Ухвала суду № 38021655, 02.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2014 року м. Київ К/800/6945/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.10.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 року

у справі № 810/4817/13-а

за позовом приватного підприємства «Реверспродукт» (далі - позивач, ПП «Реверспродукт»)

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ПП «Реверспродукт» звернулось у вересні 2013 року до суду з позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.08.2013 року № 0000482301.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.10.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач в своїх запереченнях на касаційні скарги зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційні скарги без задоволення.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у липні 2013 року відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Саноіл Торг» за період лютий 2013 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення позивачем: п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, пп. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, пп. 201.1, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість за лютий, березень 2013 року, рядок 25 Декларації з ПДВ, на суму ПДВ - 1 000 004,00 гривні. Результати перевірки зафіксовані в акті від 05.08.2013 року № 45/22-3/36530725. На підставі викладених в акті перевірки висновків відповідачем 22.08.2013 року винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000482301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 250 005,00 гривень, у тому числі за основним платежем - 1 000 004,00 гривні та штрафними (фінансовими) санкціями - 250 001,00 гривня.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2012 році позивач мав на підставі цивільно-правових договорів господарські відносини з ТОВ «Саноіл Торг», на підставі яких ПП «Реверспродукт» сформувало податковий кредит на суму 1 000 004,00 гривні.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги повністю, виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Так, судами встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ «Саноіл Торг» (Продавець) 21.12.2012 року було укладено договір купівлі-продажу № 21-12-12 (далі - Договір), за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупця продукцію та матеріали, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених даним Договором.

Факт виконання зазначеного Договору, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, підтверджується наявними у матеріалах справи та дослідженими судами копіями: специфікації, акту приймання-передачі, видаткової накладної, податкової накладної, банківською довідкою.

При цьому суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що в подальшому придбаний у ТОВ «Саноіл Торг» товар було використано позивачем у власній господарській діяльності, а саме експортовано фірмі OREXIM LIMITED на підставі зовнішньоекономічного контракту від 15.01.2013 року № 0529/13.

Суди попередніх інстанцій, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 198, 201 ПК України прийшли до вірного висновку про відсутність у податкового органу підстав для збільшення податкових зобов'язань з ПДВ позивачу, оскільки наявні у матеріалах справи докази повністю підтверджують правомірність формування ПП «Реверспродукт» податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей Господарського кодексу України, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно встановив, що господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного Закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, а тому підтверджують реальність виконання укладеного позивачем з ТОВ «Саноіл Торг» договору.

Стосовно твердження податкового органу щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які вірно зазначили наступне.

Відповідно до п.198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст. 201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи що, на момент виписування податкових накладних позивачу ТОВ «Саноіл Торг» було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій та належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у відповідача не було.

Окрім іншого, навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента позивача з фіктивними суб'єктами господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ПП «Реверспродукт», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Не виконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області - відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.10.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 року у справі № 810/4817/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько