Ухвала суду № 38041584, 03.04.2014, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

03 квітня 2014 року м. Черкаси справа № 2а/2370/4977/2012

Суддею Черкаського окружного адміністративного суду Трофімовою Л.В. перевірено матеріали адміністративної справи № 2а/2370/4977/2012

за позовом Кременчуцького міжрайонного екологічного прокурора (надалі - прокурор)

до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області (надалі - ІДАБК у Черкаській області)

третя особа - ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1)

про визнання протиправним та скасування рішення, прийнято ухвалу.

Кременчуцький міжрайонний екологічний прокурор звернувшись до суду з позовом, просить визнати протиправним та скасувати рішення ІДАБК у Черкаській області від 24.07.2012 щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ЧК 18212125690.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 107 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 106 цього Кодексу. Розглянувши матеріали адміністративного позову, суд встановив, що є підстави залишити позовну заяву без руху з огляду на таке.

Реалізація основних соціально-економічних прав особи є практично неможливою без сприяння з боку держави (насамперед, з боку відповідних органів виконавчої влади). А тому їх порушення чи не вжиття заходів щодо належної реалізації, коли на рівні закону закріплено відповідний обов'язок суб'єкта владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій (наприклад, суб'єктивні права, пов'язані з виділенням приватним особам земельних ділянок у користування або у власність, державною реєстрацією чи ліцензуванням (сертифікацією тощо) підприємницької діяльності; що виникають з укладання, зміни, виконання чи скасування адміністративних договорів; примусовим припиненням права власності, виходячи з загальносуспільних потреб (реквізицією); стягненням штрафних санкцій або застосуванням інших примусових обмежувальних заходів за відсутності законних на те підстав в адміністративному порядку), складає згідно зі статтями 2, 3, 17 і 18 КАС України об'єкт забезпечення (захисту та відновлення) в національному механізмі адміністративного судочинства.

Відповідно до Рекомендаціями № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, що він вважає найкращим за даних обставин (правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 №21-87а13).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 106 КАС України позовна заява повинна містити інформацію про те, які саме права, свободи або інтереси, на думку позивача, було порушено діями (бездіяльністю) органу владних повноважень - ІДАБК у Черкаській області.

З матеріалів адміністративного позову досліджено, що до суду звернувся прокурор, посилаючись на ст. 60 КАС України, ст. 20, 36-1, 37 Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до ч. 2 ст. 60 КАС України з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор у межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом (поданням), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор повинен надати адміністративному суду докази, що підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів. Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає: у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і у такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Конституційний суд України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 визначив, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подасться позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Відповідно до ч.2 ст.106 КАС України на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а у разі неможливості - зазначає докази, що не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 106 КАС України у позовній заяві зазначається перелік документів та матеріалів, що додаються до неї (відсутнє рішення, що набрало законної сили у справі №707/2185/13-к).

Прокурор не обґрунтував необхідність захисту інтересів відповідача чи інтересів держави (вимога від 11.12.12 №71-2792 негайно надати копії правовстановлюючих документів на земельні ділянки і встановити факт виконання - отримання копій документів на виконання вимог не видається можливим з причин ненадання до суду додатків на 47 аркушах до листа №01-05/3166 та не наданням доказу про набрання законної сили рішення у справі №707/2185/13-к), визначаючи відповідачем саме ІДАБК та не зважив на необхідність використання інших ефективних способів захисту з огляду відсутності ознак публічного спору і на наявність спору про право (набувач будівлі, користувач землею), зокрема: про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно власником земельної ділянки; про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснила самочинне будівництво; про відшкодування витрат на будівництво, здійснене на земельній ділянці, яку особі не було відведено; про знесення самочинно збудованого нерухомого майна; про зобов'язання особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, провести відповідну перебудову; про стягнення витрат, пов'язаних із приведенням земельної ділянки до попереднього стану, про відшкодування заподіяної істотної шкоди охоронюваним законом інтересам держави з огляду на намив кооперативом «Береговий»; про відповідальність за самовільне зайняття земель, враховуючи принцип законності у регулюванні правопорядку у державі (ч. 2 ст. 19 Конституції України) і межі втручання держави у право власності (користування) особи (ст. 1 Протоколу 1ЄКПЛ) щодо примусового відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності (рішення ВСУ від 18.09.2013).

Адміністративний суд згідно з практикою ЄСПЛ повинен виступати як незалежний і безсторонній суд, утворений відповідно до закону, при визначенні державою громадянських прав і обов'язків (ч. 1 ст. 6 Конвенції), тобто і у разі обмеження або порушення апаратом публічної влади, у тому числі приватноправових прав особи (права власності (ст. 1 Протоколу № 1).

