповідач позивачці для розвитку її бізнесу, на його вимогу передані їй згідно договорів позики від 8 липня 2005 року та від 23 жовтня 2007 року.

Станом на день подачі позову відповідач звернувся до позивачки з вимогою про повернення йому зазначених грошових коштів за вказаними договорами позики, заперечуючи при цьому будь-які факти ведення спільного бізнесу з позивачкою, що у даному випадку свідчить про безпідставність набуття ним грошових коштів, одержаних ним від позивачки за вищезазначеними розписками у якості відсотків від прибутку бізнесу позивачки.

Просила стягнути з відповідача на її користь безпідставно набуті ним грошові кошти у розмірі 468738,41 грн. з підстав, передбачених ст. 1212 ЦК України.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 липня 2013 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивачки безпідставно набуті кошти в розмірі 483863,23 грн. та судовий збір у розмірі 3441 грн.

На зазначене рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, яке полягає в тому, що суд не з"ясував характер правовідносин, які існували на момент надання розписок. Апелянт вважає, що дані правовідносини витікають з договорів оренди та суборенди нежитлових приміщень і підпадають під дію норм Господарського кодексу України.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідач безпідставно отримав від позивачки кошти в розмірі 4838863,23 грн., які підлягають стягненню з нього на її користь.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно вимог ч. ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Судом першої інстанції встановлено, що сторонами по справі визнані обставини отримання відповідачем від позивачки в період з 05.07.2007 року по 08.10.2008 року грошових коштів в розмірі 483863,23 грн., що підтверджується розписками від 08.10.2008 року на суму 4307,00 доларів США, від 12.10.2007 року на суму 3670,00 доларів США, від 05.07.2007 року на суму 11616,00 грн., від 19.01.2008 року на суму 20964,00 грн., від 28.11.2007 року на суму 10000,00 грн., від 28.08.2007 року на суму 10007,00 грн., від 19.01.2008 року на суму 10000 доларів США, від 05.02.2008 року на суму 10000 доларів США та від 23.07.2007 року на суму 26000 доларів США.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що у період дії договорів суборенди між СПД ОСОБА_3 та ТОВ "Ісідаг" в особі директора ОСОБА_2 він, як представник СПД ОСОБА_3, отримував від ОСОБА_2 суму орендної плати в розмірі 25% від фактичного прибутку магазину, що становить згідно розписок від 08.10.2008 року на суму 4307,00 доларів США, від 12.10.2007 року на суму 3670,00 доларів США, від 05.07.2007 року на суму 11616,00 грн., від 19.01.2008 року на суму 20964,00 грн., від 28.11.2007 року на суму 10000,00 грн., від 28.08.2007 року на суму 10007,00 грн. Тобто, у правовідносинах з позивачкою ОСОБА_1 виступав представником СПД ОСОБА_3 і отримував кошти за оренду приміщення відповідно до умов договорів суборенди.

Розписки від 19.01.2008 року на суму 10000 доларів США та від 05.02.2008 року на суму 10000 доларів США були результатами розрахунків за видатковими накладними, здійснені ФОП ОСОБА_1 за поставки товару ФОП ОСОБА_4, представником якої фактично була ОСОБА_2

Щодо отримання ОСОБА_1 коштів по розписці від 23.07.2007 року в розмірі 26000 доларів США в якості частини статутного фонду меблевого магазину "Імперія меблів", то зазначені кошти він передав позивачці для відкриття спільної юридичної особи, а після того, як юридична особа була зареєстрована на матір позивачки ОСОБА_4, то позивачка повернула йому дані кошти за вказаною розпискою від 23.07.2007 року.

Однак, зазначені доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 всупереч вимогам ст. ст. 10, 57-60 ЦПК України не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами склались правовідносини, які витікають з договорів оренди та суборенди нежитлових приміщень і підпадають під дію норм Господарського кодексу України.

Дані обставини встановлені також рішенням апеляційного суду м. Києва від 25 квітня 2012 року під час судового розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу в розмірі 421306,75 грн. за договорами позики, з мотивувальної частини якого убачається, що суд першої інстанції дав належну оцінку копіям розписок про отримання ОСОБА_1 відсотків від прибутків підприємств і дійшов правильного висновку, що зазначені розписки не свідчать про укладення сторонами конкретних договорів.

Тому судом першої інстанції вірно встановлено, що зазначені обставини в тому числі щодо розміру отриманих коштів, не підлягають доказуванню.

Крім того, суд дійшов вірного висновку про безпідставність тверджень відповідача про те, що за вищевказаними розписками відбулися розрахунки у зв'язку з веденням сторонами господарської діяльності, пов'язаної із здачею та отриманням в оренду певних приміщень, оскільки такі розрахунки не відповідають фінансово-господарській діяльності суб'єктів господарювання.

За таких обставин, оскільки зазначені грошові кошти відповідач набув за рахунок позивачки без достатньої правової підстави, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про задоволення позову, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді