Постанова № 38037609, 31.03.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2014 р. Справа№ 910/15181/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Гаркуші В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги державного видавництва «Преса України» Державного управління справами

на рішення господарського суду міста Києва

від 22.10.2013 року

у справі №910/15181/13 (суддя - Бондаренко Г.П.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Грант», м. Київ

до державного видавництва «Преса України» Державного управління справами, м. Київ

про стягнення 3 496 176,69 грн.

за участю представників:

від позивача: Леонтьєв Г.П. - представник (довіреність №3 від 06.08.2013 р.);

від відповідача: Сердюк М.О. - представник (довіреність №103-8д від 08.01.2014 р.),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Грант» (надалі - ТОВ «Грант») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до державного видавництва «Преса України» Державного управління справами (надалі - ДВ «Преса України») про стягнення заборгованості за договором поставки №107-12 від 10.09.2012 року у розмірі 3 496 176,69 грн., з яких: 2 772 410,99 грн. основного боргу, 324 919,34 грн. 30% річних, 396 242,56 грн. штрафних санкцій у розмірі 0,1 % від вартості неоплаченого товару, 2 617,81 грн. штрафу, обґрунтовуючи вимоги неналежним виконанням зобов'язань щодо оплати товару за вищевказаним договором.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем 27.09.2013 року, 08.10.2013 року та 22.10.2013 року, з огляду на часткову сплату відповідачем заборгованості, в порядку статті 22 ГПК України подавались заяви про зменшення розміру позовних вимог та часткову відмову від позовних вимог, у зв'язку з чим в остаточній редакції Господарським судом міста Києва прийнято вимоги ТОВ «Грант» до ДВ «Преса України» про стягнення 2 557 510,99 грн. основної заборгованості за договором.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.10.2013 року у справі №910/15181/13 позовні вимоги було задоволено повністю, стягнуто з ДВ «Преса України» на користь ТОВ «Грант» 2 557 510,99 грн. основного боргу.

Не погоджуючись із рішенням суду, ДВ «Преса України» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2013 року та постановити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник послався на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні обставинам справи, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено в судове засідання на 31.03.2014 року.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва без змін.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

31.03.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення має бути залишеним без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 10.09.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Грант» (в тексті договору - постачальник) та державним видавництвом «Преса України» Державного управління справами (в тексті договору - покупець) було укладено договір поставки №107-12 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник у порядку та строки, визначені цим договором, зобов'язується протягом строку його дії поставляти та передавати у власність покупцю картонно-паперову продукцію в асортименті, кількості, з основними технологічними властивостями для виконання поліграфічних робіт певного виду, а покупець зобов`язується в порядку і на умовах, встановлених цим договором приймати товар та оплачувати постачальникові його вартість.

Згідно п. 1.2 договору поставка товару за цим договором здійснюється окремими партіями. Найменування товару, що складає партію, одиниці виміру товару, кількість товару, ціна та загальна вартість товару, який складає партію, вказується в специфікації на цю партію товару, яка після підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін додається до цього договору і стає його невід'ємною частиною.

За умовами п. 4.1 договору розрахунки проводяться протягом п'яти банківських днів з дня отримання покупцем рахунку-фактури на відповідну партію товару, який виставляється з моменту виконання п. 8.3 договору, шляхом перерахування грошей на рахунок постачальника.

Відповідно до п.п. 8.2, 8.3 договору, кожна партія товару передається покупцеві у повному обсязі, вказаному у специфікації на цю партію товару. Часткова поставка партії товару забороняється. Право власності на партію товару, доставленого в пункт поставки, переходить до покупця з моменту вивантаження товару в зазначеному пункті та оформлення всіх необхідних документів.

Згідно п. 13.1. договору такий вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013 року.

В подальшому між сторонами були підписані додаткова угода №01 від 29.10.2012 року та додаткова угода №02 від 03.12.2012 року до договору.