У рішеннях ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 01.06.2006). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст.1 Протоколу 1 ЄКПЛ. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, що намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності, обмеження прав користування майном.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи ЄСПЛ у рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення), як зазначав прокурор, відповідачка набула право власності на земельну ділянку незаконно, адже та була надана їй у власність як члену садівничого кооперативу, хоча ні земельна ділянка не перебувала у користуванні цього кооперативу, ні сама відповідачка не була його членом. Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з комунальної власності у приватну та повернення у власність територіальної громади землі, що вибула з її власності незаконно і шляхом вчинення кримінально караних дій. Дії місцевої влади ЄСПЛ розцінив як порушення права заявника на законне очікування виконання певних умов і, таким чином, вони утворювали акт втручання у реалізацію його права власності.

У матеріалах, наданих прокурором, не визначено участі: Черкаської міської ради (договір оренди від 29.01.2004, рішення у справі №13/5026/437/2012), Свидівоцької сільської ради (договір про відшкодування від 03.04.12 №54), виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради (свідоцтво про право власності від 24.07.12), ні дачного кооперативу «Береговий» (довідка від 30.09.2011 №32 про те, що ОСОБА_1 є членом кооперативу і за ним закріплена земельна ділянка), ні КП ЧООБТІ (висновок від 14.08.2008 про відсоток готовності дачного будинку за адресою АДРЕСА_1; дозвіл на оформлення права власності згідно рішення № 108 від 24.07.12; витяг про державну реєстрацію речових прав №34981608 - дачний будинок за адресою: АДРЕСА_2), правонаступника управління держкомзему у Черкаському районі (кадастровий №7110136700:01:026:0013 присвоєно на земельну ділянку по АДРЕСА_1, договір оренди від 29.01.2004 (реєстр.12.02.2004 №636), правонаступник головного управління держкомзему (інформація від 01.03.12 - кадастровий номер земельної ділянки №7124986000.01.001.0008 визначений ДК «Береговий», технічна документація щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі розроблена ТОВ «Геоземпроект»; кадастрові номера, у т.ч. №714986000:01:001:0011 визначено громадянам на підставі технічної документації із землеустрою з огляду на вирок у справі № 707/2186/13-к і №707/2185/13-к).

Пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України від 17.02.2011 «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI (надалі - Закон № 3038-VI) визначено спрощений порядок прийняття до експлуатації збудованих до 31.12.2009 індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них тощо, які збудовано без дозволу на виконання будівельних робіт і заяви про прийняття яких подаються до 31.12.2012, тому потребує обгрунтування позивачем, з'ясування і оцінки факт наявності висновку ЧООБТІ від 14.08.2008 про відсоток готовності дачного будинку. Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (ч. 2 ст. 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, що самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК).

У декларації про готовність об'єкта місце розташування земельної ділянки зазначено дачний кооператив «Береговий», кадастровий № 7124986000.01.001.0008 і підстава - договір від 29.01.2004 оренди землі як документ, що посвідчує право користування, що виданий Черкаською міською радою (форма власності або користування - приватна). Договором оренди земельної ділянки, укладеним між Черкаською міською радою та дачним кооперативом «Береговий» визначено, що кооператив «Береговий» приймає від орендодавця земельну ділянку площею 21975 кв.м. по АДРЕСА_1 в оренду на 49 років (без права передачі її в суборенду), для відпочинку. За основним цільовим призначенням земельна ділянка зараховується до земель водного фонду, а за функціональним використанням земельну ділянку віднесено до категорії земель рекреаційного призначення та інші відкриті землі. Стаття 204 ЦК України визначає презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Особу може бути позбавлено її власності чи права користування у межах можливого (визначеного домовленістю сторін) строку лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника. Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень з 01.01.2013 р. регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV.

ЄСПЛ зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, що можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 07.12.1976, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.01.1986). Передбачена ЄКПЛ система гарантій захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, що виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

У постанові Пленуму від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами ст. 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» зазначено: позов особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, про визнання права власності на цю нерухомість може бути задоволено судом на підставі ч. 3 ст. 376 ЦК, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам; позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК, статтею 103 ЗК; при вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29 - 31 Закону № 3038-VI, а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону); знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди: сараї, гаражі, літні кухні тощо відповідно до положень статей 186, 381 ЦК є приналежністю головної речі (будинку). У зв'язку із цим положення частини п'ятої ст. 376 ЦК не є підставою для визнання за власником такого житлового будинку самостійного права власності на самочинно побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди, що були зведені після набуття ним права власності на будинок чи садибу. Прийняття в експлуатацію таких об'єктів нерухомості має здійснюватися відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у спосіб, визначений Порядком прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.06.2011 № 91. Відповідно до ст. 27 Закону № 3038-VI забудова присадибних, дачних, садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, проектування такої забудови здійснюється за бажанням замовника без отримання містобудівельних умов та обмежень.

