Рішення № 38017602, 01.04.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2014 р. Справа № 914/803/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд-С", м. Дубляни, Львівська область

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Стрий, Львівська область

про: стягнення заборгованості в сумі 4 635,16 грн.

Суддя Деркач Ю.Б.

Представники:

від позивача: Бредіхіна Н.О. - представник (Довіреність б/н від 23.10.2013р.)

від відповідача: не з'явився

Права і обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України, роз'яснено. Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило. У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позов заявлено Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд-С", м. Дубляни, Львівська область до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Стрий, Львівська область про стягнення заборгованості в сумі 4 635,16 грн.

Ухвалою суду від 12.03.2014р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 01.04.2014р.

Представник позивача в судовому засіданні 01.04.2014р. підтримав позовні вимоги, просив їх задоволити.

Відповідач у судове засідання 01.04.2014р. явку повноважного не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвали про порушення провадження від 12.03.2014р. не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, що підтверджується копіяєю реєстру на відправлення рекомендованої кореспонденції з повідомленням № 279 від 13.03.2014р. господарського суду Львівської області.

Докази вручення ухвали суду від 12.03.2014р. станом на 01.04.2014р. в матеріалах справи відсутні.

За змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку „Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (п. 3.9.1 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Господарським судом Львівської області виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

В процесі розгляду справи судом встановлено наступне.

25.01.2013р. між позивачем та відповідачем укладено Договір поставки №Д13-30, відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов"язувався поставити, а відповідач зобов"язувався прийняти продовольчі товари.

Сторони узгодили в п. 3.2 договору, що відпуск продукції здійснюється без попередньої оплати при наступному порядку розрахунків: - відповідач зобов"язується забезпечити поступленя коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів від дати отримання продукції.

На виконання умов вказаного договору поставки №Д13-30 від 25.01.2013р. позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується копіями видаткових накладних: №Л-000034845 від 16.08.2012р., №Л-000037144 від 30.08.2012р., №Л-00003776 від 31.01.2013р., №Л-000005567 від 14.02.2013р., №Л-000043998 від 31.08.2013р., №Л-000059384 від 25.12.2013р., №Л-000002706 від 22.01.2014р., долученими до матеріалів справи.

Проте, відповідач розрахувався з позивачем частково за поставлений товар. Станом на період звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд-С" до господарського суду Львівської області заборгованість відповідача перед позивачем становить 1417,66грн.

В порядку досудового врегулювання спору 04.12.2013р. позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

В ході судового розгляду відповідач проти вимог позивача належним чином не заперечив, доказів зворотнього суду не надав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

За договором поставки, відповідно до вимог п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Позивач свої зобов'язання щодо передачі товару за Договором поставки №Д13-30 від 25.01.2013р. виконав повністю, відповідач оплату за поставлений товар здійснив частково. Відповідач дану обставину не заперечив, доказів зворотнього суду не надав.

Крім того, судом встановлено, відповідно до матеріалів справи, що позивачем здійснювались поставки товару відповідачу за накладними до укладення між сторонами Договору поставки №Д13-30 від 25.01.2013р. Отже, такі дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) також свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Загальні положення частини другої статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відтак, наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

За таких обставин факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (Аналогічна позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 20.09.2012 № 12/5026/556/2012).

Отже, відповідач своїх зобов'язань в повному обсязі не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони, та не сплатив позивачу заборгованість в розмірі 1417,66грн.

Розглянувши позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 176,72грн. пені та 40,78грн. 3% річних та самостйно перевіривши правильність їх нарахування, суд прийшов до висновку задовлити їх частково та стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 15,65грн. пені та 3,61грн. 3% річних.

Крім цього, позивач, покликаючись на норму ст. 49 ГПК України, просив суд покласти на відповідача обов"язок по відшкодуванню витрат, які позивач зробив для поновлення порушеного відповідачем права у розмірі 3000,00грн., які понесені ним у зв"язку із невиконанням відповідачем своїх зобовязань, надавши на підтвердження копію договору про надання юридичних послуг з підготовки позовної заяви від 10.02.2014р. укладеного між ТзОВ "Бренд-С" та ФОП ОСОБА_3 та платіжне доручення № 340069 від 13.02.2014р. за надання послуг у сфері права.

Розглянувши дану вимогу суд прийшов до висновку про те, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень наданих їм законом та установчими документами, через свого представника.

Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність", яка зазначає, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг лише адвокатом, а не будь-яким представником.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. (п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

До матеріалів справи долучено платіжне доручення № 340069 від 13.02.2014р. за надання послуг у сфері права в розмірі 3000,00грн. ФОП ОСОБА_3 та договір про надання юридичних послуг з підготовки позовної заяви від 10.02.2014р., якими не підтверджуються витрати позивача пов'язані з оплатою ним послуг, наданих саме адвокатом, натомість Товариством з обмеженою відповідальністю "Бренд-С" оплата за такі послуги здійснена на користь вищевказаного суб"єкта господарювання.

Не може вказана сума витрат бути стягнута і у вигляді збитків позивача на відновлення свого порушеного права, так як вона не підпадає під визначення збитків у розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України. Крім того, позивачем не обгрунтовано співмірність вартості надання послуг у сфері права з боргом відповідаач та їх причинно-наслідковий зв"зок.

Відтак, суд прйшов до висновку відмовити позивачу у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача вартості надання послуг у сфері права у розмірі 3000,00грн.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, документально підтвердженими і такими, що підлягають задоволенню частково.

При вирішенні питання стосовно розподілу судових витрат, суд, з врахуванням того, що спір виник в порядку передбаченому ст. 49 ГПК України, покладає судовий збір на відповідача повністю внаслідок неправильних дій відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись вимогами ст.ст. 11, 530, 692 ЦК України, ст. ст. 174, 193, 265 ГК України, ст.ст. 28, 33, 34, 44, 48, 49, 75, 82, 84 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бренд-С" (80381, Львівська область, м. Дубляни, вул. Вокзальна, 11, ідентифікаційний код 33622074) 1417,66грн. основного боргу, 15,65грн. пені, 03,61грн. 3% річних та 1827,00грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 03.04.2014р.

Суддя Деркач Ю.Б.