Згідно п. 1 додаткової угоди №01, у зв'язку з коливанням курсу УМВБ української гривні до Євро, були внесені зміни до п. 3 договору, який доповнено підпунктом 3.4, яким встановлено, що вартість товару розраховується за наступною формулою: Ц1=Ц0*(К1/К0), де Ц1 - вартість товару; Ц0 - вартість товару згідно рахунку-фактури; К1 - курс УМВБ української гривні до Євро на дату оплати товару; К0 - курс УМВБ української гривні до Євро на дату, вказану в рахунках-фактурах на кожну партію товару.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами в ході виконання даного договору склалися відносини, які мають ознаки договору поставки товару, за яким, у відповідності до положень статті 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, укладення товариством з обмеженою відповідальністю «Грант» та ДВ «Преса України» договору поставки №107-12 від 10.09.2012 року було спрямоване на отримання останнім товару і одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 7 953 104,16 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними на товар за період з 18.09.2012 року по 24.05.2013 року, оформленими відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року №88, та відповідними довіреностями, виданими у відповідності до п. 2. Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99, уповноваженій особі відповідача на отримання товару (а.с. 79-186, т.1).

Крім того, узгодження кількості, виду та ціни товару підтверджується відповідними специфікаціями до договору, підписаними та скріпленими печатками обох сторін (81-102, т.2), чим спростовуються твердження відповідача про непогодження сторонами ціни товару.

Таким чином, дослідивши умови договору та наявні в матеріалах справи документи, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, щодо належного виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором щодо поставки товару.

Згідно частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець, у відповідності до статті 691 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За умовами договору (п. 4.1) розрахунки проводяться протягом п'яти банківських днів з дня отримання покупцем рахунку-фактури на відповідну партію товару, який виставляється з моменту виконання п. 8.3 договору, а останнім передбачено, що право власності на партію товару, доставленого в пункт поставки, переходить до покупця з моменту вивантаження товару в зазначеному пункті та оформлення всіх необхідних документів.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків з оплати поставленого йому товару за договором поставки №107-12 від 10.09.2012 року.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі наголошував на відсутності в останнього обов'язку з оплати поставленого товару, з огляду на ненастання на його думку, строків оплати. При цьому, апелянт посилався на неотримання ним від позивача рахунків-фактур.

Колегія суддів з даними твердженнями скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем виставлялись відповідні рахунки-фактури на оплату поставленого товару (а.с. 30-78, т.1). При цьому, як вірно зауважує позивач у відзиві на апеляційну скаргу, дати виставлення рахунків-фактур, підписання специфікацій та видаткових накладних співпадають і свідчать про те, що вони були складені і завірені сторонами в один і той же день, в якому відбувався перехід права власності на поставлений товар.

Відтак, колегія суддів не вбачає порушень позивачем умов договору щодо виставлення відповідачу відповідних рахунків-фактур на оплату поставленого товару.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (Інформаційний лист Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначав, що на момент подання позову (06.08.2013 року) відповідачем було оплачено поставлений товар частково, на суму 5 180 693,17 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками (а.с. 187-309, т.1).

З вказаних виписок вбачається, що відповідач оплачував товар на підставі договору №107-12 від 10.09.2012 року та на підставі рахунків-фактур, які додані до матеріалів справи, що спростовує твердження відповідача щодо неотримання ним рахунків-фактур на оплату товару.

Крім того, колегія суддів зазначає, що при поданні позову позивачем не було враховано оплату товару 19.06.2013 року на суму 15 000,00 грн., однак, враховано останню при поданні заяви про зменшення позовних вимог разом з клопотанням від 27.09.2013 року (а.с. 17).

Як вбачається з матеріалів справи, з моменту порушення провадження у справі (08.08.2013 року) до моменту винесення рішення (22.10.2013 року) відповідачем у справі було сплачено основний борг у сумі 199 900,00 грн., що підтверджується карткою рахунку 361 за 31.07.2013 - 20.10.2013 (а.с. 69, т. 2), у зв'язку з чим позивачем у справі було зменшено заявлені позовні вимоги.

Отже, відповідачем станом на час ухвалення оскаржуваного рішення було оплачено поставлений товар частково, у сумі 5 395 593, 17 грн. (5 180 693,17 грн. + 15 000,00 грн. + 199 900,00 грн.), що також підтверджується відповідачем, з огляду на складений ним акт звірки взаєморозрахунків (а.с. 64-66, т. 2).

