Ухвала суду № 38043110, 20.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8077/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

20 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кернел-Трейд» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ «Кернел - Трейд» бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за 2010, 2011, та 2012 року. За результатами перевірки складено акт від 29.06.13р. за № 342/40-50/23-20/31454383 (надалі - акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.51 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України що призвело до завищення суми податкового кредиту та від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість в розмірі 46 120 663,67грн.

На підставі виявлених порушень, податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000252310 від 19.04.2013 року яким зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 46 120 663,67 грн. у тому числі не відшкодованих на момент перевірки в розмірі - 12 627 012,88 грн. та відшкодованих на момент перевірки в розмірі 33 493 650,79грн. та накладено на позивача штрафні санкції у розмірі 22 378 394,07грн.

Вважаючи такі дії протиправними та такими, що не відповідають вимогам Податкового кодексу України, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив скасувати вказане вище податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що надана позивачем як суду так і до перевірки документація по правочину, укладених позивачем з його контрагентами, у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили за такими правочинами, а тому мають силу первинної документації.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, підставою для донарахування позивачу зобов'язань з податку на додану вартість слугували висновки щодо безпідставного віднесення позивачем до складу податкового кредиту коштів сплачених при взаємовідносинах з ПП «Трейд-Інвест-Агро», ПП «Форвард-Л», ФГ «Ялинівське», ТОВ «Рост-Інвест-Агро», ТОВ «Дельта - В.В.В.», ТОВ «Кіровограднафтопостач», ТОВ виробниче об'єднання «ЕКО», ТОВ «Ольвія», ТОВ «Айсберг Пром», ПП «Дельта-Постач», ТОВ «Дельфа-М», Українсько-Російська Фірма «Ю.К.А.С.», ПП «Продекс», оскільки правочини, укладені позивачем з такими контрагентами, укладено без мети настання реальних наслідків, та на переконання податкового органу, є нікчемним.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що до таких висновків податковий орган прийшов з аналізу актів про неможливість проведення зустрічних звірок таких контрагентів позивача а також встановлення згідно податкових баз співставлень розбіжностей по задекларованим сумам податкового кредиту та зобов'язань.

Апелянт свої вимоги обґрунтовує тим, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентами є фіктивними відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим позивач безпідставно включив суми податкового кредиту по взаємовідносинах з контрагентами, оскільки здійснює свою діяльність поза межами правового поля.

Колегія суддів наголошує, що відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, питання наявності у представників будь-якої мети взагалі не досліджувалося під час перевірки, отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та контрагентом, колегією суддів до уваги не приймаються, з огляду на наступне.

Так, податковим законодавством не передбачено право органу податкової служби самостійно визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Судом першої інстанції досліджено дійсність та реальність укладених договорів на підставі норм Конституції України, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність твердження апелянта про недійсність договорів між позивачем та його контрагентами, оскільки в матеріалах справи відсутні судові рішення про визнання договорів недійсними у зв'язку з порушенням приписів ст. 203 ЦК (ч. 1 ст. 215 ЦК) або недійсними у зв'язку з їх фіктивністю (ст. 234 ЦК), або визнання договорів недійсними у зв'язку з порушенням інтересів держави та моральних засад суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК), або визнання недійсними господарських зобов'язань (ст. 207 ГК).

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, витрати для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Контрагенти позивача на момент здійснення правочинів були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

В акті перевірки не вказано на наявність недоліків в оформленні податкових накладних від імені контрагента позивача, на підставі яких сформовано податковий кредит.

В рішенні суду першої інстанції надано обґрунтовану правову оцінку виконанню умов договорів, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, у зв'язку з чим у позивача наявні правові підстави для включення сум податкового кредиту.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було вірно застосовано норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам справи та вірно застосував законодавство, що регулює ці правовідносини.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 25.03.2014 року.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.