Ухвала суду № 38021679, 01.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2014 року м. Київ К/800/39544/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.03.2013 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2013 р.

у справі № 2а-10656/12/0170/21

за позовом Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій «Місхор» ЗАТ «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця»

до Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Дочірнє підприємство «Клінічний санаторій «Місхор» ЗАТ «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - позивач, ДП «Клінічний санаторій «Місхор») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Ялті) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.03.2013 р. позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Ялті від 19.09.2012 р. № 0003662301.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2013 р. постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.03.2013 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Ялті, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.03.2013 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2013 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у м. Ялті проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 р. по 30.06.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 30.06.2012 р., за результатами якої складено акт № 1314/22-01/02650860/165 від 12.09.2012 р.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п.п.14.1.181, 14.1.191, ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. 93, ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбанні матеріалу, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.04.21010 по 31.03.2012 на загальну суму 346 486,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003662301 19.09.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 346 486,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 84 059,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 185 Податкового кодексу України закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у п. б) п.п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України).

Згідно з п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення у платника податку права на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Приписами п.198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової cлужби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Положеннями п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та Фірмою «Капітель Плюс», ПП «Кримспецтехнолоджи», ПП «Укрторгпартнер», Фірмою «Курорти Крима», ПП «Команд», ТОВ «Бренд Строй» були укладені договори: постачання, будівництва, купівлі-продажу, про надання рекламних послуг, про надання інформаційно-маркетингових послуг, про виконання проектних робіт.

За результатами господарських операцій позивача з контрагентами були належним чином складені податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-приймання робіт (послуг), довідки про договірну вартість надання послуг, платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості, журнали-ордери, акти взаємних звірок розрахунків.

Крім того, позивачем до ДПІ у м. Ялті подавалися податкові декларації з податку на додану вартість з розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, розрахунки коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість (Д1), уточнюючи розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок та реєстри отриманих та виданих податкових накладних.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем не було занижено податок на додану вартість за період з 01.04.2010 р. по 31.03.2012 р. по операціям з контрагентами.

При цьому зазначені висновки також підтверджуються висновком судово-економічної експертизи № 32 від 15.02.2013 р.

Крім того, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки податкового органу щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняте податковим органом спірне податкове повідомлення-рішення є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.03.2013 р. та ухвала Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2013 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби відхилити.

2.Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.03.2013 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2013 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов