Ухвала суду № 38031029, 20.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2014 року Справа № 9104/23154/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Рибачука А.І., Клюби В.В.

з участю секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: представника Приходько Т.В., Кушнерук Л.І.

відповідача по справі: представника Коритнюка В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги комунального теплопостачаючого підприємства «Комуненергія» Рівненської міської ради та Державної податкової інспекції в м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року у справі за позовом комунального теплопостачаючого підприємства «Комуненергія» Рівненської міської ради до Державної податкової інспекції в м. Рівне про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, комунальне теплопостачаюче підприємство «Комуненергія» Рівненської міської ради в жовтні 2010 року звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції в м. Рівне про скасування податкових повідомлень-рішень №0003142342/0 від 27.09.2010 року згідно якого донараховано податок на додану вартість та №0003132342/0 від 27.09.2010 року згідно якого донараховано штрафну санкцію по податку на прибуток.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що податковий кредит по відносинах з ПП «Приват» на суму 3 416,00 грн., сформовано відповідно до вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а суми податкового кредиту одержаних по придбанню будматеріалів від ПП «Приват» підтверджені податковими накладними. Щодо зменшення податкового кредиту в частині його подальшого використання в оподатковуваних операціях на суму 826 876,00 грн. позивач зазначає, що отримання дотації жодного відношення до операцій з поставки товарів (послуг) не має, тобто вся вартість відпущених підприємством комунальних послуг обкладається податком на додану вартість, придбані товари (послуги), що використовуються у виробництві теплової енергії повністю використовуються в оподатковуваних операціях. Щодо донарахування штрафної санкції по податку на прибуток на суму 1 860,40 грн. позивач зазначає, що придбані будматеріали від ПП «Приват» використані в господарських операціях. При реалізації цих матеріалів включена до складу валових доходів продажна вартість вказаних матеріалів. Отже, відповідно до вимог п.п.5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підприємство мало підстави для включення факту продажу матеріалів до складу валових витрат.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року в справі №2а-4766/10/1770 адміністративний позов задоволено частково. Скасовано частково податкове повідомлення-рішення від 27 вересня 2010 року №0003142342 в частині донарахування податку на додану вартість на суму 1 240 314,00 грн. у тому числі за основним платежем - 826 876,00 грн. та за штрафними санкціями - 413 438,00 грн.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням комунальним теплопостачаючим підприємством «Комуненергія» Рівненської міської ради та Державною податковою інспекцією в м. Рівне подано апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року в справі №2а-4766/10/1770

В обґрунтування вимог апеляційної скарги комунальне теплопостачаюче підприємство «Комуненергія» Рівненської міської ради зазначає, що при винесенні даної постанови судом не враховано те, що доданими позивачем до матеріалів справи доказами доведено факт належного документального підтвердження суми податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат по взаєморозрахунках з ПП «Приват».

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Державна податкова інспекція в м. Рівне Рівненської області зазначає, що зменшення податкового кредиту в частині його подальшого використання в оподатковуваних операціях на суму 826876,00 грн. викликана тим, що частка сплати за послуги з теплопостачання у сукупному доході громадянина визначається виходячи із розміру тарифу, затвердженого з урахуванням податку на додану вартість, то і розмір дотації, отриманої у вигляді вище визначеної різниці, містить в собі податок на додану вартість. Таким чином, ці кошти (дотації) разом з коштами, сплаченими безпосередньо кожним одержувачем дотації, включаються до об'єкта оподаткування, базою якого є тариф. У разі відшкодування з місцевого бюджету частини тарифу, встановленого органами виконавчої влади, що не сплачено населенням у зв'язку з отриманням будь-яких категорій пільг та субвенцій по оплаті послуг з теплопостачання, то такі відшкодування як складові частини регульованого тарифу включаються до об'єкта оподаткування, базою якого є тариф. У разі, коли товари (роботи, послуги), що виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподаткованих операціях, а частково ні - до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду. Тому право податкового кредиту у підприємства по придбаних товарах (роботах, послугах) є лише в частині, яка відповідає частці використання таких придбаних товарів (робіт, послуг) в оподаткованих операціях, тобто частці пропорційно затвердженого тарифу. Таким чином, платником завищено податковий кредит в частині його подальшого використання в оподаткованих операціях на загальну суму 826 876,00 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційні скарги комунального теплопостачаючого підприємства «Комуненергія» Рівненської міської ради та Державної податкової інспекції в м. Рівне необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом встановлено, що ДПІ у м.Рівне складено акт № 1350/23-100/25321716 від 13.09.2010 року про результати планової виїзної перевірки комунального теплопостачаючого підприємства Рівненської міської ради «Комуненергія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.06.2010 року.

На підставі акту №1350/23-100/25321716 від 13.09.2010 року про результати планової виїзної перевірки комунального теплопостачаючого підприємства Рівненської міської ради «Комуненергія» першим заступником начальника ДПІ у м.Рівне прийнято податкові повідомлення-рішення №0003142342/0 від 27.09.2010 року згідно якого донараховано податок на додану вартість та №0003132342/0 від 27.09.2010 року згідно якого донараховано штрафну санкцію по податку на прибуток.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0003142342/0 від 27.09.2010 року виходячи з наступних міркувань.

Правова позиція податкового органу, покладена в основу прийняття цього акта індивідуальної дії, полягає, зокрема, у тому, що у періоді, охопленому перевіркою, позивачем було отримано з Державного бюджету України кошти на погашення заборгованості минулих років по різниці у тарифах на комунальні послуги. На думку податкової інспекції, поставка комунальних послуг за рахунок бюджетної субвенції є неоподатковуваною операцією, у зв'язку з чим частка ПДВ у складі вартості послуг, компенсована за рахунок бюджетних коштів, не підлягає включенню до податкового кредиту підприємства.