У постанові Пленуму ВАСУ від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначено: (10.3) у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. Прокурору необхідно уточнити чи буде поновлено та/або захищено право (кого саме і щодо якого правового явища) у обраний спосіб - скасувати рішення про реєстрацію, і як саме факт реєстрації змінює право користування будівлею чи земельною ділянкою в дачному кооперативі ОСОБА_1; (10.2) із змісту ст. 162 КАС України слідує, що у разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень. При цьому суди повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 106 КАС України у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог згідно з ч. 4 і ч. 5 ст. 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів. Відповідно ч. 4 ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про: скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; виконання зупиненої чи невчиненої дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

Цивільний розділ ст. 6 ЄКПЛ також застосується щодо реєстрації владою права на володіння майном, оскільки це має вирішальне значення для ефективної реалізації права на власність ( Буй проти Хорватії (2006 р.) ). Коли предметом спору є гроші або майно , ЄСПЛ , як правило, класифікує спір як «цивільний», не зважаючи на те, що розбіжності виникли унаслідок постанов, прийнятих у сфері публічного права.

Ефективність засобів правового захисту означає, зокрема, що вони повинні запобігати передбачуваному порушенню або припиняти його, так само як і надавати адекватну компенсацію за порушення, що відбулось (постанови від 26.10.2000 у справі « Кудла ( Kudla ) проти Польщі » , від 30.11. 2004, у справі « Кляхін проти Росії»); в ситуації ж, при якій правова система держави дозволяє, щоб остаточно, обов'язкове судове рішення залишилося не чинним на шкоду однієї зі сторін, право на судовий захист стає ілюзорним, тоді як, за змістом Конвенції про захист прав людини та основних свобод, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина «суду» (постанови від 19.03.1997 у справі « Hornsby проти Греції», від 07.05.2002 у справі «Бурдов проти Росії», від 18.05.2004 у справі «Продан ( Prodan ) проти Молдови», від 06.10.2005 у справі «Шиляєв проти Росії», від 01.06.2006 у справі «Буй ( Buj ) проти Хорватії»). У справі Brumarescu проти Румунії (1999) наголошено, коли остаточне судове рішення у цивільній справі на користь заявника було згодом анульовано втручанням генерального прокурора, ЄСПЛ визнав факт порушення ст. 6 ( 1 ) Конвенції, а також ст. 1 Протоколу 1, що гарантує право на повагу власності.

У випадках, встановлених Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» відповідач може анулювати документ дозвільного характеру у разі: звернення суб'єкта господарювання із заявою про анулювання документа дозвільного характеру; припинення юридичної особи (злиття, приєднання, поділ, перетворення або ліквідація), якщо інше не визначено законом; припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця; встановлення факту надання в заяві та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації.

Правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. У правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, що не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків. На цих підставах необхідно виділити правочини, вчинені під впливом: помилки (ст. 229 ЦК); обману (ст. 230 ЦК); насильства (ст. 231 ЦК); тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233 ЦК), а також унаслідок зловмисної домовленості (ст. 232 ЦК). Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК).

Відповідно до ст. 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК тощо). Згідно зі ст. 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності. Звернутися з вимогою про встановлення нікчемності правочину позивач вправі, якщо є спір про наявність або відсутність такого факту. Встановлення факту щодо недостовірної інформації не є справою адміністративного судочинства.

Особа має передбачення того , що держава належним чином виконує свої функції, та він має «правомірно очікувати» належного користування майном, земельною ділянкою. У справі Pine Valley Development v. Ireland (1993 ) ЄСПЛ відніс до права на майно правомірні очікування заявника на настання певних обставин, пов'язаних з правом власності (користування).

ВСУ у постанові від 06.11.2012 зазначає: порівняльно-правовий аналіз норм права дає підстави вважати, що законодавець розмежовує поняття «надання» та «придбання» земельної ділянки в користування або у власність. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. У випадку, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, при цьому документом, який посвідчує право на землю є відповідні документи, які видавалися при її наданні(справа № 21-335а12).

Щодо посилань прокурора на вирок, то з огляду на ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, що набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Прокурором не надано доказів про притягнення до відповідальності осіб у зв'язку із здійсненням спірних реєстраційних дій (рішень), зокрема із реалізацією протоколу про вчинення адміністративного корупційного правопорушення чи вирішення справи про перевищення влади або службових повноважень.

За таких обставин позовна заява не відповідає вимогам адміністративного процесуального законодавства, а тому згідно ч. 1 ст. 108 КАС України належить залишити без руху з наданням позивачу строку до 18.04.2014 для усунення недоліків.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 106, 108 КАС України, суддя,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Кременчуцького міжрайонного екологічного прокурора до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області, третя особа - ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення залишити без руху.

Надати позивачеві строк до 18.04.2014 для усунення недоліків позовної заяви.

Роз'яснити позивачеві, що у разі невиконання вимог цієї ухвали позовна заява буде вважатись неподаною та повернута позивачеві.

Копію ухвали надіслати позивачеві.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Черкаський окружний адміністративний суд в порядку, передбаченому статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.В.Трофімова