Ухвала суду № 38021345, 05.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/30445/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Львові

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2009 року

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2011 року

у справі № 2а-1744/08/1370

за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Львові

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Львові (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 1312320/1/1124 від 20 січня 2005 року.

Справа неодноразово розглядалась різними судовими інстанціями.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2009 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Львові № 1312320/1/1124 від 20 січня 2005 року.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2011 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2009 року змінено, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Львові № 1312320/1/1124 від 20 січня 2005 року.

В касаційній скарзі СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2009 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У запереченні на касаційну скаргу ДТГО «Львівська залізниця», посилаючись на те, що постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2011 року є законною та обґрунтованою, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанцій.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові провела документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Львівської державної залізниці за період з 01 липня 2003 року по 01 липня 2004 року, за результатами якої був складений акт № 150/23-2/01059900 від 20 грудня 2004 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги: підпункту 2.2.2 пункту 2.2 статті 2, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5, підпунктів 5.2.1, 5.2.10 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 5.9 статті 5, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 102900,00 грн., у тому числі: за 2003 рік - на 72300,00 грн. (за 3 квартал 2003 року - 34200,000 грн., за 4 квартал 2003 року - 38100,00 грн.); за 2004 рік - на 30600,00 грн., (за 1 квартал 2004 року - 26500,00 грн., за 2 квартал 2003 року - 4100,00 грн.).

20 січня 2005 року СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 1312320/1/1124, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила Львівській державній залізниці суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 144010,00 грн., у тому числі: 102900,00 грн. - за основним платежем, 41110,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що факти виявлених перевіркою порушень позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не знайшли свого підтвердження в процесі розгляду справи та були спростовані належними та допустимими доказами.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції виходив з того, що суд першої інстанції не вказав у мотивувальній частині рішення висновків щодо усіх епізодів порушень, викладених в акті перевірки, з огляду на що вказані недоліки були усунуті судом апеляційної інстанції. В решті суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток слугував висновок податкового органу про те, що позивачем в 2 кварталі 2004 року було зайво включено до складу валових витрат 21073,00 грн. вартості проведених ремонтів по Львівській дирекції залізничних перевезень.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Стрийська дистанція цивільних споруд в травні 2004 року здійснила капітальний ремонт вокзалу станції Розділ, вокзалу станції Хомовичі, вокзалу станції Стрілки, приміщення станції Хирів-пасажирський, які знаходяться на балансі Львівської дирекції залізничних перевезень. На виконання роботи складено акти виконаних робіт у травні 2004 року на загальну суму 21073,00 грн., на підстав яких позивач сформував валові витрати.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність висновків податкового органу у цій частині.

Як вбачається з акту перевірки, позивачем, в порушення вимог пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безпідставно віднесено до валових витрат 17000,00 грн. за рахунок завищення розміру убутку балансової вартості запасів станом на 01 липня 2004 року в зв'язку з невірним обчисленням цього убутку в ІІ кварталі 2004 року .

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на початок звітного періоду балансова вартість запасів на складах Львівської механізованої дистанції вантажно-розвантажувальних робіт становила 98000,00 грн., а на кінець ІІ кварталу 2004 року - 80000,00 грн. На початок звітного кварталу, крім залишку запасів на кінець звітного періоду, необхідно було відняти 1000,00 грн. вартості запасів, використаних не у господарській діяльності, що і було зроблено позивачем.

За таких обставин, судами попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про безпідставність доводів відповідача щодо зменшення величини убутку балансової вартості запасів станом на 01 липня 2004 року.

Також, в акті перевірки також було вказано, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат в 1 кварталі 2004 року 6000,00 грн., які були витрачені на поліпшення житлового будинку по вул. Глибокій, 14 м. Львів.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що Львівською дистанцією цивільних споруд проведено поліпшення вказаного будинку як об'єкта соціальної інфраструктури. Зазначений будинок був закріплений за Львівською державною залізницею, а ухвалою Львівської міської ради від 27 лютого 2003 року № 283 житловий будинок по вул. Глибокій, 14 передано у власність територіальної громади м. Львова.