Однак суд першої інстанції обґрунтовано відхилив вказані висновки податкового органу як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Так, Законом України про Державний Бюджет України на відповідний рік запроваджувалися механізми цільового фінансування за рахунок державного та місцевих бюджетів погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялась, транспортувалась і постачалась населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, затвердженим органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Зазначені механізми визначали порядок компенсації від'ємної різниці між затвердженим тарифом і фактичною вартістю теплової енергії, що постачалась населенню.

Відповідні механізми передбачали здійснення цільового фінансування за рахунок Державного бюджету України у вигляді субвенцій, що виплачувалися постачальникам теплової енергії та послуг із теплопостачання.

На час виникнення спірних правовідносин порядок формування податкового кредиту з ПДВ постачальниками теплової енергії та послуг із теплопостачання, які отримували цільове бюджетне фінансування на компенсацію різниці між фактичною вартістю теплової енергії або відповідних послуг і затвердженим тарифом, визначався підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з яким податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Придбання товарів та послуг, що необхідні для виробництва комунальних послуг, здійснюється з метою їх використання в операціях з поставки цих послуг. Оскільки зазначені операції є об'єктом оподаткування, придбані виробниками теплової енергії з відповідною метою товари та послуги є такими, що використовуються в оподатковуваних операціях.

При цьому слід зазначити, що чинне податкове законодавство не обмежує право платника на реалізацію права на податковий кредит в залежності від джерела отримання коштів, використаних для розрахунків за отримані товари (роботи, послуги). Отже, формування платником податкового кредиту за наслідками придбання товарів (робіт, послуг) за рахунок цільових бюджетних коштів здійснюється за загальними правилами, наведеними у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Посилання податкового органу на приписи підпункту 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до яких не є об'єктом оподаткування операції з виплат у грошовій формі заробітної плати (іншим прирівняним до неї виплатам), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи фондів загальнообов'язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі), не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки регулюють оподаткування операцій з виплат, а не з отримання цільового фінансування.

Водночас придбані виробниками теплової енергії товари та послуги не використовуються при здійсненні виплат бюджетних субвенцій, а призначені для використання в оподатковуваних операціях з поставки теплової енергії та комунальних послуг.

У свою чергу, отримання цільового фінансування для компенсації від'ємної різниці між затвердженим тарифом і фактичною вартістю теплової енергії, що постачалася населенню, за нормами названого Закону не розглядається як окрема операція, що створює наслідки у податковому обліку з податку на додану вартість.

А відтак у постачальників теплової енергії та послуг із теплопостачання відсутні підстави для застосування підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яка встановлює, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Таким чином, оскільки податковим органом не виявлено фактів використання підприємством придбаних товарів та послуг поза межами операцій з поставки теплової енергії, то у позивача відсутня частка використання придбаних товарів або послуг в неоподатковуваних операціях.

Між комунальним теплопостачаючим підприємством «Комуненергія» та ПП «Приват» укладено усний договір поставки щебеню та піску: ПП «Приват» виписано наступні податкові накладні: №103 від 30.06.2009 року на суму без ПДВ 6 112,60 грн., ПДВ 1 222,52 грн., №88 від 28.07.2009 року на суму без ПДВ 10 963,33 грн., ПДВ 2 192,67 грн.

Комунальне теплопостачаюче підприємство «Комуненергія» перерахувало ПП «Приват» кошти у розмірі 20491,12 грн.

Представником відповідача зазначено, що на ПП «Приват» відсутні будь-які активи та наймані працівники, виробничі потужності, складські приміщення та транспортні засоби, а тому відповідач вважає правочин нікчемним.

Судом першої інстанції за цих обставин зроблено висновок про те, що підприємством кошти перераховувались без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Таким чином, вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

При цьому установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Так, в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року N 742/11/13-11 зазначено, що «з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку».

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 6 липня 1999 року № 996-Х1У визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брата участь у здійсненні господарської операції.

Порядком складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого Наказом ДПА України від 29.03.03р. №143 визначено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №8 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704 (надалі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам.

Згідно із ст. 173 Господарського кодексу України - господарськими визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінського-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 3 Господарського Кодексу України - під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно ст. 655 Цивільного Кодексу України - за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар, послуги) у власність другій стороні (покупцеві) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі - продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За ст. 662 Цивільного Кодексу України - продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосується товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

А згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного закону не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як з'ясовано судом першої інстанції, представниками позивача надано платіжні доручення, картки обліку товарно-матеріальних цінностей, видаткові накладні, однак не пояснили суду яким чином доставлявся щебінь та пісок, а тому суд приходить до висновку, що правочин не був спрямований на настання реальних правових наслідків.

Колегія суддів вважає за потрібне додати, що навіть за наявності таких документів як платіжні доручення, картки обліку товарно-матеріальних цінностей, видаткові накладні податкові накладні, свідчать про незавершений цикл господарської операції, а отже породжують висновок про її фактичне нездійснення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що апеляційні вимоги комунального теплопостачаючого підприємства «Комуненергія» Рівненської міської ради та Державної податкової інспекції в м. Рівне є неаргументованими та не підлягають до задоволення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу комунального теплопостачаючого підприємства «Комуненергія» Рівненської міської ради та Державної податкової інспекції в м. Рівне залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року в справі №2а-4766/10/1770 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий І.О. Яворський

Судді А.І. Рибачук

В.В. Клюба