При цьому, дослідивши вказаний акт звірки взаєморозрахунків, згідно якого відповідач стверджує, що станом на час ухвалення оскаржуваного рішення заборгованість ДВ «Преса України» перед ТОВ «Грант» складала 46 643,56 грн., колегія суддів встановила, що в ньому не було враховано поставок товару за період з 20.02.2013 року по 24.05.2013 року, а відтак вказане твердження відповідача є необґрунтованим.

Згідно ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач не надав доказів, що підтверджують виконання ним своїх зобов'язань щодо оплати товару в повному обсязі, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що станом на час прийняття оскаржуваного рішення заборгованість відповідача по оплаті поставленого товару становила 2 557 510,99 грн. (7 953 104,16 грн. - 5 395 593,17 грн.).

При цьому, твердження апелянта про відсутність доказів на підтвердження вимог позивача є безпідставним та спростовується вищевказаними документами, копії яких наявні в матеріалах справи.

З огляду на вищевикладене, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 2 557 510,99 грн. є належним чином доведеним, документально підтвердженим, а відповідачем у відповідності до ст.ст. 32-34 ГПК України не спростованим, а тому місцевий господарський суд, належним чином дослідивши обставини справи та надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Грант» у повному обсязі.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи, які на думку скаржника слугують підставою для скасування рішення про те, що станом на 31.03.2014 року заборгованість ДВ «Преса України» становить 1 071 993,30 грн. у зв'язку з частковою сплатою боргу, що підтверджується платіжними дорученнями, оформленими у період з 11.01.2014 року по 19.03.2014 року, оскільки така оплата апелянтом проведена після постановлення судом рішення, що жодним чином не впливає на його обґрунтованість та правомірність.

У скарзі апелянт наголошував на допущені судом під час розгляду справи порушення принципів змагальності сторін та рівності учасників судового процесу, яким було відмовлено відповідачеві у задоволенні його клопотань про витребування у позивача розрахунків заявлених до стягнення сум із зазначенням періодів та відповідних накладних, за якими стягується заборгованість, а також клопотання про оголошення п'ятихвилинної перерви для ознайомлення з матеріалами, поданими позивачем під час судового засідання.

Судова колегія не погоджується та не вбачає в діях суду порушення процесуальних прав відповідача, виходячи з сукупності наданих суду доказів, які давали можливість повно та всебічно з'ясувати обставини справи та ухвалити обґрунтоване рішення.

Твердження про відсутність даних для визначення остаточної суми заборгованості та чітких розрахунків заявлених до стягнення сум, спростовується доданою до позовної заяви таблицею нарахувань, в якій вказані періоди прострочення відповідачем своїх зобов'язань зі здійснення оплати за товар за кожною окремою видатковою накладною з урахуванням здійснених часткових оплат.

Доводи скаржника про відмову в задоволенні клопотання у наданні 5-ти хвилинної перерви для ознайомлення з поданими позивачем документами під час судового засідання, колегія суддів вважає такими, що не підтверджені належними доказами з огляду на відсутність у матеріалах справи відповідного клопотання, а з протоколу судового засідання від 22.10.2013 року не вбачається, що таке заявлялось суду в усному порядку і відповідних зауважень до вказаного протоколу відповідачем в порядку ч. 5 ст. 81-1 ГПК України не подавалось.

Безпідставними та надуманими колегія суддів вважає також посилання апелянта на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права та Закону України «Про судовий збір» щодо неправомірності стягнення з відповідача на користь позивача 55 448,22 грн. судового збору, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст.49 ГПК України передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Як роз'яснено у п. 4.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача.

Таким чином, враховуючи заяву про зменшення позовних вимог у зв'язку зі сплатою відповідачем частини боргу після подання позову до суду, місцевий господарський суд при визначенні суми судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача правомірно виходив з первісно заявлених позовних вимог про стягнення основного боргу.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2013 року у справі № 910/15181/13 відповідає фактичним обставинам справи та прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому передбачені законом підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, і відповідно, задоволення апеляційної скарги, відсутні.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 34, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу державного видавництва «Преса України» Державного управління справами на рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2013 року у справі №910/15181/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.10.2013 року у справі №910/15181/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/15181/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Г.А. Жук