За приписами пункту 5.4.9 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до валових витрат відносяться витрати платника податку на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності таких об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника податку на момент набрання чинності цим Законом (крім капітальних затрат, які підлягають амортизації), зокрема: багатоквартирного житлового фонду, включаючи гуртожитки, одноквартирного житлового фонду в сільській місцевості та об'єктів житлово-комунального господарства, які перебувають на балансі юридичних осіб, щодо яких платником податку прийнято документально оформлене рішення про передачу на баланс місцевих рад.

Згідно абзацу 10 підпункту 8.1.4 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до валових доходів платника податку у разі продажу невиробничих фондів включаються доходи, отримані (нараховані) від продажу, а до валових витрат - сума витрат, пов'язаних із придбанням (виготовленням) таких невиробничих фондів (без врахування зносу) та їх поліпшенням.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність висновків податкового органу у цій частині.

Як вбачається з акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку про порушення мостобудівельним поїздом № 61 вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо включення до складу валових витрат суми 5600,00 грн., яка не підтверджена документами, зокрема, актами виконаних робіт за жовтень 2003 року.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, мостобудівельний поїзд № 61 уклав договір № 256 від 25 лютого 2003 року на перевезення пасажирів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги з Львівською дирекцією залізничних перевезень, згідно з пунктом 2.4 якого зобов'язувався здійснювати попередню оплату за перевезення вантажів та додаткові послуги шляхом перерахування коштів у сумах, відповідних до обсягу перевезення та вагонообігу на рахунок ТехПД-1. По мірі виконання перевезень залізниця списує відповідні суми (провізну плату, додаткові збори, штрафи) з особового рахунку мостобудівельного поїзда № 61 на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей за користування вагонами, контейнерами тощо. По закінченню кожного місяця залізниця надає вантажовласнику витяг з його особового рахунку відповідно до пунктів 3.2, 3.3 договору.

Судами було встановлено, що в процесі податкової перевірки особові рахунки ТехПД-1, а також перевізні документи за жовтень 2003 року були в наявності. Також, судами було встановлено, що на перевезення вантажів залізницею акти виконаних робіт не складались, a факт наданих послуг підтверджувався витягами з переліків ТехПД-1 у відповідності до умов договору.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність висновків податкового органу у цій частині.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог підпункту 5.2.10 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які полягали у неправомірному віднесенню до складу валових витрат у III кварталі 2003 року вартості робіт по капітальному ремонту, виконаних ПП «Ягор», на суму 54900,00 грн. внаслідок помилкового завищення обсягу робіт.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вокзал станції Львів у липні 2003 року здійснив ремонтно - будівельні роботи приміщень вокзалу, про що виконавцем робіт - ПП «Ягор» були складені акти № 13, № 14-A, № 15 приймання-виконання робіт на суму 65830,80 грн., в тому числі податок на додану вартість 10971,80 грн. На підставі вказаних актів ПП «Ягор» надало вокзалу на станції Львів податкові накладні від 28 липня 2003 року № 13, №14-A, № 15. Вартість виконаних робіт була включена в книгу придбання товарів (робіт, послуг) за липень 2003 року на суму 54859,00 грн. (без податку на додану вартість).

Відповідно до договору № НЛ/ЛВОК-Львів_03359/НЮ від 21 березня 2003 року вокзал станції Львів згідно платіжних доручень№ 1160 від 06 серпня 2003 року, № 1192 від 12 серпня 2003 року, № 1198 від 13 серпня 2003 року, № 1211 від 15 серпня 2003 року, № 1220 від 19 серпня 2003 року перерахував ПП «Ягор» кошти за виконані роботи з врахуванням кредиторської заборгованості, про що свідчить акт звірки взаєморозрахунків з ПП «Ягор» за період з 01 січня 2003 року по 31 грудня 2003 pоку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковий облік валових витрат позивача проводиться на підставі актів виконаних робіт, отриманих від постачальника послуг ПП «Ягор». Акти виконання робіт відповідають фактично отриманим послугам за липень 2003 року на суму 65830,80 грн., в тому числі податок на додану вартість 10971,80 грн. Іншого акту виконаних робіт, який був би складений повторно, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність висновків податкового органу у цій частині.

Також, в акті перевірки було вказано, що позивачем порушено вимоги підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які полягали у невключенні до складу валового доходу протермінованої кредиторської заборгованості в сумі 37106,00 грн., а також вимоги пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які полягали у порушенні правил ведення обліку приросту (убутку) балансової вартості товарно-матеріальних цінностей та малоцінних предметів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на 01 грудня 2003 року за підприємством обліковувалась кредиторська заборгованість перед ВАТ «Львівторчормет» в сумі 37106,00 грн., яка виникла до 01 грудня 2000 року і термін позовної давності по якій минув.

Разом з цим, ухвалою Господарського суду Львівської області від 23 листопада 1998 року було порушено провадження в справі про банкрутство BAT «Львівторчормет», в зв'язку з чим БУ № 1 як структурний підрозділ позивача було позбавлено об'єктивної можливості перерахувати кредиторську заборгованість, оскільки не були відомі банківські реквізити банкрута. На підставі рішення Господарський суд Львівської області від 02 листопада 2004 року, БУ № 1 у відповідності до положень статей 25-32 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» платіжним дорученням № 1801 від 19 листопада 2004 року перерахувало кредиторську заборгованість в сумі 44527,99 грн. ВАТ «Львівторчормет».

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що прострочена кредиторська заборгованість в даному випадку не є безповоротною фінансовою допомогою, з огляду на що, у позивача були відсутні підстав для її віднесення до валового доходу.

Також судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилені як безпідставні доводи податкового органу про порушення ДТГО «Львівська залізниця» правил ведення обліку приросту (убутку) балансової вартості матеріальних ресурсів, оскільки відповідачем не враховано, що витрати на списання запчастин відносяться до валових витрат в межах 10% балансової вартості основних фондів на початок звітного періоду. Згідно податкового обліку БУ № 1 запчастини до витрат на поліпшення основних фондів не відносилися, а залишалися у залишку на кожну звітну дату, тому підлягали коригуванню залишки товарно-матеріальних цінностей на кожну звітну дату в порядку пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Також, в акті перевірки було вказано, що інформаційно-статистичним центром як структурним підрозділом позивача неправомірно віднесено до складу валових витрат вартості послуг, наданих ТОВ «Експерттранс», по оцінці основних засобів в сумі 10891,00 грн. згідно акту виконаних робіт, оскільки проводилася дооцінка основних засобів, яка відображена по бухгалтерському обліку, а згідно даних податкового обліку підприємство не збільшило вартість основних засобів.

Матеріали справи містять акт здачі-приймання виконаних робіт згідно договору № Л/НФ-03771/НЮ від 14 травня 2003 року, згідно якого ТОВ «Експерттранс» виконало в повному обсязі роботи по оцінці обладнання, пристроїв, інвентаря, транспортних засобів (513 одиниць) для позивача, про що позивачем отримано звіт про оцінку майна та висновки.

Відповідно до підпункту 5.2.10 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону, відносяться до валових витрат.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність висновків податкового органу у цій частині.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток слугував висновок податкового органу про неправомірне включення Ужгородською дистанцією електропостачання Львівської залізниці протягом періоду, який перевірявся, вартості електроенергії у сумі 275795,00 грн., яка використовувалась дистанцією електропостачання на власні потреби, з урахуванням нормативних і комерційних втрат,

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу Державної адміністрації залізничного транспорту від 12 липня 2002 pоку № ЦЗП-6/13 всі мережі дистанції електропостачання розподіляються на мережі передачі електроенергії споживачам та суто технологічні електромережі. Всі витрати технологічних електромереж по всіх елементах витрат відносяться до основної діяльності залізниць та обчислені в Ужгородській дистанції електропостачання відповідно до номенклатури витрат (статті 225, 229-233), затвердженої наказом Укрзалізниці від 10 лютого 200 року № 57-Ц. Витрати на утримання та обслуговування локальних мереж накопичуються по статтях 446, 447, зазначеної номенклатури. Згідно пункту 2.3 Положення «Про енергозбут» метою і предметом діяльності цього структурного підрозділу залізниці є збільшення обсягів реалізації стороннім залізничному транспорту споживачам та отримання прибутку. Тому відповідно до пункту 2.9 Положення «Про енергозбут» Ужгородська дистанція електропостачання передає «Енергозбуту» витрати на утримання і обслуговування локальних електромереж. Щомісячно «Енергозбут» Львівської залізниці повідомленнями (авізо) передає використання дистанцією електропостачання та втрати в кількісному та вартісному вигляді як по дистанціях, так і по споживачах. При передачі цих витрат Ужгородська дистанція електропостачання знімає їх за елементом «Інші витрати».

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що виходячи з повідомлень (авізо), комерційні втрати електроенергії не включалися позивачем в рядок 04 «Валові витрати» Декларації з податку на прибуток підприємства за відповідні періоди, які перевірялись, а були передані структурному підрозділу «Енергозбут» як «Інші витрати», що підтверджено ДПІ в Галицькому районі м. Львова при здійсненні документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства структурним підрозділом «Енергозбут» Львівської залізниці за період з 01 липня 2003 року по 01 липня 2004 року, яка не виявила порушень закону в частині податкового обліку витрат на передачу та постачання електроенергії.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність висновків податкового органу у цій частині.

Як вказано в акті перевірки, позивач неправомірно не включив до складу валових доходів суму простроченої кредиторської заборгованості перед ТОВ «Карпатигеодезкартографія» за отримані від постачальника послуги (проектні роботи) в сумі 21000,00 грн.

Відповідно до підпункту 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій: а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією; б) або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, постачальник послуг не звертався до дистанції колії з вимогою про досудове врегулювання спору або з позовом до суду, в силу чого в Івано-Франківської дистанції колії не було правових підстав на власний розсуд включати непогашену заборгованість до валових доходів.

Також, в акті перевірки було вказано, що госпрозрахунковою службою, яка є структурним підрозділом позивача, невірно проведено розрахунок приросту матеріалів, чим завищено валові витрати на 16300,00 грн. в 1 півріччі 2004 року.

За приписами пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається. Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, при визначенні приросту (убутку) запасів позивача податковий орган включив до рахунку 20 «Виробничі запаси» показники рахунка 23 «Виробництво».

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), рахунок 23 «Виробництво» призначений для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) і в розрахунку приросту (убутку) запасів участі не приймає.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність висновків податкового органу у цій частині.

Як було встановлено судом апеляційної інстанції, під час перевірки, податковим органом не досліджувались первинні документи бухгалтерського обліку, на підставі яких було здійснено ремонт основних засобів, в акті перевірки відповідач не зазначив об'єктів ремонту та матеріалів використаних для його проведення, кількості, ціни, тому донарахування податку на прибуток по факту виявлених порушень по дорожній ремонтно-експлуатаційній базі позивача є неправомірним, оскільки неможливо визначити величину затрат на придбання запчастин у 2 кварталі 2004 року.

Відповідно до частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про безпідставність висновків податкового органу у цій частині.

Таким чином, суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Згідно частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові підлягає залишенню без задоволення, а постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2011 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Львові залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ І.О. Бухтіярова

______ І.В. Приходько